Дефібриляція серця

На відміну від електричної кардіоверсії, розряд не є синхронізованим із зубцем R на ЕКГ. Зовнішня дефібриляція — через стінку грудної клітки. Автоматична дефібриляція виконується приладом (дефібрилятором), який аналізує серцевий ритм і повідомляє рятувальнику, чи потрібно виконувати розряд.

Показання

Зупинка кровообігу внаслідок миготіння або тріпотіння шлуночків (ФШ[VF]) або шлуночкової тахікардії (ШT[VT]) без пульсу.

Протипоказання

Ускладнення

Асистолія, опік шкіри у місці прикладання електродів.

Забезпечення

Дефібрилятор, електроди, які наклеюються або прикладаються вручну (ложки дефібрилятора), гель-провідник, одноразові рукавички.

В залежності від виду електричного імпульсу, дефібрилятори поділяються на однофазні та двофазні. Однофазні дефібрилятори вимагають більшої енергії розряду, є менш ефективні і були зняті з виробництва, але досі використовуються.

Техніка

1. Мануальний дефібрилятор →розд. 2.1.

2. Автоматичний зовнішній дефібрилятор →розд. 2.1.

Кардіоверсія та дефібриляція серця

Дефібриляція серця — це процедура електротерапії, яка застосовується при зупинці серця в механізмі фібриляції або тріпотіння шлуночків (ФШ) або шлуночкової тахікардії (ШТ) без пульсу (розд. I.C). Використовується короткочасний струм високої напруги, який одночасно деполяризує серцевий м’яз. В результаті синусовий вузол, наділений найвищим автоматизмом, знову нав’язує власний фізіологічний ритм.

При лікуванні тахіаритмій, відмінних від ФШ або ШТ без пульсу, рекомендується синхронізація, тобто розряд під час появи зубця R на ЕКГ, щоб уникнути розряду у т. зв. вразливій зоні — такою процедурою є електрична кардіоверсія . Тахіаритмії, спричинені механізмом ріентрі, більшою мірою піддаються лікуванню кардіоверсією.

ОПИС процедури КАРДІОВЕРСІЇвгору

Необхідно помістити дефібриляторні електроди на грудну стінку так, щоб струм, що протікає через серце, був якомога більшим. Найчастіше один електрод розміщують над кінчиком серця, ліворуч від соска, а інший — праворуч від верхівки грудини. Іноді кращі результати можна отримати, застосовуючи електроди в інших положеннях (рис. I.C.1-5). Після увімкнення дефібрилятора та отримання запису ЕКГ необхідно включити функцію синхронізації. На моніторі дефібрилятора, на записі ЕКГ або над ним повинні з’явитись позначки (маркери) синхронізації, які з’являються над верхівками зубців R або відразу за ними. Слід вибрати відведення ЕКГ, в якому маркери візуалізуються у відповідному місці при кожному зубці R. Під час розряду пацієнт відчуває сильний біль у грудній клітці, і томупід час кардіоверсії слід використовувати відповідну анестезію (див. нижче).

Рекомендована енергія для переривання ФП та ШТ становить 100, 200, 300 та 360 Дж. Одне дослідження показало, що кардіоверсія була більш ефективною при схожому профілі безпеки у пацієнтів з ФП, коли її починали з 360 Дж. У пацієнтів із суправентрикулярною тахікардією, ТП або стабільною ШТ процедуру можна починати з 50 Дж або навіть з 5 Дж. У даний час двофазний струм широко використовується як більш ефективний при одночасному використанні меншої кількості енергії. Не слід зменшувати натиск на ложки дефібрилятора і не потрібно відривати їх від стінки грудної клітки відразу після натискання кнопки «шок» або «розряд» – необхідно почекати, поки дефібрилятор виконає розряд (на відміну від дефібриляції, він часто не відбувається відразу). Перед виконанням чергового розряду (якщо зберігається тахіаритмія) слід переконайтися в тому, що синхронізація й надалі є увімкненою (у більшості сучасних дефібриляторів наступає автоматичне переключання в режим дефібриляції). Під час процедури контролюється серцевий ритм і насичення гемоглобіну артеріальної крові киснем (за допомогою пульсоксиметрії); потрібен негайний доступ до реанімаційного набору.

Електрична кардіоверсія може також виконуватися черезстравохідно, внутрішньосерцево або епікардіально.

У пацієнта зі збереженою свідомістю застосовують короткочасну внутрішньовенну загальну анестезію (напр., шляхом введення етомідату 0,2–0,3 мг/кг та фентанілу 0,1 мг). Якщо кардіоверсія виконується в плановому, а не в екстреному порядку, пацієнт має бути натщесерце, а потенційні електролітні порушення повинні бути скориговані. Не потрібно припиняти застосування глікозидів наперстянки за кілька днів до процедури, якщо немає підозри на отруєння. Пацієнтам із ТП або ФП тривалістю >48 год рекомендується антикоагулянтне лікування (розд. I.G.1.8).

Якщо електричний розряд відбувається в сегменті ST або зубці Т, існує ризик індукування ФШ, яка найчастіше спонтанно розрішується або вимагає дефібриляції. У пацієнта з ФП або ТП може розвинутися емболічне ускладнення (розд. I.G.1.8). Іноді спостерігається асистолія. Використання занадто малої кількості гелю може спричинити опік шкіри.

Див. розділи щодо окремих аритмій.

Ефективність електричної кардіоверсії більша, ніж фармакологічного лікування, і становить 75–95 %; вона найбільша при тахіаритміях, які виникають в механізмі ріентрі (ТП, АВВРТ, АВРТ, більшість різновидів ШТ), і менша при ФП. Тахіаритмії, що виникають в механізмі порушень генерації імпульсу, стійкі до цієї форми електротерапії; вони рецидивують протягом декількох секунд.

Дефібриляція серця – що це таке, показання, методика проведення, принцип роботи пристрою

Надання реанімаційних заходів неможливо уявити без дефібриляції серця. Методика проведення ефективна при таких загрозливих для життя станах, як шлуночкова фібриляція та тахікардія без пульсу. За допомогою електричного розряду, який виробляється апаратом, безладна неефективна діяльність припиняється, відновлюється правильний серцевий ритм. У поєднанні зі своєчасно розпочатою серцево-легеневою реанімацією процедура значно підвищує шанс потерпілого на сприятливий результат.

