Які є види проекції

Актуальність теми. Психоаналітичне розуміння проекції як захисного механізму починається з робіт З. Фрейда, який вперше виявив проекцію в параної і ревнощах, коли в людини витіснені почуття, тривога і страх кореняться в ньому самому і несвідомо переносяться на оточуючих. Саме цей захисний механізм викликає почуття самотності, ізольованості, заздрості, агресивності.

Існують ситуації, коли індивід, не усвідомлюючи що-небудь у собі самому, може несвідомо досить точно “відслідковувати” це в інших людях. Проекція ґрунтується на тому, що особистість несвідомо приписує іншим людям якості, що притаманні їй самій і котрі вона не хоче мати, не хоче усвідомлювати.

Наприклад, людина, заклопотана бажанням стати значимим і авторитетним членом групи наділяє такими ж мотивами свого колегу, несвідомо починає бачити в ньому суперника, конкурента і, відповідно, з цим будує свої взаємини, трактуючи їх з позиції самооборони.

Проекція – психологічний феномен, що впливає на формування картини світу особистості, на сприймання навколишнього середовища, а, отже, змінюється і поведінка самої людини. Тому дана тема є актуальною.

Наукова новизна визначається комплексним – теоретичним та емпіричним – підходом до вивчення мало розглянутого психологічного феномену – проекції як захисної реакції.

Предмет дослідження – особливості проекції, як психологічного механізму захисту.

Мета дослідження: проаналізувати психоаналітичне розуміння і особливості проекції як психологічного механізму захисту.

Проекція – приписування іншій людині своїх власних якостей, почуттів і бажань. Це відбувається несвідомо, тобто людина, здійснюючи проекцію (наприклад, будучи жадібним, свідомо вважає настільки ж жадібним свого ділового партнера) абсолютно впевнений в тому, що інша людина дійсно володіє цими якостями.

К. Хорні відзначала, що по тому, як людина дорікає іншій, можна зрозуміти, що вона із себе представляє [4,98]. Деякі особливості проекції помічені на рівні життєвої і повсякденної психології і знайшли відображення в прислів’ях і приказках: “На злодії і шапка горить”, “У кого що хворіє, той про те і говорить” і ін.

З. Фрейд вважав, що проекція є частиною феномена переносу (трансферу) у тому випадку, коли особистість приписує іншому слова, думки і почуття, що, по суті, належать йому самому: “Ви подумаєте, що…, але це зовсім не так”. Як результат проекції З. Фрейд розглядав релігію. Відповідно до цієї точки зору, людина сама створює всі образи Бога по образі і подобі своїй. Люди проектують свої фантазії про всемогутність на Бога. Анімістичні вірування визначалися нездатністю первісних людей мислити про природу інакше як по образу людини. Таким чином, людина відмовляється приймати щось у собі і проектує саме це на неіснуючі об’єкти своїх фантазій [9,84].

В ортодоксальному психоаналізі були спроби пояснити всю релігію і міфологію в психоаналітичних термінах захисних механізмів, що стало поштовхом виникнення хвилі критики в сучасному психоаналізі, гуманістичному й екзистенціальному напрямках. Зокрема, В. Франкл писав, що занадто примітивно розглядати Бога як проекцію Над-Я. Звичайно, відзначав він, заслуговує на увагу думка психоаналітиків про значимість проекції для створення образів Бога, але людина проектує не тільки на конкретних людей, але і на природу, тварин і на досить абстрактні поняття Бога, любові, справедливості. У людей не однакові образи Бога, що наділяються специфічними якостями, різним змістом – при цьому працює механізм проекції [8,73].

Узагалі сам термін “проекція” вживається в досить широкому спектрі явищ – у мистецтві, коли людина проектує свій внутрішній світ, створюючи картини, художні твори, у повсякденному житті, коли людина дивиться на навколишній світ через призму свого стану, настрою. Так, людина в радості дивиться на інших через “рожеві окуляри” і т.д.

Проекція тісно зв’язана з іншими захисними реакціями, тому що спочатку деякий матеріал людина витісняє, заперечує і тільки після цього вона починає чітко зауважувати його в інших людях, тим самим рятуючись від тривоги, внутрішніх конфліктів і зміцнюючи образ Я, своє ставлення, трактуючи поведінку інших людей, виходячи з власних мотивів.

В основі проекції лежить механізм відчуження власного Я (дисиміляція), що дозволяє “бачити” і сприймати свої небажані особисті якості в інших людях, але не зауважувати їх у собі, приписуючи їх іншому [5,102].

Наприклад, замість того, щоб визнати те, що інша людина їй неприємна, вона вимовляє: “Я ж бачу, що викликаю у Вас неприємні почуття”. Іншими словами, при проекції відбувається заміна об’єкта зі збереженням ставлення до нього.

Досліджено, що частіше дія захисного механізму проекції характерна для інтровертів. Якщо особистісне Я постійно знаходиться під строгим самоконтролем, то проекція є основою надмірного моралізування, святенництва, педантизму стосовно навколишнього і спричиняє формуванню презирства і недовіри до інших людей, з однієї сторони, і страх перед ними – з іншої. Це, у свою чергу, провокує в індивіда вороже сприйняття навколишніх і формування зворотних стратегій, спрямованих на уявних ворогів. [5,108].

Проекція (від лат. projectio — відкидання) як психологічне поняття з’являється вперше в психоаналізі і належить З.Фрейдові (1894 р.). Він думав, що анксиозні неврози виникають у тому випадку, коли психіка не може опанувати ендогенно розвиненим сексуальним порушенням, і в цьому випадку відбувається проекція цього порушення в зовнішній світ.

Інтерпретація цього поняття в психоаналізі міцно зв’язала його з захисними механізмами «Я». Проекція (поряд з витісненням, раціоналізацією, сублімацією й ін.) розглядалася в якості одного з захисних механізмів. Процес конфлікту, відповідно до З.Фрейда, зживається завдяки особливому психічному механізму проекції. Основоположник психоаналізу у своїй роботі «Тотем і табу» пише про те, що «ворожість, про яку нічого не знаєш і також надалі не хочеш знати, переноситься з внутрішнього сприйняття в зовнішній світ і при цьому віднімається від самого себе і приписується іншим [9,91].

Подивимося на одне з досить типових досліджень, присвячених класичній проекції. Дж. Халперн оцінював випробуваних по спеціально створеній шкалі, що визначає «захищеність» від статевого потягу. Потім була запропонована серія фотокарток обличчя, з яких потрібно було відібрати «самого неприємного». На наступному етапі обстежуваним були запропоновані відверті зображення сексуальних сцен. Після цього усі випробувані описували себе й обраного «неприємного суб’єкта» по стандартному переліку рис особистості. Результати показали, що обстежувані, котрим був притаманний сильно розвинутий захист від статевого потягу, заперечували його виникнення при перегляді зображень і проектували цей потяг на неприємну їм людину. Ефект значно підсилювався, коли такою людиною виступав чоловік[6,41]. Здавалося б, є підстави говорити про захисну функцію проекції, але поки утримаємося від остаточного висновку. Ми ще повернемося до цього дослідження, розглядаючи проекцію не тільки як захисний механізм, а значно ширше, розуміючи її як невід’ємну властивість психічної активності людини.

«Проекція не створена для відображення душевних переживань, вона має місце і там, де немає конфліктів», — пише З.Фрейд [10,93]. Проекція, не прив’язана намертво до сфери несвідомого, що вічно конфліктує зі свідомістю, а зрозуміла як людська особливість, без якої немає власного бачення предметів і явищ навколишньої дійсності, була названа «атрибутивною проекцією».

Т. Шибутані мав рацію, коли писав про те, що люди сприймаються як живі лише тоді, коли на них проектуються цілком визначені, добре усвідомлені переживання і здібності. [5,63].

Класичну й атрибутивну проекцію, на думку різних авторів, можна розрізняти по «мішенях», які обираються для проекції. Передбачається, що класична проекція спрямована на негативно оцінюваних осіб, а коли індивід усвідомлює в себе наявність негативних рис, він наділяє ними осіб, до яких у нього позитивне ставлення.

Таке розуміння проекції — наділення власними мотивами, потребами, почуттями інших людей, а відповідно і розуміння їхніх вчинків — ґрунтується як на багатовікових донаукових спостереженнях, так і на експериментальних дослідженнях, а тому не випадково деякими психологами покладається в якості єдино обґрунтованого.

