Нова битва за Бахмут. Як ініціатива перейшла до ЗСУ

Район Бахмута лишається однією з ключових ділянок війни Росії проти України. Але ролі сторін там змінилися. Після того, як взимку росіяни змогли захопити руїни міста, ініціатива під Бахмутом поступово перейшла до українських сил.

Про стратегічну роль Бахмута і району на захід від нього, що може стати “кинджалом углиб України”, минулі бої та нинішнє просування ЗСУ – у блозі воєнного оглядача Кирила Данильченка для BBC Україна.

Зимова кампанія росіян

Автор фото, deepstatemap.live

Розгортання російського наступу на початку зимової кампанії армії РФ

Ціллю російської армії взимку 2023 року в східному секторі по лінії Сіверськ-Соледар-Бахмут було максимально вийти з міської забудови. Там воювати важко, дорого і незручно.

Цей район, що раніше мав одну з найвищих у Східній Європі щільність населення, складається не лише з панельних висоток депресивних мономіст.

Це ще й нескінченні заводи, на зразок Knauf у Соледарі чи виробництва шампанських вин у Бахмуті, це соляні шахти, крейдяні кар’єри, а також мережа селищ, що утворюють павутиння приватних будинків, перемішане з промзоною.

Автор фото, 46-а бригада

Воювати за таких умов – це проходити за 17 місяців повномасштабного вторгнення 34 км від Попасної.

Це захопити Knauf ще у серпні 2022 року, а за чотири місяці боїв просунутися лише до околиць Соледара та Яковлівки.

Автор фото, Google Maps

І це ще серйозний успіх для росіян. Адже за цей же час на інших ділянках вони могли залишатися у межах Мар’їнки чи втрачали роту за спробу захопити шахту біля Красногорівки.

Повертаючись до району Бахмута і міст на захід від нього, слід пригадати, що тут все починалося у 2014 році на Донбасі. Ціллю проксі-загонів Гіркіна, Безлера та інших тоді була саме Слов’янсько-Краматорська агломерація.

Вони прагнули сховатись у ній, щоб підрівняти шанси при загальновійськових боях для легкої піхоти.

А вже у 2022 році ціллю битви за переправи біля Ізюма була лінія Слов’янськ-Барвінкове. Росіяни проривалися до Слов’янська, зайняли міста Лиман та Ямпіль на Донеччині, але були відкинуті внаслідок флангового удару ЗСУ під час осінньої офензиви.

І ось зимова кампанія російської армії 2022-2023 років – вони вкотре рвалися до Слов’янська.

Через Бахмут – до Слов’янська та Барвінкового

Автор фото, Telegram

Чому для росіян такий важливий саме цей район Донбасу?

Важка промисловість, кілька аеродромів, розв’язка, пів мільйона довоєнного населення.

Агломерація прикрита з півночі Сіверським Донцем та лісами, а за нею далі вже немає щільної забудови, лише поля й посадки – тобто це такий собі кинджал, спрямований углиб України.

Причому, по його “лезу” (лінії Билбасівка-Черкаське-Гусарівка) можна дістатися Барвінкового на Харківщині.

Автор фото, Google Maps

Барвінкове – велика станція, за яку від появи залізниці велися важкі бої під час кожної війни, чиї фронти проходили цими краями.

Починаючи з часів УНР, коли Запорізький корпус штурмував захоплену більшовиками станцію Барвінкове в лоб бронепоїздами.

Під час Другої світової в районі Барвінківського виступу місяцями лилася кров, а у Барвінківському котлі 1942 року Червона армія втратила 270 тисяч бійців.

Стратегічне значення цього міста залишається і донині. Залізниця – кровоносна система будь-якої війни.

Барвінкове – це загроза Харкову та Дніпру, логістичний центр для військ у всій смузі навколо, артерія, яка дозволить живити фронт і так звані “республіки” не через логістичну “піпетку” біля Старобільська.

Тобто це потенційна контрольна точка для Москви з втягування України в імперію.

Автор фото, 46-а бригада / Мар’яна Безугла

(Генерал-полковник Олександр Сирський, який керує Східним угрупуванням українських військ, у недавньому інтерв’ю BBC підтвердив стратегічну роль району Бахмута для захисту від просування росіян далі вглиб України:

“Бахмут – центр зосередження основних напрямків і доріг. Наприклад, через Бахмут іде дорога з Дебальцевого, дорога з Сіверська, дорога з Горлівки, дорога з Костянтинівки і дорога зі Слов’янська. Тобто це центр, де сходяться всі ті шляхи.

