Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) створена в 1960 році в епоху краху колоніальної системи. ОПЕК розвивалась у період піднесення національно-визвольних рухів, зміцнилась у боротьбі з Міжнародним нафтовим картелем та іншими нафтовими монополіями за повернення контролю над власними природними багатствами своїх країн. Союз експортерів нафти став першим об’єднанням країн, що розвиваються, які виступили одним блоком проти нафтових монополій.

Енергетична і сировинна криза на початку 70-х років висунула ОПЕК у центр міжнародних відносин. Нафтове ембарго, введене арабськими країнами проти держав, які підтримували Ізраїль, встановлення контролю над джерелами важливої стратегічної сировини і підвищення цін на нафту в значних обсягах, боротьба за перебудову міжнародних економічних відносин — всі ці події опинилися в центрі світової політики, діяльності Організації Об’єднаних Націй і прикували пильну увагу до ОПЕК та Близького Сходу.

Країни-члени ОПЕК вплинули на розробку програми “Нового міжнародного економічного порядку”. Вона була представлена країнами, що розвиваються, на VI Спеціальній сесії ООН у квітні 1973 року в Алжирі. Учасники ОПЕК розробляли Манільську декларацію, де були відображені вимоги країн, що розвиваються, й обговорювали її на VI Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) у 1976 році. Положення Манільської декларації стали платформою країн, що розвиваються, котрі обговорювали міжнародні економічні проблеми на конференції “Північ-Південь” у Парижі в 1976—1976 роках.

Соціально-політична неоднорідність країн-членів ОПЕК, участь держав як з прогресивними, так і з реакційними політичними режимами часто призводила до того, що позиції країн-членів були неоднозначними і суперечливими. Якщо прогресивні країни використовують збільшення доходу від нафти для економічного розвитку, то реакційні держави вкладають надлишкові долари в основному в економіку інших держав. ОПЕК підіймає ціни на нафту для розвинутих країн і водночас надає допомогу країнам, що розвиваються, створює фонди допомоги арабським країнам.

У сучасному світі діяльність ОПЕК є не менш актуальною, оскільки багато країн залежать від імпорту нафти, тому конференції Організації привертають увагу не тільки преси, а й провідних діячів на світовому ринку нафти. Організація привертала і привертає увагу широкого кола спеціалістів — економістів, державних діячів, засобів масової інформації.

Про ОПЕК написано десятки книг і велику кількість статей. Це — наукові дослідження, збірники документів, промови державних діячів. Про неї писали західні автори, які звинувачували ОПЕК у тому, що вона спричинила світову кризу та інфляцію, та автори із країн — членів організації. Про діяльність і роль ОПЕК на світовому ринку нафти є праці 70-х років російських учених і спеціалістів Р. Н. Андресяна, Л. Д. Казюкова, Р. О. Інджікяна, Л. І. Комлева. Новіші дані можна знайти в журналах “Международная жизнь”, зокрема статті А. Яковенка “ОПЕК — символ больших денег”, “Мировая экономика и международные отношения”. Існує також багато сайтів, що містять інформацію про ОПЕК і її конференції. Це офіційний сайт організації — www.opec.org російський сайт — www.nefte.ru

Передумови виникнення ОПЕК

Передісторія створення ОПЕК сягала ще 30-х років XX ст., коли почались розробки нафтових родовищ на Близькому Сході. Одним із перших було відкрите родовище нафти в районі Багдада, на річці Тигр. Промисловий видобуток нафти почався у Бахрейні (1934), Кувейті (1936), Саудівській Аравії (1938), а в інших країнах після Другої світової війни. Оскільки ці країни не мали можливості самостійно видобувати нафту, то її розробка відбувалась за участю іноземного капіталу та іноземної робочої сили [6].

Виробництво нафти було зосереджено в руках Міжнародного нафтового картелю, до якого входили сім нафтових корпорацій: 5 американських (“Екссон”, “Тексако”, “Стандарт ойл К оф Каліфорніє”, “Мобіл Ойл”, “Галф Ойл”), 1 англійська — “Бритиш Петролеум” і 1 англо-голландська — “Ройял датч-Шелл”, потім приєдналася французька нафтова компанія “Компані франс де петроль” [1, с. 9]. Картель користувався в нафтодобувних країнах статусом “держава в державі”, корпорації відкрито ігнорували національний суверенітет країн над природними ресурсами та економічною діяльністю. Таке становище зберігалося десятиліттями.

Першу перемогу за повернення контролю над національними природними ресурсами нафтодобувні країни отримали у 1960 році, коли створили Організацію країн-виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Цьому сприяла політична ситуація на Близькому Сході та економічна атмосфера міжнародних відносин у світі.

У багатьох нафтодобувних країнах нафта є основним джерелом іноземної валюти. Через відсталу структуру господарства зовнішня торгівля цих країн базується на експорті одного товару — нафти. Так, у Лівії, ОАЕ, Саудівській Аравії частка нафти в експорті становила практично 100 %, в Іраку — 99 %, Катарі — 98 %, Ірані, Кувейті та Нігерії — 93 %, Алжирі — 85 %, Габоні — 77%, Індонезії — 69% [1, с. 11]. Таким чином, нафтодобувні країни мали спільні інтереси в економічній сфері: всі вони прагнули до звільнення від іноземних монополій і у всіх був один ворог — Міжнародний нафтовий картель, котрий у цей період контролював запаси, добування й експорт нафти країн, що розвиваються. Все це сприяло зближенню інтересів нафтодобувних країн.

Але жодна з цих країн не могла самостійно, без допомоги інших, вирішити проблеми. Яскравим прикладом була практика Ірану, який у 1951 році спробував націоналізувати Англо-іранську нафтову компанію, і зазнав економічного тиску Англії, США і Міжнародного нафтового картелю. Це ще раз вказувало на необхідність колективних дій проти нафтових монополістів.

Перші кроки до зближення спостерігались ще у 1949 році, коли Венесуела, занепокоєна майбутнім нафтовидобування, зблизилась з Іраном, Іраком, Кувейтом і Саудівською Аравією і запропонувала обмінятись думками й обговорили шляхи подальшої співпраці. Але в цей час нафтодобувні країни були роз’єднані, багато з них ще не мали політичної незалежності. У формально незалежних країнах при владі були реакційні монархічні режими. Тому ініціатива Венесуели тоді не змогла забезпечити результату.

У 1959 році нафтові компанії односторонньо знизили довідкову ціну на венесуельську і близькосхідну сировину. Лише Венесуела, наприклад, втратила внаслідок цього 140 млн дол. [1, с. 14]. Акція монополій викликала різке незадоволення в арабському світі і Венесуелі та сприяла об’єднанню експортерів нафти. У результаті Перший арабський нафтовий конгрес, який відбувся в Каїрі, ухвалив резолюцію — звернення до нафтових компаній про консультування з урядами нафтодобувних країн перед прийняттям будь-якого рішення щодо ціни і створення Консультативної комісії з питань нафти.

Але монополії не враховували думку нафтодобувних країн. У серпні 1960 року нафтові компанії знову знизили ціну на нафту Близького і Середнього Сходу до 10—14 дол. за барель. Для чотирьох провідних країн цього району це означало втрату за один місяць приблизно 90 млн дол. [1, с. 14].

Якщо перше зниження довідкових цін прискорило консолідацію країн, що розвиваються, то друге стало вирішальним чинником, який остаточно надихнув нафтодобувні країни створити спеціальний орган для захисту колективних інтересів. Крім того, створенню ОПЕК сприяла і політична ситуація: президент Єгипту Г. А. Насер довів, що тиск на США і Захід можливий. Під час Суецької кризи у 1956 році він зажадав, щоб Єгипет одержав половину доходів від експлуатації Суецького каналу, Британія, що володіла мандатом на канал, відмовила, і в результаті Насер просто затопив Суецький канал баржами з щебенем, заблокувавши судноплавство. Араби зрозуміли, що можуть спілкуватись з противниками мовою сили.

Страны НАФТА

В мире существует множество союзов. Статья рассказывает о соглашении НАФТА, странах-участниках, его современном состоянии.

Страны НАФТА

Объединение существует с начала 1994 года. Правильное написание NAFTA является аббревиатурой от английского словосочетания, расшифровка НАФТА – Североамериканское соглашение о свободной торговле.

Международная организация объединяет США, Канаду, Мексику, штаб-квартиры имеются в трех столицах – Вашингтоне, Мехико, Оттаве.

Рис. 1. Логотип НАФТА.

Основные цели

Члены соглашения являются независимыми государствами, с собственными органами власти и конституцией.

• отмена пошлин, что активизирует свободное продвижение товаров на рынки стран-участниц;
• привлечение инвестиций в страны соглашения и обеспечение честной конкуренции;
• защита прав интеллектуальной собственности;
• совместное разрешение споров;
• формирование общего рынка Северной Америки и создание на его базе международной торговой кооперации.

США не признают право интеллектуальной собственности, его соблюдают Канада и Мексика.

Результаты соглашения

Нет единого мнения по результатам 20-летней деятельности союза. Ряд экспертов считают, что максимальную выгоду получили США, как наиболее сильный член.

Мексика потеряла часть производств, открыв границы товарам из Канады и США. Страны НАФТА получили доступ к банковскому сектору Мексики. Инвестиции США выгодны лишь в связи с низкой оплатой труда и низкими экологическими нормами в Мексике. Хотя число рабочих мест выросло почти в 2 раза, это низкоквалифицированный труд. По-прежнему мексиканцы стремятся мигрировать в США, где надеются на более высокие заработки. В результате на границе была выстроена стена, которую контролируют ВС США.

Экономика Канады целиком зависит от США, так как большинство экспортно-импортных операций приходятся на американский рынок.

Граница Канады и США представляет собой линию на улицах городов и автомагистралях, самая живописная часть границы – Ниагарский водопад.

НАФТА сегодня

В конце 2018 года вступило в силу новое соглашение USMCA (первые буквы названия государств). Американский президент добился преимуществ для нескольких отраслей промышленности и аграрного сектора. Приняты новые пошлинные правила, ослаблена защита инвестиций, получен доступ США на с/х рынок Канады.

Соглашение может быть пересмотрено через 6 лет.

Что мы узнали?

Мы узнали, что такое НАФТА, год создания союза, состав объединения. Хотя география соглашения охватывает весь материк, не все страны выиграли от участия в нем. Сегодня действует новый союз USMCA вместо НАФТА.

Нафта

На́фта — горюча корисна копалина; складна суміш вуглеводнів різних класів із невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук.

Зміст

• 1 Загальні відомості
• 2 Характеристика
  • 2.1 Фізичні властивості
  • 2.2 Хімічний склад
  • 2.3 Технологічні властивості
  • 4.1 Поклади нафти у світі
  • 4.2 Поклади нафти в Україні

  Загальні відомості

  За хімічною природою і походженням близька до природних горючих газів, озокериту та асфальту. Іноді всі горючі копалини об’єднують під назвою петролітів і відносять до більшої групи каустобіолітів — горючих мінералів біогенного походження, які містять також антрацит, вугілля буре, вугілля кам’яне, сланці, торф. Нафта утворюється разом із газоподібними вуглеводнями на глибині понад 1,2–2 км; залягає на глибинах від десятків метрів до 5–6 км. На глибинах понад 4,5–5 км переважають газові та газоконденсатні поклади з незначною кількістю легких фракцій. Максимальну кількість покладів нафти розташовано на глибині 1–3 км. Поблизу земної поверхні нафта перетворюється на густу мальту, асфальт та інші сполуки (бітумінозні піски й бітуми).

  Характеристика

  Фізичні властивості

  Густа масляниста рідина, від світло-бурого до чорного кольорів.

  Середня молекулярна маса — 220–300 г/моль (рідко 450–470). Густина — 0,65–1,05 г/см 3 (нафта густиною нижче 0,83 — легка; 0,831–0,860 — середня; вище за 0,860 — важка).

  Температура застигання — від -60 до +30 °С (залежить переважно від умісту в нафті парафіну та легких фракцій).

  В’язкість — від 2 до 266 мм 2 /с для різних нафт (визначають за температурою та фракційним складом нафти, умістом смолисто-асфальтенових речовин).

  Хімічний склад

  Нафта — суміш близько 1 000 речовин, з яких більшість — рідкі вуглеводні (понад 500 або 80–90 мас. %) та гетероатомні органічні сполуки (4–5 мас.%), переважно сірчисті (близько 250), азотисті (понад 30) і кисневі (близько 85), а також металоорганічні сполуки (переважно ванадієві та нікелеві).

  • розчинені вуглеводневі гази (від десятих часток до 4 %);
  • вода (від слідів до 10 %);
  • мінеральні солі (головним чином хлориди, 0,1–4 000 мг/л і більше);
  • розчини солей органічних кислот;
  • механічні домішки (частинки глини, піску, вапняку).
  • вуглеводні парафінові (30–35, рідше 40–50 об’ємних %);
  • нафтенові (25–75 %);
  • ароматичні (10–20, рідше до 35 %);
  • змішаної (гібридної) будови (парафіно-нафтенові, нафтено-ароматичні тощо).

  У нафті виявлено понад 50 хімічних елементів. Основні, %: вуглець 80–88; водень 11,0–14,5; сірка 0,01–6 (рідко до 8); кисень 0,005–0,7 (рідко до 1,2); азот 0,001–1,8.

  У нафті також присутні, %: ванадій (10-5–10-2), нікель (10-4–10-3), хлор (від слідів до 2·10-2 %).

  Основу технологічної класифікації нафти складає поділ за вмістом сірки:

  • клас I (до 0,5% S) — малосірчисті;
  • клас II (0,5–2 % S) — сірчисті;
  • клас III (понад 2% S) — високосірчисті.

  Технологічні властивості

  Нафта — легкозаймиста рідина, температура спалаху від -35 до +120 °С (залежить від фракційного складу і вмісту в ній розчинених газів). Питома теплота згоряння (нижча) — 43,7–46,2 МДж/кг. Нафта розчинна в органічних розчинниках, за звичайних умов не розчиняється у воді, але може утворювати з нею стійкі емульсії.

  Для відділення від нафти води і розчинених у ній солей та газів проводять зневоднення, знесолювання та дегазацію нафти.

  Походження

  Походження нафти і газу є дискусійним у геології від 16 ст. Вирішення проблеми походження нафти і формування її родовищ дозволить обґрунтовано підходити до пошуку та розвідки нафтових родовищ, оцінювання їхніх запасів.

  Родовища

  Поклади нафти у світі

  Світові розвідані запаси нафти оцінювали

  1973 — у 100 млрд т;

  1998 — 137,5 млрд т;

  2004 — 210 млрд т;

  нерозвідані — 52–260 млрд т.

  У 20 ст. спостерігалася тенденція росту розвіданих запасів, у 21 ст. вони скорочуються.

  За даними ОПЕК, станом на 2018 найбільше доведених запасів нафти (включно з нетрадиційними родовищами) є у

  • Венесуелі (25,5 % загальносвітових запасів);
  • Саудівській Аравії (22,4 %);
  • Ірані (13,1 %);
  • Іраку (12,2 %);
  • Кувейті (8,5 %);
  • Об’єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ; 8,2 %).

  Запаси першої десятки країн на 2018 (млрд барелів):

  • Венесуела — 302,81;
  • Саудівська Аравія — 267,03;
  • Канада — 175,00;
  • Іран — 155,60;
  • Ірак — 145,02;
  • Кувейт — 101,50;
  • ОАЕ — 97,80;
  • РФ — 80,00;
  • Лівія — 48,36;
  • Нігерія — 36,97.

  Багато країн не оприсутнюють даних своїх запасів.

  Великі нафтогазоносні осадові басейни приурочені до внутрішньоплатформних, внутрішньоскладчастих, складчастоплатформних та крайових прогинів, а також до периокеанічних платформних областей. Родовища нафти виявлено на всіх континентах (окрім Антарктиди) і на значних площах акваторій. У світі відомо понад 30 тисяч родовищ нафти, з них 15–20 % — газонафтові. Близько 85 % світового видобутку нафти дають 5 % родовищ.

  Поклади нафти в Україні

  У межах України виділяють 4 нафтогазоносні провінції: Дніпровсько-Прип’ятську; Балтійсько-Переддобруджинську; Карпатську; Причорноморсько-Північно-Кавказько-Мангишлацьку. Наприкінці 20 ст. початкові потенційні ресурси нафти України оцінювали в 1,33 млрд т, газового конденсату — 376,2 млн т. Державним балансом запасів корисних копалин України враховано понад 130 родовищ нафти і понад 150 родовищ газового конденсату. Розвіданість початкових потенційних ресурсів нафти складала 33,0 %, газового конденсату — 37,0 %; ступінь виробленості — відповідно 21,6 % та 15,9 %.

  Станом на 2000 Державним балансом України враховувалося 320 родовищ вуглеводневої сировини, 138,283 млн т нафти, 1 118 млрд куб. м³ газу, 79 483 тисяч т конденсату.

  Станом на 2019 балансові (видобувні) запаси нафти складають 99 986 тисяч т, із них у розробці — 82 325 тисяч т.

  Додатково

  Серед основних дискусійних питань щодо походження нафти: про походження «природної нафти» як комплексу газоподібних, рідких і твердих вуглеводних сполук, вторинний характер залягання нафтових бітумів і відсутність у нафті залишків вихідної органічної тканини. Донедавна не було єдності думок у питанні про органічне чи неорганічне походження нафти. Більшість геологів підтримують думку про наявність двох механізмів утворення нафти: органічного — із залишків живої матерії та неорганічного — з еманацій верхньої мантії Землі. Ці механізми мають вагомі геологічні та хімічні підтвердження.

  Література

  1. Довідник з нафтогазової справи / За заг. ред. В. С. Бойка, Р. М. Кондрата, Р. С. Яремійчука. Львів : Місіонер, 1996. 620 с.
  2. Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу : в 2 т. Київ : Міжнародна економічна фундація, 2004. Т. 1. 551 с.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
  4. Mabro R. Oil in the 21st century: Issues, Challenges and Opportunities. Oxford : Oxford University Press, 2006. 351 p.
  5. Бойко В. С. Розробка та експлуатація нафтових родовищ. 4-те вид., допов. Київ : Міжнародна економічна фундація, 2008. 484 с.
  6. Vassiliou M. Historical Dictionary of the Petroleum Industry. 2nd ed. Lanham : Rowman & Littlefield, 2018. 593 p.
  7. Білецький В. С., Гайко Г. І., Орловський В. М. Історія та перспективи нафтогазовидобування. Львів : ФОП Халіков Р. Х., 2019. 302 с.
  8. Мінеральні ресурси України. URL: http://minerals-ua.info/#team
  9. Erdöl // Bundesanstalt für Geowissenschaften und Rohstoffe. URL: https://www.bgr.bund.de/DE/Themen/Energie/Erdoel/erdoel_node.html
  10. OPEC Share of World Oil Reserves, 2018 // Organization of the Petroleum Exporting Countries. URL: https://www.opec.org/opec_web/en/data_graphs/330.htm

  Автор ВУЕ

  Покликання на цю статтю: Білецький В. С., Бойко В. С. Нафта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Нафта (дата звернення: 12.03.2024).

  Статус гасла: Оприлюднено
  Оприлюднено: 07.10.2021

  Важливо!

  Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

  Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

  Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

  Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів