1799—1850

Оноре де Бальзак — один із найяскравіших письменників XIX ст. Його сучасник і співвітчизник Стендаль назвав митця «королем романістів Франції».

Письменника цікавили як окремі людські особистості, так і суспільство загалом. Не випадково у своєму основному творі «Людська комедія» він висловив бажання бути «секретарем» французького суспільства. Проте твори О. де Бальзака не були простим копіюванням життя, буйна фантазія митця перетворювала реальні ситуації на захопливі сюжети, що відображали соціально-історичні закономірності не тільки його країни, а й буржуазної епохи загалом. Сучасники називали його романтиком, реалістом, істориком, філософом і провидцем. І в кожному визначенні є своя правда.

Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 р. в м. Турі (Франція). Його дід був селянином, мав прізвище Бальса. Батько, ставши чиновником, надав прізвищу аристократичного звучання — де Бальзак. З 1807 по 1813 р. Оноре навчався у Вандомському колежі, де панували суворі звичаї й строга дисципліна. Хоча ці роки письменник згадував не як найкращі у своєму житті, але саме тут уперше повною мірою виявилася його любов до читання.

Коли сім’я в 1814 р. переїхала до Парижа, він продовжив навчання в приватних закладах. З 1816 р. вивчав право як вільний слухач юридичного факультету, який закінчив через три роки, отримавши диплом бакалавра. Водночас відвідував лекції професорів Сорбоннського університету. Мрії батьків про юридичну кар’єру сина не справдилися: він вирішив присвятити себе літературі. Батьки погодилися дати йому два роки, протягом яких він мав засвідчити своє літературне обдарування.

Оселившись у паризькому кварталі, де мешкали молоді митці, юнак працював над історичною трагедією у віршах «Кромвель», але перша спроба виявилася невдалою. І тоді він вирішив звернутися до жанру, який допоміг би швидко знайти видавця й покупця, зрозумівши, що таким жанром є роман.

Літературній праці О. де Бальзак присвятив усе життя. Німецький письменник С. Цвейг влучно порівняв його з історичним діячем початку XIX ст. Наполеоном. Справді, у багатьох молодих людей того часу виникало наполеонівське бажання завоювати світ. Потужною зброєю О. де Бальзака стало мистецтво.

Перший роман О. де Бальзака «Шуани» вийшов друком 1829 р. Більшість наступних творів письменник об’єднав у багатотомну епопею «Людська комедія», яка принесла авторові світову славу. Він змалював у ній картину життя тогочасного французького суспільства, різні його аспекти й прошарки.

У романах О. де Бальзака втілені такі характерні ознаки реалізму, як намагання наблизитися до сучасного життя, відтворити типові характери за типових обставин, увага до соціального середовища.

Проте матеріальне становище письменника було скрутним. Щоб виплутатися з боргів, йому доводилося днями сидіти за письмовим столом.

Він любив аристократичний світ, відвідував світські салони, милувався красою жінок, спілкувався з відомими людьми, серед яких були письменники В. Гюго, Жорж Санд, Г. Гейне та ін.

Життя О. де Бальзака було сповнене бурхливих подій, які переживало все французьке суспільство. Він зазнав бідності й багатства, слави й невдач. Але найголовнішим його спадком стала багатотомна епопея «Людська комедія». Заради неї він ладен був працювати по 12-14 годин на добу й терпіти негаразди.

18 серпня 1850 р. письменника не стало. У промові, яку виголосив В. Гюго на його могилі, він назвав О. де Бальзака «першим серед великих», «кращим серед обраних».

Історія створення «Людської комедії». Творчий шлях письменника поділяють на два періоди. Перший — 1820-і роки, коли він писав пригодницькі твори в дусі В. Скотта й інші твори, у яких відчувався вплив романтизму. Другий період — 1830—1840-і роки, протягом яких він створив знамениту «Людську комедію». Задум епопеї формувався поступово, починаючи з 1829 р., коли вийшов друком перший твір О. де Бальзака, підписаний його власним іменем, — «Останній шуан, або Бретань у 1800 році» (пізніше автор назве його «Шуани»). Це роман з історії Французької революції, у ньому вдало поєднані романтичний сюжет і реалістичне тло, історія та сучасність. Поєднання романтичних і реалістичних елементів можна простежити в усій творчості О. де Бальзака, але домінували останні.

Г. Кайботт. На балконі, бульвар Осман. 1880 р.

«Подібно до Наполеона, він примушував увесь світ рухатися по орбіті Франції, центром якої є Париж» (С. Цвейг).

Після виходу у світ «Шуанів» письменник уклав домовленості про видання «Філософських романів і повістей» і «Сцен приватного життя». У 1833 р. з’явилася ширша назва — «Етюди про звичаї XIX ст.» з підрозділами: «Сцени приватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени паризького життя». Ще чіткіше задум окреслився в середині 1830-х років.

На початку 1840-х років з’явилася назва «Людська комедія». Вона перегукується з назвою «Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі. Ці твори об’єднує грандіозність задуму. І Данте, й О. де Бальзак прагнули зобразити весь світ, усе людство з його вадами й пошуками. Тільки об’єктом художнього зображення в Данте був потойбічний світ (герой мандрує в загробному просторі — Пекло, Чистилище, Рай), а О. де Бальзак став літописцем сучасного йому суспільства. Підхід письменника до зображення світу був критичним, адже утвердження буржуазного ладу та влади грошей призводили до негативних наслідків, особливо в духовній сфері.

У 1842 р. була створена передмова до «Людської комедії» та її детальний план. Відомий також каталог 1844 р., який письменник склав до другого видання. Важко сказати, яким би був остаточний вигляд цієї гігантської споруди, якби авторові пощастило її завершити, бо задум епопеї ввесь час уточнювався й доповнювався. За згаданим каталогом, «Людська комедія» мала містити близько 150 творів, з них О. де Бальзак устиг написати 96, деякі залишилися незавершеними.

Особливості світогляду О. де Бальзака. Філософські й естетичні погляди письменника якнайкраще розкриває передмова до «Людської комедії» (1842). У ній О. де Бальзак розглядав свою місію в контексті розвитку наукової та філософської думки: прагнув перенести до художньої літератури здобутки й методи природничих і філософських наук. Він і себе уявляв не письменником, а дослідником. Використовуючи праці видатних науковців і мислителів, О. де Бальзак розробив власну концепцію.

Митець зауважив, що задум епопеї походить із порівняння людського світу та світу тварин. На його думку, Бог створив усі живі істоти за однією подобою — і людей, і тварин. Але види тварин різняться між собою відповідно до умов існування. Отже, письменник зробив висновок, що й люди поділяються на різні типи відповідно до того середовища, у якому живуть. Вони вступають між собою в боротьбу за існування, як і тварини. Тільки в людей ця боротьба набагато складніша, оскільки вони наділені розумом і творчістю, а ще — марнославством, жадібністю та іншими пристрастями. Завдання романіста, на думку О. де Бальзака, полягає в тому, щоб відтворити складні людські типи й стосунки між ними в сучасному світі.

Письменник напрочуд високо оцінював талант В. Скотта як романіста. О. де Бальзак уважав, що він заклав засади вивчення історії, але настав час написати сучасну історію. І в цьому митець вбачав своє покликання. На думку О. де Бальзака, романтик В. Скотт був далеким від реального життя, тому він захотів наблизити жанр роману до дійсності, зробивши його особливим способом художнього вивчення суспільства та людських типів.

«Мій твір повинен увібрати всі типи людей, усі суспільні стани, він повинен утілити всі соціальні зрушення так, щоб жодна життєва ситуація, жодна особа, жоден характер, чоловічий чи жіночий, жоден образ, жодна професія не були забутими» (О. де Бальзак).

«Суспільство вимагає від нас прекрасних картин. Але де ж узяти натуру для них?» (О. де Бальзак).

Важливим методом вивчення дійсності, уважав митець, є спостереження за різними випадками, характерами й обставинами. Але одного наслідування замало. Справжній романіст, за словами О. де Бальзака, має проникати в глибини явищ, вивчати їх причини, пізнавати прихований сенс «величезного зібрання осіб, пристрастей і подій». Він повинен виявити засади руху суспільства, його різноманітні зв’язки й прошарки.

У пізнанні реальної дійсності для О. де Бальзака не було дрібниць, він уважав, що цікавими для сучасного романіста можуть бути не тільки визначні події в історії народів, а й факти особистого життя людей, умови їхнього існування, думки й почуття, різні вчинки, навіть непривабливі й аморальні. Отже, письменник значно розширив предмет мистецтва, яке, на його думку, має зображувати все, що існує в сучасному світі, — і прекрасне, і потворне. Для романіста немає хороших і поганих сюжетів. Усе може стати предметом романного дослідження, тільки митець має відбирати з життя сутнісне, типове та закономірне. Людина й життя — так визначив О. де Бальзак стрижень «Людської комедії». Життя в його різних аспектах (побутовий, приватний, суспільний, історичний тощо) різнобічно представлено в епопеї митця.

Художня структура «Людської комедії». О. де Бальзак розумів, що зобразити кілька тисяч типових для епохи образів і обставин — дуже важке завдання. Величезна кількість характерів, розмаїття людських доль «потребували певних рамок, або галерей», як писав митець. Саме тому «Людська комедія» поділена на частини. Вона складається з трьох великих частин: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». У своїх планах письменник бачив їх у вигляді ярусів, які височіють один над одним.

«Етюди про звичаї» поділялися на шість циклів: сцени приватного, паризького, провінційного, політичного, воєнного й селянського життя. Тут «не буде місця вигаданим фантазіям», — зазначав письменник-реаліст. До найвідоміших творів цього циклу належать: «Гобсек», «Батько Горіо», «Ежені Гранде», «Утрачені ілюзії», «Тридцятирічна жінка» та ін.

«Філософські етюди» мали пояснювати, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі й умови, поза якими не можуть існувати ані люди, ані суспільство. До визначних творів цієї частини належать: «Шагренева шкіра», «Невідомий шедевр», «Еліксир довголіття», «Серафіта» та ін. У передмові до «Людської комедії» О. де Бальзак підкреслив, що «Етюди про звичаї» — лише «основа, сповнена образів, трагедій і комедій», над якою височіють «Філософські етюди», призначення яких полягає не в змалюванні життєвих явищ, а в поясненні їхніх рушійних сил.

«Аналітичні етюди», на думку автора, мали досліджувати засади суспільства. До них належать: збірка нарисів «Фізіологія шлюбу», книжка «Дрібні негаразди подружнього життя» та ін.

Хоч авторові не вдалося реалізувати свій намір повною мірою, проте й те, що зроблено, цілком достатньо, щоб назавжди увічнити його ім’я.

Тематика й проблематика «Людської комедії». О. де Бальзак хотів написати твір із найширшою тематикою й проблематикою, що охоплювали б різні аспекти французького суспільства. Серед широкого спектра питань, які порушив митець, можна визначити декілька, які постійно перебували в центрі уваги автора. Наприклад, це тема грошей, збагачення, накопичення й проблема впливу багатства на людське життя. Вона реалізується в багатьох творах «Людської комедії» і найкраще відображена в історії життя багатіїв, тих, хто задля багатства пожертвував родинними стосунками, мораллю та повноцінним життям. Бальзаківські образи-типи доби Гобсек і Гранде — своєрідні «екстракти жадібності».

«Не тільки люди, а й найголовніші події життя відображаються за допомогою типів» (О. де Бальзак).

«Завжди існували й будуть існувати соціальні різновиди, як і різновиди зоологічні» (О. де Бальзак).

У період після революції, на думку О. де Бальзака, гроші стали єдиним мірилом цінностей людського існування. Для одних вони — самоціль, для других — спосіб отримання задоволення, для третіх — шлях до влади. У підтексті багатьох бальзаківських творів звучить думка про те, що в суспільстві триває запекла боротьба за гроші, слабкі й порядні в цій боротьбі нерідко гинуть, а хижаки перемагають.

Значне місце в проблематиці епопеї посідають становлення молодої людини та її внутрішня трансформація під впливом суспільства. Автор із власного досвіду добре знав різні типи молодиків, які без грошей приїжджали до столиці з метою зробити кар’єру й завоювати світ. Процес їхнього входження у вищі сфери життя Парижа був дуже болісним, а успіхи діставалися надто дорогою ціною, іноді через втрату порядності й моралі. Маючи високі ідеї та мрії, молоді люди здебільшого не могли їх реалізувати, бо тогочасне суспільство не давало шансів «мрійникам», адже в ньому цінність мало тільки золото. Тому проблема втрачених ілюзій — ще одна з найгостріших і найактуальніших тем у творчості письменника. Не випадково один з його творів має назву «Втрачені ілюзії».

Дж. Тіссо. Шанолюбива жінка. 1885 р.

«Грандіозність плану, що охоплює одночасно історію й критику суспільства, аналіз його хвороб і дослідження його законів дозволяють мені дати твору назву “Людська комедія”» (О. де Бальзак).

«Гроші безперервно циркулюють у його романах» (С. Цвейг).

О. де Бальзак увів у жанр роману широкі теми столичного й провінційного життя, які ніби віддзеркалюють одна одну. У його творах можна знайти велику кількість столичних типів образів (лихварі, адвокати, чиновники, жінки з вищого світу й із «низів», молодики, які прагнуть кар’єри, тощо), а також провінційних образів (селяни, поміщики тощо). Досліджуючи життя в Парижі й у провінції, письменник зробив висновок про загальні процеси знедуховлення, що відбуваються скрізь. І в столиці, і в провінції триває боротьба людських типів за виживання, за гроші, за місце в суспільстві. Ця боротьба часто призводить до людських драм і навіть трагедій.

О. де Бальзак був одним із першовідкривачів реалістичного зображення теми кохання й сім’ї. У його творах персонажі зображені не тільки у зв’язках із суспільним середовищем, а й у приватних стосунках. Через приватне життя письменник прагнув розкрити типові обставини, ситуації, загальні закономірності буття. У кохання жінок і чоловіків у романах О. де Бальзака владно втручаються гроші, тому любовні стосунки нерідко супроводжуються брехнею, лицемірством і марнославством. Заради любовної пристрасті герої інколи здатні на злочини, забуваючи про совість, честь та обов’язок. У родинах, на думку О. де Бальзака, руйнуються зв’язки між дітьми й батьками, дружинами й чоловіками. У відомому романі митця «Батько Горіо» змальовано трагедію надмірної батьківської любові й моральне спотворення його дочок, котрим від батька потрібні були лише гроші.

Водночас у романах О. де Бальзака можна зустріти не тільки «хижаків» і «моральних потвор», а й порядних людей (хоча їх небагато), котрі завдяки розуму й працьовитості змогли добитися успіху в житті й посісти гідне місце в суспільстві, як, наприклад, адвокат Дервіль, котрий діє в багатьох творах письменника. Це означало, що, незважаючи на критичність позиції митця, він не втрачав віри в людину та її здібності.

Художні відкриття письменника. О. де Бальзак був першовідкривачем не тільки багатьох суспільних тем і проблем, а й у розробленні художніх засобів їх висвітлення. Передовсім треба відзначити багатовимірність зображення подій і ситуацій, їх можна трактувати по-різному, що свідчить про філософську спрямованість романів письменника. Однозначності не мають і образи персонажів, які здатні «повертатися» в різних ракурсах. О. де Бальзак відмовився від поділу персонажів на позитивних і негативних, у кожному з його образів поєднуються різні риси, які виявляються відповідно до середовища чи конкретної ситуації. Прийоми зображення «персонажів, що повертаються» слідом за О. де Бальзаком стали використовувати й інші реалісти.

Крім того, щоб об’єднати твори багатотомної епопеї, письменник використав метод «наскрізних персонажів», які діють у кількох творах, відповідно їхні біографії уточнюються, герої потрапляють у різні ситуації, а тому їхні образи стають складнішими й багатограннішими. Такими є, наприклад, образи адвоката Дервіля, графині Анастазі де Ресто, сина аптекаря Растіньяка, який потрапив у вищий світ.

Бальзаківські персонажі можуть відігравати різну роль у романах. Якщо в одному творі один герой є головним, то в іншому він може бути на другому плані чи навіть епізодичною особою. Така техніка «пересувних персонажів» (у межах циклів, частин, епопеї загалом) дає можливість увиразнити ті чи ті риси образів-типів, показати їх у різному середовищі. Кожен із героїв є частиною величезного художнього полотна — реального життя, у якому важливі є всі елементи й усі «ланцюги», що їх пов’язують.

Дж. Тіссо. Свято. 1876 р.

О. де Бальзак також застосував «перехідні» теми й мотиви, що по-різному відображені в романах. Вони поглиблюються, розгалужуються, нашаровуються, що дає змогу авторові відтворити життя в його складності й багатогранності.

У романах письменника сучасний світ звучить на різні голоси. Події й образи представлені не тільки з позиції автора, а й з точки зору інших персонажів. Тому у творах О. де Бальзака трапляються випадки, коли одну й ту саму історію герої розповідають по-різному. Такий прийом створює об’ємне «дзеркальне відображення»: образ чи подія знаходяться ніби в середині простору, де багато «оптичних» ракурсів.

О. де Бальзак прагнув достовірно й правдиво відобразити життя суспільства, але у своїх реалістичних творах він нерідко використовував здобутки романтизму. У бальзаківських романах знаходимо чимало захопливих сюжетів, вирують сильні пристрасті й почуття, але висвітлені вони з реалістичної позиції. Автор показує психологію та вчинки героїв, а також мотиви й умови, що призвели до певних дій. Письменник широко користується психологічним підтекстом. Інколи в жестах, поглядах і діях персонажів потрібно шукати не пряме, а приховане значення. Це стосується й художніх деталей. Речі в романах О. де Бальзака інколи «говорять» краще за персонажів, свідчать про їхні уподобання, соціальний статус і прагнення. Художні деталі у творах митця часто є психологічні.

«Я не поділяю віри в безкінечний прогрес суспільства, я вірю тільки в перемогу людини над собою» (О. де Бальзак).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Історія кохання: Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська

У 1832 р. О. де Бальзак отримав лист з Одеси з підписом «Іноземка». Потім листи надходили ще й ще. Згодом він дізнався, що авторка листів — знатна жінка Евеліна Ганська, польська графиня, російська піддана, яка мешкала в с. Верхівні (нині Житомирська область). Вона була прихильницею його таланту. О. де Бальзак зацікавив її майстерністю правдиво відображати людські почуття, зокрема психологію жінки. Листування й поодинокі зустрічі тривали майже 18 років. За цей час помер чоловік Евеліни Ганської — Вацлав (він був старшим за неї на 22 роки), молода вдова мала влаштувати долю своєї дочки Анни й справи щодо спадщини. О. де Бальзак кілька разів робив пропозицію Евеліні взяти шлюб, але вона мусила отримати дозвіл від російського імператора. Нарешті в березні 1850 р. О. де Бальзак та Евеліна Ганська повінчалися в Бердичівському костьолі. Подружжя вирушило до Києва, щоб отримати документи на виїзд до Франції. Утім, здоров’я письменника погіршилося. Коли вони приїхали до Парижа, він уже майже не піднімався з ліжка.

Ф. Г. Вальдмюллер. Портрет Евеліни Ганської. 1835 р.

Не уникав О. де Бальзак і фантастики, яка була своєрідним способом дослідження французького суспільства. Так, у романі «Шагренева шкіра» використано фантастичний прийом: герой (Рафаель де Валантрен) в одній з антикварних крамниць знайшов чудодійний предмет — шагреневу шкіру з дивним написом: «Володіючи мною, ти будеш володіти світом, але життя твоє буде належати мені. » З цього моменту розпочинається цікавий інтригуючий сюжет, у якому герой досягає всього, чого хотів, але постійно щось втрачає, що, урешті-решт, призводить його до духовного спотворення, а потім і до фізичної смерті. Нестримна жага насолод, самолюбство й байдужість до людей спричиняють страждання інших і призводять героя до загибелі. Використовуючи романтичну фантастику, письменник робить широкі узагальнення. У перекладі з французької слово шагрень має два значення: перше — «шкіра», друге — «горе, печаль». Не випадково автор назвав свій твір «формулою теперішнього віку, нашого життя, нашого егоїзму», підкреслюючи, що все в ньому — міф і символ.

О. де Бальзак надавав перевагу образам персонажів, які втілювали суспільно типове. Утім, деякі з них були наділені надзвичайними якостями, вирізнялися зі свого середовища. Це також засвідчує взаємодію романтизму й реалізму у творчості О. де Бальзака.

Оноре де Бальзак

Оноре де Бальзак, знаменитий французький письменник, народився 8 (20) травня 1799 року в Турі, помер 6 (18) серпня 1850року в Парижі. Його життя — це історія трудівника, який невтомно прагне йти вперед, завойовувати собі славу й багатство. Батько письменника був селянином. Закінчивши школу, Оноре працював писарем, а потім канцеляристом при королівській раді Людовіка XVI; тоді він і надав своєму прізвищу Бальса більш аристократичного звучання, переробивши його на Бальзак. Раннє дитинство Оноре минуло поза батьківською домівкою. Спочатку він жив у годівниці, простої туринської селянки. Тут, у маленькому селі неподалік від Тура, вперше відкрилася перед ним краса рідного краю. У чотири роки його віддали до пансіону Леге. Одинадцять років дитинства й отроцтва провів він у пансіонах та інтернатах. Найпохмурішими були для нього сім років перебування у Вандському колежі, закритому навчальному закладі, під керівництвом монахів-ораторіанців, де вихованці змушені були підкорятися суворому монастирському режиму. За найменшу провину їх шмагали і садили до карцеру. Бальзак мав мало друзів і вважався похмурим і несумлінним учнем. У ці роки болісної дитячої самотності Бальзак залучився до світу книжок. Він читав усе, що було в бібліотеці колежу, намагався сам писати, але це викликало лише сміху товаришів. Перебування в колежі скінчилося серйозним нервовим захворюванням, і батьки ненадовго забирають його додому. Коли хлопцеві виповнилося п’ятнадцять років, його батька переводять по службі до Парижа. Батько майбутнього письменника хотів бачити свого сина поважним нотаріусом або відомим адвокатом. Він наполіг, щоб Оноре вступив у Школу права (1816). Одночасно юнак працює писарем у конторі адвоката Пльионеде Мервіля, котрий пізніше з’явиться на сторінках “Людської комедії” під ім’ям Дервіля. Роки, що їх Оноре провів у конторі, а потім у нотаріуса Пассе, помітно розширили його світогляд. Тут Бальзак осягнув ті приховані пружини, знанням яких згодом він так вражатиме своїх читачів. У цей час таємно від батьків юнак відвідує лекції з літератури у Сорбоні. У 1819 році він склав випускні іспити й успішно закінчив Школу права. Тепер перед ним відкрилася кар’єра нотаріуса, адвоката. Але несподівано для батьків Бальзак заявляє про своє тверде рішення стати літератором. Ні батькові погрози і прокляття, ні материні благання і сльози не змогли зламати волі двадцятирічного юнака. Тоді на сімейній раді вирішили дати синові два роки випробувального строку, упродовж якого він мав виявити свій талант. Юнак успадкував світогляд свого батька, його здоров’я і залізну волю. Він залишився в столиці, і був у захопленні від почуття повної свободи (батько виїхав з родиною в провінцію), попри те, що родина позбавила його підтримки. Як свідчать його листи до сестри Лаури, це не заважало йому бути сповненим енергії і честолюбних задумів. У своїй убогій кімнатці він мріяв про славу й багатство, про те, що завоює це велике місто Париж.

Трагедія “Кромвель” — перша літературна спроба Бальзака — була невдалою. Згодом він пише під псевдонімом низку романів, що не мали літературного значення. Іноді Оноре живе у батьків у Вільпаризі. Там він познайомився з Лаурою де Берні. Це була немолода, сорокарічна жінка, мати шістьох дітей, дуже нещаслива у своєму сімейному житті. Це стало першим коханням Бальзака. Лаура відіграла велику роль у його житті, зі співчуттям поставилася до мрій і планів молодого письменника, підбадьорювала, підтримувала в тяжкі хвилини до самої своєї смерті (померла в 1836 році). У той же час у ньому прокидається прожектер і підприємець. Бальзак перший впроваджує однотомні видання класиків і випускає (1825-1826) зі своїми примітками Мольєра і Лафонтена. Але видання його не мали успіху. Ще сумніше закінчилася поїздка Бальзака в Сардинію, де він мріяв відкрити срібло, залишене там давніми римлянами в розроблюваних ними копальнях. У результаті всіх цих підприємств Бальзак опинився в боргах, що спонукало його до завзятої літературної роботи. Він пише повісті, брошури з різних питань, співпрацює в журналах “Карикатура” і “Силует”.

Популярність Бальзака починається появою 1829 року роману “Останній Шуань, або Бретань у 1800 році”. Він сподобався читачам, хоча критика зустріла його стримано. З цього моменту Бальзак майже не сходить зі шляху, на який він став. Один за одним з’являються його романи, в яких він всебічно змальовує французьке життя, виводить нескінченну низку найрізноманітніших типів. Він працював, як письменник-ремісник по 15-18 годин на добу. Він не чекає натхнення, сідає за стіл після півночі майже не залишає пера до шести годин наступного вечора, перериваючи роботу тільки для ванни, сніданку, а особливо для кави, якою підтримує в собі енергію і яку сам ретельно готує і вживає у величезній кількості.

Романи “Шагренева шкіра”, “Євгенія Гранде”, що з’явилися на початку 30-х років, в період великого творчого підйому принесли письменникові величезну славу, відкрили, перед ним двері не тільки літературних,: але й світських салонів, де його досі не приймали як рівного; він був допущений як модна знаменитість, і йому не раз це давали зрозуміти. Письменник познайомився тоді з багатьма майбутніми персонажами своєї “Людської комедії”. Тепер більше не доводиться бігати за видавцями. Однак він не зміг здійснити мрію про багатство попри те, що так багато писав. Він видає по кілька романів на рік, серед них відомі “Сільський лікар”, “У пошуках абсолюту”, “Батько Горіо”, “Втрачені ілюзії”, “Сільський священик”, “Господарство холостяка”, “Селяни”, “Кузен Понс”, “Кузина Бетта”.

У 1832 році Бальзак одержав листа зі штемпелем “Одеса” від невідомої польської аристократки Ганської, уродженої графині Ржевуської. Між романістом і шанувальницею його таланту виникло листування; він згодом кілька разів зустрічав її, між іншим, у Петербурзі, куди він приїжджав у 1840 році. Коли Ганська овдовіла, вона пристала на пропозицію вийти заміж за Бальзака, але ще впродовж кількох років з різних причин не могло відбутися їхнє весілля. (Бальзак ретельно готував квартиру для себе й дружини, а коли, нарешті, у березні 1850 року весілля відбулося в Бердичеві, смерть уже чатувала на нього, і Бальзаку лише кілька місяців залишилося тішитися сімейним щастям і безбідним існування).

1833 рік був роком початку великого творчого подвигу письменника, його титанічної письменницької праці. Він відійшов від світського життя і повністю поринув у роботу. Бальзак повертається до думки, що виникла в нього ще під час роботи над “Шагреневою шкірою”, об’єднати свої твори в один величезний цикл, щоб був би підпорядкований єдиному задуму. Першим кроком на шляху до здійснення цього задуму було почате в 1833 році видання “Етюдів про звичаї XIX століття”, які складались із сцен приватного провінційного і паризького життя — таким чином “Людська комедія” поступово набувала контурів. Вплив духу епохи науки ні в чому так не позначився на Бальзакові, як у його спробі з’єднати в одне ціле свої романи. Він зібрав усі видані романи, приєднав до них ряд нових, об’єднав їх спільними героями, окремих героїв зв’язав родинними, дружніми й іншими зв’язками і в такий спосіб, створив, але не довів до кінця грандіозну епопею, яку назвав “Людська комедія” і яка мала стати науково-художнім матеріалом для вивчення психології сучасного для письменника суспільства.

На початку 30-х років складається той гарячковий, напружений темп роботи, що, власне, був характерний для Бальзака протягом багатьох років. Перший том “Людської комедії” вийшов у 1842 році, окрім нього,— ще низка повістей, роман “Втрачені ілюзії” та інші твори. Але все частіше він скаржиться на біль у серці, сильні головні болі. Фізичні й творчі сили його згасали. Шлюб з Ганською, яку він ідеалізував силою своєї багатої уяви, здавався йому тоді єдиним порятунком. Після одруження він знову сповнився райдужних сподівань на майбутнє. Однак його мріям не судилося здійснитися. Близько двох місяців бореться Бальзак зі смертю. Вісімнадцятого серпня його відвідав Віктор Гюго. Того ж вечора Оноре Бальзак помер.

Зображуючи “суспільні різновиди”, Бальзак прагне до точної наукової класифікації і виявляє спостережливість. Він з гідною подиву точністю вивчав особливості, властиві тому чи іншому “різновиду”. Він знає звички, мовні звороти та прийоми, рух, ходу, жести, навіть усілякі дрібниці, деталі костюма, що властиві тому чи іншому герою. Бальзак за одним лише жестом чи словом визначав психологію того чи іншого суспільного типу й відкривав зв’язок між проявами людської психіки. Ось чому він так ретельно стежив за своїми героями, докладно зображував розташування кімнат у квартирі, дрібничок на туалетному столику, точно, до сантима, знав скільки грошей у нього в гаманці. Бальзак вражає кількістю зібраного ним матеріалу. Міністри, банкіри й комерсанти, журналісти, критики й поети, артисти і вчені, представники старої аристократії і буржуазії, столиця і провінція, політична боротьба та приватне життя — усіх збирає Бальзак у свою “комедію”. Суміш художніх, наукових і публіцистичних елементів у його романах є науковим напрямком при вивченні бальзаківської творчості. Поруч із зображенням почуттів і пристрастей ми зустрінемо в них докладні відомості ділового характеру про банкірські операції, рахунки, вироблення дешевого паперу, шлюб, моральність, політичні і суспільні питання і т. ін.

Бальзак зливається зі своїми героями, він майже фізично переживає разом з ними їхні прикрощі і втіхи, він страждає, коли його герой потрапляє в скрутне становище, з якого він не може вказати йому виходу; він впадає у відчай, коли не може знайти серед своїх героїв вартого уваги нареченого для якої-небудь героїні. Світогляд Бальзака, як з’ясовується з його романів, має песимістичний відтінок. Він об’єктивний у зображенні своїх героїв і щодо цього послідовний у своїй творчості. Він не має наміру показувати їх у сатиричних вимірах. Його завдання — збирати документи про людину й класифікувати їх. Улюблена тема Бальзака — запекла боротьба обдарованих людей, які пробивають собі дорогу у великому місті.

Наполеон французької літератури

Його вважали смішним і дивним, тому йому присвячували численні карикатури. Його переслідували кредитори й цькувала преса, тому він говорив: «Я наче загнана тварина». Але його працездатність і жага до творчості, його нестримна фантазія й непідробна життєрадісність усупереч усім обставинам не змогли залишити байдужими навіть найзавзятіших його критиків. У його творах можна відшукати безліч невідповідностей, адже часом він не встигав навіть перечитати написане, але, незважаючи на це, сучасники назвали його «маршалом літератури», а майже всі біографи порівнювали його з Наполеоном. Таким він був, таким залишився в пам’яті багатьох поколінь. Всесвітньо відомий французький письменник — Оноре де Бальзак.

«Головні події мого життя — мої твори», — говорив про себе Бальзак. Він народився у французькому місті Турі 20 травня 1799 р. Первинне прізвище Бальса батько майбутнього письменника, за походженням селянин, вирішив змінити, розпочавши кар’єру чиновника. Так просте прізвище перетворилося на шляхетне Бальзак. А аристократичну частку «де» 1830 р. майбутній письменник додав уже сам, не маючи на це жодних правових підстав.

У неповні дев’ять років його віддали на навчання до Вандомського колежу. Це був навчальний заклад із майже монастирськими правилами. За ті шість років, які Бальзак прожив там, він жодного разу не був у своїй родині. Не дуже завзятого до навчання майбутнього письменника не раз закривали в карцері на цілий тиждень, били, а директор не втомлювався повторювати, що єдиною особливою рисою Опоре є те, що в нього немає нічого особливого. Для того щоб хоч якось відволіктися від принижень, Бальзак захопився читанням. І оскільки бібліотека в колежі була велика, читання стало його пристрастю. А в дванадцять років він уже сам почав писати. Його парта була постійно завалена паперами, і дуже швидко серед однокласників він завоював репутацію письменника.

Можливо, уже в колежі Бальзак вирішив, що стане літератором і підкорить увесь світ. Але родина сподівалася, що він піде шляхом батька і стане нотаріусом. Без особливого ентузіазму Бальзак вивчав право, але, спробувавши попрацювати в судейських конторах, рішуче відмовляється від цього наміру. Йому вдається вмовити батька, і вони укладають угоду: за два роки Опоре має або виявити свій письменницький хист, або зректися своїх літературних планів.

Бальзак починає працювати над формуванням своїх творчих принципів. Під впливом історичних романів відомого англійського письменника Вальтера Скотта 1819 р. він пише історичну драму «Кромвель», яка, на жаль, не приносить йому довгоочікуваної слави. Коли Бальзак збирає родину, щоб прочитати свій шедевр, усі одностайно оголошують йому, що трагедія нікуди не годиться. «Кромвеля» читає й давній друг сім’ї, викладач ліцею. «Єдине, що я можу вам порадити, мій юний друже, — назавжди залиште думку про літературу», — винесе він свій вердикт. Ці слова дадуть підстави батькові Бальзака більше ніколи фінансово не підтримувати сина.

Еміль Деверов. Портрет Бальзака у 25-річному віці (1824)

Для того щоб знайти гроші й взятися за серйозну справу, Бальзак занурюється в ділове життя. Він здійснює невдалу спробу зайнятися видавничою справою, після якої все життя віддаватиме борги, які з роками лише зростатимуть.

У період з 1819 по 1824 р. під різними псевдонімами Бальзак видає декілька гостросюжетних романів, які не стали помітним явищем у літературному житті Франції. Але це не зупинило письменника, — він продовжує невтомно працювати. Зачинившися в одному зі своїх будинків, у яких він ховався від кредиторів, закривши штори, щоб не знати, чи день, чи ніч на вулиці, він пише сторінку за сторінкою.

Прорив у літературній кар’єрі Бальзака відбувається лише 1829 р. після публікації роману «Шуани, або Бретань 1799 року». Це була перша книжка, яка вийшла під його власним ім’ям. Твір, присвячений Великій французькій революції, розповідав про контрреволюціонерів-партизанів.

«Проза і поезія XIX ст.» (карикатура на Бальзака й Ламартіна)

Бальзак продовжує писати. Він працює по вісімнадцять-двадцять годин на добу. Дні змінювалися на ночі, ночі — на дні, від задумів він переходив до написання й навпаки. Дійсність, що його оточувала, надавала письменнику величезний матеріал для спостережень, роздумів і висновків, які він описував у своїх творах. Остаточно слава до Бальзака приходить з появою роману «Шагренева шкіра», надрукованого 1831 р.

30-40-ті роки — період творчої зрілості письменника. З’являються такі його твори, як «Євгенія Гранде», «Батько Горіо», остаточна редакція повісті «Гобсек», перша частина роману «Утрачені ілюзії» та інші. Письменник вважає, що кожний твір має не тільки стати історією життя однієї людини, а й розкривати проблеми багатьох. Він бере на себе завдання дослідити життя суспільства, стати істориком, який відображає філософію свого часу.

У ці ж роки до письменника приходить справжнє кохання. 1832 р. він отримує дивного листа з підписом «Іноземка». Це польська поміщиця Евеліна Ганська, перебуваючи під враженням від творів письменника, вирішила висловити своє захоплення. А за першим листом надійшов другий і третій. Таке листування тривало майже рік, поки жінка не запропонувала зустрітися у Швейцарії. Так вони познайомилися, потоваришували і з часом покохали одне одного. Проте об’єднати свої долі закохані змогли лише незадовго до смерті Бальзака.

Бальзак і Евеліна Ганська (сучасний колаж)

1842 р. в письменника виникає задум об’єднати в єдине ціле все, що вже було написане й ще буде. «Привітайте мене! Адже я тільки-но раптово виявився генієм», — оголосив Бальзак, звернувшись до своєї сестри Лоре Сюрвіль. Він був у захваті від своєї ідеї об’єднати всі твори, створити єдиний спільний план і присвятити цьому своє життя.

Так виник задум «Людської комедії». Коментуючи його, Бальзак формулює головне завдання своєї творчості: представити повний опис усіх вад і доброчинностей, усіляких пристрастей і суперечностей людського характеру.

Спільна назва для всіх творів виникла за аналогією з «Божественною комедією» Данте. Письменницька іронія, закладена в назві, підкреслює всю фальшивість норм сучасного суспільства.

Оноре де Бальзак (з дагеротипу Louis-Auguste Bisson, 1842)

У своїх творах письменник особливу увагу приділяє предметному світу речей, що оточують героїв. На думку романіста, це допомагає розкрити психологію персонажів, адже за станом речей ми можемо багато що зрозуміти і про тих, кому вони належать.

Над циклом романів «Людська комедія», що нараховує 98 творів, письменник працював до кінця свого життя.

«Наполеон французької літератури» помер у Парижі 18 серпня 1850 р. У «Промові на похоронах Бальзака» Віктор Гюго скаже: «Він досліджує душу, серце, мозок, безодню, яку носить кожний у собі».

• 1. Поясніть, чому стаття про письменника має таку назву.
• 2. Що із прочитаного нарису життя та творчості Бальзака вразило вас найбільше й чому?
• 3. Розкажіть, як сам письменник пояснював ідею об’єднати в одне ціле свої твори.
• 4. За допомогою рубрики «Українські стежини зарубіжної літератури» й інших додаткових джерел підготуйте мультимедійну презентацію або повідомлення на тему «Оноре де Бальзак і Україна».

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Село Верхівня Ружинського району Житомирської області відоме далеко за межами України. Увагу мешканців і гостей цієї місцевості привертає двоповерховий маєток з білими колонами, розташований у глибині старовинного парку. Колись цей будинок, як і вся Верхівня, належав польським поміщикам Ганським.

На меморіальній дошці біля входу в маєток написано: «У цьому будинку в 1847-1850 рр. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак». З квітня 1959 р. тут діє музей Бальзака, експозиції якого розповідають про історію кохання Бальзака та Евеліни Ганської, а також про час перебування письменника в Україні.

Маєток Ганських у Верхівні (сучасна світлина)

«. Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем», — писав письменник, прибувши 1847 р. у Верхівню. Вдруге він приїхав до Верхівні у вересні 1848 р. й був там до кінця 1849 р. А під час третього візиту письменника закохані одружилися. Вінчання Бальзака й Ганської відбулося 14 березня 1850 р. в костьолі Святої Варвари міста Бердичева Житомирської області.

Меморіальна дошка Бальзакові у Верхівні

Свою версію історії кохання Бальзака й Евеліни Ганської виклав у романі «Помилка Оноре де Бальзака» український письменник Натан Рибак.

Крім Верхівні й Бердичева, у 1847, 1848 і 1850 рр. письменник відвідував Київ. Він був у захваті від цього міста, називав його «північним Римом» і навіть написав нарис «Лист про Київ».

Є ще одне місце в Україні, яке підкорило серце Бальзака. Це селище Вишнівець Тернопільської області. Тут у маєтку князів Вишневецьких восени 1848 р., прямуючи до Верхівні, письменник пробув чотири дні.

Мистецькі передзвони

Своє художнє бачення життя й творчості Оноре де Бальзака запропонував французький письменник Андре Моруа у творі «Прометей, або Життя Бальзака».

Ця книга написана на основі величезного біографічного матеріалу й розкриває процеси створення образів «Людської комедії», показує зв’язок конфліктів й епізодів епопеї з фактами життя самого Бальзака.

Порівняння з Прометеем читачі твору Андре Моруа оцінюють по-різному. За однією з версій, Бальзак — це своєрідний викрадач божественного вогню, що вдихнув іскру життя у велику кількість персонажів, народжених його уявою. Прочитавши твір Андре Моруа, ви зможете зіставити його з відомими вам фактами життя і творчості Бальзака, а також запропонувати свою інтерпретацію назви цієї книжки.

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ЦИКЛ РОМАНІВ «ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ»

До синтезу, до єдності задуму та його втілення Бальзак тяжів мало не із самого початку як історик суспільства і як художник. Уже перше видання «Сцен приватного життя» було задумане як цикл; а з 1831 р. зріють плани ще ширшої циклізації. У 1834-1836 рр. вони реалізуються у формі дванадцятитомного зібрання «Етюдів про звичаї XIX століття». Але в ті ж роки виникла ідея видання значно ширшого, аніж те, яке Бальзак здійснював. Назва цього видання — «Соціальні етюди». Нарешті, в 1840-1841 рр. (у двох листах до Ганської) визначилася остаточна назва праці, якій Бальзак, по суті, присвятив усе своє творче життя — «Людська комедія». У знаменитій передмові до неї письменник виклав й обґрунтував структуру своєї гігантської епопеї: перша частина — «Етюди про звичаї», друга — «Філософські етюди», третя — «Аналітичні етюди».

«Філософські етюди» не стали тим, чим хотів їх бачити автор; «Аналітичні етюди» (за винятком «Фізіології шлюбу») написані не були. Отже, «Людська комедія» — це і справді передусім «Етюди про звичаї». [. ]

«Етюди про звичаї» — це не тільки дивовижна енциклопедичність, а ще й безприкладна цілісність, органічна внутрішня взаємодія всього в них зібраного. «Кожна книжка автора, — писав про себе Бальзак, — усього лише розділ грандіозного роману про Суспільство». Суспільство єдине, і вже саме це здатне об’єднати присвячену йому хроніку. [. ]

Сюжети окремих романів, повістей, оповідань, які складають «Людську комедію», відходять на задній план, а на передній виходить нескінченний, як саме життя, рух — різноспрямований, хаотичний і водночас закономірний, рух, на шляху якого щось уривається і знову зчеплюється, рух, який відхиляється вбік, упирається в глухі кути і знову потрапляє в колію. [. ]

Бальзак постійно обмірковував свої книги, дбаючи насамперед про завершеність цілого. Він у цьому розумінні працював як учений, як історик. Але виступаючи в ролі творця, не менше, ніж на думку чи план, він покладався на саме життя, на його матеріал і на ті закони художності, які передбачають саморозвиток твору мистецтва. «Людська комедія» — плід такого саморозвитку. Це не применшує її величі, скоріше її примножує.

За Дмитром Затонським, українським літературознавцем

ДІЗНАЄМОСЬ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Серед тих, хто стояв біля витоків розбудови шкільного курсу зарубіжної літератури, який з’явився в Україні одразу після набуття державою Незалежності, був відомий український учений-літературознавець Дмитро Володимирович ЗАТОНСЬКИЙ (1922-2009). Доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, член Європейської академії наук і мистецтв (Австрія), автор 12 монографій та сотень статей, що видавалися майже всіма європейськими та навіть китайською мовами, Дмитро Затонський чимало зробив для становлення і розвитку шкільного предмета «Зарубіжна література», зокрема брав участь у створенні підручників, хрестоматій, посібників для учителів та учнів.

Яскраві й ґрунтовні праці дослідника, присвячені творчості О. де Бальзака, Й.-В. Ґете, В. Шекспіра, М. Сервантеса та ін., й сьогодні не втрачають своєї актуальності.

2005 року академікові Дмитру Затонському було присуджено найвищу нагороду Німеччини в гуманітарній царині — медаль Й.-В. Ґете.

До вивчення повісті

«ГОБСЕК»

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО.

• 1. Розкажіть, які враження справила на вас прочитана повість. Про що, можливо, змусила замислитися?
• 2. За яких обставин ми дізнаємося історію про лихваря? Поміркуйте, з якою метою розказує її пан Дервіль.
• 3. Що означає прізвище головного героя? Чи можна стверджувати, що автор використовує «промовисте прізвище»? Свою відповідь підтвердіть прикладами з тексту.
• 4. Чи погоджуєтеся ви з думкою дослідників, що композиційно повість Бальзака є «розповіддю в розповіді»? Аргументуйте свою відповідь.
• 5. Знайдіть і зачитайте портретне зображення головного героя. Проаналізуйте роль художньої деталі у створенні характеристики образу Гобсека.
• 6. Ознайомтеся з історією створення повісті, наведеною в рубриці «У творчій майстерні письменника». Подумайте, чому задум письменника змінився, про що це може свідчити. А як би ви назвали цю повість? Обґрунтуйте свою відповідь.
• 7. У парах або мікрогрупах обговоріть, що дає підстави Гобсеку вважати, що він «володіє світом».
• 8. Знайдіть у тексті й зачитайте, як пан Дервіль оцінює Гобсека. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Поясніть свою думку.
• 9. Слухаючи сповідь Гобсека, Дервіль із жахом запитує себе: «Невже все зводиться до грошей?» А як ви вважаєте? Свою відповідь аргументуйте.
• 10. На конкретних прикладах розкрийте роль художньої деталі у створенні образу головного героя.
• 11. Простежте за текстом, як проблема згубної влади грошей вирішується на прикладах образів графині де Ресто та Максима де Трая.
• 12. З якими відомими вам образами світової літератури перегукується образ бальзаківського лихваря? Обґрунтуйте свою відповідь.
• 13. Порівняйте образи Гобсека й Калитки з комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Що об’єднує цих персонажів і в чому їхня своєрідність?
• 14. Підготуйтеся до дискусії на тему «Чи насправді “у золоті зосереджені всі сили людства”?».

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО ІСТОРІЮ СТВОРЕННЯ ПОВІСТІ «ГОБСЕК»

Повість «Гобсек» мала три редакції. 1830 р. з’явився перший її варіант. Спочатку твір друкувався розділами, назви яких («Лихвар», «Адвокат», «Смерть чоловіка») підкреслюють значення для письменника головних дійових осіб — Гобсека, Дервіля та графині де Ресто, свідчать про драматичний розвиток сюжету твору, що розкриває епізоди певної сімейної драми. У цій редакції повість мала позитивну розв’язку: Гобсек віддав свій спадок Ернесту де Ресто, такий необхідний йому для одруження, а його мати добилася для лихваря дворянського звання. 1830 р. вийшли «Сцени приватного життя», куди ця історія була включена під назвою «Небезпеки безпуття».

1835 р. під достатньо доброзичливою назвою «Папаша Гобсек» з’явився новий варіант твору. У цій редакції графиня де Ресто виступила перед читачами як дочка головного героя бальзаківського роману «Батько Горіо». Завдяки цій деталі два твори «Гобсек» і «Батько Горіо» сприймалися як два варіанти однієї оповіді про владу золота та його жертви. Закінчувалася ця редакція твору виразним описом жахливої комори помираючого Гобсека.

У тому ж 1835 р. з’являється третій, остаточний варіант історії про «людину-вексель». У ньому міститься розповідь про минуле лихваря, про те, як він збирав свій капітал. Лаконічна назва «Гобсек» підкреслює роль головного героя в житті інших персонажів.

Шарль Таміз’є. Ілюстрація до повісті «Гобсек» (XIX ст.)

Юрій Гершкович. Ілюстрація до повісті «Гобсек» (XX ст.)

Равіль Акмаєв. Гобсек (XXІ ст.)

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В Україні творчість Бальзака стає відомою ще за життя письменника завдяки російським перекладам, які почали з’являтися в журналах й окремими виданнями з 30-х років ХІХ століття. З нею був обізнаний Тарас Шевченко, про це свідчать згадки про бальзаківські твори в його повістях. Для Івана Франка творець «Людської комедії» був одним з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій і європейській літературі, і саме так він його характеризує у своїх статтях. Творчість Бальзака викликала зацікавленість і в інших українських письменників-реалістів другої половини ХІХ — початку XX ст., від Марка Вовчка до Михайла Коцюбинського. Переклади творів Бальзака українською мовою починають з’являтися з останньої третини ХІХ ст.

Але широке входження Бальзака в українську культуру відбувається вже за радянських часів. Він належить до тих зарубіжних письменників-класиків, яких багато перекладали українською мовою у 20-30-х роках.

За Дмитром Наливайком, українським літературознавцем

До таємниць мистецтва слова

ІНТЕР’ЄР У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ. ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХОЛОГІЗМ

У художньому творі для розкриття його історичного колориту або зображення епохи, у якій живе та діє персонаж, чи з метою глибшого розкриття характеру літературного героя важлива роль відводиться зображенню інтер’єру.

Інтер’єр у художньому творі (від фр. interieur і лат. interior — «внутрішній») — це опис внутрішніх приміщень і предметів, які безпосередньо оточують персонажа.

Найважливіша функція інтер’єру — підкреслити ті чи інші специфічні риси, смаки, захоплення, звичаї та уподобання персонажа. Таким чином, інтер’єр є опосередкованим засобом характеристики персонажа.

Так, наприклад, опис помешкання Гобсека в однойменній повісті Оноре де Бальзака дає нам змогу не тільки побачити умови життя персонажа, розкрити його уподобання та захоплення, а й взагалі краще зрозуміти його внутрішній світ.

Докладне і глибоке зображення у творі внутрішнього світу персонажа, його почуттів, думок, переживань, бажань, настроїв тощо називається психологізмом.

Психологізм (грец. psych — «душа»; лат. lohos — «слово») — індивідуалізоване відтворення внутрішнього стану персонажа в літературному творі.

Форми і прийоми психологізму в літературному творі різноманітні. За їх допомогою виявляється творча індивідуальність письменників, їхня майстерність.

• 1. Розкрийте поняття «інтер’єр». На прикладі повісті «Гобсек» проілюструйте роль опису помешкання персонажа для розкриття його внутрішнього стану.
• 2. Поясніть, як ви розумієте, що таке психологізм у художнього творі.

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Ще за життя Бальзака в літературній критиці його твори час від часу порівнюють із шедеврами Вільяма Шекспіра. Так, наприклад, у дні святкування 300-річчя від дня народження видатного англійського драматурга французький письменник і критик Ф. Барбе д’Оревільї стверджував: «Мене не звинуватять у бажанні принизити чесноти Шекспіра. Я достатньою мірою засвідчую свою пошану цьому величезному генію. Але і в нас [. ] є також свій Шекспір. І ми його назвемо сміливо — Бальзак!»

Цікавим є той факт, що пік культу Шекспіра у Франції припадає на 1820-ті роки, і саме в ці роки розпочинає свою письменницьку кар’єру Бальзак.

Уже майже 200 років проблема взаємозв’язків творчості Бальзака й Шекспіра перебуває в полі зору дослідників літератури. І хто знає, можливо, саме ви зможете дати відповідь на це питання.

Літературні нотатки подорожнього

Якщо вам доведеться перебувати в Парижі, то знайдіть можливість відвідати будинок № 47 на вулиці Рейнуар. Ця досить скромна будівля на високому пагорбі — дім-музей Оноре де Бальзака. Під псевдонімом пан Бреноль письменник жив у цьому будинку (у той час паризького передмістя Пассі) з 1840 до 1847 р.

Кажуть, що за будинком можна точно зрозуміти характер його хазяїна. Пересвідчитися у правильності цих слів можна, відвідавши музей Бальзака. Цей будинок не вражає уяву пишними інтер’єрами. У ньому все просто і продумано. Здається, що все підпорядковано тільки одному — праці. Бальзак, який майже постійно страждав від безгрошів’я, ховався в цьому будинку від настирливих кредиторів. Тому це приміщення мало суттєву особливість: два виходи, один з яких, парадний, виходив на вулицю Рейнуар, а інший — таємний — у непримітний провулок. Сусіди й не підозрювали, що дивакуватий хазяїн цього будинку, якого дуже рідко можна було зустріти на вулиці, насправді — відомий письменник, автор «Людської комедії» й «Шагреневої шкіри».

Музей Бальзака має декілька кімнат. Але головним його надбанням є повністю збережений кабінет письменника. У ньому ми можемо побачити портрети, рукописи, перші видання творів. А ще відомий бальзаківський кавник, адже відомо, що, коли письменника відвідувала муза, він пив багато міцної кави.

Сьогодні дім-музей Бальзака є національним надбанням Франції.

У музеї Бальзака в Парижі

ДІЗНАЄМОСЬ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Він любив шокувати публіку. І йому це добре вдавалося робити. Так, у 24 роки на суд членів комісії Паризького салону — однієї з найпрестижніших виставок Франції — він приніс роботу «Людина зі зламаним носом», у якій ніс був зламаний так природно, що деякі дами ледь не знепритомніли. Так міг учинити тільки він, видатний французький скульптор — Франсуа Огюст Рене РОДЕН (1840-1917).

На честь автора «Мислителя» й «Поцілунка», скульптурної групи «Громадяни Кале», пам’ятників Віктору Гюго й Оноре де Бальзаку був названий кратер на Меркурії. Більшість своїх творів він заповідав французькому народові.

Огюст Роден. Оноре де Бальзак (1898)

Одна з фінальних робіт Родена — скульптура Оноре де Бальзака, поява якої спричинила справжній скандал у французькому суспільстві. Чотири роки скульптор шукав образ, який би повністю задовольняв його уявлення про великого романіста. Труднощі полягали в тому, що Роден ніколи не бачив Бальзака. У нього були лише літературні описи зовнішності письменника, його прижиттєві портрети різних років і карикатури. На основі цих матеріалів у майстра склалася модель реального Бальзака. Так з’явився роденівський Бальзак — скульптура, яка зображає письменника з високо піднятою головою, що увінчує його велике тіло, сховане під просторим і довгим плащем. Ця робота Родена стала певною пластичною матеріалізацією письменницької праці. Спільнота літераторів, яка замовила скульптору цей пам’ятник, не сприйняла задум майстра й відмовилася від свого замовлення, не знайшовши портретної схожості з письменником. Роден виступив на свій захист у пресі: «Якщо істина має померти — наступні покоління розламають на шматки мого Бальзака. Якщо істина не підлягає загибелі — я вам пророчу, що моя статуя здійснить свій шлях. »

Слова майстра збулися. Бронзовий пам’ятник Бальзаку, схожий на скелю, 1939 р. був установлений у Парижі на перехресті бульварів Распай і Монпарнас.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

«Усі його книжки утворюють одну книгу, книгу живу, блискучу й глибоку, в якій рухається і діє вся наша сучасність, утілена в цілком реальних образах, на яких лежить печать розгубленості й жаху. Дивовижна книга, яку її автор назвав комедією й міг би назвати історією. книга, створена завдяки спостереженням і фантазіям, де щедро і правдиво показано все найпотаємніше, міщанське, вульгарне, нице й де часом несподівано, з-під грубо розірваної оболонки реальних подій, виступають найпохмуріші, найтрагічніші ідеї».

Віктор Гюго, французький письменник

«Він описував цей світ, але не засуджував його. Йому докоряли за це, а його мовчання розцінювали як знак згоди. Але він інстинктивно відчував, що занадто вивершені судження автора знижують цінність твору. Роль мистецтв полягає в тому, щоб створити неупереджену картину. Якщо письменник повчає або гудить, твір втрачає свою красу, якщо ж автор перебуває на певній відстані, виступає в ролі нібито незацікавленого спостерігача, читач мимохідь проймається хвилюванням і сприймає твір як непідробну правду життя. Мораліст повинен уміло ховатися під плащем історика».

Андре Моруа, французький письменник

«Гроші в Бальзака — це не тільки економічна сила, а й матеріалізоване вираження особистої вигоди й хижого егоїзму, гірших нахилів і пристрастей людини, які не стримуються, а, навпаки, стимулюються буржуазним суспільством. У своїй «Людській комедії» письменник послідовно крок за кроком показує, як згубно діє ця сила на суспільні звичаї, сімейні відносини, мораль, політику, правосуддя, на різні сфери соціального й приватного життя».

Дмитро Наливайко, український літературознавець

Марка України, присвячена 200-річчю від дня народження Оноре де Бальзака

Цитата для душі від Оноре де Бальзака

• Ваше серце — це скарб; утратите його — і ви злидень.

• Усе у свій час приходить до тих, хто вміє чекати.

• Якщо батьків топтатимуть ногами — батьківщина загине.

• Ниці духом потребують деспотизму, аби полоскотати собі нерви, а великі — прагнуть рівності, аби діяти серцем.

• Він — обертається навколо неї. Вона — дарує йому світ. Це і є любов.

Підсумовуємо вивчене

1. Підготуйте розгорнуту відповідь на тему «Життя і творчість автора “Людської комедії”».

2. Поясніть, як ви розумієте вислів Бальзака: «Самим істориком мало бути французьке Суспільство, мені залишилося лише бути його секретарем».

3. Розкажіть, що вам відомо про історію задуму «Людської комедії».

4. Які життєві принципи сповідував головний герой повісті «Гобсек»? Свою відповідь підтвердіть цитатами з твору. Висловіть своє ставлення до філософії лихваря.

5. Розкрийте поняття «психологізм» на прикладі прочитаної повісті.

6. Самостійно підготуйте повідомлення на тему «Образ лихваря у світовій літературі».

7. Прокоментуйте висловлювання, наведені в рубриці «Зі скарбниці літературно-критичної думки».

8. Напишіть творчу роботу на одну з тем:

• «“Людина-вексель” у повісті “Гобсек”»;

• «Майстерність художньої деталі в повісті “Гобсек”».

9. У групах підготуйте рекламний проект для радіо або телебачення за прочитаним твором.

10. Порівняйте представлені на сторінках підручника ілюстрації до повісті «Гобсек», створені в різні часи.

11. Які «цитати для душі» від Оноре де Бальзака вам захотілося взяти на озброєння й чому?

12. Підтвердіть чи спростуйте твердження французького письменника Андре Моруа про те, що Бальзака «вивчали й будуть досліджувати в майбутньому, як вивчають і досліджують світ, тому що він і є цілий світ».