Скелі Довбуша (Бубнище) – скельно-печерний комплекс

Скелі Довбуша або Бубнище, як їх ще називають в народі – одне із найбільш захоплюючих природно-історичних місць Прикарпаття. Являє собою унікальний скельний комплекс-заповідник. Щороку це місце сили – обитель відпочинку туристів, скелелазів та дослідників спадщини предків. У даній розвідці ми спробуємо зазирнути в минувшину цього місця та коротенько схарактеризуємо скельні групи всього Бубнищанського массиву.

Бубнище – пам’ятка історії та природи, скельно-печерний комплекс, розташований в буковому лісі на висоті 668 метрів в урочищі Соколовому між селами Бубнище та Поляниця, Івано-Франківської області, за 11 кілометрів від районного центру Болехів. Друга назва цих скель – “Скелі Довбуша” – походить від опришків під проводом Олекси Довбуша, які за легендами колись переховувалися у цих скелях. Скелі утворилися 70 мільйонів років тому, на дні океану Тетіс та являють собою останці Ямненського пісковика. Бубнинські скелі вражають масивністю та чудернацькими формами, являють собою округлі кам’яні бовди заввишки 90м, які лабіринтами та хитросплетіннями простягаються серед буково-смерекового лісу майже на 1 км.

Вруби, пази, східці і петрогліфи на скелях свідчать, що вони почали активно застосовуватись ще у давні часи. Побутує версія, ніби-то, скелі служили святилищем-палеобсерваторією для древніх племен, а в давньоруський час – як помешкання та оборонна сторожова вежа X століття, що пережила татаро-монгольські навали і проіснувала до XVI століття. Після запровадження християнства тут осіли монахи-скитники.

За підсумками багаторічних досліджень Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (протягом 2006–2015 рр.), скельно-печерний комплекс «Скелі Довбуша» в с. Бубнище Долинського району Івано-Франківщини уперше постає як унікальна сакральна пам’ятка загальнонаціонального і європейського значення епохи неоліту – енеоліту. До сакрального комплексу входить ціла система скель, печер, ущелин, гротів, джерел.

Основний скельний масив Бубнища складається з 200 метрової площадки оточеної ровом і земляним валом. Тут можна побачити чимало солярних знаків та антропонімічних петрогліфів на скелях – у вигляді долонь, личин, кам’яних фігур. Печерні приміщення мають правильну геометричну форму, рівні стіни і досить чисту обробку.

Основний скельний комплекс Бубнинського заповідника. Під час дослідження Миколою Кугутяком було виявлено стародавній скельний храмовий комплекс з унікальними трьохметровими барельєфами тварин, жертовниками і т.д.

Наскельний петрогліф у вигляді голови лева. Туристам завжди показують “Голову лева” праворуч від другої ущелини. Дійсно схоже. Цю оптичну ілюзію створила природа, але не без допомоги людей. Лев був тотемом наших предків, досі використовується на гербах міст та сіл України.

Стіни всіх печер носять сліди обробки металевими знаряддями.

Арка, ймовірно, давньоруського періоду, коли скелі забудовувались.

>Камінь “Каблук Довбуша”. Довбуш міг тут побувати у жовтні 1774 р., коли йшов походом на Турку і Дрогобич.

Загадковий бубнинський ідол “Сфінкс”.

Жертовники на основному скельному масиві.

Печери основного скельного комплексу Бубнища

➊ Перша печера зліва має розміри 6,5 на 4 на 2 м. По обом боках від входу там є своєрідні “ліжка”, витесані на висоті в 45 см, завширшки в 80 см. Вхід високий – 160 см. Над ним видовбана широка ніша до метра глибиною, а нижче – карниз. Дехто вважає, що колись тут стояла двоповерхова споруда, дах якої спирався на цей карниз.

➋ Між першою і другою печерами – вузька ущелина – “холодильник”. В ущелині є ніші, призьби, пази.

➌ Друга печера більша за першу: висота до 2,5 м. Одна з стін її – штучна кладка. Народ називає печеру “конюшнею”. Поруч залишки фундаментів прибудови, яка начебто ще існувала у XVIII ст. На одній зі стін – сліди охри, можливо був якийсь розпис.

➍ Третя печера дещо нижча, на думку одних – тут була комора, інші – чомусь вважають стійлом для овець і кіз. У цій печері неймовірна атмосфера та акустика. Особисто нам сподобалось тут медитувати.

➎ Невелика сідловина між двома каменями має назву “колиска Довбуша”.

Інші скельні групи Бубнинського заповідника

З пiвнiчного боку, на пiдступах до основного масиву стоїть самотня скеля – Одинець. Справдi, сам-один цей 30-метровий камiнь стримить iз землi, нiби вартова вежа. На думку археолога Михайла Рожка, в часи Київської Русі або Галицько-Волинського князівства камінь міг слугувати сторожевою сигнальною вежею і мав дерев’яну забудову. Так сигналізували про небезпеку, запалюючи хмиз на горі. А дим від вонгнища високо піднімався та сповіщав про прихід ворога.

Про Одинець побутує в народi легенда. Кажуть, буцiмто саме бiля пiдніжжя цiєї скелi Довбуш заховав скарби, до яких можна дiстатися, зрушивши камiнь, який обертається довкола своєї осi. А якщо прикласти до Одинця вухо, то можна чути, як той камiнь крутиться пiд горою, нiби в очiкуваннi нового героя, який має таку ж силу, як Довбуш, що мiг його повернути.

Окрім Одинця в навколишньому лісі можна зустріти багато окремих скель-веж. Ці скелі мають почасти досить чудернацькі назви такі як «Корчма при дорозі», «Поцілунок собаки-барабаки», «Шлях самурая», «Лялька», «Майн Кампф», «Кошерний секс», «Тюльпан», «Вітряк», «Зрада Батьківщини», «Привіт свинособаки», «Політ над гніздом зозулі», «За сисяри», «Валіза космосу», «Чугайстер», «Стакер», «Веселий Роджер», «Четвертак» та багато інших доволі чудернацьких назв, які ці скелі отримали від мандрівників і передаються із уст в уста.

Дослідження Бубнища Іваном Вагилевичем

У 1830-их роках Іван Вагилевич, один з членів славної Руської трійці, здійснив ряд мандрівок до скель поблизу Урича, Бубнищ, Розгірча та Верхнього Синевидська, і відкрив там низку наскельних зображень, серед них — висічені на камені написи невідомою мовою.Яків Головацький, сподвижник і близький друг Вагилевича, так писав про його знахідку:

“Між тим, відправився Вагилевич у Карпати для відкриття якихось доісторичних пам’яток зодчества і рунічних написів. Відкриття старослов’янських рунічних написів було постійним бажанням Вагилевича, яке завжди хвилювало його душу і наводило на фантастичні мрії. Чуючи розповіді про печери в скелях Карпатських гір, Вагилевич давно мріяв про відкриття пам’яток давнього язичеського культу, тобто язичеських ідолів, капищ або жертовників, і написів, що на них знаходилися. Читання подорожей по Сходу та Індії, постійні заняття і роздуми про рунічні і клиновидні написи підстьогували його запальну уяву. Але в нашому студентському гуртку ми не вдовільнялись теоретичними розмірковуваннями, а вимагали, щоби арґументація була підтверджена фактами. І. Вагилевич, щоби позбутися насмішок друзів, в один прекрасний ранок вибрався в дорогу на дослідження своїх любимих старожитностей. Неділі через дві Вагилевич вернув до Львова повний радості від того, що відкрив у скелях доісторичні пам’ятки, а на їх стінах стародавні рунічні написи. Він показував всім копії багатьох знайдених ним написів, до прочитання яких не могли віднайти ключа, так як його знаки не підходили до жодних до цих пір відомих письмен, і з захопленням оповідав про свої відкриття. Одні повірили, інші не довіряли. Ті розповіді зацікавили усіх літераторів у Львові. Вагилевич писав про свої знахідки до Шафарика, який також багато чекав від тих відкриттів” .

Натхненний цими відкриттями, І.Вагилевич написав листа також і до Москви професорові історії П. Погодіну, який надрукував його в “Московском Наблюдателе” за 1836 рік. У супровідному коментарі Погодін вказав на багато спільних ознак цих написів з відомими йому стародавніми письменами. Пізніше, у 1871 році на І-му Археологічному з’їзді в Москві, Яків Головацький виступив з рефератом “Об исследовании памятников Русской старины, сохранившихся на Галичине и Буковине”, де описує печери в Бубнищі та Розгірчі, подає їхні розміри та записані в околицях цих скель перекази та легенди. В цьому виступі, як і раніше, Я. Головацький намагався спростувати позицію І. Вагилевича про те, що ці місця пов’язані з ідолопоклонством і язичництвом слов’ян. У 1872 році львівська газета “Слово” передрукувала цей його виступ.

Як дістатися до скель?

З міста Стрий, Львівської області їхати автівкою до Моршину, звідти до міста Болехів, Івано-Франківської області. Загальна відстань десь 20-25 км. Від Болехова повернути на село Поляниця і їхали ще 10 км. Так Ви дістанетесь до підніжжя гори Соколової на якій розташовані скелі. До самого заповідника веде туристична дорога вгору 600 метрів.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

• Спаський (Соколів) Камінь
• Скельний комплекс Кикошів Камінь в Ямельниці
• Культові та житлові споруди Розгірчого
• Страгора – культове скельне святилище на Івано-Франківщині
• Княжі скелі біля села Тишівниця
• Терношорська Лада – скельне святилище в Карпатах
• Павлівський камінь
• Скельно-печерний комплекс в Розгірче
• Урочище Зачарована долина. Смерековий камінь
• Кам’яна трилогія: Урич, Бубнище, Стільсько

Які вікові норми зростання у хлопчиків і дівчаток за даними ВООЗ

Норми зростання у дітей – дані Всесвітньої організації охорони здоров’я

Фізичний розвиток дитини – це один з основних показників, що дозволяють визначити його потенційні сили, рано виявити появу різних захворювань, здатних згодом порушити нормальний хід його життя. У цю категорію входить кілька морфологічних ознак, включаючи і зріст. Лікарі використовують таблиці норм зросту і ваги у дітей для більш якісної оцінки цього показника.

Навіщо лікар вимірює і зважує дитину

Антропометричні дані побічно свідчать то, який вплив різні внутрішні і зовнішні фактори роблять на розвиток дитини, в якому стані знаходиться його здоров’я. Так, недостатній набір маси тіла свідчить про:

• неповноцінне за кількістю та якістю харчування,
• наявность рахіту,
• анемію,
• стан імунодефіциту,
• різні ендокринні захворювання.

При відставанні в рості частою діагностичної знахідкою є знижене вироблення соматотропного гормону – речовини, що регулює ріст і розвиток опорно–рухового апарату.

Для такого контролю Всесвітньою організацією охорони здоров’я в 2006 році оновлені спеціальні таблиці, що вказують за віком норми росту, ваги хлопчиків і дівчаток. У них використовуються не тільки чіткі цифри, але і межі норми. Це пов’язано з тим, що багато дітей перебувають на штучному вигодовуванні. Такі малюки набирають вагу і ростуть набагато швидше «природничників» і було б неправильно вказувати для цих двох груп однакові цифри.

Зростання дітей відбувається нерівномірно. В середньому довжина тіла новонародженого, який народився в термін і без патологій розвитку, становить 48–51,8 см для хлопчиків і 47,3–51 см для дівчаток. Згодом протягом першого року життя діти ростуть досить швидко, набираючи в середньому 25 см. Пізніше темпи зростання неухильно падають. Через кілька років настає період рівномірного зростання, коли дитина додає по 5–7 см на рік.

Існує 1–2 стрибка, під час яких швидкість збільшення довжини тіла на 1–2 роки різко зростає. Фахівці пов’язують це з початком статевого дозрівання. Це нормальний процес, якщо він не супроводжується якими-небудь ознаками неблагополуччя в організмі – візит до лікаря не потрібен.

У вазі дитина також набирає в перший рік особливо сильно. Починаючи з другого року життя, набір ваги відбувається повільніше, стабілізуючись до 17–18 років. Все, що з масою тіла і ростом відбувається в більш старшому віці, пов’язане з особливостями життя людини.

Всі показники, що виходять за зазначені нижче межі, вважаються відхиленням. Кожен подібний випадок педіатр повинен уважно вивчити, виявити причини відхилення і вжити всіх заходів для повернення здоров’я дитини до нормального стану.

Що робити якщо дитина погано росте

Буває іноді, що не дивлячись на правильне і повноцінне харчування, хороший догляд і здоровий спосіб життя, дитина недостатньо набирає в зростанні або вазі. В першу чергу батькам слід позбутися суб’єктивної оцінки. Сайт https://dobrobut.com/ рекомендує не нервувати заздалегідь, а звернутися до фахівця–педіатра. Той порівняє отримані при вимірі показники з таблицями норм збільшення ваги і зростання і оцінить ситуацію.

