§ 23. Давньогрецький поліс

Роздивіться ілюстрацію та прочитайте текстівку. Поділіться припущеннями, яке призначення мала зображена споруда. Як наявність таких споруд характеризує суспільне життя? Чи будували подібні споруди в державах Давнього Сходу? Як ви думаєте, чому?

Сучасний вигляд одного з найбільших грецьких театрів в Епідаврі (споруджено в IV ст. до н. е.), який міг умістити близько 15 тис. глядачів (для порівняння, в Ефесі театр був розрахований на 25 тис. осіб)

1. Що визначало розвиток грецького суспільства?

Вам уже відомо, що впродовж ХІ-ІХ ст. до н. е. в історії Греції тривав гомерівський період. У цей час панували родоплемінні відносини, а найважливіші питання громади, як-от оголошення війни чи укладання миру, розв’язували на народних зборах. Дрібніші справи залагоджували старійшини. Вони, наприклад, визначали час переділу земельних ділянок. Здебільшого такі переділи відбувалися один раз на рік. У громаді кидали жереб, і кожна сім’я отримувала у своє розпорядження наділ. Але частина членів громади вже не мала змоги вести власне господарство на такому наділі. Найчастіше вони наймалися до заможних господарів або до родової знаті. Верхівка громади (старійшини, військові вожді) іноді називала себе аристос – «найкращі».

Зрозуміло, що влада верхівки посилювалася в період воєнних випробувань. Під час війни громада збирала народне ополчення, яке очолював вождь. Поступово голос аристократів став вирішальним і на народних зборах. Простолюд, вільне населення, наділене громадянськими правами, називали демос, що в перекладі з грецької означає «народ».

У поемах Гомера, з яких довідуємося про ті часи, є згадка й про рабів. В аристократів могло бути до 50 рабів, і ставилися вони до них назагал непогано. Греки-дорійці вважали раба неповноправним членом своєї родини. Рабів не допускали до роботи на землі, тому їх використовували здебільшого в домашньому господарстві та як пастухів. Такий різновид неволі називають домашнім рабством. Отже, визначальною рисою суспільного розвитку Греції тих часів була поява двох груп населення, які мали різні інтереси, – аристократів і демосу.

Період VIII-VI ст. до н. е. в історії Греції називають архаїчним (від давньогрецького «архайо» – давній). Саме на той час припадає зародження грецької державності у формі поліса. Особливість цього періоду полягає в тому, що вся придатна для землеробства земля, угіддя й природні багатства вважалися власністю громади. Власність на землю була основною умовою набуття в Давній Греції прав громадянина. На відміну від безправних членів громад Єгипту, Шумеру, Вавилону та Індії, земля та господарство на ній давали грекам незалежність від влади. Усі громадяни були членами ополчення, що бралося до зброї за військової загрози. Найвища влада в полісі належала народним зборам, брати участь у яких могли лише громадяни. Кожен поліс мав свої органи влади. Наявність громадянських прав – основна відмінність Греції від східних цивілізацій.

Громадянин – людина, яка має права, визначені законом, і виконує обов’язки перед державою.

Поліс (з грецької – громада, місто) – спільнота громадян.

Тиранами греки називали вождів, які встановлювали одноосібну владу, поваливши силою зброї попередню. Отже, тиранія – це влада тирана.

У VIII-VII ст. до н. е. зменшилася роль аристократії як військової сили, з’явилися перші писані закони. Тож у демосу стало більше можливостей обстоювати свої права. На народних зборах тепер можна було обрати лідера, наділити його владою для переділу землі, ухвалення нових законів тощо. Таких людей у Греції називали тиранами. Траплялося, що тирани, намагаючись утримати владу назавжди, вдавалися до сили. Тоді вони втрачали підтримку народу: їх могли або вигнати, або вбити.

У чому особливість давньогрецької держави? Яку роль у полісному суспільстві відігравали тирани? У чому найістотніша відмінність давньогрецького поліса від східних цивілізацій?

Обговорюємо

Прочитайте замітку. Про які значення слова «поліс» довідалися? Як ці значення пов’язані з розвитком державотворчих процесів у Давній Греції?

Поступово центри полісів дедалі більше ставали схожими на міста. Їх, як і раніше, називали полісами. Саме цю назву було використано для нової форми держави. Щоправда, через подібність слів на позначення міста та держави всі грецькі держави почали помилково називати містами-державами. Згодом учені помітили, що греки, вживаючи назву «поліс» щодо міста і щодо держави, надавали їм неоднакового значення. Коли їм потрібно було сказати: «У нашій державі багато міст», вони використовували слово «поліс» тільки один раз – у значенні «держава».

На підтвердження того, що саме громади мали вирішальне значення для розвитку державності в Давній Греції, слугують історичні факти. Наприклад, Спарта взагалі не була містом (це сукупність п’яти сіл), Афіни за класичної доби складалися з двох міських центрів – Афін і Пірей. Відомо й про утворення, які взагалі не мали міських центрів, але елліни вважали їх державами.

Досліджуємо

Прочитайте уривки з «Іліади», у яких описано перебіг народних зборів. Дайте відповіді на запитання: 1. Навіщо скликали народні збори? Хто їх скликав? Хто брав участь у цих зібраннях? 2. Які деталі в тексті свідчать про те, що всі учасники народних зборів мали право вільно висловлювати свою думку? На підставі уривків з джерел та матеріалів уроку обґрунтуйте висновок істориків про те, що саме в добу античності зародилася демократія та сформувалася ідея поваги до особистості.

1. Дев’ять носилися днів над табором стріли божисті.

А на десятий людей Ахілл став на раду скликати.

2. Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

Раптом з’явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

«Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті.

3. Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити.

4. Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

Сповнилось; полум’ям грізним очі його заіскрились.

2. Якими були права та обов’язки громадян поліса?

Кожен грецький поліс мав власні традиції у розбудові держави. Проте спільним для всіх було те, що громадянами держави могли бути лише власники земельних наділів. Володіння землею наділяло греків правами, але й накладало певні обов’язки.

До обов’язків громадян належало боронити землю. Тож захист держави і служба у війську стали усвідомленим вибором еллінів у всіх грецьких полісах. Потреба захищати землю вплинула на організацію війська: на заміну народному ополченню прийшла фаланга – вишикувані в згуртовані лави важкоозброєні землевласники.

Усі грецькі поліси важко перерахувати. Крім Еллади, поліси існували в грецьких колоніях на узбережжях Чорного та Середземного морів. Найбільше їх було в Італії та на острові Сицилія, тому елліни називали цей район Велика Греція. Там державним осередком було оточене стінами місто – з торговельним майданом – агорою, храмом на честь бога – покровителя міста, різноманітними будинками тощо. Навколо міста селилися землероби та пастухи. Уся придатна для землеробства земля, угіддя й природні багатства вважалися власністю громади і називалися хорою. Тому до колоній застосовують термін «місто-держава».

Як у давньогрецькому полісі формувалося право приватної власності? Як це право пов’язане з громадянськими правами та обов’язками? Чому громадян поліса характеризують як людей, які голосують і воюють?

Пізнайкам

Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/08h0Qae або кодом, перегляньте відео з фрагментом лекції про грецький поліс. Чому професор історії назвав свою лекцію «Поліс – це ти»? У чому, на думку дослідника, полягає значення грецького поліса для розвитку європейської цивілізації? Як грецький поліс забезпечував економічну та політичну свободу громадян?

За матеріалами уроку наведіть факти, які доводять, що чимало явищ сучасного життя в демократичних державах сягають своїм корінням часів Давньої Греції.

• 1. Дайте відповіді на запитання, винесені як назви пунктів.
• 2. Витлумачте поняття: поліси (міста-держави), демократія, демос.
• 3. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/cVgzbe5 або кодом та виконайте завдання онлайн.

