Ліна Костенко — Маруся Чурай (аналіз, паспорт твору)

Жанр: історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах.

Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм.

Тематичний різновид жанру: історичний (за визначенням самої поетеси) роман у віршах із елементами філософського.

Віршування: ритмізований текст, часто з римою.

Тема: доля легендарної української дівчини-поетеси на тлі історичних подій середини XVII ст. — часів Хмельниччини.

Ідея: утвердження думки про невмирущість пісні, народу; возвеличення кохання як найсвітлішого людського почуття; уславлення патріотизму як самовідданого служіння батьківщині; осуд “дрібних” душ, нездатних піднятися до величі геніїв у їхній любові до Батьківщини, у коханні.

Мотив: “вірність і зрада”, “геній і маса”, “романтики й прагматики”, “складна доля України”, “історична несправедливість”, “роль митця в суспільстві”.

Головні герої та їх образи: людей:

Маруся Чурай — дівчина-поетеса, людина великої душі й максималістка в коханні;

мати Марусі — горда, тверда жінка;

Гордій Чурай — батько Марусі, патріот, повішений у Варшаві;

Іван Іскра — закоханий у Марусю козак-патріот, полковий обозний;

Грицько Бобренко — випадково отруєний коханий Марусі;

• Маруся Чурай (повний текст) ▲ читається майже за 3 години

• Маруся Чурай (скорочено)
• Маруся Чурай (шкільні твори)
• “Маруся Чурай” (реферати)
• Які відомості дійшли до нас про Марусю Чурай?(та інші запитання)
• Біографія Ліни Костенко

Галя Вишняківна — потенційна наречена Грицька, обмежена дівка;

Мартин Пушкар — полтавський полковник;

Песько Черкес — козак-патріот;

Семен Горбань — війт;

дяк-філософ, із яким Маруся йде на прощу;

природи: весна, сонце, кінь; предметів і явищ: неопалима купина; суд; шибениця; універсал; землянка; лавра; пожежа; пісня.

Символічні образи:

неопалима купина (символ незнищенного, вічного);

Гомер (символ творця й водночас історіографа нації);

пісня (символ народної душі, краси, пам’яті);

мандрівний дяк (символ віри, книжної культури);

Маруся Чурай (символ народного генія, фольклорної культури, пісні, людини високого лету, максималістки);

Іван Іскра, Гордій Чурай (символ відданості, патріотизму);

Богдан Хмельницький (символ справедливості й мудрості).

Час подій: середина XVII століття.

Місце подій: Полтава, Київ.

Композиція: твір містить дев’ять розділів, у яких розвивається дві сюжетні лінії — кохання Марусі та Грицька (і) й боротьби українського народу проти польських завойовників (2).

І розділ “Якби знайшлась неопалима купина”: пожежа в Полтаві 1658 р. року дощенту знищила всі папери, у тому числі й судові, з яких би можна було щось дізнатися про суд над Марусею Чурай (пролог) — початок суду над Марусею, яку звинувачують в отруєнні Грицька Бобренка (зав’язка 1) — Маруся не захищає себе — виступають свідки — на захист Марусі стають полтавський полковник Мартин Пушкар, Іван Іскра — Марусі виносять смертний вирок.

II розділ “Полтавський полк виходить на зорі”: полтавський полк виходить у похід (зав’язка 2), звучать Марусині пісні — відтворення суворої дійсності Хмельниччини.

III розділ “Сповідь”: перебування Марусі у в’язниці, під час якого дівчина осмислює своє життя на тлі усвідомлення того, що її смерть дуже близько — спогади й роздуми про дитинство, велике (яке слугувало для неї зразком) кохання батька Гордія Чурая (забитого ляхами) й матері, стосунки в їх сім’ї — спогади й роздуми про дитинство Грицька, його родину та стосунки в ній — спогади про своє кохання з Грицем, роздуми про душу Грицька та його зраду з Галею Вишня-ківною — спогади про те, як сталося насправді отруєння — вирок суду “стратити” — Марусю виводять на страту.

IV розділ “Гінець від гетьмана”: Іван Іскра, який кохає Марусю, зі всіх сил мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб повідомити того про суд над Марусею — зустріч із Хмельницьким — гетьман універсалом скасовує вирок суду.

V розділ “Страта”: Марусю ведуть на страту — вона байдужа до всього, що відбувається, фактично, вона сама винесла собі вирок і духовно вже не в цьому світі (кульмінація 1) — змалювання образів полтавців, які по-різному ставляться до страти Марусі — одна з жінок спеціально веде дітей, щоб показати страту, не усвідомлюючи, що хоче показати смерть великої людини — в останній момент Іскра з’являється з універсалом (розв’язка 1) — Маруся не розуміє, чому її не стратили.

VI розділ “Проща”: Маруся живе, ледь жевріючи — похід на прощу до Києва — зустріч із мандрівним дяком-філософом — розповіді дяка про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького (який сплюндрував Україну, хоча був нащадком великого Байди Вишневецького) — картини зруйнованої України — думки Марусі про історію своєї землі.

VII розділ “Дідова балка”: Іван Іскра з Марусею відвідують старого запорожця (який колись 20 років був у турецькому полоні, а після звільнення оселився під Полтавою й займається різьбярством), щоб попередити про наступ ворожих військ — дід не бажає полишити свою вбогу хатину.

VIII розділ “Облога Полтави”: облога Полтави, яка вже триває 4 тижні (кульмінація 2) — Іван Іскра відвідує хвору й самотню Марусю (мати її померла) — пропонує одружитися — Маруся відмовляє йому.

IX розділ “Весна, і смерть, і світле воскресіння”: Маруся прощається з Іскрою — чекає на свою смерть — облога Полтави знята (розв’язка 2), життя повертається — повз вікна Марусі проходять козаки, співаючи її пісень (епілог 2) — здалеку лине пісня “Ой не ходи, Грицю”, яку співають дівчата — Маруся благально просить ще зачекати співати цю пісню, таки вона ж бо ще жива (епілог 1).

Доля Марусі Чурай цікавила багатьох митців і дослідників (Г. Барановського, В. Самійленка, О. Шаховського, М. Старицького), а пісня “Ой не ходи, Грицю” стала мотивом для появи низки художніх творів, наприклад: “У неділю рано зілля копала” О. Кобилянської.

Особливості сюжету

На початку твору — розв’язка, що поєднує його з новелою. Дві сюжетні лінії: визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького; любовна лінія, що розвивається за принципом трикутника: Маруся — Гриць — Іван Іскра.

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. “Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах”, — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що “її пісні — як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот”.

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями.

У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені найкращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, найкращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва тягнеться через історичний роман у віршах “Маруся Чурай” наскрізно.

Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А у другому розділі слово бере автор, щоб високим стилем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається особиста трагедія героїв. Л. Костенко вступає у діалог з героями і читачем, вражаючи точністю і красою вислову. Часом вона вживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образності: “зірками ніч висока накрапала”, “слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі”, “душа до ранку смутком осипалась” та інші. Із цих порівнянь народжуються метафори, які також трапляються в тексті.

Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, . чутливість до слова — ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, притаманні роману “Маруся Чурай”.

Емоційній виразності слова сприяє також форма віршування, В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі можна побачити приклади римованої прози. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих зразків світової художньої літератури.

Художні засоби виразності: увесь арсенал, а для створення історичного колориту — історизми, архаїзми, фразеологізми, постійні епітети.

Проблематика:

• любові й зради;
• патріотизму і пристосуванства;
• митця і народу, свободи творчості;
• причин утрати української державності;
• родинних стосунків;
• батьків і дітей;
• виховання;
• служіння народові.

Примітки та корисна інформація: В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кожному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу “Ой не ходи, Грицю. “.

Історичне полотно твору становить окрему сторінку, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. І життєву лінію головної героїні, Марусі Чурай, Ліна Костенко ввела в бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного поступу України XVII століття, а ще точніше — періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Представники козацької республіки в романі — Богдан Хмельницький, Лесько Черкес, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яким Шибилист і ті, хто з небуття “повернулися в думі” (Яків Остряниця, Гордій Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього славного лицарства належить і дід Галерник, “самітник і химерник”, котрий “од трьох шабель ще й досі не загоєн”. Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, неодноразово повторивши Марусі: “Любов любов’ю, а життя життям”.

Любов і зрада, пісня й історія — найголовніші ідейно-естетичні начала, що визначають багатство поліфонії твору.

Твір побудований на антитезі — протиставленні високого й низького, приземленого й духовного. Вибір життєвих пріоритетів ділить персонажів твору на два світи, які перебувають у жорсткому конфлікті. Усі події життя героїв визначаються їх належністю до котрогось із цих світів. Протиборство двох таборів не лише соціальне — воно має ширше підґрунтя. Соціальне розшарування помітне вже в першому розділі, коли знайомимося із запорожцями та “домариками”; наявна також і відмінність їх духовних світів. Саме цей конфлікт у романі — чи не найголовніший. Для українця того часу основний спосіб життя — осілий, тобто життя хлібороба, селянина. Тому, наприклад, не можна сприймати образ Бобренчихи, яка закопалася в землю, “як кріт”, лише негативно. Цей образ радше правило, ніж виняток. Винятком є Маруся — з її духовним буттям понад своїм часом.

За роман у віршах “Маруся Чурай” і збірку поезій “Неповторність” 1987 р. Ліна Костенко удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Ліна Костенко “Маруся Чурай”: аналіз твору, характеристика персонажів, скорочений переказ!

Ви ще не опрацювали історичний роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”? Тоді ця стаття для вас! Аналіз твору, цитатна характеристика персонажів, скорочений переказ – усе в цьому матеріалі.

Aналіз твору “Маруся Чурай”

Літературний рід:

Жанр:

історичний роман у віршах

Тема:

зображення нещасливого кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка в поєднанні з історичними подіями XVII ст.

Ідея:

непереможність особистості з багатим духовним світом і українського народу, глибока віра в їх духовну силу, в безсмертя мистецтва.

Сюжет твору

Твір має дві сюжетні лінії:

1) особиста: Маруся Чурай — Грицько Бобренко

2) історична: національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького проти польської шляхти.

Композиція твору

Твір складається з 9 розділів. Центральний розділ – третій: “Сповідь”.

Проблематика твору:

• зрада й вірність;
• моральна відповідальність;
• роль митця в суспільстві;
• духовний розвиток;
• війна і мир.

Персонажі: коротка характеристика, основні цитати

• Маруся Чурай,
• її матір;
• Грицько Бобренко – коханий Марусі,
• його матір Бобренчиха;
• Іван Іскра — козак, який любить Марусю.

Другорядні: полтавський полковник Мартин Пушкар, війт Семен Горбань, Галя Вишняківна, Богдан Хмельницький, мандрівний дяк та інші.

Основні персонажі

Маруся Чурай

Маруся Чурай – незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.

«В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все»,–

«Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні» (Іван Іскра про Марусю).

Гордій Чурай

Гордій Чурай –батько Марусі. Був полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:

«…пішов у смерть — і повернувся в думі,

і вже тепер ніхто його не вб’є.»

Матір Марусі

Матір Марусі була матір’ю по своїй суті, «матір’ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:

Гриць Бобренко

Гриць Бобренко – хлопець, якого покохала Маруся. Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:

«Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні…» (характеристика Гриця Бобренка).

Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.

«Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі» (цими словами Маруся пояснює основну причину трагедії їхнього кохання).

Іван Іскра

Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).

Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».

Другорядні образи

Мандрівний дяк

Мандрівний дяк – дуже чуйна людина, що допомагає Марусі, ставиться до неї, як до власної дитини. Це людина проста та мудра, яка багато знає й глибоко переймається долею своєї країни.

Дід Галерник

Дід Галерник – старий мудрий козак, до якого Іван Іскра приходить порадитися про Марусю. Дід двадцять років пробув у неволі на галерах, а тепер виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі.

Родина Вишняків

Родина Вишняків є яскравим прикладом дрібних людських душ, для яких на першому плані – матеріальні цінності.

«Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна полум’ям горить,

Він і на цьому теж нагріє руки» (характеристика старого Вишняка).

Галя Вишняківна

Галя Вишняківна – заможна, проте негарна дівчина, з якою Гриць Бобренко зрадив Марусю Чурай. Гриця приваблюють статки багатої родини Вишняків, але аж ніяк не зовнішність нареченої та риси її характеру, її дрібна та меркантильна душа:

«Так пухкі у Галі рученята,

Коса білява, куца і товста.

Як реп’яшки, зелені оченята

І пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.

Все вишиває прошви подушок.

Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –

Гостренькі зуби – чисто ховрашок».

У творі також діють реальні історичні особи: полтавський полковник Мартин Пушкар, гетьман Богдан Хмельницький та ін.

