Проблема честі та зради (за повістю «Захар Беркут»)

У повісті Івана Франка «Захар Беркут» змальовано яскраві образи захисників рідної землі від татаро-монгольських завойовників, а також показано тих, хто її зраджував. На початку твору ми дізнаємося, що син громадського ватажка Захара Беркута, Максим, потрапив у полон. Мужньо бився з монголами тухольський герой, але «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута».

Автор протиставляє Максимові боярина Тугара Вовка, який зрадив свій край і почав служити монголам. Він гірший за ворога, бо залишити свою землю і свій народ у біді – найганебніше

в людському житті. Навіть його дочка, Мирослава, не підтримує батька, усвідомивши справедливий характер боротьби тухольців. Дівчина допомагає співвітчизникам і відмовляється від права називатися боярською дочкою, кажучи: «Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю». Її поведінка в монгольському таборі, піклування про Максима викликає в нас симпатію.

Мирослава смілива і в той же час ніжна дівчина. Заради свого кохання до молодого тухольця вона готова на самопожертву, аби визволити його з неволі, тому і пропонує золотий перстень, з яким він міг би пройти монгольську варту.

дочка намагається підтримати в Максимові віру в життя, вселити йому надію на визволення. Мирослава також внесла свою частку в підготовку розгрому монголів, порадивши тухольцям виготовити смертоносну зброю для ворогів – метавки.

Максим Беркуту полоні поводив себе мужньо і гідно. З радістю сприймає він повідомлення про те, що тухольці оточили монголів, і з гідністю патріота відповідає зрадникові, що «тухольці будуть битися до останнього», але не пустять ворога в гори. Говорить, що він не хоче рятувати свого життя ціною зради.

Автор засуджує ганебний вчинок Тугара Вовка, який, знаючи батьківські почуття Захара, пропонує йому зберегти життя синові за те, щоб тухольці випустили монгольську силу з долини. Нелегко було старому громадянинові прийняти страшне рішення шодо власної дитини, але «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, це була б ганьба, була б зрада».

Отже, зображуючи підступні вчинки боярина Тугара Вовка, Іван Франко засуджує зраду рідного народу як найтяжчий, непрощенний гріх. Такі герої, як Максим, Мирослава, Захар Беркут, викликають у нас захоплення, бо їм притаманні найкращі риси вдачі: мужність, чесність, порядність, почуття людської гідності, любов до своєї землі.

