Поп, священник и батюшка в православии — одно и то же или нет?

Вопросы внешнего благочестивого обихода часто волнуют прихожан многих храмов. Как правильно обращаться к священнослужителям, как отличать их друг от друга, что говорить при встрече? Эти, казалось бы, мелочи могут смутить неподготовленного человека, заставить его волноваться. Попробуем разобраться, существует ли разница в понятиях «батюшка», «поп» и «священник»?

Что означают названия служителей церкви

В церковной среде можно услышать самые разные обращения к служителям храма. Главное действующее лицо любого богослужения — это священник. Это человек, которых находится в алтаре и совершает все чинопоследование службы.

О правилах поведения в храме:

Слово «священник» в богослужебном смысле соответствует синониму «иерей». Только рукоположенные иереи имеют право совершать Таинства церкви, согласно определенному чину. В официальных документах православной церкви также употребляется слово «священник» для обозначения того или иного иерея.

Среди мирян и простых прихожан храмов часто можно услышать обращение «батюшка» по отношению к тому или иному иерею. Это обиходное, более простое значение, оно указывает на отношения к прихожанам как к духовным детям.

Если открыть Библию, а именно Деяния или Послания апостолов, то мы увидим, что очень часто к народу они использовали обращение «Дети мои». Еще с Библейский времен любовь апостолов к своим ученикам и уверовавшему народу была сравнима с отцовской любовью. Также и сейчас — прихожане храмов получают наставления от своих священников в духе отцовской любви, поэтому в обиход и вошло такое слово, как «батюшка».

Чем отличается поп от священника

Что же касается понятия «поп», то в современной церковной практике оно имеет некоторую пренебрежительную и даже оскорбительную окраску. Сейчас попами не принято называть священство, а если и называют, то больше в негативном ключе.

Интересно! В годы советской власти, когда были сильные притеснения церкви, попами называли всех подряд церковнослужителей. Именно тогда это слово приобрело особое негативное значение, сравнимое с врагом народа.

Но еще в середине XVIII века термин «поп» был общеупотребимым и не носил никакого нехорошего смысла. Попами называли в основном только мирских иереев, а не монашествующих. Относят это слово к новогреческому языку, где есть термин «папас». Отсюда пошло и название католического священника «папа». Производным является и термин «попадья» — это жена мирского священника. Особенно часто попами называют пресвитеров среди русской братии на горе Афон.

Читайте об известных православных священниках:

Для того, чтобы не попасть в неловкое положение, стоит помнить, что сейчас термин «поп» практически вышел из словарного обихода верующих. Обращаясь к священнику, можно сказать «Отец Владимир», или просто «Батюшка». К супруге иерея принято обращаться с приставкой «Матушка».

Для верующего человека не играет особой роли, какими словами он обращается к священнослужителю. Однако традиции и практика церковной жизни вырабатывают определенные формы общения, которые желательно знать.

✅Чим відрізняються баптисти від православних

З усіх протестантських течій на території Східної Європи, яка споконвіку була православною, найбільшого поширення набув баптизм.

Як і православні, баптисти вважають себе послідовниками віри Христа.

І одні, і інші стверджують, що саме їхня віра істинна.

Хто такі баптисти і православні

Баптисти – послідовники баптизму, одного з напрямків протестантського віровчення.

Православні – віруючі християни, що належать до церкви східного обряду (Православної).

У чому ж різниця між баптистами і православними?

Єдиним і абсолютним джерелом християнського вчення баптисти вважають Святе Письмо. А ось Священне Передання відкидається ними як людський вимисел. Тлумачити Старий і Новий Завіт кожен віруючий має право сам, так, як він це розуміє. Для православних вчення Священного Передання і Священного Писання єдине і нерозривне, за словом Апостола:

“Братія, тримайтеся передань, яких ви навчились словом, чи нашим посланням”.

Хто цурається Передання, відкидає апостолів, Христа і послав Його батька. Тлумачити священні тексти сама людина не має права. Тлумачення богонатхненні, тобто, написані святими отцями за намовою Святого Духа.

Православні вважають, що спасіння досягається особистим моральним подвигом. Гарантованого порятунку бути не може, оскільки людина постійно втрачає цей дар за гріхами своїми.

Беручи участь в таїнствах Церкви, проводячи благочестиве життя, виконуючи Заповіді Божі, людина очищає душу і наближає власний порятунок. Баптисти стверджують, що порятунок вже скоєно на Голгофі. Для порятунку нічого, крім віри, не потрібно і не має значення, наскільки праведно живе людина.

Баптисти люблять підкреслити свою духовність і релігійність, на відміну від православних, для яких віра – поняття сокровенне.

Баптисти приймають хрещення після 18 років, і не допускають хрестити дітей. В силу свого віку, вважають вони, дитина не може дати обіцянку бути вірним Богові. Крім цього, діти не мають гріха і, померши, відразу йдуть в рай. Православні хрестять навіть немовлят.

При цьому вони слідують Христовій заповіді про те, що якщо хто не народиться від води і Духа, не зможе успадкувати життя вічне. Іншими словами, в Царство Небесне не ввійде ніщо нечисте. Адже кожна людина грішна від народження і смертна в будь-якому віці, в тому числі і дитячому. Тому з апостольських часів існує традиція хрестити немовлят.

Баптисти відкидають ікони та інші знаки християнського значення. Саме так розуміють вони заповідь про те, щоб не створити собі кумира. Ікони вони іменують ідолами. Православні через образ, зображений на іконі, поклоняються і восходять до Першообразу. Зі Святого Передання випливає, що Христос, слідуючи прохання Ананії, доклав плат до свого обличчя і на полотні відбився Його Лик.