Використовуючи розвинуту мережу доріг російські війська можуть наступати в щонайменше в трьох таких операційних напрямках. Крім того, взагалі місцевість навколо Бахмута – це зосередження різного роду панівних висот, які дозволяють контролювати велику частину місцевості навколо, на підступах до Бахмута…

Розташування російських військ на даний час нагадує такий лук, який сконцентрований в Бахмуті. І вони перебувають у такому напівоточенні. Ну, цим просто не можна не скористатися”, – Ред.)

Бої за Бахмут

Автор фото, 93-а бригада

У результаті битви за Сєвєродонецьк в 2022 році “кліщі” РФ схопили порожнечу.

Росіяни тоді на човнах форсували Сіверський Донець, вдарили глибше за Лисичанським нафтопереробним заводом, сподіваючись влаштувати українським силам оперативне оточення, але ЗСУ вдалося відкотитися.

Повторення Маріуполя не вийшло.

І довелося росіянам битися за лінію Сіверськ-Соледар-Бахмут.

Ціль-максимум на зиму 2023 року для них була очевидна – плацдарм із західного боку каналу Сіверський Донець-Донбас, прорив до Часового Яру, штурм Костянтинівки не лише з вузького фронту біля Горлівки, а й по флангу, розтягнувши лінії оборони ЗСУ.

З перспективою принаймні розпочати третю битву за Слов’янськ та Краматорськ.

І так вийти на переговори у сильній позиції, окупувавши Луганську область та спробувавши захопити величезну агломерацію на Донеччині. Після чого зариватися у землю і мінувати все смугами.

Ціну за цю спробу озвучив Пригожин – 22 тисячі лише в’язнів загинуло (тобто, крім “кадрових” бійців ПВК “Вагнер”), ще десятки тисяч лишилися каліками.

ЗСУ все теж давалося у даному секторі непросто. Достатньо поглянути на “дорогу життя” з Часового Яру до Бахмута, де залишилися десятки спалених та посічених осколками машин, які намагалися проводити ротацію і постачання.

Автор фото, 93-а бригада

Зусилля росіян оточити останні квартали міста вздовж околиць, де оборонялися українці, змінилися на прориви – були місця, де до перерізання єдиної траси до Бахмута залишалося метрів 800.

Постійні “прильоти” по лікарні в Часовому Яру змусили евакуювати звідти великий волонтерський госпіталь, пересунути лінію стабілізаційних пунктів та викликали чергову хвилю біженців з регіону.

Але як тільки ресурс із російських виправних колоній був для Пригожина закритий – закінчилося і російське просування біля Бахмута.

Вже навіть спроба оточення кількох західних укріплених кварталів міста, відрізавши дорогу життя, не вийшла. І довелося штурмувати їх “у лоб”, закидаючи оборонців димами та запалювальними снарядами.

Автор фото, Генштаб ЗСУ / ДПСУ

“Доміно”, “Літак”, приватний сектор на півночі, “Гніздо”, “Конструктор” – так на мапі ПВК “Вагнер” були позначені останні західні “опорники” українських сил оборони в Бахмуті.

Які били чавуном, плануючими бомбами, сліпили димами і стирали з лиця землі вагонами снарядів. Але штурмувати українські позиції “вагнерам” все одно доводилося в лобових боях, зазнаючи тяжких втрат.

28-а, 30-а та 93-а механізовані, 128-а й 10-а гірсько-штурмові бригади ЗСУ, батальйон “Айдар”, морська піхота – на Бахмутському напрямку від початку билися добре підготовлені кадрові бригади українських Сил оборони, хоча й “пошарпані” першою половиною 2022 року.

Сюди також підійшли 80-а десантно-штурмова та 46-а аеромобільна бригади як “пожежні команди”, воювала 4-а бригада оперативного призначення Нацгвардії, билися бригади ТРО.

Автор фото, Генштаб ЗСУ / 24-а бригада

На цих фото Бахмута руїни міста не в тумані, а в диму від пожеж та димових снарядів

При цьому росіяни фактично ніколи не відводили свої війська з-під Бахмута за власним бажанням, а змушені були ротувати частини, які “сточувалися” в боях – жоден підрозділ не може зберігати боєздатність, втративши 62 тисячі вбитими та пораненими з 78 тисяч, як це сталося з “вагнерами”.

