“Сечові міхури глядачів лопаються”. Чому фільми стали такими довгими

Мабуть, він мав на увазі тригодинну епопею Крістофера Нолана “Оппенгеймер”, яка може взяти “Оскар” цими вихідними.

Хоч тривалість трьох з п’яти фільмів-лауреатів Bafta – “Залишенці”, “Маестро” та “Анатомія падіння” – теж становить понад дві години.

Мабуть, добре, що Грант ще не мав справи з фільмом “Вбивці квіткової повні” Мартіна Скорсезе, який попри тривалість у 3 години 26 хвилин, є найдовшим претендентом на найкращий фільм цього року, а ще – фаворитом кіноакадемії.

Але чи справді це означає, що номіновані фільми є частиною дедалі більш відчутної тенденції? Якщо так, то що це означає для глядачів, кінотеатрів і режисерів?

Від антракту до туалету

Похід до кінотеатру дощового дня приваблював сім’ї, пари та самотні душі десятиліттями, але тривалість фільму протягом цього часу коливалася.

Відчуття того, що покази самі по собі стають подією, що триває весь день, можна простежити ще у 1960-х роках, коли режисери насолоджувалися золотою епохою кіноекрана.

“Лоуренс Аравійський” тривав понад три з половиною години в 1962 році. “Клеопатра”, випущена роком пізніше, розтягнулася до чотирьох, перш ніж стрічку порізали.

Антракти на таких показах були завжди, тому що кіномеханіки мали змінювати барабани з плівкою, а глядачі у цей час ходили в туалет чи ласували морозивом.

Автор фото, Getty Images

Британський режисер Девід Лін на зйомках фільму “Лоуренс Аравійський” у 1962 році

Але прогрес у проєкторних технологіях означав, що антракти більше не потрібні. “Ганді” 1982 року вважався останнім західним фільмом, який включав обов’язковий антракт.

У наступні десятиліття тривалість фільмів постійно збільшувалася, буквально утримуючи глядачів на своїх місцях.

Філ Клепп, виконавчий директор Кінематографічної асоціації Великої Британії, сказав BBC, що її члени ведуть “постійні дискусії” зі студіями, дистриб’юторами та іншими сторонами про можливе відновлення антрактів для фільмів тривалістю три години чи більше.

Проведений журналом The Economist аналіз понад 100 тисяч художніх фільмів, випущених у міжнародний прокат з 1930-х, показав, що хронометраж сучасного популярного кіно є найбільшим за всю історію.

І в останні роки відбувся значний сплеск. Дослідження Statista протягом десятиліть показують, що тривалість найкасовіших фільмів у США і Канаді лише з 2020 року зросла в середньому приблизно на 30 хвилин, досягнувши 2 годин 23 хвилин до 2023 року.

Винні в цьому не лише франшизи-блокбастери (“Індіана Джонс”, “Джон Вік” і “Месники: Фінал”, це ми про вас), а й фільми, номіновані на “Оскар”.

“Аватар: Шлях води”, найдовший номінант на найкращий фільм 2023 року, теж досягнув тригодинної позначки.

Автор фото, Scott Garfield/Paramount Pictures

Величезний успіх блокбастера “Топ Ган: Маверік” з Томом Крузом у головній ролі допоміг кінематографу втриматися на плаву після карантину через ковід

“Кожне десятиліття ми бачили, як епічні кіновиробництва досягали успіху на “Оскарах”, – каже Карі Бібл, аналітикиня касових зборів у Exhibitor Relations. – Першим фільмом, який отримав нагороду за найкращий фільм у 1927 році, була епопея про авіацію під назвою “Крила”, яка тривала 2 години 24 хвилини”.

“Епічні фільми часто означають епічні розповіді, – пояснює вона. – Ці фільми більші за життя і часто охоплюють тривалу історію, яка вимагає від людей емоційного залучення”.

Але це мистецьке обґрунтування наближається до критичної межі: поки сечовий міхур глядачів лопається, режисери мають можливості, небачені раніше.

“Холодна стримінгова війна”

“Холодна війна” між популярними стримінговими платформами і кіностудіями призвела до того, що режисери стали такі ж популярні, як актори зі списку А.