Скорочений переказ твору “Маруся Чурай”

Розділ І. «Якби знайшлась неопалима книга»

Полтавська дівчина Маруся Чурай перебуває на лаві підсудних, і «пів-Полтави свідків під дверима». Маруся стоїть перед судом тому, що її звинувачують у навмисному отруєнні свого коханого Гриця Бобренка.

Один за одним свідки розповідають, що бачили, як Гриць і Маруся зустрічалися, як дівчина кинулася через кохання в річку і її врятував Іван Іскра. Мати Гриця привела аж сімнадцять свідків, які стверджують, що Маруся — відьма. Війт Горбань вважає, що Маруся, дізнавшись про одруження свого нареченого з іншою, Галею Вишняківною, навмисно напоїла його отрутою. Сама ж Маруся стоїть і мовчить. А матері Гриця так хочеться бачити її приниження, каяття.

Яким Шибалист розповів громаді, як ріс Грицько, якого Чураї і годували, й на розум наставляли, бо матері його все ніколи було:

“воювала — за курку, за телицю, за межу”

Діти зростали разом, покохали одне одного. Маруся — щиро, самовіддано, а от у Гриця в душі двоїлося:

“Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні”.

До суду прибув посланець із Січі з листом про необхідність допомоги Хмельницькому. Він послухав справу і сказав, що треба подивитися на цю справу ще з боку зради:

“Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?!”

Найбільше через цей суд страждає Іван Іскра – козак, що любить Марусю. Але він, перш за все, патріот, тому говорить:

“Ця дівчина не просто так Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа…

Коли в поход виходила батава, —

її піснями плакала Полтава…

Людей такого рідкісного дару

хоч трохи, люди, треба берегти!”

Але судді ухвалили вирок — страту на шибениці.

Розділ II. «Полтавський полк виходить на зорі»

Спливає час. Усюди битви. У боях (польсько-українська війна, події роману відбуваються за доби Богдана Хмельницького) вирішується доля народу. І що там, здавалося б, чиєсь маленьке життя? Але Полтава мовчить, приголомшена власним вироком. Сумно, без пісень, виходить Полтавський полк на зорі в похід. Іскра мчить посланцем до гетьмана Хмельницького.

Розділ III. «Сповідь»

У цьому розділі ми дізнаємося більше про історію кохання Марусі та Гриця Бобренка, а також про те, як насправді загинув Гриць.

Очікуючи страти, Маруся думає:

“Пройшло життя. Не варто було й труду.

Лише образи наберешся вщерть”.

Вона зневірена, покинута, до того ж, як ми дізнаємося, і не винна у смерті Гриця. Картає себе, що загинув хлопець не по-людськи, усі з ним прощаються, тільки до неї нікому немає діла.

Маруся пригадує дитинство, працю разом із Грицем. Згадує й перше горе — смерть батька, який був справжнім героєм, лицарем. Коли вона почула, як про Гордія Чурая співає кобзар, у неї в душі задзвеніли пісні. Любов її батьків одне до одного була для дівчини взірцем, тому вона й вимріяла, вигадала собі кохання:

“Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі”.

Парубкові не стільки сподобалася інша дівчина, як набридли щоденні материні нарікання на нестатки. Гриць і Марусі часто говорив:

“Затям, любов любов’ю, а життя життям”.

А він же був хоробрим козаком! Але:

“Не так ті кулі козаку страшні,

як це щоденне пекло метушні”.

Бобренчиха весь час говорила синові, що Маруся — надто розумна для дівчини. І Гриць обирає Галю Вишняківну. Особливо на користь Галі зіграло те, що вона була з заможної родини, а Маруся — дуже бідна, нічого не мала.

“Нерівня душ – це гірше, ніж майна!”

Але виявилося, що вдавати кохання теж нелегко. Й одного разу він приходить до Марусі, щоб полегшити свою душу. Благає простити, клянеться в коханні. Та Маруся йому не вірить. Але не хоче помсти:

“Я не труїла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє”.

З розпачу дівчина зібрала зілля, про яке знала від бабусі. Вона не хотіла жити, й смерть здавалася їй єдиним виходом. Але сталося не так, як задумала Маруся: зілля, яке вона приготувала для себе, випадково випив Гриць і помер.

Розділ IV. «Гінець до гетьмана»

Палає Україна, скрізь точаться бої. Іван Іскра (козак, що кохає Марусю) поспішає до Білої Церкви, де перебуває Богдан Хмельницький. Нарешті дістався. У гетьмана — безсонням обпалені очі. І все ж Іван, повідомивши гетьмана, що полк у дорозі, розповів йому про Марусю Чурай. Той згадав славного Гордія Чурая, а також пісні Марусі (адже Маруся Чурай складала чудові пісні, які потім співала вся Україна). Хмельницький, подумавши, написав наказ про помилування славної піснярки. Та чи встигне козак до Полтави вчасно?

Розділ V. «Страта»

На світанку Маруся вже була готова до страти. Мати принесла їй чисту сорочку, намисто. Безжальний натовп прийшов подивитися на видовище. Маруся йшла гарна, як завжди, й горда. Вона навіть не заплакала. Та раптом з’явився вершник — гонець від гетьмана з помилуванням:

“В тяжкі часи кривавої сваволі

смертей і кари маємо доволі. …

Її пісні – як перло многоцінне,

як дивен скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, при такій війні…”

Маруся мовби скам’яніла: вона не хотіла помилування, бажала померти.

Розділ VI. «Проща»

Мати Марусі не витримала такого випробування й незабаром пішла з життя. Відчуваючи біль у душі, Маруся зібралася на прощу.

Йшла дорогами чорна, худа, дивилася на світ порожніми очима. Тільки з часом краса рідної природи трохи вилікувала душу. Дорогою дівчина зустріла мандрівного дяка, який поставився до неї, як до рідної дитини. Маруся не сміла відкритися йому, хто така, розповісти про свою долю.

Тепер Маруся та дяк подорожують Україною разом. Дорогою вони бачать страшні картини обпаленої землі, сплюндрованої війною. Маруся складає пісню про Байду та інших славних захисників вітчизни, а дяк дивується з її голосу. Доходять до Києва — суцільної руїни на той час. Дяк каже, що треба вчитися на прикладах власної історії. Також він розповідає Марусі історію зі свого життя: як він колись кохав панну, але та його мову назвала “хлопською”. Дяк зрікся своєї любові до чужої йому духом людини. Дяк залишив Марусі в дарунок хустку, і їхні шляхи розійшлися.

Розділ VII. «Дідова Балка»

Зима в Полтаві була тривожна: скрізь порожньо, тихо, сумно. Тільки димок куриться з Дідової Балки. Там живе дід Галерник. Двадцять років він пробув у неволі на галерах. Дід виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі. До нього завітав Іван Іскра, щоб порадитися щодо Марусі. Вона самотня, горда, ніякої допомоги від людей не приймає. А він же хотів зробити її щасливою, відчував велику спорідненість душ і долі.

Розділ VIII. «Облога Полтави»

Незабаром під брамами Полтави зупинилося польське військо. Його, за угодою, мали би впустити, але брама зачинена, міцна, і на валах козацтво походжає. Вороги лютують, а їм подають універсал, в якому говориться, що полк стоїть у полковому місті, “це значить — стоїмо ми на своїй землі”.

На валу стоїть Іскра, думає про Марусю. Вона відмовилася стати його дружиною, говорячи:

“Моє життя — руйновище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте”.

Іван був у Марусі, а вона навіть не зраділа, «сама як тінь».

Врешті, облогу зняли. Полтава ожила.

Розділ IX. «Весна, і смерть, і світле воскресіння»

Після тяжкої зими прийшла весна, принесла надію на спасіння.

“Цвіте земля, задивлена в свободу.

Аж навіть жити хочеться мені”,

— радіє Маруся, хоч хвора на сухоти (туберкульоз). Маруся приречена — ми розуміємо, що їй залишилося жити лічені дні. У неї кашель, лихоманка.

Прийшов Іван Іскра, посидів мовчки й пішов, бо час було знову рушати на війну:

“Богдан підняв козацтво за свободу,

універсалом обіслав полки”.

Маруся (незадовго до смерті) стоїть край шляху, як колись, а повз неї проходив полк, співаючи її пісні: “Зелененький барвіночку”, “Не плач, не журися, а за свого миленького богу помолися”, “Ой не ходи, Грицю”.

Маруся (незадовго до смерті) стоїть край шляху, як колись, а повз неї проходив полк, співаючи її пісні: безсмертні, бо будуть вічно жити серед українців.

Пам’ятаєте твір з програми ЗНО з української літератури, в тексті якого використано пісню Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні”? Статтю про цей твір можете прочитати за посиланням нижче.

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube ! Там багатеЗНО цікавого 🙂