Країни нацистського блоку (Осі) в Другій світовій війні

Трьома головними партнерами в гітлерівській коаліції були Німеччина, Італія та Японія. Ці три країни стверджували німецьке й італійське панування в континентальній Європі, а також японське панування над Східною Азією. П’ять інших європейських держав приєдналися до альянсу Осі під час Другої світової війни. Усі європейські союзники Німеччини певною мірою брали участь у переслідуванні та вбивстві євреїв під час Голокосту.

• 1 Державам Осі (Німеччина, Італія, Японія) протистояли Союзні держави (на чолі з Великою Британією, Сполученими Штатами й Радянським Союзом).
• 2 П’ять інших країн приєдналися до Осі під час Другої світової війни: Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина та Хорватія.
• 3 Занепад і падіння альянсу Осі почалися в 1943 році.

• Друга світова війна
• держави Осі
• Німеччина
• Італія
• Японія
• колабораціонізм
• Союзні держави

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Основні альянси під час Другої світової війни (1939–1945)

Під час Другої світової війни існувало два основних альянси: держави Осі й Антигітлерівська коаліція.

Трьома головними партнерами в тому, що зрештою було названо союзом Осі, були Німеччина, Італія та Японія . На чолі цих країн стояли німецький диктатор Адольф Гітлер, італійський диктатор Беніто Муссоліні та японський імператор Хірохіто. У вересні 1940 року три країни оформили свій союз через Троїстий пакт. П’ять інших країн згодом приєдналися до Троїстого пакту і стали державами Осі. Це були Болгарія, Хорватія, Угорщина, Румунія та Словаччина. Кожен із шести європейських союзників Німеччини брав участь у Голокості, вбиваючи євреїв або передаючи їх під опіку Німеччини для вбивства.

Антигітлерівську коаліцію утворили Велика Британія, США та Радянський Союз . Ці країни очолювали британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль, президент США Франклін Д. Рузвельт і генеральний секретар Радянського Союзу Йосип Сталін. Вони офіційно стали союзниками, підписавши 1 січня 1942 року Декларацію Об’єднаних Націй. В цей день Декларацію також підписали п’ятнадцять інших незалежних держав. Крім того, Декларація була підписана урядами у вигнанні ще восьми держав, які на той час були окуповані державами Осі. Ще двадцять одна держава оголосила війну Німеччині та підписала Декларацію до березня 1945 року.

На відміну від Союзників, держави Осі ніколи не розвивали установи для того, щоб координувати зовнішню політику або керувати спільними військовими операціями. Тим не менш, вони пообіцяли взаємну військову й політичну підтримку.

Формування союзу Осі

Наприкінці 1930-х років кожна із трьох держав, які пізніше утворили союз Осі, розпочала кампанії територіальної експансії, які зіпсували їхні стосунки з більшістю інших великих держав світу.

3 жовтня 1935 року Італія вторглася в Ефіопію (тоді також відому як Абісинія).

18 вересня 1931 року Японія вже захопила Маньчжурію (частину Китаю). Згодом, 7 липня 1937 року, Японія вторглася на решту території Китаю, розпочавши війну на Тихому океані.

Німеччина почала свою довоєнну експансію в 1938 році, анексувавши Австрію та Судетську область (частину Чехословаччини). У березні 1939 року німці розділили решту Чехословаччини між контрольованим Німеччиною протекторатом Богемії й Моравії та новоствореною державою-сателітом Словаччиною.

Їхня агресія проти інших держав спричинила те, що в Німеччини, Італії та Японії залишилося небагато друзів серед країн світу. Щоби припинити свою ізоляцію, три нації почали зближуватися й уклали договори та пакти.

Вісь Рим-Берлін

Італія та Німеччина почали розвивати тісніші відносини в 1936 році після того, як Ліга Націй запровадила санкції проти Італії за вторгнення в Абісинію, і після того, як припинився союз Італії з Британією та Францією. 25 жовтня 1936 року Німеччина й Італія уклали договір про дружбу, в якому зобов’язалися провадити спільну зовнішню політику. На основі промови Муссоліні, виголошеної через тиждень, цей союз став відомий як «Вісь Рим-Берлін».

Антикомінтернівський пакт

25 листопада 1936 року, через місяць після того, як Німеччина й Італія уклали договір про дружбу, нацистська Німеччина та імперська Японія підписали Антикомінтернівський пакт. У цьому пакті дві країни зобов’язалися надавати взаємну допомогу в боротьбі із загрозою, яку створює Комуністичний інтернаціонал. Хоча в пакті не згадується Радянський Союз, він був спрямований проти цієї країни, яка на той час вела військові дії з Японією. 6 листопада 1937 року до Антикомінтернівського пакту приєдналася Італія.

Сталевий пакт

22 травня 1939 року Німеччина та Італія розширили свій політичний союз на військовий, підписавши Пакт про дружбу й союз. Угода, яку Муссоліні назвав «Сталевим пактом», передбачала військову співпрацю та взаємну оборонну підтримку між Німеччиною та Італією.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. Через два дні Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. Незважаючи на Сталевий пакт, Італія спочатку залишалася нейтральною. 10 червня 1940 року, незадовго до того, як Німеччина розгромила Францію, Італія приєдналася до війни як союзник Німеччини. Окрім вторгнення до Франції, італійські війська атакували території британських інтересів у Північній та Східній Африці.

Троїстий пакт

27 вересня 1940 року Німеччина, Італія та Японія підписали Троїстий пакт. Він офіційно закріпив союз між трьома країнами, які згодом називалися державами Осі.

У Пакті Японія визнала «лідерство Німеччини й Італії у встановленні нового порядку в Європі». У свою чергу, Німеччина й Італія визнали право Японії на встановлення нового порядку «у великій Східній Азії».

Підписанти погодилися допомагати один одному в разі нападу країни, з якою жоден із підписантів тоді не перебував у стані війни. Це положення мало на меті попередження Сполученим Штатам, щоб вони трималися осторонь від війн Німеччини й Італії в Європі та Північній Африці. Це також було попередженням для Сполучених Штатів утриматися від втручання в завоювання Японії в Східній Азії.

Німеччина тисне на інші європейські держави, щоб вони приєдналися до держав Осі

У липні 1940 року, всього через два тижні після поразки Франції, Гітлер вирішив, що наступної весни нацистська Німеччина нападе на Радянський Союз. Для цього Німеччині потрібно було забезпечити сировину, встановити права пересування для німецьких військ і забезпечити співпрацю або участь інших європейських держав. Таким чином, Німеччина почала тиснути та схиляти приєднатися до Осі ті європейські держави, які симпатизували нацистському режиму. Нацистська Німеччина запропонувала економічну допомогу Словаччині. Вона також пропонувала Румунії військовий захист і радянську територію. Також вона попередила Угорщину, що Німеччина може відмовитися від своєї недавньої підтримки угорської анексії територій Чехословаччини та Румунії.

Коли Італія не змогла підкорити Грецію наприкінці осені й узимку 1940–1941 років, Німеччина більше занепокоїлася забезпеченням свого південно-східного флангу на Балканах. Успіх Греції у відсічі італійським військам дозволив її союзнику, Великій Британії, заснувати плацдарм на європейському континенті. Щоб підкорити Грецію та відтіснити британців з європейського материка, нацистська Німеччина намагалася долучити Югославію та Болгарію до союзу Осі.

Угорщина

Угорщина мала зобов’язання перед Німеччиною та Італією за надання їй частини Чехословаччини в 1938 році й ухвалення її анексії Північної Трансільванії в Румунії у вересні 1940 року. Лідери Угорщини також прагнули отримати від нацистської Німеччини пільговий економічний режим. Угорщина приєдналася до союзу Осі 20 листопада 1940 року.

Румунія

Запросивши й отримавши німецьку військову місію в жовтні 1940 року, Румунія приєдналася до Осі 23 листопада 1940 року. Румуни сподівалися, що активна підтримка німецького вторгнення до Радянського Союзу й регулярні поставки нафти: 1) знищать радянську загрозу; 2) повернуть Румунії провінції, анексовані Радянським Союзом у червні 1940 року; і 3) допоможуть отримати німецьку підтримку в поверненні Північної Трансільванії.

Словаччина

Словаччина була як політично, так і економічно залежною від Німеччини у своєму існуванні як суверенна держава. Отже, Словаччина теж пішла цим шляхом і 24 листопада 1940 року приєдналася до союзу Осі.

Болгарія

Спочатку болгарські лідери тягли час і чинили опір Німеччині в приєднанні до союзу Осі. Вони не хотіли вступати у війну з Радянським Союзом. Вони також не хотіли виступати проти Югославії, яка номінально була союзником Греції. Однак Болгарія приєдналася до Осі після того, як німці запропонували їй грецьку територію у Фракії. Німці також звільнили Болгарію від участі у вторгненні до Радянського Союзу. 1 березня 1941 року Болгарія приєдналася до Осі.

Югославія

25 березня 1941 року до Осі неохоче приєдналася Югославія. Це сталося тому, що німці погодилися поважати югославський нейтралітет у війні проти Греції і не вимагали прав пересування для військ Осі. Через два дні сербські військові, які заперечували проти Троїстого пакту, повалили югославський уряд, який його підписав. Це розлютило Гітлера. Німеччина напала на Югославію 6 квітня, а Італія та Угорщина незабаром приєдналися до вторгнення. Югославію було розгромлено, розчленовано і до середини квітня 1941 року окуповано державами Осі. Отже, Югославія фактично так і не стала однією з держав Осі.

Хорватія

В рамках розчленування Югославії держави Осі створили державу-сателіт під назвою Незалежна Держава Хорватія. Нею керували хорвати, які належали до фашистського руху усташів. Незалежна Держава Хорватія приєдналася до Осі 15 червня 1941 року.

Фінляндія

26 червня 1941 року, через чотири дні після вторгнення Осі до Радянського Союзу, Фінляндія вступила у війну проти СРСР як «союзник у війні». Фіни прагнули повернути територію, втрачену під час Зимової війни 1939–1940 років із Радянським Союзом. Фінляндія ніколи не підписувала Троїстий пакт і не вступала в офіційний союз із нацистською Німеччиною. Однак це дозволяло німецьким силам здійснювати пересування військ і діяти з фінської території, а фінські сили воювали разом із німцями. Оскільки вона діяла як союзник нацистської Німеччини, Фінляндію іноді неправильно називають однією з держав Осі.

Розпад і поразка Осі

7 грудня 1941 року Японія розпочала несподівану атаку на США в Перл-Харборі. Протягом трьох днів Німеччина та європейські держави Осі оголосили війну Сполученим Штатам. У відповідь Сполучені Штати, Велика Британія, Радянський Союз, Китай та двадцять дві інші держави офіційно заявили, що вони будуть співпрацювати, щоби перемогти держави Осі. Ще двадцять одна держава приєдналася до їхнього союзу до завершення війни.

Отже, на початку 1942 року Німеччина та її союзники опинилися в стані світової війни. До початку 1943 року низка військових втрат у Європі й Африці почала послаблювати деякі взаємні зобов’язання держав Осі.

Італія

Італія була першою країною Осі, що капітулювала.

Наприкінці липня 1943 року лідери італійської фашистської партії скинули й заарештували лідера фашистів та італійського диктатора Беніто Муссоліні. Італія здалася союзникам 8 вересня 1943 року.

Німецькі сили зайняли північну половину Італії та звільнили Муссоліні з в’язниці. Тоді Муссоліні створив Італійську соціальну республіку, яка базувалася в північному італійському місті Сало та повністю залежала від Німеччини.

Румунія

23 серпня 1944 року, після повалення диктатора маршала Іона Антонеску, Румунія перейшла на іншу сторону конфлікту. Румунські війська воювали поряд із радянськими військами до кінця війни.

Болгарія

Після того, як Радянський Союз відхилив пропозицію про перемир’я, Болгарія капітулювала 8 вересня 1944 року. Очолюваний комуністами Болгарський фронт захисту Батьківщини в ході перевороту захопив владу в болгарського уряду, прихильного до Осі. Потім він оголосив війну нацистській Німеччині.

Фінляндія

19 вересня 1944 року Фінляндія підписала перемир’я з Радянським Союзом.

Угорщина

У березні 1944 року Німеччина змусила Угорщину погодитися на окупацію німецькими військами. Основною причиною окупації Німеччини було її небезпідставне побоювання, що Угорщина полишить табір Осі, як це зробила Італія за півроку до того. Угорщина так і не капітулювала. Війна за Угорщину закінчилася на початку квітня 1945 року, коли Червона армія Радянського Союзу витіснила останні німецькі й угорські війська з території Угорщини.

Словаччина

Наприкінці серпня 1944 року в Словаччині спалахнуло національне повстання проти пронацистського словацького уряду. У відповідь Німеччина окупувала Словаччину для придушення повстання. Словаччина залишалася в Осі, доки радянські війська не захопили її столицю Братиславу на початку квітня 1945 року.

Хорватія

Фанатичні залишки хорватських усташів утримувалися в Хорватії до кінця квітня 1945 року, коли їх захопили або ж витіснили через кордон в окуповану німцями Словенію та Австрію югославські партизани під керівництвом комуністів.

Німеччина

Після самогубства Гітлера 30 квітня 1945 року нацистська Німеччина 8–9 травня беззастережно капітулювала.

Японія

Після поразки всіх своїх союзників по Осі Японія протягом літа 1945 року воювала сама. Офіційно вона капітулювала 2 вересня 1945 року.

Чисельність населення Росії

Чисельність населення Росії на 2024 рік становить 146748590 чоловік і містить 1.89% від загального населення всієї Землі. Росія займає 9 місце по населенню в світі. Столицею Росії є місто Москва. Офіційною валютою в Росії вважається Російський рубль (RUB). Дані про населення Росії були отримані з відкритих джерел. На сайті Population HUB ви зможете дізнатися кількість населення кожного з регіонів Землі.

Населення – Росія

Population HUB – це доступна статистика населення країни, міста і будь-якого іншого регіону. Швидка робота сайту і постійно оновлюються дані. Спасибі, що вибираєте Population HUB.

Столицею Росії є місто Москва з населенням в 11 514 330 чоловік.

Нещодавно цікавилися населенням

Цікаві сторінки

© Population HUB – 2024

Дізнайтеся чисельність населення в вашому регіоні!

Названі можливі втрати України через неповернення біженців — коментар демографа Елли Лібанової

В новому дослідженні «Центру економічної стратегії» розрахували, скільки біженців з України можуть не повернутися на батьківщину. називає цікаві факти і наводить коментар Елли Лібанової, директорки Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи

Скільки населення втратить Україна через неповернення біженців

Відповідно до дослідження ЦЕС, станом на кінець січня 2024 року за кордоном України через повномасштабну війну залишається 4,9 млн українців. За розрахунками дослідників, за різними сценаріями за межами України назавжди можуть залишитись від 1,4 млн до 2,3 млн українців.

Скільки біженців повернуться в Україну та залишаться за кордоном

Оптимістичний сценарій:

Середній сценарій:

Песимістичний сценарій:

Фактор безпеки для воєнних мігрантів на першому місці. Фото: Pixels

Як неповернення біженців вплине на демографію і економіку України

За підрахунками ЦЕС, серед дорослого населення України в результаті виїзду за кордон під час повномасштабної війни найбільше зменшилась кількість жінок віком 20-49 років. Адже країну залишило по 12% жінок 20-29 років та 30-39 років, а також 10% жінок 40-49 років.

Оскільки жінки виїжджали з України разом з дітьми, щоб врятувати їх від небезпеки, за підрахунками ЦЕС, за кордоном наразі перебувають близько 18% українських дівчат та 14% хлопців до 9 років. А у віковій групі 10-19 років за межами України перебуває 15% дівчат та 14% хлопців.

Підписуйтесь на нас в Google News!

«Економічні втрати від неповернення біженців включатимуть знижене споживання в Україні та зменшення виробництва», — зазначають в ЦЕС.

Оцінка загальних втрат економіки України від неповернення біженців

• оптимістичний сценарій: 3,9% від довоєнного ВВП;
• середній сценарій: 5,41%;
• песимістичний: 6,31%.

Що допоможе повернути українських біженців додому

Прокоментувати результати дослідження в ході його презентації запросили Еллу Лібанову, директорку Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи.

По-перше, Лібанова закликала вживати щодо українців, які виїхали за кордон під час повномасштабного вторгнення росії, термін «воєнні мігранти». Адже в більшості випадків вони не оформлюють статус біженця, а отримують саме тимчасовий захист.

По-друге, Елла Лібанова поки не радила би говорити про абсолютні цифри — тобто відсоток людей, хто збирається повернутися в Україну з-за кордону, а хто ні. Бо таке рішення воєнні мігранти, вочевидь, прийматимуть тоді, коли питання встане руба, скоріше за все після закінчення принаймні гарячої фази війни. При цьому першою умовою для них стане безпека, а далі з доволі великим відривом — житло і робота.

«Мені вдається, що більш перспективним є визначення умов та чинників повернення. Що ми маємо запропонувати нашим воєнним мігрантам, щоб вони поверталися?» — зазначила Елла Лібанова.

В дослідженні ЦЕС, зокрема, називають наступні стимули для українських біженців повернутися до України:

• швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів, щоб їх мешканцям було куди повертатись;
• допомога людям із постраждалих і окупованих регіонів на час відбудови — грошові виплати, забезпечення житлом чи субсидування його оренди;
• допомога у пошуку роботи у безпечних регіонах, курси перекваліфікації;
• спрощена реінтеграція дітей до навчання в українських школах — зарахування вивчених за кордоном предметів, поновлення у школах без додаткових випробувань;
• спрощення вступу випускників іноземних шкіл з України до українських закладів вищої освіти тощо.

Українські школяри. Фото: Depositphotos

Водночас Лібанова наголосила про важливість підтримки внутрішніх мігрантів (ВПО) з охоплених війною регіонів, які не залишали Україну.

«В нас величезна кількість ВПО. І ми не можемо допустити, щоб люди, які повертаються з-за кордону, хоч чогось отримували більше, ніж ті, хто перебуває в центральній чи західній Україні, деінде», — продовжила Лібанова.

Головне від The Page

Дякуємо, що підписалися на The Page .
Буде гаряче!

Раз на тиждень ми будемо відправляти вам найцікавіші редакційні матеріали. Я погоджуюсь з політикою конфіденційності