Скориставшись інтернетом, підготуйте повідомлення про життя в одному з грецьких полісів (за назвами, згаданими в параграфі).

Змагання перших олімпійських ігор давнини. Як проводилися олімпійські ігри у давній греції

Інтерес до гармонійного розвиненого тіла спостерігався ще Стародавню Грецію. Фізичні вправи тут було зведено в культ. З їхньою допомогою тисячі греків удосконалювали своє тіло, роблячи його пропорційним, гнучким, швидким і сильним. У 776 році до нашої ери біля храму Зевса на горі Олімпія відбулися перші Олімпійські Ігри давнини. Протягом понад чотирьохсот років вони залишалися найбільшими спортивними змаганнями того часу. Свого піку культ тіла досяг у Спарті, після чого інтерес до нього став незаслужено, але неухильно падати. І багато століть, аж до кінця дев’ятнадцятого століття гармонійне, здорове тіло було відсунуто на другий план.

Олімпійські ігри

– найбільші з національних свят еллінських. Вони відбувалися в Олімпії і, за найдавнішою оповідтю, виникли ще за часів Кроноса, на честь Ідейського Геракла. За цим сказанням, Рея передала новонародженого Зевса Ідейським Дактілам (Куретам). Геракл, старший із братів, переміг усіх у бігу і був нагороджений за перемогу вінком із дикої оливи. При цьому Геракл встановив змагання, які мали відбуватися через 5 років, за кількістю ідейських братів, що прибули в Олімпію. Існували ще й інші оповіді про виникнення національного свята, що приурочували його то до тієї, то до іншої міфічної епохи. Перший історичний факт, пов’язаний з олімпійськими іграми – це відновлення їх царем Еліди Іфітом та законодавцем Спарти Лікургом, імена яких були написані на диску, що зберігався у Гереоні (в Олімпії). З цього часу (за одними даними рік відновлення ігор – 884, за іншими – 828) проміжок між двома послідовними святкуваннями ігор становив чотири роки або олімпіаду; Проте, як хронологічна епоха, історія Греції було прийнято 776 до РXр. Відновлюючи Олімпійські ігри, Іфіт встановив на час святкування священне перемир’я, яке оголошувалося особливими герольдами, спочатку в Еліді, та був у інших частинах Греції. У цей час не можна було вести війну не тільки в Еліді, а й в інших частинах Еллади. Користуючись тим самим мотивом святості місця, елейці домоглися у Пелопоннесських областей згоди вважати Еліду країною, проти якої не можна було відкривати військових дій. Згодом, однак, елейці самі неодноразово нападали на сусідні області.

У святкових змаганнях могли брати участь лише чистокровні елліни, що не зазнали атімії; варвари могли бути лише глядачами. Виняток було зроблено на користь римлян, які, як господарі землі, могли змінювати за своєю сваволею релігійні звичаї. Жінки, крім жриці Деметри, вільновідпущенники та раби на змагання навіть як глядачі не допускалися під страхом смертної кари. Число глядачів та виконавців було дуже велике; дуже багато хто користувався цим часом, щоб здійснювати торговельні та інші угоди, і поети та художники – щоб знайомити публіку зі своїми творами. Від різних країн Греції посилалися на свята особливі депутати, які змагалися один з одним у великій кількості приношень, для підтримки честі свого міста. Свято відбувалося в перший місяць після літнього сонцестояння, тобто падав на аттичний місяць Гекатомбеон, і тривав п’ять днів, з яких одна частина була присвячена змаганням, а інша – релігійним обрядам, з жертвопринесеннями, процесіями та громадськими бенкетами на честь переможців. Змагання складалися із 24 відділів; у 18 брали участь дорослі, у 6 – хлопчики; ніколи всі відділи не виконувалися за один раз.

