Все про спринцювання – чи можна робити спринцювання, як правильно спринцюватися

У лікарів-гінекологів існують дві протилежні думки щодо користі і шкоди спринцювання для жіночого організму. Одні категорично проти подібної процедури, інші вважають її проведення доцільним, але лише у конкретних випадках у складі комплексної терапії деяких захворювань жіночих статевих органів.

Що таке спринцювання і як правильно спринцюватися?

Спринцювання – що це? Це навмисне введення різних розчинів в піхву. Для його проведення зазвичай використовується аптечна гумова груша з наконечником, спеціальна спринцівка, для зрошення можна використовувати кухоль Есмарха, а також деякі жінки застосовують для спринцювання одноразові 20 кубові шприци без голки. Так як робити спринцювання?

Основи правильного спринцювання:

• Вода. Вода для розведення розчину повинна бути теплою, а не холодною і не в якому разі не гарячою.
• Термін лікування. Не можна робити спринцювання більше 7-10 днів.
• Тривалість процедури. Час спринцювання зазвичай становить 10-15 хвилин.
• Періодичність спринцювання. Зазвичай гінекологом вказується чітка рекомендація щодо проведення спринцювання. Поширена схема – на початку спринцювання проводиться 2 рази в день вранці і ввечері, коли настане поліпшення – тільки ввечері, потім через день і нарешті один раз в тиждень.
• Не можна, щоб рідина потрапляла під тиском. Якщо рідина буде надходити під сильним тиском, вона легше може проникати за межі шийки матки, що загрожує виникненню запальних процесів у жінки. Водний потік легше контролювати, якщо використовувати кухоль Есмарха (іригатор) – це балон, пластикова трубка і наконечник, а не спринцівку, в якій наконечник з’єднаний безпосередньо з грушею. Якщо користуватися спринцівкою, то ємність слід стискати, і рідина все одно буде йти під тиском. А ось в кухлі Есмарха тиск потоку можна контролювати, злегка опускаючи чи піднімаючи гумовий сосуд.
• Обробка пристосування для спринцювання. Після кожної процедури наконечник, грушу, кухоль Есмарха слід ретельно обполоснути, а перед кожним застосуванням наконечник ще й бажано піддавати кип’ятінню протягом 1-2 хвилин.
• Використовуйте пристосування тільки для цієї мети. Якщо ви почали використовувати грушу, спринцівку або інше пристосування для цієї процедури, ніколи не використовуйте її потім для проведення клізми або мікроклізми, вона повинне використовуватися тільки для спринцювання. Якщо ви користуєтеся одноразовим шприцом без голки, не використовуйте його повторно.
• Будьте обережні. Проводити процедуру слід повільно, акуратно, обережно. Вводячи наконечник, не можна докладати значних зусиль. Процедура не повинна викликати больові відчуття, якщо вам боляче, тоді слід трохи почекати і постаратися розслабитися. При різких, швидких рухах є небезпека пошкодження стінок піхви або сечового міхура.
• Зручна поза. Як зручніше робити спринцювання – лежачи у ванній, поклавши ноги на краю ванни. Також можна проводити спринцювання, сидячи на стільці, при цьому наповнений кухоль піднімати трохи вище талії. У цьому випадку розчин для спринцювання вливатиметься і виливатиметься з піхви під дією тільки сили тяжіння і рідина не зможе потрапити в шийку матки.
• Приготування розчинів для спринцювання. При приготуванні розчинів слід дотримуватися точних пропорцій розведення хімічних сполук, таких як: борна кислота, марганцівка, сода, перекис водню, оскільки перевищення допустимої концентрації викликає опіки слизової піхви, і тим тільки погіршуює стан. При використанні настоїв з лікарських трав, таких як: кора дуба, чистотіл, ромашка, календула, чайне дерево, полин, шавлія, деревій, евкаліпт, звіробій, череда, кропива, лавровий лист, борова матка – слід відвари і настої використовувати відразу ж після їх готовності.

Чи можна робити спринцювання взагалі?

Не можна використовувати спринцювання для так званого «очищення піхви», для позбавлення від виділень. Жіночий організм не може бути «брудним». Деякі жінки досить часто роблять спринцювання, щоб, як їм здається, видалити непотрібні виділення. Це не тільки не доцільно, а й не безпечно.

Організм людини, і піхва зокрема, має здатність до самоочищення, в’язкий захисний секрет, що виділяється слизовою оболонкою піхви, самовидаляється, і є природним очищаючим засобом. Тому для підтримання мікробіологічної чистоти піхви від жінок не потрібно ніяких додаткових дій, крім щоденного душу, підмивання.

Якщо немає ніяких неприємний відчуттів, таких як печіння, свербіж у піхві, неприємного запаху, то практикувати профілактичне спринцювання не можна. При цьому слід визначити причину появи дискомфорту, найчастіше це інфекції, бактеріальний вагініт, кандидоз тощо, що визначити без фахівця і специфічних аналізів самостійно неможливо. Тому займатися самолікуванням у вигляді спринцювання без ретельної діагностики не доцільно.

Коли не можна спринцюватися

• Не можна спринцюватися просто для очищення піхви від виділень.
• Не можна починати самостійне спринцювання без рекомендації гінеколога, без уточнення причин появи якого-небудь дискомфорту, самолікування може тільки погіршити ситуацію.
• Не можна спринцюватися напередодні відвідин гінеколога, оскільки результати аналізів виявляться недостовірними.
• При гострих запальних процесах жіночих статевих органів – гострий аднексит (див. запалення придатків – симптоми і лікування), ендометрит – категорично не можна робити спринцювання.
• У періоди, коли у жінок йде менструація, під час вагітності, 40 днів після пологів, період після аборту – час, коли спринцювання протипоказано.

Часте спринцювання – не безпечно

• Часті спринцювання вимивають природне захисне мастило, змінюють рН, порушують мікрофлору піхви, сприяючи швидкому розмноженню патогенних мікроорганізмів, по руйнівній силі це рівнозначно безконтрольному застосуванню системних антибіотиків.
• Також постійні спринцювання збільшують ризик розвитку алергічних реакцій.
• Від частого спринцювання збільшується ризик травмування сечового міхура, шийки матки, подразнення стінок піхви.
• Численні дослідження, проведені міжнародними гінекологічними асоціаціями, встановили зв’язок частих спринцювань із збільшенням розвитку різних запальних захворювань жіночих статевих органів, таких як:
  • сальпінгіт
  • бактеріальний вагініт
  • ендометріоз
  • ендометрит

  оскільки надмірні промивання здатні звільняти шийку матки від захисної пробки, розчиняючи її, різні інфекції швидше потрапляють через шийку матки в порожнину матки. За результатами цих досліджень, 70% жінок, які страждають хронічними захворюваннями репродуктивної системи, мали звичку спринцюватися один раз в тиждень.

  Спринцювання під час вагітності

  Лікарі акушери-гінекологи категорично забороняють спринцюватися під час вагітності, з наступних причин:

  • При вагітності на внутрішній поверхні матки зростає кількість кровоносних судин, відповідно, зростає небезпека попадання повітря через канал шийки при процедурі спринцювання.
  • Спринцювання може доставляти до плоду хімічні речовини, які можуть чинити негативний вплив на зростаючий організм, також збільшується ризик пошкодження навколоплідної оболонки.
  • Ризик виникнення молочниці – кандидозу піхви, бактеріального вагінозу (виділення з запахом риби) та іншої вагінальної інфекції з-за спринцювань при вагітності дуже високий і це може спровокувати передачу інфекції від матері до плоду, що збільшує ймовірність передчасних пологів.

  Спринцювання після акту – протизаплідний засіб і захист від інфекцій ІПСШ?

  Багато жінок вважають, що спринцювання після сексу різними кислотами сприяє захисту від небажаної вагітності. Ні яблучний оцет, ні лимонна кислота і сік, ні мінеральна вода, ні сіль і сода – не є ефективними протизаплідними засобами. Спринцювання ніяк не може запобігти настанню вагітності. Навіть якщо жінка відразу ж після статевого акта помчить промивати піхву, в цей час частина сперми вже проникне в матку, це дуже швидкий процес, випередити який не вдасться.

  Що стосується спринцювань, як захист від інфекцій, що передаються статевим шляхом, це також є ненадійним засобом. Якщо у жінки відбувся незахищений секс з сумнівним партнером, то можливо провести спринцювання розчином антисептиків Мірамістину і Хлоргексидину. Однак, переконливих досліджень, що підтверджують 100% профілактику ІПСШ подібним спринцюванням, немає. Також зловживати подібним способом профілактики статевих інфекцій не варто, можна отримати опік слизової оболонки піхви.

  Цю екстрену процедуру звичайно краще зробити, але не пізніше двох годин після контакту. Для цього необхідно провести ретельний туалет статевих органів і спринцюватися Мираместином протягом 15 хвилин, використовуючи 10 мл. розчину. Причому, через годину цю процедуру треба повторити. Якщо після цього заходу все ж виникнуть сумніви, з’являться незвичайні виділення або дискомфорт, не відкладайте візит до лікаря. Кращою профілактикою будь-яких статевих інфекцій всесвітньо визнані якісні презервативи.

