Чи захистять модернізовані “Буки” український фронт?

13 листопада речник Повітряних сил ЗСУ публічно повідомив про успішну модернізацію українських зенітних комплексів “Бук-М1” з інтеграцією ракет RIM-7 Sea Sparrow.

За його словами, модифіковані комплекси ППО з американськими ракетами вже пройшли випробування на полігоні в США.

“В нас є гарні результати бойового застосування на полігоні у Сполучених Штатах зенітних ракетних комплексів Бук-М1, які переобладнані, адаптовані під американські ракети, які можуть посилити нашу протиповітряну оборону”, – заявив Ігнат.

Кількість “Буків” в ЗСУ

Згідно з даннимиопублікованими в журналі The Military Balance, на початок російського вторгнення Повітряні сили мали у своєму розпорядженні десять дивізіонів “Бук-М1”. Вони перебувають у складі 11, 156 та 223 зенітно-ракетних полків.

Кожен дивізіон “Буків” зазвичай складається з трьох батарей з двома самохідними пусковими установками 9А310М1 та однією пуско-заряджальною установкою 9А39М1. Крім того, до складу кожного дивізіону також входить командний пункт та станція виявлення цілей.

Склад дивізіону “Бук-М1” зліва-направо: командний пункт 9С470М1, станція виявлення цілей 9С18, самохідна вогнева установка 9А310М1 та пуско-заряджальна установка 9А39М1.

Тобто на лютий 2022 року Збройні сили мали на озброєнні приблизно 60 самохідних пускових установок та 20 пуско-заряджальних установок, які могли самостійно виконати пуск ракет за стороннім цілевказанням.

За час активних бойових дій, згідно з данними аналітичної команди Oryx, українські війська втратили підтвердженими близько 13 СПУ, а також 3 ПЗУ.

Відповідно, навіть враховуючи небойові втрати через поломки, Україна все ще має значну кількість зенітних установок, які можуть залишитись незадіяними через вичерпання запасів зенітних ракет. Враховуючи це, переобладнання ЗРК під американські ракети виглядає перспективним та доцільним проєктом.

Нові перехоплювачі

Характеристики перехоплення цілей у більшій мірі залежать від ракети, котра застосовується у складі комплексу. Основним боєприпасом для українських “Буків” є радянська твердопаливна одноступінчаста ракета 9М38.

9М38 має напівактивну головку самонаведення і несе уламково-фугасну бойову частину масою 70 кг. Вона призначена для перехоплення високоманеврених цілей, що знаходяться на відстані від 3500 до 32000 м, та на висоті від 25 до 20000 м.

Зенітна ракета 9М38 зенітно-ракетного комплексу “Бук” у Санкт-Петербурзькому музеї артилерії, інженерних військ та військ зв’язку.

Принцип напівактивного наведення передбачає, що зенітна ракета запускатиметься в бік цілі, після чого пасивна радіолокаційна голова самонаведення наводитиме її на відбите від цілі випромінювання наземної РЛС.

Американська RIM-7 Sea Sparrow, котра має стати новим перехоплювачем для “Буків”, концептуально повторює конструкцію радянської ракети, маючи таку саму напівактивну радіолокаційну ГСН.

Однак “нова” ракета має набагато скромнішні можливості – Sea Sparrow здатна збивати повітряні цілі на відстані до 20 000 метрів та до 15 000 метрів по висоті.

Фактично корабельні ракети RIM-7 є адаптованими для використання з наземних пускових авіаційними ракетами класу “повітря-повітря” AIM-7. Єдиними конструктивними змінами при їх адаптації стала заміна рульового оперення та встановлення у транспортно-пусковий контейнер.

Пуск зенітної ракети RIM-7 Sea Sparrow з борта десантного корабля USS Essex. Фото US Navy

За своїми габаритами радянська ракета суттєво більша за американську.

Відповідно, опираючись на ці параметри, можна припустити, що штатна кількість ракет самохідної пускової установки залишиться незмінною – по чотири ракети на кожній.

Evolved Sea Sparrow

У 2004 році на заміну вже морально застарілим Sea Sparrow пришли нові ракети RIM-162 ESSM. Вони набули нових спроможностей та майже вдвічі збільшили свої основні параметри.

ESSM з напівактивною радіолокаційною ГСН здатна перехоплювати повітряні цілі на відстані більше 50 кілометрів та на висоті до 23-25 кілометрів.

Нові ракети зберегли приблизні габаритні розміри старої ракети та можуть використовуватись із комплексів призначених для застосування RIM-7. Відповідно, їх використання в українських комплексах “Бук” теж можливе.

Пуск RIM-162 ESSM з ПУ Mk 29. Фото з відкритих джерел

Інтеграція ракет

Наразі у публічному доступі немає достовірної інформації про хід модернізації комплексу. Однак за схожим досвідом можна звернутись до чеської компанії Retia, котра у 2011 році інтегрувала ці ракети у радянський ЗРК “Куб”, нащадком котрого є “Бук”.

Однією з головних проблем інтеграції західних ракет з напівактивною головкою самонаведення у радянські зенітно-ракетні комплекси став радар цілевказання, який через інші частоти та комп’ютер обробки сигналів не міг наводити ракети RIM-7. Для розв’язання цієї проблеми, розробники провели модернізацію з оновлення програмного забезпечення та зміною робочих частот.

Завдяки використанню компактних транспортно-пускових контейнерів модернізація кріплень на комплексі не потребувала великих зусиль. Крім того, сам ТПК були підключені до електросистеми пускової установки для здійснення пуску.

Пускова установка 2П25 з встановленими ТПК RIM-7 Sea Sparrow зі складу зенітно-ракетного комплексу Куб. Фото з мережі

Обвал фронтової ППО?

У своїй заяві речник Повітряних сил визнав, що інтеграція американських ракет є вимушеним кроком та призвела до сутєвого зниження характеристик.

“Вони [захищають], нехай і на невеликому радіусі. Ракети Sea Sparrow зможуть допомогти захистити об’єкти критичної інфраструктури передусім”, – сказав Юрій Ігнат.

Дійсно, при точковій охороні стратегічних об’єктів зменшення радіусу дії комплексу майже на третину не матиме суттєвих наслідків. Однак, разом з тим, “Бук” залишається основою фронтової протиповітряної оборони сухопутних військ.

“Буки”, разом з комплексами С-300П, забезпечують ешелоновану ППО, котра в умовах малоефективної роботи морально застарілого парку української винищувальної авіації залишається єдиним засобом стримування російських гелікоптерів, штурмовиків та бомбардувальників. Їх “деградація” суттєво ослабить і так слабку фронтову ППО

Ситуацію могло б врятувати застосування раніше описаних ракет ESSM, однак доки їх передача не були анонсовані. У той же час, це не виключає таємних поставок, як це вже було раніше з низкою іншого озброєння.

ПІДТРИМАЙ РОБОТУ РЕДАКЦІЇ “МІЛІТАРНОГО”

Навіть разовий донат в 30 грн чи підписка на $1 допоможе нам працювати і розвиватися далі. Спонсоруй незалежне мілітарне медіа – отримуй достовірну інфу.

«Бук» чи не «Бук», а головне – чий «Бук»?

5 років навчання у Київському вищому зенітному ракетному інженерному училищі, після чого ЗРК «Бук» став по-суті «рідним» – адже всебічно вивченим, та подальша служба саме на цьому комплексі закарбувала в пам’яті усі його можливості і «тонкощі поведінки». У ці дні я зателефонував кільком колишнім однокашникам – колегам, бувшим офіцерам протиповітряної оборони. Багато в чому оцінка трагедії з військово-технічної точки зору збіглася.

…Не в’яжеться формулювання «бойовики збили…». Може бути тільки «бойовики замовили», «бойовики оплатили», «бойовики доставили комплекс». Збити, здійснити пуск ракети з зенітно-ракетного комплексу «Бук» здатні виключно офіцери профільного фаху, які пройшли 4-5 річне навчання у відповідних військових вищих навчальних закладах. Даруйте за відвертість – чи то був «лівак» підрозділу, озброєного «БУКом», в бажанні заробити декілька десятків тисяч «баксів» – така собі «поточна» змова з терористами, чи то був цільовий наказ десь з російського «верху» застосувати такий комплекс по літаках ВПС України прилеглого до кодону України, чи ще якась схожа причина – відповідь знайдеться. Є перехоплені переговори терористів і є свідчення супутникового стеження. І ще є спроба замітання слідів – в тому числі намір перевезення «чорних скринь» «Боїнга» до російських лабораторій. А насправді скрині не повинні нічого показати. Тому що для літака і екіпажу все відбулось трагічно швидко. Був регламентний режим польоту – і було нищівне враження ракетою…

Так ось, щодо можливостей вразити повітряну ціль зенітно-ракетним комплексом (ЗРК) типу «Бук». Усе просто… і не просто. Щоб бути точним – «комплекс» це в дійсності сукупність кількох взаємодіючих машин-станцій на гусеничному ходу, серед яких ключовою є (далі російською, мені важко перекласти завчену технічну термінологію) СОУ – станция обнаружения и наведения. Её в сообщениях последних дней и называют «комплексом «БУК». Машина, в которой я лейтенантом и дневал и ночевал – имеет ходовую часть на базе лёгкого танка с кабиной управления внутри. Вес – около 32 тонн. Гусеничный ход и возможности трансмисси с автоматической сменой передач (практически «коробка – автомат») позволяет легко двигаться, например, по полю со скоростью 60-70 км\ч.). СОУ способна с марша развертуться и быть готовой к пуску ракет за считаные минуты. Станция несёт на себе радиолокационную систему с дальностю обнаружения до 100км. И пусковую систему с 4-мя самонаводящимися ракетами каждая весом около 850 кг.

Представте, вы сидите в кабине, а сверху над вами поворачивается, ориентируясь на цель, система весом около 5 тонн. Еффективная высота поражения «стандартного» истребителя – до 30 км. Ракета способна настичь цель, движущуюся со скоростью до 2 600 км\ч. Комплекс, ясное дело для военных целей – истребители, крылатые ракеты, низколетящие цели. Пассажирский борт – просто-таки учебная цель…

Отже – головна особливість бойової роботи «БУКа» – робота в направленому секторі, і це направлення дається «не пальцем в небо». Дається вказівка по цілі з іншої станції, яка в ході взаємодії скеровує по визначеному азимуту. Якщо пуск здійснювався з підготовленої позицій та з прилеглої російської території – все сходиться. Комплекс ефективно взаємодіє. Дальності для ураження вистачає. Інша річ – що в повідомленнях тих же російських ЗМІ одразу повідомили про збиття українського транспортника АН-26. Ймовірно, його і хотіли збити. «А давайте «Буком» стрільнемо!». Чи: «та застосуйте ви нарешті «БУК»!. Або ще так: «…переносні ЗРК скінчились. Поблизу є підрозділи з ЗРК «БУК». Працюємо. ».

А далі – я б не перебільшував рівень фахової підготовки того екіпажу. Могла бути і трагічна випадковість – «Боінг» пролітав випадково. Це не знімає, ясна річ, відповідальності.

Наприклад: намагались навести на військову ціль. Транспортний літак повинен був йти нижче, і з відносно з невисокою швидкістю – 400 км\год. А це значить, що його розпізнати важче – відмітка на екрані нечітка, заважають в тому числі і хмари, а якщо ціль летить на мінімальний висоті, то «наводку» дають і дерева, і висотні споруди. А тут – чітка, як на тренажері відмітка: рівномірний політ пасажирського борту на «комфортній» висоті. Легкий захват цілі і «радісний» пуск – поцілили, значить отримали очікуваний куш.

Щодо системи розпізнавання «свій-чужий». Під час несення бойового чергування ми регулярно (через добу-півтори) отримували оновлення секретних кодів для введення в систему.

Ці коди дозволяли розпізнати «свого» і не поцілити в нього в разі бойового застосування комплексу. Якщо код своєчасно не ввести – усі цілі автоматично розпізнаються як «чужі». А значить – по ним можна пускати ракету. Направлений вибух, який здійснює ракета з «БУКу» при наближенні до цілі (пряме попадання не потрібне) просто руйнує повітряний об’єкт. Ймовірність ураження – за тактико-технічними характеристиками – до 90%.

Ще один технічний нюанс – власне кнопка «пуск». Її не натиснеш без спеціально ключа – це реально металевий ключик, яким знімається блокування системи пуску. Про місцезнаходження цих ключів знали лише окремо узяті відповідальні особи. Ці ключі бачили лише під час бойових полігонних навчань, і то безпосередньо перед стрільбою. В разі захоплення частини передача таких ключів в принципі неможлива – якщо тільки не має місце зрада.

Міг бути здійснений пуск з території, прилеглої до зони конфлікту, з постійних позицій зенітно-ракетної бригади ? Так, міг. Але ж бачимо докази того, що терористи радіють у своїх телефонних розмовах, що вони отримали «БУК». В принципі – для наведення на ціль напрямок сектора пошуку можна визначити і по компасу – якщо знати розташування аеродрому з авіацією українських ВПС. Тобто, локально обійтись без додаткового цільового керування. Потрібно б знати і приблизний час прольоту потенційної цілі: безперервна робота систем ЗРК – локаційної та пускової – забезпечена газотурбінним двигуном, яка потребує 100 літрів пального в годину, і довга безперервна робота ускладнюється дозаправкою.

Отже підготовка операції точно велась. Ще раз підкреслю – оперувати можливостями «БУКу», проводити бойову експлуатацію здатні виключно підготовлені профільні військові фахівці. А оті «бойовики» – замовники, або ж їх виставляють такими бравими замовниками кремлівські «ляльководи». Повідомляється, що машина, з якої був здійснений пуск, вже зникла за кордоном України. Можна погодитись з припущенням, що і машині, і її екіпажу недовго бути на цьому світі.

Технічні деталі, які захотілось викласти, сподіваюсь, допоможуть зорієнтуватись у потоці «експертних оцінок», які нині наповнюють ефір. Не маю жодного сумніву, що встановити 100% правди у тому, хто збив «Боінг», можливо в найближчі часи – нехай дні. Хто б там – чи «бойовики» чи їхні «патрони» не робив спроби перешкодити розслідуванню.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію