САП просить взяти під варту Князєва: знайшли не весь хабар

Засідання відбудеться 18 травня о 11:00. Про результати розгляду подання повідомлять додатково.

Знайшли не весь хабар

Прокурор Олександр Омельченко наголосив, для тримання Князєва в ізоляторі тимчасового тримання залишаються підстави. Він пояснив, що не всю суму хабаря знайшли (“мічені купюри”). Крім того, ще не спливли відповідні терміни. Підозру вручили 16 травня.

Адвокат під час засідання посилався на спеціальний статус судді, якого не можна затримати без дозволу ВРП. Проте сторона обвинувачення звернулась до ВРП, аби отримати дозвіл на тримання під вартою.

Прокурор каже про ризик перешкоджання з боку Князєва

За словами прокурора, є ризик перешкоджання у справі з боку Князєва.

Розповіли, що під час затримання Князєв не реагував на законні вимоги детектива, намагався користуватися своїм мобільним телефоном, ймовірно, хотів видалити певну інформацію. Також намагався вихопити цей мобільний.

Тому всі підстави для затримання Князєва без надання згоди ВРП тривають,
– підсумував Омельченко.

Затримання Князєва: що відомо

• Князєва спіймали “на гарячому” під час передачі хабаря у розмірі 3 мільйонів доларів. Стверджують, що гроші мали передати на користь бізнесмена Костянтина Жеваго у справі про Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат.
• Причетним також є і його адвокат-посередник Олег Горецький. Їм повідомили про підозру.
• Костянтин Жеваго заперечує свою причетність.

Правові засади застосування попереднього ув’язнення

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про попереднє ув’язнення»
• Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, ратифікована Україною 21.10.1999
• Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України 10.02.2012 № 239/5/104, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.02.2012 за № 212/20525
• Наказ Державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» Міністерства юстиції України від 29.10.2021 № 318-ОД «Про затвердження карти первинної фіксації зовнішніх ушкоджень, інструкцій щодо її заповнення та форми журналу обліку виявлених тілесних ушкоджень»

Загальні положення про попереднє ув’язнення

Відповідно до Закону України “Про попереднє ув’язнення” попереднє ув’язнення – це запобіжний захід, який застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили, з метою:

• запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду;
• запобігання перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю;
• забезпечення виконання вироку та видачі особи (екстрадиції) або її транзитного перевезення.

Підставою для попереднього ув’язнення може бути:

1. вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту;
2. рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом;
3. рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу;
4. постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України.

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є:

1. слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України;
2. гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
3. ізолятори тимчасового тримання (в окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій);
4. дисциплінарний ізолятор або карцер установи виконання покарань чи на гауптвахта Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (у випадку притягнення до відповідальності особи, яка вже відбуває покарання, за інший злочин).

Порядок і умови тримання осіб, взятих під варту

Режим у місцях попереднього ув’язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув’язнення, встановлюється Законом України “Про попереднє ув’язнення” та іншими нормативними актами.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув’язнення є:

1. ізоляція осіб, взятих під варту;
2. постійний нагляд за особами, взятими під варту, і роздільне тримання їх у маломісних або загальних камерах, у винятнкових випадках – в одиночних камерах за необхідності:
   • збереження таємниці досудового розслідування;
   • захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя;
   • запобігання вчиненню ув’язненими нового кримінального правопорушення;
   • за наявності на те медичних підстав.
3. ув’язнені підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню;
4. перегляд листування та огляд речей, передач та посилок;
5. забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув’язнення;
6. осіб, взятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції:

Права та обов’язки осіб, взятих під варту

Особи, взяті під варту, мають право:

1. на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз’яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62, 63 Конституції України тощо;
2. знайомитися з правилами тримання під вартою;
3. на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;
4. одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі;
5. купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;
6. користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінального провадження;
7. користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув’язнення та придбаними через торговельну мережу;
8. на душпастирську опіку, що здійснюється священнослужителями (капеланами);
9. відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув’язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;
10. на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;
11. із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, Міжнародного кримінального суду, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб;
12. взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років;
13. взяті під варту молоді громадяни (віком від 14 до 35 років) мають право на отримування психолого-педагогічної допомоги від спеціалістів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Особи, взяті під варту, зобов’язані:

1. додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув’язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;
2. дотримувати санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;
3. бути ввічливими до працівників місця попереднього ув’язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов’язків;
4. бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув’язнення.

