Тактика допиту підозрюваних і обвинувачених

Допит обвинуваченого має виняткове значення для одержання цінної доказової інформації про подію, яка розслідується, від її безпосереднього учасника та про характер і ступінь його вини або для встановлення непричетності допитуваного до цієї події, що не менш важливо. Крім того, треба зважити й на те, що допит обвинуваченого є засобом його захисту від пред’явленого обвинувачення.

Кожному допиту має передувати ретельна підготовка до нього. Перш за все слідчий повинен визначити коло обставин, які треба з’ясувати і стосовно яких необхідно одержати показання. Предмет допиту повинен мати і спеціальні характеристики (транспортна пригода, хабарництво, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). Окремі питання, що вирішуватимуться під час допиту, можуть потребувати ознайомлення із спеціальною літературою, деякими технологічними процесами, порядком обігу документів на підприємстві чи в установі та в системі пов’язаних підприємств і установ, системою і станом обліку й звітності тощо. Готуючись до допиту в цьому напрямі, слідчий може скористатися допомогою відповідних спеціалістів.

Дуже важливим елементом підготовки є вивчення особи обвинуваченого (підозрюваного), від чого певною мірою залежить тактика допиту. Дані про особу обвинуваченого стосуються його освіченості, суспільної та трудової діяльності, поведінки в побуті, відносин з іншими особами, які беруть участь у справі (свідками, потерпілими), а також його психофізіологічних властивостей і рис характеру. Всі ці та інші дані дозволяють досить точно визначити тактику допиту, теми спілкування, передбачити вплив певних рис допитуваного на хід і результати допиту.

Дані про особу обвинуваченого отримуються з матеріалів справи, оперативних джерел, шляхом безпосереднього спостереження, попередньої бесіди, узагальнення незалежних характеристик, аналізу продуктів діяльності.

Важливе місце в організації допиту належить вибору моменту та місця його проведення. Крім випадків, коли момент допиту визначається законом (затриманого або заарештованого підозрюваного необхідно допитати протягом 24 годин з моменту затримання або арешту, а обвинуваченого – негайно після пред’явлення йому обвинувачення), допит, на розсуд слідчого, проводиться залежно від обраної послідовності допиту тих чи інших осіб, необхідності збереження таємниці слідства, психічного стану допитуваного, його готовності до спілкування.

Питання про місце допиту вирішується слідчим залежно від ситуації, крім безальтернативного місця допиту ув’язнених осіб – в установі, де перебуває ув’язнений. У всіх випадках місце допиту має бути зручним для цієї дії, сприяти встановленню психологічного контакту, забезпечувати збереження слідчої таємниці. Треба звернути увагу на стан приміщення, розташування меблів, порядок на письмовому столі, присутність інших людей (їх не повинно бути), навіть на температуру повітря в приміщенні.

Слідчий викликає обвинуваченого (підозрюваного), який не перебуває під вартою, повісткою, телеграмою, телефоном, але ні в якому разі через засоби масової інформації. Обраний спосіб повинен забезпечувати проведення допиту в призначений час і в потрібному місці, а також збереження в таємниці самого факту проведення допиту від інших осіб.

Для одержання якісних результатів допиту необхідним є належне його забезпечення технічними засобами, а саме: бланками допиту, чистим папером, письмовим приладдям, магнітофоном. В окремих випадках може виникнути потреба у стенографуванні допиту, а отже -у виклику стенографістки, забезпеченні відповідних умов для стенографування і попередженні її про відповідальність за неправильну фіксацію допиту і за розголошення таємниці слідства.

Готуючись до допиту, слідчий повинен уважно ознайомитись з наявними доказами, котрі обґрунтовують формулу обвинувачення, окремі положення якої чи вся вона в цілому, очевидно, так чи інакше будуть оспорюватись обвинуваченим. Це можуть бути протоколи огляду місця події та речових доказів, показання свідків та інших обвинувачених, висновки експертів, особливо ті з них, які засвідчують перебування допитуваного на місці події або викривають його у вчиненні тих чи інших дій.

Допит обвинуваченого починається відразу ж після оголошення постанови про притягнення його як обвинуваченого із запитання, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого слідує вільна розповідь обвинуваченого по суті оголошеної постанови. Обвинувачений на поставлене запитання може відредагувати трояко: визнати себе винним повністю, визнати себе винним частково, не визнати себе винним.

Вільну розповідь обвинуваченого не варто пускати на самоплив. Можна запропонувати допитуваному викласти подію, про яку він хоче розповісти, у хронологічному порядку в процесі її розгортання – напередодні розслідуваної події, ЇЇ початок, перебіг і настання злочинного результату – та щодо наступних дій обвинуваченого. В окремих випадках, залежно від ситуації, доцільно спрямувати вільну розповідь на окремі епізоди, причини виникнення тих чи інших фактів, на логічний аналіз певних дій та їх наслідків. Нарешті, буває корисним зосередити увагу на певному факті, який, на думку слідчого, найдоцільніше висвітлити на початку допиту, а потім завести мову про інші факти, котрі певним чином доповнюватимуть й уточнюватимуть інформацію про основний факт.

Допит обвинуваченого, який повністю визнає себе винним, відбувається у достатньо спокійній обстановці, позбавлений зовнішніх конфліктів, і обвинувачений, як правило, дає розгорнуті показання щодо всіх обставин, які підлягають доказуванню у справі. Проводячи допит, слідчий одержує детальні дані не лише про злочин, а й про мотиви його вчинення, підготовку, обставини, що сприяли його здійсненню, способи приховання слідів злочину тощо. Усе це дозволяє швидко, всебічно і повно розслідувати справу і передати її до суду.

Але за такої ситуації слід завжди пам’ятати, що у випадках визнання обвинуваченим своєї вини нерідко трапляються самообмови з різноманітних мотивів або спроби приховати від слідства чи применшити провину когось із співучасників. Тому під час допиту треба ретельно вивчати мотиви зізнання і не сприймати на віру без прискіпливого аналізу будь-які свідчення обвинуваченого.

Допит обвинуваченого, який визнає вину частково, відрізняється від описаного вище тим, що, поряд з правдивими, він у межах одного допиту дає неправдиві показання, а отже, слідчому доводиться застосовувати тактичні прийоми, спрямовані на викриття брехні, про що йтиметься у наступному параграфі. Однак не можна виключати й таку ситуацію, коли обвинувачений дійсно вчинив лише частину з інкримінованих йому діянь, а в інших, участь у яких він заперечує, він є невинуватим. Можливість такої ситуації слідчий завжди повинен враховувати і перевіряти її з усією ретельністю під час детального допиту з аналізом інших доказів у справі.

Обвинувачений може не зізнаватися у вчиненні інкримінованого йому злочину в двох випадках: коли він дійсно невинуватий і обвинувачення його є помилковим через фатальний збіг обставин чи упередженість розслідування або коли він сподівається уникнути засудження через недосконалість, на його думку, доказової бази обвинувачення. Оскільки на початку допиту слідчий має бути впевнений у винуватості допитуваного, він повинен тактично спрямовувати допит на викриття злочинних дій (бездіяльності) обвинуваченого. Тактика допиту, спрямованого на спростування брехні обвинуваченого, розглядається у наступному параграфі. Уміле оперування тактико-психологічними прийомами допиту, разом з аналізом інших доказів у справі, дозволяє неспростовно довести винуватість зло в мисника, успішно завершити справу розслідуванням і передати її до суду.

Ретельний допит із застосуванням науково обґрунтованих, психологічно ефективних прийомів може викликати у слідчого сумніви у винуватості допитуваного і необхідність ще раз проаналізувати зібрані докази обвинувачення та провести додаткові слідчі дії. У результаті може виявитися непричетність обвинуваченого до інкримінованого йому злочину або зовсім інша його роль у розслідуваній події. У такому разі слідчий зобов’язаний на підставі встановлених нових фактів або закрити справу за відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину, або пред’явити нове обвинувачення, скасувавши попереднє.

Допит обвинуваченого (підозрюваного) може наштовхнутись на Його відмову від дачі показань. Закон не зобов’язує обвинуваченого (і не повинен зобов’язувати) давати показання і не забороняє йому давати неправдиві показання. Відмова обвинуваченого є дуже небажаною ситуацією, оскільки відсутність цих показань, які, в принципі, є незамінними, негативно відбивається на ході розслідування, не дозволяє швидко встановити нові джерела доказів і перевірити інформацію, яка в них міститься. Тому слідчому необхідно вжити всіх законних заходів, щоб подолати відмову. Для цього використовуються тактичні прийоми спілкування з обвинуваченим, які спрямовані на:

• – переконання обвинуваченого в хибності зайнятої ним позиції, яка зрештою йому ж і шкодить, оскільки обмежує його можливості щодо захисту своїх інтересів;
• – повідомлення про показання співучасників взагалі і такі, що викривають обвинуваченого (лише у випадку, якщо такі показання є в дійсності);
• – використання суперечностей інтересів співучасників;
• – звернення до моральних цінностей, які може мати обвинувачений.

Допит підозрюваного в тактичному плані має деякі особливості, котрі пояснюються тим, що, особливо при першому його допиті, у слідчого про особу допитуваного ще немає достатніх даних і в його розпорядженні немає такої кількості перевірених доказів, як при допиті обвинуваченого. Водночас, на боці слідчого під час першого допиту підозрюваного діє дуже ефективний фактор раптовості, оскільки допитуваний ще не знає, які докази є в розпорядженні слідчого, і тому він ще не встиг сформувати лінію свого захисту та контрдоводи.

Тактика допиту обвинуваченого і підозрюваного

У кримінальному процесі обвинувачений і підозрюваний займають особливе положення. За законом вони не зобов’язані давати свідчення. Слідчий повинен переконати обвинуваченого (підозрюваного) в тому, що правдиві свідчення не погіршують його становище що щире розкаяння і активне сприяння у розкритті злочину відповідно до закону пом’якшують його відповідальність і є активною формою його захисту, що справжні обставини справи все одно будуть встановлені, а заперечування, брехня безглузді і лише погіршать його положення (п. “і” ч. 1 ст. 61, ст. 64 КК). У залежності від конкретної ситуації, що склалася у кримінальній справі, і особистості допитуваного слідчий повинен оптимально використовувати й інші гуманні положення, що містяться в законі. Результативність допиту обвинуваченого (підозрюваного) залежить від професійних якостей, знань, досвіду слідчого. Навіть у разі виникнення конфліктної ситуації треба насамперед вжити заходів щодо встановлення психологічного контакту з допитуваним, а потім використовувати інші, найбільш ефективні тактичні прийоми, відповідні конкретній обстановці і особистості обвинуваченого (підозрюваного).

Показання обвинуваченого (підозрюваного) є звичайними доказами у справі, вони перевіряються і оцінюються в сукупності з усіма матеріалами справи. Однак з показань обвинуваченого (підозрюваного) можна отримати фактичні дані, які з інших джерел нерідко отримати неможливо. Цим учасникам судочинства краще, ніж будь-кому іншому, відомі обставини скоєння злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після пред’явлення йому обвинувачення, а підозрюваного – не пізніше 24 годин з моменту його фактичного затримання (ч. 2 ст. 46 КПК). Показання обвинуваченого (підозрюваного) є не тільки джерелом доказів, а й засобом захисту, він не несе кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань. Допит цих осіб проводиться за участю захисника.

У процесі допиту обвинуваченого і підозрюваного застосовуються загальні положення тактики допиту, розглянуті раніше, а також специфічні тактичні прийоми. Застосування слідчим тих чи інших тактичних прийомів під час допиту обвинуваченого і підозрюваного залежить від займаної ними позиції і сформованої слідчої ситуації. У зв’язку з тим, що вони нерідко займають негативну позицію, заперечують свою провину, в процесі допиту виникають конфліктні ситуації, коли обвинувачені дають свідчення повністю помилкові, частково помилкові або ж взагалі відмовляються від дачі показань.

У разі коли підозрюваний повністю підтверджує правильність виниклого відносно нього підозри, а обвинувачений визнає себе повністю винним у пред’явленому обвинуваченні, на допиті виникають безконфліктні ситуації. Тактичні прийоми в даному випадку повинні бути спрямовані на те, щоб отримати достатньо повні і точні свідчення. Проте слід мати на увазі, що допит і в цій сприятливій ситуації повинен проводитися настільки ж ретельно і детально, як і при запереченні допитуваними своєї провини. Важливо не саме визнання, а відомості про факти, обставини, відповідних дійсності. Визнання не повинно дезорієнтувати слідчого і знижувати його активність в пошуку доказів.

Деякі зовні безконфліктні ситуації насправді є уявно-безконфліктними. Підозрюваний і обвинувачений створюють подібну ситуацію з метою обдурити слідчого, з тим щоб він втратив пильність і знизив тактичну активність, не шукав об’єктивні докази, що підтверджують їх свідчення, від яких вони в судовому засіданні мають намір відмовитися. Крім того, уявно-безконфліктна ситуація дає можливість обвинуваченим (підозрюваним) приховати ще не відомі слідству епізоди і спільників злочинних діянь, оскільки багато слідчі і оперативні працівники обмежуються досягнутим і завершують розслідування.

Під час допиту обвинуваченого повинні бути отримані свідчення по кожному пункту пред’явленого обвинувачення. Йому можуть бути задані питання, що стосуються справи або його особистості. З метою перевірки показань доцільно задавати контрольні питання.

Обвинувачений (підозрюваний) і захисник мають право заявляти клопотання, подавати докази. Не слід розкривати перед захисником і допитуваним дані попереднього слідства, розголошення яких є небажаним і може завдати шкоди розслідуванню.

При виникненні конфліктної ситуації всі відомості, які повідомляє допитуваний, повинні бути детально записані в протоколі. У цій ситуації особливо ефективна питально-відповідна форма допиту. З метою отримання правдивих показань можуть бути використані прийоми емоційного впливу, а також такі тактичні прийоми, як: створення враження про підвищену обізнаності слідчого щодо відбулося події; спонукання до каяття; роз’яснення позитивних наслідків щиросердного визнання провини; звернення до позитивних якостей особистості допитуваного; пред’явлення доказів, що викривають його у вчиненні злочину (порядок пред’явлення доказів слідчий обирає виходячи з обстановки і поведінки обвинуваченого) та ін.

У процесі доказування, в тому числі і в ході допиту, можуть бути використані результати оперативно-розшукової діяльності відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Закону про ОРД. Використання результатів оперативно-розшукової діяльності, якщо вони не відповідають вимогам, які висуваються до доказів кримінально-процесуальним законом (ст. 89 КПК), категорично заборонені. Тому слідчий повинен уміло трансформувати отримані ним оперативні дані в процесуальні докази. Допит обвинувачених (підозрюваних) в цьому відношенні надає слідчому великі можливості, оскільки майстерно маневруючи оперативною інформацією, він отримує необхідні свідчення від допитуваних, які набувають статусу доказів і одночасно розширюють тактичні можливості слідства з пошуку нових доказів, що підтверджують (спростовують) встановлені обставини справи, які виявлятимуть замасковані епізоди злочинів і ще невідомих спільників.

У процесі допиту слідчий повинен вжити заходів до того, щоб конспіративні джерела оперативно-розшукової інформації не були розкриті. Тому перед допитом обвинуваченого (підозрюваного) він прагне допитати осіб, про яких є інформація в оперативних документах (довідках, повідомленнях і т.д.), і отримати від них необхідні свідчення.

Треба пояснити обвинуваченому, що відмовляється віддачі показань, що відмова від дачі показань не є перешкодою до продовження розслідування, що він тим самим позбавляє себе можливості захищатися від пред’явленого обвинувачення. Якщо обвинувачений називає мотиви, то їх потрібно вказати в протоколі.

У тактиці допиту обвинуваченого і підозрюваного багато спільного. При їх допиті, як правило, виникають одні й ті ж конфліктні і безконфліктні ситуації. Для викриття вказаних осіб у брехні зазвичай застосовуються одні й ті ж прийоми. Основна відмінність в тактиці допиту обумовлено їх різним процесуальним становищем і тим, що стосовно підозрюваного, як правило, є менше доказів. Ці обставини визначають переважно розвідувальний характер допиту підозрюваного, в той час як допит обвинуваченого, якщо він проводиться в конфліктній ситуації, носить переважно наступальний характер.

Відповідно до закону підозрюваному оголошується, у вчиненні якого злочину він підозрюється. На відміну від постанови про пред’явлення обвинувачення формулювання підозри може носити загальний характер. Слідчий не зобов’язаний детально повідомляти підозрюваному про характер вчиненого злочину, і це дозволяє більш вільно маневрувати наявної інформацією, в тому числі і оперативної, а також задавати питання розвідувального характеру.

Більшість тактичних прийомів однаковою мірою застосовні для допиту як обвинуваченого, так і підозрюваного. Разом з тим тактика допиту підозрюваного має і ряд особливостей. Під час допиту підозрюваного завжди слід пам’ятати, що підозра його у скоєнні злочину може виявитися помилковим, що іноді сам факт затримання може зломити його волю і підозрюваний може обмовити себе.

Якщо підозрюваний і обвинувачений дають неправдиві свідчення, то в процесі допиту виникають конфліктні ситуації, при яких необхідно застосовувати тактичні прийоми і подавати докази, що викривають їх у брехні. Однак підозрюваному слід пред’являти тільки такі докази, які достатні для підтвердження підозри у скоєному ним злочині. Інші докази, які відносяться до обставин, що розширює обсяг підозри, на даному етапі краще не пред’являти, з тим щоб полегшити встановлення психологічного контакту, не дозволити підозрюваному замкнутися, піти в себе.

На першому допиті слід утриматися від пред’явлення підозрюваному таких важливих доказів, фактів, які можуть бути використані ним і його захисником в цілях створення алібі, фальсифікації або розголошені в засобах масової інформації або іншим способом.