Принцип дефібриляції: як відновлюється ритм

Дефібриляція – це найважливіший етап серцево-легеневої реанімації. Принцип дії побудований на зупинці швидких нерезультативних скорочень камер серця шляхом створення електричного розряду.

Відновлення ритму здійснюється за допомогою високоенергетичного (200-360 Дж) електричного імпульсу, який проходить через тіло людини за 0,01 с та розриває «замкнене коло».
Технічні етапи дефібриляції:

1. Електричний струм пропускається між двома електродами, що накладаються в області основи та верхівки. Напрямок імпульсу відповідає нормальному проходженню збудження по провідній системі органу.
2. Одночасний енергетичний потік припиняє спонтанне скорочення окремих волокон та «синхронізує» кардіоміоцити.
3. Після короткої паузи відновлюється нормальний серцевий ритм, який задається синусовим вузлом (водієм).
У разі неефективності першої процедури допускається повторити дефібриляцію з більшою інтенсивністю через 2 хвилини (після оцінки стану та непрямого масажу серця). Кількість імпульсів не обмежена.

Фібриляція шлуночків – це патологічний стан, який виникає, коли м’язова тканина починає хаотично і дуже швидко скорочуватися, аж до 250-480 ударів на хвилину. Шлуночок у такому ритмі не здатний адекватно наповнюватися кров’ю та передавати її організму. Без своєчасного припинення цього процесу прогноз виживання несприятливий.

Види апаратів та їх будова

Дефібрилятор – це медичний апарат, що генерує потужні високовольтні електричні імпульси. Сучасні пристрої мало відрізняються від своїх попередників, що складаються з конденсатора, зарядки та розрядного ланцюга зі схемою формування імпульсу – біфазного струму. У нових моделях вбудовано електрокардіографи для оцінки успішності маніпуляцій.

На сьогодні існують такі різновиди приладів (приклади наведені на фото):

Ручний зовнішній дефібрилятор

Такий апарат потребує професійних навичок. Його використовують спільно з кардіографом, який, залежно від типу пристрою, може бути вбудованим або окремим. Медичний працівник визначає серцевий ритм та необхідний розряд.

Ручний внутрішній дефібрилятор

Застосовується в умовах операційної безпосередньо на відкритому серці. Має спеціальні «ложки» для застосування розряду.

Автоматичний зовнішній дефібрилятор (АВД)

Спроектований спеціально для недосвідчених користувачів або немедичного персоналу (поліцейських, пожежників, працівників аеропортів, вокзалів, стадіонів та інших публічних майданчиків). Апарат самостійно визначає серцевий ритм та вибирає, коли потрібна дефібриляція, а коли ні.

Застосування АВД до приїзду спеціалізованої допомоги значно підвищує шанси на виживання. Однак він не замінює використання серцево-легеневої реанімації в ручному режимі (без штучного дихання).

Кардіовертер-дефібрилятор, що імплантується.

Цей пристрій схожий на кардіостимулятор (штучний водій ритму), деякі сучасні моделі можуть виконувати функцію пейсмейкера. Імплантат постійно моніторує серцебиття пацієнта і автоматично наносить невеликий електричний розряд (цей процес називається кардіоверсією), якщо зареєструє загрозливу для життя аритмію. Це не приносить дискомфорту та значно продовжує життя.

Переносний кардіовертер-дефібрилятор

Кардіовертер пацієнт носить на спеціальній портупеї. Апарат необхідний для тих, хто перебуває на етапі передопераційної підготовки до імплантування кардіостимулятора. Розряди, що наносяться пристроєм, синхронізують серцеву діяльність.

Показання

• шлуночкова (вентрикулярна) фібриляція;
• шлуночкова (вентрикулярна) тахікардія без пульсу

Дефібриляція не показана, якщо серце повністю зупинилося (при асистолії та електричній активності без пульсу), а також коли пацієнт перебуває у свідомості або має пульс.

Техніка виконання

Алгоритм проведення реанімації шляхом дефібриляції, затверджений Американською Асоціацією Серця у 2015 році, є таким:

1. Переконатися, що дефібриляції є показання (оцінюється за даними ЕКГ).
2. Почати серцево-легеневу реанімацію (СЛР) із кисневою підтримкою.
3. Перший розряд.
4. Продовжити СЛР негайно протягом п’яти циклів (один цикл складається з 30 компресій грудної клітки і 2 вдихів). За хвилину необхідно зробити 100 натискань. Відповідно, перерва на СЛР займе рівно 2 хв.). Встановити внутрішньовенний катетер та ендотрахеальну трубку. Почати вентиляцію легень із частотою 10 вдихів за хвилину. Не перевіряти пульс та ритм до закінчення цього часу.
5. Перевірити пульс та ритм серця.
6. Якщо ритм відновлено, дефібриляція припиняється, пацієнт переходить під нагляд.
7. Якщо перший удар не дав бажаного ефекту, повторіть розряд.
8. Повторити цикл «перевірка ритму-дефібриляція-СЛР».

Перераховані вище етапи виконує лише медичний персонал.

Зараз у повсюдне використання входять зовнішні автоматичні дефібрилятори (ВАД). Їх можна знайти в аеропортах, вокзалах, торгових центрах та інших місцях скупчення людей. Вони сконструйовані так, щоб кожна людина без попередньої підготовки за допомогою аудіопідказок змогла врятувати комусь життя.

1. Якщо ви стали свідком того, як людина знепритомніла, переконайтеся, що вона не відповідає на зовнішні подразники — голосно зверніться до неї, легко потрусіть.
2. Зателефонуйте до служби порятунку або попросіть когось зробити це.
3. Перевірте, чи дихає потерпілий, чи є пульс. Якщо ці ознаки відсутні або нерегулярні, починайте серцево-легеневу реанімацію. Попросіть когось підготувати ВАД.
4. Перед застосуванням ВАД переконайтеся, що ви і постраждалий перебуваєте на сухій поверхні, поряд немає пролитої води.
5. Увімкніть апарат. Він буде спрямовувати ваші подальші дії.
6. Звільніть грудну клітку постраждалого від одягу та білизни. Якщо вона волога – витріть. Приклейте липкі електроди так, як показано на екрані (над правим соском та у бік пахви від лівого соска).
7. Виконайте розряд. Не торкайтеся потерпілого на цей момент. Людське тіло проводить струм і електрична дефібриляція здорового серця виведе реаніматора з ладу.
8. Протягом 2 хвилин проводьте СЛР. За допомогою ВАД перевірте серцевий ритм. Якщо він поновився, продовжуйте СЛР.
9. Якщо фібриляція не усувалася, повторіть розряд.
10. Продовжуйте цикл дій до прибуття медичної допомоги.

Подальша тактика надання допомоги пацієнту після спроби відновлення ритму

У разі успішної дефібриляції хворий вимагає спостереження та догляду. Часто нанесення електричного розряду за провідною системою може стати причиною розвитку аритмії. Неврологічні розлади, пов’язані з тимчасовою гіпоксією головного мозку, також можливі.

Основні цілі подальших дій:

• діагностика та лікування причин, що викликали зупинку серця;
• мінімізація негативних наслідків на нервову систему.

Для цього мають бути виконані такі умови:

• проведення ЕКГ у 12-ти відведеннях;
• проведення енцефалографії у випадках порушення свідомості (кома) та у пацієнтів з епілепсією;
• проведення екстреної реперфузії (відновлення струму крові), якщо причина зупинки серця – інфаркт міокарда;
• підтримка стабільного артеріального тиску, рівня глюкози у крові;
• постачання киснем;
• контроль температури тіла (в межах 35-36 ˚C);
• консультація невропатолога

Реанімаційні дії припиняються:

• при неефективності реанімаційних заходів, які проводяться протягом 30 хвилин;
• при констатації смерті, що ґрунтується на безповоротному припиненні функціонування головного мозку.

Висновки

В наші дні дефібрилятором оснащені не тільки кожний автомобіль швидкої допомоги, але й багато публічних просторів. За статистикою переважна кількість раптових зупинок серця відбувається поза медичними установами.

Чим раніше постраждалий, який знепритомнів, отримає першу допомогу, тим вищі його шанси на виживання та збереження здоров’я. Повернути до життя пацієнта з вентрикулярною тахікардією або фібриляцією можливо, якщо дефібрилятор запустити серце, паралельно виконуючи серцево-легеневу реанімацію.

Знання принципів СЛР та ваша небайдужість може врятувати комусь життя.

Для підготовки матеріалу використовувалися такі джерела інформації.

Дефібриляція

Електрична кардіоверсія є короткочасним впливом на серце розряду постійного струму високої енергії з метою припинення тахіаритмії. Звичайними позиціями для електродів дефібрилятора або самоклеючих електродів при проведенні трансторакальної кардіоверсії є область верхівки серця та зона праворуч від верхнього відділу грудини. За винятком випадків ФР, розряд повинен бути синхронізований із зубцями R або S ЕКГ. Початковий рівень енергії (при двофазному імпульсі) повинен становити 50 Дж при ТП та 150 Дж при ФЖ. Для усунення ФП зазвичай потрібен розряд в 150-200 Дж. Протипоказанням до процедури є дигіталісна інтоксикація.

При фібриляції передсердь (ФП) або тріпотіння передсердь (ТП) кардіоверсії повинна передувати відповідна антикоагулянтова терапія.

Пошкодження імплантованого раніше штучного водія ритму (ІВР) серця або дефібрилятора можна запобігти, якщо мати електроди на відстані принаймні 15 см від генератора. Вимірювання рівня ферментів дозволило виявити, що кардіоверсія може супроводжуватися пошкодженням скелетних м’язів, але з міокарда. При ФП ефективнішою може бути трансвенозна кардіоверсія, особливо у пацієнтів великої статури.

Електрична кардіоверсія є процедурою, яка ґрунтується на використанні розряду електричного струму короткої тривалості та високої енергії з метою припинення тахіаритмії. Розряд, що наноситься, викликає деполяризацію міокарда, що перериває тахікардію і дозволяє синусовому вузлу відновити управління серцевим ритмом.

Хімічна (або фармакологічна) кардіоверсія полягає у відновленні нормального ритму за допомогою антиаритмічних лікарських засобів, що обговорюється в інших розділах.

а) Трансторакальна кардіоверсія

Кардіоверсія зазвичай здійснюється шляхом нанесення розряду між двома електродами, розташованими на грудній клітці.

б) Імплантовані електрокардіостимулятори та кардіовертери-дефібрилятори

Якщо електроди дефібрилятора розмістити ближче ніж на 15 см від імплантованого пристрою, кардіоверсія може пошкодити його. Переважно розташовувати електроди так, щоб вони знаходилися під прямим кутом до лінії між пристроєм та серцем.

в) Трансвенозна кардіоверсія

Трансвенозна кардіоверсія на сьогоднішній день є добре випробуваною методикою усунення фібриляції передсердь (ФП). Розряд низької енергії (15-30 Дж) наноситься між двома електродами, один з яких розташовується в ПП, а інший – у коронарному синусі або легеневій артерії. Попри те що енергія розряду досить низька, медикаментозну седативну підготовку чи загальну анестезію рекомендується проводити у тому режимі, як і при трансторакальной кардіоверсії.

Є одноелектродна система , введення якої забезпечується наявністю спеціального балончика, що роздмухується повітрям. Система дозволяє за необхідності проводити електростимуляцію передсердь та шлуночків.

Імовірність усунення фібриляції передсердь (ФП) вище, ніж при трансторакальній кардіоверсії, особливо у пацієнтів дуже великої статури.

Використання такого підходу має розглядатися в тих випадках, коли спроба трансторакальної кардіоверсії виявилася невдалою, а відновлення синусового ритму є вкрай важливим, а також як стратегія початкового вибору у великих та опасистих пацієнтів.

Трансвенозна кардіоверсія .
Видно єдиний електрод з багатополюсним катодом, розташованим у лівій легеневій артерії, та багатополюсним анодом у правому передсерді (ПП). Припинення шлуночкової тахікардії (ЖТ) за допомогою розряду 100 Дж.

Методика кардіоверсії – дефібриляція серця

Заздалегідь має бути забезпечена готовність приладдя та апаратури для моніторного контролю ЕКГ та серцево-легеневої реанімації.

Безпосередньо перед кардіоверсією необхідно оцінити характер серцевого ритму, щоб переконатися, що не сталося спонтанного відновлення нормального ритму серця.

1. Анестезія . Протягом 4 годин перед плановою кардіоверсією пацієнт не повинен їсти.

Якщо пацієнт свідомий, йому слід ввести препарат для загальної анестезії короткої дії або інші внутрішньовенні засоби, що дозволяють забезпечити глибокий, але короткочасний седативний ефект. Дуже ефективним є введення малих зростаючих доз мідазоламу (1-10 мг) у поєднанні з фентанілом (50 мг). Дуже важливо ретельно контролювати прохідність дихальних шляхів пацієнта та насичення крові киснем. На випадок пригнічення дихання в безпосередній доступності повинні бути антидоти для фентанілу (налоксон) і мідазоламу (флумазеніл), хоча необхідність їх застосування виникає рідко.

2. Нанесення розряду . Розряд наноситься за допомогою двох електродів. Велике значення має їхнє правильне розташування. Зазвичай один електрод поміщають на рівні верхівки серця (ближче до середньої пахвової лінії), а інший мають праворуч від верхнього відділу грудини. Як альтернатива можна скористатися плоскими електродами, один з яких поміщають під спину пацієнта (за серцем), а другий — у прекордіальній ділянці. За відсутності плоских електродів розряд у переднезадньому напрямку можна нанести за допомогою стандартних електродів. Для цього слід укласти пацієнта на бік і помістити один електрод у прекордіальній ділянці, а другий – нижче лівої лопатки, ліворуч від хребта.

Для досягнення гарного електричного контакту та профілактики опіку шкіри під металеві електроди необхідно нанести електродний гель. Важливо, однак, щоб гель не поширювався по шкірі пацієнта між двома електродами та не потрапив на оператора, що виконує кардіоверсію. Уникнути цього допомагає використання спеціальних просочених гелем прокладок.

Потім дефібрилятор заряджають до необхідного рівня енергії, що триває кілька секунд. Зазвичай розряд наноситься шляхом натискання кнопки (або двох кнопок), розташованої на ручках електродів. Для зменшення електричного опору грудної клітки металеві електроди необхідно щільно притиснути до шкіри.

Перед нанесенням розряду важливо переконатися, що ніхто з персоналу не контактує з пацієнтом.

При неефективності першого розряду, залежно від обставин, можна спробувати завдати додаткових, потужніших розрядів.

Перед початком роботи важливо ретельно ознайомитися з елементами керування дефібрилятором, які можуть знадобитися.

Трепет шлуночків :
а Трепет шлуночків. Частота скорочень шлуночків 230 за хвилину. Комплекси QRS розширені та деформовані.
b Шлуночкова тахікардія, що виникла після електрошокової терапії. Пізніше виник стійкий синусовий ритм.

3. Синхронізація . Якщо розряд за часом збігається з зубцем Т, може розвинутися ФЖ. Тому дефібрилятори є механізм, який би нанесення розряду, синхронізованого із зубцем R чи S. Цей механізм слід активувати завжди, крім випадків ФЖ. При ФЖ на ЕКГ не виявляються зубці R, і якщо механізм синхронізації активовано, дефібрилятор не нанесе розряд.

Перед проведенням синхронізованої кардіоверсії оператор повинен переконатися, що сигнал синхронізації збігається з початком комплексу QRS. Іноді більш надійної синхронізації потрібне збільшення амплітуди ЕКГ.

4. Двофазна форма імпульсу . Сучасні дефібрилятори найчастіше наносять розряд у вигляді двофазного, а не монофазного імпульсу. При двофазному розряді приблизно на середині імпульсу напрямок постійного струму змінюється на зворотний. Це дозволяє прикласти до тканин велику енергію за меншої напруги. Наприклад, двофазний імпульс 150 Дж приблизно еквівалентний монофазного розряду потужністю 200 Дж.

Ускладнення кардіоверсії – дефібриляція серця

Ускладнення трапляються рідко.

Досить часто кардіоверсія супроводжується помітним підвищенням активності креатинкінази, причому рівень тропоніну змінюється несуттєво. Таким чином, кардіоверсія може спричинити пошкодження скелетних м’язів, але не ушкоджує міокард. Двофазний розряд рідше ушкоджує скелетну мускулатуру. Іноді процедура призводить до шкірних опіків. З використанням двофазного розряду ці ускладнення розвиваються рідше.

В окремих випадках спостерігаються минущі аритмії, які, однак, рідко стають серйозною проблемою (за винятком випадків кардіоверсії на тлі дигіталісної інтоксикації).

У пацієнтів із синдромом брадикардії-тахікардії внаслідок кардіоверсії може розвинутись важка брадикардія, уникнути якої можна за допомогою тимчасової ЕКС.

Кардіоверсія щодо фібриляції передсердь (ФП) може ускладнитися системними емболіями.

Кардіоверсія на тлі дигіталісної інтоксикації може спричинити небезпечні шлуночкові аритмії, тому в таких ситуаціях процедуру слід проводити лише у разі нагальної потреби. Перед її виконанням слід запровадити 75-100 мг лідокаїну. Якщо є серйозні підстави припускати наявність дигіталісної інтоксикації, слід використовувати розряди дуже низької потужності, починаючи з 5-10 Дж.

У зв’язку з небезпекою виконання кардіоверсії на тлі дигіталісної інтоксикації загальноприйнято припиняти призначення дигоксину за 24-48 годин до процедури. Однак якщо вміст дигоксину в плазмі знаходиться в терапевтичних межах, кардіоверсія безпечна. Немає необхідності відкладати проведення кардіоверсії, якщо пацієнт отримує стандартні дози дигоксину, функція нирок та рівень електролітів у плазмі крові знаходяться в межах норми, а будь-які симптоми або ЕКГ-ознаки, які могли б вказувати на наявність дигіталісної інтоксикації, відсутні.

Електрична дефібриляція серця та її особливості

Порушення в роботі серця, особливо збої ритму, можуть призвести до повної зупинки (асистолії). Відсутність скорочень серцевого м’яза протягом 5 хвилин стає причиною біологічної смерті. Дефібриляція серця є методом відновлення ритму шляхом на нього електричним струмом. Ця процедура виконується за допомогою спеціального приладу – дефібрилятора, у тяжких випадках, коли потрібні реанімаційні дії.

Що таке дефібриляція серця

Дефібриляція – це напрямок потужного розряду електричного струму для нормалізації діяльності серця. Це необхідно у тих випадках, коли медикаментозна терапія не дає необхідного результату, а пацієнт перебуває на межі смерті. Залежно від цього, як подається струм, розрізняють два виду процедури:

1. Кардіоверсія (електроімпульсна терапія). Дана методика полягає у впливі постійного струму, який синхронізується з періодом збудження шлуночків. В іншому випадку така процедура може призвести до фібриляції.
2. Дефібриляція. Пряма дія струмом без синхронізації з періодами роботи серця, коли у надходженні постійного струму немає необхідності або зробити це неможливо.

Головна відмінність процедури дефібриляції від кардіоверсії в тому, що в першому варіанті електричний струм подається незалежно від серцевого циклу. Маніпуляція проводиться, якщо пацієнт непритомний. Початковий розряд становить близько 200 Дж, далі його збільшують до 360 Дж.

При кардіоверсії струмові імпульси проходять у невразливий період серцевої діяльності. Для виявлення моменту порушення шлуночків процедуру проводять під контролем ЕКГ. Така процедура може проводитися планово за згодою пацієнта.

У більшості випадків дефібриляція необхідна при шлуночковій тахікардії, розвитку фібриляції. Кардіоверсія виконується при аритмії та тахікардії, що розвинулася в передсердях. Методику електричного впливу на головний орган у кожному конкретному випадку повинен вибирати лікар, ґрунтуючись на життєвих показниках пацієнта та медичних показаннях.

Показання до дефібриляції

При серйозних проблемах із серцем життя може обчислюватися хвилинами і навіть секундами. Тому найчастіше проведення дефібриляції просто необхідне. Її виконують у невідкладному порядку, але іноді проведення подібної процедури може бути плановим.

Екстрена дефібриляція потрібна, якщо реєструються гострі порушення серцевого ритму. Вони провокують різке припинення нормального кровообігу та яскраво виражену недостатність у роботі серця:

• фібриляція шлуночків;
• шлуночкова тахікардія;
• високочастотне тріпотіння передсердь;
• тріпотіння шлуночків.

Пацієнтам, які страждають на порушення ритму, слід обов’язково знати, що таке фібриляція. Це небезпечний стан, що супроводжується хаотичною появою електричних імпульсів із частотою 300-700 ударів на хвилину. При гострому розвитку захворювання ризик смертельного результату дуже великий. Саме в таких випадках потрібна екстрена дефібриляція. При хронічному перебігу патології ризик летального результату збільшується вдвічі і потрібен спеціальний курс лікування.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ! Більше ніякої задишки, головного болю, стрибків тиску та інших симптомів ГІПЕРТОНІЇ! Дізнайтесь метод, який наші читачі використовують для лікування тиску. Вивчити метод.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ! Більше ніякої задишки, головного болю, стрибків тиску та інших симптомів ГІПЕРТОНІЇ! Дізнайтесь метод, який наші читачі використовують для лікування тиску. Вивчити метод.

Відносно-невідкладна дефібриляція потрібна при захворюваннях, які не викликають гострої недостатності, але й не коригуються медикаментозно. До цієї групи патологій відносять:

• надшлуночкова пароксизмальна тахікардія (поворотна);
• пароксизмальне тріпотіння передсердь;
• тахікардія шлуночкова;
• фібриляція передсердь.

Запланована електрична дефібриляція виконується при терапії хронічних патологій із серцевим ритмом, які тривалий час не піддаються медикаментозному лікуванню. Найчастіше це необхідно при фібриляції або тріпотінні передсердь.

Протипоказання

Оскільки в більшості випадків електроімпульсна дефібриляція виконується негайно, то можливі протипоказання не враховуються, оскільки на перший план ставиться здоров’я та життя пацієнта. Єдиним абсолютним протипоказанням є повна зупинка серцевої діяльності. Дефібриляція при асистолії чи електричної активності без реєстрації пульсу не проводиться. Якщо таке сталося, рекомендується виконання непрямого масажу серця, а після цього вплив на орган струмовими імпульсами.

Планову кардіоверсію не проводять, якщо:

1. Пацієнту призначено серцеві глікозиди. На тлі прийому цих препаратів можлива фібриляція шлуночків.
2. Діагностовано гостре інфекційне захворювання.
3. Є протипоказання щодо наркозу.
4. Виявлено порушення у електролітному складі крові.
5. Виявлено тромбоз передсердь.
6. Зареєстровано хронічну недостатність серцевої діяльності.
7. Діагностовано дистрофію або розростання шлуночків.

Види дефібриляторів та принцип їх дії

Медичний апарат, що генерує високовольтні електричні імпульси, називають дефібрилятором. Він складається з кількох основних частин:

• зарядний пристрій;
• конденсатор;
• розрядний ланцюг.

Крім цього, сучасні моделі оснащені монітором та електрокардіографом. Це необхідно з метою оцінки ефективності проведених заходів. Нові дефібрилятор ділять на кілька видів в залежності від принципу дії:

1. Зовнішній ручний. Для роботи з таким дефібрилятором потрібні спеціальні навички. Його використання можливе лише разом із кардіографом, який може бути вбудованим або застосовуватися окремо. Спостерігаючи за серцевим ритмом, спеціаліст знаходить момент, коли потрібно пустити розряд.
2. Ручний внутрішній. Застосування даного апарату можливе лише за умов операційної. Його використовують під час хірургічного втручання у відкритому серці.
3. Зовнішній автоматичний пристрій. Даний дефібрилятор розроблений для користувачів, які не мають медичної освіти. Його застосовують здебільшого працівники пожежної служби, поліцейські та інші службовці громадських місць. Апарат без допомоги лікаря фіксує серцевий ритм, а потім підбирає момент, коли потрібна дефібриляція передсердь при миготливій аритмії, а коли дефібриляція шлуночків. Застосування такого обладнання максимально збільшує шанси хворого життя до приїзду медиків.

• Дефібрилятор-імплант (кардіовертер). На вигляд цей пристрій схожий на кардіостимулятор – прилад призначений для заміщення функцій водія ритму. Імплант проводить моніторування серцевої діяльності. При реєстрації аритмії, що несе загрозу життю, він автоматично подає слабкий розряд, необхідний нормалізації діяльності серця.
• Кардіовертер-дефібрилятор зовнішній переносний. Цей пристрій хворі носять на спеціальних ремінцях. Найчастіше носіння апарату призначають перед операцією імплантації кардіостимулятора. Імпульси, що подаються пристроєм, нормалізують діяльність серця.

Методика проведення

Необхідно, щоб екстрену дефібриляцію виконували лікарі кардіологічної групи невідкладної допомоги. У крайньому випадку проведення цієї процедури покладається на спеціально навчених фахівців поліції, пожежної охорони за наявності автоматичного дефібрилятора. При цьому слід дотримуватися затвердженого алгоритму:

1. Лікар повинен переконатися, що пацієнт перебуває у несвідомому стані, а серцевий ритм є хаотичним.
2. Хворого укладають на будь-яку тверду поверхню, бажано рівну та звільняють груди від одягу.
3. На електроди укладають спеціальний гель, який проводить струмові імпульси. Замінити його можна стерильними серветками, змоченими у фізрозчині (9% розчин хлориду натрію).
4. Потужність розряду вибирається із розрахунку 3 Дж на кг ваги, у дитини 2 Дж/кг. Після того, як потрібна цифра на екрані висвітилася, заряджають електроди.
5. Важливим є і правильне розміщення електродів. Лівий мають трохи вище верхівки серця, правий – безпосередньо під ключицею в області грудини. Інший варіант розташування: лівий у п’ятому міжребер’ї, правий у цій же області лише з боку спини. За наявності у пацієнта кардіостимулятора електроди не повинні перебувати до нього ближче 8 см.
6. Після повної зарядки електродів їх із силою притискають до тіла та пускають розряд.
7. Далі потрібна оцінка ефективності дефібриляції. Якщо пульс відновився, процедуру припиняють.
8. Якщо тахіаритмія не припиняється, розряд дають ще раз, але потужність у своїй збільшують удвічі. При цьому проміжок між розрядами не може бути тривалим. Зупиняються лише з оцінки показників на ЕКГ чи проведення легочно-сердечной реанімації.

Якщо чотири спроби нормалізувати серцевий ритм виявилися безрезультатними, то фіксують неможливість врятувати життя пацієнта.

Особливості дефібриляції у дитячому віці

Відновлення ритму під впливом електричних імпульсів застосовується у педіатрії. Для дітей, у яких маса тіла не перевищує 10 кг, використовуються спеціальні маленькі електроди. В інших випадках процедура проводиться стандартним устаткуванням. Діти від народження до 8 років (або масою тіла менше 25 кг) рекомендується дефібриляція з використанням ручного обладнання. У пізніші періоди можна використовувати автоматичний дефібрилятор.

Необхідність у педіатрії дефібриляції визначається такими показаннями: повна зупинка кровообігу через фібриляцію шлуночків, шлуночкову тахікардію при нереєстрованому пульсі. Укладання електродів при цьому стандартне.

Дитячі електроди для дефібриляції

Можливі ускладнення

Дефібриляція серця може супроводжуватись ускладненнями. Найчастіше процедура пов’язана з появою опіків через проходження через шкіру струмових імпульсів високої потужності. Лікування у такому разі симптоматичне. Іноді після процедури реєструється тромбоемболія артерій, терапія якої є досить складною. Пацієнту призначають антикоагулянти, тромболітики, у поодиноких випадках потрібне хірургічне втручання.

Однак у цій ситуації ціль виправдовує засоби, адже результат – порятунок людського життя. При виборі планової кардіоверсії негативні наслідки оцінюють набагато ретельніше. Можливі:

1. Фібриляція шлуночків. Виникають у разі відхилення від техніки процедури. Лікується стан повторним струмовим імпульсом.
2. Різке зниження артеріального тиску. Зазвичай артеріальний тиск приходить у норму самостійно після закінчення процедури. Іноді потрібна медикаментозна допомога.
3. Набряк легенів. Це ускладнення проявляється через кілька годин після маніпуляції. Лікування: спазмолітики, сечогінні засоби, інгаляції з киснем.
4. Екстрасистоли. Можуть виникати у передсердях та шлуночках.

Хімічна дефібриляція

Відновити нормальну серцеву діяльність можна за допомогою спеціальних лікарських препаратів. Медикаментозний метод дефібриляції менш ефективний, ніж апаратний, але все ж таки періодично застосовується.

Проводити хімічну дефібриляцію може лише досвідчений лікар. Ліки вводять безпосередньо в артерію чи внутрішньосердно. Відновити серцевий ритм та нормалізувати роботу камер серця в даному випадку допоможе розчин хлориду калію (7,5%). Його беруть із розрахунку 1 мг на кілограм маси тіла. Також потрібно введення 10 мг новокаїну (1%) та розчин хлориду кальцію (10%).

Якщо зареєстрований позитивний результат від медикаментозної терапії, то для запобігання повторному порушенню ритму пацієнту вводять атропін (0,1%) та 7 мг новокаїну (1%) внутрішньовенно.

Часті помилки

На результат дефібриляції, що проводиться, впливає багато факторів. Важливою є правильність проведення процедури, виконання інших дій реанімаційного характеру. При відновленні нормальних функцій серця струмом можливі такі неправильні кроки:

• накладання електродів над ті області;
• поганий їх зіткнення з тілом;
• недостатня кількість провідного гелю;
• надто сильна або слабка потужність струму;
• нестача повітря в легенях (зазвичай це буває за відсутності легенево-серцевої реанімації, яку необхідно проводити між подачами розряду).

Усі перелічені помилки виникають переважно у результаті недосвідченості фахівця. Проте, ефективність процедури можуть впливати індивідуальні особливості організму пацієнта, наявність хронічних захворювань, і навіть поганий анамнез. Правильно проведена дефібриляція за статистикою результативна більш ніж у 80% випадків. Проте, за фактом у стаціонарних умовах урятувати вдається лише 70% пацієнтів, а ось за межами лікувального закладу лише 15%. Ефективність запланованої кардіоверсії сягає 95%.

Завдяки імплантованим приладам вдається значно збільшити тривалість життя пацієнтів із порушеннями серцевого ритму. Дані пристрої практично моментально знімають аритмію та зменшують ризик швидкого смертельного результату.

Сподобалась стаття?
Збережіть її!

Залишились питання? Задавайте їх у коментарях! На них відповість лікар-кардіолог Маріам Арутюнян.

Кардіоверсія, дефібриляція: види, показання, проведення, результат та наслідки

© Автор: Сазикіна Оксана Юріївна, кардіолог, спеціально для СосудІнфо.ру (про авторів)

У зв’язку з тим, що серце є органом, здатним самостійно народжувати в собі електрику, багато порушень у процесі ритмічної діяльності серця успішно піддаються корекції за допомогою спеціальної електричної апаратури – кардіовертерів та дефібриляторів. Відповідні методики отримали назву електроімпульсної терапії, що включає поняття кардіоверсії і дефібриляції .

Загальна сутність методик зводиться до короткочасного впливу постійним струмом на електричну активність серця, що передається на міокард через передню грудну стінку. Цей вплив використовується, насамперед, при досить серйозних порушеннях правильного серцевого ритму, або аритміях. У момент впливу струму відбувається одночасна деполяризація всіх електрично активних м’язових клітин у серцевому м’язі, тобто різко починається потік іонів у всі клітини, що призводить до одномоментної здатності клітин генерувати електричне збудження. Іншими словами, серце отримує своєрідне різке перезавантаження, після чого, в ідеалі, має почати скорочуватися правильно в ритмі, заданому генетично та обумовленим роботою синусового вузла – з частотою скорочень 60-80 за хвилину та з регулярною періодичністю.

В офіційно прийнятій термінології, відмінність кардіоверсії та дефібриляції полягають у тому, що в першому випадку застосовуються розряди, синхронізовані за ЕКГ із шлуночковими комплексами (QRS), а у другому – не синхронізовані .

На практиці це означає, що при деяких видах аритмій показана кардіоверсія, а за інших дефібриляція, інакше не уникнути серйозних ускладнень. Саме тому подібні впливи завжди повинні бути чітко обдумані лікарем щодо показань і протипоказань у кожного конкретного пацієнта.

Переваги та недоліки методики

Перевагами відновлення та утримання нормального серцевого ритму за допомогою електроімпульсної терапії є більш висока ефективність, ніж при медикаментозному відновленні, та у зв’язку з цим:

• Здійснення контролю за частотою серцевих скорочень,
• Відновлення нормальної внутрішньосерцевої гемодинаміки (струму крові по камерах серця),
• Відновлення насосної функції серця,
• Зведення до мінімуму ризику тромбоемболії артерій,
• Зниження швидкості розвитку хронічної серцевої недостатності,
• Зменшення симптоматики порушень ритму та покращення якості життя пацієнта,
• Можливість використання серед широких мас населення, доступність та відносно мала трудомісткість методу.

Безперечною перевагою дефібриляції є збереження життя пацієнта при виникненні тяжких життєзагрозливих шлуночкових тахіаритмій.

З недоліків методики можна назвати лише ризик виникнення ускладнень після електроімпульсного на серце.

Показання для кардіоверсії (дефібриляції передсердь)

Електричне відновлення синусового ритму шляхом кардіоверсії показано за наявності надшлуночкових типів аритмій (суправентрикулярних), а також при певних варіантах миготливої ​​аритмії, що включає мерехтіння (фібриляцію) та тріпотіння передсердь. Саме при таких порушеннях ритму необхідна синхронізація із шлуночковими комплексами, тому дефібриляція тут не лише неефективна, а ще й небезпечна.

Дані види аритмій – пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, передсердна тахіаритмія, тахікардія з АВ (атріовентрикулярного)-сполуки, миготлива аритмія – характеризуються виникненням циркулюючої хвилі збудження за типом re-entry, ослабленням або повним припиненням. а також наявністю у ряді випадків хаотичного скорочення всіх м’язових волокон у тканині передсердь, як це буває при миготливій аритмії.

Основним показанням для проведення кардіоверсії є наявність у пацієнта пароксизму (раптового нападу) тахікардії або тахіаритмії, який не купується звичайним запровадженням медикаментозних препаратів.

Показання до кардіоверсії при миготливій аритмії

Окремо необхідно виділити показання для електричної кардіоверсії при миготливій аритмії:

1. Неефективність медикаментозної кардіоверсії (введення антиаритмічних препаратів) при пароксизмальній формі аритмії у осіб з ознаками на кардіограмі ішемії міокарда, гострого інфаркту міокарда, а також з наявністю вираженого зниження артеріального тиску (гіпотензії) та тяжкої серцевої недостатності,
2. Наявність пароксизму миготливої ​​аритмії разом з ВПВ-синдромом (синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта, що загрожує розвитком фібриляції шлуночків),
3. Вкрай тяжка переносимість симптомів пароксизмальної миготливої ​​аритмії,
4. Непереносимість медикаментозних антиаритмічних препаратів,
5. Часті рецидиви пароксизмальної миготливої ​​аритмії через короткі проміжки часу,
6. Очікувана більш висока ефективність електричної кардіоверсії, ніж медикаментозної, у пацієнтів з персистуючою формою миготливої ​​аритмії (що існує більш ніж тиждень, але здатний до відновлення правильного ритму),
7. Проведення гібридної (одночасне застосування медикаментозних препаратів та електроімпульсної терапії) при персистуючій формі миготливої ​​аритмії.

Показання для дефібриляції шлуночків серця

Основне показання для дефібриляції – це шлуночкові, небезпечні та життєзагрозливі порушення ритму. До них відносяться стійка шлуночкова тахікардія, що не піддається медикаментозному лікуванню, особливо супроводжується зниженням артеріального тиску або розвитком гострої серцевої недостатності, а також фібриляція (мерехтіння) та тріпотіння шлуночків. У разі дефібриляція є шляхом вибору, оскільки такі порушення ритму супроводжуються клінічної смертю.

Кардіовертер-дефібрилятор, що імплантується.

Вплив електричного струму на серце може здійснюватися не тільки зовні, через грудну клітку, але і зсередини, за допомогою імплантованого пристрою, що називається електрокардіостимулятором (ЕКС). При вищеописаних порушеннях ритму людині в одну із серцевих камер вводиться кардіовертер-дефібрилятор, який здатний при «уловлюванні» прискореного серцебиття здійснювати перезавантаження серця завдяки встановленій у ньому програмі. В даний час існує достатня різноманітність ЕКС, а показання для його імплантації визначаються з урахуванням характеру аритмії конкретного пацієнта.

Відео: репортаж про встановлення автоматичного кардіовертера-дефібрилятора

Протипоказання щодо електроімпульсної терапії

У разі, коли йдеться про дефібриляцію, протипоказань немає, оскільки виконання дефібриляції здійснюється за життєвими показаннями, тобто пацієнту необхідно зберегти життя незалежно від того, наскільки небезпечна електроімпульсна терапія.

У випадку кардіоверсії все не так просто. По-перше, пацієнту не слід виконувати електричну кардіоверсію, якщо є дані про те, що він приймає серцеві глікозиди (дигоксин), оскільки можлива інтоксикація цими препаратами, а їх постійна циркуляція в крові може призвести до фібриляції шлуночків під час кардіоверсії.

По-друге, проведення кардіоверсії у плановому порядку слід відкласти для пацієнта з декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю (наростання задишки, зниження переносимості мінімального побутового навантаження, наростання набряків та ін.) до моменту його розвантаження за допомогою сечогінних та інших препаратів.

По-третє, проведення процедури протипоказане пацієнтам із гострими інфекційними захворюваннями, що супроводжуються лихоманкою.

Як підготуватися до планової кардіоверсії?

У зв’язку з тим, що дефібриляція практично завжди проводиться в екстреному порядку, за життєвими показаннями, то підготовки до неї не потрібно. Аналогічно підготовки не потрібно і проведення кардіоверсії в екстреному порядку, наприклад, при пароксизмі миготливої ​​аритмії в сукупності з обтяжливими критеріями (стенокардія, інфаркт, непереносимість антиаритміків), наведеними вище.

До кардіоверсії, що виконується в плановому порядку, наприклад, при персистуючій формі миготливої ​​аритмії, підготуватися можна. Кардіоверсія завжди проводиться в стаціонарі, тому перед плановим надходженням пацієнта у відділення кардіології або аритмології він повинен бути якомога максимально обстежений і пролікований в умовах поліклініки. Необхідно виконати такі дослідження, як УЗД серця, добове моніторування по Холтеру, коронароангіографія у осіб з ішемією міокарда, а також проби навантаження по можливості у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю. За кілька днів до процедури бажано відмінити прийом антиаритмічних препаратів, але тільки за погодженням з лікарем. У день, коли проводиться кардіоверсія, пацієнту забороняється курити, пити рідину та вживати їжу.

Як проводиться процедура?

Кардіоверсія (“дефібриляція” передсердь)

Кардіоверсія виконується у відділенні реанімації. При цьому використовується апарат, який називається кардіовертером. Він оснащений електродами, які можуть накладатися на груди та спину пацієнта у проекції серця, або на ліву половину грудної клітки та під правою ключицею. Крім цього, на корпусі апарата є віконце, в якому лікареві видно комплекси кардіограми, які отримують при накладенні електродів на груди пацієнту.

Окремо слід зазначити оснащеність палати, де проводиться процедура. Під рукою лікаря має бути набір для надання реанімаційних заходів у разі клінічної смерті, зокрема, трубка для інтубування пацієнта з метою штучної вентиляції легень, розчини адреналіну, мезатону, преднізолону та інші засоби невідкладної допомоги.

Сама процедура проводиться так. Пацієнту вводять у стан медикаментозного сну за допомогою внутрішньовенного чи загального наркозу (фентаніл, промедол, діазепам та ін). У вену пацієнта встановлюється венозний катетер для забезпечення стабільного доступу до венозного русла. Далі місця накладання електродів протираються розчином спирту для знежирення, поверхня електродів змащується спеціальним гелем, і лікар із силою накладає електроди на груди пацієнта. Після синхронізації з зубцем R подача розряду починається з потужності 50 Дж, а в разі неефективності потужність збільшується до 100, 200 і 360 Дж. Після кожного розряду необхідно оцінити серцевий ритм на екрані кардіовертера.

У випадку, якщо у пацієнта зберігається аритмія, після максимального розряду в 360 Дж слід ввести антиаритмічний препарат, і таким чином чергувати введення препарату і розряд максимальної потужності до трьох разів. За відсутності ефекту кардіоверсія визнається неефективною.

Методика проведення кардіоверсії при надшлуночкових аритміях (миготливої ​​аритмії) така:

• Розряд 50 (100) Дж,
• Нема ефекту – розряд 100 (200) Дж,
• Немає ефекту – розряд 200 (360) Дж,
• Немає ефекту – введення антиаритмічного препарату,
• Немає ефекту – розряд 360 Дж – введення препарату – розряд 360 Дж – введення препарату,
• Немає ефекту після четвертого розряду максимальної потужності – кардіоверсія неефективна,
• Є ефект після розряду, тобто відновився синусовий ритм – запис ЕКГ у 12 відведеннях.

За часом кардіоверсія (дефібриляція передсердь) може займати різні проміжки – від кількох хвилин до години, не викликаючи у пацієнта неприємних відчуттів через наркозу. Без останнього процедура є вкрай болісною і важко переносимою для пацієнта.

Відео: проведення кардіоверсії (eng)

Дефібриляція шлуночків

Дефібриляція шлуночків виконується схожим чином, ось тільки пацієнту не проводиться наркоз, а подача розряду починається відразу з потужності в 200 Дж. Це пов’язано з тим, що у випадках фібриляції шлуночків пацієнт перебуває у несвідомому стані, між життям та смертю, тому ні про який адекватний знеболюванні мови йти не може. Дефібриляція може бути виконана будь-де, де у пацієнта трапилася клінічна смерть, обумовлена ​​фібриляцією шлуночків. У такому разі лікар-реаніматолог у стаціонарі або лікар швидкої допомоги використовує переносний дефібрилятор. За наявності у пацієнта стійкої шлуночкової тахікардії він може бути госпіталізований до реанімаційного відділення, де проводиться дефібриляція.

Одночасно з дефібриляцією при мерехтінні та тріпотінні шлуночків проводяться загальні реанімаційні заходи – інтубація трахеї, штучна вентиляція легень за допомогою мішка Амбу (або апарату ШВЛ, залежно від місця надання допомоги), а також введення адерналіну, мезатону та антиадараміну. та ін).

Методика проведення дефібриляції серця:

• Розряд 200 Дж,
• Немає ефекту – розряд 360 Дж,
• Немає ефекту – введення препарату,
• Протягом 30-60 секунд реанімаційні заходи – розряд 360 Дж,
• Повторити ці заходи до чотирьох розрядів максимальної потужності.

Відео: дефібриляція та СЛР з використанням автоматичного дефібрилятора AED – навчальний фільм

Відео: стаціонарний дефібрилятор та його використання

Відео: лекція з дефібриляції

Можливі ускладнення

Звичайно, при такому потужному впливі на серце часом можуть розвинутися ускладнення. Більш легкі з них зникають через пару годин, наприклад, зміни на ЕКГ на кшталт екстрасистолії, інші зберігаються на кілька днів, такі як опіки шкіри, а треті можуть виявитися значущими для життя людини.

До небезпечних наслідків відносяться набряк легень, порушення дихання внаслідок неадекватного знеболювання, тромбоемболія легеневої артерії, зниження артеріального тиску та фібриляція шлуночків при кардіоверсії.

Профілактикою ускладнень є чітке визначення показань та протипоказань для кардіоверсії, а також забезпечення грамотної премедикації та обов’язкове змащення електродів та шкіри спеціальним гелем.

Leave a Comment Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.