§ 10. Правління Володимира Мономаха

Коли в 1113 р. київський князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого, який характеризувався жорстокістю та потуранням купцям і лихварям, помер, у Києві спалахнуло повстання. Городяни були незадоволені прислужником Святополка, міським тисяцьким Путятою. Повстанці розгромили його хороми, розграбували садиби лихварів. Бояри й купці, перелякані подіями в Києві, зібрали спеціальне віче із заможних городян, яке постановило покликати на престол до Києва шанованого людьми Володимира Всеволодовича (Мономаха).

Невідомий автор. Князь Володимир Мономах. XVII ст.

Князь Володимир Мономах прибув до Києва зі своїм військом і придушив повстання. Сидів на київському престолі з 1113 до 1125 р. Він був сином Всеволода Ярославича й дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Родове ім’я своєї матері, візантійської царівни, Володимир приєднав до свого імені.

Переяславське князівство, де протягом 20 років правив Мономах, постійно зазнавало половецьких набігів. Тому князь дуже добре знав, як важко боронитися від ворогів самотужки. Він доклав чимало зусиль для припинення князівських усобиць і згуртування сил для опору кочівникам. З цією метою тричі скликав князів на з’їзди, де вони присягали на Євангелії та цілували хрест, що житимуть у злагоді між собою. Князь дотримувався постанови любецького з’їзду й вимагав цього від своїх підлеглих. Найменші спроби внести розбрат, вийти з-під влади великого князя київського швидко й жорстоко придушувалися.

Коли Давид Ігорьович, один з учасників любецького з’їзду князів (волинський князь, онук Ярослава Мудрого), порушив клятву, пішов проти іншого учасника з’їзду — князя Василька Ростиславича — й осліпив його, Володимир Мономах домігся кари для порушника: «Не бувало ще на Руській землі ні за наших дідів, ні за наших батьків такого лиха. Підіть, щоб поправити те все лихо, що натворилося. Бо як цього не поправимо, то настане в нас ще гірше лихо й почне заколювати брат брата, і погибне наша земля, а наші вороги половці прийдуть і візьмуть її». Такі заходи князя зміцнювали державу.

Володимирові Мономаху вдалося відновити єдиновладну монархію часів Ярослава Мудрого. У жорстокій боротьбі він зумів об’єднати три чверті території держави: Київщину, Волинь, Турово-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Мінську землі та Поволжя. лише в Галицьких землях самостійно правили брати Ростиславичі, а в Полоцьку — нащадки Всеслава.

Припинення міжусобної боротьби позитивно вплинуло на економічний розвиток держави. Швидкими темпами почали розвиватися сільське господарство й ремісниче виробництво, пожвавилася торгівля, а це сприяло розбудові старих міст і виникненню нових.

У Києві Володимир Мономах побудував під Вишгородом міст через Дніпро (1115) і нові храми. Наповнювалася державна скарбниця. Київ переживав нове піднесення.

Князь уніс до «Руської правди» і «Правди Ярославичів» доповнення — «Статут Володимира Всеволодовича». У ньому він пішов на поступки закупам (боржникам), обмеживши на них права бояр, заборонив лихварям брати високі відсотки за борги. Так утруднювалося перетворення вільних людей на рабів (холопів).

Володимир Мономах добре знав причини повстання в Києві й тому зменшив податки міщанам і повинності селянам, обмежив застосування рабської праці. Дбаючи про розвиток торгівлі, князь надавав пільги тим купцям, які втратили майно внаслідок пожежі чи війни.

САМОСТІЙНИЙ РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬ-КНЯЗІВСТВ РУСІ-УКРАЇНИ в середині XII — на початку XIII ст.

Нові закони сприяли економічному розвиткові держави.

За часів Володимира Мономаха Русь-Україна зміцнила свої міжнародні позиції та авторитет. Цьому насамперед сприяли переможні війни з половцями. Володимир Мономах змінив військову тактику боротьби з кочівниками. Замість оборони від набігів князь організував кілька рейдів у глиб Половецьких земель. Починаючи з 1103 р. він здійснив п’ять великих переможних походів у половецький степ. Зазнавши нищівної поразки, частина половців почала служити руським князям. Славу про перемоги дружинників Мономаха над кочовими племенами відтворено в билинах.

З Руссю-Україною, що відновила свою могутність, шукали союзу Візантія, Скандинавські країни та держави Західної Європи. Союзи держав у ті часи, як відомо, скріплювалися сімейними узами. Сам Володимир був одружений з англійською принцесою Гітою. Його старший син Мстислав — зі шведською принцесою Христиною. Дочка Мономаха стала дружиною угорського короля Коломана. Щоб роз’єднати половецькі сили, свого молодшого сина Юрія він одружив з дочкою половецького хана.

Володимир Мономах помер у 1125 р. у віці 72 років. Його поховали в Софійському соборі в Києві. Своїм синам він наказав жити чесно й у злагоді, щоб розвивався і міцнів їхній рідний край.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Повчання дітям

Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтеся ні на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережіться, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, — не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете й де станете, — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде — чи простий, чи знатний, чи посол — якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони, ходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.

Недужого відвідайте, за мерцем ідіть, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорому, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того вчіться, так же, як отець мій. Удома сидячи, він знав п’ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, — так отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні [. ]

• 1. Яку чесноту Володимир Мономах найчастіше згадує в цьому уривку?
• 2. Що в «Повчанні дітям» Володимира Мономаха не втратило значення і сьогодні?

2. Правління Мстислава Великого

Після смерті Володимира Мономаха престол зайняв його старший син Мстислав (1125-1132), який продовжив політику свого батька. Він піклувався про єдність держави, був видатним полководцем і державним діячем, боровся з князівськими чварами й увійшов в історію під іменем Мстислава Великого. Йому часто доводилося виступати головним суддею в суперечках удільних князів. Непокірних він приводив до послуху силою. Мстислав зробив кілька успішних походів на половців. На західних кордонах він воював з ятвягами, на півночі — з чуддю. У внутрішньому житті держави Мстислав також не змінив батьківської політики. Він дбав про розвиток економіки — підтримував торгівлю, ремісниче виробництво. За його правління тривало велике будівництво, що свідчить передусім про добрий стан економіки. Мстислав успішно продовжував зміцнювати міжнародний авторитет своєї держави. Будучи внуком останнього англосаксонського короля Гарольда, Мстислав видав заміж своїх доньок за норвезького короля, угорського короля та майбутнього імператора Візантії.

Русь-Україна на якийсь час знову стала єдиною централізованою монархією. Як бачимо на прикладі Володимира Мономаха та Мстислава Великого, сильні особистості, освічені й наділені державним мисленням, можуть суттєво впливати на перебіг історії.

Після смерті Мстислава в 1132 р. дроблення держави на князівства-уділи стало незворотним.

Процес втрати великим князем київським провідної ролі, який розпочався після Ярослава Мудрого, завершився зі смертю Мстислава Великого.

Завдання та запитання

• 1. Історичний бліцтурнір. Установіть певну черговість і відповідайте на запитання одне за одним. Хто не зможе вчасно відповісти, вибуває з турніру.

1. Коли помер князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого?
2. Яка подія стала приводом до повстання в Києві?
3. Хто взяв участь у повстанні в 1113 р.?
4. Яке рішення ухвалили на вічі в Києві заможні городяни 1113 р.?
5. Назвіть причини повстання 1113 р.
6. Ким була мати Володимира Всеволодовича (Мономаха)?
7. Володарем якого князівства був Володимир Мономах до приходу на київський престол?
8. Що здійснив Володимир Мономах, щоб припинити князівські міжусобиці?
9. Які землі вдалося йому об’єднати?
10. Яке будівництво здійснювалося за Володимира Мономаха в Києві?
11. Скільки великих походів здійснив Мономах на половців?
12. З якими країнами Мономах налагодив міжнародні зв’язки?
13. Як називався додаток до «Руської правди» Володимира Мономаха?
14. У якому віці помер Володимир Мономах?
15. Де поховали Володимира Мономаха?
16. Що заповідав своїм синам Володимир Мономах?
17. Хто посів київський престол після смерті Володимира Мономаха?
18. Назвіть роки правління Мстислава Великого.
19. Як закінчилися походи Мстислава на половців?
20. Яке було основне завдання у внутрішній політиці Мстислава?
21. Яке було основне завдання в зовнішній політиці Мстислава?
22. Як здійснювалася зовнішня політика за Мстислава?

• 2. Які князівства утворилися на теренах сучасної України?
• 3. Позначте в зошиті на стрічці часу роки правління Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха й основні події за їхнього правління.
• 4. Зробіть висновок щодо зовнішньої та внутрішньої політики Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха.
• 5. У чому полягає суть феодального дроблення? Розкрийте причини цього історичного процесу.
• 6*. Порівняйте період феодального дроблення в Західній Європі та Русі-Україні.
• 7. Що з того, про що каже Володимир Мономах у «Повчанні дітям», ви врахуєте, створюючи власний кодекс честі?
• 8*. Що, на вашу думку, серед наслідків феодального дроблення було позитивним, а що — негативним? Що переважає? Обґрунтуйте відповідь.
• 9. Проаналізуйте текст параграфа й історичних джерел і створіть історичний портрет Володимира Мономаха як людини й політичного лідера.
• 10. Поясніть причини й наслідки військових походів Володимира Мономаха проти язичників-половців. Обґрунтуйте свою відповідь.

В якому столітті жив Мономах

Володимир Мономах — онук Ярослава Мудрого, син великого князя київського Всеволода Ярославича та грецької царівни, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, звідки й походить його прізвище. Народився 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові. За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці. Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів. Київська верхівка запрошує Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги. Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим «Руської правди» й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого. Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури «Повість минулих літ». Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року «Повчання» своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави. Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.

Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський. Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина. Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі запрошували собі на допомогу кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах. Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни. Після Ізяслава в Києві правив його брат Святослав чернігівський, на його місце в Чернігів сів Всеволод, а син Всеволодів, Володимир Мономах, одержав Смоленськ. Зі смертю Ізяслава в Київ прийшов Всеволод, а в Чернігів посадили Володимира.та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів. Київська верхівка запрошує Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги. Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим «Руської правди» й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого. Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури «Повість минулих літ». Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року «Повчання» своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави. Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році житт.Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.

Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський. Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина. Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі запрошували собі на допомогу кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах. Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни. Після Ізяслава в Києві правив його брат Святослав чернігівський, на його місце в Чернігів сів Всеволод, а син Всеволодів, Володимир Мономах, одержав Смоленськ. Зі смертю Ізяслава в Київ прийшов Всеволод, а в Чернігів посадили Володимира.

Відтоді молодий князь Мономах повів запеклу війну, як із внутрішніми ворогами, безудільними князями, синами Ростислава Володимировича, так і з полоцькими князями, які, використовуючи допомогу кочовиків, сіяли смуту в державі. Володимир зброєю упокорював і в’ятичів, які не хотіли підкорятися Рюриковичам. Коли й Волинь не підкорилася київському князю Всеволоду, Володимир, за наказом батька, навів там лад і посадив на князівський стіл київського ставленика.

Таким чином, на час смерті свого батька, великого князя київського Всеволода, Володимир був уже відомий у державі й популярний як серед народу, так і серед вищих зверхників, бояр та дружинників. Не бажаючи бути призвідником нових чвар, Володимир відмовляється від свого законного права на київський престол і сам прикликає на київське князювання Ізяславового сина Святополка з Турова. Разом із Святополком, а після його смерті вже й як київський князь, Володимир незмінно проявляв мудрість і розважливість у складних взаєминах із непокірними князями та половцями, які дедалі частіше пустошили й плюндрували Руську землю, особливо після жорстоких поразок русичів від кочовиків під Трипіллям 20 травня 1093 року і

23 липня того самого року між Києвом та Вишгородом. Досі Володимир намагався вмовляннями залагодити стосунки між князями, а після цих поразок він починає особливо рішуче боротися з половцями, спрямовує увесь свій дипломатичний хист на переговори з руськими князями, організовує їх на боротьбу з ворогом.липня того самого року між Києвом та Вишгородом. Досі Володимир намагався вмовляннями залагодити стосунки між князями, а після цих поразок він починає особливо рішуче боротися з половцями, спрямовує увесь свій дипломатичний хист на переговори з руськими князями, організовує їх на боротьбу з ворогом.

Володимир, вбачаючи причини розбрату між князями у недосконалій системі спадковості, залишеній після Ярослава Мудрого, знайшов вихід у реформуванні цієї системи. Задля цього він із своїми прибічниками ініціює скликання Любецького з’їзду князів у 1097 році, який запровадив вотчинний спадковий принцип володіння землями і князівствами. «Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного», — вирішили тоді князі. Святополк, великий князь київський, та князі переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимир- волинський Давид Ігорович, теребовельський Василько Ростиславич домовилися перед загрозою іноземної інтервенції припинити міжусобиці, що послаблювали державу й робили її легкою здобиччю половців. Проте усобиці тривали, а князі порушували любецькі домовленості. Новими спробами Володимира Мономаха та його однодумців примирити князів були наступні з’їзди: Витичівський (1100 року, у селі Витичів поблизу Вишгорода) та Долобський (1103 року, поблизу Долобського озера під Києвом). На Долобському з’їзді Володимир Мономах завдяки пристрасній промові схилив князів до об’єднання і виступу, що принесло руським військам велику перемогу над половцями.Володимир, вбачаючи причини розбрату між князями у недосконалій системі спадковості, залишеній після Ярослава Мудрого, знайшов вихід у реформуванні цієї системи. Задля цього він із своїми прибічниками ініціює скликання Любецького з’їзду князів у 1097 році, який запровадив вотчинний спадковий принцип володіння землями і князівствами. «Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного», — вирішили тоді князі. Святополк, великий князь київський, та князі переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимир- волинський Давид Ігорович, теребовельський Василько Ростиславич домовилися перед загрозою іноземної інтервенції припинити міжусобиці, що послаблювали державу й робили її легкою здобиччю половців. Проте усобиці тривали, а князі порушували любецькі домовленості. Новими спробами Володимира Мономаха та його однодумців примирити князів були наступні з’їзди: Витичівський (1100 року, у селі Витичів поблизу Вишгорода) та Долобський (1103 року, поблизу Долобського озера під Києвом). На Долобському з’їзді Володимир Мономах завдяки пристрасній промові схилив князів до об’єднання і виступу, що принесло руським військам велику перемогу над половцями.

Володимир Мономах зміцнив міжнародні позиції Руської землі. У «Слові про загибель Руської землі», літературній пам’ятці XIII століття, що славить блискуче минуле Русі, Мономаха названо одним з найвідоміших князів, з яким шукали дружби правителі багатьох країн світу, зокрема й візантійський імператор. Дочка Мономахова Марія була одружена з Леоном Діогеновичем з імператорського дому Романа IV Діогена. Сам Володимир був одружений з дочкою англійського короля Гіті. Народжений від цього шлюбу його син Мстислав одружився зі шведською принцесою Христиною, дочкою шведського короля Стейкельса. А візантійський імператор Іоанн II у 1120 році взяв собі за дружину онуку Мономаха, дочку його сина Мстислава.Володимир Мономах зміцнив міжнародні позиції Руської землі. У «Слові про загибель Руської землі», літературній пам’ятці XIII століття, що славить блискуче минуле Русі, Мономаха названо одним з найвідоміших князів, з яким шукали дружби правителі багатьох країн світу, зокрема й візантійський імператор. Дочка Мономахова Марія була одружена з Леоном Діогеновичем з імператорського дому Романа IV Діогена. Сам Володимир був одружений з дочкою англійського короля Гіті. Народжений від цього шлюбу його син Мстислав одружився зі шведською принцесою Христиною, дочкою шведського короля Стейкельса. А візантійський імператор Іоанн II у 1120 році взяв собі за дружину онуку Мономаха, дочку його сина Мстислава.