Змагаючись з Голлівудом за довіру та престиж, потокові сервіси не жаліють грошей на режисерські таланти – і часто це значно більше, ніж може запропонувати застаріла студія.

Із фільмом “Вбивці квіткової повні” Скорсезе став партнером Apple TV. А раніше звертався до Netflix, щоб там профінансували його номінований на “Оскар” більш ніж тригодинний фільм “Ірландець”. Як пояснював Скорсезе ВВС, від Голлівуду він не “зміг отримати фінансування”, яке б відповідало його амбіціям.

Автор фото, Getty Images

Мартін Скорсезе (попереду) з іншими найкращими режисерами цього року, зокрема Крістофером Ноланом (у центрі праворуч) і Гретою Гервіг (друга ліворуч)

Співпраця зі стримінговими платформами так само спокусила Девіда Фінчера, Раяна Джонсона та нещодавно Рідлі Скотта, який натякнув на випуск чотиригодинної версії фільму “Наполеон” на Apple TV, хоч його оригінальна версія і так тривала майже три години.

Така співпраця створює менше обмежень та контролю. Тоді як традиційним студіям це обходиться дуже дорого.

До того ж їм доводиться шукати крихкий баланс між скороченням витрат, посиленими ковідом, страйками сценаристів і пошуком способів якось віднадити людей від стримінгових платформ, до яких вони так звикли під час пандемії.

“Звичайні відвідини кінотеатрів, коли ви чекаєте до вихідних, щоб вибрати, що подивитись, потокові трансляції майже витіснили, – відповів продюсер “Ерін Брокович” Майкл Шамберг Наталі Джарві з Vanity Fair на її статтю з назвою “Чому фільми таааакі довгі?”

“Тепер, коли ви виходите з дому, щоб заплатити за перегляд фільму, ви хочете знати напевно, що ваші зусилля та час того варті. Ви хочете отримати від кінотеатру більше вражень, ніж від фільму у вашій вітальні”, – додав він.

Ефект “подієвого” кіно, дедалі більше пов’язаного з шумом у соцмережах, веде до того, що галузь – і самі кінотеатри – покладаються на гучні “золоті” прем’єри, ось як “Топ Ган: Маверік”, який вийшов після карантину, чи “Оппенгеймер” минулого року.

І хоч Нолан популярний як режисер, основний успіх “Оппенгеймера”, тригодинного історичного байопіку, забезпечив феномен Барбенгеймера, збіг з прем’єрою у кінотеатрах фільму “Барбі”, про яку говорили всюди.

Автор фото, Warner Bros

Прем’єра “Оппенгеймера” відбулася в той самий день, що й “Барбі”, ненавмисно створивши феномен Барбенгеймера

Якщо не зважати на цю разову подію, непереборна спокуса “затягувати” фільми, здається, помалу зникає, тому що кінотеатри, глядачі та режисери вже вичерпали себе.

Мережі кінотеатрів, каже Клепп з Кінематографічної асоціації Британії, можуть боротися з потоком довжелезних фільмів, тому що для них це “означає менше сеансів”, менше вибору та продажів квитків – тільки незначну частину цього можна компенсувати попкорном і газованими напоями чи розкішними місцями.

“Ми би не хотіли обмежувати творчу свободу, але у частини аудиторії є бажання зробити перерву”, – каже він.

Мережа кінотеатрів Vue була серед небагатьох у світі, хто запропонував своїм глядачам антракт під час показу фільму “Вбивці квіткової повні”, який триває 3 години і 26 хвилин.

“Аналіз показав, що клієнти хотіли би, щоб антракти повернулися, – сказав The Guardian у жовтні виконавчий директор Vue Тім Річардс. – Ми отримали 74% позитивних відгуків від тих, хто прийшов на наші сеанси з антрактом”.

Автор фото, AppleTV+

У фільмі “Вбивці квіткової повні” з Лілі Гладстон і Леонардо Ді Капріо в головних ролях йдеться про вбивства представників племені осейдж заради нафти на їхніх землях

Але дискусії про те, чи варто повернути в кіно антракти, тривають.

Проблема полягає в тому, каже Річардс, що де б ви не опустили завісу, ви “вб’єте структуру оповіді”, призупините показ і емоційне включення глядачів у сприйняття фільму.