Якщо з’ясується, що дитина дійсно відстає у фізичному розвитку, педіатр повинен буде вивчити анамнез, з’ясувати все про режим дня і раціон харчування (може знадобитися консультація дієтолога), дивитися дитини і призначити певні діагностичні маніпуляції.

Найчастішою причиною затримки росту є пізніше статеве дозрівання. Дитина повинна спостерігатися у лікаря, поки гормональні процеси не запустяться в повну силу. Можлива і ендокринна затримка росту, тоді ендокринолог виявить брак певних гормонів і призначить відповідне лікування. У разі неадекватного віком і рівнем фізичної активності харчування батьки отримають рекомендації, як змінити раціон дитини. Нарешті, можливо просто хлопчикові чи дівчинці не судилося стати високими в силу спадкових особливостей (батьки самі низькорослі).

Практично завжди у затримки росту є причини, і майже всі вони можуть бути усунуті. Достатньо лише вчасно звернутися до фахівця.

Норми зростання у хлопчиків

Нижче наведені детальні дані по нормам, зазначені в сантиметрах

Норми росту у дівчат

Наведені нижче дані показують межі нормального росту для дівчаток. Цифри вказані в сантиметрах

Скелі Довбуша. Неймовірна печерно-скельна атракція.

Не будемо зловживати терміном «місце сили» – мені цей термін не зрозумілий, адже єдиним питанням його можна розчинити в повітрі. Якої сили? Та ну якої, просто сили. Це типу як у Кличка? Отаке. А про Скелі Довбуша кажуть, що то місце сили, як і про гору Тотоха. Навіть порівнювати не хочеться – Скелі Довбуша один із найефектніших та найатрактивніших природних об’єктів України. Щоб сюди потрапити, варто із траси Київ – Чоп, звернути на окружній Стрия у напрямку Болехова, потім їхати до села Бубнище, до якого й приквартировують Скелі, ну а далі вже по дороговказах. Поганенькою дорогою можна дістатись майже до самісіньких скель. Але ми скористалися цікавішим шляхом – з тієї ж траси Київ – Чоп, в ярайоні Нижнього Синьовидного, ми повернули на села Тишівниця та Труханів. Від Труханова до Скель прокладено пішохідний маршрут, під гору, але відносно пологим підйомом, 3,5 км. Цікаво, що із Бубнища ви маєте купувати квиток, із Труханова – безкоштовно.

Якщо ви мешканець Каппадокії – можливо Скелі Довбуша вам здаватимуться чимось банальним. Але ні, вони хоч і схожі, але зовсім інші – тут справжня гірська система а не плато (національний парк Гьореме розташований на плато, на висоті 1000 м), і тут ліс, а не степ-напівпустеля. Тут пісковик та супутні гірські породи (всякі там аргіліти та алевроліти), а у Каппадокії вулканічний туф. Спільного – печери…

Чесно, навіть без печер Скелі Довбуша були б неймовірними. Не плутайте їх із Стежкою Довбуша, яка біля Яремче. Скелі Довбуша фотогенічні з усіх боків, але найкращі світлини ви отримаєте із вершин – нагромаджені скелі понад деревами, на тлі заліснених гірських вершин – супер. Але не лізьте на скелі у взутті без гарного протектора – це небезпечно, особливо після дощу.

Пам’ятка природи Скелі Довбуша входить до Поляницького регіонального ландшафтного парку. Висота скель сягає 80 метрів, розташовані вони на рівні 668 метрів над р.м. Ширина кам’яного пасма 200 м, а довжина – майже кілометр. Назва пов’язана із легендарним Олексою Довбушем, та його загоном опришків, який тут, у печерах, типу колись переховувався.

Скелі Довбуша – загадковий скельно-печерний комплекс, який, на думку Михайла Грушевського, виконував оборонні функції. Це була фортеця, яка із трьох боків була оточена скелями, а із четвертого боку її обороняв насипний вал. У 10-12 століттях тут існувало поселення язичників, які використовували скелі із сакральною метою. Кажуть, що вони мали тут щось, на зразок обсерваторії, і, можливо, саме вони і видовбали печери, яких зберіглося три штуки. Тут ще є пази, в які колись вкладались колоди, видовбана у скелях криниця шестиметрової глибини – вода з неї пішла. Недалеко розташований курганний могильник.

Нехай скелі Довбуша – місцина досить попсова, але їх потрібно обов’язково відвідати, які і розташовані за 30 км Урицькі скелі із залишками фортеці Тустань.

Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія