Серце Дрогобича. Як видобуває сіль найстаріша солеварня України

До війни завод “Артемсіль” забезпечував 90% потреб солі всередині України. Підприємство зупинило роботу у квітні 2022 року через постійні обстріли Соледара, тисячі робітників заводу покинули місто, логістичні шляхи постачання солі зруйнували. В країні тимчасово виник дефіцит солі.

Наразі єдиним підприємством, яке разом з імпортом допомагає перекрити дефіцит, є Дрогобицький солевиварювальний завод на Львівщині. Це найстаріша в Україні та одна з найстаріших солеварень в Європі. Тут сіль почали видобувати ще в XIV ст., а нинішні приміщення солеварні датуються початком XVIII ст. — деякі з них є памʼятками культури.

Через зупинку “Артемсолі” Дрогобицька солеварня збільшила обсяги виробництва у 2,2 раза — до 500 тонн солі на рік. На жаль, це максимум, на який спроможне маленьке крафтове виробництво, де сіль видобувають за середньовічними традиціями.

Що таке шурф та ропа, який вигляд має натуральна соляна кімната, чому солеварня досі використовує коней у роботі та скільки солі видобуває у 2023 році — читайте в репортажі LIGA.Life.

Ласкаво просимо до серця Дрогобича

З самого ранку Дрогобич під сильною зливою. Типова погода для Галичини. Ми прибуваємо у місто маршруткою, неохоче виходимо під дощ та ховаємось на залізничному вокзалі. Викликаємо таксі до солеварні. Водій таксі не бариться — за кілька хвилин підбирає нас біля вокзалу, й ми вже мчимо до соляного заводу.

Солеварня розташована поміж двома храмами — церквою Воздвиження Чесного Хреста та Святого Юра, практично у самому центрі міста. Тому місцеві часто називають її “серцем Дрогобича”.

Перша думка, коли опиняєшся тут, — наче потрапив у Середньовіччя. Навколо — будиночки з деревини, напівзруйновані камʼяні споруди, неподалік височіють храми — теж з деревини. Дощ і туман оповили місцевість містичною завісою, атмосфера — ритуальна.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Водій таксі любʼязно прощається і залишає нас з фотокореспондентом наодинці посеред таємничої солеварні. Ми змоклі й трохи розгублені. Буквально за кілька хвилин до нас підходить жінка з парасолькою та двома собаками — це Оксана Бунда, яку місцеві охрестили Соляною королевою.

Вона працює на солеварні з 1980 року гідрогеологинею, технологинею й паралельно проводить екскурсії — розповідає туристам про дрогобицькі традиції солеваріння. Сьогодні Соляна королева наш персональний гід.

— Знайомтесь, — каже пані Оксана й показує на двох мокрих псів, — це наша охорона, бо сторожа на солеварні немає.

Вона одразу пояснює нам, чому завод називається солевиварювальний: у Дрогобичі немає камʼяних покладів солі, як у Соледарі, — тут сіль видобувають з соляного розчину, який називають “ропа”, або “розсіл”. Ропу дістають з соляних горизонтів під землею, на глибині близько 50 метрів. Щоб отримати з неї чисту сіль, її спочатку треба виварити, а потім висушити.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Пані Оксана обіцяє показати весь процес згодом, а поки веде нас до будівлі, вкритої натуральною черепицею — це єдиний на території заводу шурф (невелика шахта. — Ред.), де видобувають соляний розчин. На фасаді будівлі два схрещених молотки — геологічний знак, який символізує видобуток корисних копалин.

— Латиною цей знак читається як “Mente et malleo”, тобто видобувай “з розумом і молотком”, — каже жінка.

50 метрів вглиб. Зазираємо у 500-літню шахту

— Обережно, не намочіть ноги, — вказує пані Оксана на калюжу перед входом у шахту і відкриває старий навісний замок.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Ми йдемо всередину деревʼяної будівлі — там темно і порожньо, чути лише, як краплі дощу стукотять по даху. Відчуття, наче потрапляємо у напружену сцену вестерну.

Посеред шахти стоїть велетенська ржава металева конструкція — це верстат-качалка, подібний до тих, що слугують для видобутку нафти. Близько 50 років його використовували для викачування соляного розчину на поверхню, але останні 10 років він не працює — натомість використовують сучасну гідравлічну помпу. Оксана Бунда, втім, вважає що верстат-качалку треба реставрувати й зберегти.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Допомагаємо пані Оксані підняти деревʼяну кришку шахти, щоб заглянути всередину. Стінки шурфу повністю викладені деревʼяними дошками — вони можуть у такому вигляді зберігатися сотні років, адже ропа зберігає дерево як консервант. Шахта має 12 “поверхів”, у кожному з яких — отвір та драбина, щоб спускатись глибше. Раніше робітники спускалися углиб та діставали розсіл відрами.

— Бачите, на глибині виблискує розсіл. Це на рівні 25 метрів, а сама шахта завглибшки 50 метрів, — каже жінка.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Ця шахта — найстаріша на цьому заводі, вона працює з 1473 року. Тобто тут почали варити сіль ще у Середньовіччі. Саме приміщення шахти було побудоване понад 200 років тому — зараз воно у дуже поганому технічному стані. Питаємо в пані Оксани, чи є тут світло.

— Воно є, тільки лампочка перегоріла, треба замінити, — каже вона й додає, що у цій будівлі рідко хто зʼявляється — тут працює тільки вона (наглядає за помпою) або, за потреби, ремонтники.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Щогодини помпа викачує з шахти 2,3 кубометра розсолу — рівно стільки його накопичується за годину. Розсіл іде по трубі у розсолезбірник — там він очищається від дрібних часточок, мулу та гіпсу. Бунда закликає поквапитись, адже за кілька хвилин до розсолезбірника має надійти чергова порція соляного розчину.

— Ви маєте це побачити, — каже пані Оксана.

І ми утрьох покидаємо шахту, знову вибігаємо під дощ. Ідемо, залишаючи сліди від кросівок у болоті.

Назад у Середньовіччя. Чому сіль у Дрогобичі варять на дровах

Йдемо до розсолозбірника — він розташований за сотню метрів від шурфу, де ми щойно були. Усі будівлі хаотично розкидані на території солеварні: деякі з них не працюють, інші напівзруйновані. Нас суворим поглядом проводжають дроворуби та солевари — вони колють дрова, які потрібні для виварювання солі.

Саме так. Сіль тут виварюють на дровах — як колись, у Середньовіччі. Тож коли дізнаємось про це, розуміємо, що перше враження про “середньовічну” солеварню виявилось не оманливим. А дощ і туман тільки підсилюють атмосферу занурення в минуле.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Сьогодні солеварня фактично повернулась до автентичних та історичних умов роботи — тут навіть коней досі використовують для роботи! Питаємо у пані Оксани — чому? Вона пояснює, що сіль розʼїдає металевий кузов вантажівок, і вони швидко ржавіють. Тому для перевезення слугує кінь і деревʼяна “фіра”. В цей момент ми бачимо вдалині самого коня, який пасеться у густому тумані.

Втім, ще 10 років тому тут все було трохи інакше. Сіль виварювали на газу, видобуток був інтенсивнішим — на рік видобували до 2500 тонн солі. На території заводу працювали дві шахти та одна свердловина, два розсолозбірники, а за межами Дрогобича — ще шість свердловин, де видобували соляний розчин.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

У 1969 році Дрогобицька солеварня на вимогу ще радянського Держтехнагляду закрила шахту №2 та свердловину №12А — причиною був неправильний видобуток ропи. А у 2013 році сюди припинили подавати газ — через його сильне здорожчання.

— Таку дорогу сіль ніхто б не купував, і ми мусили скорочувати виробництво,— пояснює Бунда, чому підприємство перейшло на “середньовічні технології”.

Запах солі та зйомки кіно: що приховує єдина в Україні соляна кімната

Заходимо до розсолозбірника. Фактично — це велетенський деревʼяний резервуар з дахом для відстоювання соляного розчину. Споруда побудована ще у 1838 році. Її обʼєм — 100 кубометрів, сюди щогодини надходить нова “порція” свіжої ропи — щоб мул та великі частки осіли й залишилась чиста сировина, яка потім піде на виварювання. Щоб потрапити всередину розсолозбірника, треба піднятись деревʼяними сходами нагору.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Розсіл має температуру 10°C — влітку він охолоджує це приміщення, взимку, навпаки, обігріває. Тут ніхто постійно не працює, лише періодично сюди приходить Соляна королева, відбирає проби розсолу для лабораторії, міряє його рівень та густину.

— Дивіться, як тече! — вигукує з дитячим захватом жінка, показуючи, як з труб починає стікати розсіл.

Повітря у розсолозбірнику настільки насичене сіллю, що у роті відчувається солоний присмак. Мабуть, довго перебувати в цьому приміщенні небезпечно для здоровʼя. Пані Оксана спростовує це припущення. А у 2019 році тут знімали українську історичну стрічку “Довбуш”, і за сценарієм одного з героїв навіть штовхнули в резервуар з соляним розчином.

Вся споруда побудована виключно з дерева, немає жодної залізної деталі, адже сіль розʼїдає метал, а от дерево, навпаки, “любить”, каже Бунда.

— Спробуйте, яке мʼяке, — пані Оксана пропонує доторкнутись до балки перекриття.

І справді — дерево на дотик мʼяке, як оксамит.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Розсолозбірник у Дрогобичі — це єдина натуральна соляна кімната в Україні, подібних зараз ніде немає.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Видобутком солі з соляного розчину також займались у Болехові та Долині на Івано-Франківщині, але через збитковість підприємства закрили. Зараз намагаються відновити.

Рубаєш, тягнеш, насипаєш. Як працюють солевари

За кілька хвилин ми нарешті потрапляємо до однієї з солеварень. Солеварня — це приміщення, де з соляного розчину виварюється безпосередньо сіль. Тут розвіюються усі сумніви, що ми у Середньовіччі, — ми тонемо у клубах диму та пару, ледь підкопчені та солоні спостерігаємо за роботою солеварів.

Їхній обовʼязок — колоти дрова та підтримувати багаття під “панвою” — це велика металева посудина, у якій під високою температурою закипає ропа.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

З неї випаровується зайва волога й залишається сама лише сіль — солевари вигрібають її скребковою лопатою і розсипають у мішки. За одну зміну солевар має віддати 14 мішків такої солі. Потім цю сіль треба висушити.

Ігор працює солеваром уже два роки. Графік — доба через дві. Зізнається, що робота нелегка, але раніше працював на ще важчій — бензопилою зрізав сухостій у лісництві.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

— Моя задача — безперебійно підтримувати багаття. Що краще горить, то скоріше звариш. Треба, щоб процес кипіння був постійним і рівномірним, але важливо не переборщити, — розповідає чоловік.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Раніше, коли сіль виварювали на газу, на заводі було два великих солеварних цехи. Сьогодні вони напівзруйновані й потребують відновлення, тому сіль зараз виварюють в одному невеличкому приміщенні та ще одній панві, яка розташована у фасувальному цеху.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Загалом на заводі працюють 16 солеварів. Через збільшення обсягів виробництва планують будувати ще одну панву.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Олег — солевар з 15-річним стажем. Чоловік розповідає, що робота йому подобається. Називає себе “спадковим” солеваром, адже на цьому заводі працював його батько, а тепер — він з братом.

— Робота проста: рубаєш, тягнеш, кидаєш, насипаєш. Нічого складного.

Хто фасує біле золото Дрогобича

Проходимо далі. Перед нами — сушильний барабан: у нього засипають мокру сіль, а отримують вже суху. Біля барабана троє працівників — чути сильний гуркіт та лайку між чоловіками. Пані Оксана заспокоює їх і каже:

— Хлопці, не сваріться, заспокойтеся!

Чоловіки бачать журналіста та фотографа і смирнішають, один з них навіть посміхається і питає:

— Я в кадр хоч не потрапив? Бо мене розшукують!

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Пані Оксана каже, що він жартує:

— Насправді, це хороший хлопець.

Потрапляємо до фасувальної кімнати, посеред якої розташована конвеєрна стрічка, по ній вже фасована сіль відправляється на склад. Фасуванням солі займається пані Стефа.

Жінка працює на заводі 57 років — найдовше з усіх на солеварні. Своїми зморшкуватими руками пані Стефа готує великі поліетиленові пакети, у які потім складатиме кілограмові пакети з сіллю.

— Тут все життя моє пройшло — то так, як дім, — каже пані Стефа і дарує мені та фотокореспонденту по пачці солі.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Ми спочатку відмовляємось, але пані Стефа наполягає і каже, щоб ми дали “жінці вдома” скуштувати.

— Наша сіль — то є золото. Сіль треба берегти як зіницю ока! — каже пані Стефа.

“Всі розуміють, що буде приватизація”

Після екскурсії солеварнею нас зустрічає заступник директора — Ігор Нащочич. Він — син пані Стефи й працює на заводі з 1992 року. Нащочич запрошує до свого кабінету, який обставлений ще радянськими меблями та рослинами. За спиною у пана Ігоря — ікона Божої Матері та старий металевий сейф. Питаємо, чи зросло навантаження на підприємство після того, як зупинилась “Артемсіль”?

— Навантаження зросло, зрозуміло. Ми до війни виготовляли 20 тонн на місяць, а зараз — 53-55 тонн. Щоб ви розуміли, роздрібні мережі раніше дрогобицької солі не брали. А зараз усі беруть — “Сільпо”, “Близенько”, “Арсен”, львівські мережі усі перейшли на нашу сіль, — каже Нащочич.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Зростання виробництва збільшило й доходи. Але Дрогобицька солеварня — державне підприємство, тож це ніяк не позначилось на чистому прибутку, адже майже 90% виторгу солеварня віддає державі. Залишку недостатньо, щоб розвивати й відновлювати зношені потужності. Це зараз найбільша проблема підприємства, каже Нащочич.

Нині Дрогобицька солеварня підпорядковується Фонду держмайна й виставлена на приватизацію. У квітні Фонд заговорив про потенційного інвестора для солеварні, однак місцева влада та мешканці виступили проти.

Категорично проти приватизації й самі працівники — побоюються, що після продажу солеварню можуть знищити.

— Всі розуміють, що буде приватизація. Солеварню треба вивести з переліку підприємств, які виставлені на продаж. Але якщо уже приватизують, то не можна довести завод до знищення. Фонд держмайна має ставити такі умови для власника, щоб підприємство не розвалили. Й перевіряти — чи умови виконуються, — пояснює Нащочич.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

З кабінету Ігоря Романовича ми виходимо трохи засмучені. Після почутого здогадуємось, що справи у заводу (навіть попри зростання видобутку) зараз не найкращі. Видається, єдині, кому солеварня потрібна, — це самі працівники, які готові працювати в середньовічних умовах, аби тільки зберегти те, що справді для них важливе.

Фото: Іван Станіславський/LIGA.net Фото: Іван Станіславський/LIGA.net Фото: Іван Станіславський/LIGA.net Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Де виробляють сіль у РБ

На прилавках супермаркетів можна знайти немалу кількість різних видів солі. Звичайна кухонна, йодована, так звана “екстра сіль”, гімалайська сіль і це ще далеко не кінець її різновидів. Яка і для чого потрібна, читайте у нашій статті

Сіль вважається однією з найдавніших та найуживаніших приправ у світі. Її використовують для покращення смаку страв, у косметології, фармацевтиці тощо. На формування смаку солі впливають родовища, мінеральні речовини і методи випаровування. Саме завдяки цьому ми отримуємо сіль з різною текстурою, смаком і застосуванням. Давайте розглянемо найбільш відомі види солі і розповімо, як їх використовувати. Основні види Морську сіль добувають з морської води, методом випаровування, під впливом сонця та вітру. Збирається вона вручну, раз на рік – у літній час. Зібрана сіль проходить процес обробки – її промивають, сушать і подрібнюють з метою отримання кристалів різного розміру. Така технологія дозволяє зберегти в ній біологічно активні речовини. Завдяки такому природному видобуванню, вона багата на мікроелементи та мінерали такі як натрій, хлор, йод, калій, селен, цинк, магній. Ці речовини допомагають регулювати живлення клітин і їх очищення, формують клітинні оболонки, покращують передачу нервових імпульсів, допомагають крові згортатися, м’язам – розслаблятися, заспокоюють нервову систему, регулюють гормональний обмін. Садкова та самосадкова сіль. Перша утворюється при випаровуванні морської чи солоної озерної води у спеціальних басейнах. Вміст хлориду натрію у ній менший, ніж у інших видах, – 94-98%. До того ж у садкової солі набагато більше інших іонів, завдяки чому вона може відрізнятися за смаком. Самосадкова видобувається з дна солоних озер – вона осідає природним чином. У садковій та самосадковій солі менше хлориду натрію, тому вони вважаються кориснішими для здоров’я. Кам’яна, вона ж мінеральна, сіль видобувається шахтним та кар’єрним способами. Вона дуже чиста за своєю природою, вміст хлоридів натрію у ній досить високий (98-99%), а вологи мало. Щодо вживання солі Досить часто ми чуємо, що сіль – це біла смерть. І в суспільстві є відсоток людей, які відмовляються від солі зовсім або ж обмежують вживання. Чи ефективні дані методи? Натрій, якого багато в солі, потрібен людині для нормального розвитку. Але його потрібно вживати в норму, щоб не нашкодити своєму здоров ‘ю. А у продукти зараз додають велику кількість солі, тому консерви, ковбаси, сухарики дуже шкідливі. Велика кількість солі призводить до порушення обміну речовин, а це впливає на появу інших захворювань. Лікарі нагадають: варто пам ‘ятати про те, що тривале харчування без солі призводить до появи різних недуг. Тому не потрібно дуже довго використовувати, так звану, безсолеву дієту. Такий раціон чудово підійде людям, які страждають гіпертонією і набряками. Але ж якщо її тільки обмежити у вживанні, то вона не завдасть шкоди здоров ‘ю. Англійська або епсомська сіль Англійська сіль відома ще з 18 століття. Саме тоді її і «винайшли» методом випарювання з мінеральної солі, яка була видобута з джерела в Епсомі, розташованого на англійських землях. На честь чого мінерал і отримав свою назву. Він має лікувальні властивості і часто застосовується в медицині і косметології. Англійська сіль має велику кількість додаткових назв. Багатьом вона відома як сульфат магнію, магнезія, гірка чи епсомська сіль. Зі звичною для нас спецією її об’єднує тільки зовнішній вигляд і легкий солонуватий присмак. А корисні якості визначені, в основному, двома головними складовими – сіркою і магнієм. Магній – відомий помічник у боротьбі зі стресовими станами, він також важливий для правильної роботи кишечника і поліпшення стану кістково-м’язової системи. А сірка, що міститься практично у всіх внутрішніх органах, важлива для правильної роботи головного мозку, згортання крові і нормального стану шкіри, волосся і нігтів. Застосовувати магнезію можна внутрішньо і зовнішньо, але свого максимального впливу вона досягає, проникаючи в організм через шкіру. На відміну від звичайної солі, епсомська не сушить шкіру, надає їй ніжності і шовковистості. Кошерна сіль Окремий випадок звичайної кухонної солі. Відрізняється тим, що розмір гранул у неї більший, ніж у звичайної солі, і форма кристалів інша. Це гранули, плоскої або пірамідальної форми, отримані завдяки особливому процесу випарювання. Завдяки формі кількість солі простіше відчувати пальцями, саме тому в Америці, де ця сіль виробляється у великих кількостях, вона перетворилася на промисловий стандарт на професійних кухнях. На смак майже не відрізняється від звичайної кухонної солі, але є нюанс: її ніколи не йодують. Сіль називається кошерною тому, що її використовують для кошерування м’яса, тобто натирання туші для видалення залишків крові. Найчистіша сіль – гімалайська Гімалайську сіль добувають біля підніжжя Гімалайських гір. Єдине в світі її родовище знаходиться в соляних копальнях Кхьюра в Пакистані. Рожевий колір і корисний склад сіль отримала завдяки вулканічній магмі, яка мільйони років тому стікала по горах у морську воду, насичуючи її мікроелементами та мінералами. Лікарі називають гімалайську сіль – унікальним джерелом мінімум 25 корисних мікроелементів. У її складі залізо, калій, кальцій, магній, мідь і йод, які збереглися в природній формі. Вони засвоюються організмом на 100% на клітинному рівні, не перетворюючись на інші продукти в процесі обміну речовин. Регулярне використання рожевої солі забезпечує організм всіма необхідними мінералами і мікроелементами. Також рожева сіль – найчистіша в світі, вона видобувається тільки вручну і не піддається термічній або хімічній обробці. Завдяки цьому корисні частинки потрапляють у ваш організм в первозданному вигляді, без шкідливих домішок. Опиняючись у тілі людини, гімалайська сіль виділяє іони, які руйнують шкідливі молекулярні зв’язки – сольові відкладення, склеротичні нарости на судинах. При випаровуванні гімалайської солі повітря насичується корисним натрієм. Гімалайська сіль – кращий засіб для очищення організму від шлаків і токсинів. Її розчин ефективно відновлює організм і омолоджує шкіру. Застосування рожевої солі відновлює водно-сольовий обмін і підтримує його баланс, адже вона не затримує рідину в тканинах, як кухонна сіль, і, крім того, містить необхідні електроліти, що перешкоджають зневодненню. Морська сіль: не тільки ванни Користь морської солі відома давно, її застосовують не лише в косметології, а й в інших терапевтичних галузях. Значною перевагою морської солі є те, що її можна застосовувати і в домашньому догляді. Найпростіше – приймати ванни з додаванням солі. При такому способі температура води не повинна перевищувати 30 градусів. Кількість солі повинна бути достатньою: наприклад, якщо ви набрали повну ванну води, то слід додати мінімум 500 г морської солі. Перебувати в такій ванні можна не більше ніж 10-20 хвилин і обов’язково змити залишки морської солі. Після чого слід нанести на тіло зволожувальний крем або засоби, які містять емоленти. Не варто забувати і про протипоказання до соляної ванни: туберкульоз, атопічний дерматит, виразки, навіть виразка шлунку, ниркова недостатність, гострі інфекційні захворювання, венеричні захворювання. Основне правило – не слід використовувати морську сіль при пошкодженнях шкіри, тобто якщо на обличчі чи тілі є будь-які ранки, тому що це призводить до додаткового подразнення і больових відчуттів. Додавати в їжу морську сіль слід в самому кінці на етапі подачі страви. Якщо це робити в період приготування їжі, сіль ризикує втратити половину корисних речовин під час температурної обробки. Шкода морської солі полягає лише в тому, наскільки правильно і як багато ви її вживаєте (не більше 7 г на добу). Надмірне споживання цього продукту порушить роботу практично кожної системи в організмі людини. Йодована сіль До складу йодованої солі входять лише два компоненти: хлорид натрію та йод. Якщо з першою речовиною все зрозуміло – це звичайна кухонна сіль, то з другою трохи складніше. Йод належить до речовин, життєво важливих для правильного функціонування всього організму. Тому йодована сіль для щитовидки (і відповідно для здоров’я в цілому) корисна за таких обставин: – ви мешкаєте в регіоні з йододефіцитом (Луганщина вважається регіоном, з помірно вираженим йододефіцитом); – ви використовуєте тільки високоякісну сіль, з відповідним терміном придатності; – ви не перевищуєте добову кількість солі, що споживаєте; – ваш раціон загалом збалансований і містить усі необхідні організму речовини. За середньої добової потреби дорослої людини в йоді (150 мкг) йому достатньо вживати 0,5 ч.л. солі із вмістом цього хімічного елемента. Найшкідливіший вид солі “Екстра” сіль у складі містить тільки іони натрію без присутності інших елементів. Характеризується ідеальним білим кольором та дрібним помелом. Щоб отримати такий колір, її довго відварюють та відбілюють, тому вона є найменш корисною серед всіх видів. Марина Мухіна Фото автора і Ярослава Гальченка Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалів сторінки Інні Скороход, сімейній лікарці КНП “Чмирівський центр первинної медико-санітарної допомоги”