Але якщо режисери плануватимуть, в якому місці можна зробити антракт, – проблеми може і не бути, вважає директор кінотеатру.

“Можливо, люди, які виходять посеред фільму, створюють більше збоїв у перегляді”, – каже він.

Скорсезе не поділяє таких поглядів.

“Ви можете сидіти перед телевізором і дивитися щось 5 годин… є багато людей, які споглядають театр по 3,5 години… Поважайте кіно”, – сказав він Hindustan Times.

Але не кожен режисер згодний зі Скорсезе. Як нарікає режисер “Залишенців” Александер Пейн: “Сьогодні до біса багато довгих фільмів”.

Довгі версії, каже він, завжди мають бути “найкоротшими з можливих”.

Автор фото, Universal Pictures

Тривалість “Оппенгеймера” відновила дискусію про перерви для аудиторії, але Роберт Дауні-молодший також відзначив суворість Нолана (на фото) щодо перерв на туалет на знімальному майданчику

Для Крістофера Нолана на першому місці стосунки з глядачем. “Я сам є глядачем. Я знімаю фільми, які я сам би хотів подивитися”, – сказав він редактору BBC Culture Кеті Раззалл.

Але молодь, яка обожнює короткометражки на TikTok і YouTube, тригодинні епопеї Нолана навряд чи приваблюють.

Хоч режисер “Дюни” Дені Вільнев каже, що успіх “Оппенгеймера” свідчить про протилежне. Він вважає, що молодша аудиторія цінує перегляд і платить за довге кіно, якщо там є “щось суттєве”. “Вони прагнуть змістовного контенту”, – сказав він The Times.

Автор фото, Getty Images

Режисер “Дюни” вважає, що молодша аудиторія “прагне змістовного контенту”

“Дюна-2”, випущена буквально нещодавно, довша за оригінальний фільм на 10 хвилин, тобто триває вже 2 години і 46 хвилин. А якщо дивитися дві частини підряд – це понад 5 годин.

Американська мережа кінотеатрів Showcase Cinemas так і запропонувала глядачам – глянути відразу дві частини поспіль у день прем’єри.

На щастя, під час того показу був антракт.

Чому ми знову і знов переглядаємо старі фільми

Кіно і телебачення сьогодні пропонують безліч фільмів на будь-який смак, але стара класика не втрачає своєї чарівності. Оглядач BBC Culture міркує, чому ми не шкодуємо часу на перегляд своїх улюблених фільмів.

Ми живемо у добу пікового контенту. Розважального продукту створюють стільки і в такому темпі, що проблеми “що подивитись”, здається, більше не існує.

Кіно- і телефільмів сьогодні знімають більше, ніж будь-коли в історії, а стрімінгові сервіси дозволяють поглинати мистецтво в необмеженій кількості, не підводячись з дивану.

Навіть, якщо ви щовечора дивитиметесь щось нове, ви не зможете охопити й частки того, що пропонує сучасна індустрія розваг.

Але чому тоді ми з таким задоволенням знову і знову повертаємось до фільмів, які вже бачили. Чому, коли раптом по телевізору показують “Назад у майбутнє”, ми всідаємося дивитися його в сотий раз, пам’ятаючи кожен рядок сценарію?

Минулого року Netflix завантажив 8500 хвилин своєї оригінальної продукції, але лише коли платформа повідомила про вихід на ній “Брудних танців”, соцмережі охопила істерика.

Один із палких шанувальників Всесвіту Marvel подивився цьогорічних “Месників” 103 рази, але й цей рекорд незабаром побили. Один із глядачів відвідав 116 сеансів стрічки в кінотеатрі.

Автор фото, Allstar Picture Library / Alamy Stock Photo

“Назад у майбутнє” (1985) один з тих фільмів, які завжди хочеться передивитися

Хоча це вже, звісно, справжній кіноекстрим, переглядати старі улюблені стрічки десятки разів – цілком поширена практика.

Серед таких фаворитів вже згадані “Назад у майбутнє” та “Брудні танці”, а також безліч інших фільмів 1980-х років, як-от “Один вдома”, “Термінатор”, “Топ ган”, “Щелепи”, “Принцеса-наречена”.

