Євген Коновалець – творець ОУН. 130 років від дня народження полковника

Євген Коновалець – полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (1929). Народився 14 червня 1891 року в селі Зашків Львівської області, вбитий радянським агентом 23 травня 1938 року в Роттердамі, Нідерланди Фото:unr.memory.gov.ua (Official website)

Євген Коновалець – творець ОУН. 130 років від дня народження полковника

14 червня минає 130 років від дня народження українського полковника Євгена Коновальця (14 червня 1891 – 23 травня 1938), який створив Організацію українських націоналістів (ОУН) і Українську військову організацію (УВО), якого називають людиною з державницьким мисленням.

З нагоди цього ювілею на Львівщині, у селі Зашків, де народився український діяч, проводять основні заходи зі вшанування українського діяча. А у Львові вирішили оголосити конкурс на кращу концепцію пам’ятника Євгенові Коновальцю.

«У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії» – ці слова полковник Євген Коновалець промовив на Конгресі українських націоналістів у Відні у 1929 року, коли було створено ОУН. Власне, він своє свідоме життя (а прожив майже 47 років) творив історію, яка комусь подобалась, а когось дратувала.

• 14 червня 1891 року в селі Зашків, що близько 20 кілометрів від Львова, у вчительській родині народився майбутній провідник ОУН і військовий діяч;
• У 1901 році вступив в академічну гімназію у Львові, де навчався 8 років;
• Із 1909 року – студент Львівського університету правничого факультету;
• У1912 році – секретар «Просвіти» у Львові;
• У 1914 році – мобілізований до австрійського війська, як солдат;
• У червні 1915 рокупід час бою на горі Маківка потрапив у російський полон, з якого у червні1917 року втік;
• У 1917 році Євген Коновалець поїхав у Київ. Там сформував курінь Січових стрільців;
• У 1918 році – створив загін Січових стрільців, що розташовувався у Білій Церкві;
• У 1918–1919 роках керував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців у боях проти більшовицьких військ;
• У 1919 році видав указ про самодемобілізацію підрозділів Січових стрільців;
• У листопаді 1919 року поляками інтернований у табір полонених у Луцьку;
• З весни 1920 року, звільнившись із полону, жив у Празі та Відні;
• У серпні 1920 року створив Українську військову організацію (УВО);
• У липні 1921 року повернувся у Львів;
• У лютому 1922 році Євген Коновалець одружився з Ольгою Федак, донькою одного з найзаможніших чоловіків Галичини;
• У жовтні 1922 року подружжя вимушене назавжди виїхати з Галичини, проживало в Берліні, Женеві, Римі;
• У 1924 році в Євгена та Ольги Коновальців народився син Юрій, єдина їхня дитина;
• 28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся Перший Конгрес Українських націоналістів, де засновано Організацію українських націоналістів (ОУН), головою якої обрали Євгена Коновальця, провідником був до своєї смерти;
• 23 травня 1938 року в Роттердамі полковник Євген Коновалець був убитий за наказом Йосипа Сталіна під час спецоперації, яка була проведена НКВС СРСР. Виконавцем убивства був енкаведист Павло Судоплатов.

Архіви промовляють

У Центральному державному історичному архіві у Львові збереглись, хоч і небагато, але цінні документи, які стосуються Євгена Коновальця.

У метричних книгах можна простежити походження провідника ОУН з ХVIII століття. Це був освічений та інтелігентний рід, по лінії батька та мами були священики. Як і багато сімей у Галичині, це була змішана українсько-польська родина. Мама виховувала трьох синів у спартанському дусі, вони знали дисципліну і ця риса була притаманна Євгенові Коновальцю в його політичній та військовій діяльності.

«Зберігся актовий запис про народження і хрещення Євгена Коновальця. Є матеріали, які розповідають про його політичну діяльність, виступи, роботу, як секретаря «Просвіти». Мало хто знає, що Євген Коновалець після Першої cвітової війни, перебував у Львові на посаді секретаря «Просвіти», є документи, які ним підписані. Він закликав людей вступати до товариства і збирати кошти на діяльність.

100 років, як вирішили створити СРСР: «опонентом Сталіна була українська сторона»

100 років тому, 30 грудня 1922 року, постав Союз Радянських Соціалістичних Республік. Проте одні історики кажуть, що він був створений, а інші – що лише проголошений намір його створити, а створили його дещо пізніше. У будь-якому разі СРСР проіснував трохи менше ніж 70 років.

Історик Геннадій Єфіменко розповів проєкту Радіо Свобода «Історичній Свободі», як створювали СРСР і чому ключовою в цьому процесі є інша дата.

– Що відбулося 30 грудня 1922 року? Чому від цієї дати дехто відраховує існування СРСР, а ви так не вважаєте?

– Відраховують, бо так у підручниках із середини 1930-х років писали. Це просте незнання фактів виникло через те, що з середини 1930-х років і до кінця існування СРСР, та й після того, дата 30 грудня була закарбована сталінською пропагандою в історичній пам’яті.

– Все-таки щось та й сталося 30 грудня 1922 року.

– Звичайно, у той день відбувся І Всесоюзний з’їзд рад, на якому було вирішено, що СРСР будемо створювати.

– Цікава ситуація: Союзу ще немає, а всесоюзний з’їзд рад вже є?

– І Всеросійський з’їзд рад теж відбувся тоді, коли про владу рад ще не йшлося.

Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. Опонентом Сталіна переважно була українська сторона

Фактично рішення про створення нової федерації ухвалили на партійних форумах, перш за все на пленумі ЦК РКП(б), ще у жовтні 1922 року. Після того, як Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. І так трапилося, що опонентом Сталіна переважно була українська сторона.

Попередньо узгодили, що спочатку буде проголошено про намір створення СРСР, а потім буде робота з формування союзного договору. Але на одне із засідань наприкінці листопада 1922-го голова українського радянського уряду Раковський не приїхав. І Сталін протягнув зміну процедури. Мовляв, спочатку відбудуться з’їзди рад радянських республік, які мають увійти в СРСР, делегують повноваження на підписання договору – і підписуємо договір. І справді, республіканські з’їзди відбулися буквально через кілька днів, в тому числі Всеукраїнський з’їзд рад, і дали повноваження підписати цей договір. Але це йшло всупереч попереднім планам.

Тому 16 грудня відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому вирішили повернутися до раніше затвердженої процедури: зараз лише декларуємо намір, а вже після обговорень ухвалюємо текст договору і вводимо його в дію. І це було проговорено на попередній зустрічі 29 грудня між представниками республік перед відкриттям Всесоюзного з’їзду рад.

Сталін ніби погодився, що договір треба ще доопрацьовувати, але на самому з’їзді сказав: давайте ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР

Попервах на партійних пленумах йшлося про ухвалення конституції СРСР, яка мала складатися із декларації та договору про його створення. Проте на цьому попередньому обговоренні голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Петровський запропонував: а давайте, раз декларація у нас і так вже чудова, ухвалимо в цілому, а от договір, який треба доробляти, візьмемо за основу. На це йому Сталін заперечив: та нас же засміють, ці два документи є єдиним цілим, так не можна.

Сталін на словах ніби погодився з рішенням, що договір треба ще доопрацьовувати. Але на самому з’їзді він закінчив свою промову: і давайте ми ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР. Здавалося, все. Але слідом за Сталіним вийшов Фрунзе, який представляв радянську Україну, і сказав, що так не можна. Тобто він повернув з’їзд до раніше узгодженого рішення.

У проєкті договору було 26 статей, а у кінцевому договорі було 72 статті

Відтак І Всесоюзний з’їзд рад ухвалив Договір і Декларацію про створення СРСР в основному, як матеріали для подальшої роботи.

Щоб було зрозуміліше: у проєкті договору, який було ухвалено за основу, було 26 статей, а у кінцевому договорі, який після тривалих обговорень і суперечок затвердили і ввели в дію 6 липня 1923 року, було 72 статті.

Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу доповідає про проєкт нової радянської конституції у Кремлі. Москва, 1936 рік

– Але декларацію проголосили 30 грудня 1922 року?

– Декларація теж була проголошена в основному. Так, згодом в її тексті нічого не змінилося, вона була проголошена потім і в цілому 6 липня. Але 30 грудня і декларація і договір були ухвалені в основному, тобто для подальшої роботи!

– Даруйте, незалежність України також була по етапах: 24 серпня 1991 року проголошення Акту про незалежність, а потім 1 грудня референдум цей акт якби «освятив». Але Незалежність ми відраховуємо від 24 серпня.

– Референдум, якщо юридичними термінами, Акт ратифікував. Так от, Конституція СРСР, тобто Договір і Декларація, вступили в дію 6 липня, а ратифіковані вони були ІІ Всесоюзним з’їздом рад вже в січні 1924 року.

– Це ж у січні 1924-го, здається, Ленін помер?

– Так, одразу після смерті Леніна. Але він помер неочікувано в тому плані, що, навпаки, очікували його одужання.

– Все одно, символічно: остаточне оформлення СРСР і Ленін помирає.

– Це не оформлення, це підтвердження. Оформлення відбулося 6 липня 1923 року. До речі, Ленін номінально був головою Ради народних комісарів СРСР саме з 6 липня 1923 року. Це в усіх документах написано. До того просто не було цього РНК.

Публікація в київській газеті «Красная армія», 3 липня 1923 року
Назва «Союз Радянських Соціалістичних Республік» вперше пролунала з вуст майбутніх укапістів

– Процитую два рядки з українського перекладу гімну Радянського Союзу: «Хай квітне народами створений спільно єдиний могутній Радянський Союз».

– Назва «Союз Радянських Соціалістичних Республік» вперше пролунала з вуст майбутніх укапістів (членів Української комуністичної партії – ред.) у грудні 1919 року. Тоді це ще були УСДРП (незалежники), але вони вже задекларували намір перетворитися на Українську комуністичну партію. Так от, їхня газета «Червоний прапор» виходила з гаслом «Хай живе союз соціалістичних радянських Республік!».

Газета Української комуністичної партії «Червоний прапор», грудень 1919 року
Ленін навпроти того, що федерація має бути радянська, а не російська, написав: «ха-ха!»

На межі 1920–1921 років один із керівників радянської України Володимир Затонський написав «Тези з національного питання». Там якраз поставало одне з ключових питань: треба щось робити з відносинами між радянськими республіками, бо на словах одне, на ділі інше, а кожен ще розуміє ще по-третьому, треба якось узгодити.

І, між іншим, казав: ми за федерацію, але вона не має бути російська, а має бути радянська. Ленін навпроти того, що федерація має бути радянська, а не російська, написав: «ха-ха!». Ці сторінки якраз є в ленінському архіві. Бо ті сторінки, де він не робив поміток, викинули, а ті, де робив – зберегли.

Брошура українського більшовицького керманича Володимира Затонського «Тези з національного питання»

– А що Леніна так насмішило?

Коли Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії

– Бо в Україні ще з 1919 року говорили про намір увійти Україні в міжнародний союз республік. Боротьбисти тоді наголошували: ми ж об’єднуємо всі радянські республіки в єдиний союз. Тобто ідея, що це має бути не російська федерація, а радянська, постійно з України йшла. Але росіяни дуже тривалий час заперечували цю ідею.

Коли восени 1922 року Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії.

– Автономізувати – щоб вони стали автономіями в складі радянської Росії, а не окремими республіками?

– Так, автономіями в складі Росії. Тобто, як він казав, привести їхній формальний статус до реального. Така у нього теза була.

– Оце Путін досі плаче, що цього не зробили.

В Україні казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна

– Але ж коли в Україні почали це обговорювати, то казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна. І вже в жовтні 1922 року Ленін запропонував створити новий поверх федерації, над всіма республіками, які тоді були. А на той час Вірменія, Грузія і Азербайджан ще були об’єднані в Закавказьку соціалістичну федеративну радянську республіку.

Так от, чотири республіки – Російська, Українська, Закавказька і Білоруська – мали об’єднатися в нову федерацію. Але основне те, що вони формально рівноправні і що задеклароване право кожної республіки на вихід зі складу цього Радянського Союзу.

– Тобто у Москві тоді республіки справді мали право голосу і свою позицію відстоювали на цьому з’їзді в грудні?

– З’їзд – це суто декларативна річ була.

– Ви ж кажете, що Фрунзе вийшов і сказав: ні!

– Фрунзе виконав партійну настанову. Це Сталін пішов проти партійної настанови. Мабуть, Фрунзе тому й наважився вийти, бо відстоював раніше ухвалене партійне рішення.

Україні і Грузії таки вдалося відстояти бодай формальну рівноправність

А реально все вирішувалося в комісіях. Спочатку у 1922 році була українсько-російська комісія, яка навіть збільшила повноваження України. 10 серпня 1922 року Політбюро затвердило результати цієї комісії, а 11 серпня Сталін через підконтрольне йому Оргбюро створив нову комісію. Бачите, самі комісії по відносинах радянських республік із Росією. І ця комісія попервах взяла курс на автономізацію, але потім Україні і Грузії таки вдалося відстояти бодай формальну рівноправність.

– СРСР від початку назвали «країною рад». Але насправді ради суто декларативну роль відігравали в СРСР. Натомість дуже велику роль відігравав партійний і державний лідер. Майже кожен із них наклав свій відбиток на цю державу: великий сталінський відбиток, великий хрущовський відбиток, брежнєвський, горбачовський. Інші дуже мало керували, не встигли аж так сильно накласти.

Як би ви цей парадокс пояснили: з одного боку, «країна рад», а з іншого – вождь має вирішальне значення?

– Ще в Конституції 1936 року було закріплено, що влада-то рад, але «керівна і спрямовуюча» роль саме Компартії. Так що тут формально від 1936 року не було істотної суперечності.

До речі, попервах навіть українською переважно називали «совіти», а не «ради».

– Навіть самі більшовики називали «совіти» чи тільки їхні вороги?

– Ні, якраз самі більшовики! Коли наприкінці 1919 року ухвалили резолюцію про радянську владу України, то в Москві її переклали як резолюцію про «совітську» владу. Ідея «радянськості» – це ідея боротьбистів. Боротьбисти, які на межі 1919-1920 років вели перемовини з більшовиками України про об’єднання в одну партію, весь час у своїй риториці вживали «радянська влада». Більшовики навіть закидали їм, що вони хочуть повалити владу совітську, а встановити якусь «радянську». У стенограмі навіть йшлося про «рОдянську» владу. Натомість Полоз, один із лідерів боротьбистів, який вів перемовини, пояснював, що це просто переклад.

Офіційний переклад резолюції «Про радянську владу в Україні» з російської на українську. Бюлетень Секретаріату ЦК КП(б)У, 15 грудня 1919 року

Вагонетки – незаменимое шахтное оборудование

Вагонетки – открытые вагоны с небольшой вместимостью, которые предназначаются для транспортировки грузов и людей в подземных выработках, карьерах, на предприятиях цветной металлургии и при выполнении геологоразведочных работ. Могут приводиться в движение небольшими локомотивами, лошадьми и даже людьми.

Перемещаются вагонетки по узкоколейным путям на небольшие расстояния. К важным достоинствам вагонеток относится:

• простота конструкции;
• неприхотливость в эксплуатации;
• удобство разгрузки и загрузки;
• высокая степень ремонтнопригодности;
• долговечность;
• устойчивость;
• минимальное сопротивление движению.

История вагонеток

Возникновение и развитие вагонеток неразрывно связаны с историей железных дорог. Еще в 17 в. для перевозки тяжелых грузов в карьерах и шахтах начали использовать деревянные бруски, зарытые в землю. Оказалось, нагрузить на телегу, которую везла по таким «рельсам» лошадь, можно было гораздо больше.

В 1680г. в рудниках Ньюкасла в Англии была проложена первая дорога с деревянными направляющими лежнями. Груженные углем вагонетки двигались по ней в порт, влекомые силой гравитации, а обратно в гору поднимались при помощи лошади.

С развитием рельсовых путей совершенствовалась и конструкция вагонеток. В 19 в. появились первые пассажирские откаточные вагоны открытого типа.

Именно вагонетка сегодня считается прародительницей всех современных видов подвижного состава – трамваев, пассажирских и грузовых вагонов, локомотивов.

Конструкция вагонеток

Главным требованием при разработке конструкций грузовых вагонеток является сохранение возможно меньших размеров при определенной вместимости кузова. Грузовые вагонетки могут иметь значительные отличия конструкции в зависимости от производимых работ и перевозимых грузов. Основными узлами вагонетки являются:

• Кузов – наиболее металлоемкая часть конструкции, подверженная коррозии и деформации. Может быть глухим либо с открывающимся днищем или бортами.
• Рама – основная несущая часть, которая воспринимает нагрузку от кузова и груза.
• Колесная пара, которая представляет собой ось с двумя с двумя свободно вращающимися на ней на подшипниках качения колесами.
• Сцепка – может быть крюковой, вращающейся, автоматической.
• Буфер.

Для соединения рамы с колесной парой могу использоваться амортизаторы либо пружины. С целью снижения веса конструкции разработаны модели безрамных вагонеток.

Для изготовления кузова используется низколегированная сталь толщиной 5-6 мм либо 8-12 мм (для рудных вагонеток). Для защиты от коррозии применяют горячее цинкование или металлизацию цинком.

Основные разновидности вагонеток

Классификация вагонеток может осуществляться по нескольким признакам:

• По назначению
  • Грузовые – для перевозки угля, руды, песка.
  • Пассажирские ВЛГ.
  • Для материалов (лесовозные, для жидкостей, для доставки и намотки кабеля)
  • Специальные (пожарные, для перевозки взрывчатых веществ, подъемно-рихтовочные агрегаты).
  • ВГ — с глухим кузовом, который может быть опрокидывающимся (ВО) или неопрокидывающимся. Вмещают до 4,2 кубометров угля и до 9,5 кубометров руд. Наиболее востребованы в шахтах грузовые глухие вагонетки с неопрокидывающимся кузовом. Их ключевым достоинством является простота конструкции. К недостаткам относят необходимость использования при разгрузке специальных стационарных комплексов.
  • ВД и ВДК – с откидным днищем, которое в первом случае (ВД) состоит из двух шарнирно закрепленных частей, а во втором (ВДК)- открывается вдоль продольно закрепленной оси кузова. К важным достоинствам данного типа относят быстроту разгрузки без необходимости использования специальных механизмов, большая устойчивость, а также независимость от ориентации вагонеток относительно пункта разгрузки. Недостаток – относительно меньшая прочность по сравнению с глухими вагонетками.
  • ВБ – с откидывающимися бортами. К достоинствам данного типа относится большая площадь разгрузочного отверстия, что исключает застревание крупных кусков породы. К недостаткам – сложность конструкции, просыпь мелочи и относительно большой вес.

  В каждой стране с горнодобывающей промышленностью среди вагонеток существуют свои «лидеры» по популярности. Так, в США и Швеции предпочитают модели с донной разгрузкой, а в Германии, Польше. Франции – с боковой.

  Технические характеристики вагонеток

  Как и всякое оборудование, вагонетки имеют важные характеристики, которые принимаются во внимание при их выборе. Предприятия и шахты, в планах которых стоит покупка вагонеток, в первую очередь анализируют следующие основные параметры:

  • Вместимость кузова.
  • Ширина колесной пары.
  • Коэффициент тары (соотношение массы вагона к массе груза в нем).
  • Масса вагонетки.
  • Масса груза в кузове.
  • Устойчивость.
  • Сопротивление движению.

  Особенности эксплуатации вагонеток

  Эксплуатация вагонеток на шахтах, рудниках и карьерах должна осуществляться в соответствии с ПБ и ПТЭ. Новые вагонетки, которые поступают на шахту в обязательном порядке, снабжаются инвентарным номером, который регистрируется в специальной книге.

  Правила безопасности предусматривают обязательный ежедневный осмотр вагонеток дежурным слесарем, в ходе которого отдельные экземпляры направляются на срочный ремонт.

  Текущий ремонт следует планировать каждые 12 месяцев. В его рамках проводятся такие работы как смазывание подшипниковых узлов, реставрация деформированных кузовов, ремонт сцепок, укрепление швов кузова сваркой, наварка заплаток на места пробоин.

  Капитальный ремонт вагонеток – серьезное мероприятие, которое подразумевает замену колесных пар, буферных и сцепных устройств. При значительных деформациях кузова вагонетки списывают. По окончании ремонта вагонетка проходит строгое тестирование на предмет ходовых качеств.

  Прежде чем купить вагонетку следует тщательно проанализировать предстоящие условия эксплуатации. Не ошибиться в выборе помогут квалифицированные специалисты Тульского завода горного машиностроения, где действует налаженное производство вагонеток, отвечающих стандартам ГОСТ Р 55727-2013.