Сучасній Туреччині 100 років: що залишилося від політичної спадщини Ататюрка?

29 жовтня Туреччина святкує 100 років від заснування Ататюрком сучасної республіки. Цей ювілей супроводжують питання про те, що сьогодні збереглося з його політичної спадщини. Про це розмірковує Фірдевс Робінсон – турецька журналістка та коментаторка з питань історії сучасної Туреччини. Вона живе та працює в Лондоні.

Поки починається друге століття Туреччини у статусі республіки, прозахідну світську національну державу Мустафи Кемаля Ататюрка змінює інший авторитарний лідер – президент Реджеп Тайіп Ердоган. Він перебуває на чолі держави найдовше у сучасній історії Туреччини.

У глибоко поляризованій сучасній Туреччині ця річниця не є надто радісною подією.

Це свято відбувається після масових мітингів у Стамбулі проти дій Ізраїлю та на підтримку палестинців у Газі. І воно зовсім не схоже на попередні бурхливі святкування Дня Республіки, присвячені 50-річчю та 75-річчю від дня її проголошення.

Автор фото, EFE/REX/SHUTTERSTOCK

Ататюрк для Туреччини – це символ всього. Навіть футболу

Нині у Туреччині різняться погляди на цю подію – створення республіки. Світські опоненти правлячої партії скаржаться на те, що немає належного визнання цієї важливої віхи історії. Водночас консервативні та релігійні жителі країни називають цей день “нещасною річницею”, темним днем, що знаменує занепад їхньої “великої імперії”.

Це справді була загибель імперії.

Будучи великою державою XVII століття, імперія Османа, почала розпадатися ще до XIX століття. Це її російський імператор Микола I назвав “хворою людиною Європи”.

Перша світова війна для Османської імперії завершилася поразкою. Її розділили та окупували. Могутня держава, яка охоплювала землі на трьох континентах, залишилася в минулому.

Автор фото, GETTY IMAGES

День Республіки відзначається у Туреччині щороку з 1923 року

Після чотирирічної війни Туреччини за незалежність, яку очолювали націоналістичні сили, Османський султанат скасували. Це сталося 1 листопада 1922 року.

Лозаннський мирний договір, який підписали 24 липня 1923 року Туреччина, союзники з анти німецької коаліції та Греція, заклав основи турецької національної держави, а також визначив межі сучасної Туреччини.

29 жовтня 1923 року проголосили Турецьку Республіку. Великі національні збори обрали Мустафу Кемаля її першим президентом.

За словами колишнього журналіста ВВС та автора біографії Ататюрка Ендрю Манго, “Мустафа Кемаль бився, захищаючи імперію Османа до моменту, коли захистити її стало вже неможливим. Він успадкував навички і прагматизм імперських адміністраторів”.

Це означало “реформу згори до низу, засновану на модернізації, звільненні та лібералізації”.

Скасування халіфату 1924 року було складнішим і суперечливішим, ніж скасування Османського султанату, який стався двома роками раніше.

Закладаючи основи Туреччини, Мустафа Кемаль покладався на модернізацію західного зразка.

У якості внутрішньо турецьких документів затвердили цивільний кодекс Швейцарії, кримінальний кодекс Італії та торгове право Німеччини. Мусульманський календар замінили на європейський.

Латинський алфавіт замінив арабський. У 1934 році ухвалили закон про прізвища. Великі національні збори Туреччини надали Мустафі Кемалю прізвище Ататюрк, що означає “батько турків”.

Турки більше не були підданими. Вони стали рівноправними громадянами. Турецькі жінки отримали право обирати та бути обраними у 1934 році, набагато раніше, ніж у деяких європейських країнах.

В основу зовнішньої політики Туреччини ліг принцип “Мир удома, мир у всьому світі”. Але до десятих роковин від дня заснування республіки до влади у Німеччині прийшов Адольф Гітлер.

На момент смерті Ататюрка 10 листопада 1938 року світ наближався до нової глибокої кризи.

Часи Ататюрка ознаменувалися одноосібним правлінням. То не була демократія.