Незмінно популярними залишаються фільми про Бонда, “Хрещений батько”, оригінальна трилогія “Зоряні війни” та “Володар перснів”. І, звичайно, “День бабака”.

2016 року сайт FiveThirtyEight опитав 1169 кіноманів і склав список 25 фільмів, які переглядають найчастіше. Очолили його “Зоряні війни”, “Чарівник країни Оз” та мюзикл “Звуки музики”.

Серед моїх персональних фаворитів – “Коли Гаррі зустрів Саллі”, “Труднощі перекладу”, “Майже знамениті”, а більшість ромкомів 90-х (я знаю на пам’ять не лише кожен діалог з “Красуні”, але й слова всіх пісень із саундтреку).

Вони ніколи не зрадять

Визначити, які фільми ми з радістю подивимось знов – не складно. Набагато складніше – з’ясувати, чому саме ми це робимо.

Очевидно, що вони нам подобаються і нам не шкода на них часу.

“Назад у майбутнє” – це майже ідеальний фільм”, – написав один із членів групи Film Club, створеної BBC Culture на Facebook.

“У нього бездоганний сценарій, чудова гра акторів і неймовірна режисерська робота. Жодної невдалої сцени”, – додав користувач.

Інші учасники дискусії пригадали “Касабланку”, “8 ½”, “Останнього імператора” та “Вітнейл і я” (“найкращий фільм про дружбу всіх часів”).

“Деякі фільми – просто завершений твір мистецтва, в них все бездоганно, від сюжету до саундтреку, який часто стає ледь не головним героєм стрічки. Їх можна дивитися з будь-якої хвилини, адже діалоги і сцени давно знайомі. Вони ніколи не зрадять і завжди приносять задоволення, як улюблена страва. Тож не дивно, що ми хочемо переглянути їх знов, щоб роздивитися деталі, які могли пропустити вперше”, – написав ще один учасник групи.

Автор фото, IMDb

Що змушує нас повертатися до улюбленої стрічки, коли ми бачили її вже десятки разів і можемо переказати кожну сцену?

Це, однак, пояснює бажання передивитися фільм вдруге, втретє і, добре, вчетверте. Але що змушує нас повертатися до улюбленої стрічки, коли ми бачили її вже десятки разів і можемо переказати кожну сцену?

Хіба не розумніше було б витратити ці півтори-дві години, а то й більше, на щось нове?

Одне пояснення полягає в тому, що коли ми дивимось знайомий фільм, ми витрачаємо менше ментальної енергії. Нам не потрібно надто напружувати увагу, щоби зрозуміти, що відбувається.

Ми можемо дивитися фільм, відключившись. Як сказав один друг, “менше напруги, більше задоволення”.

Зіткнувшись з важким вибором, нам легше обрати знайомий фільм і не прогадати, ніж годинами прокручувати нескінченні опції на Netflix або Amazon Prime.

Тут певну роль відіграє й психологічний феномен, відомий як “ефект знайомства з об’єктом” – ми часто несвідомо надаємо перевагу звичним речам.

Виходить, що більше ми дивимось якийсь фільм, то більше хочемо подивитися його знов. Так деякі фільми стають частиною святкових традицій, як-от різдвяна “Реальна любов” або жахастик “Хелловін”.

Дослідження, присвячене переосмисленню культурного продукту, яке 2012 року провели професори з Університету Аризони Крістель Антонія Рассел і Сідні Дж. Леві, показало, що переглядаючи старі фільми, ми замислюємось про своє дорослішання.

Це такий підсвідомий лакмусовий папірець, який показує, як змінилося наше життя і ми самі.

Автор фото, Sportsphoto / Alamy Stock Photo

Улюбленцями згодом стають навіть і ті фільми, які спочатку нам не сподобались, як-от “Відпочинок за обміном”

Як пояснив один учасник групи Film Club: “Є декілька фільмів, які я переглядаю кожні кілька років в різних форматах. Наприклад, якщо дивився фільм у кінотеатрі, я дивлюсь його по телевізору, якщо я бачив його колись на відеокасеті, тепер завантажую цифрову версію”.

