Талібан і таліби: хто вони такі

У той час як США готувалися завершити свій вихід до 11 вересня, після двох десятиліть війни, бойовики захопили великі міста та дійшли до столиці Кабула.

Група почала прямі переговори з США ще у 2018 році, а у лютому 2020 року обидві сторони уклали мирну угоду в Досі, яка зобов’язала США вивести сили з країни, а “Талібан” – запобігти нападам на американські сили. Інші обіцянки включали заборону на діяльність “Аль-Каїди” чи інших бойовиків у підконтрольних їм районах та продовження мирних переговорів.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Але наступного року “Талібан” продовжував наступ на афганські сили безпеки та цивільне населення і швидко просувався по всій країні.

Прихід до влади

“Талібан”, або “студенти” мовою пушту, з’явилися на початку 1990-х років на півночі Пакистану після виведення радянських військ з Афганістану. Вважають, що переважно пуштунський рух вперше виник у релігійних семінаріях – переважно за гроші Саудівської Аравії, – які проповідували жорстку форму сунітського ісламу.

Ключова обіцянка талібів – у пуштунських районах, що межують з Пакистаном та Афганістаном, – полягала у відновленні миру та безпеки та запровадженні їхньої власної суворої версії шаріату, або ісламського законодавства, коли вони будуть при владі.

Таліби швидко поширили свій вплив з південно-західного Афганістану. У вересні 1995 року вони захопили провінцію Герат, що межує з Іраном, і рівно за рік вони захопили столицю Афганістану Кабул, поваливши режим президента Бурхануддіна Раббані – одного з батьків-засновників афганських моджахедів, які чинили опір радянській окупації. До 1998 року таліби контролювали майже 90% території Афганістану.

Афганці, втомлені від ексцесів моджахедів та міжусобиць після вигнання радянських сил, переважно вітали талібів, коли ті вперше з’явилися на сцені. Їхня рання популярність багато в чому була зумовлена ​​їхнім успіхом у боротьбі з корупцією, стримуванні беззаконня та тим, що вони зробили дороги та підконтрольні їм території безпечними для процвітання комерції.

Але таліби також запровадили або підтримали покарання, згідно зі своїм суворим тлумаченням законів шаріату – наприклад, публічні розстріли засуджених вбивць та перелюбників та ампутації людям, яких визнали винними у крадіжці. Чоловіки повинні були відростити бороду, а жінки мали носити бурку, яка повністю закриває тіло та обличчя.

“Талібан” також заборонив телебачення, музику та кіно, не схвалював відвідування шкіл для дівчат віком від 10 років. Талібів звинувачували у різних порушеннях прав людини та злочинах у сфері культури. Одним з відомих прикладів був 2001 рік, коли таліби зруйнували знамениті Баміанські статуї Будди в центрі Афганістану, попри міжнародне обурення.

Автор фото, Getty Images

Пакистан неодноразово заперечував, що він стоїть за створенням “Талібану”, але немає жодних сумнівів, що багато афганців, які спочатку приєдналися до руху, здобували освіту в медресе (релігійних школах) у Пакистані.

Пакистан також був однією з трьох країн разом із Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ), які визнали талібів, коли вони були при владі в Афганістані. Це також була остання країна, яка розірвала дипломатичні зв’язки з угрупованням.

У певний момент таліби погрожували дестабілізувати Пакистан із територій, які вони контролюють на північному заході. Один із найгучніших і найбільш критикованих на міжнародному рівні нападів пакистанських талібів стався у жовтні 2012 року, коли школярку Малалу Юсафзай підстрелили по дорозі додому в місті Мінгора.

Автор фото, Getty Images

Правозахисницю Малалу Юсафзай підстрелили бойовики талібів у жовтні 2012 року, коли вона була школяркою

Великий військовий наступ через два роки після розправи в школі в Пешаварі значно зменшив вплив групи в Пакистані. Щонайменше три ключові фігури пакистанських талібів були вбиті під час ударів американських безпілотників у 2013 році, зокрема лідер групи Хакімулла Мехсуд.

“Святилище” Аль-Каїди

Увагу світу таліби в Афганістані привернули після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Талібів звинувачували у наданні притулку для головних підозрюваних – Осами бен Ладена та його руху “Аль-Каїда”.

7 жовтня 2001 року військова коаліція під проводом США розпочала наступ в Афганістані, і до першого тижня грудня режим “Талібану” розвалився. Тодішній лідер групи мулла Мохаммад Омар та інші вищі діячі, включно з бен Ладеном, уникли полону, попри одне з найбільших полювань у світі.

За повідомленнями, багато вищих керівників талібів сховалися в пакистанському місті Кветта, звідки вони направляли талібів. Але Ісламабад заперечував наявність так званої “Кветта шура”.

Попри дедалі більшу кількість іноземних військ, таліби поступово відновили, а потім розширили свій вплив в Афганістані, зробивши величезну частину країни небезпечною, а насильство в країні повернулося до рівня, якого не було з 2001 року.

Були численні напади талібів на Кабул, і у вересні 2012 року група здійснила гучний рейд на базу НАТО “Кемп Бастіон”.

Лідера пакистанських талібів убили у 2013 році

Надії на мирний договір виникли у 2013 році, коли таліби оголосили про плани відкрити офіс у Катарі. Але рівень недовіри усіх сторін залишався високим, а насильство тривало.

У серпні 2015 року таліби визнали, що понад два роки приховували смерть мулли Омара – за повідомленнями, через проблеми зі здоров’ям у лікарні в Пакистані. Наступного місяця група заявила, що залишила в минулому тижні міжусобиць і згуртувалася навколо нового лідера – мулли Мансура, який був заступником мулли Омара.

Приблизно в той же час таліби вперше після своєї поразки в 2001 році захопили столицю провінції, взявши під контроль стратегічно важливе місто Кундуз.

Муллу Мансура вбили під час удару американського безпілотника в травні 2016 року, і на його місце прийшов його заступник Хайбатулла Ахундзада, який і досі контролює угруповання.

Відлік часу до виведення

Протягом року після мирної угоди між США та “Талібаном” у лютому 2020 року, яка стала кульмінацією довгого періоду прямих переговорів, таліби, схоже, змінили тактику від складних атак у містах та на військові форпости до хвилі цілеспрямованих вбивств, які тероризували цивільне населення Афганістану.

Їхні цілі – журналісти, судді, мирні активісти, жінки у владі – підтверджували припущення, що таліби змінили не свою екстремістську ідеологію, а лише стратегію.

Попри серйозну стурбованість афганських чиновників у зв’язку з уразливістю уряду перед “Талібаном” без міжнародної підтримки, новий президент США Джо Байден оголосив у квітні 2021 року, що всі американські війська покинуть країну до 11 вересня – через два десятиліття від дня атаки на Всесвітній торговий центр.

Автор фото, Getty Images

Таліби почали захоплювати величезні території, погрожуючи знову повалити уряд у Кабулі після виходу іноземної держави.

Вважають, що зараз ця група чисельніша, ніж будь-коли відтоді, як вони були повалені у 2001 році – за останніми оцінками НАТО, угруповання налічує до 85 тисяч бійців.

Просування відбулося швидше, ніж боялися. Генерал Остін Міллер, командир очолюваної США місії в Афганістані, попередив у червні, що країна може опинитися на шляху до хаотичної громадянської війни, яку він назвав “загрозою для світу”.

Однак у багатьох випадках талібам вдалося заволодіти великими містами без бою, оскільки урядові сили здалися, щоб уникнути жертв серед цивільного населення.

Оцінка розвідки США того ж місяця, за повідомленнями, дійшла висновку, що уряд Афганістану може впасти протягом шести місяців після виведення американських військових.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

“Паперові терористи”. Як понад 100 кримських мусульман судять за екстремізм

Після анексії Криму члени організації “Хізб ут-Тахрір”, визнаної в Росії терористичною і забороненою, але яка мала легальний статус в Україні, зіткнулися з переслідуваннями з боку російської влади. ВВС розповідає, як на лаві підсудних опинилися понад сотню людей.

“Ані батька, ані чоловіка, ані брата”

Вночі з 11 на 12 жовтня 2016 року Фатма Ісмаїлова довго поралась на кухні. Заснути вдалося лише о 4 годині, а вже о 6 ранку сім’ю розбудив різкий удар в двері. Це були співробітники ФСБ.

“Вони перелізли через паркан, вибили двері й своїми чобітьми увірвалися в наше життя”, – говорить Фатма.

Вхідні двері силовики вибили з першого удару: використовували лом або кувалду. А вже за кілька секунд один з силовиків “з ноги” відкрив двері в спальню, де в той момент окрім Фатми був її чоловік Рустем і троє їхніх маленьких дітей.

Рустем Ісмаїлов багато працював, розповідає його дружина. Попри вищу освіту, частіше він знаходив себе саме в робітничих спеціальностях. У Кам’янці – невеликому селищі з переважно кримськотатарським населенням, чоловіка Фатми знали як людину, яка допомагала впорядковувати суспільні простори, організовувала дитячі та релігійні свята. Політикою ніколи не займався, стверджує жінка.

Але обшук у сім’ї Ісмаїлова не став несподіванкою. “Багато хто вже розумів, що прийти можуть до кожного”, – говорить Фатма.

Після завершення оперативних заходів Рустема Ісмаїлова відвезли на допит. Потім був суд і арешт.

“Коли чоловіка забрали, турботу про мене й дітей повністю взяв на себе мій батько Енвер Омеров, – розповідає Фатма. – Він допомагав і матеріально, і морально. Він же по кілька разів на тиждень возив мене в Ростов (згідно з КПК РФ, першою інстанцією для справ з антитерору є окружні військові суди. Анексований у 2014 році Крим належить до північнокавказького ОВС в Ростові), коли справу чоловіка почали слухати по суті”.

Під час однієї з таких нічних поїздок біля в’їзду на Кримський міст машину Енвера зупинили співробітники ДІБДР. Вони забрали документи і кілька годин під різними приводами відмовлялися їх повертати.

Під ранок біля машини Енвера припаркувався білий “Фольксваген”. Звідти вийшли двоє людей у ​​цивільному. Фатма розповідає, що вони відмовилися пред’явити документи, але відразу заявили, що Омерова затримають і доставлять в один з керченських ОВС. Вона почала обурюватися, у відповідь їй посипалися погрози.

“Один з них нахилився до мене і каже: чуєш, а тобі взагалі скільки років? Ти звідки така розумна? Будеш багато говорити, я візьму наручники і пристебну тебе до генератора”, – згадує вона.

В цей час Енверу, батькові Фатми, стало погано, йому викликали швидку, але госпіталізувати літнього чоловіка люди в цивільному не дозволили. Вони посадили його в свою машину й відвезли в напрямку Керчі. Однак ані в керченській поліції, ані в Слідчому комітеті знайти батька Фатма не могла. За її словами, один з поліцейських шепнув їй, що Енвера затримали співробітники ФСБ і шукати його потрібно не в Керчі, а в Сімферополі.

По дорозі до Сімферополя Фатма наполегливо намагалася додзвонитися до мами, брата або його дружини, але їх номери були недоступні.

Автор фото, Anton Naumluk

Пізніше стало відомо, що в будинках батьків і брата Фатми від самого ранку йдуть обшуки, а Енвера Омерова звинуватили в організації осередку “Хізб ут-Тахрір” в Сімферопольському районі. Заарештували й брата Фатми Ризу Омерова.

18 червня 2019 року північнокавказький військовий суд в Ростові засудив Рустема Ісмаїлова до 13,5 років позбавлення волі за звинуваченням в участі в осередку “Хізб ут-Тахрір”, а через півтора року свої терміни отримали Енвер і Риза Омерови. Їх засудили до 18 і 13 років колонії відповідно. Фатма боїться, що для її 60-річного батька такий термін може стати фатальним.

“Я завжди жила під опікою, – говорить вона. – Спочатку батька, потім – чоловіка. Мій чоловік і працював, і їздив по магазинах, і будував будинок. Зараз: ані чоловіка, ані батька, ані брата, будинок не добудований”, – нарікає вона.

Після арешту рідних Фатмі довелося навчитися керувати автомобілем. Вона сама возить дітей до школи й на спортивні секції. Щоб прогодувати сім’ю, вона почала бізнес, а вечорами – вже після основної роботи – випікає торти на замовлення.

Разом зі своєю матір’ю Лемар і дружиною брата Севілею вони виховують вісьмох дітей. Чоловіків в сім’ї не залишилося.

“Чи це не абсурд?”

Партію “Хізб ут-Тахрір аль Ісламі” заснував у 1953 році в Східному Єрусалимі суддя місцевого шаріатського суду Такіюддін ан-Набхані. Її основна мета була сформульована як поступове об’єднання всіх “ісламських земель” і створення на цій території Халіфату – унітарної теократичної держави.

Більшість російських релігієзнавців неохоче коментують інформацію, пов’язану з цією організацією. У процесі підготовки матеріалу Російська служба ВВС по черзі намагалася зв’язатися з шістьма вченими, які досліджують іслам. Майже всі вони прочитали повідомлення в месенджері, але не відповіли, відмовили або скинули дзвінки.

Один з учених в листуванні зізнався, що побоюється проблем, які “напевно виникнуть”, якщо він дасть публічний коментар, оскільки ця тема “дуже політизована і викликає пильну увагу”, а нинішнє російське законодавство працює “не на користь вільних думок”.

За словами Раїса Сулейманова, ісламознавця, що спеціалізується на вивченні ісламського радикалізму, ідеологи “Хізб ут-Тахрір” на словах відкидають насильницькі методи досягнення своїх цілей, але водночас різко критикують і демократичні інститути. У країнах, де партія не заборонена, її діяльність зосереджена навколо збільшення кількості прихильників, дискредитації світських органів влади і пропаганди власної ідеології.

“Вони не беруть участі у виборах, критикують їх, але при цьому заявляють, що мають намір прийти до влади мирним шляхом. Виникає питання: чи це не абсурд?” – міркує Сулейманов.

Однак, додає вчений, члени партії заявляють, що ведуть пропаганду й серед політиків. Вони вважають, що зможуть прийти до влади, коли членами організації стане критична більшість політичного істеблішменту тієї чи іншої країни.

Крім Росії, “Хізб ут-Тахрір” заборонена в Китаї, в більшості арабських і центральноазійських країн. Єдина європейська держава, яка заборонила публічну діяльність партії – Німеччина. Приводом для цього стала різко антисемітська і антиізраїльська риторика її членів, каже Сулейманов. Однак систематичних переслідувань “Хізб ут-Тахрір” у Німеччині не зазнає.

У Британії “Хізб ут-Тахрір” намагалися заборонити тричі. У 2005 році на тлі серії терактів в Лондоні про це говорив тодішній прем’єр-міністр країни Тоні Блер, в 2010 і 2015 роках, напередодні чергових парламентських виборів, такі наміри декларувала Консервативна партія. Але щоразу урядові експерти не знаходили достатніх підстав для заборони організації.

Автор фото, Recep Yasar /Anadolu Agency/Getty Images

Копенгаген, 2015 рік. Члени “Хізб ут-Тахрір” на акції проти рішення данської влади про вилучення з мусульманської родини дітей, батька яких звинуватили у формуванні в них радикальних поглядів

Загалом у країнах Заходу влада зазвичай не помічає або ігнорує публічну діяльність “Хізб ут-Тахрір”, говорить Раїс Сулейманов, але це, на його думку, не робить ідеологію партії менш радикальною.

“Члени цієї партії відкрито висловлюють прагнення до повалення чинного конституційного ладу. У будь-якій країні світу така ідеологія буде класифікуватися як радикальна”, – вважає вчений.

Паперові терористи чи ісламські радикали?

У Росії “Хізб ут-Тахрір” заборонив Верховний суд у 2003 році. Цим же рішенням в країні заборонили, наприклад, “Аль-Каїду” і “Аль Джихад” – організації, відповідальні за численні теракти по всьому світу.

Переслідувати членів організації силовики РФ почали практично відразу, згадує російський дослідник політичного екстремізму Олександр Верховський. Перші вироки були вже в 2004 році.

Першими обвинуваченими були переважно жителі Москви й Тюменської області, проте незабаром основними регіонами, де виявляли членів “Хізб ут-Тахрір”, стали Татарстан і Башкортостан.

У Криму ж до його анексії Росією в 2014 році партія існувала легально.

За різними підрахунками, до 2013 року на півострові налічувалося до 10 тисяч її прихильників, а в мітингах організації брало участь до півтори тисячі осіб. Втім, і тоді її прихильники мали неоднозначну репутацію, а українські правоохоронці час від часу штрафували їх за нелегальну політичну діяльність.

Складні відносини у “Хізб ут-Тахрір” були й з активістами національного руху кримських татар.

“У нас була й залишається екзистенційна розбіжність, – говорив ВВС один з лідерів національного руху Наріман Джелял. – Ми виступаємо за те, щоб люди ідентифікували себе, перш за все, за етнічною ознакою. У той час як прихильники “Хізб ут-Тахрір” заявляли про те, що головне – це релігія, а національність взагалі не важлива”.

Після анексії під забороною опинилися обидві сторони. Партія “Хізб ут-Тахрір” стала терористичною, а Меджліс – орган національного самоврядування кримських татар – Верховний суд Росії визнав екстремістським і заборонив його діяльність на півострові.

“Я вважаю, що засуджувати людей, що не здійснювали теракти, до абсолютно жахливих тюремних термінів – неприйнятно”, – пояснює Джелял, але додає, що і сьогодні серед національних активістів є люди, які схвалюють ці переслідування.

Схвально висловлюються про переслідування кримських мусульман і представники російської влади.

Депутат Держдуми Росії від Криму Руслан Бальбек називає затриманих радикалами, охочими зруйнувати кримськотатарську ідентичність.

“Нічого спільного з традиційним ісламом ці радикали не мають. [. ] Без сумніву, подібні радикальні осередки несуть загрозу стабільності суспільства”, – цитували Бальбека “РИА Новости”.

Аналогічної лінії дотримуються й функціонери Духовного управління мусульман Криму (ДУМК) – найбільшої релігійної організації, що об’єднує кримчан, які сповідують іслам. Так, заступник кримського муфтія Есадуллах Баїров заперечує наявність у Криму гонінь за релігійною ознакою. Риторику про політичні переслідування кримських татар він назвав “істерією, нав’язаною ззовні”.

Спільно з депутатом Бальбеком представники ДУМК планували відкрити в Криму центр реабілітації для осіб, які потрапили під вплив “Хізб ут-Тахрір”. ВВС на момент публікації не вдалося з’ясувати, чи мала ця ідея успіх.

У Центральному духовному управлінні мусульман Росії кримінальні справи стосовно кримських татар не коментували. ВВС відправила запит у пресслужбу російського муфтіяту і чекає на відповідь.

Кримський адвокат Еміль Курбедінов – один з перших, хто взявся захищати обвинувачених в тероризмі кримчан. Він називає своїх довірителів “паперовими терористами” – людьми, які, за його словами, не скоїли жодного теракту і жодного разу не торкалися ані до зброї, ані до вибухівки. Більш того, з 2017 року до терористичних статей слідство стало регулярно додавати звинувачення у спробі захоплення влади, що, за оцінкою Курбедінова, є ще більш абсурдним.

Автор фото, Russian Federal Security Service

Кадри відео зі спільною операцією ФСБ, поліції і Росгвардії з затримання п’яти імовірних членів “Хізб ут-Тахрір” у Бахчисараї

У судових процесах кримчани не підтверджують, але і не заперечують причетність до “Хізб ут-Тахрір”. Як пояснює Курбедінов, вони кажуть: ми не робили терактів, тому ми – не терористи. Така модель поведінки не дозволила слідству “втягнути людей у свою гру і штампувати справи одна за одною”, говорить адвокат.

Він переконаний, що з 2015 року “слідство і всі, хто з ними працює в одній зв’язці, деградують від власної безкарності”. Потрапити під “антитерористичний каток” на півострові може будь-який мусульманин, який дотримується вимог ісламу в повсякденному житті, з активною громадянською позицією, вважає Курбедінов.

Медаль “За повернення Криму”

Вранці 20 квітня 2015 року кримський правозахисник Емір-Усеїн Куку йшов на автобусну зупинку, щоб дістатися до роботи. Зайшовши за поворот, він відчув різкий поштовх у спину, після чого посипалися удари по голові, розповідав Куку.

“Він не чинив опору, але почав голосно кричати. ​​Почали зупинятися машини, люди виходили, багато хто з них знав Емір-Усеїна особисто і намагався з’ясувати, чому його б’ють посеред білого дня”, – згадує події шестирічної давнини дружина Емір-Усеїна Мер’єм Куку-Ашчі.

Несподівано до місця події під’їхала біла “Газель”. Чоловіка посадили на заднє сидіння, притиснули до вікна і “продовжили бити по нирках, паралельно звинувачуючи в тому, що він зібрав на дорозі купу людей”, розповідає Мер’єм. “Газель” попрямувала в бік Сімферополя. Емір-Усеїна повезли на допит у ФСБ.

Емір-Усеїн Куку багато років пропрацював в органах місцевого самоврядування: спочатку в селищній раді Гаспри, потім – в Ялтинській міській адміністрації. Роботу в місцевих органах влади він завжди поєднував із правозахисною діяльністю.

До анексії Криму, наприклад, Емір-Усеїн відстоював права мусульманок фотографуватися на документи з покритою головою. У 2014 році він став співзасновником Контактної групи з прав людини в Криму.

Група була створена в 2014 році, після зникнення в Білогірському районі Криму двох кримських татар – 17-річного Ісляма Джеппарова і 22-річного Джевдета Іслямова. На той момент це був не перший такий випадок, говорили правозахисники. Групу створили для комунікації кримськотатарських правозахисників з представниками правоохоронних органів.

Батько Емір-Усеїна Кемал Куку – відомий ветеран кримськотатарського національного руху, який боровся за повернення народу з місць депортації до Криму. За це він три роки провів у радянських таборах. Кемал Куку з натхненням сприйняв анексію Криму Росією, згадує його невістка Мер’єм. У квітні 2014 року його нагородили медаллю міноборони Росії “За повернення Криму”.

Емір-Усеїна добре знали в Ялті і її околицях. Ще в 2014 році оперативники ФСБ намагалися схилити його до співпраці. Особливе завзяття виявляв лейтенант Олександр Компанєйцев, який до анексії був офіцером Служби безпеки України, розповів ВВС адвокат правозахисної групи “Агора” Олександр Попков, який захищав Куку.

Після допиту Емір-Усеїна привезли назад в Гаспру – на обшук. Формальним приводом стали кілька постів у Facebook і “Однокласниках”. Однак жодної справи, навіть адміністративної, за фактом публікацій не порушили. З будинку вилучили кілька книг, ноутбук та мобільні телефони.

На наступний день представник ФСБ зв’язався з Емір-Усеїном і запропонував повернути телефон. Побитий напередодні чоловік заявив, що насилу пересувається по будинку і не зможе приїхати, тому забрати вилучені речі зголосився Кемал Куку.

В кабінеті слідчого літній чоловік зняв з піджака медаль “За повернення Криму” і кинув на стіл.

“Він сказав: ви ганьбите владу. Слідчий біг за ним через всю будівлю, щоб повернути медаль. Але [свекор] не взяв”, – говорить Мер’єм.

Після побиття сина у Кемала Куку загострилися хронічні хвороби і через кілька місяців він помер.

Тим часом ФСБ не припиняло спроб схилити Емір-Усеїна до співпраці, продовжує Мер’єм. Протягом пів року він ще двічі побував на бесідах у ФСБ. Щоразу йому називали прізвища різних людей і просили розповісти про них. Емір-Усеїн відповідав, що готовий говорити тільки про себе.

“Під час обшуку був такий випадок, – згадує Мер’єм. – Емір-Усеїна як завжди запитували про когось, він мовчав, і оперативник сказав: “Раз так, підеш за тероризм”, – це точна цитата. Я чула на власні вуха. Так і сталося”.

У лютому 2016 року в будинок Куку знову прийшли силовики. Цього разу, каже Мер’єм, обшук проводили “з пристрастю”. Емір-Усеїна збили з ніг, застебнули кайданки. Обшукували все: один з оперативників навіть висипав на стіл крупи. Увечері того ж дня Емір-Усеїн подзвонив дружині – “повідомити, що його не вбили”. Відтоді він перебуває в ув’язненні.

Автор фото, Anton Naumluk

Олександр Попков з “Агори” порівнює роль оперативника ФСБ Компанєйцева у цій справі з “особистою вендетою”. Саме Компанєйцев, за його словами, був головним свідком обвинувачення на суді, і саме з його рапортів почалося переслідування кримського правозахисника.

Тригером також стали спроби Куку притягнути до відповідальності людей, які побили його в квітні 2015 року. Попков тоді попереджав свого довірителя про можливі репресії, але Емір-Усеїн відповідав, що має намір боротися.

ВВС не вдалося зв’язатися з Олександром Компанєйцевим. У центрі громадських зв’язків ФСБ на момент публікації матеріалу не відповіли на запит.

12 червня 2019 року суд засудив Еміра-Усеїна до 12 років колонії суворого режиму. Через рік це рішення затвердили в апеляції.

“Навіть якщо чай розносив”

Попри те, що практично всі обвинувачені в причетності до “Хізб ут-Тахрір” отримали серйозні тюремні терміни, Еміль Курбедінов наполягає, що роботу адвокатів у цих справах можна назвати успішною.

Одним з таких успіхів, на його думку, є розголос. Якщо на перших засіданнях у 2015 році на суді були присутні три-чотири слухача, то згодом судові зали були переповненими. Частково адвокатам вдалося вплинути й на сприйняття мусульман російським суспільством, вважає адвокат Курбедінов. Раніше, за його словами, про “Хізб ут-Тахрір” не хотіли чути навіть імениті правозахисники, а сьогодні майже всіх обвинувачених визнали політв’язнями.

“Побічно кримські адвокати вплинули навіть на те, що й в Татарстані чи Башкортостані аналогічні справи теж стали гучними”, – упевнений Курбедінов.

Автор фото, Anton Naumluk

Адвокат Еміль Курбедінов

Іншим суттєвим досягненням захисту, на думку адвоката, стала відсутність у цих справах широкої практики тортур. Однак в цьому правилі є винятки.

17 квітня 2019 кримський татарин Раїм Айвазов подзвонив родичам з будівлі ФСБ в Сімферополі. До того моменту Раїма не могли знайти вже близько 10 годин.

Пізніше він розповів, що його затримали напередодні вночі під час перетину адмінмежі Криму і материкової України, посадили в автомобіль і вивезли в безлюдне місце. Там його нібито поставили на коліна і почали імітувати розстріл. Постріли супроводжували погрозами, що тіло Айвазова втоплять у найближчій водоймі, передає слова свого довірителя адвокат Марія Ейсмонт.

Молодого чоловіка змусили зізнатися в участі у “Хізб ут-Тахрір” і дати свідчення проти 24-х осіб, заарештованих за кілька днів до цього. Айвазову загрожує покарання аж до довічного терміну.

“Які є ознаки тероризму? – міркує Марія Ейсмонт. – Існує тріада: насильство, залякування і протистояння державі. Нічого цього у справах кримських мусульман немає”.

Згідно з чинним законодавством РФ, під визначення терористичної діяльності підпадає велика кількість дій. Багато з них ніяк не пов’язані з вчиненням терористичних актів, каже Олександр Верховський.

Таким чином, продовжує він, формулювання “якщо не вчинив терактів, значить – не терорист” – некоректне. До діяльності терористичного характеру належать, наприклад, такі злочини, як заколот або геноцид, які не пов’язані або не обов’язково мають бути пов’язані з терористичними актами, говорить він.

Деякі злочини терористичного характеру, згідно з кримінальним кодексом, не вимагають навіть застосування насильства чи загрози його застосування. До них, каже Верховський, належить і російська стаття 205.5 – організація або участь в діяльності терористичної організації – за якою обвинувачують кримських татар.

“Для слідства не важливо, чим саме займався цей чоловік. Нехай він хоч чай там розносив. Сама по собі участь в організації, визнаній судом терористичною, кримінально карається. І слідчий буде доводити не наявність зброї, вибухівки або підготовки до теракту, а факт участі в організації тієї чи іншої особи. І, якщо строго дивитися на букву закону, слідчий правий”, – резюмує Верховський.

15 діб для адвоката

Адвокати, які працюють у справах “Хізб ут-Тахрір” в Криму, самі не раз ставали об’єктом інтересу спецслужб.

У 2017 і 2019 роках Еміль Курбедінов провів загалом 15 діб під адміністративним арештом за допис 2012 року в соціальних мережах. У нього вдома і в офісі спецслужби проводили обшуки. У 2017 році від кримінальної справи Курбедінова врятував лише збіг обставин, вважає він. Після виходу з-під арешту він став лауреатом премії ірландського фонду захисту правозахисників Front Line Defenders.

“Це трохи заспокоїло Слідчий комітет, звідки мені до того моменту вже дзвонили і вимагали з’явитися на допит”, – говорить Курбедінов.

Своєрідною відповіддю на систематичні переслідування для кримських мусульман стала взаємодопомога. Переважно вона побудована навколо неформального об’єднання “Кримська солідарність”, кажуть активісти.

Цю спільноту організували родичі заарештованих мусульман у 2016 році, проте пізніше коло діяльності організації розширилося. Сьогодні активісти “Солідарності” ведуть трансляції з обшуків і судів, інші учасники допомагають робити передачі в СІЗО чи колонії і організовують марафони з оплати адміністративних штрафів, а юридичний відділ – координує роботу адвокатів.

Це не єдина організація, що виникла на тлі масових арештів. З дітьми ув’язнених, наприклад, працює “Бизим балалар” (наші діти – ВВС), яка допомагає багатодітним сім’ям, які залишилися без годувальника.

Принцип взаємодопомоги йде корінням в історію кримських татар, впевнені активісти “Солідарності”, тому, додають вони, “самоорганізація народу на тлі репресій виглядає природно”.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Терористичні напади в Афганістані: хто такі ІД-К?

Відповідальність за теракт під стінами кабульського аеропорту та за подальший ракетний обстріл летовища взяло на себе афганське відгалуження “Ісламської держави” – ІД-К. Хто вони такі?

Після вибухів біля аеропорту КабулаФото: Wali Sabawoon/AP/picture alliance

30 серпня кілька ракет було випущено по аеропорту в столиці Афганістану Кабулі, повідомив телеканал CNN з посиланням на офіційних представників уряду США. Відповідальність за обстріл взяло на себе терористичне угруповання “Ісламська держава” (ІД), точніше – його афганське відгалуження ІД-К. “K” в абревіатурі означає Хорасан (англійською – Khorasan – Ред.) – історичний регіон у Центральній Азії, який включає і території сьогоднішнього Афганістану.

Про те, що загроза від ІД в Афганістані не теоретична, а цілком реальна, стало зрозуміло ще минулого тижня, коли унаслідок теракту під стінами аеропорту в Кабулі загинули військові західної коаліції та цивільні. Тоді відповідальність за нього взяло на себе ІД-К. Згодом американські військові повідомили про знищення двох ватажків цього угруповання в Афганістані.

За оцінками колишніх та чинних американських посадовців, слова яких наводить The New York Times, здійснення теракту в аеропорту Кабула мало для ІД стратегічне значення, адже це був одночасно удар як проти США, так і проти талібів, які прагнуть продемонструвати свою здатність перебрати контроль над ситуацією в країні після виведення західного військового контингенту.

Примітно, що коли президент США Джо Байден минулого тижня підтвердив готовність, незважаючи на заклики союзників, завершити операцію з евакуації в аеропорту Кабула 31 серпня, причиною він називав не талібів, а саме ІД: “Ми знаємо, що кожного дня нашого перебування там ІД-К шукає можливості напасти на солдатів США і наших союзників, а також на невинних цивільних в аеропорту”, – сказав Байден у Білому домі та додав, що таліби також вважають цю організацію “ворогами”.

Ворогування у таборів джихадистів

Справді, обидва угруповання вже тривалий час з’ясовують між собою відносини за допомогою зброї. У день теракту біля кабульського аеропорту інформаційні агентства з посиланням на військові джерела повідомляли, що таліби на своїх блокпостах ідентифікували та знешкодили кількох бойовиків ІД. Водночас і кілька бойовиків-талібів загинули під час теракту, здійсненого ІД.

Бойовик “Талібану” у східному АфганістаніФото: Stringer/Sputnik/dpa/picture alliance

Обидва угруповання розділяє ідеологія: якщо ІД слідує салафістському напрямку ісламу, то таліби, натомість, вважають себе послідовниками пакистанської консервативної школи Деобанді. ІД-К прагне створення халіфату, який би простягався від Південної до Середньої Азії. “Апетити” талібів, принаймні поки що, стриманіші – вони заявляють, що задовольнилися б еміратом в Афганістані. В ІД вважають бойовиків “Талібану” “відступниками”, оскільки ті, мовляв, недостатньо суворо інтерпретують норми шаріату. До того ж, таліби уклали мирну угоду зі США, тож, на думку ІД, вони зрадили цілі джихаду проти невірних. Нарешті ще одна деталь: коли два тижні тому таліби захопили Кабул, з перемогою їх привітали найрізноманітніші групи джихадистів. Усі, за винятком ІД. Ті, натомість, оголосили про бажання продовжити боротьбу.

Згідно з доповіддю ООН від 15 липня, ІД в Афганістані нараховує приблизно 500-1500 бійців. Позиції угруповання міцні, насамперед, у Кабулі та його околицях, де також здійснюється і більшість терактів. В угрупованні сподіваються завербувати додаткових бійців “Талібану”, які виступають проти домовленостей зі США.

Крім того, ІД розраховують поповнити свої лави бойовиками зі Сирії, Іраку та інших зон конфлікту. Згідно з іншим звітом ООН від червня, в Афганістані перебуває від 8 до 10 тисяч іноземних бойовиків.

Кривавий слід нападів

Цього року ІД в Афганістані вже залишила кривавий слід: у місії підтримки Організації Об’єднаних Націй в Афганістані (UNAMA) лише за перші чотири місяці цього року нарахували 77 терактів ІД – це втричі більше, ніж за аналогічний період минулого року. Наприклад, на початку травня унаслідок вибуху начиненого вибухівкою автомобіля 85 осіб загинули і майже 300 дістали поранень. Теракт стався біля школи в Кабулі, яку в основному відвідували шиїтські дівчата.

Після теракту біля школи у Кабулі, травень 2021Фото: Mohammad Ismail/REUTERS

Вже за місяць бойовики ІД напали на співробітників міжнародної неурядової організації з питань розмінування HALO Trust у північній провінції Баглан. Загинули десятеро осіб. Згодом генеральний директор HALO Trust сказав ВВС, що таліби сприяли роботам з розмінування та намагалися протистояти бойовикам з ІД. У такий спосіб він підтвердив факт ворожнечі між двома ісламістськими угрупованнями. Відносини між ними особливо загострилися після 2017 року. Тоді бойовики ІД посунули талібів зі стратегічного району Тора-Бора. Ватажок “Аль-Каїди” Усама бен Ладен свого часу шукав у тамтешній тунельній системі з глибокими бункерами порятунку від переслідування американців.

ІД-К зародилася у колах пакистанських ісламістів “Техрік-е Талібан Пакистан” (TTP). Рятуючись від переслідування в Пакистані, вони перетнули кордон з Афганістаном і в жовтні 2014 року присягнули на вірність “Ісламській державі” на чолі із нині вже ліквідованим “халіфом” Абу Бакром аль-Багдаді. Навесні 2015 року ІД офіційно оголосила про влиття нового крила терористів в організацію та експансію в Центральну Азію. На той час ІД була на піку своєї сили в Іраку та Сирії та підтримувала афганське крило фінансами та іншими засобами. Це джерело підтримки зараз значною мірою вичерпано. Але, за словами експертів ООН, керівництво ІД у Сирії та Іраку, що пішло в підпілля, досі контактує з афганським крилом.

Звідки у “Талібану” гроші? (27.08.2021)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video