Амлодипін (Amlodipinum) ATC-класифікація

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат.

Лікарська форма

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг:

• таблетки — прямі цільні циліндри білого або майже білого кольору, торцеві поверхні яких плоскі з рискою для поділу з однієї сторони;

таблетки по 10 мг:

• таблетки — прямі цільні циліндри білого або майже білого кольору, торцеві поверхні яких плоскі.

Фармакотерапевтична група

Селективні антагоністи кальцію з переважним впливом на судини. Код АТХ С08С А01.

Фармакологічні властивості

Амлодипін — антагоніст кальцію (похідне дигідропіридину), що блокує надходження іонів кальцію до міокарда та до клітин гладких м’язів.

Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблюючою дією на гладкі м’язи судин. Точний механізм антиангінального ефекту амлодипіну визначений недостатньо, однак нижчезазначені ефекти відіграють певну роль.

1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує периферичний опір (постнавантаження). Оскільки серцевий ритм залишається стабільним, зниження навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби міокарда в кисні.

2. Розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол (нормальних та ішемізованих), можливо, також відіграє роль у механізмі дії амлодипіну. Таке розширення підвищує насиченість міокарда киснем у пацієнтів зі спазмом коронарної артерії (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування препарату 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин у положенні як лежачи, так і стоячи. Через повільний початок дії амлодипіну гостра артеріальна гіпотензія зазвичай не спостерігається.

У пацієнтів зі стенокардією при застосуванні однієї добової дози препарату підвищується загальний час фізичного навантаження, час до початку стенокардії і час до 1 мм депресії сегмента ST. Препарат знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.

Амлодипін не асоціюється з будь-якими побічними метаболічними діями або змінами рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Після перорального застосування терапевтичних доз амлодипін поступово абсорбується у плазму крові. Абсолютна біодоступність незміненої молекули становить приблизно 64–80%. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається протягом 6–12 годин після застосування лікарського засобу. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг, константа дисоціації кислоти (рКа) амлодипіну становить 8,6. Дослідження in vitro продемонстрували, що зв’язування амлодипіну з білками плазми крові становить приблизно 97,5%.

Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.

Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35–50 годин. Рівноважна концентрація у плазмі крові досягається після 7–8 днів безперервного застосування препарату. Амлодипін головним чином метаболізується з утворенням неактивних метаболітів. Приблизно 60% введеної дози виводиться із сечею, приблизно 10% із яких становить амлодипін у незміненому вигляді.

Пацієнти літнього віку

Час досягнення рівноважних концентрацій амлодипіну у плазмі крові подібний у пацієнтів літнього віку та у дорослих пацієнтів молодшого віку. Кліренс амлодипіну зазвичай дещо знижений, що у пацієнтів літнього віку призводить до збільшення площі під кривою «концентрація/час» (AUC) та періоду напіввиведення препарату.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Амлодипін екстенсивно біотрансформується до неактивних метаболітів. 10% амлодипіну виділяється у незміненому вигляді зі сечею. Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелює зі ступенем порушення функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функції нирок можна застосовувати звичайні дози амлодипіну. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Інформація щодо застосування амлодипіну пацієнтам із порушеннями функції печінки дуже обмежена. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення тривалості періоду напіврозпаду та до збільшення AUC приблизно на 40–60%.

Діти

Дослідження фармакокінетики проводили з участю 74 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 12 до 17 років (також 34 пацієнти віком від 6 до 12 років та 28 пацієнтів віком від 13 до 17 років), які застосовували амлодипін у дозах 1,25–20 мг на добу за 1 або за 2 прийоми. Зазвичай кліренс при пероральному застосуванні дітям віком від 6 до 12 років та від 13 до 17 років становив 22,5 та 27,4 л/годину відповідно для хлопчиків і 16,4 та 21,3 л/годину відповідно для дівчаток. Спостерігається значна варіабельність експозиції у різних пацієнтів. Інформація щодо пацієнтів віком до 6 років обмежена.

