Кажан – коротка інформація
Кажани – майже легендарні істоти. Їх бояться, не люблять, про них придумують небилиці і казки. Насправді рукокрилі – дивно цікаві і зовсім не страшні тварини.
Це єдині звірі, які піднялися в повітря, як птиці. Для цього у них є крила – тонкі шкіри стие перетинки, розтягнуті між тілом, плечем, передпліччям і довгими пальцями. Втім, конкурувати з денними пернатими кажанам все ж не під силу, ось і довелося їм вибрати ніч.
До польоту в темряві рукокрилі пристосовані досконало. Складки і вирости на величезних вухах надають їх слуху чутливість до ультразвуковим сигналам. Такі сигнали вечірниця видає губами, приблизно так, як ми свистимо, а спеціальне розширення гортані підсилює їх. За відображенню звуку від предмета кажан дізнається не тільки відстань до нього, а й напрямок його руху і швидкість. Воістину, вона «бачить вухами»!
Цікаво, що під час сплячки у кажанів повністю відключається головний мозок і процеси в організмі контролюються тільки спинним і довгастим. При цьому після пробудження зникають вироблені раніше умовні рефлекси. Наприклад, якщо кажана навчили добре розпізнавати місце годівлі, то після сну вона це місце повністю забуває.
повітряний акробат
Руда вечірниця – один із самих звичайних видів рукокрилих в Росії. Вона дійсно руда, особливо навесні і влітку; до зими рівний невисокий хутро набуває більш темний, коричнево-бурий колір. Так само пофарбовані і літальні перетинки, і широкі вуха.
Крила у цій миші довгі і загострені. Вона швидко і маневренно літає, спритно хапаючи досить велику і верткий видобуток: жуків і великих нічних метеликів. Іноді, погнавшись за черговою жертвою, миша робить майже акробатичні трюки. Вона каменем падає на 30-40 м вниз, вистачає жука і швидко піднімається назад, на льоту відкушуючи тверді надкрила. За 30-40 хвилин миша цілком спроможна зжерти до 30 комах.
Руда вечірниця поселяється в старих змішаних і листяних лісах, в міських парках і садах, влаштовуючи колонії в дуплах дерев. Зазвичай разом живуть не більше 30-35 звірків, як правило самок. Самці першу половину літа тримаються поодинці, а ближче до осені утворюють невеликі «чоловічі» колонії. Зустрічаються і змішані поселення, але в основному пізньої осені або на зимівлі. Вхідний отвір дупла зазвичай кругле або трохи витягнуте, але впізнати населену «квартиру» легше за все не по формі, а по запаху. Він не дуже приємний, та й мухи, що кружляють навколо, ясно вказують на характер мешканців.
Днем кажани сплять, повиснувши вниз головою на стелі свого житла. Ближче до ночі починається пожвавлення, писк і метушня, а з заходом сонця вечорниці вилітають на полювання. Деякі особливо нетерплячі звірята можуть з’явитися в повітрі за кілька годин до заходу. Це небезпечно, адже днем їх легко може зловити пернатий хижак, наприклад яструб або невеликий сокіл. Втім, птиці досить рідко досягають успіху: вечірниця настільки швидка і маневрена, що мало кому під силу її зловити.
Після вильоту кажани активно годуються, ганяючись за здобиччю високо над кронами дерев, на узліссях і лісових галявинах. Якщо дме сильний вітер, сиро і холодно, вечорниці спускаються нижче і швидко літають над землею, а в зовсім погану погоду можуть і зовсім не залишати притулок. Як правило, за годину звірята встигають як слід насититися і повертаються «досипати» в дупло. Другий раз вони вилітають на полювання під ранок, і теж ненадовго. Втім, при похмурої погоди мишам іноді доводиться ганятися за здобиччю практично всю ніч.
Як відомо, комахи взимку не літають. Що ж робити ненажерливим мишам? Руді вечорниці вирішують цю проблему так само, як птахи, – відлітають. Під час міграцій ці маленькі звірятка долають величезні відстані: рекордна довжина їх шляху – понад 1500 км! Летять вечорниці зазвичай ночами, зі швидкістю близько 30-40 км на добу, іноді разом з птахами. Зимують вони в Криму, на Кавказі, в Центральній Європі і Середній Азії, впадаючи в сплячку в печерах, дуплах, на горищах. Навесні, в квітні-травні, вечорниці повертаються назад, причому першими завжди прилітають самки, а пізніше – самці.
У серпні-вересні у кажанів починається гон. Самці в цей час займають спеціальні осінні дупла і сидять там, співаючи «любовні серенади». Їх специфічний щебет ні в який інший час року не почуєш. Звичайно, летюча миша не соловей, але самкам подобається і така пісня. Вони прилітають до «співакові» в дупло і на час поселяються в ньому. Вечорниці полігамні: часто пісня самця приваблює відразу кілька самок.
Вагітність триває до наступного літа. Справа в тому, що сперматозоїди зберігаються в статевих шляхах самок, не втрачаючи життєздатності, кілька місяців, і лише в кінці зими починається розвиток ембріонів. Дитинчата народжуються в найзручніший для вирощування час – на початку літа. Це явище – латентна фаза вагітності – виявлено у багатьох видів ссавців, властиво воно і кажанам.
У перший час дитинчата зовсім не можуть обходитися без матері: вони навіть власну температуру підтримати не в змозі. Зате вони народжуються вже з зубами, на яких є спеціальні вигнуті всередину вершинки. Ними дитинчата міцно чіпляються за соски матері, яка всюди носить потомство з собою. Причому самка, незважаючи на такий доважок, ще й ловить здобич. Трохи пізніше дитинчата на час полювання залишаються одні, а мати годує їх, безпомилково визначаючи своїх. Ростуть малята швидко і вже в серпні дуже схожі на дорослих, тільки пофарбовані тьмяніше. Після осінньої линьки зникає і ця відмінність.
Кажани відносяться до гетеротермним тваринам. Це означає, що температура їх тіла не повністю, але все ж залежить від навколишнього середовища. Це було помічено ще в XVIII столітті італійським дослідником Спалланцани. Особливо температура тіла у вечорниць падає під час сплячки: вона лише на 1-2 градуси вище, ніж на вулиці. Усі життєві процеси при цьому протікають набагато повільніше: наприклад, серце скорочується лише 15-16 разів на хвилину, а не 400, як у періоди неспання. Під час денного сну влітку температура тіла теж знижується, але не так сильно.
Охолодження приносить вечорниць відчутну користь: воно призводить до швидкого звільнення від паразитів. Це показав своїми дослідами російський зоолог Н. І. Калабухов, який заражав кажанів збудником сонної хвороби. Безсонні тварини швидко гинули від неї, а вміщені в холодильник при невеликій плюсовій температурі видужували.
Будова тіла кажана
Е кологічна ніша – одне з фундаментальних понять в сучасній екології. В науковий обіг його ввів орнітолог Дж. Грінелл в 1917 році. Екологічна ніша – це, як казали раніше, “професія” організму в екосистемі. Іншими словами, більш сучасне визначення, це сукупність характеристик, що вказують на положення виду в екосистемі.
В будь-якій зрілій екосистемі еконіші дуже тісно упаковані. Відкрити нову нішу чи втиснутись в угруповання прибульцю зі сторони практично неможливо. Але був час, коли цілі комплекси екологічних ніш були вільними. Таким незайнятим комплексом довгий час залишались ніші нічних літаючих мисливців. Сови та дрімлюги зайняли частину цього комплексу. Але цих видів було замало – ніші залишались частково невикористаними. Ссавці теж втрутились в конкурс за місце в цих нішах, хоча їм довелось вирішити цілий ряд дуже складних проблем. По-перше, треба було навчитись літати, літати впевнено і швидко. По-друге, треба було якимось чином пристосуватися до нічної пітьми і навчитись у ній орієнтуватися.
В сі ці проблеми вдало і оригінально були вирішені рукокрилими. Вони з’явились 60-70 мільйонів років тому, коли у якихось деревніих комахоїдних ссавців сформувались літальні перетинки, схожі на ті, як й зараз є у кагуанів. Перетинки надалі еволюціонували в справжні махальні крила.Перетинку крила у рукокрилих підтримують кості чотирьох дуже довгих пальців рук. М’язи, що приводять крила в рух, складають всього 7% від маси тіла (у птахів – у двічі-тричі більше).
Д ля вирішення другої проблеми – впевненої орієнтації в темряві – кажани використали досить оригінальний механізм – ехолокацію. Більше 200 років тому італійський вчений Л. Спаланцані встановив, що кажани вільно літають в абсолютно темних приміщеннях, де сови робляться безпорадними. Та тільки в середині XX сторіччя вдалося довести, що впевнено літати в темряві, виявляти та полювати здобич летючим мишам допомагають своєрідні локатори. Вони випромінюють короткі ультразвукові імпульси тривалістю від 0,01 до 0,02 секунди, відлуння яких від предметів і здобичі потім сприймається вухами тварини. Людина не може чути цих звуків. За швидкістю повернення сигналу (луна) кажани безпомилково визначають відстань до предмета (не лише до стовбура дерева чи стіни печери, а, скажімо, до комара, що летить). За характером відбитого звукового імпульсу вони можуть точно визначити форму і розміри цього предмета. Виявивши ціль, летюча миша повністю замовкає (тому що жертва також може чути сигнали, що посилає тварина), атакує здобич, як то кажуть, наосліп, та, як правило, вдало.
В сіх кажанів, що мешкають в помірних широтах, можна поділити на дві екологічні групи: перелітні та осілі. Перші двічі на рік здійснюють дальні міграції. Осілі рукокрилі не роблять довгих перельотів, а зимують на горищах, в підземеллях, в теплих підвалах, покинутих бетонних приміщеннях, щілинах кілець колодязів та в інших затишних місцях. Восени у кажанів, так само як у птахів, відбувається накопичення жирових речовин. Однак, на відміну від птахів, у яких жир відкладається або під шкірою, або в черевній порожнині у вигляді потужних жирових прошарків, у кажанів він резервується в області лопаток у вигляді великих жирових подушок. Накопичення резервного жиру свідчить про готовність організму до міграції чи майбутньої зимівлі. Один з перших проявів зимової сплячки у рукокрилих – повне припинення живлення і зникнення харчових рефлексів. Одночасно сильно сповільнюється дихання (5-6 вдохів на хвилину, інколи пауза між вдихами розтягується до 15 хвилин). Ритм серцевих скорочень також сповільнюється, пульс падає до 8 ударів серця на хвилину, тоді як у активних тварин під навантаженням він може досягати 420 скорочень на хвилину. Падає і температура тіла, вона лише на кілька градусів перевищує температуру повітря. Так, у рудої вечірниці в активному стані температура тіла досягає 38 о C, а в сплячці опускається до 0,1 о C. Здатність переходити в стан заціпеніння (анабіоз) – біологічно доцільне захисне пристосування, що дає кажанам можливість переживати безкормний період. Здатність впадати у сплячку виробилась у них в зв’язку з життям в холодному кліматі.
К ажани – група високо спеціалізованих тварин, через що вони обмежені у виборі місць існування і дуже чутливі до різких змін середовища, особливо таких, що пов’язані з дією антропогенних факторів – забруднення, знищення місць існування, турбування, погіршення кормової бази, тощо. Більшість летючих мишей фауни України – рідкісні та зникаючі види, що охороняються законом. Майже половина з них (12 з 26, що є у фауні країни), занесені до Червоної книги України. Практично у повному складі європейські види кажанів внесені в бернські списки тварин під охороною. Третина видів нашої фауни кажанів внесена в Червону книгу європейських хребетних.
Про автора