Паралельно в сектор прибували нові українські сили – 3-а і 5-а штурмові бригади, батальйон 3-ї танкової бригади, білоруські добровольці з Полку Калиновського, різні частини міжнародного легіону, кілька досвідчених БПЛА-команд.

(Саме під Бахмутом воювала група, відома як “Птахи Мадяра”, – Ред.)

Перехід ініціативи під Бахмутом

Автор фото, 3-а штурмова бригада

Коли Сили оборони навесні 2023 року заволоділи ініціативою у секторі Бахмута, лінія фронту “покотилася” на схід.

Спочатку росіян відкинули від висот над “дорогою життя”.

Потім був прорив уздовж Берхівського водосховища та залізниці на північ від Бахмута. Нещодавно були бої в самому селі Берхівка, проте взяти її остаточно українським силам поки що не вдалося.

Штурмом взяли “опорники” росіян над каналом Сіверський Донець-Донбас – розгромлено батальйон 57-ї бригади РФ та знищено плацдарм на захід від каналу.

Почалися танкові рейди через канал, коли українські машини викочувалися на пряме наведення, громлячи російські “опорники” на схід, вдалося пробитися південніше від Кліщіївки та з’єднатися з плацдармом у напрямку Андріївки.

28-а механізована бригада прорвалася до Курдюмівки, де частина каналу захована в трубах й можна тиснути безпосередньо на селище. Був звільнений ліс біля Кліщіївки й панівна висота над нею.

Автор фото, deepstatemap.live

Нинішня ситуація біля Бахмута

І тут загалом питання Бахмута не лише в ударах по моралі росіян – мовляв, ви штурмували місто багато місяців, а можете втратити за літо. Хоча деморалізація – це також важливо.

Питання суто військове – контролюючи Бахмут, росіяни реально можуть загрожувати Костянтинівці, Часовому Яру, а в перспективі Слов’янсько-Краматорській агломерації. У них є можливість завдавати артилерійські удари, викликаючи втечу цивільних, і тиснути на лінію бойового зіткнення, змушуючи ЗСУ перекидати частини з інших напрямків.

Зламавши противнику фланги під Бахмутом та утримуючи командні висоти, вже українські сили можуть влаштувати в секторі дзеркальні проблеми для ворога (крім питання цивільних, адже з Бахмута вже давно практично нема кому йти).

Те, що всі зусилля росіян за зимову кампанію, окрім заволодіння руїнами райцентру, були перекреслені, плацдарм за каналом знищено, тиск на Часів Яр і Костянтинівку знято, а українські підрозділи ведуть бої фактично у межах Берхівки та Кліщіївки, “осідлавши” траси на півдні та півночі, означає, що ця ділянка фронту залишається однією з ключових для цієї війни.

І бої за неї тривають, але ініціатива вже за Силами оборони.

Битва при Херонеї

Битва при Херонеї відбулася 2 серпня 338 року до н.е. Це була перша велика битва, в якій ключову роль зіграв син Філіпа – юний Олександр Македонський. Битва відбувалася на полі поблизу грецького міста Херонея.

1. Піднесення Македонії
2. Конфлікт Македонії з Афінами
3. Початок нової війни з Афинами
4. Четверта Священна Війна
5. Розташування союзних грецьких сил
6. Розташування сил македонців перед битвою
7. План Філіпа
8. Початок битви при Херонеї
9. Відступ македонців
10. Олександр Македонський у битві при Херонеї
11. Бій фіванців
12. Наслідки битвибіля міста Херонеї

Піднесення Македонії

До середини IV століття до н.е. всією політикою у Стародавній Греції керували Афіни, Спарта та Фіви. Вони по черзі боролися один з одним, вступали у союзи і постійно боролись за домінуючу роль у грецькій політиці.

Однак ситуація докорінно змінилася, коли у 359 р. до н.е. на трон царства Македонія зійшов сильний і харизматичний цар Філіпп II з роду Аргіадів. Це був рідкісний випадок, коли правитель Македонії був чудовим організатором, хитрим стратегом і далекоглядним політиком одночасно.

На початку IV ст. до н.е. Стародавня Македонія була царством на задвірках грецького світу. Македонці навіть говорили мовою, що відрізнялася від загальної грецької. Самі греки сприймали македонців як варварів, а Македонію як відсталу країну.

Новий цар успадкував нестабільне і слабке царство, але від самого початку свого правління він провів серію військових реформ, які перетворили армію в найпотужнішу в регіоні.