Препарат можна застосовувати дітям віком від 6 років.

Вплив амлодипіну на артеріальний тиск пацієнтів віком до 6 років невідомий.

Амлодипін добре переноситься при застосуванні дітям. Профіль побічних реакцій був подібним до тих, що спостерігалися у дорослих. У дослідженні з участю 268 дітей найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції: головний біль, запаморочення, розширення кровоносних судин, носова кровотеча, біль у животі, астенія.

Більшість побічних реакцій були легкого або помірного ступеня тяжкості. Тяжкі побічні реакції (переважно головний біль) спостерігалися у 7,2% пацієнтів при застосуванні 2,5 мг амлодипіну, у 4,5% пацієнтів при застосуванні 5 мг амлодипіну та у 4,6% пацієнтів у групі плацебо. Найпоширенішою причиною виключення з дослідження була неконтрольована гіпертензія. Жодного разу виключення з дослідження не було спричинене відхиленнями лабораторних показників від норми. Не було зафіксовано суттєвих змін пульсу.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

Показання

• Артеріальна гіпертензія.
• Хронічна стабільна стенокардія.
• Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

Протипоказання

• Відома підвищена чутливість до дигідропіридинів, амлодипіну або до будь-якого іншого компонента препарату.
• Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
• Шок (включаючи кардіогенний шок).
• Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня).
• Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Вплив інших лікарських засобів на амлодипін

Наявні дані щодо безпеки застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, альфа-блокаторами, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), нітратами пролонгованої дії, сублінгвальною формою нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними лікарськими засобами, антибіотиками, оральними гіпоглікемічними лікарськими засобами.

Дані, отримані у процесі іn vitro досліджень із плазмою крові людини, свідчать про відсутність впливу амлодипіну на зв’язування з білками крові досліджуваних лікарських засобів (дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин).

Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP3A4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також може призвести до підвищення ризику виникнення гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може бути необхідним клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.

Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, зі свого боку, призводить до посилення гіпотензивної дії.

Kонцентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватись після одночасного застосування відомих індукторів CYP3A4. Тому слід проводити моніторинг артеріального тиску і корегувати дозу з урахуванням одночасного прийому цих лікарських засобів як впродовж, так і після супутнього лікування, особливо це стосується сильних індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, звіробою звичайного).

У тварин спостерігалася шлуночкова фібриляція з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби

Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.

Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну пацієнтам, які приймають такролімус, слід проводити регулярний моніторинг рівня такролімусу в крові та, у разі необхідності, коригувати дозу такролімусу.

Інгібітори mTOR (mammalian target of rapamycin — мішені рапаміцину у ссавців)

Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами mTOR він може посилювати вплив останніх.

Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводили, за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40%). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, у разі необхідності, зменшити дозу циклоспорину.

Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу.

Одноразовий прийом 100 мг силденафілу пацієнтами з есенціальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу як комбінованої терапії кожен із препаратів виявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.

Інші лікарські засоби

Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Одноразовий та багаторазовий прийом 10 мг амлодипіну не мав суттєвого впливу на фармакокінетику етанолу.

Сумісне застосування амлодипіну з циметидином не мало впливу на фармакокінетику амлодипіну.

Сумісне застосування препаратів алюмінію/магнію (антацидів) із разовою дозою амлодипіну не мало суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну.

Вплив на показники лабораторних тестів невідомий.

Особливості застосування

Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювалися.

Пацієнти із серцевою недостатністю

Даній категорії пацієнтів амлодипін слід застосовувати з обережністю. У процесі довготривалого плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (клас III та IV за класифікацією NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних порушень та летального наслідку у майбутньому.

Пацієнти із порушеннями функції печінки

Період напіввиведення амлодипіну та параметри AUC вищі у пацієнтів із порушеннями функції печінки; рекомендацій щодо доз препарату немає. Тому даній категорії пацієнтів слід розпочинати застосування препарату із найнижчої дози. Потрібно бути обережними як на початку застосування препарату, так і під час збільшення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельний нагляд за станом пацієнта.

