Історія острова Зміїний: від легендарного Ахілла до боротьби за острів у війні з Росією

Супутниковий знімок острова Зміїний, 30 червня 2022 року. Після тривалих інтенсивних ударів ЗСУ, російські військові, зазнавши великих втрат, залишили острів. Зображення Maxar Technologies Фото:MAXAR TECHNOLOGIES (EPA-EFE)

Історія острова Зміїний: від легендарного Ахілла до боротьби за острів у війні з Росією

30 червня під ударами українських військ російські війська покинули острів Зміїний, який захопили на початку агресії. Ця подія безумовно стане одним з помітних епізодів війни, яка триває зараз. Утім, Зміїний – острів з дуже багатою історією, про яку маємо привід згадати.

Більше про минуле, сьогодення та повоєнні перспективи Зміїного «Історична Свобода» говорила з журналісткою та істориком Ольгою Скороход, яка свого часу відвідала острів.

Історикиня Ольга Скороход під час запису програми Історична свобода

– Давайте почнемо з парадоксу: острів називається Зміїний, але змій там немає.

– Так, є такий казус. За найпоширенішою версією, свою назву острів отримав саме через наявність змій. Буцімто з Дунаю течія виносила змій на скелі острова. Зараз, звісно, їх немає. Як кажуть біологи, навіть якби винесло цих вужів, то в солоній морській воді вони не вижили б. Однак тисячі років тому клімат був іншим – тут було значно тепліше, гирло Дунаю ще формувалося, воно було природнім, не було дамб. Тому цілком ймовірно, що змій могло виносити водою. Це буквальна теорія тлумачення назви.

Однак є і метафізичні версії, які пов’язують назву Зміїного з культом відомого давньогрецького героя Ахілла, який велику роль відігравав у культурі Північного Причорномор’я. На острові був його храм. Сам культ Ахілла дуже пов’язаний зі зміями.

Ахілл у бою, давньогрецький живопис. Ахілл або Ахіллес — герой давньогрецьких епосів, герой Троянської війни

– Ахілл – герой легендарної Троянської війни. Відомий нам за приповідкою, що йому треба в п’яту влучити, мовляв, він такий взагалі невразливий, але є у нього одне вразливе місце.

– Так. І цю невразливість йому забезпечила його мати, німфа чи богиня Фетіда, в якої була здатність перетворюватися на змію. Тому вважається, що Ахілл має зміїне походження, і зображення змій було безпосередньо з ним пов’язане. Це по-перше.

По-друге, дуже багато саме місцевих північно-причорноморських міфів про Ахілла, які не пов’язані з міфами еллінськими. Є версія, що ось цей «наш Ахілл» – це не той давньогрецький герой, а якийсь місцевий цар чи володар скіфський, який мав буцімто стосунки з богинею змієподібною.

– До речі, «батько історії» Геродот теж скіфів зі зміями пов’язував.

– Так. Є також міф, буцімто Ахілл жив на цьому острові та являвся людям в образі великого змія. На острові було знайдено перстень із зображенням змія. Схожі зображення також знаходили в найбільших північно-чорноморських полісах: Тірі (сучасний Білгород-Дністровський) та Ольвії.

Царство мертвих Аїда знаходилося у наших краях, за Чорним морем

Інший дуже важливий аспект: культ Ахілла дуже пов’язаний із потойбіччям. За однією з гіпотез, царство мертвих Аїда знаходилося у наших краях, за Чорним морем, і Понт Евксинський був останнім морем, яке душі бачили, коли прямували в царство мертвих.

Є різні версії, де вхід до царства мертвих міг розташовуватися. Дехто його розміщує приблизно там, де зараз Керченський міст, де нестабільна тектоніка і багато грязьових вулканів, які зараз під водою, а тоді були значно ближче до поверхні. Як вважається, після загибелі Ахілла його мати Фетида попросила бога морів Посейдона підняти частину суші й сформувати острів, на якому її син знайшов вічне життя.

На супутниковому знімку десантний корабель класу Serna і можливий ракетний слід поблизу острова Зміїний, Україна, 12 травня 2022 року

В античні часи острів називався Левке, у перекладі зі старогрецької – Білий. Античні географи пояснюють, що така назва зумовлена кольором птахів, які дуже щільно гніздилися на скелях острова. Дійсно, там навіть сьогодні нараховують кілька сотень видів птахів.

Однак, якщо знову повернутися до Ахілла, є цікава легенда, яка також пов’язана з його культом і з потойбіччям. Буцімто за храмом Ахілла доглядають білі птахи. А що це за птахи? А це душі блаженних. Звіди й одна з неформальних назв цього острова – острів Ахілла, але також і острів Блаженних. Це буцімто блаженні душі, які до царства Аїда не дійшли, тому що їм там не місце.

– То цей культ Ахілла був суто давньогрецьким чи синкретичним?

– Дуже багато місцевих легенд і модифікацій культу Ахілла. У скіфів і таврів також культ змії, зміїні орнаменти були популярні. Дослідники навіть сумніваються, де класичний грецький Ахілл, а де місцевий Ахілл. Можливо, це були різні постаті. Сумніваються, чи Геродот згадував в контексті скіфів цього Ахілла, чи ні. Тобто все, що стосується Зміїного і цього культу, це все більше здогадки й гіпотези.

– Перші згадки про Зміїний пов’язані з античними греками. А чим цей острів був для них таким цікавим? Це ж невеличкий острівець, де немає прісної води. Принаймні у той час не було, доки не почали бурити свердловини. А вони зводять на цьому невеличкому скелястому острівці храм. Як це пояснити?

– Він невеличкий, але один з небагатьох. Якщо Егейське море рясно вкрите острівцями, які зокрема мають запаси прісної води, то в Чорному морі островів дуже мало.

Якщо спуститися з цього міфічного пласту на грішну землю, то пояснення буде доволі прозаїчним. Ахілл вважався покровителем Ольвії, одного з найбільших полісів північно-чорноморського регіону. І саме Ольвія заснувала цей храм. Найперший храм у VI столітті до нашої ери будується за зразком храму Аполлона, який був в Ольвії. Історики пов’язують це з бажанням Ольвії позначити цю територію і свій вплив.

– Ольвія була десь між Очаковом і Миколаєвом.

– Приблизно так. Зараз там лише руїни. Сталого міста, як у випадку Білгород-Дністровського, немає на тій території.

Ольвія доволі довго цей вплив зберігала. Але вже на початку нашої ери, як дехто вважає, збільшують свій вплив давньогрецькі колонії на території сучасної Румунії. Томи, що стали сучасним містом Констанца, взяли опіку над островом і над храмом.

– Був храм в античні часи, а пізніше з’явився маяк. А що було між храмом і маяком?

– Маяк з’явився аж в ХІХ столітті. А до того була череда змін влади. До речі, назва острову Зміїний з’явилася в Середньовіччі, коли там панувала Візантійська імперія. Острів отримав назву Федонісі, у перекладі з новогрецької – Зміїний. Після того острів опанувала Османська імперія, а після російсько-турецької війни 1787-1791 років цей клаптик суші перейшов до Російської імперії. Відтоді почалися перші доволі аматорські археологічні розкопки і був знайдений фундамент храму. В 1837-1843 роках на місці храму і з використанням матеріалів, які від нього залишилися, за британським проєктом звели маяк, який до недавнього часу працював. Ми сподіваємося, що бодай щось там після бойових дій збереглося.

– А як на цьому острові у ті часи люди жили? При храмі були служителі культу. При маяку були ті, хто його доглядав. Де вони воду брали?

– Не лише служителі культу, а й оракул, вірогідно, постійно жив у храмі. Тому що кораблі, торгові й військові, які зупинялися біля острова, зокрема йшли до нього.

– Знову ж таки, для чого там зупинятися кораблям? Кораблі тоді зупинялися, як правило, щоб набрати прісної води, а там її немає.

– Зупинялися заради храму. Тому що цей храм мав велике значення і, за описами сучасників, був багато оздоблений.

Археологи ще при перших розкопках там знайшли два джерельця прісної води. Вона була солонувата, але пити її можна було.

Насправді, сам Зміїний дуже мало археологічно досліджений. Але біля храму знайшли кам’яну цистерну, де зберігали воду. І точаться суперечки, чи туди наливали воду, яку завозили з материка, чи збирали талу і дощову. Можливо, це була комбінація способів. Таким чином вода на острові зберігалася.

– Ви згадали, як у давнину приналежність острова змінювалася. А як було вже в новітні часи?

– Після поразки у Кримській війні (1853-1856) Російська імперія втратила цю територію. Вона перейшла до Молдавського князівства, а відтак до Румунії. Між іншим, у румунський час на Зміїному була ще й в’язниця.

У 1944 році радянський десант захопив острів, і за угодою 1948 року ця територія остаточно перейшла до СРСР. А якщо точніше, до Ізмаїльської області УРСР (існувала до 1954 року. – ред.). Відповідно з 1991 року це територія України.

Вже легендарною стала суперечка між Україною та Румунією. Це той випадок, коли суперечка виникла суто через економічні інтереси. Тому що на шельфі острова зайшли поклади нафти і газу.

Румунія доводила, що Зміїний – це не острів, а скеля. Тобто у них не було територіальних претензій. Але їм було важливо довести, що це скеля, щоб мати більше претензій на шельф. Міжнародний суд ООН ніби дійшов компромісу, але все ж таки фактично задовольнив вимоги Румунії, тому що 80% шельфу отримала саме Румунія.

Але саме з цією суперечкою пов’язують нове відродження острова. Тому що Україні було дуже важливо довести, що це повноцінна суша, де можна повноцінно жити. Там збудували селище, яке назвали Біле, так само, як острів називався в давньогрецькі часи. Там навіть відкрили відділення пошти і банку. Само собою, була прикордонна застава, яка вважалася найкращою в Україні, бо вона була найновішою.

– Даруйте, прикордонними там і в радянські часи були. Там в радянські часи стояв підрозділ протиповітряної оборони та прикордонники.

– Так, але ця застава була реконструйована. На початку 2000-их було дві найкраще обладнані прикордонні застави: на Тузлі і на Зміїному.

В 2002 році острів був демілітаризований. Тоді ж розробили концепцію розвитку Зміїного. Там попервах були космічні плани – мали пробурити повноцінну артезіанському свердловину, мали забезпечити острів альтернативними джерелами енергії і навіть встановили остов для вітрової станції, яку так і не завершили.

– Власне, це була така сумно-смішна історія: острів, на якому весь час вітер, не змогли забезпечити вітроелектростанцією. Остов вітряка поставили, але не змогли знайти і встановити відповідні лопаті…

Так, а тому змушені були для забезпечення прикордонників і туристів, яких туди до 2019 року регулярно возили, завозити дизельне паливо.

Зараз, ми бачили на відеокадрах, цей остов вітряка зруйнований.

Супутниковий знімок показує південний край Зміїного острова та зруйновану вежу, Україна, 21 червня 2022 року.

Як і багато що на острові, на жаль, зруйновано внаслідок російської агресії.

– А чим взагалі острів в український період жив, як він жив?

– Само собою про життя прикордонників ми не говоримо. Але туди після реконструкції регулярно завозили туристів. Мені там вдалося побувати у 2018 році.

І від колишньої розкоші там не багато що залишилися. Пошти не були, банку теж не було. Помітно було, що фінансування на туристичну сферу також врізали. Тому що лишалися недобудовані туристичні корпуси, навіть на це фінансування не вистачило.

