Метеор, метеорит, метеороїд: що це таке та чим відрізняються ці об’єкти

Космос переповнений різноманітними тілами: великими та маленькими. Деякі мають розміри кілька мікронів, а інші – десятки та сотні кілометрів. Періодично ці тіла досягають Землі й тоді ми можемо називати їх метеоритами, метеорами, метеороїдами або якось інакше. Та що криється за цими назвами?

Дивлячись на нічне небо у серпні, можна звернути увагу на те, що кількість “падаючих зірок” більша у порівнянні з іншими місяцями. Так відбувається через так звані Персеїди. Це потік частинок, які утворилися через викиди речовини з тіла комети Свіфта-Туттля. Персеїди – це метеорний потік? Чи метеоритний? А падають, згораючи в небі, – метеорити? Чи метеороїди?

Згорання численних космічних частинок в атмосфері: дивитись відео онлайн

Як зрозуміти, що ми бачимо на нічному небі

• Метеороїд – це невелике тіло, яке рухається космічним простором.
  Розміри метеороїдів чітко не визначені, а самі визначення дуже розмиті. В середньому розмір складає від 30 мікрометрів до 1 – 10 метрів.
  Якщо тіло менше за 30 мікрометрів, то воно називається мікрометеороїдом.
  Якщо тіло більше за 1 – 10 метрів, то воно називається астероїдом. Мінімальні розміри астероїдів теж не визначені.
• Метеор – це не об’єкт. Метеор – це явище згорання метеороїда або астероїда в атмосфері.
  Тому будь-яка “падаюча зірка” – це в більшості випадків метеор. Тому коректно говорити “метеорний потік”, а не “метеоритний”.
  Метеори можна розділити на підтипи:
  1. Наприклад, болід. Визначення боліда, як й у випадку з метеороїдами, чітко не визначене. Якщо просто, то це дуже яскравий метеор.
  2. Метеор-грейзинг або Earth-grazing fireball. Це також явище згорання в атмосфері метеороїда чи іншого тіла. Але воно характеризується тим, що об’єкт проноситься на велетенській швидкості через атмосферу й продовжує свій шлях у космічному просторі. Це явище надзвичайно рідкісне.
  Можливий проліт метеора-грейзинга у 2021 році: дивитись відео онлайн

Метеорит – це метеороїд, астероїд або уламки цих тіл, що досягнули поверхні Землі.
Метеоритний дощ – це явище випадання численних метеоритів внаслідок руйнування метеороїда або астероїда в атмосфері.
Наприклад, летів космічним простором метеороїд і йому пощастило влетіти прямо в земну атмосферу. Тепер він перетворився на метеор. Якщо він дуже яскравий, то метеор можна назвати болідом. Під дією перевантажень болід може вибухнути, а його уламки досягнуть поверхні землі. Їх будуть називати метеоритами.
У 2013 році над Челябінськом пронісся суперболід, який після вибуху породив велику кількість метеоритів.
Болід у Словенії цілком міг породити кілька метеоритів: дивитись відео онлайн

Єдиний на Землі. Чи справді вчені знайшли перший метеорит з іншої Сонячної системи

Глибоко у Тихому океані, у чорнильній безодні на глибині близько 1,6 км розбурхує мул цікавий чорно-сріблястий звір. Він чимось нагадує ската, але насправді це – перший у світі “міжзоряний гачок” – унікальний пристрій, який розробив та використав гарвардський фізик Аві Лоеб. Він шукає інопланетний матеріал – і, можливо, дещо таки знайшов.

Чотири роки думки Лоеба були зайняті іншим дивним об’єктом – сигароподібною кометою Оумуамуа, яка проковзнула повз Землю в жовтні 2017 року й назавжди зникла в космічній порожнечі.

Це був перший відомий міжзоряний гість Землі – мандрівник, який подолав близько 600 000 років, щоб дістатися до нашої маленької блакитної планети. Бажання Лоеба його зрозуміти принесло йому нове прізвисько – “Гарвардський мисливець за інопланетянами” – книгу-бестселер і чималу кількість критики з боку колег-вчених.

Натхненний цією кометою, Лоеб вирішив шукати інші космічні аномалії. І саме це привело його разом із групою студентів до IM1 – дивного метеорита, який вибухнув над Тихим океаном о 3:05 ранку за місцевим часом 9 січня 2014 року.

Тепер Лоеб вважає, що знайшов залишки цього небесного мандрівника. Чи можуть ці рідкісні фрагменти, кожен діаметром близько третини міліметра, бути уламками далекої Сонячної системи? Невже він справді зумів відсіяти їх із просторів Тихого океану? І чому його пошуки викликають стільки запитань?

Унікальний матеріал

Дивовижний факт – жодна людина ніколи особисто не стикалася з матеріалом з-поза меж нашої Сонячної системи. Принаймні, свідомо.

Попри 66 років дослідження космосу та сотні місій, які збирали зразки з Місяця, астероїдів і навколоземної орбіти, а також понад 70 000 метеоритів, які знайшли на поверхні нашої планети, усе космічне сміття, розкидане по музеях усього світу – з нашого “сусідського” космосу.

Вважають, що навіть вбивця динозаврів, який врізався в Землю 66 мільйонів років тому, походить із хмари Оорта – маси комет у найвіддаленішому куточку нашої Сонячної системи, з якої регулярно летить каміння в наш бік.

“Наукова спільнота зібрала дивовижну кількість знань про ці об’єкти, але ми ніколи не мали змоги вивчити матеріал з іншої Сонячної системи – планет та астероїдів навколо іншої далекої зірки, – каже Марк Фрайс, куратор з питань космічного пилу в NASA. – Ми знаємо, що ці системи існують, але ніколи не могли вивчити їх у лабораторії”.

Автор фото, Abraham Loeb

Команда Лоеба продовжує пошуки можливих міжзоряних реліквій уздовж найімовірнішого шляху вибуху IM1

Усе, що ми знаємо про космос за межами нашого власного “двору”, ми знаємо завдяки спостереженню за світлом, яке подолало щонайменше 40 трильйонів кілометрів – відстань до найближчої іншої Сонячної системи, Альфа Центаври – до нашої планети.

Усе решта – це наукові припущення, засновані на хімії та фізиці нашого найближчого космосу. Ми можемо лише уявити, які екзотичні сполуки є на такій величезній відстані. Принаймні, поки що.

Рідкісна подія

Спочатку IM1 був лише записом в онлайн-базі даних – під назвою “CNEOS 2014-01-08”.

Хоча космос постійно перебуває під наглядом приблизно 10 000 професійних астрономів, разом із тисячами любителів-ентузіастів, метеорити легко пропустити. Небо просто занадто велике, щоб спостерігати за ним весь час, і більшість телескопів недостатньо чутливі, щоб виявляти малі об’єкти.

Отже, коли IM1 врізався в Землю, ніхто цього не помітив. Єдина інформація про його існування надійшла від уряду США, чиї датчики зафіксували його траєкторію, швидкість і висоту, коли він пролітав атмосферою над Атлантичним океаном поблизу Португалії.

Будь-які інші подробиці, якщо вони існують, містяться в секретних документах – не тому, що це було НЛО, а тому, що їхнє оприлюднення розкриє занадто багато інформації про можливості військового обладнання, яке його зафіксувало.

Але в базі даних було достатньо важливих деталей, щоб викликати інтерес Лоеба. Для початку, IM1 мчав на неймовірній швидкості.

Усі зірки в Чумацькому Шляху рухаються – поступово обертаючись навколо його центру, хоча у випадку нашого Сонця один оберт може тривати приблизно 230 мільйонів років. Подорожуючи, вони захоплюють із собою також і свої сонячні системи. Це означає, що будь-який об’єкт, який потрапляє в наші сонячні околиці, рухатиметься зі швидкістю, заданою його власною зіркою.

Коли він наближатиметься до зони дії гравітації Сонця, він ще збільшуватиме свій темп. У результаті вчені очікують, що міжзоряні метеорити будуть рухатися швидше звичайних.

Аналіз Лоеба показує, що IM1 не тільки рухався швидше, ніж наша власна Сонячна система, він також рухався швидше, ніж 95% зірок поблизу. Це, на його думку, говорить про те, що він був міжзоряним. Однак, навіть враховуючи це, незрозуміло, як він досяг такої швидкості.

По-друге, метеорит був надзвичайно міцним – замість того, щоб розпастися у верхній атмосфері Землі, IM1 протримався цілим, поки не досяг нижньої частини атмосфери. З чого саме він був зроблений, залишається загадкою, але він був міцнішим за сталь.

“Ми виявили, що його міцність мала бути принаймні в кілька разів більшою, ніж усі інші космічні камені, яких на той час у тому ж каталозі було 272”, – сказав Лоеб в інтерв’ю BBC за кілька тижнів до початку експедиції.

Разом із колегою з Гарварду Лоеб з упевненістю 99,999% підрахував, що IM1 був міжзоряним гостем. Це означало, що він був лише третім таким в історії – після комети 2I/Борисов, яку відкрили в серпні 2019 року, і Оумуамуа – тільки цього разу він опинився у межах досяжності.

Але була проблема.

Коли команда написала свої висновки, статтю спочатку відмовилися публікувати в науковому журналі, частково тому, що експерти, які її розглядали, заявили, що їм потрібна додаткова інформація.

Потребуючи термінового доступу до секретних документів, місія Лоеба загальмувала.

Автор фото, Getty Images

Інопланетна комета Оумуамуа також мала свої таємниці

Потім, після багатьох років звернень до Білого дому з проханням отримати додаткову інформацію, на початку цього року NASA отримала листа. Підписаний генерал-лейтенантом космічних сил США з синьою печаткою Міністерства оборони, документ підтвердив, що вони перевірили роботу Лоеба з головним науковим співробітником Командування космічних операцій США та підтвердили, що вона з “достатньою точністю” припускає, що таємничий метеор прилетів із міжзоряного простору.

“Це було справді незвично, що Міністерство оборони стало на мій захист”, – сказав Лоеб.

Однак це переконало не всіх учених у NASA.

“Дослідження астроматеріалів революціонізувало наше розуміння історії нашої власної Сонячної системи, і якби ми могли проводити такі ж дослідження астроматеріалів з іншої Сонячної системи… тоді б ми почали рухатися до подібного рівня розуміння цієї віддаленої системи”, – каже Фрайс. Однак екстраординарні заяви вимагають екстраординарних доказів, тож він радить бути обережними.

“На цей момент чітко не доведено, що це тіло має міжзоряне походження, і експерт з метеороїдів на початку цього тижня зробив презентацію на конференції “Астероїди, комети і метеори 2023″, де зазначив, що IM1 може бути досить поширеним скелястим метеороїдом із нашої Сонячної системи”, – наполягає Фрайс.

Він також пояснює, що важливо враховувати, звідки взялися дані про траєкторію IM1 – ймовірно, з набору датчиків, створених для спостереження за ядерними вибухами. Він зазначає, що вони не призначені для високоточних вимірювань швидкості метеоритів. І оскільки деталі залишаються засекреченими, каже він, ці дані неможливо ретельно перевірити.

Двоє інших вчених, до яких звернулася BBC, відмовилися давати коментарі, оскільки не бажають, щоб їхні імена пов’язували із заявами Лоеба.

Але якщо IM1 справді мав ті характеристики, про які каже Лоеб, це викликає низку запитань, на жодне з яких поки що немає відповіді.

З чого він міг бути зроблений? І як він міг мандрувати так швидко?

Пояснення варіюються від відносно тверезих – таких як ідея, що він виник у далекій надновій, внаслідок вибуху масивної зірки – до доволі абсурдних. Лоеб наважився припустити, що метеорит може бути витвором інопланетної цивілізації. І ця спекуляція отримує ще менше підтримки.

Девід Спергель, почесний професор астрофізичних наук Принстонського університету, який зараз очолює незалежне дослідження NASA щодо невпізнаних аномальних явищ (UAP), погоджується, що IM1 був інтригуючим об’єктом – але це не означає, що його створили розумні інопланетяни.

“Він може розповісти нам дещо про те, як відбувається формування планет, – каже Спергель, який таки вважає, що це, скоріш за все, камінь з-поза меж нашої Сонячної системи. – Тож я думаю, що це приклад цікавого дослідження, але я не бачу жодних причин думати, що це приклад інопланетних технологій”.

Є тільки один спосіб про це дізнатися.

Автор фото, Abraham Loeb

Сміливі пошуки

Пошукова група Лоеба сіла на борт Silver Star 14 червня і незабаром прибула до ділянки оксамитово-блакитного океану приблизно за 84 км від берега тропічного острова Манус, Папуа-Нова Гвінея. Саме тут, за розрахунками Лоеба з використанням даних американських військових і місцевої сейсмологічної служби, мали впасти уламки метеорита.

