Вовк та семеро козенят (Брати Ґрімм)

Жила-була старенька коза. Вона мала семеро козенят і так їх любила, як може любити тільки мати. Ось вона якось надумала йти до лісу пошукати їжі, зібрала у коло усіх своїх діточок та й каже:

– Любі мої дітки, треба мені піти до лісу. А ви, дивіться, стережіться вовка! Якщо він сюди прийде, то усіх вас поїсть – зі шкурою та шерстю! Цей злодій уміє дуже влучно прикидатися, але ви його одразу впізнаєте: він має грубий голос та чорні лапи.

– Мила матінко, ми будемо обачні, так що йдіть собі, нема чого турбуватися!

Коза поблажливо замекала та й відправилася у подорож.

Час спливав непомітно. Ось раптом хтось грюкає у двері та гукає:

– Діточки рідненькі, діточки маленькі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенята по товстому голосу почули, що це вовк.

– Не відчинимо, – закричали вони,– ти не матуся наша; у тої голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти – вовк.

Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з’їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері та й каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали.

– Не відчинимо, у матусі нашої не чорні лапи: ти – вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря й каже:

– Я забився, помаж мені лапу тістом. Помазав йому пекар лапу тістом, побіг вовк
до мірошника й каже:

– Притруси мені лапу білим борошном.

Мірошник подумав: «Вовк, мабуть, хоче когось ошукати», і не погодився.

– Якщо ти цього не зробиш, я тебе з’їм.

Злякався мірошник і побілив йому лапу. Ось які бувають люди на світі!

Підійшов злодій втретє до дверей, постукав і каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам із лісу гостинців принесла!

– А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матуся.

Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, – і відчинили йому двері. А той, хто увійшов, був вовк.

Злякалися вони і вирішили сховатися. Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – у кухню, п’яте – у шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – у футляр від стінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: розкрив пащу і проковтнув їх одного по одному; тільки не знайшов те молодше, що сховалося у годиннику.

Наївшись досита, він пішов, розтягнувся на зеленій галявинці під деревом і заснув.

Приходить невдовзі стара коза із лісу додому. Ах, що ж вона там побачила. Двері відчинені. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменах, але ніхто не відкликався. Нарешті підійшла вона до молодшого, і почула у відповідь тоненький голосок:

– Мила матусю, я у годиннику сховався!

Витягла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і з’їв усіх. Можете собі уявити, як плакала коза через своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона у великому горі із дому, а молодше козеня побігло за нею слідом. Прийшла вона на галявинку, бачить– лежить біля дерева вовк і хропить так, що аж гілки тремтять. Роздивилася вона його з усіх боків і побачила, що у великому животі у нього щось ворушиться і перекидається.

«Ах, Боже мій, – подумала вона, – невже мої діточки, яких з’їв він на вечерю, ще живі?» І наказала вона козеняті бігти швидко додому і принести ножиці, голку і нитки. Ось розрізала вона чудовиську живіт, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козеня свою голову. Стала різати живіт далі, – тут і вискочили один по одному всі шестеро, живі-здорові, і нічого з ними поганого не сталося, тому що чудовисько від жадібності ковтало їх цілими. Ось уже радість була! Стали вони ласкатися та горнутися до милої своєї матусі, скакати і стрибати, немов кравчик на весіллі. Але стара коза сказала:

– Йдіть швидко і знайдіть каменів, ми наб’ємо ними живіт проклятущому звірові, доки він ще сонний.

Принесли тут семеро козенят багато-багато каменів і засунули їх вовку у живіт стільки, скільки помістилося. Зашила стара коза йому швидко живіт, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не прокинувся.

Виспався, нарешті, вовк, підвівся на ноги і відчув від каміння таку спрагу, що пішов до колодязя води напитися. Тільки він почав рухатися, а камені у животі один об другий стукають. І крикнув вовк:

Щось у пузі стука-грюка,
Ось така мені наука!

Це не козенята-стрибунці,
А важкі прокляті камінці!

Підійшов до колодязя, нахилився до води, хотів напитися, і потягли його важкі камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і почали кричати:

– Вовк мертвий! Вовк уже мертвий! – і стали від радості танцювати разом із своєю матусею біля колодязя.

Аналіз казки «Вовк і семеро козенят» братів Грімм (тема, основна думка, ознаки казки, композиція твору, план, цитатна характеристика персонажів)

Тема: казкова розповідь про те, як коза врятувала своїх козенят із вовчого черева.

Головна думка: «Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері».

Мета: уславлення материнської любові, якій під силу будь-яке завдання.

Рід літератури: епос.

Жанр: літературна казка.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Була собі …».

Персонажі: тварини наділені людськими рисами, розмовляють.

