Народження голоду з вогню

В ійна, яку розпочала росія, має чималі глобальні наслідки, які відчує не лише Україна, а й цілий світ.

Адже наша країна відіграє важливу роль у світовому постачанні продовольства.

Як зміниться стандартна вечеря мирних країн світу через війну в Україні та чи залишаться українці без необхідних продуктів — розберемося далі.

Яка роль України у міжнародній продовольчій безпеці?

Згідно з міжнародними джерелами, Україна — одна з лідерів у постачанні пшениці, ячменю, кукурудзи, насіння ріпаку, олії. Частка нашої країни у глобальному експорті самих лише зернових склала 10% у 2020-21 та 14% у 2021-22 роках .

Половина зерна, яке закуповує Світова продовольча програма ООН для близько 120 мільйонів людей, які недоїдають щодня, надходила саме з України.

Купувати в нас було вигідно та логістично зручно, поки росія не заблокувала українські порти та не замінувала ледве не половину Чорного моря.

Нагодувати себе та світ: чому війну в Україні важливо закінчити в квітні

Війна росії проти України спричинила зменшення пропозиції з продажу зерна та зробила його дорожчим по всьому світу у кілька разів, що відчутно вдарить по бюджетах країн Африки та Азії вже у наступному кварталі.

За даними Київської школи економіки, у короткостроковій перспективі після тижня війни ціна пшениці зросла на 26%.

Відповідно до даних Світової продовольчої програми ООН, основними імпортерами української пшениці та кукурудзи за 2020 рік були Єгипет, Індонезія, Бангладеш, Пакистан, Туреччина тощо. Кількість населення лише цих 5 країн сягає 700 мільйонів людей.

Це означає, що насамперед проблема глобальної нестачі продовольства торкнеться країн, що розвиваються. Навіть якщо вони знайдуть альтернативи українському зерну — це будуть космічні ціни. Точніше вони вже стають такими.

Альтернативами для імпорту можуть стати Аргентина та Канада, але шлях постачання продовольства буде у кілька разів довший, що вплине на ціну.

Крім того, не варто очікувати на великий врожай у Південній Америці — там часто трапляються посухи, які мають серйозні економічні наслідки.

Хто може дозволити собі платити більше?

Це країни Європейського Союзу, США та, можливо, Китай.

Країни Західної Європи мають фінансову спроможність купувати зерно дорожче, але подальше підвищення ціни на кінцевий продукт буде доволі болісним.

До того ж ці країни десятки років намагаються боротися з голодом по всьому світу. Однак людей, які голодують, за останні роки ставало все більше, а початок війни в Україні дав поштовх до поглиблення світового голоду.

Доречно згадати, що за міжнародними даними , країни з високим рівнем доходу (до прикладу, Німеччина) не відчують критичної загрози для їхньої продовольчої безпеки.

Як зазначає експерт, ціни на продукти в країні зростуть, проте більшість зможе з цим впоратися. Для цих країн може виникнути інша проблема — критика Заходу з боку росії та звинувачення в тому, що це їхня провина.

Країна-агресор може шантажувати тим, що у неї є продовольство для експорту, але через економічні та фінансові санкції росія не може допомогти. Тобто такий собі “продовольчий шантаж”.

Що відбувається з продовольчою безпекою в Україні?

За інформацією від попереднього Міністра аграрної політики та продовольства Романа Лещенка, “наша країна сьогодні має запаси пшениці на 2 роки, олії – на 5 років, кукурудзи – на 1,5 року”. Проте Уряд й надалі робить превентивні заходи, щоб зменшити ризик настання продовольчої кризи в Україні.

По-перше, Уряд видав постанову , що встановлює нові правила експорту. Продавати за кордон такі продукти як овес, просо, гречка, цукор, сіль, жито, жива велика рогата худоба — заборонено.

Водночас Уряд дозволив експортувати пшеницю та суміші пшениці, жито (меслин), кукурудзу, м’ясо та яйця свійських курей, олію соняшникову, але за наявності відповідної ліцензії, погодженої з Урядом.

Щодо кукурудзи та соняшникової олії Уряд спочатку обмежив експорт цієї продукції, але за новою постановою відновив постачання без жодних обмежень.

Деякі аграрні асоціації стверджують , що попереднє ліцензування на ці товари створювало лише бюрократичні перешкоди, адже й так логістика ускладнена. Тобто країна повністю або частково обмежила вивезення соціально важливих товарів, які забезпечать підтримку для українців на її території.

По-друге, Уряд і профільне Міністерство активно працюють над наданням фінансової державної підтримки аграріям під час посівної.

Важливо, що ця державна підтримка надається винятково малим і середнім аграрним виробникам, які обробляють до 10 000 га. Саме малі фермери, сімейні ферми змогли оперативно адаптуватися до умов воєнного стану, налагодити логістичний ланцюг постачання своєї продукції.

Їхня діяльність особливо важлива для сільської місцевості, яка залишається поза межами великих логістичних магістралей, або ж яка стає центром приймання внутрішньо переміщених осіб з усієї України.

Тому державі важливо докласти більше зусиль для підтримки малих фермерів та сімейних ферм для забезпечення продовольчої безпеки на локальному рівні.

По-третє, Україна активно готується до посівної кампанії. З а інформацією наших колег, понад 30% усіх оброблюваних земель в Україні розташовані у районах, де відбуваються воєнні дії або є ризик їх настання (Чернігівська, Сумська, Херсонська, Миколаївська, Харківська, Донецька тощо), тому ведення там сільського господарства може бути небезпечним.

Проте основну частину полів аграрії активно готуються засівати. Полтавщина є однією з перших областей, де оголосили про початок посівної кампанії на території всієї області.

Ризики та рішення — чого очікувати від продовольчої ситуації надалі

Українська влада активно впроваджує заходи для мінімізації ризиків продовольчої кризи як в Україні, так і світі. Проте наскільки ці заходи допоможуть — складно передбачити.

Доставлення продукції як за кордон, так і всередині країни, ускладнюється . Великі портові міста перебувають у центрі бойових дій, тому море як шлях для відвантаження продовольства закрите.

Експорт автомобільним чи залізничним транспортом можливий лише через вузький прохід, що не дозволить експортувати у таких масштабах, як, наприклад, порт.

Логістика у межах України також не є простою. Окупанти руйнують інфраструктуру, обстрілюють міста, дороги, що ускладнює транспортування.

Структура посівних площ в Україні буде змінюватися та адаптуватися до внутрішніх потреб і залежно від наявності насіння, добрив тощо.

Уже зараз на Хмельниччині планують збільшувати посіви гороху, ячменю, цукрового буряку та водночас зменшувати посіви кукурудзи та сої.

Експорт пшениці та її суміші, жита хоч і дозволений, але він підлягає ліцензуванню, що означає контроль Держави за кількістю експорту.

Тобто якщо ситуація погіршуватиметься і Україна потребуватиме більше харчів для власних громадян, продаж продукції за кордон може скоротитися ще більше.

Війна росії проти України поставила світ у дуже незручне становище з точки зору продовольчої безпеки. Чимало країн залежать від експорту українських продуктів, який нині став обмеженим або й узагалі недоступним.

Дії росії на території України призводять не лише до виникнення локальної гуманітарної катастрофи у Маріуполі, Харкові чи Херсоні, а можуть спричинити продовольчу кризу у десятках країн.

Тож весь світ, кожна країна без винятків, має докласти зусиль, щоб негайно зупинити російську агресію проти України.

Марія Дячук, фахівчиня відділу з екологізації промисловості ГО “Екодія”

Михайло Амосов, керівник відділу екологізації промисловості ГО “Екодія”

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Голодомор в Україні. 10 головних фактів

На думку більшості істориків, причиною голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померли щонайменше 3,9 мільйона людей. Кількість жертв у всьому СРСР оцінюють у близько сім мільйонів.

Майже 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 років геноцидом української нації. Але це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків, а низка країн, зокрема Росія, заперечують геноцид.

1. Геноцид

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.

Серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому “батько Конвенції про геноцид”, доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що “винищення української нації” – це “класичний приклад геноциду”.

Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.

Автор фото, HULTON ARCHIVE/GETTY IMAGES

Ще вісім країн засудили Голодомор як акт винищення людства або вшанували пам’ять мільйонів знищених голодом українців: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія та Чилі.

Росія визнала, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від нього постраждали багато регіонів СРСР.

“Ця трагедія не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду і не повинна бути предметом сучасних політичних спекуляцій”, – йдеться у заяві Державної Думи РФ.

Слова “геноцид” немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо “жахливим злочином проти народу України та людяності”. Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.

У 2010 році Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні оголосив про геноцидний характер Голодомору і намір керманичів СРСР Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.

За даними опитування групи “Рейтинг” минулого року, 82% українців вважають, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу.

2. Кількість жертв

Дослідники досі сперечаються щодо точної кількості жертв Голодомору.

Інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України внаслідок Голодомору 1932-1933 років на основі статистичних даних та сучасних методах демографічного статистичного аналізу.

Науковці реконструювали щорічні основні параметри динаміки населення України між 1926 та 1939 роками.

На основі цих оцінок інститут демографії назвав цифру загиблих від Голодомору у 3,9 мільйона людей. Саме цю цифру вважають найбільш науково доведеною.

Автор фото, УНІАН

Також науковці стверджують, що через падіння народжуваності під час Голодомору Україна недорахувалась 600 тисяч немовлят.

Деякі історики називають суттєво більші цифри, а Інститут національної пам’яті припускає, що загиблих в Україні близько 7 мільйонів.

У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору від 2010 року вказано число 3,9 млн.

3. Географія голоду

Дослідники дискутують щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр.

Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.

Український інститут демографії надав оцінку демографічних втрат внаслідок Голодомору у всьому СРСР та у колишніх республіках.

Втрати через надсмертність в результаті голоду за той період в СРСР становили 8,7 млн осіб. Серед республік колишнього СРСР Україна посідає перше місце за абсолютними обсягами втрат через надсмертність, а Казахстан має найвищі показники втрат відносно чисельності населення.

Українські вчені встановили, що відносні втрати через надсмертність в Україні у 1932-1934 роках у чотири рази вищі, ніж у Росії.

Масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.

Автор фото, ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Розкуркулювання селянина П. Масюка в селі Удачне Донецької області

Інститут демографії стверджує, що у Росії на регіони з найвищими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення та 1% території, тоді як в Україні – 41% населення та 34% території.

Найвища інтенсивність втрат від голоду була у центральних лісостепових регіонах України, що не відігравали головної ролі у заготівлі зерна, а в Росії – у її ключових зернових регіонах.

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.

Інститут демографії оцінює втрати населення в українських регіонах від 20% до 10% від загальної кількості.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

4. Де не було Голодомору

За даними історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.

Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

Автор фото, Музей Голодомору

Голоду практично не було в регіонах, які не належали до УРСР. На карті місця найбільшої кількості масових поховань

На боржників, які потрапили на ці “чорні дошки” (на противагу до “червоних дощок” – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

У роки голоду потрапляння села на “чорну дошку” означало вирок його жителям.

Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

Система “чорних дошок”, окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

Список населених пунктів, занесених на “чорні дошки” в 1932-33 рр.

Голоду зовсім не було на українських землях Галичини, Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили до складу Польщі, а також Буковині, яка була в Румунії, та у чехословацькому на тоді Закарпатті. Голод мало торкнувся Криму, який тоді належав до РСФСР.

5. Дюранті та перша згадка в пресі

Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

Автор фото, BOY JONES FILMS

Головну роль у фільмі “Містер Джонс” зіграв британський актор Джеймс Нортон, відомий за серіалами “Війна і мир” і “Макмафія”

У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв’ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись.

Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю “Тут немає хліба” про голод в Україні, яку передрукували у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд “Ціна правди” про трагічну долю Гарета Джонса та голод.

У 1934 році у Британському парламенті відбулись спеціальні дебати щодо Голодомору.

Сенсаційні відкриття журналістів спробував заперечити кореспондент New York Times у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: “Росіяни голодують, але не вмирають від голоду”.

Заголовок – “Тут немає хліба”, підзаголовок – “Гарет Джонс почув плач голоду по всій Україні, яка колись була морем хліба Росії”

Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пулітцерівську премію за свою діяльність.

В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пулітцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

6. Офіційне визнання

Саме слово “Голодомор” вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про “труднощі з продовольством”, але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово “Голодомор” вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.

Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки “Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів”.

Автор фото, УНІАН

За словами історика Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.

Першим професійним літературним твором про голод був “Жовтий князь” Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.

У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.

Вшановування пам’яті жертв Голодомору є частиною офіційної програми під час візитів іноземних делегацій до України.

7. Натуральні штрафи

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство.

Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом збагачення представників радянської влади.

Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Автор фото, ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі села Удачне Донецької області. 1933 рік

Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: “У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали”.

Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідала, що в селі досі пам’ятали людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.

Спеціальні загони за допомогою металевих “щупів” обшукували навіть городи селян й шукали закопані продукти.

У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: “Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються”.

На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон “про п’ять колосків”

У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та “інші антисоціальні елементи” розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.

Автор фото, ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Фотознімки років Голодомору авторства Миколи Боканя, який переживав геноцид у селі Батурин Бахмацького району Чернігівської області. На свій фотоапарат він зафіксував страждання від голоду родини та голодну смерть одного із синів – Костянтина

За каральним документом закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків”, оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Канібалізм

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

“Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: “Їсти власних дітей – це варварство”, – пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

Автор фото, UKRINFORM

За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Доктор історичних наук Василь Марочко вказує, що у першій половині 1932 року були поодинокі факти людожерства, а у другій половині 1932-го і в 1933-му – це стало масовим явищем в усіх областях України, де лютував голод.

“Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім’ю, коли в жертву приносили меншу дитину, щоб вижили старші. Особливо це було у весняний період”, – розповідає пан Марочко.

Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили селами. Також за ці роки з’їли кілька мільйонів собак і котів.

10. Переселення з Росії

Після Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних комісарів СРСР “Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників” від 25 жовтня 1933 року.

На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів.

Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали переселити колгоспників з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) – із Білорусі та Росії.

Автор фото, ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Розкуркулена сім’я біля свого колишнього будинку в селі Удачне Донецької області. 30-ті роки

До кінця 1933 року із Західної області РРФСР до Дніпропетровщини відправили 109 ешелонів з переселенцями та їхнім майном, з Центрально-чорноземної області Росії до Харківської області – 80 ешелонів, з Іванівської до Донецької – 44 ешелони.

З Білоруської РСР до Одеської області направили 61 ешелон, з Горьківської області – 35 ешелонів з людьми.

Хоча науковці вказують, що левова частка переселенців не прижилась на новому місці.

“Усе ж таки цифри про переселенців з Росії і Білорусі не дуже великі. Тисячі господарств у масштабі таких великих регіонів як Донбас і Слобожанщина – не надто вражаючі”, – вважає історик Станіслав Кульчицький.

Він також розповів, що, згідно з дослідженнями Інституту історії НАН України, більше половини з тих, хто переселився з Росії на територію України у 1933-1934 роках, повернулися назад до Росії через погані умови у спустошених тоді селах.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegramабо Viber!

У світі зросла кількість людей, які зіткнулися з голодом – ООН

Про це йдеться у доповіді ООН «Стан справ у галузі продовольчої безпеки та харчування у світі».

За даними ООН, з 2015 року частка голодуючих залишалася відносно незмінною, але в 2020-му вона зросла і продовжила зростати в 2021 році, досягнувши 9,8% світового населення. Для порівняння, в 2019 році ця частка становила 8%, а в 2020-му – 9,3%.

Загалом, минулого року близько 2,3 мільярдів людей у світі (29,3%) зіткнулися з помірною чи важкою формою відсутності продовольчої безпеки – це на 350 млн більше, ніж до початку пандемії.

В ООН прогнозують, що 90% українців можуть зіткнутися із бідністю у разі затяжної війни Якщо війна з Росією затягнеться на наступний рік, то 90 відсотків українців можуть зіткнутися з бідністю. 16 березня 2022, 09:59

В ООН зазначили, що у 2021 році продовжив зростати гендерний розрив у відсутності продовольчої безпеки: з помірною чи тяжкою формою відсутності продовольчої безпеки у світі зіштовхнулися 31,9% жінок порівняно з 27,6% чоловіків.

За прогнозами, у 2030 році, навіть з урахуванням відновлення світової економіки, близько 670 млн осіб або 8% світового населення, як і раніше, стикатимуться з голодом.

В ООН також відзначили вплив війни в Україні на продовольчу безпеку: у війні беруть участь два найбільші світові виробники основних зернових, олійних культур та добрив, вона порушує функціонування міжнародних товаропровідних ланцюжків і призводить до зростання цін на зерно, добрива, енергоносії, а також на готові продукти.

«Існує реальна небезпека того, що найближчими місяцями ці цифри ще більше зростуть. Глобальний стрибок цін на продовольство, паливо та добрива, який ми спостерігаємо внаслідок кризи в Україні, загрожує викликати голод у країнах у всьому світі. Це призведе до глобальної дестабілізації, голодних смертей та масової міграції у небачених раніше масштабах», – заявив директор-виконавець Всесвітньої продовольчої програми Девід Бізлі.

Нагадаємо, раніше в ООН заявили, що продовження війни в Україні може викликати масовий голод у світі – на межі голодної смерті опиняться близько 323 млн осіб.

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»