Забезпечення осіб, взятих під варту

Побутові умови:

• такі, що відповідають правилам санітарії та гігієни;
• норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, – 4,5 квадратного метра;
• надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення;
• в необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка;
• медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув’язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я.

Соціальні умови:

• побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув’язнення лише з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, не менше трьох разів на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до чотирьох годин.
• іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Міністерством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження.
• особам, до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, побачення з родичами або іншими особами надається адміністрацією місця попереднього ув’язнення на підставі письмового дозволу органу, що проводить екстрадиційну перевірку;
• особам, до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, побачення із співробітниками Управління Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців надається адміністрацією місця попереднього ув’язнення без обмеження кількості таких побачень та їх тривалості згідно з Угодою між Управлінням Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців та Урядом України.

Побачення проводяться під контролем адміністрації місця попереднього ув’язнення. У разі порушення правил проведення побачення достроково припиняється.

Правова допомога:

• особі, взятій під варту, гарантується право на правову допомогу;
• конфіденційні юридичні консультації із захисником (захисниками) у кримінальному провадженні, адвокатом (адвокатами), законним представником (законними представниками), який (які) представляє (представляють) особу під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, адміністративних, цивільних, господарських справ у суді, юристом (юристами), фахівцем (фахівцями) у галузі права, який (які) представляє (представляють) особу в Європейському суді з прав людини, захисником (захисниками), який (які) представляють особу в Міжнародному кримінальному суді, а також, якщо засуджений є неповнолітнім, – своїм (своїми) законним представником (законними представниками).

Забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання:

• особи, взяті під варту, мають право на побачення із священнослужителями (капеланами), уповноваженими релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, для задоволення своїх релігійних потреб, без обмеження кількості побачень, у вільний від виконання слідчих дій час;
• таємниця сповіді є недоторканною і охороняється законом. Забороняється оприлюднювати, фіксувати технічними засобами та відтворювати будь-яку інформацію, отриману зі сповіді. Відомості, отримані зі сповіді, не можуть бути предметом досудового розслідування, досудового слідства чи кримінального провадження, використовуватися як доказ. Ніхто в жодному разі не може допитувати священнослужителя, перекладача чи іншу особу з питань, пов’язаних з конфіденційністю сповіді.

Право на листування та подачу звернень:

• особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження.
• скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув’язнення, за винятком випадків, передбачених цією статтею;
• скарги на дії чи рішення слідчого надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення прокуророві, а скарги на дії та рішення прокурора – прокуророві вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подачі;
• заяви осіб з питань оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строків тримання під вартою, або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання;
• інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов’язані з кримінальним провадженням, не пізніше трьох діб із часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому законом порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити кримінальному провадженню, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування;
• скарги, заяви і листи з питань, не пов’язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом;
• з відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ;
• кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, Міжнародному кримінальному суду, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.
• кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.

Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, взятих під варту

Заходи заохочення – заходи, які адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати у разі зразкової поведінки:

• оголошення подяки;
• дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
• збільшення тривалості прогулянки на одну годину;
• дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності в межах 25 відсотків на місяць від суми, передбаченої частиною першою статті 9 Закону України «Про попереднє ув’язнення»;
• дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі;
• преміювання за кращі показники в роботі.

Заходи стягнення – заходи, які адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати у разі порушення вимог режиму:

попередження або догану;

позачергове залучення до прибирання приміщення;

поміщення до карцеру на строк до десяти діб (неповнолітні – на строк до п’яти діб, не застосовується до вагітніих жінок і жінок, які мають при собі дітей )

Важливо! Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Підстави та порядок звільнення осіб, що тримаються під вартою

Підставами для звільнення з-під варти є:

1. скасування запобіжного заходу;
2. зміна запобіжного заходу;
3. несення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
4. закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду, постанови прокурора, прийнятої у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку;
5. закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України;
6. припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту;
7. звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.

Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув’язнення на підставі ухвали слідчого судді, ухвали або вироку суду.

Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого на день закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення строку тримання під вартою, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, не надійшла ухвала слідчого судді, суду, постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, про продовження такого строку.

Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, – прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня. (частина 7 статті 20 Закону України «Про попереднє ув’язнення»)

Вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення.

Див. також

За яких випадків поміщення під варту на роки буде відповідати Конвенції – позиція ЄСПЛ

Уряд зазначав, що заявник пробув під вартою лише пару місяців, але Суд зазначив, що термін перебування не є ключовим для наявності порушення.

Питання правомірності застосування запобіжних заходів часто гостро постає в українському суспільстві. Одним із ключових моментів є саме поміщення особи під варту. Зокрема, зараз актуальності цьому питанню регулярно додають засідання у «справі Шеремета», де один із підозрюваних вже понад рік перебуває у СІЗО. Одне із нещодавно оприлюднених рішень ЄСПЛ у справі «Зогландт проти Недерландів» ( CASE OF ZOHLANDT v. THE NETHERLANDS ) якраз стосується питання відповідності застосування поміщення під варту вимогам Конвенції.

Обставини справи

У травні 2016 року до поліції Північого Брабанту надійшло повідомлення про те, що на громадянина У. напали двоє чоловіків у його домі та побили його. Поліцейські, які приїхали на виклик, знайшли У. в крові. 17 травня У. звернувся із заявою до поліції, у якій звинувачував заявника – Фердінанда Зогландта – у замаху на вбивство та руйнуванні майна. У подальшому, 13 червня 2016 року, поліція заарештувала заявника та помістила його під варту за підозрою у спробі умисного нападу, незаконному володінні зброєю, набоями та кастетом, які знайшла у його будинку.

16 червня суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 14 днів. Таке рішення слідчий суддя ухвалив на основі серйозності обвинувачень та свого висновку про серйозну імовірність того, що заявник вчинить злочин. Наприкінці червня відбулося слухання у регіональному суді щодо продовження тримання заявника під вартою – прокурор наполягав на необхідності продовження, посилаючись на серйозність підозр та імовірність повторного злочину, зважаючи на природу порушень і подальше існування конфлікту між заявником та У.

Під час цього слухання заявник просив суд не продовжувати його перебування під вартою, зазначаючи, що слідство не просувалося і фактично завершилося. Крім того, заявник наполягав, що він не нападав на У., а захищався від нього. У якості альтернативи він пропонував призупинити перебування під вартою, посилаючись на те, що він – годувальник родини. Втім, суд став на бік прокуратури, відхилив обидва клопотання заявника та продовжив тримання під вартою на 90 днів. Заявник міг, але не подавав апеляцію на ці рішення.

29 липня адвокат заявника подав клопотання про скасування запобіжного заходу у вигляді перебування під вартою або ж призупинення його. Він зазначав, що суд має відбутися менш ніж за місяць, а рішення про продовження тримання під вартою на 90 днів базувалося лише на стверджуваній загрозі повторного вчинення злочину, яка була не дуже імовірна – злочини, у яких заявника свого часу визнали винним, він вчинив ще у 2000 та 2004. Крім того, адвокат так само наполягав на самозахисті та потребі забезпечувати родину.

Під час слухання, яке відбулося 3 серпня, адвокат до своїх тверджень додав, що протягом місяця, який минув з моменту звернення У. до поліції до арешту заявника, останній не вчинив нічого протиправного без будь-яких запобіжних заходів. Прокурор наполягав, що рішення про тримання заявника під вартою було встановлено відповідними судами, рішення яких заявник не оскаржував.

Регіональний суд відхилив клопотання заявника, зазначивши, що підстави, на основі яких суд продовжив його тримання під вартою, залишаються актуальними, а інтереси кримінального судочинства переважають над особистими інтересами заявника. Цього разу заявник подав апеляцію.

