Види ґрунтів

Успіх у вирощуванні садових і городніх культур залежить від багатьох чинників: кліматичних і погодних умов, термінів посадки, сорту рослини й від того, наскільки сумлінно ви виконуєте агротехнічні умови. Одну з домінуючих ролей у рільництві відіграє ґрунт, у якому ви вирощуєте рослини.

Про те, яких типів бувають ґрунти, як можна їх поліпшити чи змінити їхній склад, ми й розповімо в цій статті.

Основні типи ґрунтів

Існує сім основних типів ґрунту:

• піщаний,
• супіщаний,
• глинистий,
• суглинний,
• вапняний,
• торф’яний,
• чорноземний.

Будь-який із цих ґрунтів має з погляду рільництва як чесноти, так і недоліки. У чистому вигляді ці типи зустрічаються нечасто.

Піщані ґрунти

Піщаний ґрунт вирізняється крихкістю, легкістю, сипучістю, він легко пропускає повітря, воду, тепло й підживлення до коріння рослин, проте ці переваги водночас є й недоліками: піщані ґрунти швидко висихають, остигають, а поживні речовини легко з них вимиваються.

Щоб підвищити родючість піщаного ґрунту, необхідно регулярно вносити в нього ущільнюючі та зв’язуючі речовини:

• торф,
• перегній,
• компост,
• вирощувати й закладати в ґрунт сидерати,
• мульчувати поверхню,

і за три або чотири роки можна значно поліпшити якість піщаного ґрунту.

Поки ж триває процес окультурення, у піску можна вирощувати моркву, смородину, саджати полуницю, сіяти цибулю, гарбузові культури та плодові дерева, а якщо часто вносити в ґрунт малі дози швидкодіючих добрив, то цілком можна вирощувати також картоплю, саджати буряк, різну капусту й горох.

Деякі садівники не хочуть роками поратися з поліпшенням структури й чинять простіше: вдаються до глинування, тобто укладають під грядки шар глини завтовшки 5-6 см, а самі грядки заввишки 35-40 см роблять із привезеного суглинку або супіщаного ґрунту.

Супіщаний ґрунт

Цей ґрунт за механічним складом теж вважається легким, але він містить певну кількість глини, тому краще утримує повітря, воду й поживні речовини, добре прогрівається й не так швидко остигає. Супіщаний ґрунт легко обробляти, а вирощувати на ньому можна практично будь-яку культуру, проте бажано підтримувати родючість цього ґрунту внесенням органіки, вирощуванням та закладенням сидератів і регулярним мульчуванням.

Глинистий ґрунт

Цей важкий ґрунт погано піддається обробці, дуже довго сохне та гріється. Як правило, глинистий ґрунт має кислу реакцію, погано пропускає живлення, тепло, вологу й повітря до коріння рослин, у ньому немає умов для розвитку корисних мікроорганізмів, а рослинні залишки в глині дуже довго розкладаються.

Через те, що глинистий ґрунт довго висихає після танення снігу й повільно прогрівається, посадку культур доводиться затримувати. Щоб поліпшити склад ґрунту, в нього потрібно вносити під перекопування жорсткий пісок, торф і перегній, а для нейтралізації кислої реакції глинистий ґрунт потрібно один раз на три роки вапнувати. Якщо регулярно підвищувати родючість глинистого ґрунту, на ньому можна успішно вирощувати картоплю, квіти, швидкорослі чагарники та плодові дерева.

Суглинний ґрунт

Для вирощування садово-городніх культур суглинок є одним із найкращих ґрунтів: він поживний, тепло-, водо- та повітропроникний, його легко обробляти. А найголовніше – це те, його немає необхідності покращувати, потрібно тільки підтримувати родючість ґрунту мульчуванням і внесенням під перекопування гною з розрахунку 3-4 кг/м². А вирощувані в суглинку культури слід регулярно підживлювати мінеральними комплексами.

Вапняний ґрунт

Вапняні ґрунти можуть бути важкими чи легкими, але всі вони бідні. Вони містять багато кам’янистих фрагментів, їхній pH зрушено у лужну сторону, вони швидко нагріваються й висихають, блокують засвоєння культурами марганцю й заліза, від чого у них жовкне листя й відбувається затримка росту.

Поліпшити структуру ґрунту можна регулярним унесенням органіки під перекопування й використанням її у вигляді мульчі, вирощуванням і закладенням у верхній шар сидеральних культур, унесенням калійних добрив. Після окультурення в вапняних ґрунтах можна вирощувати будь-які культури за умови своєчасного поливу, регулярних розпушувань міжрядь та розумного внесення органічних і мінеральних добрив.

тому не можна підживлювати їх добривами, що підлужують ґрунт, наприклад, сечовиною чи сульфатом амонію.

Торф’яний ґрунт

Торф’яні, або болотисті ґрунти теж не можна назвати придатними для рільництва, оскільки поживні елементи в них перебувають у формі, недоступній для засвоєння рослинами. Ці ґрунти швидко вбирають і так само швидко віддають воду, повільно прогріваються і зазвичай забруднені. Позитивними якостями торф’яного ґрунту можна вважати те, що він піддається окультуренню й затримує в собі мінеральні добрива.

Щоб підвищити родючість торф’яного ґрунту, його глибоко перекопують із глиняним борошном або піском, сильно закислені ділянки вапнують, а в подальшому регулярно удобрюють органікою – гноївкою, компостом, перегноєм, мікробіологічними добавками та калійно-фосфорними добривами.

При висаджуванні дерев посадочні котловани потрібно заповнювати спеціально складеною підходящою для культури ґрунтовою сумішшю, а при розбитті на торфовищах овочевих грядок чинять так, як і з піщаним ґрунтом: укладають у якості основи глиняний прошарок, а поверх нього роблять грядки із суміші торфу з суглинком, органічними добривами та вапном.

Чорноземний ґрунт

Чорноземи – ґрунти високої родючості зі стійкою структурою, високим умістом гумусу й достатньою кількістю кальцію та інших поживних елементів. Вони добре поглинають і утримують повітря, воду й тепло, тому для вирощування овочевих, квіткових і плодово-ягідних культур є найкращими з усіх видів ґрунту. Але, як і будь-який ґрунт, чорнозем із часом виснажується, і через 2-3 роки безперервного використання він вимагає внесення добрив або відновлення структури, чого досягають вирощуванням сидератів. Слід сказати, що чорнозем не є легким ґрунтом, і під деякі культури його доводиться перекопувати з торфом або піском. Окрім того, його реакція може бути як нейтральною, так і зрушеною в лужну чи кислу сторону, тому чорнозем може вимагати як розкислення, так і розлуження.

§ 28. Умови ґрунтоутворення. Основні типи ґрунтів

Умови ґрунтоутворення. Утворення ґрунтів — складний процес, який триває сотні або й тисячі років. Ґрунти України сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників — материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, життєдіяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини (мал. 80).

Ґрунтотвірна (материнська) порода — середовище, у якому відбувається діяльність живих організмів, а також вихідний матеріал, з якого формується ґрунт. Якість ґрунту залежить насамперед від хімічного складу гірської породи. Чим більше хімічних елементів у породі, тим кращим буде ґрунт, і навпаки. Велике значення мають механічний склад і будова породи. Від них залежать фізичні властивості ґрунту, його щільність, водний, повітряний і тепловий режими, глибина залягання ґрунтових вод. Усе це впливає на характер ґрунтоутворювальних процесів, мінералізацію й гуміфікацію рослинних решток, швидкість накопичення й переміщення речовин у ґрунті.

Мал. 80. Ґрунтотвірні чинники

Найцінніші ґрунтотвірні породи — карбонатні леей, лесовані суглинки, менш цінні — безкарбонатні суглинки. Бідними материнськими породами є кварцові піски. Ґрунти, які утворюються з порід, що містять багато солей, характеризуються великим умістом легкорозчинних солей.

Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, а також фізичні й хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є четвертинні відклади — переважно лесові й піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді частки — глина й пісок, а в гірських районах до них долучаються гравій і щебінь.

Активно впливає на формування різних типів ґрунтів клімат, зокрема співвідношення тепла й вологи на певній території. За надмірного зволоження формуються заболочені ґрунти, у яких можуть утворюватися торфовий шар і глей — сизі плями зі сполук заліза. Натомість недостатнє зволоження ґрунту спричинює формування солончаків: до поверхні на місце вологи, що швидко випаровується, піднімається вода з глибин разом із розчиненими солями. Також клімат впливає на ґрунтоутворення через рослинність. У теплому й достатньо зволоженому кліматі формується пишна трав’яна рослинність, після відмирання якої утворюється багато перегною (гумусу). І навпаки, за надмірної сухості клімату формується розріджений рослинний покрив, через що утворюється мало перегною, тому й ґрунти будуть менш родючими або й бідними.