При побудові національної держави пригнічувалася етнічна різноманітність. Греко-турецький обмін населенням 1923 року призвів до насильницького переселення півтора мільйона людей. Курдські повстання у роки існування республіки жорстоко придушували.

Чи могла культурна та політична революція в молодій національній державі, що виникла на руїнах багатонаціональної, мультикультурної імперії, відбутися інакше на той час і за тих обставин?

Про це гаряче дискутують у Туреччині й досі.

Шлях, що почався 100 років тому серією радикальних реформ, триває і сьогодні. Знову відбуваються зміни, що починаються зверху, під керівництвом вже іншого авторитарного лідера.

Але президент Реджеп Тайіп Ердоган бачить майбутнє Туреччини зовсім не так, як його попередник. Він по-іншому намагається вписати своє ім’я в історію.

Автор фото, REUTERS

Ердоган вважає себе послідовником Ататюрка

Рішучість Ататюрка виключити релігію із суспільного простору призвела до створення міцних світських інститутів. Президент Реджеп Тайіп Ердоган, найвпливовіший і найуспішніший лідер з часів Ататюрка, зумів це змінити.

Управління у справах релігії Туреччини стало впливовим і добре фінансованим гравцем у політичному та суспільному житті країни. Значно зріс політичний та економічний вплив ісламської спільноти. Рішення про вихід зі Стамбульської конвенції про боротьбу проти домашнього насильства вважається серйозним порушенням цивільних прав жінок.

Критики називають Ердогана “сучасним султаном”, а його прихильники віддають перевагу слову “раїс”, тобто “начальник”. Причому говорять так про нього не лише щодо Туреччини, але і щодо ісламського світу загалом. Ердоган сповнений рішучості залишити після себе великий спадок.

Прихильники його партії стверджують, що вони зробили за останні 20 років більше, ніж було досягнуто за минулі сто років турецької історії.

Деякі політики правлячої партії описують республіканську епоху як “тимчасове явище” минулого.

Не дивно, що на офіційному плакаті, присвяченому святкуванню столітнього ювілею Туреччини, з’явилися слова: “3000 років Державі, 100 років Республіці”.

Українське зерно біля турецьких берегів: Росія намагається посіяти недовіру між союзниками

Для України підтримка Туреччини у відсічі повномасштабної російської агресії – вкрай важлива. І це не протокольна фраза. Достатньо згадати, що іменем Байрактар українці називають домашніх улюбленців, а подекуди пропонують переіменовувати вулиці на “Байрактарська”.

Ми вдячні нашим турецьким партнерам за системну підтримку української територіальної цілісності, включно з Автономною Республікою Крим та Севастополем, починаючи від 2014 року.

Ми також сподіваємося, що ця підтримка втілиться й у належній реакції Турецької Республіки на можливі спроби доправити викрадене російськими окупаційними силами українське зерно від закритих кримських портів, що контролюються окупантами, до турецьких, та транспортувати його через турецькі територіальні води. Такі дії суперечать внутрішньому турецькому законодавству.

У цьому контексті важливо вже те, що Туреччина є безпосередньою учасницею та надає майданчик для перемовин щодо розблокування експорту зерна. Адже найгірший із можливих сценаріїв – це дозволити Росії посіяти недовіру та розбрат в українсько-турецьких відносинах.

В Україні інформація про доправлення викраденого в південних областях зерна через закриті кримські порти до турецьких спричинила справжній медійний вибух. І викликала обурення, зокрема серед лідерів думок, включно з кримськими татарами.

Окупаційний режим на Херсонщині вирізняється жорстокістю. Зокрема відомо про випадки викрадення, побиття та катування фермерів, які, попри небезпеку для життя, намагаються провести посівну кампанію, врятувати врожай та вберегти країну від голоду,

Тож на тлі цієї інформації такі новини не можуть сприйматися інакше, аніж як потурання окупаційним силам у масштабному розграбуванні України та сприяння виникненню голоду, а щонайменше – гуманітарної кризи.

Причому такі наслідки загрожують не лише Україні, а й, наприклад, країнам Африки, для яких експорт українського зерна – життєво необхідний у буквальному сенсі цього слова.

Ми бачимо, як Росія використовує Крим, окрім іншого, як хаб для переправки та подальшого збуту награбованого на материковій частині України добра, передусім агропродукції.

Українські правоохоронні органи фіксують, як судна під прапором РФ через закриті з 2014 року кримські морські порти переправляють викрадене з Херсонщини зерно до третіх країн. Зокрема, наразі перевіряють, чи не заходили кораблі з викраденою українською агропродукцією до морських портів Турецької Республіки.

Такі дії Україна кваліфікує як порушення порядку в’їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію, що тягне за собою кримінальну відповідальність судновласників, операторів та капітанів суден.

А також, що важливіше, прокуратура кваліфікує ці дії як можливе порушення правил і звичаїв ведення війни, тобто як воєнний злочин, адже йдеться про можливу загрозу виникнення голоду.

Звісно, в поточних умовах українські правоохоронні органи не можуть дотягнутися до порушників, тому важливою є проактивна позиція турецької сторони.

Українська держава вчиняє дії на своєму рівні, звертаючись до турецької сторони також через дипломатичні канали.

Окрім нот від посольства України в Туреччині, звернень до Інтерполу, Офіс генерального прокурора України передав до турецьких правоохоронців запит про міжнародну правову допомогу – аби були здійснені всі необхідні перевірки.

Росія вдається до обману та маніпуляцій, вочевидь, фальсифікуючи документи щодо рейсів із краденим зерном та зачищаючи український слід у інформації про вантажі. За таких умов наш спільний із Туреччиною обов’язок – докопатися до суті, виявити порушників та не дати їм можливості грабувати Україну та ставити українців під загрозу голоду.

Ми сподіваємося на мудрість турецької сторони. Адже справа не тільки в порушенні внутрішнього турецького законодавства, а й у тому, на тлі яких подій з’явилася інформація про можливе задіювання турецьких портів і територіальних вод Туреччини у російських брудних справах.

У перші дні липня були отримані дані про те, що Туреччина на вимогу України затримала судно під російським прапором “Zhibek Zholy”. Утім, на жаль, цей крок не мав жодних наслідків.

У подальшому Туреччина стала майданчиком для перемовин за участі України, Росії та ООН, а також сама долучилася до переговорного процесу. І це є вкрай важливо сьогодні.

Ми сподіваємося на посилення позиції Туреччини задля припинення грабунку України окупаційними військами РФ.

Як Росія катує та розграбовує південь України

Протягом останніх трьох місяців світ жахнувся від жорстокості та безпринципності російської армії. Зґвалтування жінок та дівчат, розстріли цілих родин, вбивства дітей, невибіркові обстріли, вбивства беззбройних цивільних, мародерство.

Ці руйнівні наслідки перебування північноукраїнських областей під окупацією РФ можна побачити на власні очі. Достатньо проїхати пів години за межі української столиці в північно-західному напрямку. У населених пунктах, назви котрих стали сумнозвісними, живе чимало й переселенців із Криму.

У подібному жахітті, яке ми побачили в Ірпені та Бучі, зараз, цієї миті, живуть наші співвітчизники на новоокупованих територіях на півдні України – в Херсонській та Запорізькій областях. І там також чимало переселенців із окупованого Криму, а також традиційно велика кримськотатарська громада.

Кримські татари в Новоолексіївці, Генічеську, Мелітополі вже відчули на собі прихід “руского міра”.

Щойно завершуються інтенсивні бойові дії, російські окупаційні формування вирушають із обшуками по будинках кримських татар, особливо тих, які брали участь у російсько-українській війні після 2014 року, громадянській блокаді Криму, задіяні у діяльності Меджлісу кримськотатарського народу або в місцевих органах влади.

Вже є зафіксовані випадки викрадення та вивезення до Криму або зникнення людей. Одна з літніх жінок, в помешканні котрої відбувався обшук, переказала своїй онучці слова російських військових: “У нас є наказ знищувати кримських татар”.

Українці, кримські татари та представники інших народів на півдні України роками живуть поруч і спільно будують свій добробут, який сьогодні руйнує Російська Федерація.

