Трагічна любов князя Мишкіна

Як справжній реаліст, Федір Михайлович Достоєвський прагнув зобразити моральні і соціальні конфлікти з найбільш наближеним до життя дозволом. У його творах зображуються знедолені і принижені люди, які мають право на щастя, але не можуть його домогтися. Таким був і головний герой Лев Миколайович Мишкін.

Його називали ідіотом нема за розумову або фізичну недорозвиненість, а за сліди епілепсії, які залишилися у нього після чотирирічного лікування в Швейцарії. Мишкін не приховує це, однак ображено відповідає іншим на те, що він вже не ідіот, а майже одужав, повноцінна людина. Йому не вдалося пізнати жінок через діагноз, але його серце вміє любити, тільки любов його особлива.

Перебуваючи на лікуванні далеко від Росії, в селі Лев Миколайович знайомиться з нещасної дівчиною Марі. Його дружній поцілунок, подарований Марі для розради, був сприйнятий мешканцями села як натяк на розпусту, але у Мишкіна не було чорних думок. Почуття, схоже на любов, почало зароджуватися в серце князя від співчуття, проте це тривало недовго: Марі вмирає від сухот, а Мишкін незабаром відправляється в Росію.

У будинку Епанчиних Лев Миколайович знайомиться з трьома прекрасними сестрами – Олександрою, Аделаїдою і Аглаєю. Наймолодша, Аглая, підтримує дружні стосунки з князем і намагається йому подобатися, проте відкрито йому заявляє, що він ніяк не може бути її нареченим. Мишкін ж намагається любити Аглаю як жінку серцем чоловіки, але не може змиритися з почуттям жалю, що виникли у нього до Настасія Пилипівна. Аглая, ревнуючи його до першої красуні Петербурга, відступає.

Нетривалі стосунки з Настею Пилипівною не призводять ні до чого доброго: вона біжить від князя під час заручин до свого давнього приятеля Рогожину, соромлячись своєї нечистоти і ганьби, який її згодом вбиває.

Дві жінки з життя князя гинуть, третя виходить заміж, а сам він, не витримавши потрясінь, стає повним ідіотом. Йому буде потрібно багато часу, щоб знову вилікуватися, і тоді, можливо, він знайде своє щастя з іншою жінкою – такий добрий і щирий людина, як Мишкін, гідний щастя.

Образ князя Мишкіна

Ідея роману Достоєвського “Ідіот” – зображення і подання на суд читачів героя, який у сформованих соціальних умовах зміг придбати повну душевну рівновагу.

Таким головною дійовою особою став князь Мишкін. Ця людина не так давно повернувся в Росію. Передували до цього роки пройшли в клініці для душевнохворих, де він проходив тривале лікування.

Достоєвський не дає нам портрет головного героя, і ніяких дані з його біографії ми також не знаємо.

Свідомість Мишкіна позбавлене умовностей і забобонів, він чистий і наївний, що і притягує до нього героїв, причому самих різних: Пригожина, Іволгіна, Птіцина. Князь готовий виконати будь-яке прохання, надати будь-яку допомогу, це настільки разюче для оточуючих його людей, тому що абсолютно не вписується в прийняті рамки. Цей герой Достоєвського – справжня оцінка сучасного світу, який настільки далеко відійшов від ідеалу, що шлях назад буде дуже важко, якщо взагалі можливий.

За задумом Достоєвського князь Мишкін – позитивна і прекрасна в усіх відношеннях особистість. Він просто близький до самого Христа. Тому-то на сторінках роману так багато перекличок з цим образом. Це і Марія, дівчина, яку хотіли закидати камінням мешканці її рідного села. Відразу приходить на думку аналогія з Марією Магдалиною, з християнським мотивом прояву співчуття до людини, яка вчинила гріх.

Мишкін живе не для себе, а для інших. Він готовий віддати всього себе, якщо це буде необхідно. Він виявляється в тій же ролі, що й Ісус Христос: йому не вірять, постійно піддають… випробуванням. Але Мишкін – це, звичайно, Христос не в повному сенсі слова. Він живе не для того, щоб спокутувати всі людські гріхи. Його місія ще більш багатогранна: пошук людських якостей всередині людини, відродження тих людей, які принижені й знедолені.

Але варто відзначити, що при всьому при цьому, Мишкін – звичайна людина, з плоті і крові. Достоєвський не переслідував мету – створити у своєму романі євангельську схему. Тому він наділив свого героя навіть автобіографічними рисами. Таким чином, ми розуміємо, що Мишкін живий, а не зійшов з полотна Ісус.

Головний герой хворий, його наздоганяють напади епілепсії. І у зв’язку з цим багато в чому стає зрозумілим його поведінку. Мишкін розповідає в одній зі сцен, які почуття відчуває людина перед смертної кари. І ми відразу згадуємо факт з життя письменника, коли він опинився на ешафоті, лицем до лиця зі смертю. Походження князя також подібно з авторським: він син дворянина і купецької дочки.

Достоєвський поставив перед собою важку у всіх сенсах завдання. Йому необхідно було представити образ людини, який володіє такими високими моральними рисами, але в теж час не зробити його смішним і унижаемым. Навіть протилежну мету необхідно було досягти: Мишкін не сердиться на людей, він приймає їх такими, які вони є, він простодушний і чистий у всіх своїх думках, словах і діях.

А головне достоїнство цього лагідного героя – бачити людину навіть у самому незначному і опустившемся людині.