Тварини, що живуть у ґрунті (дощові черви, кроти), розпушують його й подрібнюють рештки рослин, які мікроорганізми (різні бактерії) перетворюють на перегній. Вони розщеплюють органічні рештки на мінеральні речовини та хімічні елементи. Тільки в такому вигляді їх знову можуть засвоювати рослини. Крім того, перегній і кальцій склеюють тверді мінеральні частки в грудки різного розміру, між якими в ґрунт проникають вода й повітря.

Господарська діяльність людини може підвищити родючість ґрунту завдяки науково обґрунтованому його обробленню або ж знизити її через нераціональне господарювання. Важливе значення для поліпшення якості ґрунтів має внесення органічних і мінеральних добрив (мал. 81, с. 136).

Процес ґрунтоутворення дуже повільний. В Україні, яка розташована в середніх широтах помірного поясу, для утворення родючого шару ґрунту завтовшки 0,5-2 см знадобиться приблизно 100 років.

Найважливішою складовою ґрунту є гумус, тобто перегній, який утворюється з органічних решток, що постійно потрапляють у ґрунт, де розкладаються й синтезуються. Гумус у ґрунті робить його пухкішим, поліпшує повітро- й водопроникні властивості.

Мал. 81. Карта родючості ґрунтів України

Основною ознакою ґрунту є його родючість, що істотно відрізняє ґрунт від гірської породи, з якої він утворився. Родючістю ґрунту називають його здатність забезпечувати рослини всім необхідним для їх росту й розвитку — водою, повітрям, поживними речовинами.

Структура ґрунту. Ґрунтові горизонти. Структура ґрунту — здатність ґрунту розпадатися на окремі частини певного розміру й форми. Ґрунт буває структурним і безструктурним. Структурний ґрунт розділений на частини різної форми й величини. У безструктурному ґрунті його складові (механічні елементи) не з’єднані між собою, вони існують відокремлено або залягають суцільною зцементованою масою.

Шари ґрунтів з однаковими ознаками називають ґрунтовими горизонтами. Сукупність ґрунтових горизонтів, об’єднаних процесом ґрунтоутворення, становить ґрунтовий профіль. Будова ґрунтового профілю визначається ознаками окремих ґрунтових горизонтів, які закономірно переходять один в інший. Серед них: лісова підстилка чи степова повстина, гумусовий горизонт, горизонт вимивання, перехідний горизонт, материнська порода.

Основні типи ґрунтів, закономірності їх поширення. В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі й темно-сірі лісові; чорноземи й каштанові; коричневі; лучні й болотні; солонці, солончаки й солоді (мал. 82).

• Користуючись картою, з’ясуйте, яка родючість ґрунтів у вашій області.

Мал. 82. Основні типи ґрунтів України: А — перегнійно-акумулятивний горизонт; Б — горизонт вимивання ґрунтових розчинів; В — ґрунтотвірна (материнська) порода

Під час проведення ґрунтового картографування в Україні виявлено майже 650 видів ґрунтів. Різні типи ґрунтів займають різну площу.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти поширені переважно в північній (поліській) частині України. Ґрунтотвірні породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними й супіщаними льодовиковими та водно-льодовиковими відкладами. Ґрунти формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених територіях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах, формуються дерново-борові ґрунти. Потужність їх гумусового горизонту становить 18-24 см. Ці ґрунти характеризуються низьким умістом гумусу (1,5-2 %), несприятливими фізичними властивостями й невисокою родючістю. Вони потребують угноєння й унесення мінеральних добрив. На Поліссі в місцях виходу на поверхню відкладів крейди сформувалися досить родючі дерново-карбонатні ґрунти.

У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені сірі й ясно-сірі лісові ґрунти — перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів. Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах утворилися темно-сірі опідзолені ґрунти. Уміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3 %, потужність гумусового горизонту — 26-47 см. Основні ґрунтотвірні породи — пористі леси й лесоподібні суглинки, які здатні накопичувати вологу. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їх родючості.

Найпоширеніші в Україні чорноземи й каштанові ґрунти. Найродючішими є чорноземи. Вони займають найбільшу площу, мають велику потужність, зернисту структуру. Чорноземи багаті на гумус (4-6 %), гумусовий горизонт має потужність 60-80 см. Вони помірно зволожені, мають темно-сіре забарвлення. Основними ґрунтотвірними породами є леей й лесоподібні суглинки.