Озброївшись своїм “міжзоряним гаком” за фінансової підтримки засновника блокчейн-компанії Cardano, команда почала подорож для збору зразків.

Гак нагадує підводні сани, які буксує судно за допомогою довгого троса. Він може збирати зразки потенційних уламків метеорита, використовуючи потужні магніти на своїй поверхні, або за допомогою спеціальних сіток для збору.

Це надзвичайно важливо, крім великого шматка каменя Лоеб із командою сподівалися знайти так звані сферули. Ці крихітні металеві або скляні кульки, часто приблизно 1 мм у діаметрі, утворюються в полум’ї під час вибуху метеоритів або астероїдів, і їх знаходять у місцях падіння по всьому світу.

Минулого року вчені з Таніса у Північній Дакоті, де, як вважають, було поховано багато динозаврів та інших тварин у день доленосного удару астероїда, оголосили, що вони знайшли подібні крихітні елементи всередині скам’янілих риб. Сферули перебували в зябрах істот, які вдихнули їх 66 мільйонів років тому.

Хоча минуло майже десять років відтоді, як уламки метеора впали над Тихим океаном, Лоеб упевнений, що принаймні деякі з цих сферул досі ховаються біля поверхні морського дна. І якщо IM1 містив магнітний матеріал, такий як залізо, який зазвичай зустрічається в метеоритах, деякі з цих крихітних частинок можна було б підхопити на магніти “гака”.

Автор фото, Abraham Loeb

Лоеб і його команда тепер мають 25 сферул, які, як вони підозрюють, походять з IM1

Кілька підказок

Для початку, команда знайшла купу різноманітного океанського сміття – поєднання природних матеріалів і сміття, що лишилось після тисячоліть торгівлі та воєн.

Вони знайшли дроти, таємничі уламки металу та навіть крихітні кульки матеріалу, але після подальшого дослідження виявилося, що кожна з них має біологічне або штучне походження. Вчені скоригували область пошуку та розглянули можливість переходу на немагнітний метод збору: можливо, метеорит все-таки був зроблений не з металу?

Однак 21 червня їм нарешті пощастило. Як повідомив Лоеб у своєму блозі про експедицію, член команди прибіг повідомити йому, що вони знайшли сферулу – крихітну металеву перлину приблизно 0,3 мм у перерізі. Незабаром з’ясувалося, що вона є однією з багатьох, і складається переважно із заліза, магнію та титану. Лоеб зазначає, що це незвичайне поєднання – як в об’єктах, створених людиною, так і в метеоритах.

Чи може це бути перший контакт людини з матеріалом з-поза меж нашої Сонячної системи?

Навіть після віднайдення сферул команда Лоеба ще дуже далека від встановлення їхнього зв’язку з IM1.

“Крихітні металеві кульки надзвичайно поширені на Землі, – каже Фрайс. – Вони походять від вихлопних газів автомобілів, гальм автомобілів, зварювання, вулканів і, ймовірно, ще деяких джерел, які ми не ідентифікували”.

Він пояснює, що є певні підказки, які можуть вказувати на те, що вони прилетіли з космосу – зокрема оксид заліза під назвою вюстит, присутність нікелю та певних ізотопів.

Але навіть якщо підтвердять, що сферули мають позаземне походження, цілком можливо, що вони походять не з IM1. Вважають, що близько 500 метеоритів врізаються в Землю щороку, тому цей уламок міг бути наслідком іншого удару.

Однак Лоеб залишається оптимістом. Команда планує доставити сферули до обсерваторії Гарвардського коледжу, де вони використають спектрометрію для ідентифікації ізотопів усередині. Проаналізувавши їхні пропорції відносно інших метеоритів, Лоеб сподівається перевірити, чи справді IM1 мав міжзоряне походження.

Крім того, припускає він, це може підтвердити, що вони не виникли природним чином, а були створені – можливо, розумними інопланетянами.

У будь-якому випадку, Лоеб вважає, що перевірка не зашкодить.

З цим погоджується і Фрайс – за умови дотримання правильного наукового процесу.

“Наука чудова тим, що вона є однією з найбільш поблажливих людських інституцій, – каже він. – Будь-який вчений може запропонувати будь-яку гіпотезу, і будь-який інший вчений може перевірити цю гіпотезу… кожен дізнається щось нове, і відбувається прогрес у напрямку віднайдення істини… Побачимо, що вийде в цьому конкретному випадку”.