Історія міста Харків

Заснований Харків близько 1654 року. Місто невдовзі стало фактичною столицею Слобідської України – великого регіону в північній частині колишнього «Дикого Поля», колонізованого українськими переселенцями.

У Харкові в 1726 році був заснований колегіум, де кілька років працював видатний український філософ Григорій Савич Сковорода, а у 1805 році з’явився перший в Україні університет, який виплекав цілу плеяду романтиків, що виступали за утвердження самобутності українського народу, розвиток української культури на основі фольклорних

джерел. Відомий своїми працями Микола Костомаров збагатив історію та літературу фундаментальними розвідками.

У другій половині XIX ст. Харків перетворився на великий промисловий центр та залізничний вузол. Культурне життя було збагачене працями таких відомих у свій час діячів, як Б. Грінченко та X. Алчевська.

За проектами А. Бекетова було збудовано у місті багато споруд, в яких розміщені: театр ляльок – гордість міста, Державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, художній та історичний музеї. Наше рідне місто зазнало руйнувань під час Великої Вітчизняної війни, двічі було окуповане фашистськими загарбниками.

героїчному трудовому подвигу харків’ян місто було піднято з руїн. Зараз площа міста – 303 квадратних кілометри. З півночі на південь воно простяглося на 22, зі сходу на захід – На 25 кілометрів. У Харкові налічується приблизно 2500 вулиць та провулків, 26 площ.

Сьогодні в місті діє біля двохсот промислових підприємств. Основні галузі промисловості – сільськогосподарська, енергетична, верстатобудівна, будівельна індустрія. Продукція підприємств експортується в країни СНД.

Харків – один з найбільших центрів науки та передової технічної думки. Оновлення, демократизація суспільства на сучасному етапі сприяють зростанню ролі нашого міста в політичному й культурному житті країни.