Пацієнти літнього віку

Збільшувати дозу препарату даній категорії пацієнтів слід з обережністю.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Даній категорії пацієнтів слід застосовувати звичайні дози препарату. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.

Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Цей препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.

Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Безпека застосування амлодипіну жінкам у період вагітності не встановлена.

Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.

У процесі досліджень на тваринах при застосуванні високих доз спостерігалася репродуктивна токсичність.

Період годування груддю

Амлодипін виділяється у материнське молоко. Співвідношення дози, отриманої новонародженим від матері, у міжквартильному діапазоні оцінюють як 3–7%, максимум 15%. Дія амлодипіну на немовлят невідома.

При прийнятті рішення про продовження годування груддю або про застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь годування груддю для дитини та користь від застосування препарату для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Швидкість реакції може бути знижена при наявності таких симптомів як запаморочення, головний біль, сплутаність свідомості або нудота.

Слід бути обережними, особливо на початку терапії.

Спосіб застосування та дози

Для лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії звичайна початкова доза препарату Амлодипін становить 5 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції пацієнта на терапію дозу можна збільшити до максимальної дози, що становить 10 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам зі стенокардією препарат можна застосовувати як монотерапію або у комбінації з іншими антиангінальними лікарськими засобами при резистентності до нітратів та/або адекватних доз бета-блокаторів.

Є досвід застосування препарату у комбінації з тіазидними діуретиками, альфа-блокаторами, бета-блокаторами або інгібіторами АПФ пацієнтам з артеріальною гіпертензією.

Немає необхідності у підборі дози препарату при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, бета-блокаторами та інгібіторами АПФ.

Діти віком від 6 років з артеріальною гіпертензією

Рекомендована початкова доза препарату Амлодипін для цієї категорії пацієнтів становить 2,5 мг 1 раз на добу. Якщо необхідний рівень артеріального тиску не буде досягнутий протягом 4 тижнів, дозу можна збільшити до 5 мг на добу. Застосування препарату у дозах вище 5 мг для даної категорії пацієнтів не досліджували.

Пацієнти літнього віку

Немає необхідності у підборі дози для даної категорії пацієнтів. Підвищення дози слід проводити з обережністю.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Рекомендується застосовувати звичайні дози препарату, оскільки зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не пов’язані зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Дози препарату для застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені, тому підбір дози слід проводити з обережністю та починати застосування препарату із найнижчої дози в діапазоні доз (див. розділи «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» та «Особливості застосування»). Фармакокінетику амлодипіну не досліджували у пацієнтів із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня застосування амлодипіну слід починати із найнижчої дози та поступово її збільшувати.

Таблетки по 5 мг можна розділити навпіл для отримання дози 2,5 мг.

Передозування

Досвід навмисного передозування препарату обмежений.

Симптоми передозування: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіном призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним наслідком.

Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, вимагає активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг функцій серця та дихання, підняття нижніх кінцівок, моніторинг об’єму циркулюючої рідини та сечовиділення.

Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату внутрішньовенно може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.

У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля здоровим добровольцям протягом 2-х годин після введення 10 мг амлодипіну значно зменшило рівень його всмоктування.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками крові, ефект діалізу незначний.

Побічні реакції

При застосуванні амлодипіну найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, запаморочення, головний біль, посилене серцебиття, припливи, біль у черевній порожнині, нудота, набряки гомілок, набряки та підвищена втомлюваність.

Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування амлодипіну, наведені нижче за системами та класами органів та за частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (від
≥1/100 до

Амлодипін (Amlodipine) ATC-класифікація

Артеріальна гіпертензія (АГ) являє собою складну проблему сучасної медицини. Формування сучасних підходів до діагностики, лікувальної тактики та загальних принципів ведення хворих відбувалося під впливом величезної кількості різноманітних проспективних досліджень. І в той час, як у лікуванні есенціальної (первинної) АГ провідну роль відіграє зміна способу життя (зменшення маси тіла, відмова від паління, зменшення вживання натрію із харчовою сіллю), існує велика кількість захворювань, при яких підвищення АТ є вторинним, але від цього не меншою мірою впливає на прогноз захворювання та якість життя хворого. Одним із найбільш поширених факторів розвитку вторинної АГ є захворювання ниркових судин (їх атеросклероз або стеноз іншої етіології) чи ниркової паренхіми (Фролова Е.В., 2007).
В арсеналі сучасного лікаря є 7 класів антигіпертензивних лікарських засобів, які можна застосовувати для контролю підвищення АТ різної етіології. У їх числі діуретичні препарати, інгібітори АПФ, блокатори β-адренорецепторів, блокатори ангіотензинових рецепторів, блокатори повільних кальцієвих каналів, а також центральні симпатолітики та агоністи імідазолінових рецепторів (Фролова Е.В., 2007). Амлодипін є представником класу блокаторів кальцієвих каналів та має свої клінічні особливості.

Як діє Амлодипін

За реалізацію терапевтичних ефектів препарату Амлодипін відповідає однойменна діюча речовина. Амлодипін ― дигідропіридинова похідна третього покоління (van Zwieten P.A., 1994), антагоніст кальцію тривалої дії (van der Vossen A.C., 2016) з переважаючим впливом на судинну стінку. Механізм його дії пов’язаний із блокуванням надходження іонів Са 2+ всередину гладком’язових клітин. У результаті такого впливу на структури судинної стінки знижується постнавантаження на серце (за рахунок розширення периферичних артеріол), що сприяє зниженню потреби у кисні в міокарді та загальному зменшенню використання енергетичних агентів. У той же час за рахунок усунення спазму коронарних артеріол покращується постачання кисню в міокард (цей ефект використовується в лікуванні варіантної стенокардії, а також забезпечує зменшення числа нападів стабільної стенокардії), у результаті чого підвищується переносимість фізичних навантажень (інструкція МОЗ України). Амлодипін достовірно знижує середній АТ при різних видах фізичних вправ, не зумовлюючи суттєвого впливу на ЧСС (Hernandez R., 1991). Він не чинить стимулювального впливу на парасимпатичний відділ нервової системи, завдяки чому не розвивається рефлекторна тахікардія (Аронов Д.М., 2014).
Ниркові ефекти амлодипіну включають гістологічно підтверджене зниження пошкодження ниркової паренхіми, що було підтверджено в експерименті на щурах (Saruta T., 1995). Препарат дозволяє захистити гломерулярні та тубулярні структури (за показниками азоту сечі, креатиніну, кліренсу креатиніну, сечового β₂-мікроглобуліну) від пошкодження їх рентгеноконтрастними препаратами (Hui H., 2012). Нефропротекторний ефект амлодипіну реалізується і при нормальному АТ в умовах гіпероксалурії (Toblli J.E., 1999).
Антитромботичний ефект амлодипіну пов’язаний із тим, що він значно знижує агрегацію тромбоцитів, індуковану колагеном чи АДФ (фактори, пов’язані з пошкодженням судинної стінки) (Hernandez R., 1991).
Цікавим фактом є те, що в амлодипіну є власна бактерицидна активність проти V. cholera , Sh. boydii , S. aureus (Kumar K.A., 2003).
Клінічний вазодилататорний ефект амлодипіну розвивається повільно, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ, і триває 24 год (інструкція МОЗ України).

Показання до застосування Амлодипіну в клінічній практиці

Амлодипін згідно з інструкцією МОЗ України показаний:

• для корекції АГ;
• у комплексній терапії хронічної стабільної стенокардії;
• у якості монотерапії при стенокардії Принцметала (вазоспастичній стенокардії).

Клінічний досвід застосування амлодипіну

Амлодипін може як самостійно застосовуватися в клінічній практиці, так і комбінуватися з аторвастатином (Curran M.P., 2010), валсартаном (Plosker G.L., 2008), ірбесартаном (Garnock-Jones K.P., 2013), розувастатином та лізиноприлом (Podzolkov V.I., 2017). Доведено, що амлодипін у поєднанні зі статинами виявляє синергізм та посилює їх антиатерогенний ефект (Аронов Д.М., 2014).
У рандомізованому подвійному сліпому дослідженні встановлено клінічний ефект амлодипіну при стабільній стенокардії — він достовірно зменшує кількість ішемічних епізодів та їхню тривалість (Koenig W., 1997) порівняно з плацебо (Detry J.M., 1994). Клінічні дослідження (Chanine R.A., 1993) підтвердили ефективність амлодипіну для лікування вазоспастичної стенокардії.
При поєднанні АГ з ІХС амлодипін чинить кардіопротекторну дію ― за даними ехоКГ після 3-місячного курсу лікування відмічається покращення структурно-геометричних характеристик та діастолічної функції як лівого, так і правого передсердя (Drobotya N.V., 2019). Це особливо актуально при підборі схем лікування для пацієнтів із гіпертрофією лівого шлуночка (Islim I.F., 2001).
Препарат застосовується у нефрології, у тому числі й для контролю АТ у дітей із хронічними захворюваннями нирок (von Vigier R.O., 2001).
За даними проспективного дослідження PREVENT (De Portu S., 2006), застосування амлодипіну у пацієнтів з ураженням коронарних артерій дозволяє досягнути значного зниження ризику розвитку серцево-судинних катастроф у 36-місячній перспективі. У цьому ж дослідженні було доведено, що амлодипін інгібує розвиток атеросклеротичного ураження судин та перешкоджає їхньому рестенозу після ангіопластики. Це пов’язано з тим, що діюча речовина знижує холестерол-індуковану інкрустацію кальцієм гладком’язових судинних структур та створює оптимальні умови для відновлення їхніх мембран (Tulenko T.N., 1999).
Вазодилататорні властивості амлодипіну можуть бути використані в неврологічній практиці ― описані клінічні випадки ефективного купірування препаратом мігренозних нападів (Nagai T., 2008). Окрім того, амлодипін може бути рекомендований для профілактики мігрені (Dandapani B.K., 1998).
Амлодипін застосовується і в онкогематологічній практиці ― для контролю АТ у дітей, що перенесли трансплантацію кісткового мозку (Khattak S., 1998).
Блокатори кальцієвих каналів, зокрема амлодипін, зарекомендували себе в лікування синдрому Рейно. За даними метааналізу, при застосуванні дигідропіридинових препаратів частота нападів вазоспазму знижується на 2,8–5 епізодів/тиж, а їх вираженість зменшується на 33% (Алекперов Р.Т., 2014).
Описаний також цікавий досвід застосування амлодипіну для лікування кокаїнової залежності. Тривалий курс лікування (12 тиж) амлодипіном дозволяє суттєво зменшити вираженість таких проявів синдрому відміни, як припливи, слабкість, головний біль, нудота тощо (Malcolm R., 1999).
Амлодипін рекомендований для застосування у дорослих та дітей віком старше 6 років (інструкція МОЗ України). Однак при розрахунку дози важливо враховувати, що для отримання половини дози не можна використовувати ½ таблетки. Наприклад, виробник вказує, що при розділенні таблетки навпіл не можна гарантувати, що в кожній її половинці буде 2,5 мг діючої речовини. Для вирішення цієї проблеми та підбору точної індивідуальної дози деякі автори рекомендують (Lyszkiewicz D.A., 2003) готувати з подрібненої таблетки суспензію, яку зручніше розподіляти на частини із передбачуваною дозою амлодипіну.