Д.Холмс, підводячи підсумки численним дослідженням, пропонує виділити два «виміри» проекції. Перше — що проектується (наявність-відсутність проектованої риси), друге — усвідомлення того, що проектується. Комбінуючи ці виміри, можна класифікувати відомі види проекції (див.табл.1).

Таблиця 1. Види проекції і їхня класифікація по двох вимірах

Симилятивна проекція, відповідно до психоаналітичної концепції, виконує захисну функцію, але, по Д. Холмсу, експериментального підтвердження не одержала (дійсно, дуже важко довести, що обстежуваний не має уявлення про визначені, властиві йому риси особистості). Проекція, названа на честь Панглосса і Кассандр, може розглядатися як варіант захисного механізму «реактивне утворення». (Це результат роботи одного з захисних механізмів, що приводить до виникнення способу поводження, протилежного витісненому прагненню. Наприклад, перебільшена турбота про дитину, яка ненавиділа чи ненавидить матір) [4,96].

Комплементарна проекція припускає проекцію рис, додаткових до тих, якими суб’єкт володіє в дійсності. Наприклад, часом, випробуючи страх, ми схильні навряд чи не кожну людину сприймати як таку, що нам загрожує. У цьому випадку приписувана іншим риса, скажемо, агресивність, дозволяє пояснити власний стан. Ще раз підкреслимо, що експериментальне підтвердження знаходить насамперед атрибутивна проекція — приписування наявної в суб’єкта й усвідомлюваної їм риси.

«Проекція являє собою свого роду витіснення (аналогічне конверсії, і т.д.), у якій уявлення стає усвідомленим у формі сприйняття, а зв’язаний з ним афект, піддаючи інверсії в невдоволення, відділений і повернутий у Я». Це те визначення проекції, яке дає З. Фрейд і про яке пише К. Юнгу в квітні 1907 в одному з листів, де він висловлює ряд теоретичних ідей із приводу параної.

Прагнучи «пояснити проекцію, З. Фрейд додає в тому ж листі: «Яка умова того, щоб, деяким внутрішнім, інвестованим афектом процес, міг бути спроектований зовні? Звернемося до норми: попередньо наша свідомість сприймає усього тільки два роди об’єктів. Спрямована зовні, вона має справу зі сприйняттями Р (Wahrnmungen), що самі по собі афектом не інвестовані і мають якості; а виходячи зсередини вона (свідомість) має досвід «відчуттів» (Empfindungen), вони є екстеріоризацією потягів, що використовують як опору деякі органи, у дуже малому ступені мають таку властивість як якісність, але, навпроти, мають здатність до деякої значної кількісної інвестиції. Те, що представляє цю саму кількість, локалізоване усередині, а те, що якісно і позбавлено афекту, зовні [9,103].

Міркуючи в такий спосіб, З. Фрейд ставить перед собою ціль метапсихологічного осмислення проекції. Проекція з’являється як деякий захисний механізм, що Фрейд у листі характеризує як «свого роду витіснення». Однак, у випадку Д. Шребера (1911) Фрейд протиставляє два захисних механізми: витіснення, навіть відкидання, діє в напрямку зняття інвестиції деяких уявлень, аж до появи можливості відкидання об’єкта; проекція знаходиться ще далі на шляху «провалу витіснення, розриву на поверхні, повернення витісненого», що дозволяє знову відшукати дорогу для об’єктної реінвестиції, розглядати марення як «спробу лікування». Це значить, що мова йде про два різних механізми захисту, незважаючи на те, що їхні задачі можуть бути взаємозалежні, зокрема, у рамках невротичного функціонування.

Крім того, якщо З. Фрейд у своїх працях часто згадує проекцію патологічну, захисний механізм, характерний, наприклад, для параної чи фобії, то так само часто він згадує нормальну проекцію, процес не захисний і конституює для психіки. У листі К. Юнгу він звертається до власної концепції психічного функціонування, наполягаючи на необхідності поєднання потягу, що відсилає до сфери кількісного й економічного, і сприйняття, що дозволяє доступ до якісного, у фрейдовій перспективі «ставати свідомим», що співвідноситься з інвестицією «залишків сприйняття»[9,112]. З цього погляду проекція відіграє провідну роль у процес диференціації внутрішнього і зовнішнього, ззовні й усередині.

Таким чином, проекція у своїй захисній функції націлена на те, щоб відкинути зовні щось, що не визнано в самому собі. З. Фрейд часто підкреслював, що легше захиститися від зовнішньої небезпеки, чим від внутрішньої.

Для З. Фрейда (1917) «сновидіння також являє собою проекцію, екстеріоризацію внутрішнього процесу». Насамперед, для нього це спосіб підкреслити захисну складову цієї самої проекції, оскільки для того, хто бачить сон, мова йде про боротьбу проти несвідомих імпульсів потягу і уникання пробудження. Але він також відзначає деякий «внутрішній процес», що є ні що інше, як головне відношення між галюцинацією і сприйняттям[9,118].

Введення М. Кляйн поняття проективної ідентифікації підтвердило значення головної «інтеракції» між проекцією і інтроекцією для розуміння внеску проекції. Насамперед, на рівні змісту потягів Мелані Кляйн показала, що використання процесів проекції-інтроекції має відношення не тільки до протистояння між проекцією невдоволення в зовнішній світ і інтроекцією задоволення у внутрішній світ, описаним Фрейдом для побудови чистого Я-задоволення.

Крім того, М. Кляйн (1946) ввела механізм проективної ідентифікації, щоб позначити «прототип деякого агресивного ставлення до об’єкта», що відповідає несвідомій проекції в об’єкт негативних частин. Це, звичайно, припускає деяке розходження між суб’єктом і об’єктом і йому сприяє. Але завдяки ідентифікаційному аспекту вона (проективна ідентифікація) негайно ж націлюється на те, щоб його анулювати, знову знаходячи ідентичність між почуттями і представленнями суб’єкта і почуттями і представленнями об’єкта. [5,98].

Так само як і З. Фрейд, що провів розходження між нормальною і патологічною проекцією, М. Кляйн говорить про «нормальну» проективну ідентифікацію, доброзичливу, яка лежить в основі емпатії: «Приписуючи частину моїх почуттів іншому, ми розуміємо його почуття, потреби, задоволення. Емпатія як модель розуміння іншого походить від ідентифікації через проекцію позитивних частин себе.

За цим поглядом: ідентифікація з іншим підкоряється деякому відцентровому руху проекції своїх власних почуттів і думок. Однак, ця «позитивна» проективна ідентифікація може стати «негативною», якщо здійснюється «з надлишком», оскільки тоді «ці позитивні частини» Я будуть відчуватися як загублені, як якщо ідеалізація об’єкта приводить «до якогось ослаблення Я». Патологічна проективна ідентифікація завжди супроводжується надмірним розщепленням об’єкта і Я, їх ідеалізованими частинами. Проективна ідентифікація з’являється тут як первинна форма механізму проекції, що підкреслював Кінодо в діалозі про розрізнення між аспектами самого себе і частинами самого себе: у випадку проекції мова могла б йти про аспекти самого себе (потяг, афекти, представлення), що не ставлять під сумнів розрізнення між суб’єктом і об’єктом; а в проективної ідентификація могла б мати місце не тільки проекція потягів, афектів, уявлень, але також частин Я, що створюють ці афекти. [9,122].

З цього погляду проективна ідентифікація могла б припускати розщеплення Я, оскільки пацієнт повинний «відокремити деяку частину власної психіки для того, щоб її проектувати», що торкає цілісності Я, так само як і цілісність об’єкта, через ідентифікацію об’єкта з Я и володіння об’єктом.

Саме тому залучення поняття проективної ідентифікації спричиняє ідею деякого міжособистісного виміру між суб’єктом і об’єктом, через деякої змушеної недиференційованості, що приводить суб’єкт до того, щоб змусити об’єкт відчути афекти, уявлення і навіть змусити його діяти у відповідності цим афектам і уявленнями.

Ми можемо зробити висновок, що проекція і проективна ідентифікація співвідносяться один з одним в описі моменту, що конституює психіку. Отже, ідентифікація – різновид проекції, пов’язаний з неусвідомленим утотожненням себе з іншою людиною, перенесенням на себе бажаних відчуттіві якостей. З. Фрейд розгядав ідентифікацію як самототожнення людини із значущою особою, за зразком якої вона свідомо прагне діяти.