Але варто віддати належне доглядачам маяка, який, до речі, був капітально реконструйований, і тим, хто розвивав туристичну сферу. Їм навіть вдалося виростити дерева на цьому острові. Бо довгий час вважалося, що дерева на Зміїному рости не можуть. Через сильний вітер, який з моря заносив солону піну, дерева не витримували. Але вдалося виростити один з видів акації. А доглядач маяка влаштував чудовий мікроклімат для свого саду за загорожею.

У нього там і яблуньки, і виноград – цілий український садочок був дуже милий.

На супутниковому знімку, зробленому Planet Labs PBC, видно дим, який піднімається після ударів армії України по російських позиціях на острові Зміїний у Чорному морі, 6 травня 2022 року

– Демілітаризація відбулася, але в мирне життя острів не надто вписався навіть до 2014 року.

– Так. Тури туристичні туди відбувалися, але мало хто про це знав, що дуже дивно. Тільки один корабель туди возив туристів. Спершу були тури з Одеси, а згодом лише з Вилкового. Не дуже це було зручно і доволі дорого.

Але треба казати про роботу науковців: археологів і біологів. Щоправда, археологи працювали переважно у водній частині і досліджували узбережжя.

Там виявили унікальну знахідку – затонулий давньогрецький корабель «Патрокол» з амфорами, які майже ідеально збереглися. Навіть була суперечка: коли його підніматимуть, то куди передати – в Одеський музей чи Київський інститут археології.

Але війна поставила сумну крапку в цих планах. Археологи вважають, що там уже мало чого збереглося з того, що лишалося у воді. Та водночас вони висловлюють таку парадоксальну надію на те, що вибухи пошкодили сам ґрунт на острові. Відтак, коли після війни буде відбудова, то їх запросять, і сам острів нарешті буде досліджений. Можливо, все ж таки вдасться знайти значно більше, ніж знайдено досі.

Поштові марки України «Русский воєнный корабль. », випущені з нагоди знищення флагмана ЧФР крейсера «Москва», який пропонував здатися захисникам острова Зміїний, і по якому українські військові завдали ракетного удару 13 квітня. Київ, 23 травня 2022 року

– Тобто через те, що були завдані артилерійські удари по скелях, можливо, щось відкриється?

– Так. Як то кажуть, не було би щастя.

– Бо сам острів із дуже твердої скелястої породи, яку археологам дуже важко пробивати.

– Так. Тому більшість археологічних знахідок на Зміїному зроблені на самому узбережжі або у воді. Вважають, там навіть було місце, де проносили жертву грішми чи амфорами, на яких писали ім’я Ахілла. Все це там є. А от власне сам ґрунт острова малодосліджений.

Від захоплення до звільнення. Хроніка битви за острів Зміїний

Невеликий – площею у близько 20 гектарів – острів Зміїний в Чорному морі територіально належить Одеській області. З кінця лютого він був окупований російською армією. Напередодні Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив його остаточне звільнення.

«Операція тривала близько двох місяців. Участь в ній взяли спецпідрозділи ГУР МО України, Сил спеціальних операцій, групи «Альфа» Служби безпеки України, Державної прикордонної служби за підтримки артилерії, Військово-Морських та Повітряних Сил ЗСУ», – повідомляє Головне управління розвідки Міноборони.

Радіо Свобода склало хронологію деокупації острова на основі повідомлень української влади, яка показує перебіг подій на Зміїному з моменту захоплення.

24 лютого 2022 року. На світанку до острова підійшли кораблі Росії. Гарнізону Зміїного поставили ультиматум – «здавайтеся». Відповідь захисників на адресу «руського воєнного корабля» увійшла в історію війни та відома майже всьому світу.

За підтримки авіації острів атакували ракетний крейсер російського Чорноморського флоту «Москва» та корвет «Василий Быков». Зміїний було захоплено, його інфраструктуру знищено.

Шістьма місяцями раніше Генштаб ЗСУ повідомляв про встановлення на острові «отриманого від іноземних партнерів обладнання контролю за надводними та підводними цілями».

І тоді ж – в серпні 2021 року – під час робочої поїздки на Зміїний президента Володимира Зеленського стало відомо про низку кадрових призначень серед вищого командного складу Збройних Сил України.

Так, Героя України генерал-майора Андрія Ковальчука призначили командувачем оперативним командуванням «Південь». Саме він потім керуватиме фінальним етапом військової операції зі звільнення острова в липні 2022 року.

26 лютого. В районі острова Зміїний при виконанні гуманітарної місії захоплено цивільне рятувальне судно «Сапфір». В складі екіпажу перебували цивільні моряки, військові капелани, лікар. Метою гуманітарної місії мала стати евакуація з острова Зміїний українських воїнів, які вважалися загиблими.

Українських цивільних моряків з «Сапфіру» вдалося повернути додому через місяць в результаті обміну. Капелани Леонід Болгаров і Олександр Чоков знаходились в російському полоні 43 дні. Священника Одеської єпархії ПЦУ отця Василя Вирозуба звільнили пізніше – аж на початку травня.

13 квітня. Український ракетний комплекс «Нептун» уразив ракетний крейсер «Москва». Той самий, що пропонував здатися захисникам острова Зміїний. Флагманський корабель Чорноморського флоту РФ затонув.

Поштову марку України «Русскій воєнний корабль. ВСЬО!» присвятили знищенню російського крейсера «Москва». Київ, 23 травня 2022 року

2-3 травня. У водах поблизу Зміїного ЗСУ знищили два російські катери типу «Раптор». На самому острові ударний безпілотний комплекс «Bayraktar» ліквідував російську ППО.

7 травня. Знову в роботі «Bayraktar». Уражені російський десантний катер «Серна» та два зенітних ракетних комплекси «Тор».

Тоді Генштаб ЗСУ звітував, що поблизу острова розгортаються «справжні авіаційні баталії із залученням десятків літаків».

«Україна боротиметься за Зміїний стільки, скільки буде потрібно. Острів має стратегічне значення, оскільки дозволяє контролювати надводну та певною мірою повітряну обстановку на півдні України», – прокоментував начальник ГУР МО України генерал-майор Кирило Буданов.

На цьому зображенні, що було оприлюднене ЗСУ 8 травня 2022 року, зафіксовано момент знищення гвинтокрила на остові Зміїний

15 червня. Оприлюднені нові супутникові знімки засвідчили облаштування російською армією фортифікаційних споруд та ППО на острові.

17 червня. Під час транспортування на Зміїний боєприпасів, озброєння та особового складу Чорноморського флоту РФ Сили оборони Півдня України знищили новий, прийнятий до складу в 2017 році, російський великотоннажний буксир «Василий Бех».

22 червня. Інформація про десятки вибухів і пожежу на острові знайшла підтвердження у зведенні оперативного командування «Південь»: «уражено ЗРК «Панцир-С1» противника, його радіолокаційну станцію та автотехніку».

30 червня. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив, що противник залишив острів.

У традиційному вечірньому звернення президент України подякував за звільнення острову «Головному управлінню розвідки, бійцям «Альфи», артилеристам, пілотам армійської авіації та Повітряних сил, командуванню «Олександрія».

Відведення своїх сил з острову Російська Федерація назвала «жестом доброй воли», чим викликала кепкування в українському сегменті соціальних мереж.

1 липня. Пара літаків Су-30 Військово-космічних сил РФ нанесли удар по острову фосфорними бомбами.

7 липня. Над островом знову замайорів синьо-жовтий прапор. «Як символ перемоги і відродження з цих руїн, українські військові встановили і закріпили прапор України, який був доставлений на острів раніше», – повідомило Оперативне командування «Південь».

Як повідомили в Головному управлінні розвідки Міноборони, зачистку острова провели спеціальні підрозділи ГУР, Сил спецоперацій Збройних Сил України, групи «Альфа» СБУ, Державної прикордонної служби. Підтримку надавали артилерія, підрозділи Військово-морських і Повітряних Сил ЗСУ.

Українські бійці встановлюють національний прапор на острові Зміїний в Чорному морі (Одеська область). Фото опубліковане 7 липня 2022 року

За інформацією Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ, перед тим, як на острів зайшла основна група, бойові плавці обстежили прибережну зону на наявність протичовнових та протидесантних мін. Інженери розчистили прохід від мінних загороджень і пасток.

А державних прапорів на острові насправді встановили декілька – у різних частинах території (площа острову із крутосхилами берегів – трохи більше 20 гектарів – ред.). Також повідомляється, що коли оператори-розвідники 73-го Морського центру спеціального призначення покинули острів, росіяни нанесли по ньому ракетний удар і влучили в пірс. «Група українських воїнів у повному складі неушкодженою повернулася на базу», – запевняє Командування ССО ЗСУ.

Натомість міністерство оборони РФ розповідає про «втрати з українського боку під час операції з підняття українського прапору на острові». Як сказав офіційний речник МО РФ Ігор Конашенков, на острові висадилися «декілька українських військовослужбовців», російський літак вдарив по них «високоточними ракетами».

Остаточний вивід свого контингенту зі Зміїного в МО РФ 7 липня не коментували. Замість цього у відомстві обрали нагадати про «перемогу російського флоту над турецьким у Чесменській битві 252 роки тому».

Голова Одеської військової адміністрації полковник Максим Марченко підписав прапор, який встановлено на о. Зміїний

Зміїний. Острів, на якому немає змій

– Русский воєнний корабль, іди нах*й! – фраза, промовлена українським прикордонником з чорноморського острова Зміїний, стала легендарною з першого дня повномасштабного російського нападу на Україну. Атака на острів та його захисників відкрила нову сторінку в історії Зміїного, що триває понад 2,5 тисячі років. Упродовж цього часу острів неодноразово змінював власників, бачив не одну битву й не одну кораблетрощу, таємниці яких зберігають довколишні води.

Дмитро Сімонов

Непривітний і білий

Зміїний розташований за 38 кілометрів на схід від дельти Дунаю, яку ділять між собою Україна та Румунія. Площа острова – 17 гектарів, трохи більше, ніж Маріїнський парк у центрі Києва. Попри це, він завжди був особливим і важливим місцем. Бодай тому, що Чорне море загалом бідне на острови.

Давніх греків цей факт помітно бентежив. Адже в Егейському морі вони звикли до навігації за принципом “від острова до острова”, а у відкритому морі ніколи з власної волі не плавали. Ймовірно, тому й називали Чорне море Понт Аксинський – тобто, “негостинне море”. Коли вздовж західного узбережжя вони поступово дісталися його північної частини, себто, сучасної України, і почали її освоювати, його перейменували у Понт Евксинський, тобто, “гостинне море”. Саме на цьому шляху вони й зустріли острів.

– Для давніх греків одинокий острів виглядав чимось незвичним, навіть ненормальним, – розповідає археолог Євген Синиця. – Тож він природно привертав до себе увагу. Острів був непривітний через високі береги, які так не любили давні мореплавці, та відсутність на ньому нормального джерела прісної води.

Ймовірно давні греки “пояснили” негостинність острова його могутнім господарем — героєм троянської війни Ахіллом, який нібито оселився тут після смерті.

Перші згадки про острів датують кінцем VII століття до нашої ери. Давні автори, зокрема Діонісій і Євстафій відзначали велику кількість птахів, від яких береги виглядали білими. Тож острів називали Левке, себто “білий”. Птахів на острові справді багато – близько 230 видів, більш ніж половина від усіх, які зустрічаються в Україні.

Малюнок з книги “Дунай як шлях народів”, 1896 року

Місце поклоніння та зцілення

Судячи з археологічних знахідок, греки починають відвідувати острів з VIII століття до нашої ери. А більш ранніх слідів перебування людини тут не знайдено.

У VI столітті до нашої ери жителі Ольвійського поліса збудували на острові храм Ахілла. Мореплавці відвідували його з різною метою: щось попросити в Ахілла, послухати волю оракула, або отримати зцілення. Наприклад, від Павсанія та Конона ми знаємо про воїна, якого Дельфійський оракул відправив на Левке, лікуватися після поранення в груди. Якщо вірити давнім авторам – успішно.

Про візити до храму розповідають і археологічні свідчення. Наприклад, численні остракони – уламки кераміки із благальними написами, адресованими Ахіллу. Але найчисленніші знахідки на острові – це монети, які були типовими пожертвами божествам. На Зміїному археологи відшукали їх принаймні дві тисячі, із яких близько тисячі збереглися достатньо добре, щоб їх можна було визначити. Це важливо, адже монети розповідають, хто і наскільки активно відвідував острів у різні часи.

Гості мусили покинути острів до заходу сонця. Ця забобонність за словами Євгена Синиці, мала цілком раціональне пояснення – брак ресурсів, зокрема, прісної води. Її завозили з великої землі, або збирали під час дощів, що було типовою практикою еллінів.

Можна припускати, що єдина категорія людей, які не лише могли, але й мусили залишатися на острові тривалий час – це жерці. Цю гіпотезу, зокрема, підтримують автори статті “Острів Ахілла у гостинному морі”, археологи Анатолій Островерхов та Сергій Охотніков. Але прямих доказів на її користь у нас немає.

Скульптура Ахілла на грецькому острові Керкіра. Світлина початку ХХ століття

З цією гіпотезою Євген Синиця пов’язує ще одну. В VI столітті до нашої ери в північному Причорномор’ї вже було чимало грецьких колоній, отже судноплавство в регіоні було активним. Тому храм Ахілла на Левке міг виконувати роль маяка – слугував орієнтиром для кораблів, які загубили берег. Якщо так, то жерці Ахілла не просто жили на острові, а обслуговували роботу маяка.

Наприкінці IV століття до нашої ери храм розібрали, а поруч, на міцнішому фундаменті, побудували новий. Є дві версії, чому це зробили. Згідно однієї, перший храм був вразливий до штормів, згідно іншої – його міг зруйнувати землетрус.

У I столітті до нашої ери влада Римської імперії поширилася до західних берегів Чорного моря і саме тоді острів Ахілла потрапив під вплив римлян. Пізніше вони розташували тут один зі своїх гарнізонів.

В перші століття нової ери храм Ахілла продовжував діяти на острові, але він змінив господаря, про що нам розповідають монети. В II столітті нашої ери тут знайшли відносно мало ольвійських монет, зате багато – монет західнопонтійських міст. Отже, Ольвію в ролі “господаря” замінило одне з них – швидше за все, Томис – сучасна румунська Констанца.

У III столітті храм на Білому острові поступово занепав. Для цього було принаймні дві вагомі причини.

– III століття – це час коли в північному Причорномор’ї та Придунав’ї римляни активно воюють проти готів – своїх основних суперників у цій частині світу, – розповідає Євген Синиця. – Готи провели кілька великих грабіжницьких походів Чорним морем і, швидше за все, вони не оминули Левке. А готи страшне як любили грабувати храми.

Інший фактор – активне поширення християнства. Язичницькі культи та пов’язані з ними храми при цьому занепадали.

У 1837 році на острові спорудили новий маяк. А будівельним матеріалом для нього послужили рештки давнього храму.

Маяк на острові Зміїний, 2020 рік