Баптисти відкидають хрест і вважають його всього лише знаряддям ганебної смерті. Для православних це – найбільша святиня за словом апостола Павла:

“Нічим не хвалюся, хіба тільки Хрестом Господнім”.

Баптисти заперечують Велич Пресвятої Богородиці, вважаючи її всього лише цілковитою жінкою. Вони також упевнені, що порятунок людини не може відбуватися за молитвами святих. Православні віддають Заступниці роду людської честі. Святі для православних християн – ходатаї перед Богом у справі спасіння людини.

Баптисти не визнають священства, як такого. Всякий увіруваний, на їх думку, вже є священик. Здійснювати богослужіння у відсутності спеціально поставленого пресвітера може будь-який член громади. Для православних таїнство священства є один з інститутів Церкви. Служити Літургію може виключно священик.

У баптистів немає спеціальної форми організації богослужіння.

За бажанням пресвітера читаються ті чи інші тексти зі Святого Письма і співаються пісні. Служба йде світською мовою. Моляться баптисти своїми словами. У православних чин Літургії був встановлений ще в апостольські часи. Служиться Літургія церковно-слов’янською мовою. Молитви православних складені святими отцями церкви і вважаються богонатхненним.

У баптистів одноразове занурення при хрещенні, у православних – триразове.

У баптистів немає спеціального чину поховання. Вони не моляться за покійних і не приймають вчення про існування душі після смерті до Другого пришестя Христа. Під час поховання вони співають пісні, в яких більше радості, ніж властивої такої події печалі.

Людина померла і потрапила до раю. Православні відспівують померлих і багато моляться за них. У православ’ї існує вчення про посмертні митарства душі. Саме поховання – подія сумна, адже ніколи не вистачить життя, щоб до кінця очистити свою душу.

Відмінність баптистів від православних полягає в наступному:

• Баптисти визнають тільки Святе Письмо і відкидають Священне Передання. Для православних нерозривні і авторитетні обидві ці духовні святині;
• Баптисти вважають, що для порятунку досить однієї віри. Православні досягають порятунку особистим моральним подвигом;
• Баптисти хрестяться тільки у свідомому віці. Православні хрестять навіть немовлят;
• Баптисти відкидають ікони, хрест і інші знаки християнського значення. Для православних це абсолютна цінність;
• Баптисти заперечують небесну святість Пресвятої Богородиці та не визнають святих. Для православних Богородиця і святі – захисники і ходатаї перед Богом;
• Баптисти не визнають священства. У православних служби і таїнства можуть здійснювати тільки особи духовного сану;
• У баптистів немає особливої форми організації богослужіння. Моляться баптисти своїми словами. Православні служать Літургію, яка має чітке чергування;
• При хрещенні баптисти занурюють людину у воду один раз, православні – тричі;
• Баптисти не відспівують покійних, вони відкидають вчення про посмертні митарства душі. У православних є спеціальний чин відспівування і особливі молитви за померлих.

«Наша Парафія»

У творі видатного українського майстра слова І. Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки» крізь переливи тонкого гумору виразно звучать нотки гіркого болю за скривджену насильницьким зросійщенням українську землю, занепад її культури, руйнацію освіти, нівечення найкращих духовних традицій. Особливо виразно цю тему розгорнуто в повісті «Хмари». Прочитайте, хто хоче зрозуміти, що відбувалося з Україною під кормигою «старшого брата» й удосвідчитися, що не без гіркоти й сарказму було обрано в назву твору тих «батюшок» і «матушок». Ці слова є типовими для російської мови.

Українській мові не властиві суфікси -ушк, -юшк, на відміну від російської, де ці суфікси характерні: девушка, деревушка, краюшка, Олюшка. В українській мові -ушк-, -юшк- є лише в коренях слів (наприклад: подушка, юшка тощо), але в суфіксах — ніколи!

Слово «матушка» — це не термін, а бездумна калька, якою підміняють таке саме за значенням, але рідне слово «матінка». А от щодо «батюшки» — аналога цьому слову в українській мові немає. Можливо, це пов’язано зі своєрідністю саме нашого народу: вочевидь нашим побожним предкам було непритаманне пестливе звернення до священика — і це теж варто шанувати нащадкам. З пошаною слід вдуматися у такі питомі, збережені багатьма нашими класиками українські найменування священика як «панотець», «отець» (згадаймо, як описує Нечуй-Левицький вибори священика в селі на Черкащині у 20-х роках ХІХ ст.: «Волимо Харитона! Харитін нехай буде в нас за панотця!» — так називав священика народ у самому серці України). Це ніби ланцюжок відтворення священнослужителем подоби Отця Небесного: Отець — Святі Отці — чесні отці: згори донизу проливається це благодатне Отцівське благословення, із древності — у сьогодення.

На жаль, переважна більшість сучасних українських (україномовних) священиків міцно тримається запозичених «батюшок і матушок», і чи не хоче, чи не має сили позбутися цих нав’язаних нам слів… Пригадую бувальщину, як дочка питала матір: «Чому ви, мамо, говорите замість „світло“ „свєт“?» І старенька відповіла: «Світло, доню, це те, що від свічки, від сонця, а від лампочки — свєт».

Чи позбудемося ми колись отого «свєту» і тих «батюшок», чи звичка до чужого переважить пошану до свого. Хто інший, крім нас, захищатиме ті мовні скарби, які ціною життя зберігали наші батьки?

Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла
[email protected]

Опубліковано: 22.01.2009; востаннє змінено: 06.08.2010.