1. Проблеми честі і зради в повісті Івана Франка “Захар Беркут” Зрада не раз завдавала горя і страждання нашим пращурам. Іван Франко все своє життя боровся проти зрадників українського народу. Створення образу зрадника в повісті “Захар Беркут” і зображення розправи народу над ним робило твір більш наближеним до сучасності, будило думку про визволення від іноземного поневолення. Письменник відтворив гострі конфлікти між феодалом Тугаром Вовком і тухольською […].
2. Честь та зрада (за повістю “Захар Беркут”) Скільки сліз і горя звідали квітучі простори України в минулому! Скільки злих ворогів зазіхало на багатства нашої землі! Топтали її ненажерливі монголо – татарські загарбники, забирали в полон людей. Як міг боронився волелюбний український народ. У повісті Івана Франка “Захар Беркут” відтворено події XІІІ-XІV століть. На її сторінках ми знаходимо образи тих, хто захищав, а […].
3. Честь та зрада (За повістю І. Франка “Захар Беркут”) Скільки сліз і горя звідали квітучі простори України в минулому! Скільки злих ворогів зазіхало на багатства нашої землі! Топтали її ненажерливі монголо-татарські загарбники, забирали в полон людей. Як міг, боронився волелюбний український народ. У повісті Івана Франка “Захар Беркут” відтворено події XІІІ-XІV століть. На її сторінках ми знаходимо образи тих, хто захищав, а також тих, […].
4. Розкриття у творі І. Франка “Захар Беркут” одвічних проблем честі та зради Іван Франко був визнаним істориком, написав багато художніх творів і наукв вих праць. Як відомо, зрада не раз завдавала горя і страждання нашим пращурами, Іван Франко все життя боровся проти зрадників українського народу. Створення образу зрадника в повісті “Захар Беркут” і зображення розправи народу над ним зробило твір більш наближеним до сучасності, будило думку про […].
5. Максим Беркут – ідеал вільної людини (за повістю і. Франка “Захар Беркут”) Іван Франко створив чудовий образ Максима Беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. З Максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. Він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. На вихваляння Тугара Вовка, що вабив ведмедя, Максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було […].
6. “На правді й честі земля держиться” (моя оцінка головних героїв повісті Івана Франка “Захар Беркут”) Іван Франко у своїй історичній повісті “Захар Беркут” змалював життя руського суспільства XІІІ століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії. На фоні […].
7. Образ Мирослави (За повістю «Захар Беркут») Із великою любов’ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті «Захар Беркут». Мирослава – молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне – бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. […].
8. Історичне минуле українського народу в зображенні Івана Франка (за повістю «Захар Беркут») Івана Франка завжди цікавило історичне минуле українського народу. Ним написано немало творів на історичні теми. Та повість «Захар Беркут» стала однією з найцікавіших і найяскравіших сторінок в освітленні нашого славного минулого. Розмірковуючи над подіями давно минулих років, письменник пильніше придивляється до сьогоднішніх днів. Великі зміни, на думку Франка, відбулись як у природі, так і в […].
9. Моє ставлення до боярина Тугара Вовка з повісті І. Франка “Захар Беркут” Творчість І. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Прозова спадщина письменника налічує 8 повістей і понад сто оповідань. І серед них повість “Захар Беркут”, де І. Франко змалював наших хоробрих предків, які мужньо і відважно захищали рідну землю від монголо-татарських завойовників. Серед дійових осіб повісті є як позитивні, так і негативні образи. Один із них […].
10. «Серця, огріті першою любов’ю» (За повістю «Захар Беркут») Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. Описані події відбуваються 1241 року – у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською […].
11. Відповіді до теми: “‘Захар Беркут’ – найвідоміший твір І. Франка на історичну тему” 1. Як з “явилась повість “Захар Беркут” ? І. Франко написав цей твір 1882 року для конкурсу, оголошеного редакцією журналу “Зоря”, 1883 року повість була надрукована в цьому ж журндлі. 2. Які правдиві’ історичні події лягли в основу повісті “Захар Беркут”? Письменник історично правдиво показав у своїй повісті шляхи, якими йшли монгольські орди на руські […].
12. Мій улюблений персонаж із повісті І. Франка “Захар Беркут” Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість “Захар Беркут”. Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків – українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові […].
13. Проблемы чести и предательства в повести Ивана Франко “Захар Беркут” Предательство не раз приносило горе и страдание нашим предкам. Иван Франко всю свою жизнь боролся против предателей украинского народа. Создание образа предателя в повести “Захар Беркут” и изображение расправы народа над ним делало произведение более приближенным к современности, будило мысль об освобождении от иноземного порабощения. Писатель воссоздал острые конфликты между феодалом Тугар Волком и тухольской […].
14. Образ Захара Беркута (за повістю “Захар Беркут”) У першій половині XІІІ століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті “Захар Беркут”. Служіння народові було метою життя […].
15. Образ Захара Беркута (За повістю І. Франка “Захар Беркут”) У першій половині XІІІ століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті “Захар Беркут”. Служіння народові було метою життя […].
16. Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка “Захар Беркут” Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка “Захар Беркут”, в якій змальована боротьба українського народу проти монголо – татарських загарбників. Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім – мирні жителі села Тухля, а в […].
17. Повість І. Франка “Захар Беркут” і сучасна Україна У літературному доробку великого українського письменника І. Франка ми знаходимо чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Проза І. Франка також багатогранна. У ній можна виділити повісті, оповідання, казки. Особливе місце серед прозових творів І. Франка посідає його історична повість “Захар Беркут”. І. Франко безмежно любив свій край з його […].
18. Сила народу в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині (за повістю “Захар Беркут”) Від дорослих ми часто чуємо: “Гуртом і батька легше бити”. Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність – це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка “Захар Беркут” зображено, як єдність, […].
19. До теми “”Захар Беркут” – найвідоміший твір І. Франка на історичну тему Розміщено від Tvіr в Суббота 29 мая Як з “явилась повість “Захар Беркут” ? І. Франко написав цей твір 1882 року для конкурсу, оголошеного редакцією і журналу “Зоря”, 1883 року повість була надрукована в цьому ж журналі. Які правдиві історичні події лягли в основу повісті “Зараз Беркут” ? Історично правдиво письменник показав у своїй повісті […].
20. Проблема честі і зради в повісті «Князь Ієремія Вишневецький» Повість «Князь Ієремія Вишневенький» переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця – не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідного народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок славного українського лицаря Байди Вишневенького. На початку […].
21. Проблема честі і зради (за романом «Фірман султана») Володимир Малик знайшов в одному з історичних документів повідомлення про те, то кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко відрядив до Туреччини козака з таємним завданням – дізнатися про військові приготування султана. Історичні джерела не зберегли імені сміливого та розумного козака-розвідника, але письменник у своєму романі назвав його Арсеном Звенигорою. Не тільки про козацьку честь та […].
22. Проблема честі і зради в повісті Івана Нечуя-Левицького “Князь Ієремія Вишневецький” Творчі зацікавлення Івана Семеновича Нечуя-Левицького надзвичайно широкі: письменника хвилювали проблеми українського селянства, життя української інтелігенції, давно відшумілі події рідної історії. Повість “Князь Ієремія Вишневецький” переносить читача у вируюче XVІІ століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця – не героїка боротьби, а спроба осмислити, як […].
23. Проблема честі і зради. Твір за романом Володимира Малина “Фірман султана” В історії України, особливо в епоху. козаччини, ми зустрічаємо справжніх героїв, які уславили рідну землю. Володимиру Малику пощастило знайти в одному з історичних документів повідомлення про те, що кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко відрядив до Туреччини козака, який добре знав турецьку мову і звичаї населення, з таємним завданням – дізнатися про військові приготування султана. […].
24. Доки будемо жити в громадськім порядку – доти ніяка ворожа сила не переможе нас (за повістю І. Франка “Захар Беркут”) Ці слова сказав головний герой повісті Івана Франка “Захар Беркут”. Він давно переконався, що людина сама, без громади, слабка і безпорадна. Нічого людина сама не вдіє. Тому ці слова звучать заповітом нащадком. В образі Захара втілені мудрість, мрії і прагнення цілого народу. Думаю, цією повістю І. Франко хотів сказати, що загарбник, який би численний він […].
25. Народність образу Захара Беркута (за повістю І. Франка “Захар Беркут”) Один із найвідоміших творів Івана Франка названий за ім’ям його головного героя Захара Беркута, який постає перед нами втіленням совісті та розуму тухольської громади часів монголо-татарської навали на Карпатську Русь. Сивий дев’яностолітній старець, “мов стародавній дуб-велетень”, “поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя і знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх […].
26. Мій улюблений герой повісті І. Франка “Захар Беркут” Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість “Захар Беркут”, створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від […].
27. Уроки нашої історії (за повістю І. Франка “Захар Беркут”) І. Історична повість “Захар Беркут” (тема – боротьба українського народу проти монголо-татарських загарбників у XІІІ ст.; ідея – саме народ є рушійною силою історії). ІІ. Протистояння героїв повісті – представників двох таборів (мирні жителі карпатського села Тухля і Захар Беркут – монгольські загарбники і зрадник боярин Тугар Вовк): 1. Головний герой повісті Захар Беркут (найстарший, […].
28. Твір на тему: “Характеристика Мирослави” за твором І. Франка “Захар Беркут” Творчість видатного українського письменника Івана Яковича Франка налічує величезну кількість творів найрізноманітнішого спрямування. Виявив себе І. Франко і як талановитий повістяр. Доказом цього може служити відома всім українцям повість “Захар Беркут”. Ця повість була написана у 1822 році, але й сьогодні вона бентежить і цікавить читачів. Події, що описуються у повісті, відбуваються у 1241 році, […].
29. Від чого залежить життєвий вибір людини? (роздуми після прочитання повісті “Захар Беркут’ І. Франка) Життєвий вибір людини – це здатність вибирати собі долю між різними обставинами і пропозиціями, які дає нам життя. У однакових ситуаціях різні люди чинять по-різному. Одному здається, що правильніше вчинити так, інша людина вважає інакше. Всі ми люди, але маємо різні думки. Чому це так? Спробуємо розібратися в цьому складному питанні, використавши історичну повість Івана […].
30. Захар Беркут – мудрий ватажок тухольської громади (за твором І. Франка) Давно це було. Вісімнадцяте століття. Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. […].
31. Відображення в повісті Івана Франка “Захар Беркут’ героїчної боротьби народу Русі в XІІІ столітті проти татаро-монгольських нападників Іван Франко був визнаним істориком, цікавився історичним минулим своєї батьківщини, написав багато художніх творів і наукових праць. Найвідомішим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість “Захар Беркут”, написана на конкурс, оголошений редакцією журналу “Зоря” (1882), і надрукована в цьому ж журналі 1883 року. У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської навали на […].
32. Твір на тему: “Характеристика образу Захара Беркута з цитатами з твору” за повістю Івана Франко “Захар Беркут” Іван Франко – видатний український письменник, у творах якого знайшли відгук близькі письменникові ідеї гідного життя народу і спільності. З найбільшою силою такі ідеї прозвучали в історичній повісті І. Франка “Захар Беркут”. В образі головного героя твору втілені сила, міць і мудрість українського народу. Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був “…незважаючи на […].
33. Повість “Захар Беркут” твір про героїчне минуле українського Народу (І. Франко) Іван Франко у повісті “Захар Беркут” звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування. “Захар Беркут” – героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван […].
34. Раскрытие в произведении Ивана Франко “Захар Беркут” извечных проблем чести и предательства Иван Франко был признанным историком, написал много художественных произведений и научных работ. Как известно, предательство не раз приносило горе и страдание нашим предкам. Иван Франко всю жизнь боролся против предателей украинского народа. Создание образа предателя в повести “Захар Беркут” и изображение расправы народа над ним сделало произведение более приближенным к современности, будило мысль о освобождении […].
35. “Золотий обруч” громадівства у повісті І. Франка “Захар Беркут” Узимку 1876 року по дорозі на еміграцію до Женеви деякий час у Львові перебував видатний’ український вчений та політичний діяч М. Драгоманов. Чи не найголовнішою справою, яку він тут полагоджував, було знайомство з передовою галицькою молоддю в особах її кращих представників І. Франка, М. Павлика та інших, через кого сподівався пропагувати свої погляди на теренах […].
36. Повість про життя давніх українців (“Захар Беркут”) У 1882 р. редакція львівського журналу. “Зоря” оголосила конкурс на кращий історичний твір. І. Франко, який на той час перебував під впливом історичних романів Вальтера Скота, також узяв участь у цьому конкурсі. Так з’явилася героїко-романтична історична повість “Захар Беркут”. Збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно […].
37. Захар Беркут Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті – «Захар Беркут». Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, […].
38. Твір на тему: “Сила народу – в єдності за твором І. Франка “Захар Беркут” Найбільша цінність держави, її сила – це народ, а народ – це і є сила. Згуртований народ – це непробивна, нездоланна міць. А єдність всіх людей в боротьбі за праве діло – це ще більше могуття, яке не можливо здолати. Саме згуртовану боротьбу за добро, мир і спокій простого народу можна спостерігати в історичній повісті […].
39. Твір на тему: “Чого нас навчає історична повість І. Франка “Захар Беркут” Головна думка повісті видатного українського письменника І. Франка “Захар Беркут”, на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй Батьківщині. У цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. Живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. Ця […].
40. Художня майстерність Франка у повісті “Захар Беркут” Художня майстерність автора залежить від його вміння використовувати у своєму творі художні засоби. За допомогою них автор творить новий світ, художню реальність, де намагається сформувати свої естетичні принципи таким чином вселяючи у твір певні духовні цінності. До художніх засобів належать: тропи (епітети, порівняння, метафори, гіперболи), стилістичні фігури (повтори), формотворні засоби (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, монолог, […].

§ 42. Практичне заняття. КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ XVII—XVIІІ ст. ЯК ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

У чому особливості козацьких літописів як історико-літературних творів? Хто були їхні автори?

Козацькими літописами називають історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII ст., присвячені козацьким війнам. Назва «літописи» досить умовна, бо кожен із цих творів є складною, багатоплановою розповіддю про події Національно-визвольної війни, у якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, переговорів, окремі документи, тлумачення цього періоду історії України. Стиль цих творів далекий від традиційної літописної форми. Написані вони тогочасною мовою у формі щорічних записів, оповідань, сказань, повістей із залученням різних документів: більш ранніх українських літописів (Густинського, Львівського, Острозького, Чернігівського тощо), власних спостережень, спогадів сучасників, документальних матеріалів (офіційні і приватні листи, грамоти, універсали), творів чужоземних істориків, легенд і переказів.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Літопис Самовидця, Літопис Граб’янки та Літопис Самійла Величка (1720). Кожен із творів є оригінальним, має свої особливості.

Ярослав Дзира про авторів козацьких літописів

Авторами історико-літературних творів XVIII ст. . були зазвичай козацькі канцеляристи — службовці Генеральної військової канцелярії або місцевих канцелярій. Молоді люди приступали до виконання своїх обов’язків, здобувши ґрунтовну освіту, зокрема й знання іноземних мов. До їх компетенції входило не лише поточне діловодство. Канцеляристам також доводилося брати участь у вирішенні господарських, судових і дипломатичних справ. Завдяки доступу до державних та інших документів вони добре орієнтувалися в суспільно-політичній ситуації, володіли знаннями з української історії. Паралельно зі своєю професійною діяльністю вони залучалися до участі в бойових операціях.

2. ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИТАМАННІ КОЖНОМУ З ЛІТОПИСІВ

Працюючи в шести малих групах, оберіть для розгляду один із літописів і визначте його особливості як історичного джерела. Доповніть свої характеристики оцінками вчених.

Літопис Самовидця

Літопис до середини XIX ст. не мав усталеної назви, оскільки автор його не відомий. Твір Самовидця відбиває живу атмосферу другої половини XVII ст., вважають, що це писала людина, яка була сучасником, очевидцем описаних подій. Сам автор теж говорить про особисту присутність під час подій. Це дало підставу назвати твір літописом Самовидця.

Написаний літопис на Лівобережжі, найвірогідніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі. Дослідники вважають, що автором Літопису Самовидця найвірогідніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священику Стародубі.

Текст твору охоплює 1648—1702 рр. І складається з двох частин. Перша — низка оповідань про початок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до 1672 р. У першій частині праці історичний стиль викладу переважає над літописним. Самі події викладаються в логічно-причинній послідовності, мають форму завершених і пов’язаних між собою історичних оповідань.

Друга частина — це хроніка щорічних подій, яку автор, уже як справжній літописець, рік за роком писав до кінця життя. Вона не має, на відміну від першої, оповідань і заголовків, її основним стрижнем є хронологія, а отже — добираються як важливі, так і другорядні події, явища і факти.

У літописі багато особистих суджень автора. Він виокремлює гетьманів за ознакою турботи про національні інтереси, з одного боку, і руйнівною егоїстичністю — з іншого.

Історик Сергій Литвин про літопис Самовидця

Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII століття. Багато з цих відомостей є унікальними. У ньому простежується поєднання літописного й історичного жанрів. Центральною темою літопису Самовидця є Національно-визвольна війна українського народу 1648—1654 років, подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав. Водночас у ньому немає яскраво вираженої ідеї, яка б об’єднувала твір. Автор літопису намагається дотримуватися нейтрально-інформативного висвітлення подій. У подібних випадках факти керували автором, що призводило до суперечливих оцінок Самовидцем історичних постатей.

Історик Іван Крип’якевич про літопис Самовидця

Автор, як видно з його твору, брав участь у козацьких походах, у посольствах, використовував урядові документи. Вважають, що ним міг бути полковник Федір Канциба. Все це надає його літописові великої ціни. На основі оповідання Самовидця про «Чорну раду» побудував Куліш свою однойменну повість.

Літопис Григорія Граб’янки

Григорій Іванович Граб’янка вчився у Києво-Могилянській колегії, володів кількома мовами. З 1686 р. перебував на військовій службі. Спочатку був гадяцьким сотником, полковим осавулом, потім — гадяцьким полковим суддею, загинув 1737 р. у поході проти татар. Літопис під назвою «Дійствія презільной і от начала поляков кровавшой небивалой брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками. » був закінчений 1710 р. у Гадячі.

Твір Граб’янки значною мірою компілятивний. Серед головних джерел спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Граб’янка користувався літописом Самовидця, «Синопсисом». Твір містить багато фактичних помилок і може розглядатися в першу чергу як літературна пам’ятка, а не як історичне джерело.

Граб’янка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 р. За змістом літопис можна поділити натри частини. У першій розповідається про події від початків козацтва до визвольної війни, у другій — про саму війну, а в третій — що відбувалося в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Для викладу Граб’янка обирає форму «сказаній».

Компіляція (від лат. соmpilо — грабую) — неоригінальний, несамостійний твір; праця, побудована на використанні інших творів; поєднання інших творів.

Мовознавець Юрій Луценко про літопис Григорія Граб’янки

Літопис Григорія Граб’янки можна назвати бароковим історичним романом. Тут наявний широкий спектр художніх засобів. Автор вводить у свою розповідь вірші, напівлегендарні перекази. На основі таких переказів написані оповідання про будівництво фортеці Кодак, про захоплення Хмельницьким королівських привілеїв, про смерть і похорон Хмельницького та ін. На сторінках твору знаходимо такі властиві для барокових художніх творів особливості, як поєднання символіко-алегоричного значення різних персонажів з історико-реалістичним, використання прийомів контрасту, пишні натюрморти, несподівані метафори, нанизування епітетів і т. д.

Історик Сергій Литвин про літопис Григорія Граб’янки

Літопис Григорія Граб’янки варто розглядати в першу чергу як літературний твір, а не як історичний. Автор подає не документальні факти, а літературно опрацьовану історію, прагне зробити її доступною для загалу. Головним завданням Граб’янки в умовах поступової втрати Україною автономії було нагадати про колишню козацьку славу. У процесі виконання цього завдання літописець відтворив осіб і предмети не такими, якими вони були насправді, але такими, якими вони повинні б бути, даючи їм, таким чином, нове існування і ніби створюючи їх повторно.

Літопис Самійла Величка

Самійло Васильович Величко народився бл. 1670 р. на Полтавщині. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив у генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея, потім у Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Брав участь й у воєнних походах. Очевидно виконував доручення гетьмана Івана Мазепи, бо був ув’язнений у 1709—1715 рр. Після звільнення проживав у маєтностях Кочубеїв на Полтавщині, де навчав дітей грамоти. Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований.

Його історична праця, написана на початку XVIII ст., складається з двох частин. Перша — «Сказання про війну козацьку з поляками» — охоплює події 1648—1659 рр., друга — «Повість літописна про малоросійські та. інші події. » — присвячена подіям 1660—1700 рр.

Працюючи над цим історичним дослідженням, автор не лише дослідив документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, а й вивчив праці багатьох зарубіжних і вітчизняних авторів. За оцінкою дослідників, праця Величка одночасно є і літописом, й історичним дослідженням, а також художнім твором, збіркою документів й антологією літературних творів різних авторів і жанрів. У цьому літописі вперше в українській літературі подано детальну систематизацію життєписів гетьманів. Самійло Величко з особливою любов’ю пише про Богдана Хмельницького, наділяючи його ледь не надприродними властивостями.

Історик Іван Крип’якевич про літопис Самійла Величка

У творі Величка знайшла сильне вираження його любов до України. Рукопис прикрасив портретами гетьманів. Оповідання Величка про похід Сірка на Крим і про лист Сірка до кримського хана послужило мотивом картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа. » та драми-казки Черкасенка «Про що тирса шелестіла. »

Історик Сергій Литвин про літопис Величка

Як історик Величко прагнув створити картину воєнних подвигів і випробовувань, слави і зрад, засліплення пристрастями героїв і безмірних людських страждань, які випали на долю українського народу в добу. Національно-визвольної війни та Руїни. Гуманіст і демократ Величко був гарячим прихильником козацтва, вважав його оборонцем України. Він перший в українській історіографії і літературі визначив і детально обґрунтував поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені.

Письменник Валерій Шевчук про літопис Величка

Літопис Самійла Величка є не тільки результатом діяльності однієї людини. Це й Літопис, й історичний, і художній, і публіцистичний твір, збірка тогочасних документів, збірка художніх творів різних авторів. А насамперед — то велична пам’ятка, якій немає рівних у тогочасній нашій культурі. С. Величко — монументальна літературна постать. Його життя пішло на те, щоб написати найбільший літопис, що знає українська наука. Цей Літопис — грандіозне мозаїчне панно, котре попри помилки залишається вражаючим і до сьогодні, адже все в ньому взаємозв’язане, вибагливо сплетене. Отож усією масою докладної інформації, з’єднанням усіх картин та описів твір не міг не впливати на наступні покоління.

3. ЯК ЛІТОПИСИ ВИСВІТЛЮЮТЬ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ І ПОСТАТІ

Опрацюйте подані уривки з літописів, використовуйте знання, здобуті у попередній частині уроку щодо особливостей кожного з творів.

1) Як кожен із творів висвітлює причини Національно-визвольної війни? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні?

Літопис Самовидця

Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе. бо вони не хотіли. панщини робити, нести службу замковую. Над козаками реєстровими шляхта панове і гетман коронний поставлені були, которіе об їх волности. не дбали. Плату, которая постановлена була козакам від короля по золотих тридцять на рок, то на себе відбирали.

Літопис Григорія Граб’янки

Різні літописці вважають, що причиною воєн козацьких був собор Берестейський, бо саме після нього новоутворена унія внесла смуту серед православних, бо саме тоді Наливайко першим повстав на поляків. ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а сам их смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали.

А найгіршим було те, що жиди нові побори придумували і маєтки козацькі не вільно було тримати, хіба що хто тільки жінкою володів у себе вдома, та й то не зовсім.

Літопис Самійла Величка

Діялося це року 1648, коли панували в Москві цар Олексій Михайлович, а в Польщі — Владислав Четвертий, король польський і шведський. Чинилося тоді шляхетним малоросіянам і посполитим, що жили обіруч Дніпра, і козакам Запорозького війська велике гноблення від польських панів та їхніх доглядачів, і це було незалежно від королівської й Річі Посполитої волі, їх безміру знищувано тоді й плюндровано, і це почали робити поляки, либонь, від 1333 року.

2) Як кожен із творів висвітлює особистість Богдана Хмельницького? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні? Із якими характеристиками Богдана Хмельницького ви би погодились і чому?

Літопис Самовидця (з коментарів сучасного упорядника тексту, історика Ярослава Дзири)

Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті Хмельницького. Свою працю Самовидець починає розповіддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій». Це, безперечно, підтверджує, що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в історичній долі українського народу та місце й заслуги Хмельницького, однак свою оцінку він приховує і не виявляє її.

Блискучі перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, військовий талант, глибокий розум гетьмана. не викликають жодних емоцій. Отже, з самого літопису випливає, що прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єктивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора.

Літопис Григорія Граб’янки

Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу.

Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі.

Він завжди першим кидався в бій і останній повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив. то зовсім би міг знищити Польщу».

Літопис Самійла Величка

. добрий вождь наш, дякуючи голові якого не тільки ми, його підручні, але й уся Малої Русі Річ Посполита могла жити довгі літа при щасливих успіхах. кому. допомагала рука божа стояти при своїй правді за вольність та свої старожитні права проти братів, але разом із тим ворогів наших — польських савроматів.

. той. завдяки справі якого могли сподіватися ніколи не вмирати оживлені старожитні права й вольності Запорозького війська. милий наш вождю. гетьмане славного Запорозького війська і цілої козако-руської України Хмельницький Богдане.

Коли хто з цікавості захотів би знати, чого Хмельницький, бувши шляхетської руської породи, велів поховати себе після смерті не в столичнім і предковічнім козацькім місті Чигрині, але в Суботові. на своїй, заслуженій власною кров’ю суботівській землі і в церкві, зведеній його коштом.

3) Як кожен із творів висвітлює особистість Івана Виговського? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні? Із якими характеристиками гетьмана ви би погодились і чому?

Літопис Самовидця

Виговський належав до тих, чия заздрість або бажання влади були надто важливими для нього як і для інших зі старшини, а не маючи можливості цього відкрити, вони здійснили усунення молодого Хмельницького від влади.

Літопис Григорія Граб’янки

Після того. Пушкар повернувся в Полтаву, Виговський уже зовсім безпечно утвердився на гетьмануванні. Спершу він зробив вигляд, що з власної волі і нібито добровільно з’явився до царської величності. А потім став супостатом. Деякий час він за всякими послугами царю приховував свою ворожість.

Літопис Самійла Величка

Виговський, готуючись до зради, а також не сподіваючись приязні від запорожців, написав через свого посла до кримського хана, прагнучи вступити з ним в такий союз, який був у того з покійним гетьманом Хмельницьким.

4) Якими були, на думку вчених, історичні погляди літописців? Як це впливало на їхній виклад подій?

Учені про історичні погляди літописців

Ярослав Дзира

Козацькі канцеляристи докладали зусиль, щоб довести законність дій української сторони. Виходячи із заданих наперед ідеологічних настанов, вони подавали події Визвольної війни не як бунт проти законної влади Речі Посполитої, учасники якого керувалися тільки егоїстичними інтересами грабунку й наживи, а як об’єктивно неминучу й законну революцію в ім’я гуманістичних ідеалів національної та соціальної справедливості.

Мирослав Попович

Усі згадані літописці тією чи іншою мірою пов’язані з якоюсь антиросійською опозицією, видається дивною їх стійка орієнтація на політичну лінію Хмельницького і Переяславської ради.

Чим керувались українські літописці та збирачі старожитностей. Опис героїчної боротьби українського козацтва, насамперед у часи Хмельницького і Переяславської ради, був важливим аргументом на користь дворянських претензій козацької старшини.

Перевірте засвоєне на уроці

Обговоріть у загальному колі:

1. Як ви вважаєте, чому всі три автори висвітлюють один і той самий період з історії України, а не починають історію з часів Київської Русі, як попередні літописці?

2. На яких джерелах побудовані аналізовані твори?

3. Чим відрізняються козацькі літописи від традиційних літописів?

4. У чому значення козацьких літописів для сьогодення? Порівняйте ваші думки з думкою історика.

Ярослав Дзира про козацькі літописи

Представники різних соціальних груп взялися за перо, щоб передати нащадкам історію недавнього минулого, зафіксувати події, учасниками яких вони були, визначити своє ставлення до них. Автори, а ними були переважно військові канцеляристи, освічені вищі козацькі чини, залучали до своїх творів нові джерела, переосмислювали їх, унаслідок чого літописна форма викладу матеріалу (порівняно з попередніми літописами) витіснялася розгорнутою літературно-історичною розповіддю, що містила вже елемент наукового підходу до осмислення історії, а також свідчила про новий етап у розвитку українського літописання, про перехід від накопичення історичних знань до історичної науки.