Комплекс Наполеона, ніс сфінкса та інші легенди про Великого Корсиканця

Він був не лише військовим генієм, але й великим соціальним реформатором. На зламі епох Наполеон власним прикладом проголосив нову мораль: кожен має право стати тим, ким сам зуміє себе зробити.

Особистості такого масштабу завжди обростають легендами. Давайте розберемо деякі з них.

1. Наполеон був невиского зросту

Стереотип настільки вкорінився, що виник вираз “комплекс Наполеона” – нібито властива маленьким чоловікам гіпертрофована жага самоствердження.

Між тим, зріст Наполеона складав 169 сантиметрів. Тоді як середній зріст французького чоловіка в ту епоху складав 165 сантиметрів.

Наполеон був на 6 сантиметрів нижче герцога Веллінгтона, який вважався дуже високим, і на 7 сантиметрів вище адмірала Нельсона.

Черчилль та Пушкін були нижчими за Наполеона на 3 сантиметри, а Сталін – на 4, але “коротунами” в історію вони не увійшли.

Прізвисько “маленький капрал”, яке супроводжувало Наполеона впродовж усього життя, виникло під час Італійського походу, коли йому було всього 26 років. Солдати мали на увазі вік.

Ще одне підтвердження нібито низькорослості Наполеона – знаменитий випадок із генералом П’єром Ожеро, якому новий командувач італійської армії заявив: “Ви вище мене на голову, але якщо ви не припинете мені грубити, я ліквідую цю відмінність!”. Проте Ожеро був справжнім велетнем, про що згадували всі.

То звідки ж взялася ця легенда?

Автор фото, Getty Images

Малюнок, на якому Наполеон і британський прем’єр Вільям Пітт-молодший ділять світ, відобразив типове уявлення про зріст французького імератора

По-перше, через плутанину з мірами довжини. Французькі фут і дюйм були трохи більшими за англійські. Відомий зріст Наполеона – 5 футів 2 дюйми – для британців складав не 169 сантиметрів, а тільки 157. Далі попрацювали карикатуристи.

По-друге, легенду породив сам Наполеон, коли розпорядився брати до гвардійських гренадерів, з яких комплектувалась його особиста охорона, солдат зростом не нижче 5 футів 10 дюймів (178 сантиметрів).

Навіщо? Ймовірно, з тієї ж причини, з якої від одягнув маршалів і ад’ютантів у золоте шиття і пір’я, а сам носив сірий похідний сюртук. Це створювало контраст, на якому його фігура одразу ж приковувала до себе увагу, створюючи ефект винятковості.

2. Наполеон “офранцузив” своє прізвище, викинувши з нього букву “у”

Наполеон ніколи не був “Буонапарте”, так само як Гітлер -“Шикельгрубером”.

Прізвище його корсиканских предків було Bonaparte. Воно ж згадувалось у свідоцтві про народження майбутнього імператора і списку кадетів Бріеннської військової школи, де він навчався.

А от батьки Наполеона фігурували в документах як Buonaparte.

Але це не син викинув букву “u” (“у”), а його батько додав її собі задля схожості з прізвищем відомого графського роду з Тоскани.

3. Наполеон був смаглявим брюнетом

Фотографій за його життя не було, а на переважній більшості картин і книжкових ілюстрацій він зображений з чорним волоссям і чорними очима. Корсика, Середземномор’я, південна зовнішність.

Насправді волосся в Наполеона було темно-русе, а очі блакитні. Про це в мемуарах писала дружина маршала Жюно герцогиня д’Абрантес і Денис Давидов, який бачив імператора французів під час переговорів з Олександром I у Тільзіті.

До подиву Давидова, ніс в Наполеона теж виявився не великим і з горбинкою, а маленьким і прямим. На корсиці не так вже й мало шатенів і блондинів. Вчені пояснюють це збереження древніх генів в умовах острівної ізоляції.

4. Наполеон відбив ніс великому сфінксу в Гізі, наказавши стріляти по ньому з гармат

Про це туристам розповідають єгипетські гіди. Але численні малюнки і описи доводять, що сфінкс залишився без носу набагато раніше. Причиною, найімовірніше, стали вітер і різкі коливання температури повітря.

Наполеон не міг дати такого розпорядження, оскільки цінував спадок Стародавнього Єгипту і, за великим рахунком, поклав початок його систематичному дослідженню. У похід він взяв велику групу дослідників різних спеціальностей, підібраних Французькою академією.

Коли колону раптово атакували турецькі кавалеристи-мамлюки, Наполеон прокричав легендарну команду “Ослів і вчених в середину!”.

5. Імператор французів говорив французькою з акцентом

А ось це правда. У родині його батьків говорили італійською.

Наполеон мав дуже широкі знання в багатьох галузях і був талановитим, якщо не геніальним, майже в усьому – окрім мов. У школі він терпіти не міг латину. В юності він спробував вивчити німецьку, а на острові Святої Єлени – англійську, але безуспішно.

Французьку він, звісно, опанував, але від акценту так і не позбавився – як Єкатерина II і Сталін.

6. Наполеон просив дружину не митися

І це теж правда. Зберігся його лист з Італії: “Поспішаю з усіх сил. Не мийся”.

Фраза виникла не просто так, оскільки Жозефіна Богарне була буквально схиблена на чистоті і приймала ванну дуже часто.

Коли в Іспанії до Наполеона якось привели для втіх красиву молоду даму, він її виставив, оскільки вона сильно надухалася парфумом.

При цьому сам він, за спогадами камердинера Констана, постійно користувався хорошим одеколоном.

7. “Золотий обоз” Наполеона

Існує легенда, що Наполеон, відступаючи з Росії, затопив у Семлівському озері під Вязьмою вивезені з Москви скарби: золоті монети і злитки, ювелірні прикраси, і навіть хрест із дзвіниці Івана Великого.

Озеро неодноразово досліджували – востаннє у 1979 році, – але нічого не знайшли.

Єдиним джерелом інформації про скарб є оприлюднені у 1824 році мемуари генерала Філіпа де Сегюра, звідки вона перекочувала в біографію Наполеона, написану Вальтером Скоттом.

Попри це, ентузіасти продовжують вірити в існування скарбу: товщина шару ілу на дні Семлівського озера сягає 16 метрів, а у воді зафіксовано підвищений вміст іонів срібла.

8. Наполеона отруїли англійці

Наполеон помер у 51 рік. У його волоссі і в шпалерах кімнат на острові Святої Єлени були знайдені сліди миш’яку, що породило версію про підступне вбивство.

Проте в часи Наполеона миш’як використовувався і в медицині, і у промисловості набагато ширше, ніж зараз.

Порівняння волосся Наполеона з волоссям інших людей тієї епохи показало більш-менш однаковий вміст миш’яку – приблизно у 100 разів вищий, ніж у сучасних людей.

На думку медиків, які дослідили описи симптомів, Наполеон помер від раку шлунку.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Какое прозвище было у Наполеона?

Все близкие и друзья детства звали Наполеона Бонапарта по простому Плон-Плон, от сокращённог имени Наполеон. Всё дело в том, что маленькому Наполеону с трудом давалось произнести полностью своё имя, и на вопрос “как, тебя, зовут, мальчик?” Он обычно отвечал: “Плон.” (Один из малоизвестных фактов истории). Ну, а второе прозвище Craint-Plomb (Боящийся свинца; фр.яз), ему дали товарищи по артиллерии, где он служил. В то время, жила знаменитая ясновидящая и гадалка девица Мария Ленорман. Именно она, тогда ещё молодому артиллерийскому поручику Наполеону Бонапарту, предрекла победы в сражениях и заговорила от свинцовых пуль. Были и другие прозвища такие, как “Красный принц”, но они были несущественны и не долговечны. P.S. Но предупредила, о поражении в 1812, в войне с Российской империей.

Еще было прозвище в среде солдат они называли его любя,наш маленький капрал. — 9 лет назад

Наполеон I Бонапард – известный император, которого, к примеру, на его родине на Корсике называли

Уже в раннем возрасте к Наполеону привязалось безобидное прозвище “Баламут”.

Кроме того, Наполеон всегда был героем каких-либо историй и легенд. Известно, что его также можно было узнать под прозвищем “Маленький капрал”.

Прозвищ у Наполеона было несколько. Первое из них – Боунапарте. Так его звали в Российской Империи. Так же можно было услышать о нем такое имя – баламут. Но наиболее частое имя звучало Маленький капрал.

Било и имя солома в носе.

Французский император Наполеон Бонопарт имел немало прозвищ. Некоторые связаны с тем, что он был невысокого роста. Хотя этот вопрос спорный. Рост Наполеона составлял 169 сантиметров. Согласитесь, низким его назвать нельзя. Однако же его называли “коротышкой” и “маленьким капралом”.

У Наполеона были по этому поводу комплексы. Еще одна причина – это его происхождение. Известно, что Наполеон был корсиканцем. В девять лет он попал во Францию. Был беден, плохо говорил по-французски.

Одноклассники дразнили его, так как им было неизвестно его имя. Они звали его La-paille-au-nez (по-русски: “Ля-пай-о-нэ”), что в переводе на русский язык это слово означает “Соломинка в носу”.

Наполеон всю жизнь старался доказать, что он лучше всех.

Есть даже такой термин как “комплекс Наполеона”. Так говорят о мужчине, который стремится к славе и богатству.

Біографія Наполеона Бонапарта, великого полководця

У період розквіту його імперія охоплювала більшу частину Європи

GeorgiosArt / Getty Images

Наполеон Бонапарт (15 серпня 1769–5 травня 1821), один із найвидатніших воєначальників в історії, був двічі імператором Франції, чиї військові зусилля та чиста особистість домінували в Європі протягом десяти років.

У військовій справі, правових питаннях, економіці, політиці, технології, культурі та суспільстві загалом його дії впливали на хід європейської історії понад століття, а деякі стверджують, що й донині.

Короткі факти: Наполеон Бонапарт

• Відомий : імператор Франції, завойовник більшої частини Європи
• Також відомий як : імператор Наполеон Бонапарт, Наполеон 1 Франції, маленький капрал , корсиканець
• Народився : 15 серпня 1769 року в Аяччо, Корсика
• Батьки : Карло Буонапарте, Летиція Рамоліно
• Помер : 5 травня 1821 року на острові Свята Єлена, Великобританія
• Опубліковані твори : Le souper de Beaucaire (Вечеря в Бокері), прореспубліканський памфлет (1793); Кодекс Наполеона , Французький цивільний кодекс (1804); санкціонував публікацію Description de l’Égypte , багатотомної праці, написаної десятками вчених, що детально описує археологію, топографію та природну історію Єгипту (1809-1821)
• Нагороди та відзнаки : Засновник і великий магістр Ордена Почесного легіону (1802), Орден Залізної Корони (1805), Орден Злуки (1811)
• Чоловік(и) : Жозефіна де Богарне (нар. 8 березня 1796 р. – 10 січня 1810 р.), Марія-Луїза (нар. 2 квітня 1810 р. – 5 травня 1821 р.)
• Діти : Наполеон II
• Відома цитата : «Велике честолюбство — це пристрасть великого характеру. Люди, наділені ним, можуть робити дуже добрі чи дуже погані вчинки. Усе залежить від принципів, які ними керують».

Раннє життя

Наполеон народився в Аяччо, Корсика, 15 серпня 1769 року в родині Карло Буонапарте , юриста та політичного опортуніста, та його дружини Марі-Летиції . Буонапарти були заможною родиною з корсиканської знаті, хоча в порівнянні з великою аристократією Франції рід Наполеона був бідним.

У 1779 році Наполеон вступив до військової академії в Брієні. У 1784 році він перейшов до паризької Королівської військової школи, яку через рік закінчив у званні другого лейтенанта артилерії. Спонуканий смертю свого батька в лютому 1785 року, майбутній імператор за один рік закінчив курс навчання, який часто займав три.

Рання кар’єра

Незважаючи на те, що Наполеон був призначений на материкову частину Франції, він зміг провести більшу частину наступних восьми років на Корсиці завдяки своєму жорстокому написанню листів і порушенню правил, а також наслідкам Французької революції (яка призвела до Французької революційної війни ) . і чиста удача. Там він брав активну участь у політичних і військових справах, спочатку підтримуючи корсиканського повстанця Паскуале Паолі, колишнього покровителя Карло Буонапарте.

Послідувало також військове підвищення, але Наполеон став проти Паолі, і коли в 1793 році вибухнула громадянська війна, Буонапарти втекли до Франції, де вони прийняли французьку версію свого імені: Бонапарт.

Французька революція знищила офіцерський клас республіки, і прихильники могли швидко просуватися по службі, але статки Наполеона то зростали, то падали, коли з’являлися та зникали одні покровителі. До грудня 1793 року Наполеон був героєм Тулона , генералом і фаворитом Огюстена Робесп’єра; невдовзі колесо революції повернулося і Наполеон був заарештований за державну зраду. Надзвичайна політична гнучкість врятувала його, і заступництво віконта Поля де Барраса, який незабаром став одним із трьох «директорів» Франції, послідувало.

У 1795 році Наполеон знову став героєм, захищаючи уряд від розлючених контрреволюційних сил; Барас винагородив Наполеона, підвищивши його до високої військової посади, посади з доступом до політичного хребта Франції. Наполеон швидко став одним із найповажніших військових авторитетів країни, здебільшого тому, що ніколи не приховував своєї думки, і в 1796 році він одружився на Жозефіні де Богарне.

Піднятися до влади

У 1796 році Франція напала на Австрію. Наполеон отримав командування армією Італії , після чого він об’єднав молоду, голодну та незадоволену армію в силу, яка здобувала перемогу за перемогою проти теоретично сильніших супротивників Австрії.

Наполеон повернувся до Франції в 1797 році як найяскравіша зірка нації, повністю позбувшись потреби в покровителі. Завжди великий самопіарник, він зберіг профіль політичного незалежного діяча, частково завдяки газетам, які він тепер керував.

У травні 1798 року Наполеон вирушив у похід до Єгипту та Сирії, спонуканий його прагненням до нових перемог, потребою французів загрожувати британській імперії в Індії та занепокоєнням Директорії, що їх знаменитий генерал може захопити владу.

Єгипетська кампанія була військовою невдачею (хоча вона мала великий культурний вплив), а зміна уряду у Франції змусила Бонапарта залишити — дехто може сказати, — свою армію та повернутися в серпні 1799 року. Невдовзі після того, як він взяв участь у Брюмері перевороту в листопаді 1799 року, завершивши роботу в якості члена Консульства, нового правлячого тріумвірату Франції.

Перший консул

Можливо, передача влади не відбулася гладко через удачу та апатію, але великий політичний талант Наполеона був очевидним; до лютого 1800 року він був призначений першим консулом, практичною диктатурою з конституцією, міцно обернутою навколо нього. Проте Франція все ще перебувала у стані війни зі своїми співвітчизниками в Європі, і Наполеон мав намір перемогти їх. Він зробив це протягом року, хоча ключову перемогу, битву при Маренго, що відбулася в червні 1800 року, здобув французький генерал Дезе.

Від реформатора до імператора

Уклавши договори, які залишили Європу в спокої, Бонапарт почав працювати над Францією, реформуючи економіку, правову систему (відомий і довговічний Кодекс Наполеона), церкву, військо, освіту та уряд. Він вивчав і коментував найдрібніші деталі, часто подорожуючи з армією, і реформи тривали протягом більшої частини його правління. Бонапарт виявив майстерність і як законодавець, і як державний діяч.

Популярність Наполеона залишалася високою, чому сприяла його майстерність пропаганди, а також справжня національна підтримка, і він був обраний французьким народом довічним консулом у 1802 році та імператором Франції в 1804 році, титул, який він наполегливо працював, щоб зберегти та прославити. Такі ініціативи, як Конкордат із Церквою та Кодекс , допомогли забезпечити його статус.

Повернення до війни

Спокій у Європі був недовго. Слава, амбіції та характер Наполеона ґрунтувалися на завоюваннях, що робило майже неминучим те, що його реорганізована Велика Армія вестиме подальші війни. Однак інші європейські країни також прагнули конфлікту, оскільки вони не тільки не довіряли Наполеону та боялися його, але й зберігали свою ворожість до революційної Франції.

Протягом наступних восьми років Наполеон домінував у Європі, борючись і перемагаючи низку союзів, що включали комбінації Австрії, Британії, Росії та Пруссії. Іноді його перемоги були нищівними, як-от Аустерліц у 1805 році, який часто називають найбільшою військовою перемогою в історії, а іноді йому або дуже щастило, він бився майже до безвиході, або і те, і інше.

Наполеон створив нові держави в Європі, включно з Німецьким союзом, побудованим на руїнах Священної Римської імперії , і Варшавським герцогством, а також поставив свою родину та фаворитів на посади великої влади. Реформи тривали, і Наполеон мав дедалі більший вплив на культуру та технології, ставши покровителем як мистецтва, так і науки, водночас стимулюючи творчі реакції по всій Європі.

Катастрофа в Росії

Наполеонівська імперія, можливо, демонструвала ознаки занепаду до 1811 року, включаючи спад дипломатичної долі та триваючі невдачі в Іспанії, але ці питання були затьмарені тим, що сталося далі. У 1812 році Наполеон вступив у війну з Росією , зібравши військо чисельністю понад 400 000 солдатів у супроводі такої ж кількості послідовників і підтримки. Таку армію було майже неможливо прогодувати або адекватно контролювати, і росіяни неодноразово відступали, знищуючи місцеві ресурси та відокремлюючи армію Наполеона від її постачання.

Наполеон постійно вагався, зрештою досягнувши Москви 8 вересня 1812 року після Бородінської битви, жорстокого конфлікту, в якому загинуло понад 80 000 солдатів. Однак росіяни відмовилися здаватися, натомість підпалили Москву та змусили Наполеона довго відступати назад на дружню територію. Велика Армія зазнала голоду, екстремальних погодних умов і жахливих російських партизанів, і до кінця 1812 року лише 10 000 солдатів змогли битися. Багато з решти померли в жахливих умовах, а послідовникам табору було ще гірше.

Під час відсутності Наполеона у Франції була зроблена спроба державного перевороту, і його вороги в Європі оживилися, утворивши великий альянс з метою усунути його. Величезна кількість ворожих солдатів просувалася по Європі до Франції, руйнуючи створені Бонапартом держави. Об’єднані сили Росії, Пруссії, Австрії та інших просто використали простий план, відступаючи від самого імператора та знову наступаючи, коли той рухався, щоб зустрітися з наступною загрозою.

Зречення

Протягом 1813 і 1814 років тиск на Наполеона зростав; не тільки його вороги подрібнювали його сили та наближалися до Парижа, але й британці воювали з Іспанії до Франції, маршали Великої армії були слабкими, а Бонапарт втратив підтримку французької громадськості.

Тим не менш, у першій половині 1814 року Наполеон демонстрував військовий геній своєї юності, але це була війна, яку він не міг виграти поодинці. 30 березня 1814 року Париж здався союзним силам без бою, і, зіткнувшись із масовою зрадою та неможливими військовими труднощами, Наполеон зрікся престолу як імператора Франції; був засланий на острів Ельба.

Друге вигнання і смерть

У 1815 році Наполеон сенсаційно повернувся до влади . Таємно подорожуючи до Франції, він залучив величезну підтримку та повернув собі імператорський престол, а також реорганізував армію та уряд. Після низки перших боїв Наполеон зазнав незначної поразки в одній із найвидатніших битв історії: Ватерлоо.

Ця остання пригода сталася менш ніж за 100 днів і завершилася другим зреченням Наполеона 25 червня 1815 року, після чого британські війська змусили його відправитися у вигнання. Здоров’я та характер Наполеона, який жив на острові Св. Єлени, невеликому скелястому острові далеко від Європи в південній частині Атлантичного океану, змінювалися; він помер через шість років, 5 травня 1821 року, у віці 51 року.

Спадщина

Наполеон допоміг увічнити стан загальноєвропейської війни, яка тривала 20 років. Небагато людей коли-небудь мали такий величезний вплив на світ, на економіку, політику, технології, культуру та суспільство.

Наполеон, можливо, і не був геніальним генералом, але він був дуже добрим; він, можливо, не був найкращим політиком свого часу, але часто був чудовим; він, можливо, не був ідеальним законодавцем, але його внесок був надзвичайно важливим. Наполеон використав свої таланти — завдяки вдачі, таланту чи силі волі — щоб піднятися з хаосу, а потім побудувати, очолити та вражаюче знищити імперію, перш ніж зробити все це знову в крихітному мікросвіті через рік. Незалежно від того, герой чи тиран, відгомін відчувався по всій Європі протягом століття.

Джерела

• Я, Наполеон. « Опис Єгипту. Друге видання. Старожитності, том перший (пластини). ” WDL RSS , Detroit Publishing Company, 1 січня 1970 р.
• « 16 найвидатніших цитат Наполеона Бонапарта. ” Goalcast , Goalcast, 6 грудня 2018.
• Редактори, History.com. « Наполеон Бонапарт. History.com , A&E Television Networks, 9 листопада 2009 р .