Проекція тісно пов’язана із сприйняттям навколишнього середовища і впливає на її поведінку, зокрема, людина сприймає свої небажані особисті якості в інших людях, та не зауважує їх у собі, несвідомо приписуючи їх іншому. Тобто, такий психологічний механізм захисту як проекція, відіграє вагому роль у формуванні картини світу особистості.

Картина світу особистості – це система найбільш загальних поглядів на світ і людину, на відносини між людиною і світом, яка визначає життєву програму особистості, ідеали і переконання, інтереси і цінності, зумовлюючи у кінцевому результаті лінію поведінки людей. Людина дивиться на навколишній світ через призму свого стану, настрою, тому сприйняття середовища і оточуючих змінюється. [2,42].

Часто так буває, що батьки «прищеплюють» власне бачення світу своїй дитині. При цьому, якщо батько або вихователь не реалізовує власні амбіції самостійно, то й дитина його ризикує вирости болісно честолюбною, з перекрученими уявленнями про власну гідність. У такій ситуації є велика ймовірність процвітання такого негативного явища, як заздрість. Коли чужа удача, успіх або просто радість бачиться незаслуженими або нагадують про власну неспроможність.

Картина світу – необхідна складова людської свідомості, пізнання, сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають саме загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини і разом з тим життєві позиції, програми поведінки, дій людей. [3,104]. Поведінка — це форма взаємодії особистості з оточуючим середовищем, яке визначається певними факторами, такими як природні властивості особи, її індивідуальність. Поведінка є реакцією на зміну ситуації з метою задоволення своїх потреб. Ціль поведінки — зміна ситуації. Особа діє відповідно до своїх власних потреб і бажань, однак при цьому часто переносить свою вину, тривогу, відповідальність і т. д. на когось іншого, змінюючи поведінку і бачення світу в цілому. [6,134].

Саме завдяки проекції від покоління до покоління передаються стереотипи, установки, моделі поведінки, які, в свою чергу складають основу масової свідомості – такий собі набір загальних для більшості сучасників елементів. Так утворюється стійка, характерна для даного часу і покоління картина світу.

Отже, проекція – це механізм віднесення до іншої особи або об’єкта думок, почуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає. Тобто, в основі проекції лежить механізм відчуження власного Я (дисиміляція), що дозволяє “бачити” і сприймати свої небажані особисті якості в інших людях, але не зауважувати їх у собі, створюючи певну картину світу і відповідно формуючи певну програму дій і лінію поведінки в різних ситуаціях. [1,57].

Ми провели емпіричне дослідження для виявлення проекції, використовуючи діагностику типологій психологічного захисту Р.Плутчика (в адаптації Л.І. Вассермана, О.Ф. Єришева, Є.Б. Клубової та ін.).

Вибірка нашого дослідженння становила 50 осіб віком від 17 до 19 років. Методика на виявлення психологічних механізмів захисту була проведена на студентах І курсу спеціальності психологія і політологія. В ході дослідження було встановлено, що перше місце серед захисних механізмів, які використовує особистість, посідає проекція, друге місце – реактивні утворення, третє – компенсація. Якщо ж звернутися до відсоткового співвідношення механізмів психологічного захисту, то проекцію застосовують 20% досліджуваних, реактивні утворення – 8%, компенсацію – 6%, а всі інші механізми захисту – по 2%.

Досліджено, що найчастіше дія захисного механізму проекції характерна для інтровертів. Щоб перевірити, до якого типу особистості належать досліджувані, що застосовують різні механізми захисту, ми використали ще одну методику дослідження особистості на основі типології К. Юнга і встановили, що з 50 досліджуваних 50 % осіб – це інтроверти, 20 % – амбоверти, 30 % – екстраверти.

Порівнявши отримані дані із результатами попереднього дослідження, ми виявили, що 20% респондентів з 50 учасників, схильні до проектування, є амбовертами.

Висновки: проекція – це варіант захисту, який проявляється в приписуванні іншим власних потреб, бажань, особистих якостей, головним чином негативних. З точки зору австрійського психолога 3. Фрейда механізм проекції принципово неусвідомлюваний і саме тому людина прагне приписати іншім ті негативні риси, в наявності яких у собі не хоче зізнатися.

Проекція виявляється тоді, коли, стикаючись з власним непристойним вчинком, небажаною рисою, людина частково обмежує іінформацію про це, не усвідомлюючи, що це її власний вчинок або риса. Проекція співвідноситься з ідентифікацією, дозволяє розвиватися в рефлексивному змісті, «ідентифікувати себе».

Проекція – підсвідоме приписування власних якостей, почуттів і бажань іншій людині. Цей захисний механізм є наслідком витіснення. Завдяки витісненню пригнічені потяги знову загнані всередину. Але тут вони не перестають надавати свій вплив. Цей внутрішній конфлікт зберігається, і значить існує можливість того, що цей конфлікт вирветься назовні, буде “оприлюднений”. А бити по собі, тиснути свої бажання – це важко і боляче. У цьому випадку, витіснені у себе бажання проектуються на іншого. І індивід, «не помічаючи» своїх бажань, бачить їх у інших, засуджує і обурюється з приводу їх наявності в іншій людині.

Проекція тісно пов’язана з іншими захисними механізмами, адже людина спочатку витісняє певний матеріал, заперечує і лише згодом вона починає зміцнювати образ Я, рятується від конфліктів і тривог, зауважуючи витіснений матеріал в інших людях.

Отже, проекцію розуміють як неусвідомлене відкидання власних неприйнятих установок, думок або бажань, а також наділення ними інших людей, для того, щоб перекласти відповідальність всередині Я на навколишній світ.

Список використаних джерел та літератури:

1. Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные меха­низ­мы личности. – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2000. – 123с.

2. Колісник О. Картина світу, конфлікти і смисл життя особистості // Соціальна психологія. – 2005. – № 1 (9). – C.42-49.

3. Леонтьев А. Н. Образ мира// Избр. Психологические произведения. – В 2 т. – М., 1983, с. 251-261.

4. Мак-Вильямс Нэнси. Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процессе. – Москва: Класс, 1998. – 480 с. Развитие в психоанализе.

5. Мелани Кляйн. Развитие в психоанализе. – Издательство: Академический проект. – М., 2001, 512 с.

6. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир/ С. Л. Рубинштейн. – Спб.: Питер, 2003, – 512 с.

7. Руткевич А.Н. Психоанализ. Истоки и первые этапы развития: Курс лекций. – М.: ИНФРА-М-ФОРУМ, 1997. – 352 с.

8. Франк Л.К. Проективные методы изучения личности. Проективная психология. – М., 2000, с. 68–83.

9. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции /Авторы очерка о Фрейде Ф.В. Бассин и М.Г. Ярошевский. – М.: Наука, 1989. – 456 с.

10. Фрейд З. „Я” и „Оно”. Труды разных лет. Книга 1. – Тбилиси: Мерани, 1991. – 400 с.

11. Фрейд З. „Я” и „Оно”. Труды разных лет. Книга 2. – Тбилиси: Мерани, 1991. – 429 с.

Залишити відповідь Скасувати коментар

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Проекція у психології: приклади, принципи, механізм

Світ людських відносин складний і, на жаль, не завжди приносить нам радість. Непоодинокі моменти, які викликають образу і гіркоту, роздратування або розчарування. Це важкі почуття, яких хотілося б позбутися, і людина несвідомо навчилася захищати свою психіку від надмірних навантажень та негативу. Першим механізми психологічного захисту вивчив та описав З. Фрейд, визначивши, що одним із найдавніших і примітивних механізмів є проекція.

Види проекції

Прояви проекції в нашому житті та у відносинах з іншими людьми різноманітні. Зазвичай виділяють 4 основні її види:

Атрибутивна проекція ґрунтується на приписуванні індивідом мотивів своєї поведінки іншим людям. Зазвичай це засуджені суспільством чи неприйнятні самою людиною спонукання. («Жадіно!», — кричить дитина однолітку, який не бажає пригощати його цукеркою). Компліментарна проекція у чомусь протилежна атрибутивній і проявляється у приписуванні собі якостей, протилежних тим, що відкидаються. («Я сильний і сміливий, а ти просто боягуз і слабак!»). Раціональна – це виправдання своїх помилок та провалів через звинувачення інших у якихось недоліках, слабкостях, непрофесіоналізмі. («Проект був би вдалим, якби зі мною в команді не працювали такі бездарі та ледарі». «У нас був би ідеальний шлюб, якби чоловік більше дбав про сім’ю»). Аутична проекція – це проектування своїх потреб у світ. Її добре ілюструє приказка: «Рибалка рибалки бачить здалеку»

Голодна людина насамперед звертає увагу на їжу, а жінка, яка пережила зраду чоловіка, серед оточуючих чоловіків бачить лише зрадників та зрадників. Інших вона просто не помічає.

Нерідко у поведінці людини та її сприйнятті навколишнього світу різні види проекції взаємодіють. Особливо це для невпевнених у собі людей, обтяжених комплексами і почуттям провини.

У чому її потреба?

Атрибуція є ще одним способом пізнання обстановки, що оточують людей. Людина не завжди володіє повною інформацією про інших людей, мотиви їх вчинків, проте найчастіше намагається якось спрогнозувати їхні дії або пояснити.

Все невідоме і непередбачуване на підсвідомому рівні асоціюється з тривогою, тому атрибутивна проекція є добрим способом цю тривогу подолати, побудувавши повну картину за умов браку інформації.

Атрибуція є головним способом орієнтації людини у:

1. Новий незнайомий колектив.
2. Нові робочі умови.
3. Обстановці, що постійно змінюється.
4. Стресових ситуаціях та конфліктах.

Багато в чому саме атрибуція робить внесок у створення першого враження та сприйняття цього образу. Атрибутивний підхід активно застосовується при створенні нових великих колективів та у навчальних закладах.

Що таке проекція

Знаєте, як працює проектор? Він переносить зображення з фотоплівки на екран. Також і людина нерідко переносить, проектує свої почуття, думки, бажання інших. Найчастіше це неприємні думки та бажання. Сором і почуття провини – важкі переживання, і людина прагне позбутися їх, щоб не травмувати свою психіку. Причому не просто виносить свої гріхи та темні помисли зі своєї свідомості, а наділяє ними інших людей. Так йому простіше – не треба звинувачувати себе, адже інші нічим не кращі, а навіть гірші.

Так, найбільш ревнивими завжди бувають чоловіки, які самі не проти змінити дружині. Але якщо у них подібні думки та бажання виникають, то у жінки вони теж мають бути? І в цьому є своя, хоч і збочена, логіка. А дружина, яка звинувачує чоловіка в зайвих витратах на «його забаганки та іграшки», сама не надто економна. Їй так хочеться ці туфлі або блузку, але чоловік ніскільки її не краще. А засуджуючи своїх сусідів чи колег, ми згадуємо насамперед ті неприємні якості, які притаманні нам самим.

Ви скажете: це погано, і я ніколи так не роблю. Ні, не тіште себе ілюзіями, так роблять, і ви теж.

Як це працює

Захисний механізм проекції властивий усім людям і формується в ранньому дитинстві. Він народжується із заборон, які диктує нам соціум. У процесі виховання складаються і закріплюються у свідомості уявлення про погане і хороше, про дозволене і неприпустиме. Дитина дуже рано починає розуміти, що виявляти агресію, кривдити слабих, ображати інших людей, відбирати іграшки – це погано. Чим старшою стає людина, тим більше заборон диктує їй суспільство. Вони створюють умови для негативних переживань, адже навіть бажати забороненого – це погано, неприпустимо. І людина прагне захиститися від цих неприємних емоцій, вийти з внутрішнього конфлікту між бажаним та допустимим. Ось і виникає відома всім реакція: Ти сам(а), винен(а)!

Проекція – одне із найдавніших видів психологічного захисту, і механізм її простий. Він завжди працює за наступною схемою:

1. Індивід відчуває дискомфорт, сором, роздратування, причиною яких є заборонені бажання та її неправильна, з погляду соціальних норм, поведінка.
2. Прагнучи позбутися негативних емоцій, людина виносить неприйнятні бажання та спонукання за межі своєї свідомості.
3. Приписує ці спонукання іншим людям, щоб не було самому так соромно, адже всі такі, всі так роблять.

Тому «старі діви», стурбовані своїми «неправильними» думками та бажаннями, так енергійно борються із «розпустою» молоді. А п’яниця в моменти тверезості з гнівом таврує ганьбою сусіда-алкоголіка.

Механізм проекції підливає олію і у вогонь міжнаціональних конфліктів, бо найчастіше представники однієї нації звинувачують своїх ворогів у гріхах, властивих їм самим. І що більше цих гріхів, то агресивнішими стають люди. Найчастіше ми звинувачуємо тих, кого самі образили. Чому? Щоб не було соромно і щоб не почуватися винними.

Найгучніше за всіх звинувачують чиновників у крадіжці ті люди, які й самі б не проти погріти руки, але цієї можливості не мають. І відкидаючи власні бажання, ці викривачі проектують їх на тих, хто має таку можливість.

Проекція та емпатія

Проекція пов’язана не тільки з ганебними думками та асоціальними бажаннями

Процес перенесення емоційних станів є основою такого важливого соціально-психологічного явища, як емпатія. Під емпатією в психології розуміється здатність людини переживати самі почуття, як і її партнер

Це співчуття, співчуття, засноване на особистому емоційному досвіді. Саме цей досвід індивід і переносить на інших людей, уявляючи, що вони мають відчувати у знайомій ситуації. Тому страждання чи радість іншого може зрозуміти лише той, хто сам страждав та радів.

Без здатності проектувати свій емоційний досвід неможливе порозуміння. Хоча не завжди проекція відбиває об’єктивний стан справ. Ми можемо співпереживати людині, думати, як йому погано, адже у подібній ситуації нам було дуже важко. Але це не означає, що та людина дійсно страждає. Люди різні, і обставини, в яких вони виявляються, теж різні. Але що емоційніше близькі індивіди, то більше точно вони розуміють стан одне одного.

Мінуси та плюси проекції

Хоча цей психологічний захист відноситься до природних реакцій нашої психіки на складні соціальні ситуації, але її мінуси очевидні і видно, можна сказати, неозброєним оком. До них можна віднести такі наслідки використання проекції:

• спотворення реальності – ми бачимо не те, що є насправді, а те, що нам хотілося б;
• неадекватна оцінка поведінки інших;
• міжособистісні конфлікти через приписування партнерам наших гріхів;
• приховуючи за проекцією свої недоліки, людина не прагне їх позбутися.

Проте проекцію недарма відносять до механізмів психологічного захисту. Витіснення зі свідомості тих думок і спонукань, які сама людина вважає шкідливими, поганими, допомагає йому впоратися із внутрішнім конфліктом. В іншому випадку цей конфлікт міг би призвести до розвитку таких захворювань, як неврози, психози, депресії. Адже, погодьтеся, важко постійно звинувачувати лише себе. Те, що проекція захищає людину від руйнівного почуття провини, це безперечний плюс.

Другим плюсом є роль проекції в емпатії, про що вже говорилося вище. Завдяки цьому механізму мати розуміє, що відчуває дитина, якій не купили бажану іграшку, а вчитель знає, що переживає учень, що отримав двійку. Без проекції світ перетворився на скупчення черствих, байдужих і замкнутих він егоїстів.

Проекція, як і інший психологічний захист, необхідна нам, оскільки вона захищає психіку від травмуючих переживань і допомагає будувати відносини з оточуючими. Але знаючи мінуси та небезпеки проекції, потрібно контролювати свої думки та поведінку, обмежувати своє прагнення звалювати все на інших та звинувачувати їх у всіх бідах.

Особливості

різні люди передбачатимуть різні емоційні стани в однієї і тієї ж тварини

Як захисний механізм проекція дозволяє людині не відчувати відповідальність за власні тіньові змісти (неприйнятні почуття, бажання, мотиви, ідеї тощо) за допомогою сприйняття таких почуттів як чужих

. Негативним наслідком такого захисту є бажання виправити зовнішній об’єкт, на який спроектовано щось негативне, або взагалі позбутися його, щоб так позбутися «викликаних ним» почуттів. Для того, щоб активувався механізм проекції, необхідна наявність у об’єкті, що сприймається, рис (якщо говорити про людей) або властивостей (якщо про предмет), які могли б викликати реакцію несвідомого у спостерігача. Найчастіше несвідома реакція асоціативна: суб’єкт зауважує щось схоже з тим, що (або кого) він бачив раніше. Так, наприклад, можна пояснити деякі ремінісценції. Однак трапляються випадки, коли спроектований зміст не відображає зміст особистого несвідомого, а є результатом проекції колективного несвідомого, і тоді проекція стає нумінозною. Також проекція стає нумінозною, коли її джерело торкається вкрай важливих аспектів особистості, що надає проекції крайньої цінності (аж до фанатизму). Тому будь-який об’єкт, на який було спроектовано будь-який зміст несвідомого, завжди має властивість(-а), які спричинили це. Юнг назвав ці властивості гаками.

Проекція — один із основних захисних механізмів при параноїдному та при істероїдному розладі особистості.

Але цей механізм лежить в основі емпатії: людина не може безпосередньо відчувати внутрішній стан іншої людини, але може співпереживати, реагуючи на різні прояви цього стану. Внаслідок дії проекції ці реакції сприймаються як безпосереднє відчуття чужого стану. Найчастіше така емпатія підвищує взаєморозуміння людей.

Він лежить в основі персоніфікації («живлення») предметів і сил природи, в «олюднення» тварин. Наприклад, такі словосполучення, як “спокійне море”, “тривожне море”, “буря злилася”, “відданий собака”, “незалежний кіт”, “нещасний кінь” є результатом приписування зовнішнім об’єктам своєї власної реакції на них.

Негативний прояв проекції

Однак у більшості випадків проекція в психології вважається захисним механізмом, який існує для того, щоб захищати людину від різних тіньових, пригнічених прихованих аспектів її особистості. Внаслідок роботи цього механізму людина може не відчувати свою відповідальність за почуття та думки, які він несвідомо приписує іншим. Здавалося б, ефективний і надійний варіант захисту, проте негативним його результатом є те, що людина починає намагатися якимось чином виправити той об’єкт, на який він проектує свої емоції, або зовсім позбутися його, аби не бачити і не відчувати ці емоції. . При цьому насправді об’єкт може мати абсолютно нічого спільного з емоціями чи думками індивіда, який їх активно проектує.

Так, наприклад, люди нерідко не бачать своїх недоліків, хоча з дивовижною увагою помічають їх у інших. Жадібна людина може скрізь бачити одну лише жадібність і скнарість, схильна до крадіжки вважатиме, що все навколо – одні злодії та пройдисвіти. Тут працює хороша порада психологів: щоб зрозуміти свої мінуси, варто вдивитися в те, за що ти критикуєш людей, які тебе оточують. Що цікаво, такий механізм працює і у випадку з позитивними рисами характеру, які ми також часто не помічаємо в собі.

Як дізнатися проекцію?

1. Проекція завжди ірраціональна. Ви можете бути впевнені, що людина вкрай бридка, хоча жодного разу з нею не спілкувалися. Виразних аргументів при цьому ви навести не зможете.

2. Проекція любить нестачу інформації. Спілкування через Інтернет сприяє народженню проекцій, як і спілкування по телефону.

3. Зазвичай, проекція негативна. Ми зазвичай відчуваємо дискомфорт при розмові з людиною, на яку ми щось проектуємо.

Але буває і позитивна проекція, коли важко прийняти свої власні позитивні якості. Не варто пояснювати, чому цей випадок трапляється рідше…

Як бачите, проекцій буває багато. Але в них у всіх одна суть – винесення чогось внутрішнього зовні та сприйняття як зовнішнього.

Спостерігаючи за собою та оточуючими людьми, ви можете виявити такі проекції, а отже, краще зрозуміти себе та свого співрозмовника. Використовуйте цей інструмент, і ви зможете уникати непотрібних конфліктів і швидше досягати поставлених цілей.

Проекція на тварин

Усім нам відомі ситуації, коли здається, що на мордочці кота чи цуценя ніби написані абсолютно людські емоції. Що цікаво, різні люди в одній і тій самій ситуації можуть приписати коту прямо протилежні почуття, яких насправді тварина, звичайно ж, не відчуває. Це є доказом дії механізму проекції, коли ми персоніфікуємо, «олюднюємо» різноманітні об’єкти живої та неживої природи. Вирази на кшталт «відданий пес» або «затятий вітер» не відображають якості, що реально властиві описуваним об’єктам. Вони лише говорять про наші емоції, наше сприйняття їх.

Механізм роботи проекції

Проекція у психології простими словами – це захисна реакція. Вона розвивається ще у дитинстві. Основою її формування є продиктовані суспільством заборони. День за днем ​​у свідомості дитини закріплюється інформація про те, що добре, а погано. У процесі виховання батьки розповідають йому, як поводитись у тій чи іншій ситуації. У результаті навіть зовсім маленькі діти знають, що забирати в інших іграшки не можна, також не можна битися, кривдити слабших і т.д.

З часом заборон стає дедалі більше. Понад те, навіть думки про заборонене неприпустимі. Такий стан речей викликає у вже дорослій людині шквал емоцій, серед яких і дух протиріччя. Усередині нього розгортається справжня боротьба між тим, що хоче, і тим, що можна. Механізм проекції складається з трьох частин:

1. Людина відчуває деяку незручність, можливо, сором, роздратування, злість. Вони спричинені його ставленням до того, що суспільство забороняє.
2. Намагаючись упоратися з негативними емоціями, виносить заборонені бажання за межі своєї свідомості.
3. Перекладає ці бажання на людей. Тепер людині не так соромно і незручно, адже інші поводяться так само, як і вона.

Так, жінки, яких називають «старими дівами», спрямовують усі свої сили на боротьбу з розбещеною молоддю. А ті, хто зловживає алкоголем, у періоди тверезості міркують про погану поведінку сусідів, що п’ють.

Цікаво, що механізм проекції проявляється навіть у таких сферах життя, як політика та війни. Жителі однієї держави звинувачують «сусідів» у тих гріхах, у яких помічені самі. І чим більше таких гріхів, тим лютіші звинувачення, сильніша агресія.

Та що ж далеко ходити. Згадайте випадки, коли ви звинувачували, лаяли тих, кого самі образили? З якою метою це було зроблено? Щоб позбутися сорому та почуття провини.

Проекція з погляду юнгіанського аналізу

Юнгіанський напрямок у психотерапії робить особливий акцент на виявленні та поверненні проекції. Одна з ключових ідей – уявлення про те, що енергія, вкладена в проекцію, стає ніби відрізаною від людини, і це викликає дезінтеграцію особистості.

Карл Густав Юнг вважав великою проблемою злиття несвідомої людини із зовнішнім світом у процесі проектування. Тоді людині стає складно виділити себе із потоку подій. Нерідко слідують тривожні сигнали, що свідчать про порушення його адаптації до світу.

Як із цим працюють юнгіанські аналітики? Вони звертають увагу клієнта так, щоб він зміг визнати ментальний образ внутрішнім явищем, а не зовнішнім – тоді цінність чи енергія, вкладена в образ, може повернутися до людини.

Важливо розуміти, що існує велика різниця між проекцією та помилкою. Ось як про це пише юнгіанський аналітик Марія фон Франц:

“Різниця між проекцією і звичайною помилкою в тому, що помилка може бути легко виправлена ​​через отримання вірної інформації і згодом розчиниться, подібно до ранкового туману в перших променях сонця”.

Як показує досвід, звільнення від проекцій — процес набагато складніший, ніж корекція помилкових суджень.

Емпатія та інтуїція

У психології проекція є основою емпатії. Здатність до неї у психологів вважається нормою. Емпатія – це співпереживання іншій людині за допомогою проектування свого особистого досвіду.

Не відчуваючи фізичного болю, ми можемо відчути біль іншої людини. Ми можемо відчути його особисту трагедію, співпереживаючи та підтримуючи. Чутливі люди схильні до емпатії.

Так само справи і з інтуїцією. Це теж проекція переживань та почуттів на іншу людину.

Рекомендуємо: Розуміння та взаєморозуміння

Не раз дивувалися, як це мати може відчути на відстані ваш стан? Як людина, перебуваючи за тисячі кілометрів, може знати, що відбувається у твоїй душі? Також можна пояснити і зв’язок закоханих душ. Відчувають одне одного, ніби одне ціле – дивно, вірно?

Що означає поняття?

Атрибуція, що це таке? У перекладі з латинського цей термін означає приписування.

У психології атрибуція окреслюється спосіб пояснення власної поведінки та діяльності інших людей.

Цей метод заснований на мисленні та його процесах: аналізу, синтезу, дедукції, індукції. Найчастіше для складання портрета людини буває недостатньо наявної під час спостереження інформації.

У цьому випадку підключається логічне «добудовування», необхідних даних за рахунок досвіду, інтелекту, складу характеру. З цих характеристик відбувається напрямок мислення та оцінки.

Цей термін нерідко називають «додумуванням», адже фактично людина добудовує будь-які риси іншого для її повної оцінки.

Ці дані виробляються виходячи з об’єктивної інформації та суб’єктивного сприйняття. Атрибуція часто представляється як цілком суб’єктивна міра пізнання, проте це синтез фактів та домислення.

Проекція

Проекція – приписування іншій людині своїх власних якостей, почуттів та бажань. Це відбувається несвідомо, тобто. людина, здійснюючи проекцію (наприклад, будучи жадібною, свідомо вважає настільки ж жадібним свого ділового партнера) цілком упевнений у тому, що інша людина дійсно має ці якості.

Проекції можуть бути як позитивними, і негативними. У першому випадку людина передбачає в іншому позитивні якості чи почуття, у другому негативні.

Ця властивість людської психіки, тією чи іншою мірою властива всім людям, була докладно описана та вивчена в психоаналізі, а потім — і в інших, пізніших напрямках психотерапії.

Хоча ще до цього він був помічений багатьма письменниками і послужив темою для створення комедійних персонажів, які потрапляють у безглузді ситуації через свої фантазії з приводу інших людей.

Наприклад, герой п’єси Гоголя «Одруження», який відчуває панічний жах перед створенням сім’ї, але все ж таки нарешті зважився на цей крок, розпитує свого слугу: «Чи був ти у кравця?… А чи не питав кравець, навіщо пану новий каптан? Чи не говорив він, чи не збирається, мовляв, пан одружуватися? … Чи був ти в шевця? Чи не питав він навіщо пану вакса для чобіт — чи не збирається пан одружуватися?» і т.д. Він проектує своє ставлення до цієї події на всіх інших, вважаючи її і для них так само значною.

Інші приклади подібних комічних ситуацій можна часто зустріти в народних притчах і анекдотах. Багато хто з них психотерапевти використовують у своїй роботі з клієнтами.

Прекрасно ілюструє проекцію східна притча про торговця та папугу, записана сучасним німецьким психотерапевтом М. Пезешкяном. Звучить вона так. «У східного торговця був папуга, що говорив.

Його вигляд привів папугу до страшного хвилювання. Він затріщав, заляпав крилами і раптом промовив: «Ти теж перекинув сулію з маслом і отримав потиличник? Ось чому в тебе тепер немає волосся!

Звичайно, проекція дає певну зручність людині, захищає її від неприємних переживань. Адже набагато спокійніше вважати винуватцем усіх своїх невдач когось іншого, ніж визнати не надто втішні властивості характеру в собі самому.

Крім того, завжди існує спокуса перекласти відповідальність за свої неприємності на когось іншого. Тим не менш, для того, щоб позбавитися своїх проблем, доводиться насамперед визнати свою власну недосконалість.

Той усе хитав головою і нарешті сказав: «Тому, що ти постійно міняєш гнізда, нічого не зміниться. Запах, який тобі заважає, йде не від гнізд, а від самого тебе».

Це приклад негативної проекції. Але й у разі позитивного її варіанта можуть створюватися ситуації так само анекдотичні для зовнішніх глядачів, але сумні для їх учасників. Ось ще одна казка. Одна літня подружня пара святкувала золоте весілля. За сніданком дружина подумала: «Ось уже п’ятдесят років намагаюся догодити своєму чоловікові.

Я завжди віддавала йому верхню половину хлібця з хрусткою скоринкою. Але сьогодні я хочу, щоб цей делікатес дістався мені». Вона намазала собі олією верхню половину хлібця, а іншу віддала чоловікові. На її величезне подив він дуже зрадів, поцілував їй руку і сказав: «Моя люба, ти принесла мені сьогодні велику радість.

Як часто людина вважає, що його близькі люблять те саме, що і він, навіть не здогадуючись спитати їх про це! При цьому він проектує на них своє хороше ставлення до чогось і від щирого серця намагається їм догодити, нерідко зустрічаючи дуже несподівану для себе реакцію.

Іноді буває і так, що людина проектує на когось іншого не окрему властивість характеру, чи ставлення, а цілий образ, своє уявлення про «друга», «дружину», «чоловіка», «дитину» тощо.

У цьому випадку людина несвідомо створює у своїй уяві цей образ (як правило, на його створення впливають розповіді батьків або друзів про те, якими мають бути «друг», «дружина» тощо).

, а також художні твори і кінофільми), а потім «бачить» в оточуючих не реальних людей, а ці образи. Через це у людини виникають невиправдані очікування та надії щодо інших людей.

Усвідомлення своїх проекцій, відокремлення власних образів, почуттів та відносин від реальних людей у ​​психотерапії називають зняттям (або поверненням) проекції. На це спрямовано значну частину психотерапевтичної роботи.

Знайомство з власним несвідомим, його образами і фантазіями, усвідомлення та прийняття своїх негативних почуттів та переживань дозволяє людині більшою мірою приймати на себе відповідальність за своє життя, а не перекладати її на інших та більш реалістично будувати свої стосунки з оточуючими.

ТИПІЧНІ СИТУАЦІЇ

Ми приписуємо людям свої наміри

Допустимо, у вашому офісі з’являється новий співробітник, який вам дуже подобається. При цьому ви не думаєте про роман: ви давно заміжня і цілком щасливі, і чоловікові зраджувати не збираєтеся. А через деякий час ви починаєте підозрювати чоловіка у зраді: пізно прийшов, не відповідав на телефонні дзвінки. З кожним днем ​​ваша ревнощі стає все сильнішими. Швидше за все, у цій ситуації спрацював механізм проекції: ви нізащо не зізнаєтеся собі в тому, що хотіли б зрадити чоловіка, а потім приписуєте йому свої наміри.

Ми невірно «вгадуємо» почуття інших людей

Ми невірно «вгадуємо» почуття інших людей, зазвичай приписуючи їм надто багато рис, властивих насправді нам. Якщо ви рідко відмовляєтесь виконати чиєсь прохання, затримуючись через це на роботі, ходіть у кіно на ті фільми, які подобаються вашим друзям, а не вам, вислуховуєте чужі монологи про життя і таке інше. Швидше за все, ви самі дуже чутливі, засмучуєтеся через чужі відмови, а тому приписуєте і всім іншим таку ж образливість. Насправді колеги можуть і не здогадуватися (або навпаки, здогадуватися занадто добре), що зайве вас завантажують, а друзі погодилися б подивитися й інший фільм.

Як можуть допомогти метафоричні карти

Метафоричні асоціативні карти (МАК) за два десятиліття стали дуже популярними. Психологи різних напрямів успішно використовують їх для діагностики та корекції.

Існують сотні колод метафоричних карт: оракули, асоціативні карти, Таро, що використовується в психологічному ключі … Велика кількість методик іноді викликає замішання. Багато колод мають початкове фокусування: наприклад, для роботи з особистими кордонами підійдуть карти «Вікна та двері», улюблена мною колода «Архетипи та тіні» дозволить попрацювати з міжособистісними проблемами, а до дитячих травм зручно застосувати карти «З скрині минулого». У своїй практиці я часто працюю з «Оракулом Сімболон» — дивовижними картами по глибині образів.

Способів роботи з МАК багато. Це і розклади на кшталт Таро, і робота відкриту, коли клієнт сам вибирає резонуючі йому зображення, і, звичайно, трансформаційні ігри, в яких карти несуть потужне смислове навантаження.

На відміну від стандартних психодіагностичних методик, у проективних методиках немає поділу на «правильний» і «помилковий». Акцент робиться на унікальних властивостях клієнта.

У цьому стимульний матеріал та інструкції завжди неоднозначні, що дозволяє проявитися індивідуальним характеристикам.

Для людей, які страждають на різні форми олекситимії, проективні методики значно полегшують процес терапії. До того ж сам процес сприймається як безпечний: складається враження, що, розглядаючи зображення та коментуючи їх, людина говорить про об’єкти, які до неї не належать.

Принципи, що лежать в основі проектного підходу, були описані Віктором Франклом у 1939 році:

• Особистість — це система взаємозалежних процесів, а чи не сукупність розрізнених якостей.
• Кожного з нас можна як відносно стійку систему динамічних процесів, що складаються на основі потреб, емоцій та особистого досвіду.
• Система змінюється, «формуючи, спрямовуючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію у систему (configuration) внутрішнього світу індивіда». При цьому все, що з нами відбувається, має відбиток нашої особистості.

Таким чином, використання проективних методик – дуже дієвий спосіб діагностики та корекції механізму проекції. Так званий візуальний поворот, що має на увазі рівноцінність візуального та логіко-вербального мислення, багато в чому сприяв широкій популярності як проективних тестів, так і роботу з МАК.

Чек-лист: що варто запам’ятати про проекцію

• Проекція – нормальний процес психічного розвитку, який далеко не обов’язково відображає невротичні прояви.
• Проекція – захисний механізм. Це фільтр, що оберігає нас не лише від негативних емоцій, відчуттів та інформації, а й від впливу патологічно небезпечних факторів. Завдяки їй людина не змінюється дуже швидко, що могло б призвести до порушення її адаптації.
• Нормальна проекція має на увазі наявність принципів та установок, відповідно до яких ми вибудовуємо образ свого «я».
• Патологічна форма проекції є захисний механізм, з яким пов’язане виникнення фобій. При патологічній формі відбувається спотворення сприйняття, та заодно зберігається ілюзія контролю за намірами, почуттями, поведінкою.
• Коли хтось постійно проектує на нас позитивні чи негативні якості, це може призвести до занепокоєння. Ми сумніваємося в тому, чи справді нам притаманні ці риси, і часом приймаємо помилкові судження про себе. Тут особливо яскраво вирізняються батьківські проекції. Щоб розпізнати їхній вплив на власне життя та знешкодити, потрібні навички рефлексії, а часом і роки терапії.
• Пік патологічної форми проекції – параноя, клінічно вона визначається як добре організована система марення. Так, переконаність параноїка в тому, що його постійно переслідують, часто означає, що він хотів би переслідувати інших.
• Здоровою формою проекції може бути творчість. Творець проектує себе у своїх героїв, але при цьому не втрачає уявлення про себе. Тому арт-терапія та будь-які форми творчості можуть бути корисними при роботі з проекціями.

Приєднатися до клубу

Проекція у психології (з прикладами)

Поговоримо про проекції? Що це таке? І чому, коли нас у чомусь незаслужено (як нам здається) звинувачують, ми можемо сміливо відповідати: Це твої проекції!

Почнемо як завжди із прикладу. Водій мчить містом, порушуючи всі мислимі правила, звучно лаючись і підрізаючи інші автомобілі. І ось втикається він у пробку під мостом.

Відчиняє вікно і якомусь цілком добропорядному громадянинові кричить: «Ти їздити навчися, ведеш як ненормальний!». Ось і проекція.

Тобто приписування своїх якостей та властивостей іншому, зазвичай, неусвідомлене.

У психології проекцію називають захисним механізмом психіки. Чому? Тому що цим людина знімає відповідальність із себе («не ми такі – життя таке»).

Ми можемо проектувати на інших не лише свої негативні риси. Наприклад, юна вісімнадцятирічна дівчина може писати вірші, де описуватиме свого коханого – брутального хлопця, тонкого та творчого.

Або ревнивий велелюбний чоловік постійно підозрює дружину, хоча у самого «рильце в гармату».

Цей механізм формується ще у дитинстві. Наприклад, батьки ретельно говорили, що «злитися – погано!» Тобто цю якість заборонялося виявляти, адже це теж такий важливий механізм. Тому він залишається десь у глибших шарах нашої психіки – у собі ми його відтоді заперечуємо, а ось в інших – помічаємо. Як у цитаті з колодою та смітником.

Чим небезпечні проекції? Тим, що призводять до хибного сприйняття реальності. Механізм проекцій легко можна відстежити з прикладу тестів з нечіткими фігурами, у яких не видно їх емоції чи дії двозначні. Наприклад, Мальований Аперцептивний тест (РАТ) Мюррея.

Як ви це знаєте? Як взагалі хтось може точно і напевно знати думки іншого?3. І звичайно, проекції ховаються там, де нам ЗДАЄТЬСЯ, що про нас думають. Так, ключове слово здається.

Може й справді начальник нас недолюблює, а може він посварився з другом і тому підвищив голос.

Проекція вона немов тінь, боїться світла. Тому головний спосіб дізнатися, чому хтось «якийсь нервовий» чи «косо на мене дивиться» запитати про це. Однак, не у формі твердження, мовляв, «знаю, ти мене терпіти не можеш». А у формі “Мені здається”, і звичайно починати діалог не з “Ти такий-то”, а наприклад, “Я відчуваю якусь недомовленість”, тобто зі своїх відчуттів.

Інші способи захисту

Крім проекції, існує ще кілька способів психологічного захисту:

1. Заперечення – захисна реакція, яка починає формуватися з дитинства. Перші її прояви можна помітити, коли дитина розбила тарілку, але вперто доводить матері, що це зробив не він. Заперечення часто проявляється у людей, які не хочуть визнавати серйозного діагнозу. Сильне психологічний тиск із боку лише посилить захист психіки, що призведе до загальної замкнутості людини.
2. Витіснення – механізм психологічного захисту, за допомогою якого нагальні проблеми витісняються зі свідомості в область несвідомого, але від цього проблема не зникає. Вона укорінюється в психіці, через що загальний стан не змінюється на краще.
3. Інтроекція – механізм захисту, за допомогою якого людина поринає у світ свого авторитету. При цьому можна дізнатися, які сильніші почуття гріють його, чого йому не вистачає.
4. Ізоляція – механізм, за допомогою якого людина ділить свою особистість на дві частини. Одну він приймає, оберігає, другові заперечує, намагається приховувати від оточуючих.
5. Регресія – механізм психологічного захисту, при активізації якого особистість переходить на спрощений рівень функціонування.
6. Фантазування — механізм захисту, з допомогою якого суб’єкт створює справжню дійсність, яка може статися у реальному житті. Це допомагає впоратися зі спрагою власних бажань.
7. Перенесена агресія. Допомагає не ображатися на кохану людину, коли вона повертаючись зі своїх справ у поганому настрої, починає виплескувати агресію на близьких.
8. Реактивна освіта. Виявляється у людей, які не вміють заощаджувати гроші. При цьому що складніше їм заробити певну суму, то швидше вони її витратять.

Ще один механізм психологічного захисту – раціоналізація. Вона простежується в оповіданнях, які складають студенти чи школярі під час запізнення на урок, невиконання домашнього завдання.

Проекція — механізм психологічного захисту, який розвивається у будь-якої людини від народження. Він захищає людську психіку від руйнівного впливу негативних емоцій, переживань, образ. Захисна реакція спотворює реальність, що заважає людям розсудливо оцінювати ситуацію.

Поняття проекції

Отже, є кілька основних значень цього терміна. У класичному психоаналізі, спадщині Фрейда, проекції – це захисний механізм, який свідчить про наявність у психіці людини якогось конфлікту, що у пригніченому стані. У ході роботи цього механізму людина приписує свої емоції, почуття та думки іншим. При цьому він заперечує те, що насправді це його власні відчуття. Так, перед важливою доповіддю людина може хвилюватися і думати про аудиторію «Я неприємний їм», хоча насправді люди не відчувають доповідача негативні емоції. Він сам перекладає свої неприємні відчуття на них. Таким чином, людина сприймає власні емоції та думки як щось, що приходить до нього ззовні, до чого він не має стосунку і вплинути на це не може.

Відповідно, у розумінні психоаналітиків таке проектування різних проявів своєї психіки на інших є одним із показників неврозу (причиною неврозу, у свою чергу, є внутрішні конфлікти між свідомою та несвідомою складовими психіки).

З іншого боку, у деяких психологічних теоріях проекція – це природний механізм, властивий людській психіці спочатку. Отже, проекцію розглядають як прояв неврозу, а й як нормальний процес.

Проективні методи у психодіагностиці

У психодіагностиці проектні методики займають важливе місце. Їх використовують під час патопсихологічного експерименту і підставі ставлять діагноз.

Робота із проективними методиками складна, а навчання займає чимало часу. Неписьменний фахівець та самостійна інтерпретація можуть принести набагато більше шкоди, ніж користі. Мені часто доводиться чути приклади помилкових інтерпретацій, які іноді викликають посмішку, а іноді обурення.

Людині, яка віддає перевагу відтінкам червоного, часом приписують надмірну активність і демонстративність; чоловікові, які любить розводити квіти, – еротичну пристрасть; дитині, що колекціонує ножі, — приховану агресію. Парадоксально, але подібні інтерпретації часто є плодами проекції фахівців.

Вміле використання проективних методик відкриває справді вражаючі перспективи. Статистичні та кількісні методи, стандартні тести найчастіше нездатні проявити те особисте та потаємне, завдяки чому стає можливим лікування клієнта. А візуальне мислення, яке активується в ході застосування проективних методик, дозволяє уникнути пасток раціональності: надмірний вплив «розумних міркувань» нерідко веде до окреслення та втрати потаємних смислів.

Проекція – психологічний захист

Приклади проекції із життя – це суб’єктивні погляди на навколишнє, які властиві особистості. Психологічні захисту, у балансі, необхідні психіці для компенсації травматичних подій. Але якщо захист починає переважати, захоплює психічний простір і стає домінуючим способом комунікації зі світом, йдеться про невротичну поведінку, а в крайніх формах проявляється як психотичні порушення.

Прикладом нормального та успішного використання проекції є акторське переживання драми героя, наділяючи його своїм болем, перепроживання емоції у ролі. Роздуми та планування дій під кутом «щоб зробив я, будучи на його місці» також включає усвідомлене використання даного захисту, якщо зберігається розуміння, що це лише припущення. Але навіть у разі, якщо прибрати елемент розуміння припущення виникає ситуації «судити собою». Це часта ситуація у разі ревнощів та підозрілості в особистих відносинах.

Невротик застосовує психологічний захист також у відношенні до характеристик власної індивідуальності. Він відокремлює від себе як імпульси, і навіть фізичні частини себе, органи, у яких ці імпульси виникають, наділяючи їх об’єктивним, у певній формі, існуванням. Вони стають відповідальними за труднощі та допомагають ігнорувати, що це частини самої людини. Наприклад, голод можна пояснити особливостями роботи шлунка, а чи не власним природним бажанням. Суб’єкт, що створює проекцію, є пасивним об’єктом обставин, а не активною дійовою особою життя власної індивідуальності.

Таким чином, у проекції зсувається грань між внутрішньоособистісним та рештою світу на користь власної вигоди, що дає можливість знімати відповідальність, заперечуючи належність аспектів індивідуальності, які сприймаються непривабливими, образливими.

Проекція є наслідком виклику інтроектами в особистості почуття зневаги та бажання відчуження. Людина, яка бажає кохання, але уникає близьких стосунків, бо вважає, що інші обов’язково зрадять — класичний приклад проекції. У повсякденній мові психологічний захист проявляється у формулюваннях, коли поведінка оточуючих викликають обурення та засудження, заміна займенника «я» на займенник «ти\он\вона». Те саме «біле пальто». І чим сильніший тиск імпульсу, тим агресивніші зовнішні нападки.

Заздрість – це усвідомлювана проекція, оскільки людина включає себе у систему взаємовідносини з проекцією. Психологічний захист є основою можливості персоніфікації неживих об’єктів (діти «дружать» з іграшками), чи тварин, комунікація з якими будується на емоційному рівні.

Патологічні прояви проекцій

Вище описувалися явища, які супроводжують людини у повсякденному житті майже постійно. Психологи кажуть, що такий захисний механізм найчастіше спрацьовує у досить вразливих та тривожних людей. Однак проекції можуть виявлятися при різних психічних розладах, таких як параноя, фобія чи манія. У цих випадках проекції можуть загострюватися, призводити до більш менш сильним проявам марення, людина може галюцинувати, не відрізняти реальність від проявів його психіки.

Так, параноїк, одержимий якоюсь ідеєю, стає нездатний сприймати відповідальність за своє життя, за свої бажання та емоції. Цю відповідальність він перекладає найчастіше на плечі найближчого оточення або таємничих ворогів, які псують йому життя. Він стає дуже агресивним і хоч і стверджує, що його переслідують, швидше, сам готовий переслідувати будь-кого.

Далеко не завжди проекції виявляються в таких кардинальних ситуаціях, проте найчастіше вони заважають жити невротикам, які так чи інакше перекладають відповідальність на інших. Людина в такій ситуації стає жертвою своїх власних проекцій і замість того, щоб активно керувати своїм життям, пасивно підкоряється волі обставин.

Як пов’язані проекція та емпатія

Слід зазначити, що у психології проекція – це завжди негативні емоції. Часто вона йде пліч-о-пліч з емпатією. За визначенням це здатність людини співпереживати, співчувати, відчувати самі почуття, відчуття, як і співрозмовник. Це співчуття, яке пов’язане з особистим досвідом. Людина розуміє, як почувається її опонент у тій чи іншій ситуації, бо сама пережила схожу. Не дарма кажуть, що зрозуміти людину можна, пройшовши шлях у її взутті.

Без проекції складно досягти успіху у взаєминах з іншими людьми. Однак не завжди вона буває об’єктивною. Ви дивитеся на ситуацію зі свого боку. Думаєте, вам зрозумілі почуття людини. Це помилка. Насправді він відчуває зовсім інше. Адже всі люди є різні. Ви не знаєте, що відбувається у них усередині.

На 100% зрозуміти один одного зможуть лише емоційно близькі люди.

Позитивний прояв проекції

Однак проекція – це ще й той самий механізм, що лежить в основі емпатії, що дозволяє усвідомлено та контрольовано переживати емоційний стан іншої людини. Звісно, ​​людина неспроможна безпосередньо відчути те саме, що його співрозмовник, проте може реагувати різні прояви переживань іншого. Саме тут включається механізм проекції в психології індивіда: він відчуває почуття іншого так само, якби він відчував їх сам. Втім, у більшості випадків ми усвідомлюємо, що ці почуття надходять до нас ніби ззовні.

Саме цей механізм дозволяє нам розуміти один одного, покращуючи тим самим наші стосунки з друзями та рідними.

Експеримент для виявлення проекцій

Вам знадобиться напарник Василь. Василь є у кожного, думаю, тому нудьгуючи на зустрічі з ним (загалом, досить нудний тип), можна спробувати провести експеримент на проекції.

Крім Василя вам знадобиться два шматочки паперу та дві ручки або олівця. Кожен по комплекту.

Сядьте навпроти один одного в спокійній обстановці. Покладіть перед собою папір та ручку. Домовитеся хто веде першим. Запам’ятайте правило – не можна ні про що говорити. Взагалі, забудьте, що ви вмієте говорити. Під час усього експерименту обидва учасники лише мовчки розглядають один одного. Допустимо, ведучий – ви.

Ви як ведучий, протягом 2-3 хвилин посилено про щось думаєте. Це може бути будь що. Ви можете спробувати навіяти щось Василеві або передати йому почуття. Можете спробувати підірвати його голову силою думки. При цьому вам забороняється якось активно невербалізувати. Не робіть кам’яне обличчя, але не намагайтеся, щоб Василь вас неодмінно зрозумів. Просто транслюйте.

Завдання Василя – спостерігати за вами і відловлювати свої відчуття та почуття. Вони будуть досить тонкими, тож доведеться постаратися. Ще він повинен спробувати вловити про що ви думаєте та що йому транслюєте. Усі свої здогади та почуття Василь фіксує на папері. По можливості зберігайте контакт очима.

Через 2-3 хвилини ролі змінюються. Тепер ваша черга читати думки.

Після закінчення часу поділіться один з одним тим, що ви відчували і рахували.

Майже напевно розбіжності будуть кардинальними

Причому зверніть увагу — те, що ви «вважали» з голови Василя, — це насправді ваші власні думки та почуття. Тепер ви знаєте, як працює проекція

Бажання «наздогнати та заподіяти добро»

Як індикатори цього механізму можна навести кілька. Наприклад.

Людина замість того, щоб говорити: «Я», як правило, каже: «Ми», або «Вони». Немає присвоєння собі своїх слів. А чи насправді ви так думаєте чи гадаєте, що так думаєте?

Багато критики всього і всіх, бажання навчити інших людей поводитися певним чином. «Тобі обов’язково треба знайти наречену та одну, скільки можна бігати туди – сюди?!». А якщо звернутися до потребностно-мотиваційної сфери людини, яка це нав’язує іншій, то не важко зрозуміти, що пошук одного єдиного – це його мрія та потреба. Це відбувається автоматично. Людина, яка це говорить іншому, не відстежує того, що повідомляє про особисту потребу, яка є виключно її. А чи потрібна ця сама наречена тому, кому дають подібну рекомендацію, зовсім не важливо, адже порадник щиро вірить у те, що якщо хочу я, значить і всі інші теж хочуть, як не хотіти?!

Ну а якщо серйозно: коли сама людина навчиться чітко розуміти і усвідомлювати, що їй потрібно, тоді вона вмітиме бачити потреби інших людей, тоді не виникатиме бажання «наздогнати і заподіяти добро». Коли ми привласнюємо собі неприйняті частини себе, розуміємо, що це ми самі, тоді можна щось робити.