Ось у якому контексті відбувається ймовірна доправка викраденого зерна з окупованих кримських до турецьких портів.

Незалежно від того, за якими прапорами та фальсифікованими документами прихована правда, в Україні це сприймається як віроломство. Зокрема з точки зору кримських татар, для яких Україна є батьківщиною і яких із цією країною пов’язують міцні зв’язки, спільний спротив авторитаризму та боротьба за наше місце у вільному демократичному світі.

Кримськотатарський фактор

Не приймаючи окупацію Криму, наразі кримські татари воюють у лавах ЗСУ та територіальній обороні.

Ми пов’язуємо своє майбутнє з українською державою. Адже йдеться про вибір не логістичний, а між можливістю жити вільно, з одного боку, чи існувати під репресіями й постійним страхом – з іншого. Або й не жити взагалі.

Навіть протягом попереднього року Україна здійснила кілька важливих кроків задля реалізації прав кримськотатарського народу.

Зокрема було ухвалено закон, яким кримських татар визнано корінним народом, ухвалено Стратегію розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки.

Зараз я як представниця президента України в Автономній Республіці Крим веду роботу задля напрацювання окремого закону про статус кримськотатарського народу.

Ці ініціативи стали реальністю завдяки підтримці президента Володимира Зеленського.

Повномасштабна війна внесла свої корективи, але не змусила нас відмовитися від своїх планів та нашого кримського пріоритету.

Яка ж альтернатива цьому? Щоб зрозуміти – достатньо поглянути на окупований Крим.

Усе, що пов’язане з кримськими татарами, на півострові переслідується та зазнає утисків. Це стосується всіх можливих людських та громадянських прав.

Один виразний факт: за інформацією Представництва президента України в Автономній Республіці Крим, сьогодні зі 138 політичних в’язнів, які перебувають у тюрмах Криму та Росії, 105 – це саме кримські татари. Зараз їх переслідують зокрема й за те, що вони називають російську агресію війною, говорять про те, як цинічно Росія використовує Крим для повномасштабного вторгнення в Україну, стають на захист політичних в’язнів в якості адвокатів.

Водночас Росія використовує кримських татар у війні як “гарматне м’ясо”, кидаючи в бій проти власної країни та народу в складі Збройних сил Російської Федерації. Шляхом маніпуляцій та потужної пропаганди намагається створити ілюзію підтримки кримськими татарами окупаційної адміністрації в Криму.

Це – ознаки колоніальної політики, яку століттями втілює Росія.

Нова колоніальна політика

Вичавлювання ресурсів із захоплених земель, знищення нелояльних представників корінних народів, стирання ідентичності – мовної, культурної, зміна демографічного складу населення. Схема колонізації всюди – майже ідентична. Це стосується зокрема тюркомовних та ісламських народів, що живуть у Росії.

Можна співставити геноциди кримських татар та черкесів.

Колись для світу стали шоком килимові бомбардування Грозного, але чомусь зараз міжнародна спільнота дивується з того, як РФ стирає з лиця землі багатонаціональний Маріуполь, включно з турками-месхетинцями.

У РФ кримські татари вважаються національною меншиною. Їм дозволено хіба що співати й танцювати в національному одязі. Але про реалізацію громадянських та політичних прав не йдеться. Та сама історія – і для народів РФ.

Згідно з відкритими джерелами, найбільших втрат через агресію проти України зазнають окраїни “імперії”, де проживають малочисельні корінні народи, зокрема тюркські, та народи, що сповідують іслам. Це дуже схоже на те, як Росія використовує населення окупованого Криму, кидаючи їх у бій проти материкової частини України.

Принципи колоніальної політики однаково працюють, коли вичавлювання ресурсів відбувається з народів Росії через російські державні компанії, які працюють на центр. А також коли Росія торгує викраденим зерном із окупованої Херсонщини.

Це – та призма, крізь яку ми дивимося на новини про кораблі з українським зерном, які причалюють до турецьких берегів. Саме цей контекст робить новини з-за Чорного моря такими болючими для України.

Утім, ми категорично не асоціюємо ці дії окремих компаній із позицією Турецької держави. Але так само наполегливо просимо Туреччину розслідувати ці дії.

Важливо не дати агресору посіяти між нами недовіру, і потім – святкувати перемогу нового загарбницького колоніалізму.

Таміла Ташева

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Тінь великої війни: що відбувається між Сирією і Туреччиною та до чого тут Росія

Все сталося у провінції Ідліб, за яку може розгорнутися повномасштабна війна між Туреччиною та Сирією.

На загострення вже відреагували союзники обох сторін: Росія – з сирійського боку та США і НАТО – з турецького.

Що ж відбувається у Сирії та до чого це може призвести?

Авіаудар по турках

Туреччина направила в Ідліб тисячі своїх військових

У результаті авіаудару в сирійській провінції Ідліб загинули щонайменше 33 військовослужбовців Туреччини, повідомив Рахмі Доган – губернатор турецької провінції Хатай, яка межує з Сирією.

За його словами, авіаудар завдали військово-повітряні сили “сирійського режиму”. Підтверджень з інших джерел поки що немає. Влада Сирії ситуацію не коментує.

Її урядова армія за підтримки Росії (зокрема її Повітряно-космічних сил, ПКС) намагається відбити провінцію Ідліб – форпост антиурядових повстанців, що отримують пряму військову допомогу від Туреччини.

У відповідь на напад турки вже завдали ударів по сирійських урядових об’єктах.

Відповідь Туреччини

Голова департаменту комунікацій при апараті президента Туреччини Фахреттін Алтун повідомив, що у відповідь на удар в Ідлібі турецькі війська – як авіація, так і наземні сили – відкрили вогонь “по всіх відомих” цілях сирійського режиму.

Використовувалися турецькі ударні безпілотники Bayraktar, повідомляють ЗМІ.

Координувати операцію турецької армії на кордон з Сирією вирушили міністр оборони Туреччини і високопоставлені офіцери.

Після того, як стало відомо про втрати армії у Сирії, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган провів екстрену нараду з питань безпеки. Вона тривала близько шести годин, передає Турецька служба BBC.

За іншими даними, кількість загиблих може бути більшою. Російські анонімні Telegram-канали повідомляють ледь не про сотню загиблих турецьких військових, які діяли у спільних підрозділах з сирійськими повстанцями.

Водночас сирійські активісти кажуть щонайменше про 34 вбитих турків.

Поранених доставили у два госпіталі в турецьких містах поруч з кордоном.

Ситуація в Ідлібі

Автор фото, Reuters

Бої за Ідліб вже призвели до гуманітарної катастрофи

Ідліб – єдиний регіон Сирії, який досі контролює опозиція.

Там живуть близько 3,5 млн біженців з інших регіонів Сирії, які не хочуть жити під владою режиму Асада в Дамаску.

Анкара надає військову підтримку сирійській опозиції, тоді як Москва активно підтримує урядові сили.

У Сирії розташований російський військовий контингент, літаки ПКС Росії роблять бойові вильоти, допомагаючи сирійській авіації та піхоті.

Ситуація в Ідлібі загострилася після того, як Туреччина заявила, що до кінця лютого Дамаск має відвести свої сили від турецьких спостережних постів.

Інакше Анкара пригрозила їх звідти вибити силою.

У четвер сирійська опозиція заявила, що її силам вдалося відбити в урядових військ стратегічно важливе місто Серакіб. 7 лютого армія Сирії зайняла його за підтримки російської авіації.

Однак джерела в міністерстві оборони Росії спростували твердження опозиціонерів. Кажуть, що атаки “були успішно відбиті сирійськими урядовими військами”.

Через військові дії у провінції Ідліб з кінця минулого року близько мільйона сирійців змушені покинути своє житло.

ООН попередила, що повномасштабна битва за контроль над провінцією може призвести до “кривавої бійні”.

Що каже Росія

Автор фото, Reuters

Російська підтримка сирійської урядової армії з повітря – вагомий фактор успіху сил Асада

Міноборони РФ повідомляє, що “терористи з Ідлібської зони деескалації” спробували провести великий наступ на позиції військ Сирії.