Формування різних підтипів чорноземів підпорядковане широтній зональності. У зоні лісостепу формуються чорноземи опідзолені й типові, у північному степу — чорноземи звичайні, у центральній степовій частині й на південному заході — чорноземи південні. Звичайні, типові й опідзолені чорноземи України належать до найродючіших ґрунтів світу.

У сухому південному степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові. Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), уміст гумусу в них становить 1,3-2,9 %.

На півдні в районах із субтропічним кліматом переважають коричневі й червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Уміст гумусу в них становить 3 % і вище. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (у теплий період) зволоження.

Лучні й болотні ґрунти не повного мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природно-кліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні й болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.

Усі лучні й болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великомасштабна осушувальна меліорація, яка інтенсивно проводилася на Поліссі, не завжди давала позитивні результати. Спостерігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання виважених і науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе екологічне значення.

У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці й солоді. Їх площа за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.

Солончаки утворюються внаслідок випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом солончаки займають порівняно невеликі території. Значну площу охоплюють в Україні солонці, які засолені менше за солончаки. У пониззі, на добре зволожених землях Причорномор’я й Приазов’я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуговування засолених ґрунтів.

Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами. На вузькій смузі Південного берега Криму переважають червоно-бурі та коричневі ґрунти.

Дослідження В. Докучаєва. Василь Докучаєв (1846-1903) — відомий природознавець, основоположник наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії. У 1888-1894 рр. на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. За його ініціативи було складено ґрунтові карти губернії, створено в м. Полтаві природничо-історичний музей. В. Докучаєв видав монографію «Наш степ раніше й тепер», розробив методику визначення, чи були раніше ліси на південних українських теренах. Нагороджений золотою медаллю й орденом «За заслуги в землеробстві» на Всесвітній виставці в Парижі 1889 р. Учений сформулював так званий закон зональності, що показує «найтісніший зв’язок клімату, ґрунтів, тваринних і рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини».

Дискусійний клуб

Що, на вашу думку, означає вислів: «Ґрунт сам себе удобрює»?

Карта ґрунтів. На карті ґрунтів (мал. 83) відображено поширення типів і різновидів ґрунтів на певній території. Для складання карт проводять експедиційні дослідження — зйомку (знімання) ґрунтового покриву. Залежно від мети й призначення ґрунтознавчі дослідження проводяться в межах окремих сільськогосподарських чи лісових господарств, природних або адміністративних районів, областей, країв, природних зон, держав.

Мал. 83. Карта ґрунтів України

Висновки

• Ґрунт — особливе природне тіло, верхній пухкий родючий шар. До складу ґрунту входять різні мінеральні (вода, повітря, мінеральні солі, пісок і глина) та органічні (перегній) речовини.
• Ґрунтотвірними чинниками є материнські породи, вода, клімат, рельєф, рослинність, життєдіяльність тварин і мікроорганізмів, господарський вплив людини.
• На рівнинній частині України сформувалися такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи (опідзолені, типові, звичайні, південні), каштанові, лучні, болотні, солонці, солончаки, солоді.
• На рівнинній частині України поширення ґрунтів підпорядковане закону широтної зональності, а в горах — вертикальної поясності.

Основні терміни й поняття

Ґрунтовий профіль — сукупність певних ґрунтових горизонтів, що відображає їх закономірні зміни від поверхні до материнської породи.

Ґрунтові горизонти — послідовні шари, які змінюються з глибиною.

Ґрунтотвірна (материнська) порода — середовище, у якому відбувається діяльність живих організмів, а також вихідний матеріал, з якого формується ґрунт.

Гумус — органічна складова ґрунту, яка містить велику кількість поживних речовин.

Запитання та завдання

• 1. Поясніть, під впливом яких чинників формується ґрунт. Назвіть основні типи ґрунтів України.
• 2. Охарактеризуйте дерново-підзолисті ґрунти та чорноземи. Чим вони відрізняються?
• 3. Які існують закономірності поширення ґрунтів на рівнинній частині України та в горах? Поясніть основні причини такого поширення.
• 4. Яких заходів необхідно вжити для збереження родючості ґрунтів?

Дослідження

Проаналізуйте, як діяльність людини впливає на родючість ґрунтів.

