Світ непізнаного – Onua.org

Onua.org – це сайт створений з метою ознайомлення користувача з світом непізнаного, новинами технологій, космічних відкриттів і загадок нашої планети Земля, НЛО, Відео , Фото, Очевидці, Загадки історії і стародавніх цивілізацій.

Найбільша риба у світі – аж ніяк не блакитний кит, як можна подумати, тому що кит належить до ссавці
Перш, ніж був винайдений холодильник, його функції виконував лід, який вважався коштовним товаром, я

Предлагаем восстановить, заказать, купить диплом Вуза в любом городе России. Только настоящий бланк ГОЗНАК с гарантией.

Привид Летючого Голландця

“. Називали посланцем диявола, кораблем мерців назвали. “

З покоління в покоління моряки переказували один одному легенду про Летючого Голландця. Цей образ завжди змушував серця битися частіше. Таємниця й романтика, з ним пов’язані, розбурхували уяву. І неспроста: легенда дійсно дуже поетична. Судіть самі.

Одного разу, в шістнадцятому столітті отак, а бути може, в сімнадцятому, летіло під вітрилами пасажирське судно з бувалим капітаном на чолі, тримаючи курс мимо мису Доброї Надії, що на півдні Африки. Пасажирам не пощастило: не встиг корабель зрівнятися з мисом, як розігрався сильний шторм. Команда без зволікання почала вмовляти старого капітана причалити до берега і перечекати бурю. Проте той був п’яний, а може бути, зійшов з розуму. Так чи інакше, але благання своїх підопічних він залишив без уваги. Мало того: він поклявся будь-якими засобами обігнути мис. Побоюючись за долю корабля у владі недоумкуватого капітана, матроси разом з пасажирами збунтувалися і підняли повстання, возымев метою знешкодити божевільного. Однак той виявився хитрішим і спіймав ватажка непокірних. Через пару секунд він відправився на корм рибам.

Як свідчить легенда, такий безбожний вчинок роздратував всемогутнього Господа. В ту ж мить небеса розверзлись, і хмари освітились яскравим полум’ям. З полум’я вийшла чорна тінь і ступила на палубу корабля. Капітан не зрозумів застереження і, за військовою звичкою, вирішив застрелити непрошеного гостя. Але пістолет розірвався в його руках, освітивши на мить обличчя червоним світлом. Крижаним голосом тінь виголосила вирок: “Ти дуже вперта і жорстока людина, капітан. Відтепер вином для тебе буде гірка жовч, а їжею – розпечене залізо. Ти проклятий, капітан, проклятий навіки!” І негайно матроси його перетворилися у напівзотлілі скелети, а сам капітан – у Летючого Голландця, з відчаєм і благанням поглядають на небо. Таким він відомий морякам останніх століть. Небеса не поспішають дарувати йому прощення. За легендою, його може врятувати тільки любов жінки, віруючої в Бога. Та ось тільки звідки їй взятися посеред океану?

З тих пір Летючий Голландець борознить морські простори, сіючи смерть і руйнування. Як свідчить повір’я, привид Летючого Голланца віщує вірну загибель для корабля або частини екіпажу. Тому моряки боялися його, як вогню, забобонно прибиваючи до щоглам кінські підкови.

“. І якщо в годину прозорий, ранковий Плавці в морях його зустрічали, Їх вічно мучив голос внутрішній Сліпим передвістям печалі. “

Така легенда, пронизана містикою, схожа на фантасмагорію. Повинно бути, цей міф не має під собою якусь історичну підоснову. Однак і реальні факти втрачають свої обриси під завісою часу.

Так, наприклад, існують розбіжності щодо імені капітана проклятої шхуни. Одні його звуть Ван Дер Декеном, інші – Ван Страатеном, треті – просто Ваном. По всій імовірності, в основу легенди лягла реальна історія, що відбулася з одним з голландських мореплавців у 1641 році. Торговельне судно має намір обігнути мис Доброї Надії в пошуках підходящого місця для невеликого поселення, яке могло б служити перевалочним пунктом для судів Ост-Індської Компанії. Розігрався шторм, але капітан вирішив дістатися до мети, чого б йому це не коштувало. Історія закінчилася плачевно. Однак і тут не обійшлося без міфотворчості. Згідно з легендою, впертий капітан так хотів потрапити на східну сторону мису, що проголосив: “Я потраплю туди, навіть якщо у мене це займе час до самого кінця світу!” Диявол дарував йому вічне життя, і з тих пір корабель носиться по хвилях неподалік від сучасного Кейптауна.

Є й інший, цілком реальний прецедент “летючого голландця”. У 1770 році на одному з кораблів спалахнула епідемія невідомої хвороби. Перебуваючи в околицях Мальти, моряки попросили притулку в місцевому порту. Влада відмовили з міркувань безпеки. Подібним же чином поступили порти Італії і Великобританії, прирікаючи мешканців корабля на повільне вмирання. Зрештою судно дійсно перетворилося в плаваючий острів з купою скелетів на борту.

Цікаво, що з Летючим Голландцем мало не зустрівся один з представників англійської королівської родини. 11 липня 1881 року британський корабель “Вакханка”, на борту якого перебував юний принц в якості курсанта-гардемарина, зустрів корабель-привид. Волею доль принцу судилося прожити ще довгі літа і стати королем Георгом V. А ось матрос, що стояв у той фатальний день на дозорі, незабаром впав з щогли і розбився на смерть.

Але саме приголомшливе в усій цій історії полягає в тому, що легендарний корабель зустрічали навіть у 20 столітті! Так, у березні 1939 року його присутність на власні очі спостерігала безліч південно-африканських купальщиків. Це подія задокументовано, так як в той день про нього писали всі газети. Аналогічна історія сталася з однією з німецьких підводних човнів під час Другої Світової війни. У 60-ті роки минулого століття вчені спробували залучити останні наукові дані для пояснення феномена Летючого Голландця. Передбачалося, що це міраж, що виникає напередодні бурі в результаті особливого роду атмосферних катаклізмів. Однак ця гіпотеза себе не виправдала.

Так і донині природа корабля-примари залишається для нас таємницею. Хто знає, бути може, йому судилося ще не раз нагадати про себе. А може бути, Летючий Голландець – всього лише міф? Хто знає.

Як звали капітана Летючого Голландця

Уже кілька днів по всьому узбережжі бурхав шторм, а капітанові пінаса, що стояв на якорі в гавані, кортіло пливти до Вест-Індії. Хоч як його переконували цього не робити — все надаремно. Він тільки лаявся. Це був високий на зріст дужий чоловік, який звик наказувати і не звик до непослуху. Капітан він був добрий, справжній морський вовк. Найлютіша негода не лякала його. Найсильніший ураган був йому до вподоби більше, ніж байдужа тиша обвислих вітрил. На його судні бунтів не знали. Капітан чудово знав, чого хоче, тому завжди чинив на власну руку, а воля його стала законом. Зрештою, жоден капітан не плавав так швидко й так безпечно. Чи не він відбув останнє плавання на Яву за три місяці й чотири дні, тоді як іншим на це потрібно було щонайменше півроку? А тепер на заваді йому стояв вітер, і то вже досить довго. Закипаючи люттю, каштан кидався з кутка в куток своєї каюти, з недобрим блиском у очах раз у раз виходив на верхню палубу, вдивлявся то на небо, то на воду, жадібно ковтав повітря, лаявся і гнівно стискав кулаки.

— гра вирушаю! — нарешті гукнув капітан до штурмана, так наче кидав йому виклик, проте це був виклик Богові й людям.

— Завтра перший день Великодня, капітане! — почулося у відповідь. — Ніхто в такий святий день у море не виходить.

— Я звик виходити в море, коли схочу!

— Тільки не в день Христа,— пробурмотів штурман.

Капітан на мить спалахнув гнівом, кинувся зопалу за штурманом — міцне слівце так і крутилося на язиці,— одначе біля східців схаменувся й повернув назад. А тим часом вітер гнав хмари низько над водою, просто на судно, і здавалося, ніби вони разом з хвилями ладні проковтнути його. Капітан споглядав усе це з подиву гідною зневагою. Він чекав отак уже цілих чотири дні. Це прикро, але найгірше те, що він відчув своє безсилля. Не він господар на судні, не він господар на морі. Здавалося, шторм позбавив його права голосу на судні. А може, то якась вища сила, що панує на морях? І він має так просто скоритися? Кого і що йому терпіти над собою. Капітан подумки вилаявсь і якось недобре посміхнувся. Хай їм сто чортів, це ми ще побачимо!

— Завтра вирушаю! — невдоволено повторив він.

Як тільки розвиднілося, він звелів свистати всіх нагору.

— Вирушаємо, штурмане! — у капітановому голосі пролунали нотки тріумфу.

Матроси притьмом кинулися до линв. Вони виходять з ховані! У них капітан відвалений! У них капітан герой! Матроси пишалися своїм капітаном.

Аж раптом ударили дзвони. То подала голос церква: Христос Воскрес!

Капітан сусідньої флейти1 перехилився через фальшборт:

— Вирушаєш? — гукнув він.

— Вирушаю! — прокричав у відповідь капітан пінаса.

— Буде велике лихо, чоловіче! Не ступиш ти більше на берег!

Та капітаном уже заволоділа гординя. Ха-ха! Лякати надумав?!

— Я вирушаю. Навіть якщо мені доведеться пливти й цілу вічність.

Серед матросів запала дивна тиша. Як вибратися з гавані? Матроси поквапно закріплювали останні линви, піднімали останнє вітрило. Ними заволоділа гординя, як і їхнім капітаном.

Усі чекали подальших команд, проте капітан усе ще стояв нерухомо, здавалося, ніби він одійшов у вічність. Шторм і далі тріпав ванти, чути було, як гудуть дзвони. І раптом вітрила напнулися проти вітру!

Натовп заповнив усю пристань. На суднах, що стояли довкола, зчинився гармидер. Сталося щось незбагненне. Вітрила пінаса напнулися проти вітру, немовби якась невидима сила владала ними штормові наперекір. Так судно й вийшло з гавані. Вся команда на ньому завмерла, принаймні так здавалося здалеку. Неймовірно!

А може, така воля Всевишнього! Це ж виклик Самому Богові! Гомін на пристані стих. Жах зціпив усім уста. Судно випливало у відкрите море, а люди дивились йому вслід, сповнені триво-жних передчуттів. І тут на очах у всіх з’явився великий чорний птах і почав кружляти навколо щогли. Страх скував людям серця. Чи то не сонце осяяло вітрила? Проте сонце сховали хмари! Чи не спалахнула пожежа? Одначе на судні ні полум’я, ні диму не видно! Вогнисто яскрились вітрила, а корпус судна став чорним, як ніч. Чи це не наслання? Чи не прокляття небес? У всіх аж у душі похололо. Судно ішло проти вітру. Висока хвиля востаннє підхопила його, і воно зникло назавжди. Тремтячи зі страху, проказуючи молитви, люди рушили по домівках. Шторм завивав, дзвони гули.

До Ост-Індії пінас так і не прибув. Не повернувся він і до рідної гавані. Може, корабель потонув? Але море не викинуло на берег ніяких уламків, жодного утопленика.

Минав рік за роком. Люди вже й думати забули про пінас. За тих часів судна часто не повертались додому. До того ж, коли пінас відпливав, сталися такі загадкові події. Тож і не дивно, якщо судно потонуло! Так міркували собі люди й потроху забували про нього.

Через багато років один капітан, вертаючись з Ост-Індії додому, огинав мис Доброї Надії. Раптом з лівого борту виплив з-поза низьких хмар якийсь корабель. Першим помітив його один старий матрос. Чого він тільки не бачив на своєму віку, але від такого видовища чуб у нього став дибки. Вітрила на кораблі були криваво-червоні й напнуті проти вітру! Зі страху матрос закричав не своїм голосом. Миттю збіглася вся команда. Корабель під повними вітрилами проплив мимо. Корпус його був чорний, чорні були й щогли. Ні на палубі, ні на вантах нікого не видно. Верхівки щогл повивало синювате сяйво, в якому кружляв великий чорний птах.

— Це привид! — крикнув хтось.

— Самі ви привиди! Ану мерщій до роботи! Всі на свої місця!

І вони попливли далі. А старий матрос довго не міг заспокоїтись.

— Це був голландський пінас,— не вгавав старий. — Бути біді!

А наступного дня шторм пригнав судно до берега й розбив його вщент об скелі. Серед тих, хто врятувався, був і старий матрос. Вдома він розказав про те, що з ним сталося, і кого він у цьому звинувачує. Багато хто вірив йому, проте траплялися й такі, що заходилися сміхом. Так воно вже буває.

Згодом усе частіше й частіше стали долітати нові чутки про корабель — привид. Бачили його, на диво, тільки поблизу мису Доброї Надії. Здавалося, він ніяк не може ввійти у води Індійського океану. Йому наче перешкоджала якась сила. Що то корабель — привид, сумніву не було. Він приносив нещастя всім суднам, які траплялися йому назустріч. Страх охоплював матросів на саму лише згадку про корабель — привид.

Згодом виявилось, що на судні таки була команда. Якось один капітан Ост — Індійської компанії опинився поблизу мису Доброї Надії. Те купецьке судно вийшло у своє перше плавання. Йшло воно під повними вітрилами. Раптом до нього на великій швидкості стало наближатись інше судно. На купецькому судні гадали, що воно ось-ось змінить курс. Але даремно! Аж тут вони побачили на юті капітана. Ось зараз він дасть команду. Його білявий чуб розвівався на вітрі, проте сам він немовби завмер. Більше на палубі нікого не було. «Змініть курс, хай вам чорт!» На купецькому судні вдіяти вже нічого не могли, було надто пізно. Пінас просто перегородив їм шлях. Зараз вони вріжуться в нього! Від страху вся команда несамовито закричала. Aлe вони легко пройшли крізь пінас, і ніхто не відчув поштовху, не почув тріску! Неушкоджене купецьке судно попливло далі. А корабель — привид? І він поплив собі далі.

Команда скам’яніла від дива. На юті все ще нерухомо стояв капітан, вітер куйовдив йому білявий чуб, обличчя його було зморщене, бліде й сірувате, а очей не було — були тільки очні ямки, чорні, без блиску, мертві.

— Ви бачили птаха? А мертвого капітана бачили?

Раптом усі замовкли і з острахом подивились на море.

Куди подівся пінас? Він зник так само несподівано, як і з’явився.

— А прапор бачили? Голландець?

— Так, то голландець!

Відтоді Летючий голландець борознить океан. Минають роки. Кожне судно проживає своє життя. Як і люди. Тільки Летючий голландець не знає спочинку.

Кажуть, раз у сім років спокій на хвилю приходить на судно. Тоді десь на рейді розлягається гуркіт якірних ланцюгів і над водою чути глухий голос: «Пошта!» З’являється рука й починає роздавати листи. Дивні адреси на тих листах. Там стоять прізвища давно померлих людей, давно забуті назви вулиць. Ходить поголос, що команда Летючого голландця не усвідомлює, що плаває вже віками.

Плаває собі й плаває. «Навіть якщо мені доведеться пливти й цілу вічність. »

Чи Летючий голландець, цей вічний мандрівник, знайде коли спочинок? Спочинок, властивий кожному створінню. Хто знає. Чи покається капітан, чи спокутує гординю, що спонукала його зробити вибір проти волі небес? Хто знає. Чи переважить у ньому покора, що має бути в кожній людині. Давно вже не стрічали того корабля на морських широтах. Може, він знайшов нарешті спочинок?

З нідерландської переклав Ярослав Довгополий

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.