Ведмідь бурий Ursus arctos (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Ведмедеві (Ursidae). Один з 4-х видів роду, один з видів роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Територію України населяє раса середньоросійського ведмедя (Ursus arctos arctos Linnaeus, 1758), ареал якої охоплює Європу, Зх. Сибір до Єнісею, Алтай. Ареал в Україні в минулому охоплював лісову і частково степову зони. Наразі вид зберігся лише в регіоні Карпат. Заходи окремих особин трапляються на Поліссі (Київська та Сумська обл.).

Чисельність і причини її зміни: Не перевищує 300 особин. Найбільше ведмедя в Закарпатській та Івано-Франківській обл. (до 200 особин), менше у Львівській (до 50 особин) найнижча чисельність ведмедя в Чернівецькій обл. — близько 20 особин. Причини змiни чисельностi: фрагментація ареалу, інтенсивна експлуатація та омолодження лісів і велике рекреаційне навантаження на них; високий рівень чинника непокою, браконьєрський відстріл тварин.

Особливості біології та наукове значення: Типовий лісовий вид. В гірських районах надає перевагу мозаїчному деревостану, розчленованому заростаючими вирубками та субальпійськими луками. Барлоги влаштовує під виворотнями, в дуплах старих дерев, на схилах в чагарнику, серед кам´яних завалів. Початок та строки зимової сплячки коливаються залежно від погодних умов. Всеїдна тварина, причому рослинні корми можуть складати основну частину раціону. Народження ведмежат відбувається раз на два роки в кінці грудня — на початку січня. У виводку зазвичай двоє ведмежат, що тримаються з матір’ю до 2 років.

Морфологічні ознаки: Стопоходяча тварина з масивним плечовим поясом. Голова крупних розмірів з масивним лобом та широко розставленими округлими вухами. Забарвлення хутра від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого. Маса тіла може сягати більше 400 кг.Режим збереження та заходи з охорониЗанесений до ЧКУ (2003), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та розробка заходів, спрямованих на нівелювання конфлікту людини з хижаком та зменшення чинника непокою, локальні біотехнічні заходи з метою підвищення кормності угідь, боротьба з браконьєрством.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в умовах неволі (зоопарки Києва, Харкова, Одеси).

Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

Джерело: Татаринов, 1956; Гептнер с соавт., 1967; Турянин, 1974; Лавро, 1975; Слободян, 1979; Хоєцький, 2000; Delehan, Dykyy, Dzubenko, Srebrodolska, 2002. Автори: Л.С. Шевченко, М.Г. Шквиря Фото: Київський зоологічний парк

Білий ведмідь: головний хижак Арктики

Білий ведмідь – один з найбільших у світі представників родини Ведмедеві. За габаритами він поступається лише кадьякам – бурим ведмедям Аляски. Проте на теренах суворої Арктики, де мешкає білий ведмідь, він є найбільшим та головним хижаком на верхівці харчового ланцюга. В нього немає природних ворогів, але зміни клімату несуть загрозу для його популяції.

Білий ведмідь – класифікація та наукова назва

Білий ведмідь – хижий ссавець із родини Ведмедеві. Він є єдиним представником однойменного виду, що належить до роду Ведмідь (Ursus). Корені мешканці Арктики – інуіти звуть цього хижака «нанук», що перекладається саме як «білий ведмідь». Останнє підкреслює характерне забарвлення хутра тварини.

Наукова назва білого ведмедя – Ursus maritimus. Тобто дослівно найменування цієї хижої тварини перекладається як «морський ведмідь». Пов’язано це з тим, що цей арктичний хижак є досить вправним пловцем, який може знаходитися на відстані до 160 км від найближчої земної чи льодової поверхні.

Як виглядає білий ведмідь?

Зовнішній вигляд цього хижака мало чим відрізняється від того, що характерний для інших представників родини Ведмедеві. Проте білий ведмідь має більш сильне та м’язисте тіло із широкими передніми лапами, які дозволяють йому легко переміщуватися у воді. Густа шерсть на лапах не лише добре зігріває, але й забезпечує краще зчеплення при переміщенні на льоді.

Найбільш характерною рисою для білого ведмедя є біле хутро, що знайшло відображення у назві тварини, та значні габарити тіла. Також від інших Ведмедевих він відрізняється більш витягнутою мордою, меншими вухами та дуже довгою шиєю, завдяки чому його голова залишається на поверхні під час плавання.

Білий ведмідь – досить великий хижак. Довжина тіла в нього може сягати 2,4-2,6 м. Вага самців варіюється в межах 300-600 кг, але зазвичай становить близько півтонни. Самиці важать майже вдвічі менше, а розмір тіла в них становить 1,9-2,1 м. Найбільший з відомих білих ведмедів важив 1002 кг та мав зріст 3,38 м, коли стояв на задніх лапах.

Зазвичай хутро в білого ведмедя біле. Проте влітку воно може мати блідо-жовті плями на боках та череві. Хутро у білого ведмедя дуже густе, щільне та складається з теплого підшерстя.

Останнє має у верхній частині більш довгі захисні волоски, які вловлюють сонячне тепло та передають його безпосередньо до темної шкіри. Саме завдяки цьому білі ведмеді добре пристосовані до життя на льоді та виживання у холодних умовах Арктики.

Цікавий факт! Найбільш білосніжними білі ведмеді здаються на початку осені. До весни їхня шерсть стає більш жовтуватою, що пов’язано зі значним вмістом олії в шкурах тюленів, які споживають ці хижаки. Інколи хутро може мати зеленуватий відтінок через водорості, що вросли в нього.

Де живе білий ведмідь?

Білі ведмеді мешкають на льодових полях та крижаних узбережжях Північного Льодовитого океану. Ареал їхнього розповсюдження охоплює північ та захід Аляски, острів Врангеля, північ Канади, Ґренландію, Шпіцберген, Землю Франца-Йосифа та півострів Таймир.

При цьому більше 60% усіх існуючих білих ведмедів зосереджено на півночі Канади. В усіх місцях свого існування ці хижі тварини зустрічаються відносно близько до океану. Зазвичай вони переміщуються на значні відстані через льодові поля.

Цікавий факт! Білий ведмідь є символом Ґренландії, зображеним на гербі цієї території. Також його зображення можна побачити на монеті вартістю 2 канадських долари.

Поведінка та спосіб життя білого ведмедя

Білі ведмеді – одиночні тварини, які живуть та харчуються окремо від інших представників свого роду. Вони можуть вправно плавати зі швидкістю 9,6 км/год та бігати зі швидкістю до 40 км/год. Завдяки таким властивостям, білий ведмідь вважається найкращим хижаком у своєму природному середовищі.

Ці великі ссавці Арктики можуть полювати за здобиччю як на льоді, так і у воді. Відомо, що вони мігрують на великі відстані у відкритому океані у пошуках їжі. Щоб спіймати здобич, білий ведмідь може пірнати під воду. При цьому він тримає очі відкритими та до двох хвилин затримує дихання.

При полюванні на суші білий ведмідь зазвичай вистежує, а потім женеться за здобиччю. Проте він також може протягом багатьох годин терпляче чекати біля ополонки, де з’являються тюлені.

Ще до настання холодів самиці білого ведмедя викопують собі лігво в снігу, де знаходяться протягом зимових місяців. Там вони народжують ведмежат та виходять на поверхню лише навесні.

Відомо, що в лігві білої ведмедиці температура завжди близька до нульової, хоча на поверхні може бути значно нижчою. На відміну від самиць, самці залишаються активними цілий рік.

Цікавий факт! Білий ведмідь має під шкірою шар жиру товщиною до 10 см, що допомагає зігріватися в холодному кліматі. При цьому ці арктичні тварини настільки добре ізольовані, що більшу частину часу повинні рухатися повільно, щоб уникнути перегріву.

Що їсть білий ведмідь?

Ці ссавці Арктики – типові хижаки, які не споживають рослинної їжі. Їм регулярно потрібно добре харчуватися, щоб підтримувати значний запас жиру та зберігати тепло.

Шкури та жир кільчастих нерп становлять значну частину раціону білого ведмедя. Від здобичі цього хижака нерідко залишаються залишки м’яса, що слугують джерелом їжі для інших тварин Арктики (наприклад, песців).

Тюлені є життєво важливою їжею для білих ведмедів, оскільки забезпечують їм значний запас жиру. Проте під час короткого арктичного літа ці тварини змушені переміщуватися далі на північ, бо лід тане. Тому їм доводиться харчуватися вже іншими тваринами.

Білі ведмеді можуть їсти птахів, ягоди, рибу та північних оленів. Останні складають значну частину раціону цих хижаків влітку. Також білий ведмідь нападає на моржів та іноді навіть на вівцебиків. Ще цей хижак може споживати туші морських тварин (наприклад, китів), що прибиває до узбережжя.

Білий ведмідь має настільки добрий нюх, що здатний відчути здобич на значній відстані. Крім того, цей хижак може знищувати підземні лігва тюленів, щоб дістатися до їхніх тюленят.

Розмноження білих ведмедів

Ці велетні Арктики розмножуються зазвичай навесні, у період з квітня по травень. Пари створюються лише на короткий період гону. Вагітність самиці білого ведмедя триває 240 діб (8 місяців). Потомство вона народжує лише раз на 3 роки.

Ведмежата (від 1 до 4-х, але зазвичай 1-2) народжуються на початку зиму, у лігві, яке самиця вириває в снігу або землі. При народженні їхня вага становить трохи більше за півкілограма. Білі ведмежата з’являються на світ безшерстими та сліпими.

Поруч із матір’ю вони проводять зиму, залишаючись у лігві до весни. Тверду їжу білі ведмежата починають їсти у віці 5-х місяців. Проте від материнського молока вони відлучаються лише у 2-3 роки.

Ведмежата білої ведмедиці зазвичай б’ються один з одним, та навіть кусаються, проте не завдають шкоди. Ці ігри мають важливе значення для них.

Вважається, що саме так білі ведмежата навчаються боротьбі за виживання та успішному захисту у подальшому самостійному житті. Статевозрілими вони стають у віці 4-8 років.

Середня тривалість життя білого ведмедя в дикій природі становить від 20 до 30 років. В зоопарках деякі з цих тварин можуть прожити до 40 років.

Вороги та загрози для білих ведмедів

Ці величезні люті хижаки не мають інших ворогів в дикій природі, крім своїх же родичів. Самиці білого ведмедя люто захищають своїх дитинчат від самців, які вбачають у малечі доступну здобич.

Проте найбільшу загрозу для популяції білих ведмедів становлять люди. Полювання на цих хижаків Арктики було досить поширеною практикою з 1600-х до середини 1970-х років.

Зміни клімату, що спричиняють зменшення крижаних полів, призводять до того, що чимало виснажених білих ведмедів гине в океані, не знаходячи доступної для відпочинку поверхні. Також чинниками, що зменшують популяцію цих тварин, є збільшення активності судноплавства, видобуток нафти та газу і забруднення води.

Цікавий факт! Хоча білий ведмідь є найбільшим в родині Ведмедеві, задокументовано, що у сутичках з грізлі він зазвичай поступається та тікає.

Популяція білого ведмедя

За оцінками, близько Північного полюса залишилося приблизно від 20 000 до 25 000 білих ведмедів. Більшість з них знаходиться на півночі Канади. З кожним роком популяція цих хижих тварин значно скорочується на всьому їхньому природному ареалі розповсюдження.

Зменшення льодової поверхні через глобальне потепління призвело до того, що білий ведмідь став найбільш яскравим символом наслідків зміни клімату. Крім того, ці тварини мають відносно повільну швидкість розмноження. Тому їхня популяція не лише швидко скорочується, але й досить повільно відновлюється.

Деякі науковці вважають, що білий ведмідь може зникнути з дикої природи в найближчі 30 років. Саме тому, цей вид внесений до списку тих, що знаходяться під загрозою зникнення.