Агрокліматичні ресурси

Клімат є одним із провідних факторів формування ґрунтового покриву території і визначальним чинником формування урожаю сільськогосподарських культур у зоні Степу України. Агрокліматичні ресурси території пріоритетно визначаються температурним режимом повітря й ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті. Незважаючи на відносну ідентичність клімату на території Степу, співвідношення тепла й вологи в різних зонах значно відрізняється.

Майже на всіх території кількість тепла достатня для вирощування більшості культур помірного поясу. Теплові ресурси Степу збільшуються з півночі на південь. Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. Абсолютні показники клімату у вигляді річної кількості опадів та їхньої динаміки за сезонами і місяцями, температури і відносної вологості повітря по періодах вегетації рослин, тривалості безморозного періоду та з температурою понад 5, 10, 15°С тощо взаємно перекриваються для різних за вологозабезпеченням степових грунтово-екологічних зон (табл. 1.2.2).

У вигляді середньобагаторічних характеристик кліматичні умови степової території варіюють у широких межах: гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за період “травень-вересень” змінюється від 0,49 до 0,45; кількість опадів за рік – від 310 до 520 мм, в тому числі за холодний період “листопад-березень” – 120-220 мм, за “травень-вересень” – 140- 265 мм; середня температура січня – від мінус 7,9 до мінус 0,7°С, липня – від 20,8 до 23,7°С. Сума середніх добових температур повітря вище 10°С за теплий період становить 2800-3500°С, у тому числі за “травень-вересень” – 2750-3050°С; тривалість періодів із температурою понад 0°С – 250-300, 5°С – 210-245, 10°С – 160-195, 15°С – 120-145, безморозного періоду – 160-220 днів (М.В. Зубець та ін., 2010).

Таблиця 1.2.2

Кліматичні параметри грунтово-екологічних територій Степу

Період вегетації

Температура січня, °С

Опади за рік, мм

V-IX

ХІ-Ш

Сума

t>10°С

ГТК

Опади, мм

Опади, мм

Зона Північного Степу

Підзона степова північно-центральна недостатньо зволожена

Підзона степова південно-центральна помірно засушлива

Підзона степова південно- центральна засушлива

Зона Південного Степу

Зона Сухого Степу

Підзона сухостепова суха

Підзона сухостепова дуже суха

Районування за грунтово-економічним статусом надає можливість диференційовано і ефективного використовувати ресурси степових земель шляхом застосування адаптивного рослинництва та розробляти і впроваджувати відповідні системи охорони і поліпшення родючості ґрунтів. Саме з такою метою автори цього підручника навмисно детально виклали характеристику грунтово-екологічних ресурсів степової території, відійшовши при цьому від деяких стереотипів. Адже серед господарників у галузі рослинництва не мало володарів землі, які не мають агрономічної освіти.

Науково обґрунтованою державою стратегією розвитку аграрного сектору України на період до 2020 року має стати першочерговість уваги до розвитку галузі рослинництва як основи, що зумовлює незамінність сільськогосподарської продукції та продовольства в життєдіяльності людини і суспільства, її виняткову соціальну значимість.

Рослинництво (землеробство) України має вікові фундаторські

основоположні наукові й практичні досягнення ефективного господарювання в різних ґрунтово-кліматичних умовах, історія розвитку галузі сформувала статус України перед усім як аграрної держави. Сільське господарство України з його базовими галузевими складовими є системоутворюючим у національній економіці, що формує фактори збереження суверенності держави: продовольчу, економічну, екологічну та енергетичну безпеку держави, забезпечує розвиток багатьох галузей національної економіки.

Рослинництво в аграрному секторі степової зони України має свої об’єктивні переваги природно-ресурсного потенціалу, спроможного забезпечити потенціал виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є галуззю, що на даному етапі стратегічно може стати (у визначених межах) локомотивом розвитку економіки, дати імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню у державі.

Стратегія розвитку рослинництва Степу на період до 2020 року повинна спрямуватись на формування, ефективної, ресурсозберігаючої, еколого-безпечної, соціально спрямованої, наукоємної галузі економіки держави, здатної у визначених межах задовольнити потреби внутрішнього ринку та провідні позиції експорту рослинницької продукції.

ВСТУП

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво — кормами, переробну промисловість — сировиною. Об’єктом вивчення є зелена рослина. Це геніальний продукт природи, що здатний з допомогою фотосинтезу перетворювати безмежні запаси енергії сонячних променів на потенціальну енергію органічної речовини. На території України важливою особливістю галузі є її сезонність. Польові культури здатні рости і давати врожай тільки у безморозний період.

Природа дуже багата за своїм видовим складом. Існує понад 350 тис. видів рослин, з них тільки 20 тис. видів вирощуються в культурі. Проте важливе значення мають 640, з яких 90 видів відносяться до польових культур. Причому основна доля приходиться на 15 видів, з яких половину складають зернові культури. Пшениця, рис, кукурудза, ячмінь, сорго, просо, овес, жито займають 70 % всієї посівної площі. Тому необхідно впроваджувати у виробництво нові високоврожайні культури. В останні 35-40 років урожайність зернових культур у світі зросла в два рази. Третину приросту врожаю одержано за рахунок впровадження нових сортів. Крім високої продуктивності нові сорти характеризуються стійкістю проти шкідників і хвороб, високою адаптивністю.

Україна з давніх часів була потужним виробником зерна пшениці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, цукрового буряка, соняшнику льону-довгунцю, ріпаку та інших культур.

Рослинництво як наука вивчає різноманітні види форми і сорти польових культур, теоретичні основи і практичні прийоми одержання високих урожаїв при найменших затратах праці і матеріальних ресурсів. На основі вивчення ботанічних та біологічних особливостей культури, фаз росту і розвитку, складових структури врожаю розробляють найоптимальніші агрозаходи для максимальної реалізації потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур. Важливим завданням рослинництва разом із вивченням існуючої агротехніки є розробка нових, досконаліших технологій.

Основною сировиною для м’ясної промисловості України є велика рогата худоба, свині і вівці. У незначній кількості як сировину можна використовувати коней та кіз.

Молочне і м’ясне скотарство серед галузей тваринництва посідає провідне місце. Це зумовлюється не тільки кількістю худоби в господарствах України, а й високою питомою вагою молока та яловичини у структурі тваринницької продукції.

У зв’язку з переводом скотарства на промислову основу і організацією фермерських господарств виникла необхідність розробити принципово новий підхід до системи вирощування ремонтного молодняку в спеціалізованих господарствах. При цьому повинні бути гарантовані міцне здоров’я і висока технологічність тварин з досить високою продуктивністю. Подальший ріст молочної і м’ясної продуктивності має забезпечити не зростання поголів’я, а підвищення його продуктивності. На черзі зміна співвідношення кількості молочної та м’ясної худоби: різко збільшиться кількість останньої та зменшиться — першої.

Збільшення виробництва і поліпшення якості яловичини неможливе без розвитку спеціалізованого м’ясного скотарства. Створення самостійної галузі спеціалізованого м’ясного скотарства дає змогу не тільки збільшити виробництво яловичини, а й регулювати її безперебійне постачання населенню протягом року.

Цінні господарські корисні ознаки свиней гарантують їх перевагу у виробництві м’яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин. Тому не випадково у країнах з розвиненим тваринництвом зростання виробництва м’яса має місце головним чином за рахунок інтенсивного розвитку свинарства. У цих країнах питома вага свинини в загальному виробництві м’яса становить понад 50 %. Матеріально-технічна і селекційна база галузі свинарства за інтенсивного її використання дає змогу виробляти не менше 40 % свинини у м’ясному балансі. Нині в країні використовуються вітчизняні та зарубіжні породи свиней.

Вівчарство — традиційна галузь сільського господарства України. Вівчарство України пройшло тривалий шлях виробничого розвитку і господарської досконалості. Це — шлях створення переробної промисловістю вовни, налагодження підготовки фахівців високого рівня кваліфікації, забезпечення глибоких наукових досліджень, освоєння виробничої практики діяльності у вівчарстві, розробка організаційної системи забезпечення галузі в цілому. Весь цей процес мав значну історичну динаміку як в межах країни, так і на рівні міжнародних галузевих зв’язків.

Поголів’я овець в Україні за останні роки значно скоротилося. У багатьох економічно розвинених країнах (Англії, Італії, Франції, Іспанії) в останні роки поголів’я овець зросло. В Україні теж має бути високорозви-нене вівчарство сучасного світового рівня. Вівчарство як галузь тваринництва і система знань про виробництво продукції овець має три структурних компоненти: продукцію, селекцію і технологію.

Конярство, як галузь тваринництва, існує ще з четвертого тисячоліття до н. е. Після приручення і одомашнення кінь став постійним помічником людини, використовувався в різних якостях. Суттєва особливість коня на терені інших сільськогосподарських тварин — значна мінливість та різновидність щодо призначення в різні історичні епохи. На сучасному етапі розвитку суспільства народногосподарське значення коня набуло комплексного характеру і нині коней використовують на сільськогосподарських і транспортних роботах. Певною мірою коні забезпечують людей важливими продуктами харчування: м’ясом і молоком.