Пристебнути паски безпеки! Або, як пережити підлітковий вік

Емоційна нестабільність, фізіологічні зміни, тиск соціуму. Журналістка “Нової української школи” шукала відповіді, як усім легше пережити підлітковий вік – самим тінейджерам, їхнім батькам і вчителям.

ФІЗІОЛОГІЧНО-ЕМОЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ

Психологи розрізняють такі вікові межі підлітків:

• 10-12 – молодші підлітки;
• 13-16 – підлітки;
• 17-19 – старші підлітки.

Однак, мозок людини росте і збільшується в об’ємі до 23-25 років. Ростуть нові нейрони, в яких закладаються пам’ять, мораль, відповідальність. Останнє, що формується в людській голові, – так звана префронтальна кора, лобна ділянка.

Завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця Олег Чабан каже:

“Наш мозок росте ззаду наперед. Чим більший він ззаду, тим більше він тваринний, чим максимальний спереду – тим більше людський. Адже префронтальна кора – це стоп. Не все дозволено, навіть якщо в тебе є бажання. Це прийняття етичних норм, культурного, ментального аспектів – у чому ти живеш і за що ти відповідаєш.

Підлітковий – вік великих провокацій, коли дитина робить необдумані вчинки, експериментує з чимось, чого вона не розуміє, – з тими ж наркотиками, алкоголем, перший сексуальний досвід, незахищений секс”.

Для підлітків характерні емоційна нестабільність, безглузді вчинки. Вони емоційні, бо більш активна лімбічна система, яка реагує на драйви – їжу, секс, інші задоволення.

Нейропсихолог Ольга Орел каже, що в підлітковому віці рівень мислення стає іншим. “Це один із найбільших ривків у розвитку мозку. Посилюються зв’язки між півкулями. Це пов’язано з гормональними змінами. Когнітивно і інтелектуально дитина дуже сильно прогресує і навіть іноді, коли в дитини були певні проблеми в розвитку, вони можуть скомпенсуватися і підтягнутися”.

“Підлітковий – вік великих провокацій, коли дитина робить необдумані вчинки, експериментує з чимось, чого вона не розуміє, – з тими ж наркотиками, алкоголем, перший сексуальний досвід, незахищений секс”. Фото: автор – VitalikRadko, Depositphotos

За словами підліткового психолога Тетяни Романової, тінейджери важко переживають фізіологічні зміни в організмі. “У підлітка бурлить гормональна система, організм росте, змінюється спосіб мислення, оцінка себе і навколишніх, оцінка батьків. Підліток має все це якось зібрати до купи і пережити цей період. Я раджу дорослим розповідати підлітку, що з ним відбувається і чому“.

БАТЬКИ В ЖИТТІ ПІДЛІТКА

Підлітковий психотерапевт Олена Сергеєва каже, що підлітки тестують світ – наскільки він витримає. Якщо в дітей найважливіші люди – батьки, то еволюційно підлітки розвертаються до ширшого соціуму і виходять з маленького кола сім’ї.

“Батьки теж мають змінити ставлення до дітей. Точніше – не змінити, а прийняти ці зміни. Адже змінюються потреби. Потреби підлітка полягають в тому, що він має розвинути свою ідентичність, побудувати соціальні стосунки. Великого значення набувають стосунки з однолітками, і підліток має побудувати нову систему стосунків із батьками”.

Батькам інколи слід звертатися до психологів самим, каже Тетяна Романова. Вони не хочуть аналізувати – де в них були прогалини з дитиною ще до підліткового віку.

За словами Олега Чабана, батьки часто до незрілої особистості, яким є підліток, раптом починають ставити жорсткі вимоги.

“Якщо дитина не має життєвого досвіду, а вона не має, а батьки не приклалися – багато чого виконували за дітей (наприклад, гроші бралися за потреби, відповідальності – жодної, у найкращому випадку – прибрати за собою; дурна ідея батьків: “вчитится – єдине, що від тебе вимагається”), тоді дитина не формується, має більше інстинктивну, ніж соціальну поведінку”.

Тетяна Романова додає: “Батьки часто вимагають у підлітка визначитися із професією. Це неможливо. Як і те, щоб він пам’ятав, що йому потрібно зробити, розумів їхні натяки. Підлітку не сказали “викини сміття” – він не здогадається. Це можна повторювати кожен день, і нічого немає в цьому страшного. Дитина в цей час занурена у свої думки”.

Важливо мати контакт із дітьми, а в підлітковому віці – особливо. Підлітку потрібна можливість бути різним і бути прийнятим у його суперечностях, агресії, непривабливих вчинках. Підліток має знати, що батьки не завжди будуть задоволені, але вони його завжди підтримають.

“Контакт передбачає не одностороннє звернення – я прийшов, я сказав, я старший, виконуй, – каже Олег Чабан. – Адже батьки не знають внутрішнього світу підлітків. Там можуть бути дуже складні переживання: перше кохання, несміливість, насміхання, конкуренція, цькування. Треба знати, що робиться. А значить – потрібно, щоб дитина була максимально з вами відкрита.

Ви повинні бути батьками і одночасно друзями, володіти її сленгом, говорити інколи її мовою, хоча б розуміти, до чого вона тягнеться і йде”.

Однак у тому, щоб бути дітям друзями, батькам варто бути обережними, каже Ольга Орел. “Добре, коли підліток сприймає батьків як батьків, а не друзів або каральний орган. Батьки – це опора, підтримка, люди з якими можна поділитися, але вони не намагаються повернути дитину до дитинства. Дозволяють сепаруватися”.

Саме в підлітковому віці відбувається відокремлення від батьків. Хлопчики й дівчатка по-різному відходять від батьків. І дуже важливо, як в цей момент поводять себе мами і тата.

“Сепарація – повноцінна, коли цього прагнуть і батьки, і діти. Діти цього прагнуть однозначно. Протест – це ознака, що дитина готова вилетіти з гнізда. І чим менше батьки готові до сепарації, тим дитина більше бунтує.

Є тати, які відсторонюються, а є ті, які надмірно опікуються донькою. Є мами, які прив’язаність до сина зберігають усе життя. Батьки мають займатися одне одним і залиште дитину в спокої. Дайте дитині розуміти, що ви тут, але зайняті собою”, – каже Тетяна Романова.

Проте мають бути межі, за які дитина вийти не може. “Дитина бунтує проти цих меж. Їй є, проти чого бунтувати. Вона починає тренуватися відстоювати свою думку, звявляти про свої потреби саме на цих межах. Вони в певний момент можуть стати для дитини опорою, коли раптом вона не може спертися на себе”, – зазначає Тетяна Романова.

Правила в сім’ї треба узгоджувати з дитиною, але їх не можна будувати на заборонах.

“Добре, коли підліток сприймає батьків як батьків, а не друзів або каральний орган”. Фото: автор – kiuikson, Depositphotos

Часто батькам важко знайти правильне співвідношення між самостійністю і контролем. Тетяна Романова розповідає історію із практики:

“Звернулася мама трьох дітей. Її непокоїть поведінка старшого 16-річного сина. Він не ставить її до відома, не звертається, ігнорує… Вона йому “виносить” мозок, вони сваряться… Коли я запитала про процес сепарації – як він себе поводив, як вона себе, вона відповіла, що він років у 13 сказав: “Я дорослий і буду сам усе вирішувати, я за все відповідаю”. Вона ж сказала: “Ок, вирішуй”.

Проте в цій ситуації мамі варто було б сказати: “Так, ти думаєш, що дорослий. Ти можеш все вирішувати, але, будь ласка, знай – я твоя мама, я поряд. Якщо в тебе не буде щось виходити, якщо ти побачиш, що не справляєшся, то я підхоплю, підставлю плече і все буде добре”.

Інша справа, коли кажуть: “Я не бунтував у підлітковому віці” чи “Моя дитина не бунтувала”. За словами Тетяни Романової, це неприродно. Це значить, що в ранньому віці дитину поставили у вузькі межі – покараннями, залякуваннями, і що вона боїться вийти за ці межі і навіть бунтувати проти них. Тоді підлітковий вік проходить дуже гладко, але з тими межами людина йде далі. Говорити про успіх, досягнення, усвідомлення власних бажань, комунікацію, вдалі стосунки тоді не доводиться.

Батькам варто бути в житті дитини і звертати увагу на такі маркери:

1. Поведінка і стан дитини різко змінюються. Наприклад, вона перестає спілкуватися із друзями, уникає приємних активностей, постійно має поганий настрій, відсутність апетиту, проблеми зі сном, агресує, уникає виконання будь-яких правил.
2. Дитина рідко буває вдома, не ставить батьків до відома. Можливо, вона веде інше, невідоме, а подекуди й небезпечне життя.
3. Дитина взагалі не виходить із дому, і для неї комп’ютер стає головним. А коли ви намагаєтеся обмежити час, який вона проводить за комп’ютером, бачите агресію, істерію, виникає скандал.

Якщо в родині є близькість і довіра, то такі речі, як кажуть психологи, не трапляються.

ПІДЛІТКИ І ШКОЛА

Підлітки люблять тих учителів, з якими їм цікаво, і тих, хто до них ставиться з повагою, як до дорослих. Добре, коли в житті підлітка є вчитель, тренер чи керівник гуртка, який розуміє і може з ним поговорити. Але вчитель не повинен перейти межу, тобто втратити свою ієрархічну цінність.

Учителі повинні бути більше менторами, ніж моралізаторами, каже Олена Сергеєва. Вони мають тримати певні межі, не засуджувати, але встановлювати правила. Якщо вчитель не протиставляє себе підліткам, а готовий говорити з ними, то, як правило, підлітки до таких вчителів прихильні.

За словами Тетяни Романової, учитель може побачити більше, ніж батьки. “Батьки з дітьми зараз взагалі мало спілкуються через зайнятість. Часто – це “ти поїв?”, “у шапці?”. Учитель же може зауважити маркери, на які варто звернути увагу батькам чи психологу”.

Наприклад, булінг. Для дитини цькування – це хронічний стрес. А хронічний стрес впливає на експресію генів. Це небезпечно діє на гормональний стан. Постійно високий рівень кортизолу (гормон, що бере участь у розвитку стресових реакцій – ред.) призводить до того, що дитина розвивається іншим шляхом.

“Часто буває, що вчителі стають каталізаторами булінгу. Наприклад, учні реагують на те, як учитель сприймає іншу дитину. Якщо вчитель каже: “Ти нічого не здатен зробити, ти постійно погано поводишся”, то діти відзеркалюють таке ставлення і починають вчиняти з цією дитиною як з такою, як каже вчитель”, – розповідає Ольга Орел.

Підлітки люблять тих вчителів, з якими їм цікаво, і тих, хто до них ставиться з повагою, як до дорослих. Фото: автор – stockasso, Depositphotos

Підлітковий вік – соціальний, каже Олена Сергеєва. Змінюється фокус. На перший план виходять стосунки з однолітками. Соціальна популярність, те, що дітей приймають у свою групу – це стає важливим. У групах вони тестують людей і отримують інформацію про себе, пізнають себе через своїх однолітків.

“Якщо дитина фіксується в ролі аутсайдера, то це блокує її розвиток. Якщо в підлітка забагато фрустрації у соціальному полі, то це може мати руйнівні наслідки. Шкільний булінг дуже небезпечний, тому що дитина-жертва в подальшому житті може не адаптуватися. Адже всі сили підлітка тоді спрямовані не на розвиток, а на боротьбу з постійним стресом”.

Олег Чабан каже, що підлітків у школі потрібно вчити життя і відповідальності, а не просто давати знання. Знання без відповідальності – шлях у нікуди.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – prometeus, Depositphotos

Підлітки – як батькам пережити цей період

Як зрозуміти, прийняти, допомогти підлітку, не зруйнувавши взаємини? Чому підлітки спрямовують свою агресію на батьків? Куди зникає мотивація в підлітків і які помилки роблять батьки, намагаючись мотивувати дітей?

Про це під час онлайн-конференції Мамаpapa Forum розповіли експерти психоаналітикиня, засновниця Французької Академії Батьківства Ольга Школенко й дитячий та підлітковий психолог Нікіта Карпов.

ЕТАПИ Й ЗАВДАННЯ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Підлітковий вік, коли відбуваються фізіологічна перебудова тіла і психічна трансформація (зміна інтелекту й емоційної сфери), умовно можна поділити на такі фази:

• 11–13 років – молодший підлітковий або вік максимальної вразливості. Так назвала його французька психоаналітикиня й педіатриня Франсуаза Дольто.
• 14–17 років – власне, підлітковий вік, коли відбуваються суттєві структурні зміни в організмі дитини. Для цього періоду характерні складні переживання.
• 17–25 років – старший підлітковий вік. До 25 років росте і збільшується в об’ємі мозок.

У підлітковому віці відбувається деконструкція дитинства.

“Деяким вдається уникнути цього. Ніби не виникає потреби переглянути все, що лишилося багажем із дитинства, потреби віддалятися від батьків. Здебільшого підлітки переживають розчарування в дорослості, яка майорить перед ними. Їх лякає відповідальність. Підлітки розуміють, що дорослі, зокрема батьки, – не всемогутні”, – каже Ольга Школенко.

Завданя підліткового віку:

1. Усунення батьківських ролей. Батьки вже не є авторитетом.
2. Розчарування в дитячій обіцянці. Підліток стикається з тим, що не може мати все й бути всім.
3. Пошук свого місця у світі дорослих. Ровесники і їхня думка виходять на перший план.
4. Пошук об’єкту любові й відкриття своєї сексуальності.

ЛІНІЇ НАПРУЖЕННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Під час реалізації цих завдань підліткам стає важко будувати взаємини з дорослими, завойовувати місце серед ровесників, яке не завжди стабільне і яке постійно треба підтверджувати, мати справу зі своєю сексуальністю.

“Тому підлітки, аби виконати завдання свого віку, часто вдаються до агресивності. Чим більше дитина була прив’язана до батьків, чим більш слухняною була й залежала від думки дорослих, тим вірогідніше, що протести й хамство матимуть високу інтенсивність та частоту”, – каже Ольга Школенко.

На це батькам варто дивитися під кутом: це не те, що спрямовано проти вас, це додаткові інструменти підлітка для дорослішання.

Коли агресія підлітка зустрічає перешкоду, може виникнути насилля. Воно може бути спрямоване на інших і на себе. Наприклад, депресія – це агресія, спрямована проти себе. Також можуть виникнути розлади харчової поведінки – анорексія, булемія, або спроби суїциду, самоушкодження.

Як реагувати на агресію підлітка:

1. Ставитися до такої поведінки як до неможливості підлітка поводитися інакше. Не приймати її на свій рахунок.
2. Не відповідати на агресію насиллям. У момент агресії не шантажувати підлітка, не погрожувати.
3. Звертатися до хорошої частини “Я” дитини. Коли ви розумієте, як непросто дитині жити в цей період, тоді не стаєте противниками.
4. Після того, як ситуація владналася, можна разом подумати: що це було, чому підліток поводився так грубо, як можна домовитися, щоби дитина реагувала інакше. Говорити потрібно від себе, про свої почуття, а не про дитину:“Мені це неприємно” замість “Ти так погано поводишся”.

Загальні рекомендації батькам:

• Батькам варто відвикати бути батьками маленьких дітей і вчитися бути батьками дорослих людей.
• Треба послідовно приймати те, що діти будуть відштовхувати батьків. Тому треба навчитися розчинятися, відходити в тінь і водночас залишатися включеними в ситуацію, якщо дітям потрібна допомога.
• Дати можливість підлітку пережити, впоратися, усвідомити те, що відбувається, самому. Батькам варто навчитися мовчазної присутності. Сепарація – це нормальний і закономірний процес психічного розвитку.
• Є діти, які не хочуть дорослішати й відокремлюватися. Відмова від дорослішання має більше непокоїти батьків.
• Прислухатися до думки підлітка без оцінних суджень.

БАЖАННЯ ДОРОСЛИХ, А НЕ ПІДЛІТКІВ

Батьків питання мотивації дитини хвилюють у ті моменти, коли вона займається не тим, чим хотіли б батьки, каже Нікіта Карпов.

“Частіше з питаннями мотивації ми зіштовхуємося, коли йдеться про навчання. Батьки вірять, що діти мають вчитися й достатньо добре. Ми віримо, що, крім навчання, дитині треба займатися спортом, правильно харчуватися, займатися мистецтвами, щоби була соціалізація”.

Ці переконання складаються в дорослого в єдину концепцію – як має складатися життя дитини, щоб у майбутньому вона була щасливою й успішною.

“Коли ми помічаємо в підлітка сигнали, що його мотивація рухатися за нашою концепцією зникла чи зменшилася (дитина починає гірше навчатися, не хоче відвідувати гуртки чи секції, не хоче говорити про майбутнє), ми б’ємо на сполох. Адже починається розходження з нашою концепцією. І це важливо усвідомлювати дорослим”.

Щойно концепція дорослого ставиться під загрозу, він починає вимагати від підлітка дотримуватися її. Водночас батьки дуже чекають моменту, коли підліток почне робити всі “правильні” речі з концепції самостійно, без нагадувань. А коли вимоги залишаються без відповіді, у дорослих ростуть тривога і провина.

МОТИВАЦІЯ ДІТЕЙ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ДОРОСЛІШАННЯ

1. У маленьких дітей навчання не відокремлене від життя.
2. Схвалення батьків. Для дошкільнят воно ще важливе.
3. Схвалення вчителя. У початковій школі важливий учитель. Якщо він став суперфігурою в очах дитини, то мотивація не зникає.
4. Схвалення ровесників. У середній школі значущими стають думка і схвалення ровесників. Якщо довкола середовище спрямоване на пізнання й досягнення, то дитина буде прагнути не втратити схвалення товаришів.
5. Є розуміння “навіщо”. У старшій школі діти навчаються, якщо в них є розуміння навіщо. Коли дорослі кажуть “навіщо” – це ваші слова, а не внутрішні знання дитини. У підлітковому віці значущість батьківських слів знижується.
6. Звичка – якщо сформована звичка навчатися. Звичка перестає працювати, якщо в підлітка сильний опір.

“Здебільшого до середньої школи цікавіть до навчання знижується, стає незначимим схвалення батьків і вчителя, а також ровесників, адже здебільшого навчання їх також не цікавить, “навіщо” ще не сформувалося, а звички або не має, або зійшла нанівець. Тому виходить мотиваційний провал у навчанні”, – каже Нікіта Карпов.

ЯК ФОРМУЄТЬСЯ ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ ПІДЛІТКА

Внутрішня мотивація дитини – це не про те, що здається важливим батькам. Внутрішня мотивація може будуватися з огляду на такі чинники:

• Що дитина бачить у майбутньому? Розмови про майбутнє з дитиною важливі.
• Чого хоче? Кожна дитина має своє “хочу”, навіть якщо про це не каже дорослим.
• Що їй / йому подобається робити?
• Що вона / він хоче отримувати?
• Які зусилля вона / він він готова/-ий докладати для досягнення того, що бажає? Батькам варто частіше задумуватися, що потрібно робити, щоб у дитини збільшилося бажання, а супротив зменшився.