Гучну славу й популярність Володимир завоював не тільки завдяки своїй мудрості як державного діяча або полководця, який хоч і на короткий час, а проте зумів об’єднати розрізнені руські сили на переможні походи проти половців, а й завдяки широким просвітницьким заходам. Доба Володимира Мономаха була часом розквіту культури в Русі. У Києві та в інших містах один за одним виростали кам’яні храми, оздоблені настінним живописом та мусією. Зокрема, в той час було збудовано і прикрашено Михайлівський Золотоверхий і Видубицький монастирі у Києві, а також чудову церкву на річці Альті, на місці загибелі князя Бориса. З ініціативи Мономаха видубицький ігумен Сильвестр виправив і уклав на основі писань Нестора, літописця Печерського монастиря, та ін-ших літературних текстів літопис — славнозвісну «Повість минулих літ». У часи його князювання було здійснено багато перекладів з візан-тійських видань, почали складатися житія відомих руських людей та православних святих. Ігумен печерський Нестор започаткував Патерик, збірник житій печерських преподобних отців; з’явилися житія княгині Ольги і святого Володимира, складені ченцем Іаковом, сказання про Бориса та Гліба. Та й сам Мономах був неабияким письменником, як свідчать деякі його твори, зокрема лист до Олега Святославича. Та особливо вславило його «Повчання», своєрідний духовний заповіт дітям, в якому він врозумляв своїх наступників бути гідними людьми, виконувати заповіти старших, любити рідну землю. «А над усе не забувайте убогих. і не давайте сильним погубити людину. Також бідного смерда і вбогу вдовицю. Більше всього шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий, всіх пригощайте. Цим прославиться людина по всіх землях». Він заповідав також не пишатися своїм званням, пам’ятати, що все в руках Божих, і не прагнути великих багатств, вважаючи це великим гріхом. Наостанок він наказує своїм дітям, а водночас і всім своїм сучасникам, тоді сущим, вчитися читати, і наводить як взірець свого батька, котрий знав п’ять мов.Гучну славу й популярність Володимир завоював не тільки завдяки своїй мудрості як державного діяча або полководця, який хоч і на короткий час, а проте зумів об’єднати розрізнені руські сили на переможні походи проти половців, а й завдяки широким просвітницьким заходам. Доба Володимира Мономаха була часом розквіту культури в Русі. У Києві та в інших містах один за одним виростали кам’яні храми, оздоблені настінним живописом та мусією. Зокрема, в той час було збудовано і прикрашено Михайлівський Золотоверхий і Видубицький монастирі у Києві, а також чудову церкву на річці Альті, на місці загибелі князя Бориса. З ініціативи Мономаха видубицький ігумен Сильвестр виправив і уклав на основі писань Нестора, літописця Печерського монастиря, та ін-ших літературних текстів літопис — славнозвісну «Повість минулих літ». У часи його князювання було здійснено багато перекладів з візан-тійських видань, почали складатися житія відомих руських людей та православних святих. Ігумен печерський Нестор започаткував Патерик, збірник житій печерських преподобних отців; з’явилися житія княгині Ольги і святого Володимира, складені ченцем Іаковом, сказання про Бориса та Гліба. Та й сам Мономах був неабияким письменником, як свідчать деякі його твори, зокрема лист до Олега Святославича. Та особливо вславило його «Повчання», своєрідний духовний заповіт дітям, в якому він врозумляв своїх наступників бути гідними людьми, виконувати заповіти старших, любити рідну землю. «А над усе не забувайте убогих. і не давайте сильним погубити людину. Також бідного смерда і вбогу вдовицю. Більше всього шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий, всіх пригощайте. Цим прославиться людина по всіх землях». Він заповідав також не пишатися своїм званням, пам’ятати, що все в руках Божих, і не прагнути великих багатств, вважаючи це великим гріхом. Наостанок він наказує своїм дітям, а водночас і всім своїм сучасникам, тоді сущим, вчитися читати, і наводить як взірець свого батька, котрий знав п’ять мов.

19 травня 1125 року великий князь київський Володимир Мономах помер поблизу Переяслава, біля своєї улюбленої церкви на березі Альти, яку сам збудував. Тіло його перевезли до Києва й поховали в Софійському соборі. В історії Володимир Мономах залишився як взірець доброчесності, державної мудрості й звитяги. Синові його Мстиславові, обраному на київський престол, ще деякий час вдавалося тримати в злагоді руські землі й зберігати владу над князями. Але по його смерті, що сталася 1132 року, настав кінець тієї історичної доби, яка знаменувала собою період єдності руських земель під владою Києва як центру могутньої держави. За ним почався період політичної і територіальної роздробленості й занепаду, який довершила монголо-татарська навала.

травня 1125 року великий князь київський Володимир Мономах помер поблизу Переяслава, біля своєї улюбленої церкви на березі Альти, яку сам збудував. Тіло його перевезли до Києва й поховали в Софійському соборі. В історії Володимир Мономах залишився як взірець доброчесності, державної мудрості й звитяги. Синові його Мстиславові, обраному на київський престол, ще деякий час вдавалося тримати в злагоді руські землі й зберігати владу над князями. Але по його смерті, що сталася 1132 року, настав кінець тієї історичної доби, яка знаменувала собою період єдності руських земель під владою Києва як центру могутньої держави. За ним почався період політичної і територіальної роздробленості й занепаду, який довершила монголо-татарська навала.

Володимер сам собою постоя на Дону, и много пота утер за землю Русскую.

Літопис за Іпатіївським списком XV ст.

Святителе же жалящеси плакахуся по святом и добром князи, весь

народ и вси людие по нем плакахуся, якоже дети по отцю или по матери.

Літопис за Іпатіївським списком ХV ст.

За ним в історії залишиться те велике значення, що, живучи у суспіль-стві, яке ледве виходило з найбільш варварського стану, обертаючись

у такому середовищі, де всяк гнався за вузькими корисливими цілями,