Чому “Гра в кальмара” назавжди змінила кіно і телебачення

Коли 2020 року Пон Джун-хо здобув “Оскара” за “Паразитів”, він звернувся у своїй промові до західної аудиторії.

“Щойно ви подолаєте бар’єр субтитрів, ви зможете подивитися таку кількість дивовижних фільмів”, – сказав він, натякаючи на те, що західний глядач зазвичай надає перевагу англомовним фільмам та чекає американських римейків.

Режисеру не довелося чекати довго, доки його бажання почне здійснюватися.

Якщо тільки ви не провели останні кілька місяців на віддаленому острові без інтернету, ви абсолютно точно чули про “Гру в кальмара”.

Серіал, який подивилися понад 140 мільйонів людей, став найпопулярнішим за всю історію Netflix. Він, вочевидь, вхопив дух часу так, як не вдалося зробити жодному іншому шоу.

На гелловінських вечірках цього року ви могли помітити характерні спортивні костюми героїв серіалу. Майже на кожному шкільному майданчику у Британії та інших країнах діти грали в ігри із серіалу, попри те, що його рейтинг 15+.

Автор фото, Netflix

“Гра в кальмара” охопила світ від Сеула до Суррея – безпрецедентна популярність для неангломовного шоу.

Неангломовні фільми “Паразити”, “Лабіринт Фавна” Гільєрмо Дель Торо та “Амелі” й “Тигр підкрадається, дракон ховається” 2000-х років, також завойовували західне визнання й нагороди. (Це, звісно, не є маркером їхньої цінності, адже ці фільми – шедеври хоч зі схваленням Заходу, хоч без нього).

Але такої глобальної популярності, якої вдалося досягти “Грі в кальмара”, не було у жодного неангломовного фільму чи серіалу.

Але чому? Що було такого у “Грі в кальмара”, що похитнуло західне упередження щодо фільмів, знятих іншими мовами? І що означає це явище для кіно й телебачення майбутніх років? Це аномалія попкультури на тлі виснажливої пандемії чи таки початок нової доби неангломовного кіно й телебачення у всьому світі?

Бар’єр субтитрів

Десять-двадцять років тому такий серіал, як “Гра в кальмара” просто не міг бути доступним широкій західній аудиторії.

До появи потокових сервісів більшість телеканалів не ризикнули б транслювати неангломовне шоу.

Автор фото, Alamy

Стрічка “Паразити” південнокорейського режисера Пон Джун-хо стала першим неангломовним фільмом, який здобув “Оскара”

Основним побоюванням було те, що глядач не захоче читати субтитри.

“Студії та дистриб’ютори стверджували, що людям не подобаються субтитри, тому що це втомлює та відриває від дії на екрані, але ми цілий день читаємо тексти на своїх смартфонах, тому цей аргумент здається мені смішним”, – каже Дарсі Паке, сеульський письменник і кінокритик, який переклав субтитри для “Паразитів” англійською мовою.

Крім того, традиційне телебачення обмежене 24 годинами на добу. Проте сервери таких гігантів потокової трансляції, як Netflix, мають нескінченний простір.

І отже, вони не сумніваються, чи варто запускати шоу на різних міжнародних ринках, а потім замовляти субтитри чи дубляж для них різними мовами.

З моменту запуску у Південній Кореї в 2016 році Netflix випустив 80 серіалів у співробітництві з корейськими шоуранерами. Кожен із них можна подивитися з субтитрами або дубляжем різними мовами з будь-якої точки світу.

“Я з нетерпінням чекаю, коли наступні “Дивні речі” вийдуть за межами США, – сказав у 2018 році директор із контенту компанії Тед Сарандос. – Наразі ніхто, крім Голлівуду, ще не випускав шоу такого масштабу”.

Вочевидь, це були не просто розмови. Netflix поступово створював можливості на своїй платформі для появи такого глобального феномену, як “Гра в кальмара”.

Сервіс випустив іспаномовний серіал “Паперовий будинок” (Money Heist) та німецькомовну “Темряву” (Dark), а потім оздобив їх усіма елементами, необхідними для міжнародного ринку.

Автор фото, Alamy

“Паперовий будинок” (Money Heist) спочатку планувався як мінісеріал, але згодом його продовжили до трьох сезонів

“Вони дійсно доклали багато зусиль, щоби зробити ці шоу надзвичайно доступними для іншої аудиторії”, – каже американський оглядач Девід Чен.

Тепер, коли “Гра в кальмара” довела, що “що для того, щоби стати хітом в англомовній країні історію не обов’язково розповідати англійською”, конкуренти Netflix прискорять інвестиції у просування неангломовного контенту.

Наприклад, Apple TV+ рекламує британській аудиторії новий південнокорейський серіал “Доктор Мозок” (з актором “Паразитів” Лі Сунь Гюном).

“Ще пів року тому вони, мабуть, не просували б це шоу так інтенсивно”, – розповідає джерело BBC Culture. – Після “Гри в кальмара” розклад в індустрії вже геть інший”.

Південнокорейський контент

Найочевидніший ефект успіху “Гри в кальмара” – збільшення південнокорейського контенту на екранах в усьому світі. Наприкінці жовтня The Guardian радив, які ще корейські драми варто подивитися, якщо вам сподобалася “Гра в кальмара”.

Стаття увійшла в топ-10 популярних матеріалів сайту, обійшовши новину про можливість нового локдауну у Великій Британії.

“Глядач почав відкривати для себе корейський контент ще два десятиліття тому з культового “Олдбоя” Пак Чхан Ука”, – каже Паке.

“Однак за останній рік-два корейські драми зробили гігантський стрибок, і майже напевно так буде й далі”.

Поки Голлівуд все ще оговтується від пандемії, стримери можуть почати ліцензувати й інші південнокорейські серіали. Це – спроба заробити на успіху “Гри в кальмара”, а також наповнити свої платформи новим контентом.

“Кожен мріє випустити свою “Гру в кальмара” і починає активно інвестувати у південнокорейських творців. А щоби наповнити вакуум до того моменту, сервіси почали скупати вже наявні корейські серіали, яких поки що не було на західних ринках”, – пояснює співрозмовник BBC Culture.

Автор фото, Alamy

Південнокорейський горор 2016 року “Потяг до Пусана” отримав суперечливий американський римейк під назвою “Останній потяг до Нью-Йорка”

У листопаді фантастичний серіал південнокорейського режисера Ена Сан Хо “Поклик пекла” (Hellbound) очолив чарти 80 різних країн протягом 24 годин після прем’єри. Навряд чи він був таким же успішним, якби “Гра в кальмара” не сподобалась глядачу.

“Поклик пекла” навіть обігнав “Гру в кальмара”, як найпопулярніше шоу Netflix за місяць.

Утім, підйом у південнокорейському кіно й телебаченні розпочався задовго до “Гри в кальмара”.

Ще одним хітом у західного глядача став горор 2016 року “Потяг до Пусана”. 2020 року вийшов його сиквел і незабаром вийде американський римейк.

У нещодавньому інтерв’ю журналу Time режисер “Поклику пекла” Ен Сан Хо сказав, що “корейський контент поступово завойовував довіру світової аудиторії в останні 10-15 років. Здається, що це миттєвий успіх, однак насправді багато корейських творців завоювали довіру на глобальному ринку завдяки високоякісному контенту, який вони створюють”.

Психологічний трилер Лі Чхан Дона “Спалення” став першим корейським фільмом, який потрапив до короткого списку “Оскара” у номінації “Найкращий міжнародний повнометражний фільм” у 2019 році.

А лише за рік “Паразити” перемогли в основній категорії “Найкращий фільм”. Цього року низку престижних нагород, зокрема “Оскара” за найкращу жіночу роль другого плану, отримав фільм “Мінарі” режисера Лі Айзека Чуна.

Технічно це – американський фільм, але він створений режисером й акторами південнокорейського походження й оповідає історію південнокорейських мігрантів.

Тим часом цьогорічний Фестиваль корейського кіно у Лондоні, на якому показали 60 сучасних і старих фільмів, привернув рекордну кількість глядачів.

Автор фото, Alamy

П’ять синглів південнокорейського гурту BTS очолили американські хітпаради у рекордний строк. Швидше це вдалося зробити лише Майклу Джексону

На думку Паке, бум південнокорейського кіно у світі є частиною ширшого культурного відродження. Протягом десятиліть репутацію країни визначали автомобілі й смартфони компаній Hyundai та LG.

Тепер її культурний експорт – кінофільми, як “Паразити”, серіали, як “Гра в кальмара” та музичні гурти, як BTS і Blackpink, – дивляться й слухають в усьому світі на їхніх телефонах і в їхніх авто.

“Кей-поп, безумовно, краще познайомив людей із Південною Кореєю, і цей успіх вплинув на інші сфери, як-от кіно та телебачення”, – зазначає Паке.

Кожен успішний експорт приносить більше інвестицій у південнокорейське мистецтво та розваги, додає він. “Гра в кальмара”, найуспішніший корейський експорт наразі, в рази прискорить інвестиції у південнокорейську попкультуру.

Перекладацька криза

Вплив “Гри в кальмара” навряд чи обмежиться південнокорейськими серіалами та шоу.

Стрічка про супергероїв Marvel “Шан-Чі та легенда десяти кілець”, яку нещодавно показували у мультиплексах, першою за часи пандемії зібрала понад 400 млн дол. у світовому прокаті. 100 млн вона заробила лише за п’ять перших днів показу у США. І це пропри те, що значна частина фільму лунає китайською мовою з англійськими субтитрами.

Успішною виявилася й екранізація мюзиклу Лін-Мануеля Міранди “На висотах Нью-Йорка”, діалоги й тексти в якій часто переходять на іспанську. Нова версія “Вестсайдської історії” також містить діалоги іспанською без англійських субтитрів.

На думку аналітиків галузі, це відбиває більш глобалізований ландшафт попкультури.

Увімкніть сьогодні радіо, й ви почуєте зірку латиноамериканської попмузики Bad Bunny або вищезгаданих південних корейців BTS, які лідирують у хіт-парадах і на музичних ринках англомовних країн, попри те, що співають своїми рідними мовами.

“Це – загальна тенденція, аудиторія, яка зросла в інтернеті, не відчуває географічних кордонів, як це було раніше”, – зазначають фахівці.

Цей розвиток прискорюють платформи соцмереж, як-от TikTok, в якому челендж з приготування печива дальгона з “Гри в кальмара” зібрав понад 58 млн переглядів і сприяв популярності шоу серед дітей і підлітків.

Раніше цього місяця компанії, які надають послуги з субтитрів для фільмів і серіалів, почали скаржитися на “брак перекладачів”.

“У нас немає кому перекладати, робити дубляж та міксувати, в індустрії просто не вистачає ресурсів для цього”, – розповів Девід Лі, генеральний директор Iyuno-SDI, одного з найбільших постачальників субтитрів і дубляжу, технологічному сайту Rest of World.

Автор фото, Netflix

Південнокорейські глядачі вказували на численні неточності в перекладі англійських субтитрів “Гри в кальмара”

У вересні корейсько-американський блогер Юнгмі Маєр зняв вірусне відео, в якому він вказує на неточності в англійському перекладі “Гри в кальмара”. Помилки втрачають важливий культурний контекст або перекручують деякі описи.

Ці недоліки, ймовірно, можуть бути пов’язані з кризою в індустрії перекладів, основною причиною якої є низька оплата праці та високі вимоги.

Наприклад, Netflix платить лише “13 доларів США за хвилину перекладу аудіо корейською мовою на англійську, з цієї суми лише частина потрапляє прямо перекладачу”. Ці ставки – показові для індустрії.

Успіх “Гри в кальмара” може змінити ці норми, вважає Дарсі Паке. Серіал вже приніс компанії Netflix майже 900 млн дол.

“Нюанси корейської мови непросто передати в коротких субтитрах, але якщо приділити цьому достатньо часу і ресурсів, цілком можливо”, – каже письменник.

Смерть римейку

“Лише кілька років тому “Гра в кальмара” була б цікавою західній індустрії тільки як основа для сильного американського римейку”, – написав у твіттері впливовий діяч кіноіндустрії США та засновник сайту The Blacklist Франклін Леонард.

Успіх “Гри в кальмара” може змінити цю тенденцію. Якщо є попит на оригінал і він доступний глядачу, навіщо переробляти його з британськими чи американськими акторами?

Римейки з’являтимуться, коли інший культурний контекст може зробити істотний внесок у фільм, вважає культурний оглядач Девід Чен. Він наводить як приклад “Відступників” Мартіна Скорсезе, що є переосмисленням гонконзької мафіозної драми “Подвійна рокіровка” (Infernal Affairs).

Автор фото, Alamy

Римейк гонконзького бойовику, “Відступники” Мартіна Скорсезе, додали історії інший культурний контекст

“Утім, ситуацій, коли римейк є фінансово вигідним стає все менше”, – додає Чен.

Чи стане “Гра в кальмара” початком кінця римейків – питання. Проте наразі Netflix займається корейським римейком трилера “Паперовий будинок”.

А Тільда Свінтон і Марк Руффало ведуть переговори про зйомки у телевізійному спін-оффі “Паразитів”, який планує випустити HBO Max.

Утім, безперечно, центральна тема “Гри в кальмара” й надалі обговорюватиметься у фільмах і серіалах усього світу – незалежно від мови чи країни створення.

“Цей серіал – про капіталізм, так само як й історія про медіамагнатів “Спадкоємці”, – зазначає Девід Чен.

“У світі, який бореться з пандемією, нерівність і проблеми охорони здоров’я погіршилися. Тому є вагомі причини, чому ці історії викликали резонанс у людей. Тема капіталізму є величезним чинником популярності цих телешоу”.

“Гра в кальмара” запустила процеси, які ми помітимо ще через певний час, але за цим буде цікаво спостерігати.

Як каже герой Пака Хе Су в “Грі в кальмара” в останньому епізоді шоу: “Ми зайшли надто далеко, щоб кинути це зараз”.

Те саме можна сказати про серіал, який вже продовжили на другий сезон, а також його вплив на індустрію кіно та телебачення у 2022 році й далі.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Українські традиції й сучасність: 5 брендів килимів, які створюють затишок

Килимарство – традиційна та одна з найголовніших галузей народного мистецтва України. Килим завжди був не лише звиклим атрибутом побуту, а й мав сакральне значення. За допомогою орнаментів і візерунків українці зашифровували в килими своє повсякденне життя, вірування та культуру. Ми поговорили з культурологинею й співавторкою подкасту «Як продати картину» Марією Дячук про історію килима в Україні та його значення в культурі. Також розповідаємо про 5 сучасних українських брендів килимів, які продовжують розвивати традицію килимарства й дотепер, цікаво поєднуючи у своїх витворах минуле та сьогодення.

Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів

Марія Дячук

Про типи етнічних українських килимів Килими грали найчастіше ту саму ужиткову роль, як і сьогодні – ними застеляли край ліжка, столи, скрині, підлогу. Не лише з метою прикрашання оселі, але й для збереження тепла й через прадавні обрядові вірування. Українці з особливою увагою ставилися до місць на межі – поріг, край. Ці місця вважалися точками переходу, де важливо захистити себе від впливу злих сил. З цією метою й закривали ці «небезпечні» місця килимами. З незвичного для сучасників – килимами також накривали труну під час похоронного обряду. Це дуже логічно в контексті віри в магічну силу перехідних станів, адже мрець теж персонаж на межі – уже не тут, але й не там. Килим відмежовував його від світу живих. Про це згадується, зокрема, у «Повісті минулих літ» – після вбивства в 10 столітті древлянського князя Олега, його тіло «винесли й поклали на килимі». Про матеріал і техніки, за допомогою яких ткали килими У традиціях українського килимарства зазвичай використовували вовну, льон і коноплі, а також натуральні фарбники, що виготовлялися з рослин і навіть комах. Техніка давнього примітивного ткацтва, до того як виникли верстати, була ручною й досить кропіткою. Для цього ткач використовував деревʼяну раму, поперек якої натягувалися нитки «основи». Поміж ними ткач вплітав нитки, з яких складався орнамент. Килим не ткали на всю ширину одночасно, окремо – тло, окремо – візерунки. Готовий килим вичісували гребінцем. Унаслідок ручної праці та простої технології поверхня килимів виходила нерівною, але ці найстаріші вироби сьогодні і є найбільш цінними. У 19 столітті техніка стала більш механізованою й загалом культура килимарства пішла на спад. Проте у 20 столітті це явище почали досліджувати та збирати. Зокрема, для цього багато зробив український художник Федір Кричевський. Про орнаменти килимів у різних регіонах України та їхнє значення Залежно від регіону українські традиційні килими, так само як і традиції вишиваних сорочок, мали свої особливості. Наприклад, для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини характерні квіткові орнаменти та помітні впливи східної культури, барокові мотиви. Натомість килими західних регіонів України (Галичина, Буковина, Волинь) мають характерний геометричний або рослинно-геометризований орнамент. Українські килими справді мають свій оригінальний стиль і самобутні поєднання кольорів. Проте сказати точно, які сенси закладали українці в ті чи інші форми, ми не можемо. Найімовірніше, візерунки та форми, що трапляються у традиційних килимах, працюють у тій самій системі символів, що й візерунки писанок чи вишивки – вони відсилають до глобальних, усеохопних і найважливіших тем життя та смерті, циклічності, поняття роду та шани до світобудови. Про кольори Першочергово використовувалися традиційні натуральні барвники. Відповідно, кольори не були яскравими чи насиченими. Кольори, так само як і орнаменти, були характерно різними для різних регіонів. Наприклад, на Закарпатті переважали поєднання бордових і темно-синіх, червоних і зелених, фіолетових і жовтих із незначним вкрапленням сірих, білих і рожевих барв. Тоді як на Полтавщині переважає спокійна кольорова гама: килими з блакитним, золотаво-жовтим або чорним тлом, рідше – з білим, сірим, зеленим і коричневим. Чорний колір традиційно символізував землю та багатство, жовтий – сонце та життя, червоний – кров і кохання, зелений – природу.