Особливості сучасної науки

Характеризуючи сучасний стан науки, можна сказати, що в ХХ і на початку XXI ст. вона перестала бути полем діяльності окремих геніальних одинаків і стала структуруватися і інституціоналізованої. Ще в кінці XIX ст. і протягом ХХ ст., особливо в країнах недемократичного розвитку, наука працювала як би за замовленням і від неї вимагали швидкого ефекту, то з кінця ХХ ст., коли головна увага стали звертати на технологію, стало ясно, що наука повинна керуватися теоретичними, фундаментальними принципами, які не передбачають сьогочасної віддачі. Таким чином сучасна наука встала на той шлях, на який дещо раніше встало мистецтво, тобто вона стала перетворюватися на «науку для науки».
На це звернув увагу М. Хайдеггер у своїй книзі «Феноменологія. Герменевтика. Філософія мови »(М., 1993). Такий розвиток науки змусило її інтернаціоналізувати. Виникла гостра потреба активного спілкування вчених не тільки в рамках окремо взятої країни, а й на міжнародному рівні. Сучасне наукове мислення і сама наука стала технократичної. У ній став переважати примат методу і засобів над всім іншим: примат логіки над почуттями, примат досягнення дослідницьких цілей будь-якими засобами. В якості прикладів можна назвати дослідження та результати в області розробки зброї масового ураження, проблеми клонування і т.д.
У цьому криється серйозна небезпека для людства. Обмежити цей процес може тільки сама людина, бо він є творець всього, проти чого сам же і повстає. Тому М. Хайдеггер запитує: «побачать, нарешті люди і чи визнають поки не пізно, радикальну нелюдяність нинішньої викликає такі захвати науки? Всесилля розраховує мислення з кожним днем ​​все рішучіше б’є по самому ж людині, позбавляючи його достоїнства і перетворюючи його в заменимую складову частину чужого світу «операційного» мислення моделями ». Тому цілком зрозумілі сьогодні спроби деяких гуманістично мислячих дослідників відновити перерваний зв’язок між наукою і релігією.

Пиши в коментарях свої зауваження щодо статті. Будемо активно виправляти.

Ви використовуєте старий браузер – Internet Explorer ! Сайт може працювати неправильно. Ми рекомендуємо використовувати Internet Explorer 11.

© 2024 Всі права захищені. При використанні матеріалів нашого сайта посилання на наш сайт обов’язкове! Дякуємо за розуміння.

Передумови появи сучасної науки

Зародження сучасної науки часто пов’язують з іменами Коперника та італійця Везалія (1514-1564). Це зовсім не занижує заслуг багатьох вчених, що жили раніше, які внесли істотний внесок у накопичення наукового знання. І греки, і араби, і китайці володіли глибокими знаннями про світ. Проте в Китаї існувало мало спільних наукових теорій, заснованих на цих знаннях, а середньовічна наука в якості вищого авторитету в основному приймала Арістотеля.

В арабському світі відбувалося безліч дискусій на ці теми, але, здається, принципи пізнання всесвіту сформувалися там на основі змішаного впливу вчення Аристотеля і неоплатонізму. Арабські вчені виконали чудову роботу, особливо в області математики – наприклад, в тригонометрії і алгебрі, а також в астрономії.

Омар Хаям (бл. 1048 – бл. 1122), який більш відомий як автор книги «Рубайат», обчислив тривалість сонячного року і вніс величезний вклад у розвиток алгебри. Але у арабів, так само як і у європейців Середньовіччя, наука вважалася однією з галузей філософії, і в ній повністю панували традиції філософів, особливо – Арістотеля. Тобто середньовічна наука ґрунтувалася швидше на авторитетах, ніж на спостереженнях. Вона розвинулася не шляхом експериментів, а за допомогою логічних побудов, хоча й існували значні виключення.

Основи сучасної науки були закладені в Оксфорді, де вчені піддали критичному розбору вчення Фоми Аквінського, доводячи, що Аристотель – основний авторитет, на який спирався Фома – почасти помилявся щодо феномену природи. У групі цих оксфордських вчених був Роджер Бекон (1214-1294). Однак найбільш помітний внесок зробив Роберт Гроссетесте (бл. 1175-1253), який представив філософські основи для відходу від арістотелівської науки.

Лідером в критиці аристотелівських концепцій в XV-XVI ст. був університ в Падуї. При утворенні Лондонського Королівського Наукового Товариства, заснованого в 1662 році, більшість його членів були віруючими християнами. Джордж Тревельян в «Історії англійського суспільства» (1942) писав:

«Роберт Бойль, Ісаак Ньютон та інші члени раннього Королівського товариства були релігійними людьми. саме вони зробили зрозумілими для умів своїх співвітчизників ідею закономірності всесвіту і розробили наукові методи досліджень, спрямованих на пошук істини».

Плідні наукові дослідження, по суті, вимагають християнського (свідомого чи несвідомого) погляду на світ – світ, де відповідні причини призводять до відповідних наслідків; де природні явища підпорядковані твердо встановленим і розумним законам; і де ми можемо бути впевненими у своїй здатності мислити раціонально і доцільно.

В рамках концепції світу, створеного розумним Творцем, вчені могли працювати впевнено, в надії, що їм вдасться пізнати всесвіт методом спостережень і експериментів. Такий світ передбачає не хаотичний початок, але початок, керований великою думкою і волею, розумну Першопричину, великого Законодавця. Якщо Бог, який створив всесвіт, Сам відкрив власні якості, отже й у науки є достатні підстави для вивчення

Багато сучасних учених, хоча вони і не є прихильниками божественного начала в світобудові, проте, змогли розгледіти християнське коріння сучасної науки. Наприклад, ентомолог Стенлі Бек визнав, що «перша з недоведених передумов, на якій грунтується наука – це віра в те, що світ об’єктивно існує і людський розум здатний зрозуміти його справжню природу.

Другий і найбільш відомий постулат, що лежить в основі структури наукових знань – це закон причини й наслідку. Оскільки світ був створений розумним Богом, вони відшукали зв’язок між спостерігачем і предметами, які спостерігаються – тобто між суб`єктом і об’єктом. Третя основна наукова передумова – переконання, що природа єдина». 1

Альфред Норт Уайтхед (1861-1947) і Роберт Оппенгеймер (1904-1967) наполягали на тому, що сучасна наука народилася з християнського світогляду. Уайтхед був широко визнаним математиком і філософом, а Оппенгеймер, після того як в 1947 році став керівником Інституту новітніх досліджень в Прінстоні, крім праць у своїй власній області – ядерній фізиці – написав безліч робіт по проблемам найрізноманітнішого спектру. Жоден з них не був християнином, і не вважав себе таким, і тим не менш обидва прямо визнали, що сучасна наука виросла з християнських поглядів на світ.

Оппенгеймер, наприклад, писав про це в статті «Про науку і культуру» в журналі «Енкаунтер» за жовтень 1962 року. У Гарварді, в циклі лекцій під назвою «Наука і сучасний світ» (1925), Уайтхед говорив, що християнство є матір’ю науки, оскільки «середньовіччя наполягало на розумності Бога».

Уайтхед говорив також про впевненість «в явній розумності особистого існування». Говорив він в цих лекціях і про пов’язанз з розумністю Бога «винятковою вірою (перших вчених) в те, що кожне конкретне явище може бути пов’язане з попереднім абсолютно певним чином, що являє собою приклад загальних принципів».

Френсіс Шеффер пише:

«. не одні лише християни здатні створювати прекрасне в мистецтві або відчувати пориви натхнення в науковій творчості. Творче натхнення визначається тим фактом, що людина створена за образом і подобою Божою, за образом Великого Творця – незалежно від того, чи віддає собі в цьому звіт індивідуальна особистість, і навіть попри те, що нині образ Божий в людях спотворений. Людина, на противагу нелюдині – здатна до творчості, і особиста думка проглядається в будь-якому творінні. Це відноситься і до творчого натхнення в науці. Світогляд визначає, в якому напрямку це натхнення стане розвиватися, і – чи стане воно розвиватися взагалі або вичерпається». 2

Не всі вчені, про які йде мова, були послідовними християнами, але християнська система мислення перших вчених давала їм «віру в можливості науки». Пізніше християнська основа була втрачена, але вже створилися традиції й інерція, хоча науку може рухати вперед прагматична необхідність в технічному розвитку і навіть ініціатива держави.

Таким чином, в християнському світогляді існують підстави для наукового пізнання. На жаль, з часом метод знайшов самостійну цінність, і християнська система цінностей виявилася незатребуваною сучасною наукою.