Це цікаво

• Найбільш родючими ґрунтами не тільки в Україні, а й у світі є чорноземи. Гумусний шар у них може сягати 120 см! Про їх родючість у народі казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас».
• Відомий англійський біолог Чарльз Дарвін написав про дощових черв’яків: «певно, жодна інша тварина у світі не відіграє такої важливої ролі в природі. Армія цих підземних копачів на 1 га ґрунту становить 130 тис. особин. За рік вони перевертають понад 30 т землі».

Готуємося до наступного уроку

Підготуйте повідомлення про рослини, занесені до Червоної книги України.

✅Що входить до складу ґрунту і якими вони бувають

Ґрунт – основа життєзабезпечення на Землі та друге після океанів сховище вуглецю. Він дає змогу існувати багатьом формам життя, став базою екосистем. Склад ґрунту складний і різноманітний.

З чого складається ґрунт

За визначенням освітнього ресурсу Libre Texts Biology, ґрунт – це зовнішній пухкий шар поверхні Землі. Він є скрізь, від арктичних широт до тропіків, але товщина його шару різна – від 2-3 см у пустелях до 2 м у лісостепах.

Світовий лідер у галузі географії, картографії та досліджень National Geographic виділяє дві категорії компонентів ґрунту – біотичні та абіотичні, тобто живі й неживі. Із чого складається ґрунт? Ґрунт складають мінеральні речовини, гумус, мікроорганізми, вода і повітря. Освітній сайт про біологію Libre Texts Biology дає уявлення про відсоткове співвідношення основних компонентів ґрунту:

• Неорганічні речовини (мінерали) становлять у ґрунті 40-45%.
• Частка органіки (гумусу) в ґрунті – у середньому 5%.
• Води й повітря рівні частки – по 25%.

Неорганічні речовини в ґрунті – це пісок, мул і глина, які визначають текстуру ґрунту. Часто вони містяться в суміші в різних кількостях, відрізняються тільки діаметром своїх кам’янистих частинок:

• Піщинки розміром від 0,1 до 2 мм.
• Мул – від 0,002 до 0,1 мм.
• Глина складається з найдрібніших частинок, менше 0,002 мм.

Гумус – це органічна частина ґрунту й основа його родючості, показник якості (чорноземи містять 6-10% гумусу). Складається гумус із мікроорганізмів (бактерій, грибів), органічних залишків рослин і тварин на різних стадіях розкладання. Вони збагачують ґрунт вуглецем, азотом, калієм, фосфором, які необхідні для розвитку рослин. Утворюється ця цінна частина ґрунту повільно: 1 см гумусу формується 300-400 років.

Ґрунтовий покрив складається з кількох шарів (горизонтів), які загалом складають ґрунтовий профіль. Зазвичай ґрунт прикритий дерниною з листя, трави та інших рослинних решток.

Під нею починаються основні шари:

• Верхній шар становить гумус. Він пронизаний корінням рослин, наповнений мікроорганізмами, комахами.
• Під гумусом розташований шар вимивання, з якого корисні речовини вимиваються і накопичуються в наступному шарі.
• Горизонт накопичення вологий і щільний.

Найнижчий шар складається з материнської породи, в якій відбуваються основні ґрунтоутворювальні процеси.

Ґрунт – основа, на якій розвиваються всі екосистеми, наголошує платформа природно-природної освіти The Nature Education:

• У ґрунті відходи переробляються на поживні речовини та перетворюються на біологічно доступні форми для рослин.
• Ґрунт зберігає і забезпечує водою рослини. При цьому він запобігає повеням, бо повільно передає зайву воду в струмки та підземні води.
• У ньому фільтруються і видаляються забруднювальні речовини.

Крім того, ґрунт забезпечує середовище проживання багатьом формам життя. З огляду на ці чинники, найважливішим завданням людства стало збереження цих екосистемних послуг ґрунту.

Види ґрунтів та їхні особливості

Ґрунтовий покрив Землі різноманітний, ґрунти відрізняються в різних географічних зонах. При цьому виділяють:

• Арктичні (полярні) ґрунти.
• Тундрові.
• Тайгово-лісові.
• Лісостепові та степові.
• Пустельні та напівпустельні.
• Субтропічні та тропічні.

Якими бувають типи ґрунтів? Залежно від вмісту мінеральних речовин ґрунти поділяють на легкі та важкі. До легких належать піщані та супіщані ґрунти, до важких – глинисті та суглинисті. Окремо розглядаються вапняні та торф’яні ґрунти.