Основні тактико-психологічні прийоми допиту підозрюваних і звинувачених в конфліктних ситуаціях можна коротко викласти в наступному переліку:

• 1. Інформаційною основою тактики допиту в конфліктних ситуаціях є проникнення слідчого в плани і наміри протилежної сторони. Хоча в багатьох випадках висновки слідчого носять гаданий характер, їх імовірність досить висока, оскільки крім офіційної та оперативної інформації вони базуються на так званій методикою рефлексивних міркувань.
• 2. Для успішного подолання конфліктних ситуацій існує ціла система тактичних прийомів:
• 2.1) тактичні прийоми, спрямовані на створення у конфліктуючого суб’єкта подання про більшої поінформованості слідчого. Метою таких прийомів є створення бажаного для слідчого враження про більшу силу і більш значному обсязі наявних у його розпорядженні доказів, що переконує конфліктуючого суб’єкта у безперспективності своєї позиції;
• 2.2) створення помилкового враження про меншу, ніж насправді поінформованості слідчого. Цей прийом формує у допитуваного впевненість у невразливості своєї негативної позиції, що багаторазово збільшує доказову силу навіть не дуже сильних і розрізнених доказів при раптовому їх пред’явленні. У психології допитуваного відбувається різкий перехід від позиції переможця до позиції переможеного, ослаблення його захисних позицій, і він сам прагне обрати безконфліктне поведінку;
• 2.3) раптовість проведення тактичних прийомів. Фактор раптовості багаторазово підсилює психологічний вплив пропонованих доказів. Тактика раптовості стимулює можливість неконтрольованого “проговорився”, в 5-7 разів знижує здатність конфліктуючої сторони до орієнтації;
• 2.4) передача непрямої інформації, що діє в обхід негативної установки на замовчування або дачу помилкових свідчень. В силу складних асоціативних відносин це призводить до раптового “проговорився”;
• 2.5) метод “непрямого допиту”, який відрізняється від наведеного вище прийому. Суть методу “непрямого допиту” полягає у виборі слідчим допоміжного (проміжного) факту, який знаходиться за процесуальними рамками предмета доказування і в силового не захищається допитуваним, оскільки він не надає йому значення. Однак встановивши цю обставину (факт), в ході застосування методу непрямого допиту слідчий отримує можливість безпосередньо виявити його інформаційно-доказову зв’язок з ретельно прихованим обставиною, підлягає доведенню, часто їм є винність особи. Метод непрямого допиту схематично можна представити таким чином (рис. 19.1).

Рис. 19.1. Метод непрямого допиту

Вибравши “незахищений” проміжний факт, слідчий після відволікаючих питань раптово задає допитуваному непрямий питання, що стосується цього проміжного факту. Але відповідь на дане питання дозволяє вже не побічно, а безпосередньо встановити винність особи у вчиненні злочину або ж інші шукані обставини;

• 2.6) використання в ході допиту реально існуючих (“зовнішніх”) протиріч між конфліктуючими зі слідчим суб’єктами. При цьому неприпустимо штучне створення протиріч (розпалювання конфлікту). Це протиріччя фіксується в показаннях зазначених осіб, що і використовує слідчий;
• 2.7) використання внутрішніх суперечностей у показаннях одного і того ж особи. Навіть невеликі, незначні суперечності можуть повністю зруйнувати негативну позицію допитуваного;
• 2.8) створення для конфліктуючого суб’єкта високоймовірною моделі реальної поведінки спільників, щоб з урахуванням особистісних якостей і ступеня тяжкості скоєного переконати його першим зайняти позитивну позицію і дати правдиві показання;
• 2.9) маневрування ймовірнісної інформацією без її деталізації, що при комплексному застосуванні з наявними у справі доказами підсилює психологічне та тактичне вплив питань, які ставляться слідчим.
• 3. Пред’явлення наявних доказів – основне і самостійний напрям тактики допиту, яке реалізується такими прийомами:
• 3.1) пред’явлення доказів у їх сукупності, коли допитуваний ставиться перед необхідністю пояснити свою позицію під сильним впливом цілого комплексу взаємопов’язаних доказів, що відносяться до конкретного епізоду злочинів або ж до одноепізодному кримінальній справі;
• 3.2) пред’явлення доказів “з наростаючою силою”, коли негативна позиція і воля конфліктуючого суб’єкта до опору поступово розхитуються і останнє з пред’явлених доказів представляється йому незаперечним;
• 3.3) першочергове пред’явлення “вирішального” докази, що призводить допитуваного в стан розгубленості, невпевненості і при раптовому пред’явленні більш “слабких” доказів значно посилює їх емоційний вплив.

Слід підкреслити, що багато хто з перерахованих тактичних прийомів можуть бути використані і при допиті свідків, що займають конфліктну позицію.