29 цікавих фактів про дерева: Яке найстаріше дерево світу, яке найпоширеніше та інші відомості

Важко недооцінити важливість дерев. Їхня поява понад 400 мільйонів років тому стала поворотним моментом для Землі, і допомогла перетворити поверхню нашої планети в галасливу утопію для безліку істот. Дерева є стовпами нашої цивілізації, але ми рідко звертаємо увагу на те, наскільки дивовижними можуть бути ці прадавні рослини.

Цікаві факти про дерева

● Єдиний континент, на якому немає ні лісів, ні дерев — Антарктида. Але через глобальну зміну клімату там уже почала формуватися тундра, і через сотню років, за припущеннями вчених, там можуть з’явитися перші дерева.

● Основну частку кисню на нашій планеті виробляють не лісові масиви, а водорості — частка й тих, й інших становить приблизно 20 і 80 відсотків відповідно.

● Найбільший у світі ліс — тайга в Сибіру. На другому місці за площею стоять джунглі в Південній Америці, у басейні річки Амазонка.

● На території Північної Америки і Європи хвойних лісів більше, ніж листяних. Це не випадковість — свого часу люди там вирубали занадто багато дерев, і, щоби виправити ситуацію, почали висаджувати нові. Перевагу було віддано хвойним породам.

● Найбільш живучим деревом, ймовірно, є сосна. Різні її види мешкають по всьому світу, від жарких пустель до скелястих зон у вічній мерзлоті. Сосни зростають навіть у горах, на голих скелях, міцно чіпляючись за них своїм корінням.

● Приблизно 80 кг паперу, зданого на перероблення, може врятувати від вирубки одне дерево.

● Рівень поглинання вуглекислоти і вироблення кисню залежить не тільки від розмірів дерева, а й від його породи.

● Знамениті кедрові горішки насправді ростуть не на кедрі, а на кедровій сосні, що росте в Сибіру. До справжніх кедрів вона не має ніякого відношення.

● І донині значна частина електрики у світі виробляється з допомогою спалювання деревного вугілля. Така примітивна енергетика поширена в основному в країнах Африки, і це завдає чималої шкоди лісам нашої планети.

● Найбільш лісиста країна світу — Суринам, що в Південній Америці. Ліси покривають приблизно 98 % її території.

● Зусилля екологів і пропаганда використання вторсировини вже приносять перші плоди. Зараз приблизно половина всієї паперової продукції у світі виробляється з переробленої макулатури.

● Зараз ліси покривають приблизно 30 % всієї суші Землі. А всього 200 років тому вони займали вдвічі більшу площу, приблизно 60 %.

● Одне з найрідкісніших у світі дерев — канарська сосна. Вона росте тільки на Канарських островах, що належать Іспанії, і лише на висоті від 1200 до 2000 метрів над рівнем моря.

● Найтвердіше дерево у світі — береза Шмідта. Звичайна сокира або пила проти неї безсилі, по міцності її деревину можна порівняти із залізом.

● Найвище у світі дерево — секвоя під назвою Гіперіон у Північній Америці. Її висота сягає 115,7 м. А вік приблизно 700–800 років.

● Найбільш швидкоросле дерево у світі — павлонія, або адамове дерево. Павлонія може виростати на 2,5–3 метра за рік.

● Найбільш повільно ростуче дерево у світі — білий кедр. Один давній екземпляр у Канаді навіть встановив своєрідний рекорд, за майже півтора століття він виріс лише на 10 см.

● Найпоширеніше у світі дерево — сосни різних видів. Вони ростуть не тільки на всіх континентах (крім Антарктиди), а й на багатьох островах.

● З фруктових дерев найпоширенішим є яблуня, що логічно, тому що яблуко — найпопулярніший у світі фрукт.

● Найбільший реліктовий ліс у Європі, не порушений людською цивілізацією — незаймані ліси Комі, що розташовані в Росії. Їхня площа сягає 32 600 км², що можна порівняти з площею нашої Дніпропетровської області.

● Найбільш лісиста країна в Європі — Фінляндія, а в Азії — Королівство Бутан.

● Майже половина всіх лісів світу розташовані в тропіках і субтропіках.

● Найстаріше дерево у світі — сосна довговічна, що росте в США, її вік оцінюється приблизно в 5 060 років. Вона почала зростати ще до побудови єгипетських пірамід, у ті часи, коли по острову Врангеля бродили останні мамонти.

● У пустелі Тенере колись росло найбільш самотнє дерево у світі, що було відокремлене від усіх інших дерев відстанню понад 400 км. У 1973 році це дерево знищив нетверезий водій, який врізався в нього. На місці його зростання поставили пам’ятник, а саме дерево перенесли в музей, у столиці Нігеру.

● У таких дивовижних африканських дерев, як баобаби, немає річних кілець, тому їх вік оцінити іноді важко. За різними оцінками, баобаби живуть від 1000 до 4500 років.

● Приблизно 80 % всіх вирубаних дерев висаджується заново. Але лише 80 %, і щороку на Землі стає приблизно на 100,0 млн дерев менше.

● Перше у світі дерево за обсягом — секвоядендрон під назвою Генерал Шерман. Його обсяг становить 1487 м³, що приблизно в півтора раза перевищує обсяг житлового простору Міжнародної космічної станції.

● Найвищий у світі різновид сосен — сосна Ламберта, що зростає в Північній Америці. Ці дерева можуть виростати до 80 метрів.

● Одне середнє за розмірами дерево за 24 години виробляє таку кількість кисню, що приблизно дорівнює кількості, яка необхідна трьом людям для дихання на той самий проміжок часу.

Якщо стаття видалася вам цікавою, будь ласка, поділіться нею з друзями в соцмережах

Енциклопедія про дерева

Катерина Міхаліцина. Хто росте у парку / текст Катерини Міхаліциної; ілюстрації Оксани Була. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 44 с.

«Пізнай себе – і ти пізнаєш світ» — повторюють сотні статей, готових шкільних творів та відкритих уроків, приписуючи ці слова як не Сократу-Сковороді, так невідомим і страшенно авторитетним «давнім мудрецям». Сьогодні до послуг цієї безмежно розумної фрази звернуся і я, адже розповідатиму вам про книжку Катерини Міхаліциної та Оксани Була «Хто росте у парку», яка обіцяє читачам важливу розповідь про пошуки себе та захопливий ексурс розмаїтим світом паркової флори, історію як про про філософське самопізнання, так і про наукове пізнання світу. Принаймні, так я подумала, коли прочитала анотацію до книги. Утім, прочитавши кілька перших сторінок, я зрозуміла, що помилилися — лише наукове пізнання світу, лише дерева і парк.

Загалом, «Хто росте у парку» можна з упевненістю назвати хорошою міні-енциклопедією, яку, щоби зацікавити наймолодших читачів біологічною класифікацією дерев, оздобили симпатичними ілюстраціями та простеньким казковим сюжетом з повторюваними мотивами. Головний герой цієї енциклопедії — маленький і не дуже впізнаваний для читача паросток, що живе у маленькому парку великого міста. Одного дня, спостерігаючи за схожими одне на одного людьми, комахами та птахами, паросток вирішує з’ясувати, хто він і на кого він схожий. Шукаючи своє дерево так само, як загублена дитина шукає маму або тата, паросток принагідно пізнає світ навколо й дізнається чимало цікавого про своїх сусідів: про березу, горобину, явір, дуб та інших, звичних для українських міст, дерев.

Усього до книги потрапило одинадцять дерев. Тішить, що кожному з них присвячено цілу розгортку з яскравою ілюстрацією та короткою характеристикою, завдяки якій те чи інше дерево можна упізнати на вулиці та відрізнити від іншого. Імпонує також і те, що енциклопедичну інформацію у книжці подано у привабливій формі: без сухої та незрозумілої лексики, з цікавими порівняннями і красивими метафорами.

Усі дерева, як у тексті, так і на акварелях Оксани Була, персонифіковані. Вони мають різні характери та вирази «облич», викликають у читачів різні емоції та легко запам’ятовуюються. Поза тим, повноцінними героями їх назвати важко — авторка повсякчас об’єктивує їх, акцентуючи увагу на тому, що́ вони можуть дати людям. З одного боку, такий дещо утилітарний підхід до природи може викликати інтерес у читачів, бо ж саме до них звертається оповідачка, саме для них ця інформація буде цікавою і корисною. З іншого ж боку, ця занадто людська точка зору порушує цілісність оповіді: погодьтеся, співпереживати рослинці й асоціювати себе з нею, читаючи про смакування березового соку та розкушування плодів горобини, доволі складно. Та й у світі, де щодня заради практичної вигоди деяких людей знищують десятки гектарів лісу, точки зору рослин, як і поваги до навколишнього світу, катастрофічно не вистачає.

Не зовсім зрозумілими у книжці «Хто росте у парку» залишаються сюжетна лінія пошуків себе та пошуки схожих. Річ у тім, що увесь драматизм книжки тримається на стереотипному переконанні, що, якщо ти не такий, як усі, якщо ти ні на кого не схожий, то ти не можеш бути щасливим. Не ризикну стверджувати, що це неправда, але, як на мене, то кожен унікальний, оригінальний та особливий «паросток» також має право на місце під сонцем. Особливо, якщо цей «паросток» — герой історії для дітей. І, оскільки мова йде не про справжню рослину, а про героя художньої книжки, то процес самопізнання просто не може завершитися на тому, що паросток дізнається своє ім’я, вірніше назву свого роду. Як і Хтось із книги Вікторії Амеліної і Марії Фої «Хтось, або Водяне Серце», він не просто уникає пошуків свого справжнього Я, але й постає перед нами приреченим бути тим, ким народився.

Ти схожий на мене, бо ти – мій паросток. Я чекало на тебе багато-багато років. Тепер я щасливе. Бо щастя – це знайти у цьому світі когось схожого на тебе.

Загалом, незважаючи на усю мою прискіпливість, книжка Катерини Міхаліциної та Оксани Була складає доволі позитивне враження. Щоправда, здебільшого, завдяки своїй енциклопедичності, інтерактивності, симпатичним ілюстраціям і спокійним пастельним кольорам.