Піщаний ґрунт

Відрізняється рихлістю і сипучістю, він легко обробляється. Піщаний ґрунт добре прогрівається, насичений повітрям. Але він так само швидко охолоджується, легко пересихає, бо погано затримує воду. З нього швидко вимиваються мінеральні речовини, тому зазвичай такі ґрунти вважаються бідними і не дуже родючими.

Супіщаний ґрунт

Супіщаний ґрунт має у своєму складі трохи більше найдрібніших мінеральних частинок – глини. Тому він краще утримує мінеральні та органічні речовини, менше пропускає вологу. Вода, затримуючись у такому ґрунті, не дає йому швидко пересихати.

Глинистий ґрунт

Глинистий ґрунт має щільну структуру, погано вбирає воду. Він легко злипається, при обробці стає грудкуватим. У такому щільному ґрунті відчутний брак кисню, волога може застоюватися, а сам ґрунт погано прогрівається. Глинистий ґрунт доводиться добре розпушувати і мульчувати, щоб поліпшити його якість.

Суглинковий ґрунт

Найбільш придатний для садово-городніх робіт, сприятливий для вирощування більшості культур. У суглинному ґрунті багато поживних речовин, він повітропроникний, утримує тепло, рівномірно розподіляє вологу по всьому горизонту. Від землекористувачів вимагається тільки підтримання його родючості – вчасно вносити гній, мульчувати, підживлювати мінеральними добривами.

Вапняний ґрунт

Належить до бідної групи ґрунтів. Містить вапно, або карбонат калію, тому дуже лужний і підходить не для всіх рослин. Щоб зробити його більш придатним для вирощування культур, у нього потрібно вносити багато органічних добрив і часто рихлити.

Торф’яний ґрунт

У торф’яному ґрунті поживні речовини малодоступні для рослин. Він швидко вбирає воду і так само швидко її віддає, погано прогрівається. Але мінеральні речовини в ньому утримуються добре, тому для підвищення родючості потрібно просочити його піском або глиняним борошном, вносити гній, компост та іншу органіку.

У Казахстані переважають три типи ґрунтів:

• чорноземи із вмістом гумусу від 4% до 8% у північній частині країни (9,5% території);
• південніше починаються каштанові ґрунти, що займають 34% території країни;
• у південній частині – бурі та сіро-бурі бідні гумусом ґрунти (44% території), придатні для тваринництва.

Доктор сільськогосподарських наук, академік Абдулла Сапаров зазначає, що за період освоєння цілини чорноземи втратили до 30% природного вмісту гумусу.

Власників земельних ділянок цікавить склад ґрунту. Це дає змогу його використовувати з максимальною ефективністю. Визначити склад можна в лабораторії або за допомогою простих агрономічних способів.

Що ми дізналися?

1. Складові ґрунту:
   • Мінеральні частинки: Сформовані з розкладених скель і мінералів, вони складають основу ґрунту. Їх розмір варіюється від глини (дуже дрібні частки) до піску (більші частинки).
   • Органічні речовини: Включають рештки рослин і тварин, що розкладаються, які збагачують ґрунт поживними речовинами.
   • Вода: Важлива для розчинення поживних речовин та їх транспортування до коренів рослин.
   • Повітря: Присутнє у порожнинах ґрунту, необхідне для дихання коренів рослин та діяльності мікроорганізмів.
2. Типи ґрунтів:
   • Суглинкові ґрунти: Мають гарне збереження вологи і повітря, відмінно підходять для більшості сільськогосподарських культур.
   • Глинисті ґрунти: Важкі, з високою здатністю утримувати воду, але погано пропускають повітря.
   • Піщані ґрунти: Добре дреновані, але швидко втрачають воду та поживні речовини.
   • Чорноземи: Багаті на органічні речовини, відмінно підходять для вирощування зернових культур.
3. Значення ґрунту:
   • Є основою для росту рослин і підтримки екосистем.
   • Відіграє ключову роль у водному циклі та колообігу поживних речовин.
   • Впливає на глобальний клімат через зберігання та викиди вуглекислого газу.

Висновок

Ґрунт є надзвичайно важливим компонентом екосистеми, що виконує численні життєво важливі функції. Він складається з мінеральних і органічних частин, води та повітря, кожна з яких має своє значення.

Різноманітність типів ґрунтів визначає їх придатність для різних видів рослин та використання у сільському господарстві. Розуміння складу та властивостей ґрунту є ключовим для його ефективного використання та збереження.