Під час розгляду апеляційної скарги заявник посилався на свої попередні доводи та додав іще декілька. Так, заявник стверджував, що арешт жодним чином не вплинув на обставини – бійка вже сталася, а заарештували його лише за місяць, протягом якого повторної спроби нападу абощо він не вчиняв. Більше того, протягом цього місяця він навіть не намагався контактувати з У., що говорить про вичерпання конфлікту. Так само заявник наполягав на самозахисті, а також стверджував, що протягом останніх 12 років не вчиняв злочинів, пов’язаних із насильством. Суд це не переконало – 18 серпня він відхилив апеляційну скаргу.

Під час засідання 23 вересня 2016 року суд розглянув клопотання У. щодо перенесення слухання – він перебував у лікарні, але хотів взяти участь у процесі. Прокуратура не заперечувала, заявник заперечував. Взявши до уваги інтереси сторін, суд вирішив перенести слухання та призупинити перебування заявника під вартою, замінивши його на судову заборону наближатися до У.

У підсумку, заявника визнали винним та засудили до 10 місяців ув’язнення.

Розгляд ЄСПЛ

На основі всього цього заявник стверджував, що дії держави призвели до порушення параграфів 1 та 3 статті 5 Конвенції, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканість. Він зазначав, що рішення апеляційного суду не мало належних підстав. Уряд стверджував, що ці скарги є неприйнятними, адже заявник не вичерпав національних правових заходів – не оскаржив первинне рішення про призначення запобіжного заходу від 29 червня 2016. Заявник же не погоджувався, наполягаючи, що його скарги стосуються винятково рішення апеляційного суду, а не рішення, про яке говорив представник уряду.

Суд відзначив, що держави не повинні відповідати перед міжнародними органами за свої дії, що не були оскаржені у рамках національної правової системи. У свою чергу, заявник дійсно не оскаржив рішення від 29 червня 2016-го. Втім, скарги, подані до ЄСПЛ, стосувалися не його, а лише рішення апеляційного суду. У зв’язку з цим Суд визнав скарги заявника прийнятними.

Далі заявник загалом повторював свої доводи, які він наводив національним судам. Також він посилався на практику Суду стосовно того, що висновки суду про ризик повторного вчинення злочину не може бути обґрунтовані лише наявністю попередніх судимостей. У свою чергу, це було важливою підставою поміщення його під варту та відхилення його клопотання апеляційним судом.

Уряд також посилався на рішення ЄСПЛ, стверджуючи, що подібні рішення національних судів у певних випадках не потребують дуже детального обґрунтування, а саме рішення апеляційний суд заснував, зокрема, на доводах сторін, які не відображені у самому рішенні, але містяться у протоколі засідання. Крім того, представник Нідерландів звертав увагу на відносно коротку тривалість перебування заявника під вартою (3 місяці), неодноразовий перегляд рішення про тримання під вартою та остаточне звільнення заявника через перенесення суду.

Також сторони не погоджувалися щодо того, чи був завершений конфлікт між У. та заявником. Заявник стверджував, що так, уряд із цим не погоджувався.

У якості третьої сторони висловитися запросили Інститут прав людини Нідерландів, який підготував огляд рішень національних судів щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, представники Інституту зазначили, що у більшості випадків на подібні рішення суддів суттєвий вплив має серйозність обвинувачень. Крім того, для обґрунтування судді часто використовують більш загальні фрази без посилання на індивідуальні особливості кожного випадку.

Таку ситуацію вони пов’язували із високою завантаженістю судів, ще одним наслідком якого була ледь не автоматична відмова у заставі і, відповідно, ледь не автоматичне поміщення під варту. Так, 27% людей, яких помістили під варту, суди у подальшому не призначали покарання у вигляді позбавлення волі, а ще у 24% випадків обвинувачені перебували під вартою термін, який відповідав призначеному терміну позбавлення волі чи навіть перевищував його.

Загалом, у Інституті відзначали наявність у Нідерландах серйозної проблеми, пов’язаної із необґрунтованим застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

«Відповідно до усталеної практики Суду щодо параграфу 3 статті 5, наявність обґрунтованої підстави є невід’ємною вимогою правомірності досудового тримання під вартою, але після певного проміжку часу – інакше кажучи, з моменту першого судового рішення про поміщення під варту – це вже не є вагомим доводом».