1. Моє рідне місто – Харків Місто мого життя – Харків. Тут я народилася, виросла, тут живуть мої знайомі, друзі. У цьому місті я люблю все. Його будинки, вулиці, затишні куточки на лоні природи: лісопарк, парк Горького чи Шевченка. Місто дало світу багатьох визначних людей, зростило не одне покоління. Місто має велику славетну історію. У минулому – це одне з важливих […].
2. Твір на тему: “Місто, в якому я живу. Харків” Мій рідний Харків – цікаве і славне місто з видатною історією, місто, де народилися мої батьки, народився я, і, сподіваюся, народяться мої діти. Та рідним це місто є не тільки для тих, хто в ньому народився, а й для тих, хто хоч раз в ньому побував. Адже усіх своїх гостей Харків зустрічає з привітністю, радістю […].
3. Рідне місто Харків (Твір-опис) Харків – це одне з найбільших міст України. Його ще називають першою столицею, тому що він нею був за радянських часів. Харків – красиве, світле і живописне місто, розташоване на північному сході України. В ньому живе багато людей, що навчаються, працюють, відпочивають. Головні річки Харкова – Харків, Лопань, Уди. Через них давно вже побудовані мости, […].
4. Рідне місто Харків (опис) Харків – це одне з найбільших міст України. Його ще називають першою столицею, тому що він нею був за радянських часів. Харків – красиве, світле і живописне місто, розташоване на північному сході України. В ньому живе багато людей, що навчаються, працюють, відпочивають. Головні річки Харкова – Харків, Лопань, Уди. Через них давно вже побудовані мости, […].
5. Твір з англіської мови: Kharkiv. Харків Харків – досить старе місто. Він заснований близько 350 років тому. Місто розташоване на плато, оточеному ріками Харків і Лопань. За відомою легендою, місто назване на честь козака Харька. Харків – історична столиця Слобідської України. З утворенням Харківського університету в 1805 році місто стає важливим освітнім і культурним центром України і всієї Російської імперії в […].
6. Харків – моє рідне місто Наш рідний Харків – славне, цікаве та старе місто. Для кожного, хто хоч раз був тут, воно стало рідним, бо як затишно завжди повертатись туди, де тебе зустрічають з радістю, привітністю та любов’ю. На території Харкова жили люди ще до нашої ери. А у скіфсько-сарматські часи тут уже було поселення з ознаками міста. Але неодноразові […].
7. Що я знаю про походження назви рідного міста Кожне місто має свої особливості, історію, культуру, назву. Є такі міста, що змінили своє ім’я. Звідки ж пішла назва нашого міста – Харків? Здається, що про заснування Харкова ми знаємо багато. Дійсно, проблема походження такого великого центру, як Харків, не могла залишитися поза увагою дослідників. Найбільш поширеною є версія, що Харків заснував козак Харитон (Харко), […].
8. Твір на тему “Моє місто Харків” У другій половині XX століття Харківщина стає гігантським будівельним майданчиком: у Харкові й області будуються нові жи-лие квартали, заводи, фабрики, наукові й культурні центри. Медицина й сільське господарство, літакобудування і ядерна фізика, машинобудування й архітектура – все це стало досягненнями нашого краю, що дав людству талановитих діячів мистецтва й геніальних учених В 80-х роках XX […].
9. Твір на тему: Душа мого міста Від самого свого народження я жив у Харкові. Не дивно, що я вважаю своє місто найкращим. У кожної людини з її рідним містом пов’язані якісь власні переживання, невдачі та перемоги, проте в усіх людей, які мешкають у певному місті, є щось спільне. Якесь неповторне відчуття, неповторна рисочка, вихована їхньою малою батьківщиною. Я впевнений, що така […].
10. З історії походження рідного міста На уроках історії я довідався про походження мого рідного Харкова. По-різному науковці тлумачать походження назви міста. Існує переказ, нібито першого тутешнього козака-поселенця звали Харком (зменшена форма від Харитона). Від його імені й пішла назва поселення. Існує твердження, що місто дістало найменування за річкою, адже стоїть воно при злитті двох річок, одна з яких Харків, а […].
11. Твір на тему: “Походження назва міста Харкова” Існує кілька легенд, досить розповсюджених у наших краях, які пояснюють походження назви міста Харкова. Одна з них – легенда про Харитона. З топографічного опису Харківського намісництва 1785 року довідаємося, що на тім місці, де розташоване місто Харків, один із заможних малороссиян по ім’ю Харитін, а по просторечью Харько, завів собі хутір. Від імені Харько нібито […].
12. Переказ роману Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е План переказу 1. Літописець знайомить читача з метою своєї праці й історією походження глуповцев. 2. Характерні риси 22 правителів міста Глупова. 3. Життя градоначальника Брудастого, що мало в голові органчик. 4. Боротьба за владу в Глупове. 5. Правління Двоекурова. 6. Спокійні роки й голод при градоначальнике Фердищенко. 7. “Прогресивна” діяльність Василіска Семеновича Бородавкина. 8. Безліч […].
13. Твір-опис міста Запоріжжя Я народився та живу в одному з самих гарних південноукраїнських міст із славетною історією та перспективним майбутнім, назва якого відома усім нашим співвітчизникам. Це – Запоріжжя. Моє місто було засновано на головній водній транспортній магістралі країні – величній річці Дніпро. Сьогодні населення міста становить близько мільйону і ця цифра неухильно росте. Підтвердженням тому можуть служити […].
14. Твір на тему: “Чистота нашого міста” Що зробити, щоб в нашому місті завжди панувала чистота? Щоб навколо не валялися недопалки, фантики, пластикові упаковки? І щоб мешканці нашого міста не дихали димом та пилом? Я вважаю, що для чистоти в місті, звичайно, багато робиться. Щоранку на роботу виходять двірники, замітають вулиці, двори, сквери та парки. Потім сміттєвози вивозять відходи з кожного контейнера, […].
15. Історія одного міста (стисло) Дана повість – “справжня” літопис міста Глупова, “глуповський Літописець”, обіймаються період часу з 1731 по 1825 р., яку “спадкоємно складали” чотири глуповський архіваріуса. У розділі “Від видавця” автор особливо наполягає на автентичності “Літописця” і пропонує читачеві “вловити фізіономію міста і встежити, як в його історії відбивалися різноманітні зміни, одночасно відбувалися у вищих сферах”. “Літописець” відкривається […].
16. Аналіз добутку Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е Автор “Історії…” пародіює літописний стиль, видаючи свої добутки за рукопис XVІІІ століття. “Історія одного міста” здається сверхкарикатурной, неймовірної до нісенітниці. Стиль її дуже сучасний – сатирична фантастика, гротеск, що доходить до абсурду. Сучасно й зміст – у багатьох особах ми довідаємося антигероїв нашого часу. Скажемо, Похмурий-Бурчеев – хіба це не Сталін? Сучасні й образи хабарників, […].
17. Твір на тему: “Які міста України могли б стати столицею Європи?” Сьогодні навряд чи хтось серйозно може зважитися поставити під сумнів те, що нинішня Україна – це повноцінна європейська держава, причому не тільки географічно, але також і ментально. Враховуючи цей факт, можна задатися досить цікавим питанням: а які ж з українських міст є найбільш європейськими в хорошому розумінні цього слова? Бути може, що деякі з них […].
18. Твір по повісті “Історія одного міста” У творчості Салтикова-Щедрина “Історія одного міста” (1869 -1870) займає одне із центральних місць. Це яскравий зразок політичної сатири, у якій зазнають безкомпромісної критики самі основи самодержавства, викриваються будь-які форми деспотизму, виражений рішучий протест проти ідеології смиренності, покірності й пасивності. У сатиричній “Історії одного міста” сполучаються елементи побутове й фантастичні, своєрідно зіставлений минуле й сьогодення. Категорія […].
19. Короткий зміст Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е “Глуповци відбулися від головотяпів, поруч із якими проживали племена лукоедов, слепородов, вертячих бобів, рукосуев і інших. Всі вони ворогували між собою. Головотяпи пішли шукати собі князя. Усе відмовлялися від таких ні на що не здатних підданих, нарешті один погодився й прозвав їх глуповцами. Історичні ж часи в місті Глупове почалися з того, як один із […].
20. «Історія одного міста» – сатирична енциклопедія російського Центральною темою «Історії одного міста» Салтикова-Щедріна є стосунки влади і народу. В образі Глупова сатирик змалював Російську державу з її злигоднями й потворністю, з її самодержавними правителями та приголомшеними деспотією обивателями. Казармений Угрюм-Бурчеєв поєднує у собі яскраві прикмети реакційних політичних режимів різних країн і епох. Сміх поступається місцем гіркоті та обуренню, коли йдеться про злиденну […].
21. Історія одного міста характеристика образа Глуповцов ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Глуповци – мешканці міста, образ якого вперше з’явився на початку 1860-х рр. у нарисах письменника “Глупов і глуповци” і “Глуповское розпуста”, заборонених цензурою. Глуповци, як пояснив Щедрін у полеміці із критиками книги, – це “народ історичний”, тобто реальний, не ідеалізований, “люди, як і всі інші, з тою тільки оговоркою, що […].
22. Твір на тему “Як було засноване місто Харків” На землі краю, що збезлюдів, наприкінці XVI – першій половині XVII століття стали стікати переселенці – українські козаки Придніпров’я, особливо Правобережжя, що рятувалися від польської шляхти. Переселенці створювали слободи й хутори, обзаводилися городами, пасіками, розводили домашню худобу. Однак часті розбійницькі набіги ногайских і кримських татар заважали мирному життю В 1652-1654 роках кілька сотень козаків із […].
23. Історія одного міста характеристика образа Брудастого Дементия Варламовича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Брудастий Дементий Варламович (Органчик) – глуповский градоначальник. При першій же появі “перетнув безліч ямщиков” і приголомшив чиновників, що представлялися йому, вигуком: “Не потерплю!” Обмежуючись і надалі повторенням цієї єдиної фрази, він повалив усіх у жах. Загадковість поводження Б. знайшла несподіване пояснення: у нього в голові був органчик, здатний виконувати “неважкі […].
24. Історія одного міста характеристика образа Фердищенка Петра Петровича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Фердищенко Петро Петрович – бригадир, що був денщик князя Потьомкіна. Спочатку глуповци при його правлінні “світло узрили”, оскільки Ф. по своїй простоті цілих шість років “ні в що не втручався”. Однак потім “зробився діяльний” і дібрав смаку, безсоромно вгамовуючи свої жадібність і любострас-тие. З невдоволенням же глуповцев, викликаним голодом і […].
25. Історія одного міста характеристика образа Грустилова ераста Андрійовича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Грустилов ераст Андрійович – глуповский градоначальник, статський радник. “Друг Карамзина” (має ім’я одного з головних героїв його “Бідної Лізи”). “Ніжність і чутливість серця” не заважала йому “досить невимушено розпоряджатися казенною власністю” під час служби провіантмейстером. При цьому, дивлячись на солдатів, евших черствий хліб, Г. проливав рясні сльози. Не соромився він […].
26. Історія одного міста характеристика образа Беневоленского Феофилакта Иринарховича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Беневоленский Феофилакт Иринархович – градоначальник, що перемінив князя Микаладзе. При ньому “благополуччя глу-повцев… не тільки не порушилося, але одержало лише більше твердження”, тому що Б. фактично усунувся від справ. Однак на відміну від Микаладзе він “почував непреоборимую похилість до законодавства” і, незважаючи на начальницьку заборону, тайкома видавав закони, втім не […].
27. Історія одного міста характеристика образа Бородавкина Василіска Семеновича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Бородавкин Василіск Семенович – тип градоначальника, “у якого ноги повсякчас готові були бігти неведомо куди”. “Уміщав… у собі” багато лементу. У його творі “Думки про градоначальническом однодумність, а також про градо-начальническом єдиновладдя й про іншому” відбилися не стільки навіть його “ідеали”, скільки повсякденний побут його спілкування з обивателями, кожний з […].
28. Рідне місто (село) Як і мої батьки, я народився в Харкові. До речі, мій дідусь також народився тут, тому мене можна назвати харків’янином у третьому поколінні. Я люблю своє місто, дідусь і батьки розповідають мені про нього багато цікавих речей. Харкову більше 350 років, його заснували козаки. Зараз це велике слобожанське місто з парками й бульварами, заводами й […].
29. Зустріч із письменником Харків – великий промисловий і культурний центр України. Я щасливий, що живу в цьому місті, де є багато музеїв, театрів, де живе багато цікавих людей: учених, письменників, художників. Нещодавно до нашого класу завітав харківський поет Юрій Іванович Стадниченко. Дружба цього поета з учнями нашої школи вже триває десятиліття. Поет любить спілкуватися з молоддю, а ми, […].
30. Ботанічний сад у Харкові Найулюбленішим місцем відпочинку харків’ян є Ботанічний сад. Це справжній пам’ятник природи в центрі Харкова – міста зі славними традиціями та героїчною історією. Має свій літопис і чудовий сад, який вважається одним із найбільших у країні. За свідченням відомого харківського вченого Д.І. Багалія, ботанічний сад був заснований у 1804 році професором Ф. Делявіним. Тоді площа парку […].
31. Canadian Cities and Towns. Великі і малі міста Канади Канада – це країна зі швидким ростом населення. Воно в основному зосереджене у великих містах. Найважливішим серед них є столиця країни – Оттава. Вона розташована на мальовничому березі ріки Оттави. Одна третина її населення – нащадки англійських і французьких емігрантів. До колонізації Оттава була індійським торговим центром. Назва міста походить від індійського слова, що означає […].
32. Тема міста в російській літературі. Твір По добутках М. О. Булгакова Тема міста є однієї із самих характерних тем для російської літератури. Вона відбилася в добутках О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, О. О. Блоку, М. О. Булгакова й багатьох інших письменників. Розкриття даної теми можна простежити на прикладі творчості М. О. Булгакова, зокрема його романів “Біла гвардія” і “Майстер і Маргарита”. У […].
33. Образ Міста в однойменному романі Валер’яна Підмогильного Частину свого життя Валер’ян Підмогильний прожив у Києві. Там він поринув у творчість і роботу, а також здобув значний авторитет серед однодумців. На той час столицею УСРР був Харків і тому письменника вабило те, що місто залишалося осторонь столичного галасу, хоча над ним все ще панувало типове міщанське середовище: “Ось вони – горожани! Крамарі, безглузді […].
34. Аustralian Cities and Towns. Великі і малі міста Столиця Австралії Канберра – молоде і порівняно невелике місто. Воно було засноване у 20- му сторіччі, і його населення зараз складає близько 260 000 чоловік. У центрі Канберри знаходиться невеликий пагорб. Кілька вулиць беруть початок біля цього пагорба. Особливого зачарування Канберрі додає штучне озеро, що знаходиться у центрі міста. У західній частині озера знаходиться фонтан […].
35. Пам’ятки історії та архітектури Харкова Харків… Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені “хорвати” (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків – […].
36. Cities and Towns of Great Britain. Великі і малі міста Великобританії ВеликобританіЯ – високорозвинена промислова країна, і більшість людей живуть у великих містах. Звичайно, столиця стоїть на першому місці серед найбільших промислових міст країни. Безліч продукції, такої як одяг, продукти харчування, літаки й автомобілі, виробляється у Лондоні. Бірмінгем – найбільше місто в центрі Англії. Там роблять устаткування, легкові та вантажні автомобілі. У Бірмінгемі також роблять телевізори […].
37. З історії нашого міста Київ – моє рідне місто. Тут народилися мої батьки, тут народилась і я. Уже більше десяти років я росту і змінюю­ся разом із моїм містом. Історія Києва така багата, що всіх книжок у світі не вистачить, аби описати її детально. Коли ж я думаю про своє місто, мені чомусь згадується рік 1943, осінь. Тоді війська […].
38. Твір на тему: “Які міста України могли стати столицею Європи” Якщо говорити про те, наскільки гідними є великі українські міста для того, щоб стати столицею Європи, то я впевнений, що будь-який з них може легко впоратися з цією функцією. Але зам моїм власним впевненням, найкраще на цю роль підходить Львів – красиве старовинне місто, яке нічим не гірше найкрасивіших міст Європейського Союзу. То ж розповім […].
39. Прогулянка рідним містом Я дуже люблю своє місто. А особливо люблю блукати старими вулицями центру. Окраїнні місця схожі між собою і з районами інших міст. А на стареньких вуличках, у старовинних будинках – краса і неповторність рідного міста. Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лише спокій, рівновагу, мир і радість у душі. Милуєшся найстарішим у […].
40. Unusual Notice Mr. Robinson had to travel somewhere on business, and as he was in a hurry, he decided to go by air. He liked sitting beside a window when he was flying, so when he got on to the plane, he looked for a window seat. He found that all of them had already been taken […].

Як раніше називалося місто Харків

Від козачого поселення – до великого промислового, культурного і наукового центру

Місто Харків – адміністративний центр історико-географічної області України, за якою закріпилася назва «Слобожанщина».

Площа сучасного Харкова перевищує 300 кв. км, а населення становить 1 млн 450 тис. чол. Територія міста – це горбиста рівнина з долинами, ярами та ін. Клімат – помірно-континентальний: середньорічна температура повітря +6,90, найхолодніший місяць у році – січень (-6,10), найтепліший – липень (+20,50 ).

Територію сучасного Харкова люди почали обживати в давнину. Розкопки археологів свідчать, що тут проживали різні народи: скіфо-сарматські, черняхівські племена, половці. Відомо також, що в другій половині I тис. н. е. цю територію заселяло східнослов’янське плем’я сіверян. Слов’яни ще у VIII ст. заснували на місці майбутнього Харкова своє поселення, яке в Х ст. стало відоме як місто Донець. Донець був не тільки фортецею, але й центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та ін.), важливим пунктом транзитної торгівлі. Перша згадка про Донець в літописі стосується 1185 р. З цим містом пов’язаний також епізод зі «Слова о полку Ігоревім» – найважливішого твору епохи Київської Русі. Саме тут перебуває після полону герой поеми – новгород-сіверський князь Ігор Святославович. Місто Донець зруйнували орди хана Батия в середині XIII ст.

Існує кілька версій про виникнення назви «Харків». Деякі історики вважають, що Харків – трансформована назва від Шарукань, половецької столиці, яка була на цих землях, інші пов’язують назву з ім’ям ватажка перших українських переселенців в середині XVII ст. Харка (Харитона). Більшість же фахівців вважають, що свою назву місто отримало від річки Харків. Назва це вперше згадується в «Книзі Великому КРесленню», укладеній 1627 р., і досі залишається гідронімічною загадкою.

Засновниками міста були українські козаки й селяни, що втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Придніпровської і Західної Україні, особливо в період визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.

Українські переселенці почали обживати незаселені території, які ще на початку XVI ст. номінально входили до складу Московської держави. Цей край іменувався «Диким полем», тому що був спустошений після монголо-татарських набігів.

Одночасно з українцями тут з’явилися російські поселенці. У результаті взаємодії двох міграційних потоків: із заходу, більшого, українського, і з півночі, меншого, російського (руського), сформувалася слобожанська субкультура. У XVII-XVIII ст. Слобожанщина перетворилася в особливу історико-географічну область Україна з характерним колоритом матеріальної і духовної культури.

Першу Харківську фортецю побудували «за черкаським» (тобто українським) звичаєм. У 1656 р. московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 башт і довжину стін понад один кілометр. Найстаріший документ, у якому є згадка про Харків – царський указ Чугуївському воєводі Сухотіну про будівництво Харківських укріплень, датований 28 березня 1656 р. Судячи з «відпису» першого харківського воєводи Селіфонтова 1657 р. та іменного опису 1658 р. Харків був уже досить великим поселенням. В описі значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час у місті було не менше ніж 200 будинків.

Харків став центром Харківського козацького полку. Українські переселенці принесли з собою характерний для них козачий військовий і адміністративний порядок. З перших років існування фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий люд. З’явилися перші слободи – Гончарівка, Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення Харкова з важливого прикордонного форпосту на центр ремесел і торгівлі.

На початок XVIII ст. було заселено Поділ – район між фортецею і річкою Харків, а в 30-40-ті рр., коли минула загроза нападу з боку кримських і ногайських татар, забудова переступила річки Лопань і Харків. У місті налічується близько 1 тис. подвір’їв і низка різного роду громадських споруд. З шести найбільших ярмарків Слобожанщини чотири проходили в Харкові: Успенський, Хрещенський, Троїцький, Покровський.

Відбулися зміни і в соціальному житті міста. У 1765 р. ліквідують полковий адміністративний устрій міст. Замість слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію.

Протягом довгого часу Харків належить до Бєлгородської єпархії. У 1799 р. було створено Слобідсько-Українську єпархію з центром у м. Харкові. Серед перших церков, побудованих у місті, – Успенська церква. Її зведення почалося в 1658 р. Сучасний же храм побудовано в 70-і рр. XVIII ст. У 1726 р. на території Харківської фортеці був заснований Покровський монастир. Монастирський храм є найстарішим у Харкові.

Харків стає губернським містом. Створюється міська дума (1785 р.). З 1734 р. починає діяти поштова служба, з 1739 р. з’являється перший лікар, з 1778 р. – перша аптека. Це дещо змінює побут харків’ян, проте протягом усього століття основним заняттям їх залишається рільництво (до 70 % населення). Про розвиток ремесел і торгівлі свідчать найменування вулиць і провулків, що виникли в той час: Чоботарська, Римарська, Капелюшний, Столярний, Слюсарний.

Уже у XVIII ст. Харків стає освітнім центром.

Харківський колегіум (у 1731 р. таку назву отримала слов’яно-латинська школа, переведена в 1726 р. з Бєлгорода) став другим за значенням в Україні після Києво-Могилянської академії. Тут викладали повний курс наук. Бібліотека колегіуму стала першою в місті і до 40-х рр. XIX ст. налічувала вже 5 тис. томів.

На початку XIX ст. Харків уже розвивається не тільки як торговий, але і як промисловий центр. До 1897 р. в місті налічується понад 70 підприємств: млинів, салотопок, гуралень і чинбарських заводів. До середини XIX ст. міська промисловість переважно мала кустарний характер і основним напрямом економіки залишалася торгівля та переробка сільськогосподарської продукції. З другої половини XIX ст., у зв’язку з ліквідацією кріпацтва і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто перетворюється на один з найбільших економічних центрів Російської імперії. У середині століття в Харкові налічувалося вже понад 30 тисяч жителів. Фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток міста, став розвиток залізничного транспорту. У 1869 р. відкрили залізничну магістраль, яка зв’язала місто з Москвою, а потім – з Донбасом, Києвом, портами Чорного й Азовського морів. У місті розвивається вагоноремонтна справа, у 1897 р. дав першу продукцію Харківський паровозобудівний завод. Поступово підприємства міста почали випускати різноманітну продукцію – від сільськогосподарських машин до двигунів. Тож Харків став постачальником сільськогосподарської техніки на загальноімперський ринок. Найбільшу кількість такої продукції випускав завод Гельферіх-Саде, побудований у 1882 р.

У 1828 р. почали брукувати місто каменем. У 1871 р. на вулицях Харкові з’явилося газове освітлення, у 1881 р. було введено в експлуатацію першу чергу міського водогону. У 1882 р. була прокладена перша лінія міської кінної залізниці, яка проіснувала до 1918 р. Наприкінці XIX ст. в місті побудовано першу електростанцію, що дало можливість розпочати електрифікацію міського транспорту. У 1905 р. на вулицях міста з’явився перший електричний трамвай. У 1888 р. Харків став другим містом серед телефонізованих в Україні.

Ще в другій половині XVIII ст. російський уряд постарався уніфікувати систему освіти. У 1788-1789 рр. в Україні з’явилися головні і малі народні училища. У 1789 р. Головне народне училище відкрилося в Харкові, а в 1805 р. воно стало базою створеної чоловічої гімназії.

Зі зростанням міста з’являлися й нові навчальні заклади. До початку ХХ ст. в Харкові було чотири чоловічі, дві жіночі гімназії, два реальні училища, духовна семінарія, кілька приватних гімназій і пансіонів, Інститут шляхетних панянок, Комерційне училище, п’ять вищих початкових училищ (усього на 1902 р. – 111 початкових шкіл).

Багато подій у культурному та науковому житті Харкова у XIX ст. відбувалися вперше не лише в місті, а й у всій Україні. Перший провінційний музей в Росії було відкрито в Харкові в 1886 р. Це був міський художньо-промисловий музей.

Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 одного з найстаріших в Росії і першого в Україні Харківського університету. Його засновником став В. Н. Каразін. Університет є науковим і культурним центром, він відомий своїми вченими, випускниками та викладачами: М. М. Бекетовим, В. Я. Данилевським, М. Ф. Сумцовим, Д. І. Багалієм і багатьма іншими корифеями. Університет став центром створення наукових товариств: Філотехнічного (1811 р.), Фізико-хімічних наук (1873 р.), Історико-філологічного (1877 р.), Математичного (1879 р.), Юридичного (1901 р.) і т. д. Уперше в Російській імперії тут в 1910 р. науковий ступінь доктора історії надали жінці, А. Я. Єфименко. У 1873 р. в Харкові було відкрито Ветеринарний інститут, у 1875 р. – Технологічний інститут. У 1914 р. з Нової Олександрії в Харків евакуювали Інститут сільського господарства і лісництва.

Отже, на початок ХХ ст. Харків стає промисловим, науковим і культурним центром з величезним потенціалом. Нове століття внесло свої несподівані корективи у розвиток міста. З Харковом пов’язано багато важливих подій в історії України: 29 січня (за старим стилем) 1900 р. тут створено першу українську політичну партію в Придніпровській Україні – РУП (Революційна українська партія), 12 грудня 1917 р. – проголошено радянську владу. Бурхливий перебіг економічних процесів зумовив загострення соціальних суперечностей. Харків ще в 70-80-ті рр. XІХ ст. став центром народницького руху. Відбувалися стихійні виступи робітників.

Під час громадянської війни Харків переживав і червоний більшовицький терор, і свавілля армії Денікіна, і наслідки інтервенції, і націоналізацію.

На початку 20-х рр. починається смуга великих перетворень у різних сферах суспільного життя. Істотних змін зазнає адміністративно-територіальний устрій міста. 26 січня 1919 р. було вирішено розбити місто на три райони – Іваново-Лисогірський, Петинско-Журавлівський, Основ’янсько-Холодногірський. Керівництво всіма виявами місцевого громадського життя сконцентрували у своїх руках виконкоми. Назви та кількість районів у місті часто змінювалися. До 1938 р. їх стало вісім (вони, в основному, відповідали сучасному поділові). У 1919 р. за Харковом офіційно закріплено столичний статус.

До кінця 1925 р. промислові підприємства міста було поновлено; зазнавали реконструкції та виникали нові заводи й фабрики. У 1940 р. промисловість міста в 12 разів перевищувала рівень 1913 р.

У 1924 р. почала працювати перша в Україні радіостанція. З’явилися нові робітничі селища: імені Артема, імені Кірова, тракторобудівників, Червоний Жовтень. Почалася теплофікація міста. У 1939 р. з’явилася перша тролейбусна лінія міста. У 20-ті – 30-ті роки виникла густа мережа шкіл-семирічок, розгорнулася боротьба з неписьменністю. З Харковом пов’язаний і період у діяльності видатного педагога А. С. Макаренка. Виникли нові форми позашкільної роботи, і в 1935 р. у Харкові відкрився перший в Україні палац піонерів. Значні зміни відбулися в системі вищої освіти. Після реорганізації університету виникли: з 1921 р. – медінститут, Інститут народного господарства, з 1937 р. – юридичний інститут. Усього в 1930-1931 рр. у Харкові було організовано 23 нових вищих навчальних заклади.

У 1920-1930 рр.. почалася робота багатьох нових наукових організацій та інститутів міста: Української рентгенівської академії, Інституту гематології та переливання крові, Коксобуду, Українського фізико-технічного інституту і т. д. Наукову і дослідницьку роботу проводили наукові товариства, розвивалося краєзнавство.

У першій половині ХХ ст. місто змінилося завдяки появі нових пам’ятників (в 1935 р. було відкрито найкращий у світі пам’ятник Т. Г. Шевченкові, скульптор М. Г. Манізер); роботі «Харківського Россі» – Бекетова, архітекторів Верьовкіна, Жукова та ін. У 1925-1927 рр. у стилі конструктивізму було споруджено будівлю Держпром.

Насиченим було й культурне життя міста. У 1926 р. з Києва до Харкова переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, у 1929 р. перші вистави почав давати Український театр музичної комедії. У 1932 р. організовано Харківську організацію Спілки композиторів України, у 1934 р. – Спілку письменників України.

Величезних втрат зазнало місто в роки масових репресій сталінського режиму і в роки Великої Вітчизняної війни. Воно стало предметом особливого інтересу гітлерівської Німеччини, і, у результаті, за оволодіння ним обидві сторони боролися запекло. Місто двічі переходило з рук у руки, пережило окупацію, голод і руйнування. До моменту остаточного звільнення було зруйновано 200 тис. кв. м житлової площі, повністю виведено з ладу всі споруди комунального господарства. Загинула значна частина матеріальних цінностей підприємств Харкова, незважаючи на виконану евакуацію. До 23 серпня 1943 р. – дня звільнення міста – у місті не залишилося діючих підприємств.

У період окупації тисячі харків’ян були знищені фашистами тільки через свою партійну, національну або расову приналежність, багато кого відправили в Німеччину.

Але навіть у таких нелюдських умовах жителі міста намагалися вберегти і зберегти культурні цінності.

Усього за 21 місяць окупації було вбито і закатовано понад 256 тис. мирних жителів, 164 тис. силоміць вивезено на роботи. З 900 тис. довоєнного населення в місті залишилося 200 тис. чоловік. Загальний матеріальний збиток, завданий народному господарству Харківщини, установам культури й окремим громадянам, становив 33,5 млрд руб.

Багато вулиць міста носять імена захисників і визволителів міста: взводу лейтенанта П. М. Широніна, О. Яроша, І. Танкопія та ін.

Самовіддана робота з відновлення міста почалася відразу після звільнення Харкова. Але лише до початку 50-х рр. було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Саме ж виробництво ставало більш досконалим. Було відкрито нові заводи та фабрики: «Електроважмаш», «Завод дорожніх машин» та ін. На сьогодні в місті налічується близько 250 великих підприємств. За цими показниками Харків по праву вважається провідним промисловим центром України.

У середині 50-х рр. розпочала свою роботу Харківська телестудія. У 1962 р. населення міста наблизилося до 1 млн чол., і Харків став другим, після Києва, містом-мільйонером в Україні.

У 50-80-і рр. почалася забудова цілих житлових масивів: Павлового Поля, Олексіївки, Салтівки.

У 1975 р. в Харкові було відкрито першу лінію метрополітену, а зараз їх діє три.

Хоча 1970-ті – перша половина 1980-х рр. увійшли в історію країни як період стагнації, місто досягло певних успіхів у розвитку господарства, науки й культури.

У 1985 р. почала проводитися політика реформ – «перебудова». Кульмінацією демократичних процесів у суспільстві стало проголошення в 1991 р. незалежної української держави. Це дало можливість новій державі самостійно створювати своє майбутнє. Життя міста стало відображенням нових процесів у суспільстві. Наприклад, у зв’язку з ухваленням Верховною Радою нової Конституції України, майдан Радянської України перейменовано на майдан Конституції. У результаті приватизації на карті Харкова з’явилося безліч приватних підприємств, шкіл і т. д., більш різноманітним стало культурне життя городян. Однак його основою є установи й організації, створені ще в післявоєнний час.

У 40-50-і рр. було створено: Український НДІ селекції та генетики, НДІ організації та механізації шахтарської будівництва. У 60-70-і рр. відкрито: Інститут громадського харчування, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини, Північно-східний Центр АН УРСР і т. д. І на сьогоднішній день своїми вченими пишається місто. Це академіки Л. Т. Мала, А. В. Погорєлов та інші. Тільки з Харківським державним, а нині національним університетом, пов’язана біографія більш ніж 100 академіків і членів-кореспондентів НАН України. У розвиток науки і техніки зробили свій внесок технічні та військові вузи міста.

Харків’яни та гості міста мають можливість відвідувати численні театри, цирк (у 1974 р. він отримав нову будівлю на 2300 чол.), планетарій (відкрито в 1957 р.). У місті проводять численні фестивалі та конкурси. У 1992 р. за рішенням ЮНЕСКО відзначали 70-річчя театру «Березіль», а в 1993 р. проводили міжнародний фестиваль «Березіль-93».

Останніми роками було проведено фестивалі «Українська толока», фестивалі пам’яті К. І. Шульженко, пам’яті піаніста В. Крайнєва та ін.

Історія міста Харкова налічує три з половиною сторіччя. Вона сповнена прекрасних і трагічних подій. Місто прийняли до Міжнародної Ліги історичних міст. Його розвиток був і буде залишатися одним з ключових моментів у житті цілої держави – незалежної України.

Сергій Куделко

Кандидат історичних наук, професор,

директор Центру краєзнавства

Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна