§ 28. Закон і підзаконний акт

Одним із способів класифікації нормативних актів є поділ на закони та підзаконні акти.

1. Поняття та ознаки закону

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини та приймається вищим законодавчим органом або шляхом референдуму.

Для закону характерний ряд ознак, які відрізняють його від інших нормативних актів.

Першою ознакою закону є його прийняття вищим законодавчим органом або шляхом референдуму. У більшості сучасних держав таким органом є парламент. Надання права приймати закони саме парламенту — представницькому

органу держави — забезпечує найбільш повне представництво інтересів усіх соціальних груп, усього населення держави. Іноді право приймати закони може належати главі держави (зокрема, в абсолютній монархії). Відомі також випадки, коли парламент тимчасово делегує уряду повноваження приймати закони. Так, у 1992 р. Верховна Рада України тимчасово делегувала Кабінету Міністрів України право приймати декрети, які мали силу законів.

При цьому закони не можуть, та й не повинні регулювати всі суспільні відносини. Саме тому характерною ознакою законів є те, що вони регулюють лише найважливіші суспільні відносини.

Закон має особливе значення в системі нормативно-правових актів будь-якої держави. Адже характерною ознакою закону є те, що він має вищу юридичну силу. Будь-які інші нормативно-правові акти держави повинні відповідати законам. Якщо інший правовий акт суперечить закону, він не діятиме й підлягає скасуванню.

Закон є нормативним актом загального характеру, він установлює загальнообов’язкові правила поведінки, застосовується багаторазово.

Закон, як і будь-який інший нормативний акт, гарантується та охороняється державою. У разі порушення або недотримання норм, установлених законом, до порушника можуть бути застосовані засоби примусу, застосовано стягнення чи покарання.

Закон приймається в особливому порядку, який називається «законодавча процедура». У більшості держав порядок прийняття законів визначається спеціальними нормативними актами або конституцією. У той же час особливий порядок чітко визначений також і для доповнення, зміни або скасування закону.

Закони за рівнем їхньої юридичної сили можна поділити на три основних види.

2. Поняття та особливості правового статусу конституції

Особливе місце в системі нормативних актів держави займає конституція – основний закон держави. Слово конституція, як і чимало інших юридичних понять, має латинське походження (латин. constitutio — устрій, установлення, положення). Саме за часів давньоримської держави цим словом позначалися акти різних органів державної влади, зокрема укази імператорів. Застосовувалося це слово й для позначення актів, які приймалися в ряді середньовічних держав Європи, зокрема в Польщі. Однак у той час поняттям «конституція» називали чимало нормативних актів. Свого сучасного значення слово конституція набуло у XVIII ст., коли було прийнято перші конституції сучасного типу — у США (1787), Франції (1791), Польщі (1791).

Нині в більшості держав світу конституція — це основний закон, нормативний акт найвищої юридичної сили, який визначає та закріплює форму держави, основи державного ладу, права та свободи людини й громадянина.

Конституція — найважливіший правовий документ будь-якої держави, через те вона має особливий юридичний статус.

У Великій Британії немає конституції як такої. Не існує навіть точного переліку документів, які б належали до британської конституції. Конституція Великої Британії — це сукупність законів, прецедентів і конституційних звичаїв. Конституція Індії — найбільша за обсягом у світі: вона включає 465 статей, 12 великих додатків, більше 70 поправок і складається з 117 369 слів у версії англійською мовою, крім якої існує також офіційний переклад на хінді. Окремі поправки за обсягом наближаються до. конституції США.

Найдавнішою конституцією світу є основний закон Сан-Марино, який був прийнятий ще в 1600 р.

Конституція Японії єдина у світі, де вказано офіційну відмову країни від війни як форми забезпечення державного суверенітету.

По-перше, для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу процедуру.

По-друге, конституціям надається найвища юридична сила. Усі закони, інші нормативно-правові акти держави, яка має конституцію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь-якими органами чи посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправним.

По-третє, конституція має підвищену стабільність. Її зміна, так само як і прийняття, пов’язана з виконанням певної ускладненої процедури, що забезпечує сталість основного закону й певною мірою незалежність від поточних політичних перипетій у державі.

Завдяки наданню конституції вищої юридичної сили й підвищеної стабільності вона має установчий характер, є базою для створення інших нормативно-правових актів держави.

По-четверте, з огляду на особливу важливість конституції як основного закону, держава забезпечує високий рівень її захисту. У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного судочинства, установлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції будь-яких, навіть найвищих, осіб.

3. Види конституцій

За своїми юридичними ознаками конституції поділяють на ряд типів.

Нині конституції більшості країн світу мають форму документа, який викладений на папері, записаний в одному чи декількох документах. У таких випадках говорять про писану конституцію. Однак у деяких державах конституції як певного нормативного акта не існує. Основні положення, що регулюють життя суспільства, закріплюються в певних традиціях, ідеях, доктринах. Такими державами є Велика Британія, Ізраїль та Нова Зеландія. Тоді йдеться про неписану конституцію.

Конституції України, Росії, США, ФРН, Польщі, Індії складаються з одного документа, який має відповідну назву — це кодифіковані (систематизовані) конституції. Однак у деяких країнах конституційними актами є декілька документів. Так, у Канаді конституція складається з 25 нормативних актів, у Швеції — з 3. Такі конституції називають некодифікованими.

У сучасних демократичних державах норми конституції не лише проголошуються, а й реалізуються на практиці. Вони відтворюють реальне життя держави, саме тому їх називають реальними. Однак існують держави, у яких норми, закріплені в основному законі, запишаються лише на папері, не підтверджені у фактичному житті держави. Такі конституції називають фіктивними.

Конституції держав мають різну історію, їх, як ви вже знаєте, по-різному приймали. Тому існує поділ конституцій за способом прийняття. Якщо конституція приймається референдумом, установчим органом або представницьким органом (парламентом), її називають народною конституцією. Конституції, даровані монархом, іншою особою чи органом, називають дарованими (або октройованими). Іноді виокремлюють також конституції, які прийняті внаслідок досягнення певної угоди, їх називають договірними.

Життя не зупиняється, тому з часом виникає необхідність унесення змін до основного закону. У різних державах передбачена різна процедура внесення змін до конституції. У деяких країнах процедура внесення змін до конституції є досить простою — вона не відрізняється від порядку прийняття або внесення змін до звичайних законів. Такі конституції мають назву гнучких. Однак у більшості держав для внесення змін до конституції передбачено більш складний порядок, ніж для звичайних законів. Такі конституції називають жорсткими. В одних державах зміни повинні бути затверджені референдумом, в інших — двічі підтримані парламентом, іноді для їх прийняття в представницькому органі необхідна кваліфікована більшість голосів депутатів. Існують і інші способи надання конституції жорсткого характеру.

4. Конституційні та поточні закони

Інші закони поділяють на конституційні та поточні.

Конституційні закони займають у системі нормативних актів держави наступне за конституцією місце: їхня юридична сила нижча від конституції, але вища, ніж у поточних законів. До конституційних належать закони, які вносять зміни та доповнення до основного закону держави. У багатьох випадках (у країнах, де конституція має жорсткий характер) прийняття цих законів передбачає більш складну процедуру, ніж для звичайних законів.

У деяких державах конституційними називають також закони, прийняття яких прямо передбачено конституцією та має розвинути її положення. Так, у деяких країнах конституція прямо передбачає закони про окремі органи державної влади, про вибори, про державний устрій держави, основні права людини тощо.

Більшість законів, які приймаються в будь-якій державі, — звичайні, або поточні закони. Вони приймаються відповідно до передбаченої процедури. Закони регулюють суспільні відносини, які належать до різних сфер соціально-економічного життя. Вони мають меншу юридичну силу, ніж конституція та конституційні закони, але вони за юридичною силою вищі, ніж будь-які підзаконні акти.

5. Підзаконні нормативно-правові акти

Закони регулюють лише найважливіші суспільні відносини. Для регулювання тих суспільних відносин, які потребують регулювання держави, але не врегульовані законом, у будь-якій державі існують підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконний нормативно-правовий акт — це правовий акт, прийнятий компетентним органом державної влади, місцевого самоврядування або уповноваженим державою суб’єктом у встановленому порядку відповідно до закону та для його виконання.

Юридична сила будь-якого подзаконного нормативно-правового акта нижча, ніж юридична сила будь-якого закону.

Підзаконні нормативно-правові акти поділяють залежно від поширення їхньої дії, за суб’єктами прийняття, а також за галузями права.

Загальні підзаконні нормативно-правові акти поширюються на всю територію держави та на всіх, хто знаходиться на цій території. Ці акти приймають здебільшого вищі органи виконавчої влади, глава держави. Так, загальними будуть указ президента держави про оголошення надзвичайного стану на всій території держави, постанова уряду про святкування певної події тощо. Місцеві акти приймають місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, поширюються на територію певної адміністративної одиниці держави — провінцію, землю, штат, область, місто тощо. Відомчі нормативно-правові акти регулюють окремі галузі суспільних відносин.

Закони є основою правової системи більшості держав світу. Вони мають вищу юридичну силу та приймаються в особливому порядку відповідно до законодавчої процедури.

Серед законів визначають конституцію — основний закон держави, конституційні закони та поточні (звичайні) закони.

Конституція — основний закон — має найвищу юридичну силу є основою для розроблення законів і нормативно-правових актів, для неї характерні особливий характер прийняття, підвищена стабільність, підвищений юридичний захист конституції.

Підзаконні нормативно-правові акти регулюють відносини, що не врегульовані законами, приймаються на їхнє виконання та розвиток.

Запам’ятайте: закон, конституція, конституційний закон, поточний (звичайний) закон, підзаконний нормативно-правовий акт.

Запитання та завдання

1. Поясніть поняття «закон», «конституція», «конституційний закон», «поточний (звичайний) закон».

2. Назвіть ознаки закону.

3. З нормами яких законів вам доводилося мати справу у своєму житті?

4. Назвіть особливості правового статусу конституції як основного закону.

5. Які види конституцій вам відомі?

6. Наведіть приклади різних видів підзаконних нормативно-правових актів.

А звичайні та конституційні закони

Б закон і підзаконний нормативно-правовий акт

§3. Джерела права країн Стародавнього Сходу

Найдавнішими джерелами права давньосхідних країн були звичаї. В той же час, як свідчать історичні джерела, збереглися окремі письмові правові пам’ятки, датовані ІІІ—ІІ тис. до н. е.

3.1. Джерела права Вавилоу. Закони царя Хаммурапі

З найдавніших джерел права Стародавнього Сходу, що дійшли до нас, слід відзначити правові пам’ятки Міжріччя: закони Урукагіни (бл. 2400 р. до н. е.), шумерські закони часів правління династій Ісіна і Ларси (ХХІ—ХVІІІ ст. до н. е.), «Закони Хаммурапі» (ХVІІІ ст. до н. е.).

У цьому ряду центральне місце займають Закони вавилонського царя Хаммурапі. Вони були вибиті на великому (біля 2 м) чорному базальтовому стовпі. Вгорі лицьової сторони стовпа зображений рельєф царя, який стоїть перед богом Сонця Шамашем — захисником суду. Під рельєфом накреслено текст законів, що заповнює обидві сторони стовпа.

Текст розділяється на три частини. Першою частиною є значний за обсягом вступ, в якому Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, «щоб сильний не гнобив слабшого». Потім подається перелік благодіянь, які Хаммурапі надав містам своєї держави. Після вступу розміщені статті законів, які, в свою чергу, закінчуються ґрунтовним висновком.

Всього пам’ятка нараховує 282 статті. Вони не містять загальних принципів, відсутня система у викладі, хоч певна логіка має місце.

При складанні збірника в його основу було покладено старе звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.

Закони Хаммурапі представляли скоріше реформоване законодавство, що так і не дійшло до всіх районів Вавилонської держави. Вони не являють собою вичерпну кодифікацію законів, і, отже, ще більша кількість звичаєвих правових інститутів, відомих з матеріалів інших джерел, ще не піддана обробці. Це, мабуть, залежало від характеру реформ законів, що містилися в джерелах, і було виключно звичайним явищем для законодавства більш пізніх епох. Здавна відомі і закони, що мали силу, не потребували поправок і навіть не вимагали свого закріплення в письмовій формі. Всі, кому потрібні були відомості про закони, були більш-менш знайомі з основними правовими нормами, свідчення про які передавалися далі в традиційній усній, і часто досить точній формі.

Стосовно загального рівня юридичної техніки Законів Хаммурапі потрібно зазначити, що його правові норми носять явно виражений казуїстичний характер. Але при цьому всі представлені випадки розбираються досить докладно. Ці закони, як правило (що було типово для будь-якого казуїстичного тексту), починаються зі слова «якщо», після котрого подається опис конкретної ситуації, до якої і відносилася відповідна юридична норма цивільного або кримінального права. Вавилонська система правових норм реалізовувалася на базі судових процесів, що проводилися державними чиновниками. Будь-який процес завжди прив’язувався до конфліктних ситуацій, які можна було досить легко спостерігати. Ці події мали бути сформульовані у вигляді простих тверджень або спростувань, яким пізніше можна було надати силу доказів, що підкріплювалися клятвою або доводилися божим судом.

Закони Хаммурапі на відміну від інших східних кодифікацій не містять релігійного і морального елементу.

Практичне заняття 1. Конституції УРСР: «сталінська» і «розвиненого соціалізму» (порівняння Основних Законів 1937 та 1978 рр.)

МЕТА: на основі порівняльного аналізу визначити спільне й відмінне в Конституціях УРСР 1937 та 1978 рр.

Рекомендації щодо роботи на практичному занятті наведено на с. 253.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. За додатковими джерелами інформації ознайомитися зі змістом Конституцій УРСР 1937 та 1978 рр. Визначити спільне й відмінне в їхніх основних положеннях.

2. Підготувати есе за однією з наведених тем: 1) Конституція УРСР 1937 р. та реалії життя республіки за сталінських часів. 2) Конституція УРСР 1978 р. та реалії життя республіки періоду «застою».

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених завдань, обговоріть результати їх виконання й визначте найцікавіші роботи.

2. Запропонуйте класу спільні висновки, яких ви дійшли під час роботи в малих групах.

3. Презентуйте визначені в групах найцікавіші з підготовлених до уроку завдань класу.

4. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.