§ 25. Велика грецька колонізація

Як вам уже відомо, у VIII ст. до н. е. в державах-полісах Еллади виникло напруження серед громадян. Демос, переважно селяни, з різних причин втрачав землю, яку прибирала до рук аристократія. У грецьких полісах значно зросла кількість збіднілих громадян. Селяни, котрі втратили землю, шукали для себе притулку, будь-якої роботи, але даремно. Вони ставали «зайвими» в рідному місті.

ПОЛІС — місто-держава, тобто держава в межах однієї общини. Центром поліса було головне місто, навколо якого розташовувалося кілька селищ — демів.

ЕМПОРІЙ — торговельний пункт у вигляді поселення на нових землях.

КОЛОНІЇ — поселення, що заснували прибульці з інших країн.

МЕТРОПОЛІЯ — місто-засновник колоній.

КОЛОНІЗАЦІЯ — процес заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

Демос, обурений несправедливим становищем, підіймався на боротьбу з аристократами. Якщо він зазнавав поразки, ватажкам демосу залишалося шукати порятунку в інших країнах.

Водночас розвиток господарства, торгівлі та ремесла спонукав греків до розширення торговельних зв’язків з іншими країнами, де б купляли вироби грецьких ремісників і сільськогосподарські продукти. Усе це сприяло тому, що елліни покидали рідні домівки й вирушали на пошуки нових земель, де засновували поселення (емпорії та колонії). Там, у далеких краях, громадяни прагнули покращити умови життя, становище в суспільстві, знайти роботу. Розпочалася велика грецька колонізація.

Емпорії поступово виростали в колонії, ставали самостійними, хоча й зберігали торгові й політичні зв’язки з метрополією.

Грецькі колонії виникали за морями, як вогники, що, розсипаючись від багаття, запалюють нові вогнища. Вони були розкидані, мов жменя монет, по берегах півдня Італії, на Сицилії, південних берегах Галлії.

Колонізацію здійснювали у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі о. Сицилії (Мессина, Акрагант, Сиракузи) та півдня Італії (Тарент, Сибаріс). Дорога на північний схід привела греків через протоки Босфор, Геллеспонт (Дарданелли) на простори Понту Евксинського (Чорне море). На його північних берегах були створені колонії Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей та ін.

На півдні Середземномор’я, на узбережжі Африки, греки заснували торгове місто Кірену, яке стало згодом торговим суперником фінікійських купців.

Суспільний лад у колоніях складався по-різному. Наприклад, Ольвія та Херсонес були демократичними полісами. Народні збори, подібно до демократичних полісів Балканської Греції, були тут верховним органом влади. Поточні справи вела Рада, яку щорічно переобирали. Та поряд із цим у Херсонесі були «стражі закону», які мали широкі повноваження.

Велика грецька колонізація

2. Заснування античних грецьких поселень на території України

Із часів походу аргонавтів греки зрідка заходили в Понт Евксинський. У VII ст. до н. е. над його хвилями дедалі частіше появлялися вітрила еллінських торгових кораблів. Для греків це були далекі краї із суворішим кліматом порівняно з Елладою.

Особливо значними були колонії в гирлі Бугу — Ольвія й у Криму (Херсонес, Феодосія і Пантікапей). Ці міста були розташовані на зручному для кораблів узбережжі, тому й приваблювали торгові каравани.

Окрім торгівлі, мешканці обробляли землю та жили з ремесла. Поступово місцеві майстри багато в чому перевершили ремісників — ювелірів, зброярів, гончарів і вазописців із самої Еллади.

Колонії на півночі Понту Евксинського дуже вплинули на розвиток сусідніх народів. Це були переважно кочовики — скіфи, а потім сармати.

ВАЗОПИС — живопис на стінках керамічного посуду.

ВАРВАРИ — так елліни називали всіх нееллінів, а також народи, які поступалися їм у суспільному розвитку.

Торгівля з емпоріями сприяла розвиткові ремесла і в Елладі. У ремісництві активно залучали до праці рабів. Отож колонізація прискорила розвиток рабовласницьких відносин. Розвивалося мореплавство; кораблі вдосконалювали, вони ставали надійнішими й зручнішими. Грецька колонізація не лише прискорила розвиток варварських народів. Елліни, своєю чергою, багато чого навчилися в сусідів, запозичили знання та досвід.

3. Взаємини греків та місцевого населення

На нових місцях греки оселялися переважно на березі моря або біля нього. Вони одразу ж будували мури для захисту від варварського населення, котре часто по-ворожому ставилося до прибульців. Колоністи ж прагнули налагодити з місцевими жителями дружні стосунки. Вони продавали їм вироби грецьких ремісників: глиняний посуд, олію, тканини тощо. Натомість купували зерно, шкури, худобу, деревину. Жителі колоній розвивали здебільшого землеробство. У Херсонесі значного розвитку досягли виноградарство й виноробство.

У метрополію колоністи продавали хліб, солону й в’ялену рибу. Натомість із Еллади надходили керамічний посуд, тканини, зброя, вино, предмети розкоші.

Жителі колоній не забували своєї культури. Вони облаштовувалися на нових місцях так, щоб повсякденне життя нагадувало їм рідну землю. Колоністи будували храми тим самим богам, яких шанували на батьківщині, колонії мали театри, де показували вистави славетних грецьких авторів. У театрах грецьких колоній виступали не лише місцеві актори, а й знаменитості з Еллади. У Херсонесі й сьогодні можна побачити руїни величного і красивого міського театру.

Уривки з присяги херсонеситів — за посиланням https://is.gd/BP4LcS або за QR-кодом

У містах Північного Причорномор’я шанували спортивну підготовку. Збереглися згадки про спортшколи в Ольвії, Пантікапеї, Херсонесі. Проводили спортивні ігри. Переможці отримували панафінейські амфори — призи за змагання на честь Афіни, які влаштовували щочотири роки, як в Аттиці. Це було свідченням зв’язку колоній з батьківщиною. Нові грецькі міста-колонії сприяли проникненню грецької цивілізації на нові землі. Вони поширювали вплив античної культури на сусідів. Через колонії пролягали нові торгові шляхи в далекі країни.

Давньогрецькі причорноморські колонії — це давні міста на теренах сучасної України. Відомості про них наведені у таблиці нижче.

Керкінітіда (Євпаторія)

Засноване в VI ст. до н. е. на березі Каламітської затоки. У наші дні — це мальовниче місто.

Ольвія

Відома з VI ст. до н. е. Заснована на березі Південнобузького лиману. З ІІ ст. до н. е. місто залежало то від скіфського царя Скілура, то від Мітрідата VI Євпатора, а згодом Ольвію зруйнували гети.

Пантікапей

Заснували в VI ст. до н. е. на місці сучасної Керчі переселенці з Мілета. Від 480 р. до н. е. — столиця Боспорського царства і лише в 700-х рр. IV ст. Пантікапей зруйнували гуни. Нині археологи розкопали тут унікальні знахідки.

Феодосія

Місто з пам’ятками давнини, музеєм художника І. Айвазовського. Відоме з VI ст. до н. е. У ньому панували: боспорські царі, гуни, алани, генуезці, турки. У середньовіччя Феодосію називали Кафа, тут був головний невільничий ринок.

Херсонес Таврійський

Заснували в 422-421 рр. до н. е. вихідці з Гераклеї Понтійської в межах сучасного Севастополя. У IV-II ст. до н. е. був столицею держави в Криму, а з кінця ІІ ст. до н. е. почергово залежав від Понтійського, Боспорського царств, Риму, Візантії. Життя в Херсонесі завмерло аж у XV столітті.

• 1. Назвіть найбільші грецькі колонії. Коли і де вони утворилися?
• 2. Які місця греки вважали зручними для заснування колонії?
• 3. Поясніть поняття колонія, метрополія.
• 4. Покажіть на картосхемі й назвіть античні міста-держави у Причорномор’ї. Які сучасні міста розташовані на цих місцях?
• 5. У чому полягає значення грецької колонізації для греків і сусідніх народів?

Чим цікаві полкові міста і козацькі столиці Гетьманщини?

Собор Різдва Богородиці у Козельці – православний собор у смт Козелець Чернігівської області. Збудований у 1752–1763 роках на замовлення родини Розумовських. Поряд із собором стоїть дзвіниця, зведена у 1766–1770 роках

Нещодавно відбулася історична експедиція по містах, містечках і селищах, які у XVII-XVIII століттях були центрами козацьких полків Гетьманщини. Про історичну спадщину Лівобережжя Радіо Свобода поговорило з учасником експедиції, істориком і радіоведучим Олександром Алфьоровим.

– Було щонайменше 10 лівобережних полків. Але деякі полкові міста, як Стародуб, тепер не в Україні.

Новгород-Сіверський – сотенне місто Стародубського полку, який замінив нам Стародуб

– Стародуб нам не вдалося відвідати. За п’ять днів експедиція відвідала 10 міст. На кожний день ми запланували два міста.

Стартували з Києва, але центр Київського полку знаходився у місті Козелець, тож ми відвідали його, потім Чернігів. Потім у нас була поїздка у Новгород-Сіверський – сотенне місто Стародубського полку, який замінив нам Стародуб.

Стародубщина на «Загальній карті України» М. Дячишина, 1918 рік. (Щоб відкрити усю мапу в більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Полковий собор Різдва Христового у Стародубі. Головний храм Стародубського козацького полку. Побудований у 1677 році на місці знищеної пожежею дерев’яної церкви

Експедиція складалася з восьми людей, дехто з нас – учасники АТО, тому в Росію нам їхати просто неможливо. Тож ми відвідали Новгород-Сіверський, а потім Ніжин, Лубни, Прилуки, Переяслав, Полтаву, Миргород, Гадяч. Також ми заїхали у Великі Сорочинці, тоді просто Сорочинці, де був певний час центр Миргородського полку, коли там був Данило Апостол.

Катерининська церква (козацький кафедральний собор святої великомучениці Катерини УПЦ КП) в місті Чернігові. Пам’ятка архітектури національного значення. Яскравий зразок кам’яної української архітектури Лівобережжя XVII–XVIII століть. Зведена на кошти козаків, братів Лизогубів (Якова та Семена), за заповітом їхнього батька Чернігівського полковника Юхима Лизогуба

​– Адміністративним центром Київського полку був Козелець, деякий час центром Стародубського полку був Новгород-Сіверський; Миргородського – Сорочинці, Лубенського – Ромни, Переяславського – Вороньки. Чому полк називався одним містом, а адміністративний центр був у іншому?

– Це складна історія утворення полків та їхнього керування. Зокрема, в Києві були настільки гонорові місцеві мешканці, що вони навряд чи дозволили б козакам рівноправ’я в їхньому місті. Водночас у Києві була московська залога, яку козаки за гетьмана Виговського невдало штурмували. Тож були усі передумови, що у Києві Київський полк почував би себе некомфортно. Зрештою, Київ мав перейти до Польщі, згідно з польсько-російським Андрусівським перемир’ям.

– Але все-таки не перейшов. А щодо інших тимчасових центрів – чому Сорочинці чи Ромни?

Сорочинці – це не тільки Гоголівська спадщина і ярмарки. Хто приїде туди – побачить залишки справжніх козацьких валів, відкриті до цього часу підземелля

– Сорочинці були династичним містом полковників миргородських. Сорочинці – це не тільки Гоголівська спадщина і ярмарки. Сорочинці унікальне місто. Хто приїде туди – побачить залишки справжніх козацьких валів, відкриті до цього часу підземелля. Вони заблоковані, але метрів 30 можна пройти по мощеному цеглою підземному ходу, який має цікаві повітропроводи.

– Із Сорочинцями у нас асоціація, що це велике село з великим ярмарком. А звідки ж там підземелля?

– Данило Апостол, гетьман, і перед тим полковник миргородський зробив там свій замок. Апостоли розбудували там свої маєтності. У часи Гетьманщини Сорочинці не поступалися Миргороду за населенням, укріпленнями. Це справді був центр, можна порівняти як на 50 років раніше Ярема Вишневецький виїхав з Вишнівця і заснував свою столицю у Лубнах. Вона мала настільки потужний оборонний комплекс, що козаки, коли брали Лубни, мали знищити його, щоб захопити місто.

Православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались гетьмани України. Був заснований поряд із містом Лубни у 1619 році

– Козаки на початку Хмельниччини багато чого знищили. Лубни – це столиця володінь князя Яреми Вишневецького у першій половині XVII століття. До речі, у XVII–XVIII століттях на Лівобережжі було цілих три козацьких столиці: спочатку це був Гадяч, потім Батурин і Глухів. Якщо взяти весь цей комплекс полкових міст і столиць, де, на вашу думку, варто побувати? Що б ви запропонували відвідати в першу чергу?

– Якщо їхати з Києва, то це однозначно Козелець-Чернігів або Козелець-Батурин. Водночас у нас дуже не розвинутий напрямок Глухова, бо він відносно далеко.

У Козельці залишилася двоповерхова полкова канцелярія – прекрасна архітектурна пам’ятка. У ній зараз бібліотека, яка тримає ці стіни. Також там садиба Дараганів із вежею і в’їзною брамою.

​– Козелець ніби й маленьке містечко, але там дуже величний собор, збудований за гетьмана Кирила Розумовського, відомим архітектором Квасовим. Здається, гетьман туди імператрицю возив.

​– Брат гетьмана Олексій Розумовський возив туди свою дружину – російську імператрицю Єлизавету Петрівну.

Якщо їхати просто так подивитись, то неймовірні краєвиди в Гадячі: там величезна замкова гора, залишки укріплень, валів.

– Гадяч був столицею за гетьмана Брюховецького. Там на місці цього замку зараз навчальний заклад, здається, пов’язаний із бджільництвом.

Брюховецький офіційно переслідував відьом в Україні, після певної трагедії у сім’ї

– Навчальний заклад, там і залишилися певні садиби. Але варто згадати постать Брюховецького. Це гетьман, який офіційно переслідував відьом в Україні, після певної трагедії у сім’ї. Він із чистою вірою, що є відьомські закляття, страчував відьом. Оповідання «Конотопська відьма» – це про Гадяч насправді, в такому колоритному зображенні. Тому, як буваєте в Гадячі, згадуйте, що це не тільки гетьманська столиця, а місто, де полювали за жінками.

– Це єдиний в історії Гетьманщини такий випадок, коли спалювали відьом?

– Єдиний зафіксований. Але якщо Гоголь писав про свої певні відьомські знання, то на відьом полювали постійно. Просто тут офіційно володар держави полював на жінок.

У містах на території Гетьманщини ми часто бачимо давньоруське поселення, вали, які козаки використовували в якості своєї фортеці

Також у Гадячі є три підземні ходи з часів Гетьманщини, вони різні за побудовою: є пробиті у глиняній породі, як київські Лаврські печери, є цегляний, а є з дерев’яними накатами. Останні підземні ходи датуються, здається, серединою XVIII століття. Вони до цього часу відкриті, але їх нормально не досліджують. Провалля у самому Гадячі іноді трапляються. Але перші підземні ходи Гадяча, як і в інших містах, це залишки давньоруської фортифікації. У містах на території Гетьманщини ми часто бачимо давньоруське поселення, вали, які козаки використовували в якості своєї фортеці.

Дзвіниця Вознесенського собору на території Вознесенського монастиря в Переяславі-Хмельницькому. Вознесенський монастир – один із найвизначніших архітектурних ансамблів доби Гетьманщини, пам’ятка архітектури національного значення

У Переяславі є залишки такого валу 19 метрів заввишки, а ширина рівчака понад 30 метрів. Там козаки сіли в давньоруську фортецю. Вони її відновили й це була неймовірна за своїм розмахом фортифікація. Переяслав був третім містом Русі. Це була достатньо велика потужна фортеця, і козаки її відновлювали.

​– Що ще порадите побачити?

– Достатньо потужно виглядає Ніжин. Це місто необхідно відвідати, бо ми його зовсім не знаємо або знаємо виключно за якимись ніжинськими огірками, чи завдяки грецькій колонії.

Всіхсвятська церква або Храм Всіх святих у Ніжині– побудований у 1782 році, на місці дерев’яного грецького храму що існував на цьому місці з 1696 року. Замовник і організатор будівництва «Ніжинське грецьке братство» за сприяння Івана Мазепи. Нині Всіхсвятський храм – другий кафедральний собор Чернігівської єпархії, УПЦ КП

Свято-Миколаївський собор у Ніжині – споруда часів раннього українського бароко. Могутній, спрямований вгору центричний об’єм споруди заввишки 55 метрів, із щільно стуленими п’ятьма банями, став в українській бароковій архітектурі прототипом мурованих хрещатих п’ятибанних храмів. Будівництво: 1653 рік

​– Ця грецька купецька колонія й забезпечила у значній мірі архітектурну своєрідність Ніжина.

Ніжин, як полкове місто – унікальний, там залишилися будівлі, церковна архітектура унікальна. Є будинки зі своїми легендами про чорних вдів і відьом

– Так. І Ніжин, як полкове місто – унікальний, там залишилися будівлі, церковна архітектура унікальна. Є будинки зі своїми легендами про чорних вдів і відьом. У Ніжині ці моменти зафіксовані. Ніжин досі не став туристичною перлиною, бо з певних причин затьмарений відновленим Батурином.

– Але в Батурині мало автентики. Там збудували історичний макет у натуральну величину. А у Ніжині збереглися саме автентичні будівлі.

– Так, величезна автентика і залишки оборонних укріплень, церковні комплекси. Тому туди варто поїхати однозначно.

І взагалі говорячи про маршрут Гетьманщини, ми у цій експедицій мали кілька цілей. Перша – історична, об’єднати фізично маршрутом усі ці міста. Друга – просвітницька, ми із собою возили виставку артефактів козацької доби. Третя ціль – сакральна: у кожному полковому місті ми просили священиків Київського патріархату здійснити панахиду по гетьманах і полковниках цих міст. Четверта – ми брали із собою квадрокоптер і знімали з висоти пташиного лету усі залишки козацької доби.