У програму античних ігор входили: біг на різні дистанції, біг на витривалість та в повному озброєнні воїна, греко-римська боротьба та панкратіон (боротьба без правил), кулачний бій, гонки колісниць та пентатлон (п’ятиборство, що включало біг, стрибки у довжину, метання списи та диски, боротьбу),
стрибки, при яких наїзник мав зістрибнути на землю і бігти за конем, змагання герольдів та трубачів
. У боротьбі

брали участь лише фіналісти – два найкращі за результатами попередніх чотирьох дисциплін атлета. Правила, звісно, ​​існували, але дуже ліберальні.
Допускалися до участі в Олімпійських Іграх лише чоловіки та лише греки. Але зовсім не лише спортсмени-аматори, як завжди вважається. До 472 р. всі змагання відбувалися одного дня, а пізніше були розподілені попри всі дні свята. Судді, які спостерігали за перебігом змагань і присуджували нагороди переможцям, були призначені за жеребом з елейців і завідували влаштуванням всього свята. Елладодиков, суддів, було спочатку 2, потім 9, ще пізніше 10; з 103 олімпіади (368 р. до РХр.) їх було 13, за кількістю елейських філ, в 104-у олімпіаду число їх було зменшено до 8 і нарешті зі 108-ої олімпіади їх вважалося 10 осіб. Вони носили пурпуровий одяг і мали на стадії особливі місця. Перш ніж виступити перед натовпом, всі, хто бажав взяти участь у змаганнях, повинні були довести елланодикам, що 10 місяців, що передували змаганню, були присвячені ними попередньої підготовки. І дати в тому клятву перед статуєю Зевса. Батьки, брати і гімнастичні вчителі бажаючих змагатися повинні були також заприсягтися в тому, що вони не будуть винними в жодному злочині. За 30 днів усі охочі змагатися мали в Олімпійській гімназії попередньо показати своє мистецтво перед елланодиками. Порядок змагань оголошувався публіці у вигляді білої вивіски. Перед змаганням всі бажаючі брати участь у ньому виймали жереб для визначення порядку, у якому вони виходитимуть на боротьбу, після чого герольд оголошував ім’я і країну, що виходить на змагання. У ті далекі часи на Олімпіадах виявлявся лише переможець окремих видів змагань – Олімпіонік.
Нагородою за перемогу служив вінок із дикої оливи; переможця ставили на бронзовий триніжок і давали йому до рук пальмові гілки. Переможець, окрім честі для себе особисто, прославляв ще й свою державу, яка йому надавала за це різні пільги та привілеї; з 540 елейці дозволяли ставити статую його в Альтісі. Після повернення його додому, йому влаштовували тріумф, складали на честь його пісні та нагороджували різними способами; в Афінах Олімпійський переможець мав право жити на державний рахунок.

Олімпіади звеличували людину, бо Олімпіади відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ досконалості духу і тіла, ідеалізація гармонійно розвиненої людини – мислителя та атлета. Олімпіоніку – переможцю ігор – співвітчизники віддавали почесті, яких удостоєні боги, на їх честь створювалися пам’ятники за життя, складалися хвалебні оди, влаштовувалися бенкети. Олімпійський герой в’їжджав у рідне місто на колісниці, одягнений у пурпур, увінчаний вінком, в’їжджав не через звичайну браму, а через пролом у стіні, який того ж дня зашпаровували, щоб олімпійська перемога увійшла до міста і ніколи не покидала його.

Один із поетичних міфів стародавньої Греції оповідає про те, як виник олімпійський стадіон. Приблизно 17 в. до зв. е. Геракл із Криту та його чотири брати висадилися на Пелопоннесському півострові. Там біля пагорба з могилою титана Кроноса, за переказом переможеного у боротьбі сином Зевса, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами в бігу. Для цього на майданчику біля підніжжя пагорба він відміряв відстань в 11 стадій, яка відповідала 600 його ступням. імпровізована бігова доріжка довжиною 192 м 27 см і стала основою майбутнього Олімпійського стадіону. Протягом трьох століть саме на цій примітивній арені далеко не регулярно проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими.