  Спринцювання при запаленні і статевих інфекціях

  Як монотерапія, спринцювання при лікуванні запальних захворювань жіночих статевих органів однозначно малоефективно, оскільки будь-які гінекологічні хвороби потребують комплексну терапію, і місцеву, і системну. Нерозумно сподіватися вилікувати серйозні статеві інфекції або, наприклад, запалення придатків матки тільки спринцюванням.

  Багатьом жінкам такий метод лікування, як спринцювання, здається дуже доступним і дешевим, хорошою альтернативою антибіотиків, без яких неможлива терапія статевих інфекцій. Однак, збудники хламідіозу, уреаплазмозу, мікоплазмозу, трихомоніазу здатні розташовуватися внутрішньоклітинно, глибоко в тканинах організму людини, отже, зовнішній вплив лікувальними рідинами практично не ефективний. Крім того, змінюючи нормальний склад мікрофлори піхви при спринцюванні, збільшується ризик подальшого прогресування цих хвороб.

  Існують спеціальні лікарські засоби для спринцювання, що мають антисептичні, протимікробні властивості, такі як Мірамістин, Хлорофіліпт, Ваготил. Незважаючи на те, що це концентровані протимікробні розчини, використовуючи тільки ці засоби, вилікувати жодне захворювання жіночої статевої сфери неможливо. Їх використовують для профілактики зараження після випадкового незахищеного статевого акту, тільки як можна раніше після коїтусу, тоді ризик зараження ІПСШ знижується на 70%. Однак застосовувати такий метод захисту від інфекції, як спринцювання, на постійній основі не можна.

  Спринцювання при міомі

  Розвиток і ріст міоми матки провокується гормональним збоєм в організмі жінки, тому такий місцевий вплив, як спринцювання при міомі ні лікарськими засобами, ні лікувальними рослинами малоефективний.

  Спринцювання при ендометріозі

  Аналогічна ситуація і при ендометріозі. Це захворювання також залежить від дії жіночих статевих гормонів та лікування ендометріозу має бути спрямоване на нормалізацію гормонального статусу жінки. Немає переконливих доказів ефекту від спринцювання лікувальними травами при ендометріозі, до того ж є припущення, що навпаки, спринцювання сприяє рознесенню клітин ендометрію за межі матки, що якраз і утворює вогнища ендометріозу.

  Спринцювання при ерозії шийки матки

  Відомий факт, що ерозія шийки матки виникає внаслідок інфекційних захворювань жіночих статевих органів, від частих абортів, зміни гормонального фону жінки, тому враховуючи все вищесказане про спринцювання, при цієї патології по ефективності також досить сумнівно.

  Спринцювання під час, після місячних

  Категорично не можна спринцюватися під час менструації. Незважаючи на те, що деякі жінки вважають логічним проводити спеціальну очистку піхви після або під час місячних, це робити небезпечно. В період місячних шийка матки відкрита і ризик проникнення інфекції в матку збільшується в рази.

  Спринцювання содою для зачаття – нічим не обґрунтовано

  Нормальною мікрофлорою піхви створюється максимально сприятлива середа для успішного просування сперматозоїдів, а спринцювання харчовою содою з наукової, так і з практичної точки зору ніяк не може сприяти швидкому настанню вагітності. Більш того, вимивання оптимального середовища для зачаття, тільки скорочує шанси на успішне запліднення.

  Опік окропом у дитини та дорослого – чим лікувати в домашніх умовах

  Киплячі або гарячі рідини та їх пара при контакті зі шкірою викликають опік. Це одна з найчастіших побутових травм. Найчастіше вона має сприятливий прогноз та не викликає серйозних ускладнень. Все залежить від площі та глибини ураження, надання першої допомоги та схеми лікування травми.

  1. Ступені поразки
  2. Перша допомога при ошпарюванні окропом
  3. Лікування опіку
  4. Ліки від опіків окропом
  5. Народні засоби
  6. Лікування важких опіків
  7. Що не можна робити
  8. Наслідки опіку від окропу

  Ступені поразки

  Чим вище температура рідини та довше її контакт зі шкірою, тим важчими будуть ускладнення. На ступінь ураження впливають і такі фактори:

  • Вид рідини. Звичайна гаряча вода менше травмує шкіру, ніж сироп, розсіл чи олію.
  • Тиск та швидкість, з якими відбувався контакт рідини з шкірним покривом.
  • Стійкість тканин до високих температур та особливості їх будови.
  • Кількість окропу. Чим її більше, тим важча травма.

  Найчастіше зустрічаються опіки кистей та передпліч, рідше – стегон, живота, грудної клітки, гомілок та стоп. У 85% випадків це поверхневі поразки. Основні ступені опіку:

  Перша допомога при ошпарюванні окропом

  Від надання першої допомоги залежить стан пацієнта. Відразу після травми важливо не піддаватися паніці. Уникнути тяжких наслідків допоможе лише чітке виконання рекомендованих дій. Перша допомога при опіках окропом включає такі заходи:

  1. Припинити контакт шкіри з окропом. Для цього потрібно забрати джерело тепла з обпаленої поверхні.
  2. Видалити всі предмети із травмованої області: кільця, браслети, одяг.
  3. Помістити обпалену зону під холодну, але не крижану воду, проточну або в ємності. Тримати щонайменше півгодини. Обпалені тканини після травми деякий час зберігають високу температуру, чим посилюють ураження. Для їх охолодження, крім води, можна використовувати холодні предмети або перекис водню 1%. Нею просочують марлеву серветку, яку прикладають до травмованих тканин. Охолодження необхідно лише за 1 ступеня опіків, коли немає пухирів.
  4. По можливості надати обпаленому місцю високе становище.
  5. Після охолодження витерти шкіру шматком стерильного бинта чи просто чистої тканини.
  6. Якщо з’явилися пухирі, потрібно полити обпалену ділянку антисептичним розчином Фурациліну (10 пігулок на 1 л гарячої води). Засіб використовують вже після остигання. Не можна поливати їм відкриті рани. Зверху після обробки антисептичним розчином додати чисту вологу тканину.
  7. Прийняти знеболювальне, якщо опікова поверхня є глибокою і великою.

  Лікування опіку

  У домашніх умовах можна лікувати опіки 1-2 ступенів. Якщо площі поразки великі, потрібна консультація лікаря. Опіки 3-4 ступеня лікуються у стаціонарі. Показання до госпіталізації потерпілого:

  • глибокі опіки будь-якої локалізації та площі;
  • ураження дихальних органів;
  • ознаки опікового шоку;
  • площа ушкодження понад 10% тіла;
  • літній вік пацієнта;
  • опіки ступеня 2А при ураженні понад 5% тіла у дорослих та 1-2% у дітей;
  • обмежені поверхневі опіки обличчя та очей з вираженим набряком повік;
  • розвиток тяжких інфекційних ускладнень.

  Якщо при 1-2 ступенів опіку через 7-10 днів не настало поліпшення або з’явилися симптоми інфікування, потрібно звернутися до лікаря. У домашніх умовах можна лікувати обпалені поверхні 2 способами:

  • Відкритим. Обпалену область легко змащують протиопіковими засобами як мазей, аерозолів, кремів.
  • Закритим. На місце травми накладають лікувальні пов’язки. Їх змінюють щодня або 1 раз на кілька діб.

  Ліки від опіків окропом

  Основне лікування опіків проводиться місцевими препаратами у вигляді мазей, кремів, спреїв чи гелів. Для зняття болю та запалення можуть бути призначені таблетки для внутрішнього прийому. Групи застосовуваних препаратів:

  • Антисептичні: Ріцініол. Цей засіб від опіків окропом додатково надає протизапальну та знеболювальну дії.
  • Антибактеріальні: Левомеколь, Стрептоміцин. Потрібні для профілактики інфікування рани.
  • Загоє: Пантенол, Солкосеріл, Бепантен, Пантодерм. Це основні препарати, які допомагають у загоєнні тканин.
  • Знеболюючі пігулки: Кетопрофен, Кеторол, Пенталгін. Мають виражену знеболювальну і жарознижувальну дію. Дітям краще давати Нурофен.

  В аптечці на екстрений випадок завжди варто тримати препарати, які часто використовуються під час опіків. До найпопулярніших можна віднести такі:

  • сприяє швидкому відновленню шкіри;
  • випускається ще як спрею, зручного у застосуванні.
  • тривале застосування сушить шкіру;
  • не рекомендовано при високій світлочутливості.
  • покращує трофіку тканин;
  • має регенеруючу дію.
  • швидко загоює;
  • економічна витрата.

  Народні засоби

  Лікувати народними методами можна лише опік від окропу 1 ступеня. Тяжкіші травми потребують терапії, призначеної лікарем. Самолікування може призвести до ускладнень.

  Крім того, високий ризик формування рубців. При легких опіках можна використовувати такі засоби:

  1. У великого листа алое зрізати колючки.
  2. Промити рослину, перемолоти і віджати сік.
  3. Розвести кип’яченою водою у пропорції 1:1.
  4. Просочити отриманим розчином марлеву пов’язку, додати її до пошкодженої області. Можна лікувати лише травми 1 ступеня або закриті рани, яким більше 3 днів.
  5. Міняти пов’язку кожні 4 год, перед сном та зранку.
  1. Заварити міцний зелений чай.
  2. Дати напій повністю охолонути.
  3. Додати у заварку по 1 ч. л. меду та цукру, перемішати.
  4. Змочити в розчині марлеву серветку, додати її до обпаленого місця.
  5. Змінювати компрес до 7-8 разів протягом дня.
  1. Очистити 2 середні моркви, натерти на тертці.
  2. Поступово розкласти отриману масу по відрізку марлі.
  3. Помістити компрес на обпалену ділянку, залишити на 2 год.
  1. Змішати по 50 г живиці, свинячого сала та бджолиного воску.
  2. Довести суміш до кипіння, томити на маленькому вогні 1,5-2 год.
  3. Остудити, перекласти в скляний посуд із кришкою.
  4. Наносити на обпечене місце 2-3 р/добу. Між процедурами зберігати у холодильнику.
  1. Очистити і промити 1 картоплину, натерти на тертці.
  2. Розкласти картопляну масу на травмованій ділянці. Можна використовувати лише при пошкодженні 1 ступеня.
  3. Примотати бинтом, міняти картоплю, коли вона нагріється від шкіри.
  4. Повторювати процедуру, доки не перестане палити шкіру.

  Лікування важких опіків

  Після надходження хворого до стаціонару його піддають протишоковій терапії. Лікування опікової поверхні проводять відкритим чи закритим способом. Перший використовується при травмуванні шиї, особи, промежини. Шкіру змащують вазеліном або антисептиком 3-4 рази на день. Технологія закритого лікування інша:

  1. Спочатку обпалену знеболюють.
  2. Потім шкіру навколо обробляють антисептиком.
  3. Видаляють бруд, одяг і епітелій, що відшарувався.
  4. Великі бульбашки підрізають з боків, а верх залишають закриття рани.
  5. Випускають із пухирів вміст, накладають пов’язку з бактерицидною маззю: Стрептоміцином, Левосульфаметакаїном.

  Мета лікування – прискорення відторгнення відмерлих тканин. У хворого повинен утворитися сухий струп. Лікарі також вживають заходів щодо профілактики гнійно-запальних ускладнень. Хірургічне лікування показано при опіках 3Б та 4 ступеня. Лікар січе відмерлі ділянки, закриває дефект і проводить шкірну пластику.

  Що не можна робити

  Важливе правило – не можна відразу наносити на обпалене місце протиопікові засоби. Спочатку тканини потрібно охолодити, якщо на шкірі не з’явилися бульбашки. Що ще не можна робити при опіку:

  • проколювати або прорізати міхури;
  • змащувати обпалені місця олією та іншими засобами на основі жиру;
  • дезінфікувати рану спиртом;
  • віддирати одяг, якщо вона прилипла до рани;
  • наносити на рану йод, зеленку;
  • обробляти марганцівкою;
  • змащувати обпалені місця сметаною чи кефіром;
  • прикладати лід, оскільки він спричиняє обмороження.

  Наслідки опіку від окропу

  Після опіків першого ступеня не залишається ніяких слідів. При 2 ступені загоєння відбувається протягом 2-3 тижнів. Рубцювання у разі теж не спостерігається. Опіки 3-4 ступеня призводять до рубців і шрамів. При значних пошкодженнях може знадобитися трансплантація тканин. Найважчі випадки призводять до смерті або інвалідизації хворого через ампутацію кінцівки.

  При тривалому контакті окропу зі шкірою та великих площах ушкодження розвивається опікова хвороба. Це реакція організму на травматичну дію високої температури. Стадії опікової хвороби:

  1. Опіковий шок. Тривалість – 3 дні. На цьому етапі змінюється кислотно-лужний та водно-електролітний баланс, порушується функція нирок.
  2. Гостра токсемія. Тривалість – 2 тижні. Якщо нирки відновили свою роботу, з обпаленої зони в кров починають всмоктуватися токсини. Інакше розвивається гостра ниркова недостатність.
  3. Септикотоксемія. Характерна опіків вище 3А ступеня. Починається на стадії очищення рани. Викликає гнійну інтоксикацію, розвиток виразок у кишечнику, пневмонію.
  4. Реконвалесценція. Остання стадія триває до одужання пацієнта.