Що впливає на формування внутрішньої мотивації:

“Не зовсім чесно вимагати від підлітка мотивації до розвитку, активної діяльності після школи, якщо після роботи батьки повечеряли – і дивляться телевізор або проводять час у гаджетах”, – каже психолог.

Важливо, що батьки показують і демонструють. Є шанс, що діти прислухаються, якщо не одразу, то в майбутньому.

• Середовище – місце, де підлітки спілкуються і взаємодіють. Дорослі не завжди можуть на це вплинути. Однак, від батьків залежить вибір місця проживання, школи, додаткових занять.
• Досвід. Важливий батьківський досвід, про який потрібно говорити з підлітком і демонструвати.

“Коли я щось захотів, почав робити ось так і так, і мені вдалося. А коли не вдалося – як я на це відреагував”.

• Самооцінка / впевненість. У підлітка самооцінка нестабільна, скаче від заниженої до завищеної. До підліткового віку батьки ще можуть впливати на самооцінку – хвалити, підтримувати. У підлітковому віці батькам головне – не нашкодити.
• Результат. Підліткам важлива ближня вигода – тут і зараз. Їм важливо швидше побачити результат. У підлітків ще немає терплячості й посидючості. Дорослим варто допомогти зрозуміти підлітку, що навіть за невелику дію можна отримати маленький, але результат.
• Емоційний стан. Важливе позитивне налаштування.

ЧОГО ХОЧУТЬ ПІДЛІТКИ

Змусити можна виконувати дію, змусити захотіти – неможливо, каже Нікіта Карпов.

“Вимогами ми не можемо вплинути на мотивацію. А коли ми змушуємо виконувати дію, то відкладаємо і відтягуємо момент появи внутрішньої мотивації”.

Внутрішня мотивація має вирости самостійно, адже вона пов’язана з розумінням “Що я хочу”.

“А щоби дитина почала себе слухати, у маленькому віці її мали слухати батьки, демонструвати, що думка і внутрішні бажання дитини – важливі”.

Що робити батькам:

• Усвідомити свою концепцію й чесно порівняти її з реальністю. Ваша картина світу відрізняється від картини світу підлітка. Він скептично ставиться до пропозицій батьків. Батькам через тривожність важко відпустити підлітка й дозволити отримувати свої результати, а не їхні.
• Сформулювати довгострокові цілі на основі своїх уявлень. Спробувати погодити цілі з підлітком. Створювати умови, за яких у підлітка почне з’являтися внутрішня мотивація.
• Підтримати емоційно. Мотивація зникає майже у всіх, це нормальна вікова історія. Психологічні завдання підліткового віку спрямовані на інші завдання. Потрібно уважно спостерігати за тим, що робить підліток, як він реагує, до чого в нього є покликання, запити.
• Найкращий формат спілкування з підлітками – відкриті запитання. Важливо не засуджувати відповіді підлітка, а із зацікавленням вислуховувати. Цікавитися в дитини: “що тобі подобається?”, “чого ти хочеш?”, “що тебе радує?”, що останнє тебе в цьому місяці порадувало?”. Також говорити про те, які герої у фільмах / книжках йому подобаються.
• Експериментувати з методами стимулювання – заохочення, покарання. Але важливо дотримуватися їх послідовності й адекватності. Також важливо погодити цю систему заохочень і покарань із підлітком.
• Зайнятися собою. У підлітковому віці для батьків важливо зберегти свою психіку в стабільному стані.
• Пам’ятати, що на другій чаші вагів – ваші взаємни з підлітком. Головне в підлітковому віці – їхнє збереження. Життя – довше, ніж школа.

Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos