§ 22. Індія і Пакистан у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

Індуїстів і мусульман в Індії представляли, відповідно, дві партії — Індійський національний конгрес (ІНК) на чолі з Джавахарлалом Неру і Мусульманська ліга, очолювана Мухаммедом Алі Джинною. Непримиренні позиції щодо майбутнього країни призвели у 1947 р. до збройного зіткнення між індуїстами і мусульманами.

. Пакистан став незалежним.

24 канал, 13.08.2014 р.

За цих умов парламент Великої Британії ухвалив «Акт про незалежність Індії» (набув чинності 15 серпня 1947 р.), що передбачав розділ колишньої колонії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан. Проте кордони між двома новими державами були проведені без урахування національних та історичних особливостей, що призвело до тривалого індо-пакистанського конфлікту. Крім цього, Пакистан складався з двох частин — західної та східної, між якими було 1600 км території Індії.

1.2. Проблеми Пенджабу і Кашміру

На цьому ґрунті посилилися релігійні розбіжності, що спричинили збройні зіткнення в Пенджабі, дорогами якого в протилежних напрямках рухалися одночасно сотні тисяч біженців. Це була безпрецедентна в історії Індії міграція людей, що охопила 16 млн осіб.

Водночас розпочалися воєнні дії між індуїстами й мусульманами через князівство Кашмір. У 1947 р. між Індією і Пакистаном виник збройний конфлікт (Перша індо-пакистанська війна, 1947—1949 рр.). Лише 1 січня 1949 р. за посередництва ООН Індія і Пакистан уклали угоду про припинення вогню.

Подробиці

У серпні 1949 р. під егідою ООН була встановлена лінія припинення вогню. Під індійський контроль відійшло близько 60 % території Кашміру, решта дісталася Пакистану. СРСР заявив, що солідарний з Індією. США у цілому підтримували дії Пакистану.

1.3. Становлення індійської держави

26 січня 1950 р. набула чинності конституція, за якою Індія проголошувалася «суверенною демократичною республікою» й одночасно залишалася членом Співдружності націй. У конституції закріплювалися демократичні свободи.

У виборах до парламенту і в законодавчі збори штатів переміг ІНК. Перший уряд незалежної Індії очолив Дж. Неру.

2. ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДЖ. НЕРУ

Метою Дж. Неру та ІНК була побудова «суспільства соціалістичного зразка» на основі концепції «індійського (конгресистського) соціалізму». Вона означала не ліквідацію приватної власності, а обмеження «власницьких інстинктів і устремлінь» на благо суспільства.

Особа в історії

Джавахарлал Неру (1889-1964 рр.) — політичний і державний діяч. Народився в Аллахабаді. Походив із родини кашмірських брахманів (найвищої з чотирьох варн в Індії). Батько Неру був адвокатом, відомим діячем реформістського крила ІНК. Дж. Неру здобув освіту в привілейованих навчальних закладах Великої Британії. Адвокат за професією. У 1912 р. вступив до ІНК. Неодноразово піддавався арештам колоніальною владою. Махатма Ганді називав Джавахарлала своїм політичним наступником. Із серпня 1947 р. і до своєї смерті Дж. Неру беззмінно обіймав посади прем’єр-міністра і міністра закордонних справ. Один із засновників і лідерів Руху неприєднання.

«Індійський соціалізм» будувався на принципах соціального компромісу і запобігання конфліктам на національно-релігійному підґрунті. Ця концепція була визначальною для наступних лідерів лівоцентристської орієнтації (Індіри Ганді, Раджива Ганді та ін.).

У 1952 р. в Індії розпочалася аграрна реформа. Земля від посередників-заміндарів переходила до тих, хто її обробляв. Аграрні перетворення були доповнені в наступні роки розвитком кооперації, упровадженням передових агротехнічних методів ведення господарства.

Курс Дж. Неру на розвиток промисловості передбачав створення державного сектору, що мав зайняти «ключові позиції» в економіці країни. Велика Британія, США та інші західні держави передавали Індії свій технічний досвід, вкладали кошти в індійську промисловість. З 1955 р. швидко розвивалися економічні відносини між Індією та СРСР.

У 1953 р. уряд розпочав адміністративну реформу для реорганізації територій штатів за мовно-національним принципом; ліквідовувалися князівства.

Особливо гострою була мовна проблема. Конституція 1950 р. визначила 17 основних мов Індії, що мали статус національних; але офіційною, поряд з англійською, стала тільки хінді. Це в нехіндімовних районах сприймалося як національне гноблення.

Зовнішньополітичний курс уряду Дж. Неру вирізнявся чіткістю позицій у питаннях боротьби за мир, протидії колоніалізму і расизму.

У 1954 р. Індія і Китай уклали угоду про торгівлю. У ній уперше були зафіксовані п’ять принципів мирних відносин, що стали визначальними для багатьох країн у міжнародних відносинах.

П’ять принципів мирних відносин

• Рівність і взаємна вигода.
• Мирне співіснування.
• Взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету.
• Взаємний ненапад.
• Взаємне невтручання у внутрішні справи одне одного.

Дж. Неру і його країна стояли у витоків Руху неприєднання.

Терміни і поняття

Рух неприєднання (з 1961 р.) — міжнародне об’єднання країн світу, що визнають неприєднання до військових союзів великих держав одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.

3. ІНДО-ПАКИСТАНСЬКИЙ КОНФЛІКТ

Суперечка між Пакистаном та Індією навколо регіону Кашмір не припинялася після 1947 р. і призвела до Другої індо-пакистанської війни (серпень — вересень 1965 р.), яка закінчилася під тиском ООН і не принесла відчутної переваги жодній зі сторін. Серед результатів війни було тісніше співробітництво Індії із СРСР, а з іншого боку — налагодження співробітництва Пакистану з Китаєм (у КНР наростали серйозні протиріччя з Індією через спірні території в Тибеті).

Новий сплеск індо-пакистанського конфлікту стався на початку 1970-х років. Жителі східної частини Пакистану відчували себе «людьми другого сорту»: державною визнали мову, якою розмовляли на заході; у розвиток східної частини вкладали значно менше коштів. Крім цього, після потужного тропічного циклону «Бхола», жертвами якого стали близько 500 тис. осіб, центральну владу почали звинувачувати в бездіяльності та неефективному наданні допомоги.

У 1970 р. на парламентських виборах перемогла партія «Ліга свободи», яка виступала за автономію Східного Пакистану. Згідно з конституцією, «Ліга свободи» могла сформувати уряд, але лідери Західного Пакистану були проти призначення Рахмана прем’єр-міністром. У результаті останній оголосив про початок боротьби за незалежність Східного Пакистану. Пакистанська армія розпочала операцію з придушення бунтівників, Рахмана заарештували. Після цього його брат зачитав по радіо текст декларації незалежності, що проголошував створення Бангладеш. Розпочалася громадянська війна. За різними оцінками, було вбито від 300 тис. до мільйона жителів східної частини країни, близько 8 млн біженців, шукаючи порятунку, вирушили до Індії.

Індійці надавали підтримку партизанським бійцям за незалежність Бангладеш. Партизани мали навіть невеликі військово-повітряні сили і річковий флот; командирами загонів часто були колишні офіцери пакистанської армії, які дезертирували з її лав.

Пакистанське керівництво прийшло до закономірного висновку, що партизанський рух неможливо буде придушити доти, доки він отримує допомогу з Індії. 21 листопада 1971 р. відбулися серйозні наземні й повітряні інциденти за участі регулярних армій Індії і Пакистану. ВПС Індії завдали ударів по об’єктах у Пакистані. Після авіанальотів на індійські бази І. Ганді офіційно оголосила про початок війни. На всіх фронтах перевага виявилася на боці індійців. Вона багато в чому була обумовлена кращою підготовкою індійської армії.

16 грудня 1971 р. командувач пакистанських військ у Бангладеш підписав акт про капітуляцію. У результаті відокремлення від Пакистану Східної Бенгалії в регіоні утворилася нова держава — Народна Республіка Бангладеш.

Третя індо-пакистанська війна (грудень 1971 р.) була наймасштабнішим індо-пакистанським конфліктом другої половини XX ст., що призвів до багатьох тисяч загиблих, більшість з яких становили пакистанці. Улітку 1972 р. представники Індії та Пакистану підписали Угоду про припинення вогню. Але конфлікт між країнами не вдалося врегулювати.

4. УРЯДИ ІНДІРИ ГАНДІ

У 1964 Дж. Неру помер. Новим прем’єр-міністром став Л. Шастрі, у його уряді Індіра Ганді була міністром інформації. Індіра могла розраховувати на крісло прем’єра, але не хотіла користуватися ім’ям батька для кар’єри. Індіра Ганді стала прем’єр-міністром тільки після смерті Шастрі — у 1966 р.

