ІЗОНІАЗИД

допоміжні речовини:кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, динатрію едетат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

таблетки по 100 мг:двоопуклі круглі таблетки від білого до майже білого кольору, з лінією розлому з одного боку і гладкі – з іншого;

таблетки по 300 мг:двоопуклі круглі таблетки від білого до майже білого кольору, гладкі з обох боків.

Фармакотерапевтична група.

Протитуберкульозні засоби. КодАТХJ04AC01.

Фармакологічні властивості

Ізоніазид має високу активність щодо мікобактерій туберкульозу. Чинить бактерицидну діюin vitroтаin vivoпроти мікобактерій.Механізм його дії пов’язаний із пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій.Стійкість до ізоніазиду виникає швидко, якщо його застосовують як монопрепарат у лікуванні клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Ізоніазид добре всмоктується з травного тракту, легко проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Час досягнення максимальної концентрації в крові становить 1-4 години. Зв’язування з білками плазми крові становить до 10 %. Об’єм розподілу – 0,56-0,76 л/кг. Туберкулостатична концентрація після прийому в разовій дозі зберігається протягом 6-24 годин. Широко розподіляється у тканинах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину, плевральний випіт, асцитичну рідину, шкіру, легені, мокротиння, слину, казеозні маси. Проникає через плаценту та екскретується у грудне молоко.

Метаболізується в печінці шляхом ацетилування. Швидкість ацетилування генетично детермінована тазумовлена рівнем активності N-ацетилтрансферази. Залежно від швидкості ацетилування хворих поділяють на «швидких» та «повільних» інактиваторів. У «швидких» інактиваторів період напіввиведення ізоніазиду становить 0,5-1,6 години, а кількість незміненої речовини, виділеної нирками, – менше 10 % на добу. У «повільних» інактиваторів – відповідно 2-5 годин та понад 10 % на добу.

Клінічні характеристики

Показання.

Лікування туберкульозу, спричиненого мікобактеріями туберкульозу.

Препарат призначають згідно з офіційними інструкціями з лікування туберкульозу, наприклад ВООЗ.

Протипоказання.

Ізоніазид протипоказаний пацієнтам із:

– підвищеною чутливістю до ізоніазиду або до допоміжних речовин препарату;

– епілепсією, схильністю до судомних нападів;

– тяжким психозом (у т. ч. в анамнезі);

– поліомієлітом (у т. ч. раніше перенесеним);

– токсичним гепатитом в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид);

– гострою печінковою та/або нирковою недостатністю.

Застосування ізоніазиду в дозі вище 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказане у період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті у період загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі у гострій формі, мікседемі, гіпотиреозі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антацидні засоби :зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 1 години).

Непрямі антикоагулянти, бензодіазепіни, фенітоїн, карбамазепін, теофілін, інгібітори МАО:ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т. ч. токсичні).

Ізоніазид може знижувати печінковий метаболізмбензодіазепінів(наприклад,діазепаму , флуразепаму, триазоламу, мідазоламу), що призводить до підвищення концентрації останніх у плазмі крові. Пацієнтів слід ретельно перевірити на наявність ознак бензодіазепінової токсичності, а дози бензодіазепінів відповідним чином скоригувати.

Фенобарбітал:одночасне застосування з ізоніазидом може призвести до посилення гепатотоксичності.

Потенційно гепатотоксичні та нейротоксичні засоби(у т. ч. етанол, рифампіцин, парацетамол):підвищується ймовірність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії (з прийомом парацетамолу збільшується ризик розвитку гепатотоксичної дії).

Вальпроат :при одночасному застосуванні підвищується концентрація вальпроату в плазмі крові.

Ставудин :підвищується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Оскільки кліренс ізоніазиду подвоюється при застосуванні зізальцитабіному ВІЛ-інфікованих пацієнтів, потрібно контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування у таких пацієнтів.

Вітамін В6і глутамінова кислота:при комбінованому застосуванні знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду.

Для посилення ефективності ізоніазид застосовують у комбінації з іншимипротитуберкульозними препаратами(наприклад,ізрифампіцином, етамбутолом, піразинамідом), а при змішаній інфекції – одночасно з антибіотиками широкого спектра дії:фторхінолонами(такими якофлоксацин , ципрофлоксацин),сульфаніламідами(зокремако-тримоксазолом),макролідами(наприклад, ізкларитроміцином , азитроміцином, рокситроміцином).