Сирійські війська у відповідь обстріляли турецьких військових у районі населеного пункту Бехун, бо, як кажуть росіяни, турків “там не повинно було бути” і вони діяли разом з “терористами”.

“Впродовж минулої доби представники російського ЦПВС (Центру з примирення ворогуючих сторін у Сирії) постійно запитували і підтверджували у турецьких колег координати місцезнаходження всіх підрозділів збройних сил Туреччини, що перебувають поруч з районами бойових дій терористів”, – йдеться у повідомленні.

У міноборони Росії також кажуть, що російська сторона вжила заходів, щоб сирійські війська припинили вогонь, щойно стало відомо, що постраждали турецькій військові. А також налагодили безпечну евакуацію загиблих та поранених на територію Туреччини.

“Авіація Повітряно-космічних сил Росії в районі населеного пункту Бехун не застосовувалася”, – наголосили у російському оборонному відомстві.

Втім раніше, під час дискусії у Раді Безпеки ООН, Росія відкинула заклики до гуманітарного перемир’я на півночі Сирії.

У відповідь на заяви Бельгії та Німеччини, що вбивство людей треба припинити, російський посол Василь Небензя заявив, що для встановлення миру західні країни повинні “перестати захищати бойовиків” – так Росія називає повстанців проти режиму Башара Асада.

“Забезпечити політичне прикриття терористам, змусити уряд Сирії піти з ними на переговори не вийде”, – сказав Василь Небензя.

У четвер міністерство оборони Росії звинуватило Туреччину в порушенні угоди про деескалацію в Ідлібі.

За словами голови Центру з примирення ворогуючих сторін Олега Журавльова, Анкара “продовжує підтримку дій незаконних збройних формувань вогнем артилерії і розвідувально-ударної безпілотної авіації”.

Російська урядова агенція “РИА Новости” з посиланням на телеканал “Росія 24” повідомляє, що турецькі підрозділи обстрілюють в Ідлібі позиції сирійської урядової армії і російські літаки.

Реакція США і НАТО

Туреччина є членом Північноатлантичного Альянсу.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у телефонній розмові з міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу засудив “постійні невибіркові авіаудари сирійського режиму і Росії, яка його підтримує, у провінції Ідліб”.

Він також закликав Сирію та Росію “припинити наступ, виявити повагу до міжнародного права й підтримати зусилля ООН зі встановлення миру”, передає агенція France Press.

А офіційний представник Державного департаменту США заявив таке: “Ми підтримуємо Туреччину, нашого союзника по НАТО, і продовжуємо закликати до негайного припинення цього негідного наступу режиму Асада, Росії та формувань, які підтримує Іран”.

Чому все так серйозно?

Автор фото, Reuters

Чи зможуть президенти Росії і Туреччини Путін та Ердоган домовитися цього разу?

Бої у сирійському Ідлібі – це вже гуманітарна катастрофа, яка дуже швидко перетворюється на геополітичний конфлікт, вважає кореспондент BBC з міжнародних відносин Джонатан Маркус.

На його думку, авіаудар по турецьких військових не був випадковим.

“Турки з усіх сил намагаються звинуватити сирійські повітряні сили, хоча зрозуміло, що російські літаки брали активну участь у кількох недавніх боях”, – додає він.

І сама можливість того, що російські літаки могли завдати удар по військах країни НАТО, свідчить про всю серйозність ситуації, наголошує Маркус.

За його словами, зараз є всі умови для початку повномасштабної війни між Сирією і Туреччиною. Звідси виникає питання: чи робитиме Москва щось для деeскалації конфлікту?

Себастіан Ашер, редактор Всесвітньої служби BBC з питань Близького Сходу, також вказує на небезпеку більших зіткнень.

“Туреччина і Росія підтримують в Сирії різні сторони, але в останні кілька років їм вдавалося знаходити спільну мову й узгоджувати перемир’я”, – нагадує він.

І попереджає: “Цей прагматичний підхід зараз опинився під питанням. Російська авіація надає сирійській армії надважливу підтримку. І якщо зараз сирійські військові почнуть стріляти по позиціях Туреччини, виникає новий величезний ризик”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!