Аналіз оповідання “Каштанка” Чехова

Головна героїня повісті А.П. Чехова «Каштанка» це молода собачка, по породі вона помісь дворової собаки з таксою, на прізвисько Каштанка. Її господар столяр Лука Александрич і його син Федюшка.

У минулому Лука дворянин, який розорився, на життя заробляє тяжкою працею, займаючись столярними роботами, замовники дуже цінують і поважають його за його працю.

Життя у Каштанки не була простою, господар пив, був часто грубий, забував її погодувати, іноді бив, а Федюшка грав з нею, але часто гри були в садистському стилі, але Каштанка не дивлячись, ні на що дуже безкорисливо і віддано, любила своїх чоловіків. Якось раз, слідуючи за своїм господарем, Каштанка втрачається, вона дуже налякана, її душа наповнилася жахом і відчаєм. У цей непростий момент свого життя вона зустрічає дуже хорошого і доброго незнайомця, який прихистив її у себе. Він дає їй нове ім’я – Тітка, піклується про неї, добре годує.

У новому будинку собака знаходить собі нових друзів: кота Федора Тімофеіча, гусака Івана Івановича і свиню льоха Іванівну. Як тільки Каштанка трохи звикла і освоїлася, новий господар почав навчати її цирковому майстерності, собака виявилася дуже здібною ученицею. У нового господаря Каштанка була завжди нагодована і доглянута, але її без кінця відвідувала смуток, коли згадувала про Луку і Федюшка.

Каштанці тільки раз довелося виступити в цирку, почувши під час виступу голоси своїх господарів Луки і Федюші, вона радісно побігла до них, в свою колишню життя. Зрадів щиро і Лука, коли її побачив, адже він теж її любив, тільки по-своєму, не дивлячись на свій похмурий характер.

Каштанка, зустрівшись після розлуки з рідними їй людьми, нарешті, то знаходить душевний спокій, впевненість в те, що її життя знову триває в гармонійному для неї руслі. Автор нам наочно доносить, то, щоб щасливо жити зі своїм вихованцем йому необхідно дати повну свободу вибору, а не затачать його в своїх стінах.

У повісті “Каштанка” А.П. Чехов піднімає тему відносини людей до тварин, тему безмежної любові, прихильності, вірності і відданості, на яку здатні собаки по відношенню до людини. Автор доносить до нас, що люди і тварини здатні на любов, щиру дружбу, турботу один до одного.

Варіант 2

Основним персонажем твору є невелика собачка по кличці Каштанка, через сприйняття якої ведеться розповідь розповіді.

Письменник представляє Каштанку в образі справжнього живого істоти, що відрізняється власним душевним станом, здатним на переживання, віддаючись відчаю, відчуваючи тривожні моменти, сумуючи і радіючи.

Каштанка на всьому протязі оповідання описується в різних зображеннях у вигляді часом ласкавого, похмурого, сердитого, швидкого пса, а іноді плаче, захопленої собачки.

Письменник використовує художні прийоми, розкриваючи окремі приватні факти і явища, для відображення своєрідного життєвого досвіду собаки, яка в своїй свідомості поділяє всіх людей на хазяїна і замовника. Обстановку в будинку підібрав Каштанку циркового клоуна собака сприймає як бідної, хоча в будинку нового господаря присутній багате оздоблення у вигляді килимів, диванів, крісел. Обстановка ж колишніх господарів, столяра Луки Олександровича і його сина Федюшка, Каштанка сприймає як найпрекраснішу, правда в ній є лише столярна стружка, інструменти і примітивні предмети.

Для зображення примітивних собачих уявлень письменник користується методами порівняння і вживає слова, доступні і звичні, з його точки зору, Каштанці, свідомо не застосовуючи всім відомі вирази, замінюючи їх на собаче опис, відоме їй з власного життя. Крім цього, автор комічно зображує розумовий процес собачки, яка переносить свої уявлення на людські почуття, в сцені нічного неспокою Каштанки про можливість виявлення господарем захованої нею в пилу шафи курячої лапки і страху від втрати улюблених ласощів.

З особливою виразністю описуються в оповіданні тонкі запахи, що розрізняються Каштанкой з її сильним собачим нюхом, а також різні поведінкові манери тварин, що мешкають спільно з Каштанкой у циркового клоуна, як-то ледачий і флегматичний кіт, балакучий гусак, добродушна і весела свиня.

Розкриваючи образ головної героїні твору, Каштанки, письменник створює в вигляді другорядних образів розповіді яскравих представників людського світу, з якими зустрічається собака на своєму життєвому шляху, включаючи доброго і турботливого дресирувальника, вічно п’яного столяра, пустотливого хлопчика.

Як собака знайшов собі господаря

Д овго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе.

Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіря. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка.

— Куди йдеш, собако? —питає вовк.

— Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш? Вовк згодився, й собака пішов за ним.

Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі.

— Що з тобою, господаре? Чого ти злякався?

— Хіба не бачиш ? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з’їсти може!

Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже:

— Ходім до череди, візьму я собі корову; обидва добре наїмося!

Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; корови ревуть і тікають хто куди. Глянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс.

— Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки.— Тут уже лев господарює.

— А хто ж то такий лев?

— Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі!

— Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіря.

Промовивши це, пішов собака прохатися в найми до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові.

Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіря в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобідити.

Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився. Заревів на весь голос та з серця щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад.

— Що таке, господарю? — запитав здивований собака.

— Людина сюди йде. Треба тікати швидше, бо лихо буде!

— Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий!

І пішов собака до людини. З того часу служить собака в людей.

Давно, дуже давно це було, а собака все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов.

«Казка про гуску, яку змушували нести прості яйця замість золотих» Емма Андієвська

Колись так трапилося, що в одного господаря серед зграї добре вгодованих гусей одна гуска, яка нічим не відрізнялася від інших, почала раптом нести золоті яйця.

“В моєму зразковому господарстві я не терпітиму жодних неподобств,— попередив господар гусячу зграю,— бо кожне відхилення від природного стану речей рано чи пізно призводить до лиха, згубного для всіх створінь”.

Але попри цю догану наступного дня, коли господар пішов із кошиком збирати гусячі яйця, він знову побачив свіже золоте яйце, і це вже його не абияк схвилювало.

“Цей злісний вибрик клятого птаха мені дедалі менше подобається,— вирішив господар, вражений затятим непослухом. — Бо якщо мене не слухатиме навіть моя власна гуска, яку я можу щомиті зарізати, хто ж тоді на світі мене взагалі шануватиме”.

І тому ще раз на самоті обміркувавши всі можливі переваги й небезпеки такого явища, стурбований господар став перед усіма гусками й заходився прилюдно соромити ту, яка несла золоті яйця, кажучи, що бажання, замість звичайних, нести золоті яйця, походить від пихи, згубної для кожного створіння, котре забуває, що досі ще ніхто не спромігся насититися, нехай і яким коштовним металом. Однак головна небезпека навіть не в примножуванні цієї золотої марноти, а в тому, що гуска, яка затялася нести золоті яйця, вочевидь ступила на хибний шлях, забувши скромність, окрасу земних створінь, а пиху, як відомо, кожному доводиться гірко покутувати. Зрештою, ні для кого не таємниця, що пиха позбавляє кожне створіння можливості перевтілитися у щось ліпше й досконаліше в наступному житті, бо ж, сливе ще ніхто ніколи не чув, аби пихате створіння добігло і наймізернішої місцини в раю.

Почувши таке, гуска дуже засмутилася й, пішовши в найтемніший закуток двору, попросила Провидіння, щоб воно зробило її такою, як усі. Проте, чи тому, що Провидіння саме терміново клопоталося чимось іншим, а чи ще з якихось, не менш важливих причин, гусчине прохання не досягло найвищих вух, отож хоч і що гуска чинила, намагаючися зарадити своєму ґанджеві, вона вперто несла тільки золоті яйця. А що сумлінного птаха дуже боліли докори господаря, які її не абияк схвилювали, бо ж гуска, як і кожне тямуще створіння, прагнула у винагороду за дотримання законів і гідних правил поведінки отримати якщо вже не якийсь закапелок у Божому раю, то бодай змогу перевтілитися в наступному житті у щось ліпше й досконаліше, то вона, трохи повагавшися, подалася до місцевої ворожки й попросила ту їй якось допомогти. Ворожка дала гусці три хлібні кульки, велівши класти по одній кульці на язик під час цілковитої повні місяця й чекати, заки лік подіє.

Гуска низенько вклонилася своїй добродійниці, дякуючи за допомогу, й, нікому нічого не кажучи — заходилася лікувати сама себе від пихи, старанно дотримуючися вказівок ворожки.

Лише чи тому, що гуска від нетерпіння ніяк не годна була дочекатися цілковитої повні, конечної для дієвості ліку, чи тому, що перші-ліпші наслідки завжди мають не лише видиму, а й глибоко приховану причину, але того дня, коли гуска сподівалася, що нарешті, замість золотого яйця, вона знесе свіже, як усі порядні гуски, на її велике горе й розчарування вона знесла діамантове яйце, яке засяяло на весь гусятник, змусивши господаря серед ночі схопитися з ліжка й вибігти на двір подивитися, чи не скоїлося великої пожежі.

Цього разу господар уже не на жарт розгнівався на гуску. Він не тільки знову присоромив її перед усім птаством, назвавши її вчинок виявом неколеґіального себелюба, якому не місце в пристойному товаристві, за мораль котрого він, господар, несе відповідальність перед вищими силами, а й сказав, що подібний приклад пихи й непослуху гідний найвищої кари, і тому вдосвіта, щойно зійде сонце, він сам скарає гуску на горло.

Почувши з уст господаря такий страшний вирок, гуска спробувала докинути на свій захист, що вона справді не знає, яким побутом її яйця, замість звичайних, спочатку були золоті, а тепер, на її лихо, обернулися й на діамантові, бо ж усе, чого вона, гуска, щиро прагне, це знести звичайнісіньке яйце, і це справді не її провина, що її яйця чомусь відрізняються від звичайних.

Однак господар перепинив її, кажучи, що це в неї зайвий раз промовляє пиха й гординя, яка розкладає мораль усієї гусячої зграї.

Мовляв, усі її, гусчині нарікання — марні, бо вона заслужила на те, що її тепер очікує, і її спостигне справедлива кара.

Тяжко засмутилася гуска. А що в ті часи небо ще не було далеко від землі, то гуска й вирішила, заки господар нагострить сокиру, хутенько податися до самого Господа по справедливість.

Тоді Всевишній щойно упорядковув рай, і на воротях не стояло ані озброєної вогняними мечами янгольської сторожі, ані святих ретельників, і тому гуска одразу ж і втрапила до самого Господа. Глянув Усевишній на прохачку, глянув на роз’юшеного господаря з нагостреною сокирою й про всяк випадок, аби до неба не бігали з кожною дрібницею, вдарив ногою небесну твердь, яка одразу ж піднеслася високо над землею, назавжди зруйнувавши всі ті стежини, котрими доти звірі й люди вільно ходили до Всевишнього.

Побачивши себе на такій високості, гуска зблідла від переляку й заплакала, потерпаючи, що від нині вона не матиме ні кола, ні двора, хоч вона про те нічого не сказала голосно. А що Всевишньому видно найменший порух думки навіть у гусчиній голові, то Він заспокоїв птаха, пообіцявши, що відтепер вся світобудова буде гусячим двором, в першому-ліпшому закутку якого гусці вільно нести всім на втіху золоті й діамантові яйця, що їх люди, внаслідок своєї короткозорості, називатимуть зорями, хоча в дійсності це будуть лише видимі сходинки до Бога, де тільки й панує суцільне добро й справедливість.

• «Без шкіри — на вітрі» Емма Андієвська
• «Будівничі» Емма Андієвська
• «Казка про блискавку» Емма Андієвська
• «Казка про чоловіка, який мав сумніви» Емма Андієвська
• «Казка про чоловіка, що заступав Усевишнього» Емма Андієвська
• «Казка про яян» Емма Андієвська
• «Казка про мандрівника» Емма Андієвська
• «Куляста форма квітки. » Емма Андієвська
• «Цар Едіп» Емма Андієвська
• «Вітри Азії» Емма Андієвська
• «Захід» Емма Андієвська
• «Захід сонця» Емма Андієвська
• «Зима з весняним ухилом» Емма Андієвська
• «Джалапіта» Емма Андієвська
• «Говорюща риба» Емма Андієвська
• «Казка про бика й метелика» Емма Андієвська
• «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших» Емма Андієвська
• «Казка про двох пальців» Емма Андієвська
• «Казка про гадюку й орла, або невдячного приятеля» Емма Андієвська
• «Казка про Галайла» Емма Андієвська
• «Казка про кулі зла» Емма Андієвська
• «Казка про пихатість» Емма Андієвська
• «Казка про рінину, подарунок моря» Емма Андієвська
• «Казка про слимака» Емма Андієвська
• «Казка про те, як заєць збирав податки з капусти» Емма Андієвська
• «Казка про упиреня, що живилося людською волею» Емма Андієвська
• «Роман про добру людину» Емма Андієвська
• «Говорюща риба» (скорочено)
• «Казка про яян» (скорочено)
• Всі твори автора