У рамках цієї справи судді поставили собі за мету встановити:

• Чи посилалися судді на інші підстави для позбавлення заявника волі;
• Якщо ці підстави були доречні та достатні, чи виявили державні органи особливу ретельність у ході провадження.

При цьому ЄСПЛ відзначив, що у разі позбавлення волі – навіть на малий термін – суд має належним чином продемонструвати наявність підстав для цього.

Крім того, важливим аспектом є те, що виправданість тривалості досудового перебування під вартою не можна оцінювати абстрактно. Важливо брати до уваги та належно оцінювати особливості справи, про яку йдеться. І продовження перебування під вартою можливе лише за наявності істинного суспільного інтересу, який враховує той факт, що обвинувачений ще не визнаний винним, та переважає правило про повагу права на свободу обвинуваченого.

Разом з тим, саме національна судова система має забезпечити те, щоб тривалість досудового тримання під варто не перевищувала виправданих строків. А тому під час розгляду відповідних питань судді мають поважати принцип презумпції невинуватості, оцінити всі «за» та «проти» щодо наявності згаданого вище суспільного інтересу. Оцінюючи наявність ризику вчинення повторного злочину у разі звільнення під варти, суди мають брати до уваги, зокрема, такі чинники:

• Природу та серйозність обвинувачень;
• Наявність судимості;
• Поведінку, яка могла б вказати на наявність такого ризику.

«Здійснюючи свою функцію на цьому етапі, Суд має забезпечити, щоб доводи національних судів “за” і ”проти” звільнення не були “загальними та абстрактними”, а містили посилання на особливі факти та індивідуальні обставини, які виправдовують поміщення заявника під варту… У випадках, коли обставини для обґрунтування поміщення особи під варту могли існувати, але не були згадані у національних рішеннях, Суд не має встановлювати їх та підміняти собою національні державні органи, які ухвалили рішення про поміщення заявника під варту», – зазначили судді.

Так, залежно від дотримання чи недотримання цих вимог, ЄСПЛ не знаходив порушення параграфу 3 статті 5, навіть коли ці справи стосувалися перебування під вартою протягом декількох років, та знаходив порушення у перебуванні під вартою протягом кількох місяців чи декількох десятків днів.

У рамках цієї справи сторони погоджувалися, що щодо заявника існувала обґрунтована підозра у вчиненні злочину. Разом з тим, первинне рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою базувалося на ризику повторного вчинення злочину. Посиланням на цей самий ризик обмежився і регіональний суд, який 3 серпня 2016 року відхилив клопотання про звільнення заявника та продовжив його тримання під вартою. Апеляційний суд, у свою чергу, дійшов висновку, що застосування для продовження перебування під вартою апеляційним судом тієї самої підстави, за якою заявника під варту помістили, було достатнім.

«Суд вбачає, що ці рішення не відповідають згаданим вище вимогам. Зокрема, вони не містять згадки доводів заявника щодо оскарження наявності ризику повторного вчинення злочину, які він наводив у контексті клопотання про звільнення з-під варти від 26 липня 2016. Підстави були викладені абстрактно та становили не набагато більше за ряд посилань на рішення регіонального суду від 29 червня 2016 року та ухвалу слідчого судді від 16 червня 2016 року».

Судді, не бажаючи підміняти собою національні суди, вирішили не брати до уваги доводи представника уряду щодо того, що інформацію, якої не вистачає, можна знайти у протоколах відповідних слухань. ЄСПЛ зазначив, що записані у протоколі заяви сторін відображають те, що відбувалося під час слухання, а не те, що саме брав до уваги суд, ухвалюючи свої рішення про поміщення особи під варту.

Таким чином, Суд дійшов висновку про порушення права заявника, втім, компенсації нематеріальної шкоди йому не призначили, адже заявник не зробив вчасного подання.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, що загальна декларація відмови від лікування не знімає з держави обов’язку надати медичну допомогу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.