Назад у майбутнє

Втім, вочевидь, головна причина, чому ми повертаємось до старих фільмів, – це ностальгія. Не лише за минулим в історії, а за минулим в нашому власному житті.

І це цілком природно, вважає Клей Рутледж, професор психології з Університету штату Північна Дакота, який вивчає ностальгію.

“Нам подобаються нові речі, тому що нам потрібен новий досвід, але нам також важливо відчувати послідовність, відчувати зв’язок з тим, звідки ми родом. Є певні культурні та особисті переживання, які ми прагнемо пережити знову, щоби нагадати собі, ким ми є”.

Отже, геть не випадково, що найбільше ми переглядаємо саме ті фільми, які ми вперше подивилися в юності. “Речі, які нас вразили в процесі формування особистості, в підлітковому віці, залишають особливі враження”, – пояснює професор Рутледж.

“Це період становлення, коли ти раптом усвідомлюєш: я вже не просто дитина в цій родині, я унікальна особистість, я маю свої власні захоплення та інтереси”.

Дослідження також показують, що до ностальгічних переживань нас підштовхують певні емоції. “Коли нам сумно, самотньо, тривожно, ми прагнемо чогось, що нагадає нам, звідки ми і хто ми є”, – додає дослідник.

“Ось чому в такі моменти старе знайоме кіно має терапевтичний ефект на нашу душу”, додає Рутледж.

Коментуючи свій улюблений фільм “Міст Ватерлоо” (1940), одна користувачка форуму написала: “Так, він, безперечно, застарів, але він викликає в мене такі самі почуття, як згадки про минуле нещасне кохання. Схожим чином на мене діє й фільм “Коротка зустріч”.

Автор фото, Pictorial Press Ltd / Alamy Stock Photo

Перегляд старих фільмів про кохання, як-от “Коротка зустріч”, допомагає деяким людям пережити болісні спогади

“З еволюційної точки зору це цілком обґрунтовано, – пояснює Рутледж. – Коли ви відчуваєте стрес, тривогу і занепокоєння, це, напевно, не найкращий час для досліджень нового і пов’язаних з ними ризиків”.

“Зрозуміло, коли ми відчуваємо емоційну невпевненість, нам потрібно щось знайоме і передбачуване”, – додає він.

Тому трохи ностальгії не зашкодить. “Це природний спосіб повернути відчуття стабільності та безпеки”.

Цікаво, які сучасні фільми стануть у майбутньому тим самим “старим-добрим кіно”, яке ми з радістю переглядатимемо знову і знов?

Чи подивляться фанати-екстремали своїх улюблених “Месників” 200, 300 разів?

За даними Netflix 2018 року, половина глядачів, які подивилися підліткові ромкоми “Будка поцілунків” та “Усім хлопцям, яких я любила раніше”, переглядали їх принаймні один раз. В обох серіалів заплановані другі сезони.

Але увагу покоління Z привертає так багато всього, що навряд ці фільми залишаться в їхній свідомості надовго.

З нещодавніх фільмів я двічі подивилася “Народження зірки” та “Назви мене своїм ім’ям”. Але чи переглядатиму я їх через десяток років, на якому б носії ми не дивилися фільми в майбутньому, я не знаю.

Зате я точно знаю, що робитиму, якщо “Чотири весілля і похорон” покажуть по телевізору.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

“Плювок у наші душі”. Чому через фільм “Юрик” про Маріуполь здійнявся галас

У мережі спалахнув скандал довкола нового художнього фільму “Юрик” про хлопчика з Маріуполя, який вибрався з обложеного міста і самостійно добрався до родичів в Естонії. Критики було настільки багато, що творці змінили титри фільму і взагалі пообіцяли допрацювати.

Фільм створений на реальних подіях, але маріупольці вважають, що реалізму в ньому надто мало.

Деякі моменти у кіно, пишуть вони, кардинально суперечать тому, що насправді відбулося, і таким чином формують хибні уявлення про злочини росіян у Маріуполі, применшуючи їх масштаби.

Після прем’єри стрічки, що відбулася 24 серпня на СТБ, депутат Маріупольської міськради Дмитро Забавін заявив, що попросив РНБО та мінкульт звернути увагу на фільм, і на те, чи не загрожує він у такому вигляді національній безпеці.

Творці ж фільму наголошують, що це – не документальне кіно про Маріуполь, а художній твір, який оповідає історію дитини. Автори стрічки кажуть, що не хотіли травмувати глядачів занадто жорстким зображенням життя в окупації.

Що це за фільм

“Юрик” – це проєкт спільного виробництва, який на замовлення СТБ створили український продакшн OSNOVAFILM та естонський телеканал ETV (ЕТеВе).

У фільмі розповідають історію 11-річного Юрика, який з родиною жив у Маріуполі. Під час обстрілів міста тато, дідусь і сестричка школяра загинули, і він разом з мамою та важкохворою бабусею переховувався у підвалі будинку.

Автор фото, OSNOVAFILM

Мама Юрика наважується на відчайдушний крок та відправляє сина одного до Естонії, де в них живуть родичі. Просто на спині хлопчика вона пише номер рідних і садить дитину на евакуаційний автобус з Маріуполя. Дорогою Юрик зустрічає різних людей і переживає різні ситуації.

У хлопчика є реальний прототип – 11-річний Хасан, який у березні минулого року сам виїхав із Запоріжжя до Словаччини. Свого часу сім’я Хасана перебралася до України з розбомбленого Алеппо. Щоб син не загубився, мама написала номер телефона словацьких родичів йому на руці.

Що обурило глядачів

Автор фото, OSNOVAFILM

На зйомках фільму “Юрик”

Глядачів обурює, що в персонажів фільму було і світло, і вода, вони вільно пересувалися містом, хоча відомо багато випадків, зафіксованих на відео, коли в жителів на спустошених вулицях у Маріуполі стріляли.

“Ви не просто плюнули на маріупольців, які вижили, а ще й на більш ніж 100 тисяч наших загиблих співмешканців”, – пишуть під трейлером стрічки в YouTube.

“Цей фільм не про Маріуполь! Спитайте в кожного маріупольця! Це плювок у наші душі!”

Фільм критикують і жителі інших міст, які переживали обстріли.

“Досить бути харків’янкою, щоб з перших кадрів фільму відчути огиду”, – пише користувачка Анна Гін.

Вона жителька харківської Салтівки, яка найбільше в місті потерпала від обстрілів. Анна каже, що її обурює, як у фільмі показують підвали – просторі, світлі, сухі та теплі, скрізь є свічки чи буржуйки, стоять ліжка і затишно цокає годинник.

Автор фото, скріншот Євгена Сосновського

Підвал Маріуполя в фільмі “Юрик”

Крім того, у персонажів у кіно заряджені телефони і є зв’язок, якого насправді часто немає у багатьох підвалах, а тим паче не було в блокадному Маріуполі.

“Далі – гірше. Евакуаційні автобуси ОБСЄ. Чистенькі, біленькі, напівпусті. Вони з’являються в кадрі протягом усього фільму, спокійно запрошують жителів виїжджати. І ті нечисленні містяни, які вирішують їхати, – теж чистенькі, в таких прямо небесно-голубих пуховичках і яскраво-рожевих шапочках”, – пише Анна Гін.

Сюжетну лінію про евакуацію ОБСЄ, якої у Маріуполі насправді не було, глядачі критикують найбільше.

Фотограф Євген Сосновський, який 62 дні пробув у блокадному місті та вивіз звідти відомий щоденник 9-річного хлопчика Єгора, називає “вишенькою на торті” показану в кіно машину ОБСЄ, звідки гучномовець запрошує людей на евакуацію коридором, який нібито буде відкритий з 10 до 18-ти.

Автор фото, скріншот з трейлера “Юрик”

Кадр з трейлера “Юрика”

“Тож, виходить, маріупольці все брешуть, коли кажуть, що сиділи в темряві, економлячи кожну свічку, палили масляні каганці, були без зв’язку. Брешуть маріупольці, коли кажуть, що не було аніякої організованої евакуації, аніякої медичної і взагалі будь-якої допомоги”, – іронізує Сосновський.

“Але маріупольці не брешуть. І реальність була у багато разів жахливіша, ніж навіть те, про що вони розповідають”.

Реакція творців фільму

Команда фільму відреагувала на критику. Але перша реакція продюсерки “Юрика” Тетяни Куц викликала ще більше емоцій.

У своєму коментарі під одному з постів, який заскрінили багато журналістів, Куц написала, що маріупольці самі проголосували за Росію на референдумі.

Наступного дня вона вибачилася за емоції. “Я сформувала думку в пориві гніву, чим образила не лише свою співрозмовницю, але й вас усіх, за що й отримала справедливу критику. Мені боляче і неприємно. Я в жодному разі не хотіла знецінити ваш біль та шукати винних в цій війні серед українців”, – написала Куц.

Щодо фільму, вона пояснила, що “Юрик” – не документальне кіно і не кіно про Маріуполь, а “історія конкретної дитини, викладена в художньому творі”.

За словами продюсерки, команда прагнула уникнути того, щоб люди ще раз травмувалися жахами окупації.

“Емоції взяли верх, – написала вона. – Можливо, через те, як сильно наша команда вірила в соціальну місію “Юрика”. А можливо, через неготовність на той момент за рівнем критики побачити біль, який відчули люди під час перегляду”.

Через декілька днів після цього компанія-виробник “Основа фільм продакшн”, яка знімала кіно, заявила, що лише намагалася розкрити тему “дитина на війні”.

Після критики з фільму замінили титри “Засновано на реальних подіях” на текст, що попереджає глядачів, що стрічка “є виключно художньою і не претендує на відображення реальної трагедії, яку вчинили окупаційні війська РФ у Маріуполі”.

Автор фото, OSNOVAFILM

Також, заявляють творці, з фільму вилучать будь-які згадки про ОБСЄ і натомість доповнять його документальним постскриптумом, який створять у співпраці з маріупольцями та захисниками міста.

“На це нам потрібен час, сподіваємось на розуміння. По готовності обовʼязково сповістимо усіх наших глядачів”.

Що каже держава

Після звернення маріупольського депутата на дискусію навколо “Юрика” відреагував в.о. міністра культури та інформполітики Ростислав Карандєєв.

У коментарі Суспільне Культура він наголосив, що міністерство не є замовником цієї стрічки і не фінансувало її.

Депутат Забавін, серед іншого, просив мінкульт вжити заходів, щоб правовласник фільму прибрав напис “Засновано на реальних подіях”.

Творці фільму прибрали слова, але разом з тим Карандєєв зазначив, що наразі використання означення “засновано на реальних подіях” не регламентується законом. Така характеристика є правом авторів стрічки.

Він зазначає, що навіть документальний фільм не є об’єктивним відображенням реальності.

Але, додав Карандєєв, “митці мають зважати (на відгуки про невідповідність сюжету – Ред.) і намагатися відтворювати події максимально реалістично”.

Не перша спроба

В Україні не вперше критикують фільми чи художні твори, які виходять на основі трагічних подій повномасштабної війни.

Трейлер художнього фільму “Буча”, прем’єра якого ще очікується, також викликав неоднозначні відгуки в мережі.

Скандал з фільмом “Юрик”, вважає акторка Ірма Вітовська, має стати приводом замислитися всім, хто вироблятиме ігровий контент про війну.

“Є багато історій, що просяться на екран, багато можливостей знімати про сьогодні, не торкаючись такої складної теми… Все ще буде, потім, і знято буде надталановито, бо визріє (а може вже зріє) той, хто зможе це прокричати. Але це буде тоді, коли цей “крик” буде не тому, що треба, а тому, що він нестримний і чесний”.

Автор фото, скріншот з трейлера “Юрик”

Кадр з трейлера

“Прошу колег не брати гріх на душу. Маріуполь, Буча, Ізюм… ще багато пекла відкриємо, не ризикуйте власним ім’ям. Для таких тем є документальне кіно”, – зазначила Вітовська.

Тим, хто хоче зрозуміти трагедію Маріуполя, критики “Юрика” і маріупольці рекомендують переглянути документальний фільм “20 днів у Маріуполі” Мстислава Чернова.

Мстислав Чернов разом із фотографом Євгеном Малолєткою і продюсеркою Василісою Степаненко прибули до Маріуполя 24 лютого за годину до початку вторгнення і пробули там тривалий час.

Їхня стрічка отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі незалежного кіно у світі Sundance.