Особа в історії

Індіра Ганді (1917-1984 рр.) — прем’єр-міністр Індії у 1966-1977 і 1980-1984 рр. Батько Індіри — перший прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру; мати Камала і бабуся Сваріп Рані Неру — відомі політики. Дівчинка виховувалася в атмосфері патріотичних ідей. Кілька разів спілкувалася з Махатмою Ганді. У 1934 р. Індіра вступила до народного університету Індії, потім навчалася в Швейцарії та Англії. У студентські роки Індіра познайомилася з Ферузом Ганді. Коли розпочалася Друга світова війна, пара вирішила разом їхати до Індії. Там вони одружилися, й Індіра взяла прізвище чоловіка — Ганді (який не мав родинних зв’язків з Махатмою Ганді). У 1944 р. Індіра народила сина, через два роки — ще одного. У 1959 р. Індіру обрали керівником правлячої партії Індії. 31 жовтня 1984 р. Індіру Ганді вбили члени її особистої охоронної служби.

Уряд І. Ганді усвідомлював необхідність проведення рішучих соціально-економічних реформ. Перша їхня програма передбачала: націоналізацію банків і системи загального страхування; поступову передачу державі експортної та імпортної торгівлі; організацію кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку в місті та сільській місцевості; ефективні заходи щодо обмеження кількості монополій і концентрації економічної могутності; встановлення обмежень на міське землеволодіння; продовження земельної реформи; ліквідацію пенсій і привілеїв князів.

Індіра Ганді: історія правління, злети та помилка, що коштувала життя.

24 канал, 24.01.2016 р.

Представники правого крила ІНК, прихильники обмеження ролі держави в економіці, відповіли організованим опором. У 1969 р. в ІНК відбувся розкол і розпочалося створення двох паралельних організацій Конгресу по всій країні.

Проте прихильники І. Ганді здобули впевнену перемогу на парламентських виборах у 1971—1972 рр. Цей успіх також визначила перемога Індії у Третій індо-пакистанській війні 1971 р.

Світова економічна криза 1973—1974 рр. значно погіршила економічне становище країни. На цьому тлі опозиція консолідувала свої сили. Напередодні парламентських виборів було оголошено про створення коаліції опозиційних уряду партій, названої «Джаната фронт» (Народний фронт), до якого ввійшов і ІНК (О). У 1977 р. ДФ перетворили на нову партію — «Джаната парті» (Народна партія). На виборах до парламенту в 1977 р. «Джаната парті» здобула перемогу. Закінчилася 30-річна епоха перебування при владі ІНК.

Поразка ІНК призвела до його остаточного розколу. На початку 1978 р. І. Ганді оголосила про створення нової партії, названої її ім’ям — ІНК (Індіра), що стояла на позиціях М. Ганді і Дж. Неру.

Основна мета політики уряду «Джаната парті» (до липня 1979 р.), а потім уряду партії «Бхаратія лок дал» (Індійська народна партія) полягала в тому, щоб викреслити з практики курс Дж. Неру. Втручання держави в економічні процеси значно зменшилося.

На парламентських виборах у 1980 р. ІНК (І) здобув абсолютну більшість мандатів у парламенті і сформував однопартійний уряд на чолі з І. Ганді. Уряд ІНК першорядну увагу приділив модернізації сільського господарства, програмі «інтегрованого» розвитку промисловості — великої, середньої та дрібної.

5. КОНФЕСІЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ наприкінці ХХ ст.

5.1. Сикхська проблема

Пригадайте визначення поняття «сепаратизм».

Активізували свою діяльність сикхські екстремісти, які виступали за створення Держави Халістан на території індійського штату Пенджаб.

Подробиці

Сикхізм (виник на початку XVI ст. в Пенджабі, Індія) — восьма за чисельністю прибічників релігія у світі (понад 20 млн). Його засновник гуру Нанак проголосив головні правила сикхізму: роздуми про Бога і уславлення його; чесне життя у своєму домі на кошти, зароблені чесною працею; община, що має жити за директивами Великих Гуру. Кожний хлопчик-сикх отримує по батькові Сінгх, а кожна дівчинка — по батькові Каур. Десятий (і останній) гуру Гобинд Сингхе на рубежі XVII і XVIII ст. зобов’язав кожного сикха завжди носити зброю і бути готовим вступити в бій. Сикхи є гарними воїнами. Збереглася історія про бій у 1897 р. на північно-західному кордоні Індії, коли 21 сикх відбив атаку 10 тис. пуштунів.

Коли в Золотому храмі у м. Амрітсар оселився великий духовний авторитет сикхів Джарнаіл Сінгх Бхіндранвале, головна святиня перетворилася на штаб сепаратистів. Наприклад, вибухівку виробляли безпосередньо на території храму, куди був закритий доступ для індійської поліції. У травні 1984 р. уряд І. Ганді прийняв рішення про штурм храму, помилково вибравши для цього час, коли тут було дуже багато сикхів-паломників.

Спецоперація тривала кілька днів — запеклих перестрілок із застосуванням гранатометів, танків та іншої важкої техніки. Будівля сильно постраждала (нині повністю відреставровано), але страшнішою була кількість жертв: 83 індійських військових, 492 сикхи, більшість з яких паломники (зокрема 30 жінок і п’ятеро дітей).

Унаслідок цього штурму і бійні сикхський тероризм став ще більш екстремістським. По-друге, поліцейські і військовослужбовці сикхи почали або звільнятися, або просто дезертирувати з індійської армії. Крім цього, акцією відплати за штурм Золотого храму було вбивство Індіри Ганді 31 жовтня 1984 р., здійснене співробітниками охорони прем’єр-міністра.

Сикх перед Золотим храмом

Убивство І. Ганді викликало масові погроми, у результаті яких загинули від п’яти до 30 тис. сикхів.

Сьогодні проблема сепаратизму сикхів не є для Індії особливо актуальною. Сикхи широко представлені в командному складі індійської армії. Протягом 2004—2014 рр. прем’єр-міністром Індії був Манмохан Сінгх — сикх за походженням і за віросповіданням.

5.2. Тамільська проблема

Водночас із конфліктами між індуїстами та мусульманами в штаті Джамму і Кашмір нове вогнище напруги спалахнуло на півдні Індії — регіоні проживання близько 50 млн тамілів.

На півночі сусіднього острова Цейлон, де виникла держава Шрі-Ланка, також проживали таміли — давні мігранти з Індії, які сповідують індуїзм. Міжетнічні та міжрелігійні суперечки призвели до початку громадянської війни. Таміли розпочали збройну боротьбу за незалежність. Їхня організація «Тигри звільнення Таміл Ілама» (ТЗТІ) була створена в 1976 р. «Тигри» розгорнули бойові дії і на півдні Індії (штат Тамілланд), і проти 50-тисячного контингенту індійських військ на острові.

Сепаратисти організовували атаки на урядові установи, аеропорти, готелі. Вони намагалися вбивати політиків — нападали навіть на президента Шрі-Ланки й індійського прем’єр-міністра. Їхньою «візитівкою» були підриви смертників в автобусах, поїздах, на мітингах.

21 травня 1991 р. терорист-смертник підірвав себе на мітингу в Мадрасі, вбивши прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді (сина Індіри Ганді).

Лідер ТЗТІ Велупіллаї Прахбакаран оглядає війська; серед солдатів «тигрів» — жінки

Уряду Шрі-Ланки вдалося розгромити «тигрів» у 2009 р. Під час війни між ТЗТІ й урядом Шрі-Ланки загинули близько 70 тис. осіб, понад 800 тис. стали біженцями. Урядовим військам здалися 11 664 активісти «тигрів», зокрема 500 дітей-солдатів.

6. ІНДІЯ на зламі ХХ-ХХІ ст.

6.1. Соціально-політичний розвиток країни

До кінця 1980-х років правлячою партією Індії залишався ІНК (І). У його перемозі на парламентських виборах у 1984 р. важливу роль відіграла симпатія до загиблої І. Ганді й віра в те, що її син Раджив Ганді буде гідним наступником на посаді прем’єр-міністра.

Уряд Р. Ганді (1984—1989 рр.) проголосив завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єдності країни, боротьбу із сепаратизмом, бідністю, безробіттям, неграмотністю і хворобами.

На виборах у 1989 р. перемогу здобув блок семи партій під назвою Національний фронт. Провідні позиції в ньому займала «Бхаратія джаната парті» (БДП), що дотримувалася консервативних індуїстських ідей. Вона була створена в 1980 р. у результаті розколу «Джаната парті». Надалі в політичному житті Індії БДП та ІНК (І) по черзі перебували при владі.

Після вбивства у 1991 р. тамільськими терористами Р. Ганді на виборах переміг ІНК (І), що сформував уряд на чолі з Н. Рао. У країні здійснювали лібералізацію економіки, ліквідовували обмеження різного роду регламентацій.

На виборах у 1996 р. перемогу здобула опозиційна «Бхаратія джаната парті» (БДП), а її лідер А. Ваджпаї став новим прем’єр-міністром країни.

У 2004 р. перемогу на виборах знову одержав Індійський Національний Конгрес на чолі з його новим лідером Сонею Ганді (італійка за походженням, удова Раджива Ганді). Однак вона відмовилася обійняти посаду прем’єр-міністра, мотивуючи це рішення можливістю «викликати розкол в індійському суспільстві через своє національне походження». Главою уряду став член керівництва ІНК Манмохан Сінгх.

Після чергових виборів, з 2014 р. крісло прем’єр-міністра Індії обійняв представник БДП Нарендра Моді. Новий лідер країни назвав своїм пріоритетом пришвидшити економічне зростання. Серед великих країн Індія має одні з найвищих у світі темпи економічного зростання.

6.2. Успіхи Індії на шляху модернізації

На початку ХХІ ст. Індія посідає шосте місце у світі за сумою головних макроекономічних показників. Індія — перша з країн, що розвиваються, приступила до розробок у галузі атомної енергетики. У державі розвивається аерокосмічна галузь: останнім часом здійснено ряд запусків штучних супутників Землі. На 2022 р. Індія планує відправити в космос людину.

Майже 30 % усіх фахівців світу у сфері інформаційних технологій мають індійське походження. Уряд продовжує курс на лібералізацію економічної діяльності, збільшення експорту готової продукції, підвищення конкурентоспроможності індійських товарів на світовому ринку.

Подробиці

Населення Індії перевищує 1 млрд осіб і становить 17 % людності світу. Однак 70 дітей з тисячі помирають у віці до 1 року; 20 % дітей шкільного віку не відвідують заклади освіти. За кількістю фахівців з вищою освітою Індія посідає одне з перших місць у світі, однак близько 40 % дорослого населення країни досі неписьменні. 600 млн індійців (близько 2/3 населення країни) живуть у селах без водогону.

6.3. Зовнішня політика

В Індії зберігають вірність Руху неприєднання, але одночасно намагаються мати взаємовигідні відносини із США, Росією, Китаєм, Японією, країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Керівництво країни прагне перетворити Індію на велику військову державу. У травні 1998 р. на індійському полігоні у штаті Раджастан прогриміли п’ять ядерних вибухів. Нарощування ядерного потенціалу Індії відбувається насамперед на тлі складних відносин із Пакистаном.

Поступово нормалізуються відносини Індії з Китаєм.

Активно розвивається українсько-індійське співробітництво у військово-технічній сфері та авіаційній промисловості. У КБ «Південне» (м. Дніпро) створювали перші індійські супутники. Основними позиціями українського експорту в Індію є міндобрива, продукція металургії, устаткування. В індійському імпорті в Україну переважають вироби фармацевтичної промисловості, сировинні матеріали та мінерали.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Коли та за яких умов було розділено колишні колонії Великої Британії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан?
• 2. У чому полягає сутність Кашмірської проблеми?
• 3. Визначте основні напрями політики уряду Дж. Неру.
• 4. Назвіть основні принципи мирних взаємовідносин, запропоновані лідерами Руху неприєднання.
• 5. Розкрийте основні причини, зміст і наслідки індо-пакистанського конфлікту в 1960-1970-х роках.
• 6. Схарактеризуйте політику урядів Індіри Ганді.
• 7. Розкрийте сутність сикхської проблеми в Індії.
• 8. Схарактеризуйте тамільську проблему та способи її розв’язання.
• 9. Схарактеризуйте соціально-політичний розвиток Індії на зламі ХХ-ХХІ ст.
• 10. Які основні успіхи Індії на шляху модернізації?
• 11. Поясніть поняття «Рух неприєднання».
• 12. Покажіть на карті регіони міжнародних, міжетнічних конфліктів у Південній Азії.

II. Обговорюємо в групі

• 1. У чому полягає небезпечність індо-пакистанського протистояння?
• 2. Назвіть особливості зовнішньополітичного курсу сучасної Індії.

III. Мислимо творчо й самостійно

• 1. Чим пояснити популярність особистості І. Ганді в Індії та в СРСР?
• 2. У чому полягає внесок Індії у розвиток світової цивілізації?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1947 р. — розділ колишньої колонії Великої Британії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан

1947-1964 рр. — уряд Дж. Неру при владі

1947-1949 рр. — Перша індо-пакистанська війна

1965 р. — Друга індо-пакистанська війна

1971 р. — Третя індо-пакистанська війна

1998 р. — ядерні випробування Індії та Пакистану; країни набувають статусу ядерних держав

§ 20. Індія

1. ЗДОБУТТЯ ІНДІЄЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Після завершення Другої світової війни на порядку денному знову постало питання про ліквідацію колоніальних порядків в Індії. Проте лідери провідних політичних сил Індії по-різному бачили майбутнє країни. Індійський національний конгрес (ІНК) виступав за єдність незалежної Індії.

У той самий час Мусульманська ліга виступала не тільки за незалежність, але й за утворення окремої мусульманської держави, у якій мусульмани мали б надійніші гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії.

Магатма Ганді під час голодування. 1947 р.

Усі особисті речі Магатми Ганді

Коли Мусульманська ліга погодилася взяти участь у Тимчасовому уряді, ідею якого висунуло британське керівництво, то на це не пішов ІНК. І навпаки, коли з ініціативи ІНК були скликані Установчі збори, то Мусульманська ліга бойкотувала вибори до них. Між індуїстами й мусульманами час від часу спалахували сутички, припинити які, на думку політичних кіл як Великої Британії, так і самої Індії, можна було, лише територіально роз’єднавши ворогуючі сторони.

У серпні 1947 р. колоніальна адміністрація заявила про надання Індії незалежності, але в той самий час країна була поділена на дві держави — Індійський союз і Пакистан, які отримали статус домініонів. Штати (провінції) і князівства колишньої Британської Індії мали визначитися, до складу якої держави вони належать. Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індійського союзу. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії.

Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами з обох сторін. У сутичках загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Магатми Ганді, який оголосив голодування до того часу, поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуїстських фанатиків на деякий час припинили кровопролиття.

Восени 1947 р. спалахнув конфлікт між новоутвореними державами через князівство Джамму і Кашмір, де правили індуїсти, а більшість населення становили мусульмани. На допомогу мусульманам із Пакистану вторглися загони войовничих пуштунів, яких підтримувала пакистанська армія. Проти них виступили підрозділи індійської армії. Спалахнула індо-пакистанська війна 1947—1948 рр.

2. РОЗВИТОК ІНДІЇ в 1950—1980-ті рр. Перші кроки свого існування Республіка Індія почала з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60 % володінь). Цю землю було передано самим орендарям. Із нових господарств за надану землю держава отримувала податки й із цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.

Джавахарлал Неру, який очолював уряд, перебував під значним впливом соціалістичних ідей. Він домагався розширення державного сектору в промисловості, планового розвитку економіки. Державний сектор створювався в тих галузях, які потребували величезних капіталовкладень, що були не в змозі зробити окремі приватні власники (у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці). Одночасно не чинилося перешкод для розвитку приватного підприємництва.

Із труднощами розв’язувалося національне питання. На території Індії проживало багато народів, що різнилися культурою, мовою, релігією. Після проголошення незалежності в країні почалося створення адміністративних одиниць. У 1956 р. з’явилося 14 нових штатів і шість територій, керованих із центру. Однак і після цього тривала боротьба окремих національних груп за можливість мати власний штат.

Джавахарлал Неру — прем’єр міністр Індії (1947—1964 рр.)

Святкування першого Дня незалежності Індії. Бомбей. 15 серпня 1947 р.

Пуштунські воїни в Кашмірі. Літо 1947 р.

Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди з питання про державну мову. Такою пропонувалася мова гінді. Проти виступили деякі штати, які вбачали в цьому дискримінацію інших народів. Коли ж лунали пропозиції залишити державною мовою англійську, із цим не погоджувалися національно-патріотичні сили. Поглибилися суперечності й між окремими кастами. Вищі касти боролися між собою за владу, нижчі касти домагалися для себе розширення прав.

Курс Дж. Неру викликав опір із боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а також виступали проти політики нейтралітету і за союз із Заходом. Дж. Неру прихильно ставився до СРСР. Становище голови уряду Індії ускладнилося в 1962 р., коли Китай висунув претензії на деякі індійські території та захопив їх. Опозиційні партії звинуватили Дж. Неру в тому, що він не спромігся дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість із ним. Одночасно відбувся розкол в ІНК. Одна частина вимагала ще більшого запровадження соціалістичних методів в економіку. Інша, навпаки, критикувала Дж. Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затяглася. У розпал дискусій 27 травня 1964 р. Дж. Неру помер.

У країні розпочалася тривала економічна криза. Уряд не міг утримувати за рахунок бюджету такий великий державний сектор, як його запланував Дж. Неру. Проведення аграрної реформи не підвищило продуктивності праці нових господарів. Натомість на землях, що залишилися в поміщиків і заможного селянства, вона зростала.

Іти на радикальну аграрну реформу з ліквідацією традиційних сільських общин уряд не бажав. Це могло призвести до неконтрольованого зростання дешевої робочої сили в містах, соціальної напруженості, зниження життєвого рівня, загострення політичних та національних проблем.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНДІЇ в середині XX — на початку XXI ст.

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРИ ІНДІЇ

Ім’я

Роки перебування при владі

Партійна належність

Конфлікт між Індією та Пакистаном: цікаві факти про незавершене криваве протистояння

Джерело: “Одна історія” на 24 каналі Джамму та Кашмір – історичне князівство у Гімалаях, яке з давніх-давен славилося високорозвиненою культурою. Впродовж довгих століть на цих землях мирно співіснували представники кількох релігій і національностей. Проте в одну мить саме ця територія стала для місцевих жителів яблуком розбрату. Цікаво Китайсько-в’єтнамська війна: чим закінчилось найкоротше протистояння в історії людства

Як Британська Індія здобула незалежність

• до Пакистану відійшли території, які населяли індуїсти й буддисти;
• Індія ж отримала під своє підпорядкування мусульманські райони;
• власну незалежну державу вимагали сикхи, які опинилися по обидва боки барикад.

Після затвердження кордонів у новостворених країнах розпочалися великі переселення. Люди невпинно мігрували з однієї держави в іншу і, здавалось, що таким чином конфлікт вичерпається. Проте в Кашмірі ситуація лише загострювалася. Переважну більшість населення тут становили мусульмани. Водночас магараджею був індуїст.

Хто такий магараджа?

Магараджа, або “великий раджа” – індійський князь. Це є вищим титулом монарха в Індії.

У васальних державах Індії його носили деякі правителі, які взяли його самі або отримали титул від британського уряду.

Поява масштабного індо-пакистанського конфлікту

Побоюючись входження князівства до складу Індії, населення виходило на протести, на вулицях почалися зіткнення. Невдовзі уряд втратив над ситуацією контроль, а на території колишньої британської колонії розпочалася Перша індо-пакистанська війна.

Перша індо-пакистанська війна

Восени 1947 року загони мусульман за підтримки Пакистану окупували значну частину Джамму і Кашміру. 27 жовтня магараджі надали військову допомогу зі сторони Індії. Перші серйозні сутички на спірній території показали перевагу індійської армії.

Бойові дії індійських військових були зосереджені на відновленні влади над територіями, які захопили пакистанці. Згодом у вирішення конфлікту втрутилися представники ООН. Таким чином 1 січня 1949 року війна завершилася. ООН встановила лінію припинення вогню, яка розділила Кашмір на 2 частини:

• до Пакистану відійшло близько 40% території на заході та північному заході;
• до Індії – решта території князівства. Саме цю частину згодом, у 1956 році, проголосили індійським штатом Джамму і Кашмір.

Індійські солдати у війні в 1947-1948 роках / Фото The Official Home Page of the Indian Army

Друга індо-пакистанська війна

Проте на цьому конфлікт не завершився. Тверді переконання мусульман щодо їхніх прав на цю територію спровокували подальші збройні зіткнення. Так, у серпні 1965 року розпочалася Друга індо-пакистанська війна. У відповідь на провокації і спроби повстання мусульман у індійській частині Кашміру, армія Індії оперативно взяла ситуацію під свій контроль. Вони перехопили диверсантів і завдали удару по Західному Пакистану.

Ісламабад швидко розгорнув контрнаступ і направив 1 танкову дивізію на індійське місто Амрітсар. Проте на шляху до місця призначення пакистанські військові потрапили в засідку індійської армії. Тут відбулася найбільша танкова битва з часів Другої світової війни.

Знищений танк Sherman / Архівне фото з Вікіпедії

В результаті – індійці вщент розбили наступ Пакистану. Під час бою загинули понад 10 тисяч військових з обох сторін.

Довідка. 22 вересня Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, яка закликала обидві сторони припинити бойові дії. У 1966 році президент Пакистану та прем’єр-міністр Індії підписали Ташкентську декларацію, згідно з якою сторони зобов’язалися повернутися на колишні позиції.

Країни НАТО своєю чергою ввели ембарго на продаж зброї ворогуючим державам. Такі дії спонукали Пакистан збільшити військове співробітництво з Китаєм, а Індію – з СРСР.

Третя індо-пакистанська війна

Перемир’я тривало недовго. Всього через 5 років, у грудні 1971 року, розпочалася Третя індо-пакистанська війна. Цього разу основною ціллю Ісламабаду було не відвоювання територій Кашміру, а захоплення Сіачену – льодовика у Каракорумських Гімалаях.

Через цю територію проходили основні торгові шляхи, тож контроль над нею давав державі великі переваги.

Внутрішні конфлікти

В той же час пакистанський уряд мав достатньо і внутрішніх конфліктів. Жителі Східного Пакистану вимагали автономії регіону. Між обома народами, яких свого часу об’єднали в одну країну, було надто багато культурних відмінностей. Окрім того, мешканці цієї території розмовляли зовсім іншою мовою – бенгальською, тоді як у Західному Пакистані домінувала урду. Невдовзі бенгальці підняли повстання за незалежність, їх відразу підтримали індійські бойовики.

Пакистан, своєю чергою, вирішив завдати удару по західному кордону Індії, проте індійська армія швидко перейшла в контрнаступ.

У цій війні Індія отримала рішучу перемогу, взявши в полон близько 100 тисяч пакистанських військових. Східний Пакистан також отримав бажану незалежність, відтак на цій території утворилася держава Бангладеш.

Впродовж наступних років на індо-пакистанському кордоні відбувалися невеликі сутички. Відносне потепління у стосунках обох держав настало після 1998 року, коли обидві країни успішно провели ядерні випробування.

Поновлення збройних протистоянь

Однак у травні 1999 року пакистанські бойовики знову спричинили ескалацію конфлікту. Увійшовши на підконтрольну Індії територію в горах кашмірського округу Каргіл, вони захопили низку їхніх прикордонних пунктів. Індійці не забарилися з відповіддю і завдали повномасштабного удару по пакистанських позиціях, тим самим повернувши 80% відібраної території.

Зверніть увагу! У ході протистоянь було вбито понад 1,5 тисячі пакистанців і понад 500 осіб зі сторони Індії. Пакистан був змушений відступити. Водночас влада Ісламабаду заперечувала свою причетність до дій бойовиків і початку Каргільського конфлікту, при цьому відмовляючись навіть приймати тіла убитих офіцерів. Попри це відносини обох сторін знову суттєво погіршилися.

З того часу короткотривалі періоди ворожнечі на індо-пакистанському кордоні з провокаціями та збройними протистояннями тривають і до сьогодні. 13 грудня 2001 року на індійський парламент в Делі відбулася терористична атака, в якій звинуватили пакистанський уряд.

До кордону негайно було стягнуто понад 500 тисяч індійських солдатів, по ту сторону барикад – близько 300 тисяч. Згодом ситуація покращилася, проте у 2008 році відбулася чергова терористична атака ісламістів. Цього разу – у місті Мумбаї, внаслідок атаки загинули 160 людей.

Пакистанські літаки патрулюють територію / Фото U.S. Air Force

Після цього ворогуючі країни знову посилили захисні позиції на кордоні. У спірному районі, Кашмірі, впродовж усього часу періодично під обстріли з обох сторін потрапляли як солдати, так і цивільні. Лише 29 травня 2018 року військові з обох країн домовилися уникати артилерійського обстрілу та зобов’язалися виконати умови угоди від 2003 року про припинення вогню.

Кашмірський або індо-пакистанський конфлікт триває до сьогодні, що робить його одним з найбільш тривалих збройних протистоянь в історії. Періодично на обох територіях відбувається ескалація ситуації, зазвичай спричинена черговим терактом на тій чи іншій території. Політична спільнота уважно спостерігає за змінами настроїв конфлікту, проте жодні втручання світових організацій наразі не змогли поставити у цій історії крапку.