Слова-повтори: «не відчинимо, не відчинимо», «шукала вона…, шукала», «стрибали, витанцьовували», «вовк утопився, вовк утопився».

Трикратні дії: на третій раз козенята відкрили двері.

Чарівні числа: сім козенят.

Добро перемагає зло (коза врятувала козенят).

Композиція

Експозиція: мати-коза має семеро козенят.

Зав’язка: коза надумала піти в ліс за травичкою для діток.

Розвиток дії: наказує не відкривати двері вовкові, хижак змінює тембр голосу і колір шерсті, козенята впускають його до хати.

Кульмінація: вовк знаходить шестеро козенят і поїдає їх.

Розв’язка: додому повертається матір, сьоме козенятко розповідає про події, коза знаходить сплячого вовка, розпорола вовче черево, звідти повистрибували живісінькі козенята, натомість коза наклала каміння і зашила живіт хижаку, вовка мучить спрага, він іде до криниці, де топиться.

План

1. Коза мала семеро козенят.

2. Коза-мати надумала піти в ліс.

3. Застерігає своїх козенят.

4. У вовка товстий голос.

5. Крейда робить голос тонким.

6. У хижака чорна шерсть.

7. Мельник і пекар зарадили хижаку.

8. Не матуся, а вовк.

9. Сьоме козеня ховається в годиннику.

10. Вовк проковтнув шість козенят.

11. Мати-коза плаче і рятує своїх дітей.

12. Каміння потягнуло вовка на дно.

Головні персонажі: коза, семеро козенят і вовк.

Другорядні персонажі: крамар, пекар, мельник.

Цитатна характеристика козенят

Козенят було семеро

«Мала вона семеро маленьких козенят»

Оточені материнською любов’ю, піклуванням

«…любила їх так, як тільки може любити рідна мати».

«От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати»

Догадливі, розпізнають голос

«Але козенятка почули товстий голос і здогадалися, що то вовк»

«Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали:

Не послухалися мами, що не можна відкривати двері незнайомцям

«Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері».

«Козенятка перелякались та й ну ховатися!»

Поплатилися за довірливість

«Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному»

Щасливі, бо мати врятувала їх

«Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері»

Не цураються роботи

«Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево»

«Побачили це семеро козенят, збіглися до криниці та й ну стрибати, витанцьовувати»

Цитатна характеристика кози

«Була собі на світі стара коза»

Любила своїх козенят

«Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати»

Піклується про козенят

«От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати»

Дає настанови дітям, наказує не відкривати дверей незнайомцеві

«Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть»

«Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками!»

«Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею»

«Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить»

«Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться»

«І послала козенятко до хати по ножиці, голку та нитки».

«Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево»

Вправна, їй під силу будь-яке завдання

«А тоді заходилася пороти вовчиськові черево».

«…стара коза швиденько зашила його, та так спритно, що вовк нічого й не почув»

Біля радісних дітей і мати щаслива

«Танцюють з матір’ю навколо криниці та вигукують»

Цитатна характеристика вовка

Брехливий, обманює і дітей, і дорослих

«Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!»

«Я поранив собі лапу, помаж її тістом»

«Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий»

«Як не посиплеш, то я тебе з’їм!»

«Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному»

Має твердий сон, довго спить

«… вовк нічого й не почув, навіть і не ворухнувся».

«А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги»

Вовка мучить спрага

«А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги, то від каміння в животі йому дуже захотілося пити»

«Торохтить немов каміння, а козляток я ж ковтав!»

Каміння в череві потягло його на дно криниці, покараний за завдане зло

«Коли ж вовк підійшов до криниці і нахилився напитись, важке каміння потягло його вниз, він шубовснув у воду та й утопився»

ВОВК І СЕМЕРО КОЗЕНЯТ

Була собі на світі стара коза. Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати.

От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати.

Покликала їх усіх та й каже:

— Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть. Цей душогубець ким завгодно прикинутись може, але ви його зразу впізнаєте: у нього товстий голос і чорні лапи.

— Матусю, йди, не бійся за нас, ми будемо стерегтися.

Мекекнула стара і пішла собі спокійно до лісу.

А незабаром хтось постукав у двері до козенят та й гукнув:

— Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенятка почули товстий голос і здогадалися, що то вовк.

— Не відчинимо, не відчинимо,— закричали вони,— ти не наша матуся! В неї голос тоненький та солодкий, а в тебе товстий. Ти вовцюга-злодюга!

Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий. Він вернувся, постукав у двері й гукнув:

— Відчиніть, дітоньки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали:

— Не відчинимо! У нашої матусі ноги біленькі, гарненькі, а в тебе чорні, вовцюга-злодюга!

Вовк тоді подався до пекаря та й каже:

— Я поранив собі лапу, помаж її тістом.

А коли пекар помазав йому лапу тістом, він побіг до мельника й попросив:

— Посип мені лапу борошном.

Мельник здогадався, що вовк хоче когось піддурити, і сказав «ні».

Але вовк ревнув:

— Як не посиплеш, то я тебе з’їм!

Злякався мельник і посипав йому лапу борошном.

І ось прийшов злодюга втретє до дверей, постукав та й каже:

— Відчиніть, дітки, ваша матуся прийшла, гостинчиків з лісу принесла.

— Покажи нам перше свої ноги, щоб ми знали, чи ти справді наша матуся.

Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері. Але то була не матуся, а вовк.

Козенятка перелякались та й ну ховатися!

Одне стрибнуло під стіл, друге під ліжко, третє в грубку, четверте в кухню, п’яте в шафу, шосте під умивальник, а сьоме сховалось у великому годиннику, що висів на стіні. Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному. Пощастило тільки найменшому, що сховалося в годиннику: його вовк не знайшов.

Напхавши своє голодне черево, вовк посунув надвір, на зелений моріжок, розлігся в холодочку під дубом та й заснув.

Незабаром прийшла стара коза з лісу додому.

Ох, що ж вона побачила! Хатні двері розчинені навстіж. Стіл, ослони, стільці поперекидані, від умивальника самі черепки на долівці, а ковдри та подушки постягано з ліжка. Шукала вона своїх діток, шукала, та ніде не знайшла. Почала кликати кожного на ім’я, та ніхто не обізвався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно відгукнулось тоненьким голоском:

— Матусю, я осьде, в годиннику.

Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло все, що сталося: як прийшов вовк і як поїв його братиків і сестричок. Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками!

Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею.

Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить. Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться.

— Ой леле! — скрикнула вона.— Та невже ще живі мої бідні дітки, що їх вовк поковтав на вечерю?

І послала козенятко до хати по ножиці, голку та нитки. А тоді заходилася пороти вовчиськові черево. Тільки-но прорізала дірку, як одне козенятко вистромило голівку, а як стала пороти далі, так і повискакували одне по одному всі шестеро, і всі живісінькі, здоровісінькі, без подряпинки, бо вовчисько з великої жадоби ковтав їх цілими. Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері.

Але стара сказала їм:

— Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево.

Побігли семеро козеняток, нанесли каміння, напхали вовчиськові повнісіньке черево, а стара коза швиденько зашила його, та так спритно, що вовк нічого й не почув, навіть і не ворухнувся.

А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги, то від каміння в животі йому дуже захотілося пити, і він пішов шукати криницю, щоб напитись води. Та щойно він рушив з місця, як каміння у череві загуркотіло. Тоді вовк і скрикнув:

Це ж якого ще начиння

Я в живіт собі напхав?

Торохтить немов каміння,

А козляток я ж ковтав!

Коли ж вовк підійшов до криниці і нахилився напитись, важке каміння потягло його вниз, він шубовснув у воду та й утопився. Побачили це семеро козенят, збіглися до криниці та й ну стрибати, витанцьовувати. Танцюють з матір’ю навколо криниці та вигукують:

— Вовк утопився, вовк утопився!

Казка «Вовк та семеро козенят»
Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм

Казка «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм

Жила-була старенька коза. Вона мала семеро козенят і так їх любила, як може любити тільки мати. Ось вона якось надумала йти до лісу пошукати їжі, зібрала у коло усіх своїх діточок та й каже:

– Любі мої дітки, треба мені піти до лісу. А ви, дивіться, стережіться вовка! Якщо він сюди прийде, то усіх вас поїсть – зі шкурою та шерстю! Цей злодій уміє дуже влучно прикидатися, але ви його одразу впізнаєте: він має грубий голос та чорні лапи.

– Мила матінко, ми будемо обачні, так що йдіть собі, нема чого турбуватися!

Коза поблажливо замекала та й відправилася у подорож.

Час спливав непомітно. Ось раптом хтось грюкає у двері та гукає:

– Діточки рідненькі, діточки маленькі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенята по товстому голосу почули, що це вовк.

– Не відчинимо, – закричали вони,– ти не матуся наша; у тої голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти – вовк.

Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з’їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері та й каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали.

– Не відчинимо, у матусі нашої не чорні лапи: ти – вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря й каже:

– Я забився, намаж мені лапу тістом. Помазав йому пекар лапу тістом, побіг вовк
до мірошника й каже:

– Притруси мені лапу білим борошном.

Мірошник подумав: «Вовк, мабуть, хоче когось ошукати», і не погодився.

– Якщо ти цього не зробиш, я тебе з’їм.

Злякався мірошник і побілив йому лапу. Ось які бувають люди на світі!

Підійшов злодій втретє до дверей, постукав і каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам із лісу гостинців принесла!

– А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матуся.

Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, – і відчинили йому двері. А той, хто увійшов, був вовк.

Злякалися вони і вирішили сховатися. Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – у кухню, п’яте – у шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – у футляр від стінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: розкрив пащу і проковтнув їх одного по одному; тільки не знайшов те наймолодше, що сховалося у годиннику.

Наївшись досита, він пішов, розтягнувся на зеленій галявинці під деревом і заснув.

Приходить невдовзі стара коза із лісу додому. Ой, що ж вона там побачила!… Двері відчинені. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменах, але ніхто не відкликався. Нарешті підійшла вона до молодшого, і почула у відповідь тоненький голосок:

– Мила матусю, я у годиннику сховався!

Витягла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і з’їв усіх. Можете собі уявити, як плакала коза через своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона у великому горі із дому, а молодше козеня побігло за нею слідом. Прийшла вона на галявинку, бачить– лежить біля дерева вовк і хропить так, що аж гілки тремтять. Роздивилася вона його з усіх боків і побачила, що у великому животі у нього щось ворушиться і перекидається.

«Ах, Боже мій, – подумала вона, – невже мої діточки, яких з’їв він на вечерю, ще живі?» І наказала вона козеняті бігти швидко додому і принести ножиці, голку і нитки. Ось розрізала вона чудовиську живіт, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козеня свою голову. Стала різати живіт далі, – тут і вискочили один по одному всі шестеро, живі-здорові, і нічого з ними поганого не сталося, тому що чудовисько від жадібності ковтало їх цілими. Ось уже радість була! Стали вони пеститися та горнутися до милої своєї матусі, скакати і стрибати, немов кравчик на весіллі. Але стара коза сказала:

– Йдіть швидко і знайдіть каменів, ми наб’ємо ними живіт проклятущому звірові, доки він ще сонний.

Принесли тут семеро козенят багато-багато каменів і засунули їх вовку у живіт стільки, скільки помістилося. Зашила стара коза йому швидко живіт, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не прокинувся.

Виспався, нарешті, вовк, підвівся на ноги і відчув від каміння таку спрагу, що пішов до колодязя води напитися. Тільки він почав рухатися, а камені у животі один об другий стукають. І крикнув вовк:

Щось у пузі стука-грюка,
Ось така мені наука!

Це не козенята-стрибунці,
А важкі прокляті камінці!

Підійшов до колодязя, нахилився до води, хотів напитися, і потягли його важкі камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і почали кричати:

– Вовк мертвий! Вовк уже мертвий! – і стали від радості танцювати разом із своєю матусею біля колодязя.

Про казку «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм

Кожна людина в дитинстві знайомиться з казками, які залишають свій слід в нашому житті. Вони простими словами та прикладами вчать нас ставати кращими. Казка «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм саме така. Вона, не дивлячись на те, що пройшло багато років після публікації, залишається актуальною на сьогодні.

Одного дня мати-коза пішла на ринок за покупками, залишивши своїх бешкетників діток-козлят вдома. Умова була лиш одна — нікому не відкривати двері. Ніщо не віщувало біди, якби вовк не з’явився на їх галявині, та він дуже голодний. Радимо читати онлайн усім казку «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм українською мовою.

Зрозумівши, що вдома немає нікого крім маленьких козлят, він вирішив спробувати їх скуштувати. Чи вийде у вовка хитрістю виманити діток кози? Та що побачить коза, повернувшись додому?

Скачати казку «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм українською мовою можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) на нашому сайті в таких форматах: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).

“Вовк та семеро козенят” – казка братів Грімм, опублікована у складі циклу казок у 1812-1815 році.

Коли хочеться читати завжди і будь-де, можна завантажити книги на нашому сайті. У нас є різні книги, як поеми, романи, вірші, детективи, фентезі. А щоб більше дізнатись про історію, можна ознайомитись з анотацією, стислим переказом, а також відгуками вже прочитавших її людей.

Можна завантажити книгу, або слухати аудіо книгу / аудіокнигу (mp3). Щоб скачати книгу «Вовк та семеро козенят» Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм українською мовою повністю безкоштовно, без реєстрації та смс на електронну книгу, на телефон з ОС Андроїд (android), айфон, ПК (комп’ютер), айпад, треба вибрати один з форматів: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб).

В кожний літературний твір автор вкладає ідею, талант та власний стиль. А тому у нас ви знайдете під кожною книгою найцікавіші цитати, рецензії, короткий зміст. Все це допоможе вам обирати таку літературу, від якої ви отримаєте максимальне задоволення і користь.