Посилює протиаритмічні властивостідифеніну

Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість діїалфетанілу

Глюкокортикостероїди :при одночасному застосуванні підвищується метаболізм таелімінація ізоніазиду.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам із повільною інактивацією препарату, які одночасно отримуютьпарааміносаліцилову кислоту, концентрація препарату в тканинах може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Дисульфірам :одночасне застосування з ізоніазидом може призвести до збільшення частоти впливу на центральну нервову систему. Можливо, буде потрібно зменшення дозування або припинення прийому дисульфіраму.

Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізмпримідону,триазоламу,хлорзоксазону, що може призвести до посилення токсичності.

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефектлеводопи

Одночасне застосування зітраконазоломне рекомендується через можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутність терапевтичного ефекту.

Ізоніазид при одночасному застосуванні зкетоконазоломможе зменшувати рівень останнього в сироватці крові, тому необхідно контролювати концентрацію препарату в крові і у разі необхідності збільшити дозу.

Ізоніазид при застосуванні зацетамінофеномзбільшує його токсичність за рахунок генерації і накопичення метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій.

Аміназин:одночасне застосування може погіршити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід контролювати щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Хлорпромазин :одночасне застосування з ізоніазидом може погіршити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід ретельно контролювати на предмет токсичності ізоніазиду.

Галоперидол :одночасне застосування може підвищити плазмовий рівень галоперидолу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу.

Антикоагулянти (кумарин- або індандіонпохідні), наприкладварфарин):одночасне застосування може пригнічувати ферментативний метаболізм антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації в плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час.

Альфаентаніл :хронічне перед-/періопераційне застосування ізоніазиду може зменшити кліренс у плазмі крові та продовжити тривалість дії альфентанілу. Дозу альфентанілу, можливо, потрібно буде відповідно скорегувати.

Енфлюран :при сумісному застосуванні ізоніазид може збільшувати утворення потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів – метаболітів енфлюрану.

Теофілін:зростає концентрація теофіліну у плазмі крові, тому потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дозу препарату.

Прокаїнамід :збільшується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Кортикостероїди(наприклад,преднізолон):необхідно коригувати дозу ізоніазиду.

Гідроксид алюмінію:погіршується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнічувальні препарати або антациди, що не містять гідроксид алюмінію.

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетилізоніазиду не змінюється при надмірному вживанніалкоголю, але можливе його збільшення у пацієнтів з алкогольною залежністю, однак цей ефект не визначений.

Також можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містятьгістамінітирамін(твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побічні реакції, такі як почервоніння або свербіж шкіри, відчуття печії, головний біль або запаморочення, озноб, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванніразом із їжею.

Взаємодія з лабораторними тестами

Ізоніазид може викликати помилкову позитивну відповідь при проведенніглюкозуричного тесту; ферментативні проби на глюкозу не впливають.

Особливості застосування.

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до можливості інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом потрібно призначати піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом’язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом’язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний лікарський контроль, регулярне проведення функціональних печінкових проб і офтальмологічного обстеження. У перший місяць терапії обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів на місяць, потім – 1 раз на місяць.

Усім пацієнтам потрібно контролювати функцію печінки у процесі лікування.Повідомлялося про тяжкий, іноді летальний гепатит, пов’язаний із терапією ізоніазидом.Більшість випадків виникає протягом перших трьох місяців терапії, але гепатотоксичність може розвиватися і після більш тривалої терапії.Додатково до щомісячного спостереження за симптомами необхідно вимірювати печінкові ферменти (зокрема АСТ та АЛТ) у цих пацієнтів до початку терапії ізоніазидом та періодично протягом усього періоду лікування.Слід вживати спеціальних запобіжних заходів пацієнтам із порушеннями функції печінки. Будь-яке порушення функції печінки у цих хворих є показанням для припинення лікування. Якщо рівень аспартаттрансамінази (АСТ) у сироватці крові зросте більше ніж у 3 рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (блювання, темна сеча, жовтяниця, висипання, стійкі парестезії рук і ніг, слабкість тривалістю понад 3 дні та/або хворобливість живота, особливо правого верхнього квадранта,відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування необхідно негайно припинити,оскільки продовження застосування препарату в цих випадках викликає більш тяжку форму ураження печінки.Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які постійно приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати та які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм,споживачам ін’єкційних наркотиків,пацієнтам які мають порушення функції печінки або нирок.

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає: у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі; у вагітних; в осіб з повільною інактивацією препарату; у ВІЛ-інфікованих; у пацієнтів, які страждають від недоїдання; у пацієнтів з периферичною нейропатієюабоу схильних до нейропатії.

Також ризик токсичності ізоніазиду підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну – менше 10 мл/хв).

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментозноіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам із ризиком розвитку нейропатії або піридоксинової недостатності (хворим на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнтам із гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітним, ВІЛ-інфікованим) слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при його застосуванні разом із їжею.

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Не слід призначати ізоніазид при епілепсії, схильності до судом.

Можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічна риба): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Підвищення рівня показників функціонування печінки (АСТ та АЛТ) поширені під час терапії таблетками Ізоніазид. Ці зміни показників функціонування печінки зазвичай незначні або помірні і зазвичай нормалізуються спонтанно протягом трьох місяців, навіть за умови продовження терапії.

Якщо рівень показників порушення функції печінки перевищує у 3-5 разів верхню межу норми, слід розглянути можливість відміни таблеток Ізоніазиду.

Периферична невропатіяє найпоширенішим токсичним ефектом ізоніазиду. Частота залежить від дози та таких схильних станів, як неправильне харчування, порушення функції нирок, алкоголізм або діабет. Одночасне введення піридоксину значною мірою знижує ризик розвитку невропатії. Тому піридоксин слід одночасно застосовувати у дозах 10 мг на добу.

Перехресна чутливість.Пацієнти, чутливі до етіонаміду, піразинаміду, ніацину (нікотинової кислоти) або інших хімічно пов’язаних препаратів, також можуть бути чутливими до цього препарату.

Ізоніазид слід з обережністю застосовувати пацієнтам із попередніми наявними порушеннями судом, психозом в анамнезі або порушеннями роботи печінки.

Цукровий діабет.Пацієнтів із діабетом слід ретельно контролювати, оскільки на контроль глюкози в крові може впливати ізоніазид.

Порушення функції нирок.У пацієнтів із порушеннями функції нирок, особливо у тих, хто має повільні ацетилятори, може бути підвищений ризик виникнення побічних ефектів ізоніазиду, таких як периферична нейропатія, і слід їх відповідно контролювати. Як і в інших пацієнтів, слід розглянутидодаванняпіридоксину, щоб уникнути нейротоксичності.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування ізоніазиду у період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичних невритів у дитини, необхідно вирішити питання щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Ізоніазид, таблетки, слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи водою.

Таблетки слід приймати натще (принаймні за 1 годину до або через 2 години після вживання їжі).

Активний туберкульоз

Для лікування активного туберкульозу ізоніазид завжди слід застосовувати в поєднанні з іншими протитуберкульозними препаратами.

Щоденна терапія:діти – 10-15 мг/кг маси тіла на добу; дорослі – 5 мг/кг маси тіла на добу; максимальна добова доза – не більше 300 мг.

Таблетки Ізоніазиду 100 мг

Дозування для дітей

Рекомендована доза (мг)

Кількість таблеток на добу

Як ізоніазид діє на котів

для медичного застосування препарату

Загальна характеристика:

міжнародна і хімічна назви: isoniazid; ізонікотинової кислоти гідразид;

основні фізико-хімічні властивості:

Ізоніазид по 0,1 г и 0,2 г – таблетки білого або майже білого кольору, плоско циліндричної форми, з фаскою;

Ізоніазид по 0,3 г – таблетки білого або майже білого кольору, плоско циліндричної форми, з фаскою та рискою;

склад: 1 таблетка містить ізоніазиду 0,1 г або 0,2 г, або 0,3 г;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТСJ04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Протитуберкульозний препарат.

Механізм дії пов’язаний з пригніченням синтезуміколевої кислоти в клітинній стінці Mycobacterium tuberculosis (локалізованих як поза-, так і внутрішньоклітинно), внаслідок чого порушується структура їх зовнішньої клітинної мембрани. Виявляє бактерицидну дію на мікобактерії встадії розмноження та бактеріостатичну – у стадії спокою. У концентрації 0,03мкг/мл затримує ріст мікобактерій туберкульозу і слабко впливає на збудників інших інфекційних хвороб.

Фармакокінетика. Після прийому добре всмоктується ушлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація в крові досягається через 1-4 год і становить 4-32 мкг/мл, у середньому – 7 мкг/мл. Туберкулостатична концентрація після прийому в разовій дозі зберігається протягом 6-24 год. Зв’язування з білками плазми 80%. При прийомі 600 мг препарату періоднапіввиведенння становить 3 год, при прийомі 900 мг – 5,1 год. При повторних призначеннях період напів виведення скорочується до 2-3 год. Проникає крізь тканинні бар’єри, широко розподіляється з досягненням ефективних концентрацій урізних тканинах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину, плевральний випіт, асцитичну рідину, мокротиння, слину, казеозні маси, шкіру, легені; проникає в клітини. Проникає крізь плаценту та екскретується з грудним молоком (величина показника молоко/плазма крові дорівнює 1). Об’єм розподілу –0,57-0,76 л/кг.

Ізоніазид може піддаватися значному пре системному метаболізму при проходженні через печінку. Метаболізується в печінці ацетилюванням з утвореннямN-ацетилізоніазиду (ацетильований метаболіт не активний), потім перетворюється в ізонікотинову кислоту і моноацетилгідразин, який чинить гепатотоксичну дію зарахунок утворення активного проміжного метаболіту. Швидкість ацетилюваннягенетично детермінована і обумовлена рівнем активності N-ацетилтрансфер ази. Період напів виведення у дорослих, включаючи осіб похилого віку, залежить від швидкості ацетилювання і становить 0,5-1,6 год при швидкому ацетилюванні та 2-5год – при повільному; при печінковій недостатності період напів виведення може збільшитися до 7 год. У новонароджених період напів виведення становить 7,8-19,8год, у дітей віком 1,5-15 років – 2,3-4,9 год.

Екскретується нирками, переважно у вигляді неактивних метаболітів (протягом 24 год з сечею виводиться 75-95% введеної дози); невелика кількість виводиться кишечником.

Прийом під час їжі знижує всмоктування у шлунково-кишковому тракті табіодоступність препарату.

Величина клуб очкової фільтрації не впливає істотно на швидкість виведення при прийомі доз, що не перевищують 600 мг/доб.

Показання для застосування. Лікування туберкульозу (усі форми різної локалізації), особливо гострих процесів. Профілактика туберкульозу у осіб, якібули або є у близькому контакті з хворими на туберкульоз; у осіб з позитивною шкірною реакцією (більше 5 мм) на туберкулін та рентгенологічними даними, яківказують на не прогресуючий туберкульоз; у дітей молодше 4-х років з позитивною реакцією на туберкулін (більше 10 мм) та підвищеним ризиком дисемінації.

Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо, після їжі. Разова, добова та курсова дози, а також тривалість терапії встановлюються індивідуально залежно від характеру і форми захворювання, ступеня інактивації та чутливості до ізоніазиду.

З лікувальною метою дорослим і дітям призначають удобовій дозі з розрахунку 5-15 мг/кг маси тіла в 1-3 прийоми. У дорослих вища разова доза – 600 мг, добова – 900 мг. У дітей вища добова доза – 500 мг.

З профілактичною метою призначають з розрахунку по 5-10 мг/кг маси тіла на добу (за 1-2 прийоми) протягом 2 міс. У дорослих вища разова доза – 600 мг, добова – 900 мг. У дітей вища добова доза – 500 мг.

Побічна дія. Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, дискомфорт у ділянці живота, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо у осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, що зловживають алкоголем). Нервова система: головний біль, запаморочення, дратівливість, парестезії, почастішання нападів у хворих на епілепсію, м’язові посіпування та генералізовані судоми, порушення чутливості, енцефалопатія, інтоксикаційний психоз, рідко – ейфорія, порушення сну, периферичні неврити з атрофією м’язів і паралічем кінцівок, неврит зорового нерва (нечіткість або втрата зору з болючими відчуттями в оціабо без них), психози. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, серцебиття, болі у ділянці серця, посилення ішемії міокарда у осіб похилого віку. Ендокринна система: гінекомастія у чоловіків, менорагія у жінок, синдромКушінга, гіперглікемія. Інше: алергійні реакції (еозинофілі я, шкірний свербіж, дерматит, лихоманка та ін.).

Побічні явища проходять при зменшенні дози або тимчасовій перерві вприйомі препарату.

Протипоказання. Індивідуальна чутливість до ізоніазиду, епілепсія таінші захворювання, які супроводжуються схильністю до судомних нападів, та важкі психози, поліомієліт (у т. ч. в анамнезі), токсичний гепатит в анамнезі внаслідок прийому похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид та ін.), гостра печінкова і/або ниркова недостатність, виражений атеросклероз, період грудного вигодовування.

Прийом ізоніазиду в дозі понад 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказаний в період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, розповсюдженому атеросклерозі, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі в формі загострення, мікседемі, гіпотиреозі.

Передозування. Симптоми: порушення функцій травного тракту (нудота, блювання), метаболічний ацидоз, нейротоксичні прояви (запаморочення, порушення зору і слуху, нерозбірлива мова, кволість, дезорієнтація, гіперрефлексія, ступор, судоми, кома). Лікування: промивання шлунката введення активованого вугілля протягом 2-3 год після прийому. Надалі проводять підтримуюче лікування: введення внутрішньо венно піридоксину, повторюючи при необхідності введення кожні 5-30 хв. Гемодіаліз ефективно виводить ізоніазид із крові (до 73% ізоніазиду протягом одного п’ятигодинного сеансу).

Особливості застосування. Враховуючи, що при моно терапії ізоніазидом до нього швидко розвивається стійкість (у 70% випадків), для уповільнення цього процесу

препарат призначають тільки разом з іншими протитуберкульозними препаратами. При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом призначають антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди та ін.

Оскільки ізоніазид порушує метаболізм піридоксину та з метою профілактики небажаних реакцій з боку нервової системи, обов’язково призначають прийом піридоксину.

Можливе застосування ізоніазиду з обережністю в дозі до 10 мг/кг маситіла на добу при вагітності та в період грудного вигодовування. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозуК), затримку психомоторного розвитку плода. Ізоніазид проникає в грудне молокоз досягненням концентрацій, порівняних з концентраціями в плазмі, що може спричинити розвиток гепатиту та периферичних невритів у дитини. У випадку появиу дитини, що перебуває на грудному вигодовуванні, висипу, підвищеної збудливості і судом, необхідно звернутися до лікаря.

У немовлят внаслідок незрілості ферментів печінки можливе збільшення періоду напів виведення ізоніазиду.

Враховуючи, що швидкість метаболізму ізоніазиду детермінована генетичними факторами, перед початком застосування препарату доцільно визначити швидкість його інактивації за змістом активної речовини в крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація ізоніазиду, препарат призначають у більш високих дозах. “Швидкими ін активаторами” вважають хворих, які виділяють на добу з сечею менше 10% активного ізоніазиду відносно прийнятої дози (період напів виведення препарату – близько 1 год), до “повільних”(“слабких”) – виділяючих понад 10% (період напів виведення ізоніазиду – близько 3 год).

Фактори ризику гепатотоксичності ізоніазиду: “повільні ін активатори”, прийом алкоголю під час лікування, поєднання з рифампіцином, порушення функції печінки. Внаслідок цього під час лікування необхідний контроль активності печінкових трансаміназ – 2 рази протягом першого місяця, потім – щомісяця.

Ризик токсичності ізоніазиду підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатині ну менше 10 мл/хв).

Під час лікування необхідно регулярне проведення офтальмологічного обстеження.

Під час лікування слід уникати вживання спиртних напоїв.

У хворих на цукровий діабет можлива поява псевдо позитивних результатівглюкозу річних тестів, заснованих на відновленні міді.

Виразність побічних ефектів знижують піридоксин та глутамінова кислота.

У хворих на СНІД відзначається підвищена частота побічних ефектів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Взаємно підсилює ефект інших протитуберкульозних препаратів. Імовірність побічних ефектів знижують вітамін В₆і глутамінова кислота, збільшують – інгібітори моноаміно оксидази. При одночасному застосуванні з парацетамолом, рифампіцином або іншими потенційногепато токсичними засобами ризик їх гепатотоксичної дії підвищується (особливо у пацієнтів, які мають порушення функції печінки). Одночасний прийом знейро токсичними засобами підсилює їх нейротоксичну дію. Тривале застосування ізоніазидуможе знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість дії алфетанілу. Антацидні засоби, особливо ті, що вміщують алюміній, можуть сповільнювати і зменшувати абсорбцію ізоніазиду в кишечнику; інтервал між прийомом цих препаратів повинний становити не менше 1 год. Ізоніазид може підсилювати ефекти непрямих антикоагулянтів, пригнічувати метаболізм бензодіазепінів. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами метаболізм та елімінація ізоніазиду можуть підсилитися, з кетоконазолом – можливе зниження концентрації останнього в крові. Ізоніазид гальмує метаболізм фенітоїну, теофіліну ікарбамазепіну, що призводить до підвищення їх концентрацій в плазмі крові з посиленням їх токсичної дії. Ізоніазид підсилює проти аритмічну дію дифеніну.

При одночасному застосуванні ізоніазиду та стрептоміцину сповільнюється їх виведення з сечею, що потребує витримування максимально можливих інтервалів між введеннями препаратів.

Умови та термін зберігання. У захищеному від світла місці при температурі від 15 0 С до 25 0 С. Термін придатності – 5 років. Источник

Зберігати в недоступному для дітей місці.