Філіп створив особливий вид піхоти – пікінерів, які билися в строю, що звався македонською фалангою. Озброєні воїни були македонською пікою сарісою від 4 до 6 м. Через це новий вид піхотинців називався сарисофори.

Грецька фаланга Македонська фаланга

Додаткова довжина списа давала македонській фаланзі тактичну перевагу перед гоплітами, оскільки зводила нанівець їхній захист і незламність у ближньому бою.

За Філіпа, македонська кіннота стала грати роль ударного підрозділу, який вже міг вирішувати результат усього бою. В решті Греції кіннота грала малопомітну і допоміжну роль, а іноді й зовсім була відсутня у війську. Основною ударною кінною силою македонців були гетайри та союзна фессалійська кіннота.

Завдяки військовим реформам, Македонія швидко приборкала варварські племена на північних кордонах. Зміцнивши свої північні рубежі, македонський цар почав захоплювати вже грецькі міста-держави березі Егейського моря. Повз ці міста проходив важливий для Афін торговий шлях, через який відбувалося постачання зерна до міста з чорноморських колоній.

Конфлікт Македонії з Афінами

Карта завоювань Філіпа Македонського до 336 року до н.е.

З 357 до 346 р.р. до н.е. між Афінами та Македонією йшла відкрита війна за контроль над грецькими містами на березі Егейського моря. Війна складалася успішно для Македонії та дозволила їй закріпитися на узбережжі.

У 346 р. було підписано Філократів мир, який закріпив за Македонією грецькі території, захоплені у ході війни. Підписаний договір також означав вихід Афін з іншого, паралельного конфлікту – Третьої Священної Війни, яка тривала з 356 до н.е.

Македонія також брала в ній участь і зробила великий внесок у перемогу над Фокідою, коли Філіп розбив фокідські війська та найманців у битві на Крокусовому полі в 353 р. до н.е. Після підписання миру Македонії з Афінами у 346 році, війна швидко закінчилася і принесла македонцям фактичний контроль над ще одним регіоном – Фессалією. Македонський цар став архонтом Фесалії, а македонці отримали величезний вплив на амфіктіонію.

Амфіктіонія (також Дельфійський союз) – релігійний союз, який був зібраний з метою захисту Священних місць у Стародавній Греції. Члени дельфійської ліги могли судити та штрафувати інші грецькі міста за святотатство та навіть організовувати священні походи.

У ході Третьої Священної Війни, колись могутні Фіви втратили свою колишню військову міць та вплив, передавши першість у регіоні Македонії. Фокіда, що програла війну, також відразу перетворилася з однієї з найсильніших у військовому плані країн, у другорядну державу.

Філіп у свою чергу, не збирався зупинятися на досягнутому і планував продовжити експансію ще далі в Грецію. Після перемог у кількох війнах, македонська військова міць лише посилилася. Військо поповнили підкріплення з Фессалії та інших союзних міст, а основний кістяк македонської армії отримав безцінний бойовий досвід.

Фіви та Афіни ж навпаки були сильно ослаблені за час війн. Обидва поліси розуміли, що Філіп не зупиниться на досягнутому і розвиватиме експансію ще далі на південь. Страх перед сильною Македонією, що набирає обертів, підштовхнув двох вічних ворогів, якими були Афіни і Фіви до налагодження діалогу.

Початок нової війни з Афинами

Користуючись затишшям на південних теренах, Філіп повів свої війська на північні кордони, де остаточно підкорив південні племена фракійців. Таким чином він розширив свій вплив до Мармурового моря та Дарданелльської протоки (яка тоді йменувалася Геллеспонтом).

Після війни з фракійцями, Філіп у 341 році до н.е. взяв в облогу грецьке місто Перінф, яке знаходилося біля його нових володінь на узбережжі. Перінфу прийшли на допомогу інші грецькі міста, включно з сусіднім Візантієм. Після серії невдалих штурмів Перінфу македонці взяли в облогу і Візантій. Все було б нічого, але ці міста входили до сфери афінської зони впливу.

Попутно Македонія оголосила війну Афінам, які стали підтримувати обложені міста. Після офіційного оголошення війни, македонці закрили для Афін прохід через Геллеспонт і почали захоплювати грецькі кораблі. Це дуже розлютило афінян, тому що ці кораблі везли важливий для міста хліб із Чорного моря.

У відповідь Афіни надіслали підкріплення та припаси обложеним містам, а також розбили македонський флот у Егейському морі. Таким чином, в обложені міста безперешкодно стали надходити припаси з моря.

Усвідомивши неможливість взяти штурмом або змором міста Перінф та Візантій, Філіп зняв обидві облоги та відступив. Настало затишшя, яке македонці використали на черговий похід на північ, а греки для накопичення сил. Перемога жителів Перінфу та Візантія над македонцями сильно надихнула решту греків на боротьбу з Македонією.

Четверта Священна Війна

У цей час обставини дуже вдало склались для Філіпа, коли жителі міста Амфісса, що знаходилося у провінції Локріда, примудрилися розпахати священні землі біля Дельф.

Була зібрана Амфіктіонія, яка вирішила провести проти Амфісси священний похід. Фесалійський делегат запропонував, щоб об’єднане військо очолив саме македонський цар. Філіп з радістю вхопився за привід провести військовий похід неподалік від Фів та Афін.

Філіп рушив з військом до центральної Греції, дорогою через гору Гелікон, як колись це робили спартанці напередодні битви при Левктрах. У кампанії 339-338 років. до н.е. Філіп успішно захопив Амфіссу і передав її Дельфійському союзу. Поки амфіктіонія вирішувала долю Амфісси, македонський цар забезпечував порядок у регіоні, перебуваючи з військом у місті Елатея.

А Елатея була всього за три дні шляху від Афін… Налякані такою близькістю македонської армії, афіняни вирішили діяти наввипередки. Вони висунули армію на захист гірських перевалів, через які можна було потрапити до Фів та Афін.

Із закликами об’єднатися та надати відсіч Філіпу Македонському звернувся до фіванців та інших греків Демосфен. Він очолив делегацію, яка прибула до Фів аби укласти військовий союз. Філіп також запропонував фіванцям стати його союзниками. Однак завдяки зусиллям Демосфена і страхом перед сильнішою Македонією, Фіви вибрали афінян.

Афіни вже були у стані війни з Македонією, і тепер у протистояння автоматично вступили і Фіви. Діяти потрібно було швидко, оскільки македонська армія була неподалік фіванських кордонів. Саме в цей час підійшла афінська армія, яка виступила заздалегідь. Разом з нею фіванці і заблокували гірські проходи, де почали чекати на дій македонян.

Як і очікували греки, македонське військо на чолі з Філіпом незабаром рушило до центральної Греції через гірські перевали. Біля міста Херонея вони наткнулися на союзну грецьку армію, яка перегородила їм головну дорогу.

Розташування союзних грецьких сил

Грецькі стратеги дуже добре вибрали поле бою. Вони вишикували свої війська в одну суцільну лінію, розтягнувши її на 4 км. Їхній бойовий порядок був захищеним з обох флангів природними перешкодами.

З півдня лінія доходила до підніжжя гори Туріон, а з півночі упиралася у берег річки Кіфісос. Таке розташування позбавляло македонців можливості обійти грецьку армію. Це було дуже вигідно грекам, оскільки переважну більшість у її армії складали гопліти. Фаланга гоплітів була практично непробивною у лобовому зіткненні.

Гопліти – важка піхота в Стародавній Греції. Такі воїни носили обладунки у вигляді панцира, шолома та поножів, а також прикривалися великими щитами аспісами близько метра у діаметрі. Основною зброєю гоплітів був грецький спис дорі (2-2,5 м) завдовжки, у якості допоміжної зброї вони використовували грецькі мечі.

Афіняни (бл. 10-12 тис.) розмістилися на лівому фланзі загальної лінії. Афінські гопліти були чудово оснащені та екіпіровані. Воїни мали чудову зброю, багато прикрашені шоломи та ліноторакси. Їхні щити були щедро прикрашені яскравими декоративними малюнками.

Але попри такий грізний вигляд, більшість афінського війська складалася з недосвідченого ополчення… На відміну від загартованих македонських ветеранів, для багатьох афінян ця битва була взагалі першою. На чолі афінської фаланги стояли стратеги Харес та Лісікл.

Союзники Фів та Афін із найманцями (бл. 6-7 тис.) формували центр грецької армії. Свої фаланги надіслали Корінф, Халкіда, Мегар, Трізін та Ахея. Тут також знаходились грецькі найманці, винайняті афінянами. Це були досвідчені та професійні гопліти, чиї бойові навички мали врівноважити недосвідченість ополчення.

Фіванці (близько 15-18 тис.) під керівництвом Феагена вишикувалися на правому фланзі аж до самого берега Кіфісоса. Незважаючи на те, що Фіви були у військовому занепаді, їхня армія все ще складалася з добре навчених та тренованих гоплітів. Фіванці становили найбільшу частину війська, а за вишколом та досвідом ні в чому не поступалися македонянам

На крайньому правому фланзі розмістився фіванський «Священний загін» чисельністю у 300 осіб, який за легендою складався зі 150 пар гомосексуалістів. Це були професійні солдати, які мали репутацію найгрізніших воїнів у всій Греції. Ймовірно, «Священний загін з Фів» був найелітнішим і найгрізнішим підрозділом на усьому полі бою.

Загалом сили грецької коаліції налічували близько 35 000 осіб.

Розташування сил македонців перед битвою

Філіп вишикував македонську лінію паралельно грецькій. На свій правий фланг, який діяв проти афінян, він покладав велику надію. Тому македонський цар очолив його особисто.

Правий фланг македонців (бл. 6-7 тис.) формувався з найбільш досвідчених та дисциплінованих піхотинців. Основну ударну силу становили гіпаспісти.

Гіпаспісти мали таку ж зброю як у греків — списи дорі (2-3 м) і щити аспіси. Однак вони були оснащені легше за грецьких гоплітів, що робило їх витривалішими та більш маневренішими.

Бувши добірною гвардійською частиною, гіпаспісти мали високу дисципліну і витримку. Ймовірно, гіпоспістів прикривали ще й «педзетайри», які представляли професійну частину сарісофорів і також були гвардійським підрозділом. На лівому фланзі Філіп додатково розмістив близько 1 тис. застрільників (лучників, пельтастів та списометальників). Вони мали підтримувати атаку гвардійських частин.

Центр македонців (бл. 15-20 тис.) формувала основна фаланга. Вона складалася із тренованого ополчення, яке шикувалося за принципом македонської фаланги. Виставивши вперед свої величезні піки саріси, фаланга формувала стіну зі списів і була схожою на їжака. Збудована в 15-20 рядів македонська фаланга була практично незламною у лобовому зіткненні.

Лівий фланг македонян (бл. 5-6 тис.) складався з корпусу найлегшої піхоти та македонської кавалерії (бл. 2 тис.). Піхотинцям лівого флангу було відведено допоміжну роль у бою. Тут ймовірно знаходилися фракійські пельтасти, додаткові частини гіпаспістів, легші сарісофори та близько 1 тис. стрільців.

Важка кавалерія, яка знаходилася на лівому фланзі, була найгрізнішою ударною силою македонського війська. Вона складалася з добірної важкої кавалерії гетайрів та легшої, але не менш грізної фессалійської кінноти.

Саме кавалеристам відводилось завдання по нанесенню головного удару у битві. Командував македонською кіннотою син Філіпа — 18-річний Олександр. Йому призначалося зіграти ключову роль у Херонейській битві. Всього македонці привели на поле бою близько 30 000 піхоти і 2 000 вершників.

План Філіпа

Плани греків на битву були настільки простими, як їхня лінія. Союзні війська планували тримати оборону та відбивати усі лобові атаки македонців.

Філіп же шикував свої війська, маючи хитрий задум. Як досвідчений полководець, він розумів, що при лобовому зіткненні греки і македонці мали практично рівні шанси на перемогу. Тому він вирішив організувати на правому фланзі хибний відступ із метою розриву грецької лінії.

Філіп наказав Олександру чекати слушного моменту і тільки тоді вступити у бій зі своєю кавалерією. Незважаючи на юний вік, царевич вже був дуже досвідченим і загартованим у боях полководцем. Те, що Філіп доручив таке відповідальне завдання своєму юному синові, говорить про те, що він уже не сумнівався у його навичках та військовій чуйці.

Решта македонського війська повинна були повільно наступати і якнайдовше вступати в бій, щоб не давати можливості іншим військам греків прийти на допомогу своєму флангу. Ця стратегія була не новою в Греції і називалася тактикою «косої фаланги». Вона успішно застосовувалася фіванцями в битві при Левктрах та Мантінеї.

Початок битви при Херонеї

Склавши план битви та обговоривши його зі своїми полководцями, Філіп вирушив на свій правий фланг. Ближче до полудня війська під його командуванням рушили в атаку на афінян. Битва під Херонеєю почалась!

Першими у бій вступили македонські стрільці. Вони почали осипати грецьку фалангу дротиками, стрілами та камінням, намагаючись спровокувати афінян на атаку. Проте афінські гопліти прикрилися своїми щитами та стійко встояли під македонським обстрілом, не рухаючись з місця. Македонцям тим часом відповідали нечисленні грецькі стрільці.

Бачачи, що обстріл не приносить потрібного результату, у справу вступила основна македонська піхота. Гіпаспісти влетіли у афінську фалангу, намагаючись розштовхати її своїми щитами. Однак і тут афіняни встояли. Зав’язався запеклий бій двох фаланг.

Тим часом частини македонського центру та лівого флангу повільно зближалися з ворогом, щоби він не прийшов на допомогу афінянам. Фіванці з найманцями залишалися стояти на своєму місці, спостерігаючи за відчайдушним боєм на фланзі і македонськими фалангами, що неквапливо наближалися.

Відступ македонців

Тим часом на лівому фланзі греків продовжувався бій двох фаланг. Елітні війська македонців завдавали великих втрат афінському ополченню, проте афіняни трималися стійко. Різниця у досвіді компенсувалася гарною захищеністю афінян.

Македонцям не вдавалося прорвати ворожий стрій. Проте важкі грецькі гопліти незабаром почали втомлюватися від довгої битви під гарячим серпневим сонцем.

Філіп побачив, що дисципліна ополчення від втоми і втрат стала слабшати. Він зрозумів, що настав час реалізувати першу частину плану. Цар дав своїм воїнам команду відступу. Македонці прикрилися щитами і стали повільно відходити від афінян, тримаючи стрій.

Недосвідчені афіняни вирішили, що супротивник зневірився прорвати їх стрій та відступає. З натхненням тріумфуючі гопліти кинулися у атаку на македонців, що відходили, наскакуючи на їх бойовий лад. Захоплені добиванням відступаючого ворога, вони самі того не помічали, як усе далі відходили від основних сил.

Підтримуючи легенду відступу, назад також стали задкувати і македонські фаланги у центрі та піхота правого флангу. Македонці відступали неквапливо, витримуючи рівну лінію і не відкриваючи прогалин між флангами.

Дисципліновані фіванці та найманці залишилися тримати позицію, як передбачав початковий план. Перед греками у центрі виник вибір – або тримати лінію з атакуючими афінянами, або з фіванцями, що утримували позицію праворуч.

Відсутність злагодженості між грецькими командувачами та військами не дозволило їм зберегти єдиний бойовий порядок. У результаті частина союзних військ у центрі все ж таки побігла в атаку на відступаючого ворога. Грецькі гопліти кинулися на списи македонської фаланги, але без особливого успіху.

Македонці задкували та повільно відтягували за собою греків, що насіли на них. Між атакуючими греками та тими, хто залишився тримати позиції, утворилася прогалина, яка продовжувала неухильно збільшуватись.

Олександр Македонський у битві при Херонеї

Весь цей час за боєм загону Філіпа з афінянами пильно спостерігав його син Олександр. І коли він побачив, як частина військ грецького центру захопилася атакою, а частина залишилася стояти нерухомо, він зрозумів, що потрібний момент настав!

Царевич поспішно наказав своїй піхоті атакувати фіванців і зв’язати їх боєм, а сам на чолі гетайрів і фессалійців кинувся у стрімку атаку. Македонська кіннота швидко прошмигнула в пролом, що утворився, і відразу опинилася вже в тилу у наступаючих грецьких військ…

Кавалеристи проскакали прямо в тил грецьким військам у центрі, що стояли на початкових позиціях. У цей час їх вже атакувала македонська піхота.

Грецькі гопліти, які намагалися відбитися від пік македонської фаланги, з жахом почули наростаючий гуркіт копит македонської кінноти. Перш ніж вони встигли перегрупуватися, на них наскочили важкі македонські вершники, б’ючи їх своїми ксистонами та топтати кіньми.

Таким чином македонці застосовували свою улюблену тактику «молота і ковадла», де піхота як ковадло утримувала супротивника, а кавалерія з тилу і флангів завдавала один за одним удари, наче молот.

Македонська фаланга тим часом продовжувала підтискати гоплітів своїми списами. Опинившись між стіною з пік та грізними кавалеристами, вони швидко піддалися паніці і почали розбігатися, намагаючись врятуватися.

Тим часом Філіп бачачи, що Олександр успішно впорався з дорученим завданням, наказав своїм військам атакувати. На подив афінян, македонці які щойно відступали, тепер стали стрімко наступати. Під час атаки стрій ополчення трохи втратив початкову згуртованість, тому гіпаспісти почали швидко врубатися в їхні лави.

Радість греків моментально змінилася відчаєм. Бачачи, як елітні македонські солдати вчиняють різанину, а в тилу македонська кіннота вже громить грецький центр, воїни ополчення впали в паніку і почали розбігатися… Поступово весь лівий фланг і частина грецького центру кинулась тікати.

Бій фіванців

Після того, як всі союзні грецькі війська і найманці втекли, Олександр кинувся на фіванців. В цей час вони вже билися з македонською піхотою та застрільниками, що атакували їх.

Коли фіванці усвідомили, що відрізані від решти війська македонською кавалерією, їхній бойовий дух похитнувся. Гопліти також опинилися оточеними між піхотинцями і кавалеристами. Остаточно зневірившись, фіванський стрій піддався паніці і почав масово рятуватися втечею. Гопліти кидали свої щити і бігли за афінянами…

Однак «Священний загін» залишився на своєму місці, вступивши у свій останній в історії бій. Македонці також застосували проти них тактику «молота і ковадла», підтискаючи піхотою та атакуючи важкою кавалерією.

Бійці загону вперто билися, відбиваючи всі атаки піхоти та кавалерії. Проте неухильно їхні лави рідшали. Бійців Священного загону ставало дедалі менше… Загін повністю виправдав свою грізну репутацію. Усі його бійці гинули один за одним, відчайдушно борючись із ворогом. Жоден воїн не здався, рятуючи своє життя. Незабаром Священний загін із Фів був повністю перебитий македонянами.

Стоячи над тілами священного загону, македонці з полегшенням усвідомили, що битва при Херонеї остаточно завершилася…

Наслідки битви біля міста Херонеї

Втрати македонців у битві ніде не описані, проте можна припустити, що вони були несуттєвими і ніяк не похитнули військову міць Македонії. Втрати греків у свою чергу склали кілька тисяч людей убитими і полоненими.

Філіп суворо повівся з фіванцями, не пробачивши їм відмову у союзі. Він виставив їм величезний рахунок за викуп полонених і змусив платити навіть за можливість поховати полеглих. З афінянами македонський цар повівся підкреслено м’яко. Усі полонені були відпущені.

Гордовиті афінські воїни зажадали щоб македонці повернули їхнє майно з табору. Філіп лише посміявся, сказавши: «ці афіняни вважають, ніби програли нам партію в кості!».

У Греції більше не залишалося сили, здатної протистояти Пилипу. Він позбавив фіванців будь-якого впливу в регіоні, а в самих Фівах був розміщенний македонський гарнізон. Битва при Херонеї відіграла вирішальну роль у встановленні в Греції влади Македонії.

Незабаром, у 337 році до н.е. перебуваючи у місті Коринфі на півдні Греції, Філіп запросив до себе делегатів від усіх значних грецьких міст. Одна лише Спарта залишилася осторонь. Македонський цар залишив спартанців у спокої, розуміючи, що для їхнього підкорення доведеться винищити їх усіх.

Під впливом македонської сили, греки погодилися утворити загальногрецький Коринфський союз (позначений жовтим на карті вгорі).

Коринфський союз – військовий і політичний союз грецьких міст-держав, включно з Македонією. Також називався як «еллінський союз», тобто. союз усіх греків.

Юридично коринфська ліга об’єднувала рівних членів, проте фактично вона виконувала волю Македонії. Македонський цар був гегемоном союзу і міг збирати союзні грецькі війська для походів.

Вся союзна територія та торговельні шляхи кожного з міст-держав тепер знаходилися під захистом союзу. У Греції припинилася епоха міжусобних війн. Однак це було лише затишшя перед новою, великою війною, яка змінить історію всього Середземномор’я…

Фіванці не забули подвигу Священного загону. На місці загибелі воїнів ними була споруджена статуя величезного Лева, на згадку про доблесть останніх захисників Херонейського поля. Вважалося, що під «Херонейським левом» лежать знайдені на полі бою тіла бійців Священного загону.

Згодом пам’ятник пішов під землю. Однак у 1818 році під час розкопок біля міста, поблизу якого греки зазнали поразки, його знайшли археологами.

У 1870 р. під пам’ятником виявили військове поховання, а там останки 254 осіб. У 20 столітті «Херонейського лева» відновили у колишньому вигляді.

Зараз він також, як і раніше, нагадує про бій при Херонеї, що змінив історію Греції 2400 років тому.