Особливості застосування Амлодипіну

Амлодипін не призначений для купірування гіпертонічних кризів, оскільки його ефект розвивається повільно. Цей препарат слід застосовувати лише для систематичного контролю АТ (інструкція МОЗ України).
Застосування амлодипіну в період вагітності можливе лише у випадках відсутності безпечної альтернативи. Це пов’язано з тим, що у дослідженнях на тваринах встановлена репродуктивна токсичність високих доз препарату (інструкція МОЗ України).
За даними досліджень пуповинної крові, було встановлено, що амлодипін проникає через плацентарний бар’єр, однак його концентрація приблизно у 2,5 раза нижча, аніж у крові матері (0,49 нг/мл проти 1,27 нг/мл) (Morgan J.L., 2018). У той же час концентрація амлодипіну в грудному молоці перевищує таку в крові в 1,4 раза. Однак при перерахунку дитина, яка знаходиться повністю на грудному вигодовуванні, отримує близько 3,4% материнської дози за масою тіла, що означає незначний вплив на організм дитини (Aoki H., 2018) та зумовлює можливість застосування препарату в період годування грудьми у разі обґрунтованої необхідності та відсутності альтернатив (інструкція МОЗ України).
Окрім того, згадується (інструкція МОЗ України) про те, що блокатори кальцієвих каналів можуть викликати біохімічні зміни в голівці сперматозоїда. Цей факт необхідно враховувати при лікуванні чоловічого безпліддя на фоні серцево-судинної патології.
Хронічний гемодіаліз не чинить суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну, так що пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності корекція дози не потрібна (Kugnys G., 2003).
Важливо враховувати, що при тривалому прийомі амлодипіну можлива гіпертрофія м’яких тканин ясен, що в подальшому може призвести до патології пародонту, аж до втрати зубів. Описані окремі клінічні спостереження такого побічного ефекту (Tomar L.R., 2015), зокрема у пацієнтів після трансплантації нирки (Nanda T., 2019).
Не слід під час лікування амлодипіном їсти грейпфрути чи пити грейпфрутовий сік, оскільки речовини, які містяться в них, підвищують біодоступність амлодипіну, що може призвести до погіршення контролю над АТ ― непередбачуваного посилення гіпотензивної дії препарату. З тієї ж причини необхідно з обачністю поєднувати амлодипін з інгібіторами протеаз, макролідними препаратами (кларитроміцин, еритроміцин), верапамілом, дилтіаземом, азольними протигрибковими препаратами, рифампіцином, препаратами з екстрактом звіробою (інструкція МОЗ України).
Амлодипін добре поєднується з імуносупресивними препаратами, які застосовуються в трансплантології для профілактики розвитку реакцій відторгнення трансплантату ― такролімусом, циклоспорином (інструкція МОЗ України). Це важливо, оскільки контроль АТ необхідний пацієнтам після трансплантації нирки так само, як й імуносупресивна терапія. Тим більше, що у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю АГ виступає в ролі фактора ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (Фомин И.В., 2014), а регрес структурних порушень після трансплантації нирки досягається лише частково (Мартиросян С.М., 2016).
Поширеними побічними ефектами амлодипіну є головний біль та периферичні набряки (інструкція МОЗ України). Набряки є показанням до відміни препарату (von Vigier R.O., 2001) та підбору іншої схеми лікування. Ці побічні ефекти виявляють не більше ніж у 12,5% пацієнтів (Andersen J., 2006), що робить препарат достатньо безпечним для застосування, у тому числі й у пацієнтів дитячого віку. Однак важливо враховувати підвищений ризик розвитку набряків у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (III та IV клас за NYHA) та застосовувати амлодипін у таких хворих з обережністю (інструкція МОЗ України).

Висновок

Амлодипін є ефективним препаратом не лише для лікування окремих різновидів АГ (зазвичай асоційованої із хронічними захворюваннями нирок), але й знаходить застосування у кардіологічній, неврологічній та ревматологічній практиці. Препарат дозволяє контролювати хронічну вазоспастичну патологію, не асоційовану з підвищенням АТ. Окрім того, він придатний до застосування у таких категорій пацієнтів, як діти віком старше 6 років, а також для лікування пацієнтів після трансплантації органів.