Поступово Олімпіади завоювали визнання всіх держав, розташованих на Пелопоннесському півострові, а до 776 р. до н. е. набули загальногрецького характеру. Саме з цієї дати розпочалася традиція увічнювати імена переможців.

Напередодні урочистого відкриття Ігор поблизу стадіону на березі річки Алфей розкидалося стародавнє наметове містечко. Сюди, крім безлічі шанувальників спорту, прямували і торговці різними товарами, власники розважальних закладів. Так ще в давнину турбота про підготовку до ігор залучала до організаційних справ найрізноманітніші соціальні верстви населення Греції. П’ять днів офіційно тривав Грецький фестиваль, присвячений прославленню фізичної сили та єдності нації, яка поклоняється обожнюваній красі людини. Олімпійські ігри зі зростанням їх популярності впливали на центр Олімпії – Альтіса. Понад 11 століть в Олімпії проводилися загальногрецькі ігри. Подібні ж ігри проходили і в інших центрах країни, але жодні з них не могли дорівнювати Олімпійським.

У Іграх також брали участь державні діячі, письменники, поети, історики, філософи. Так, наприклад, відомий полководець і державний діяч Алківіад кілька разів брав участь у гонках колісниць та змаганнях з панкратіону. Плутарх згадував, як одного разу під час панкратіону Алківіад вкусив супротивника. “Ти кусаєшся, як жінка”, – вигукнув той. Але Алківіад заперечив: “Не як жінка, а як лев!” У кулачних боях брав участь видатний давньогрецький математик та філософ Піфагор. Найбільшого розквіту Олімпійські ігри досягли за часів так званого “золотого століття” Греції (500 – 400 рр.. До н. Е.). Але поступово з розпадом давньогрецького суспільства Олімпіади все більше втрачали своє значення.

Історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а на його честь проводилися Прометей – змагання бігунів з факелами, що горять.

Фігура цього титану залишається і нині одним із найяскравіших образів у Грецькій міфології. Вираз «прометеїв вогонь» означає прагнення високим цілям боротьби з злом. Хіба не той самий сенс вкладали стародавні, коли близько трьох тисячоліть тому запалювали Олімпійський вогонь у гаю Альтіса?

Зміст статті

Олімпійські ігри стародавньої Греції
– найбільші спортивні змагання давнини. Зародилися як частина релігійного культу та проводилися з 776 до н. по 394 н. (Всього було проведено 293 Олімпіади) в Олімпії, що вважалася у греків священним місцем. Від Олімпії походить і назва Ігор. Олімпійські ігри були значущою для всієї Стародавньої Греції подією, що виходила за рамки суто спортивного заходу. Перемога на Олімпіаді вважалася надзвичайно почесною і для атлета, і поліса, який він представляв.

З 6 ст. до н.е. за прикладом Олімпійських Ігор стали проводитися інші загальногрецькі змагання атлетів: Піфійські ігри, Істмійські ігри та Німейські ігри, також присвячені різним давньогрецьким богам. Але Олімпіади були найпрестижнішими серед цих змагань. Олімпійські Ігри згадуються у творах Плутарха, Геродота, Піндара, Лукіана, Павсанія, Симоніда та ін. античних авторів.

Наприкінці 19 ст. Олімпійські ігри було відроджено з ініціативи П’єра де Кубертена.

Олімпійські ігри від зародження до занепаду.

Існує чимало легенд про зародження Олімпійських ігор. Усі вони пов’язані з давньогрецькими богами та героями.

Найвідоміша легенда говорить, як цар Еліди Іфіт, бачачи, що його народ втомився від нескінченних воєн, вирушив у Дельфи, де жриця Аполлона передала йому наказ богів: влаштувати угодні їм загальногрецькі атлетичні свята. Після чого Іфіт, спартанський законодавець Лікург та афінський законодавець і реформатор Кліосфен встановили порядок проведення таких ігор та уклали священний союз. Олімпію, де слід проводити це свято, оголосили священним місцем, а будь-кого, хто увійде до її межі озброєним, – злочинцем.

Згідно з іншим міфом, син Зевса Геракл привіз в Олімпію священну оливкову гілку та заснував ігри атлетів на ознаменування перемоги Зевса над його лютим батьком Кроном.

Відомо також переказ, що Геракл, організувавши Олімпійські ігри, увічнив пам’ять про Пелопа (Пелопса), який переміг у гонці на колісницях жорстокого царя Еномая. А ім’я Пелопа дали області Пелопоннес, де була «столиця» античних Олімпійських ігор.

Обов’язковою частиною античних Олімпійських ігор були релігійні церемонії. За звичаєм, перший день Ігор відводився для жертвопринесень: атлети проводили цей день у жертовників і вівтарів своїх богів-покровителів. Подібний обряд повторювався і в останній день Олімпійських ігор, коли нагороди вручалися переможцям.

На час Олімпійських ігор у Стародавній Греції припинялися війни і полягало перемир’я – екехерія, а представники ворогуючих полісів проводили в Олімпії мирні переговори з метою залагодити конфлікти. На бронзовому диску Іфіта, що зберігався в Олімпії в храмі Гери, з правилами Олімпійських ігор було записано відповідний пункт. «На диску Іфіта написано текст того перемир’я, яке елейці оголошують на час Олімпійських ігор; він написаний не прямими рядками, але слова йдуть диском як кола» (Павсаний, Опис Еллади
).

З Олімпійських ігор 776 до н. (найраніші Ігри, згадка про які дійшло до нас, – за підрахунками деяких фахівців, Олімпійські ігри стали проводитися на 100 років раніше) у греків йшов відлік особливого «олімпійського літочислення», введеного істориком Тімеєм. Олімпійське свято відзначали у «священний місяць», що починається з першої повні після літнього сонцестояння. Він мав повторюватися через кожні 1417 днів, що складали Олімпіаду – грецький «олімпійський» рік.

Олімпійські ігри, що починалися як змагання місцевого значення, згодом стали подією всегрецького масштабу. На Ігри з’їжджалося безліч людей не тільки з самої Греції, але і з міст-колоній від Середземного до Чорного моря.

Ігри тривали і тоді, коли Еллада потрапила в підпорядкування до Риму (у середині 2 в до н. римські імператори (зокрема і Нерон, «виграв» стрибки на колісницях, запряжених десятьма кіньми). Давався взнаки на Олімпійських іграх і почався в 4 столітті до н.е. загальний занепад грецької культури: вони поступово втрачали колишнє значення і суть, перетворюючись зі спортивного змагання та значущої суспільної події на суто розважальний захід, у якому брали участь переважно атлети-професіонали.

А в 394 н. Олімпійські ігри були заборонені – як «пережиток язичництва» – римським імператором Феодосієм I, який насильно насаджував християнство.

Олімпія

Розташована у північно-західній частині Пелопонеського півострова. Тут знаходився Алтіс (Альтіс) – легендарний священний гай Зевса та храмово-культовий комплекс, що остаточно сформувався приблизно у 6 ст. до н.е. На території святилища розташовувалися культові будівлі, монументи, спортивні споруди та будинки, де у період проведення змагань проживали атлети та гості. Олімпійське святилище залишалося осередком грецького мистецтва до 4 в. до н.е.

Незабаром після заборони Олімпійських ігор всі ці споруди були спалені за наказом імператора Феодосія II (426 н.е.), а через століття остаточно зруйновані і поховані сильними землетрусами і розливами річок.

Внаслідок проведених в Олімпії наприкінці 19 ст. археологічних розкопок вдалося виявити руїни деяких будівель, у тому числі спортивного призначення, таких як палестра, гімнасії та стадіону. Збудована у 3 ст. до н.е. палестра – оточений портиком майданчик, де тренувалися борці, боксери та стрибуни. Гімнасій, збудований у 3–2 ст. до н.е., – найбільша споруда Олімпії, вона використовувалася для тренувань спринтерів. У гімнасії також зберігався список переможців та список Олімпіад, стояли статуї атлетів. Стадіон (довжиною 212,5 м та шириною 28,5 м) з трибунами та місцями для суддів був збудований у 330–320 до н.е. На ньому могли розміститися близько 45 тисяч глядачів.

Організація Ігор.

До участі в Олімпійських іграх допускалися всі вільнонароджені грецькі громадяни (згідно з деякими джерелами, чоловіки, які вміли говорити по-грецьки). Раби та варвари, тобто. особи негрецького походження, брати участь у Олімпійських іграх було неможливо. «Коли Олександр побажав взяти участь у змаганнях і для цього прибув до Олімпії, то елліни, учасники змагань вимагали його виключення. Ці змагання, говорили вони, для еллінів, а чи не для варварів. Олександр довів, що він аргосець, і судді визнали його еллінське походження. Він взяв участь у біговому змаганні і дійшов мети одночасно з переможцем» (Геродот. Історія
).

Організація античних Олімпійських ігор передбачала контроль не лише за перебігом самих Ігор, а й за підготовкою атлетів до них. Контроль здійснювали елланодики, або гелланодики, найавторитетніші громадяни. Протягом 10–12 місяців до початку Ігор атлети проходили інтенсивну підготовку, після чого складали своєрідний іспит комісії елланодиків. Після виконання «олімпійського нормативу» майбутні учасники Олімпійських ігор ще місяць готувалися за спеціальною програмою – під керівництвом елланодиків.

Основним принципом змагань була чесність учасників. Перед початком змагань вони давали клятву дотримуватися правил. Еллонодики мали право позбавити чемпіона титулу, якщо він переміг шахрайським шляхом, атлет, що провинився, піддавався також штрафу і тілесному покаранню. Перед входом на стадіон в Олімпії стояли в навчання учасникам зани – мідні статуї Зевса, відлиті на гроші, отримані у вигляді штрафів з атлетів, що порушили правила змагань (давньогрецький письменник Павсаній вказує, що перші шість таких статуй фессалієць Евпол підкупив трьох борців, що виступали з ним). Крім того, до участі в Іграх не допускалися особи, викриті у скоєнні злочину або у святотатстві.

Вхід на змагання був безплатний. Але їх могли відвідувати тільки чоловіки, жінкам під страхом смертної кари заборонялося з’являтися в Олімпії протягом усього святкування (згідно з деякими джерелами, ця заборона поширювалася тільки на заміжніх жінок). Виняток робилося лише жриці богині Деметри : нею на стадіоні, на почесному місці було споруджено спеціальний мармуровий трон.

Програма античних Олімпійських ігор.

Перший час у програмі Олімпійських ігор був лише стадіодром – біг на один стадій (192,27 м), потім кількість олімпійських дисциплін зросла. Зазначимо деякі кардинальні зміни у програмі:

– на 14 Олімпійських іграх (724 до н.е.) у програму включений діаулос – біг на 2 стадія, а через 4 роки – доліходром (біг на витримку), дистанція якого становила від 7 до 24 стадій;

– на 18 Олімпійських іграх (708 до н.е.) вперше проведено змагання з боротьби та пентатлону (п’ятиборства), що включав, крім боротьби та стадіодрому, стрибки, а також метання списа та диска;

– на 23 Олімпійських іграх (688 до н.е.) у програму змагань увійшов кулачний бій,

– на 25 Олімпійських іграх (680 до н.е.) додано гонки на колісницях (запряжених чотирма дорослими кіньми, з часом цей вид програми розширився, у 5–4 вв.(століття) до н.е. стали проводитися гонки колісниць, запряжених парою дорослих коней , молодими кіньми або мулами);

– на 33 Олімпійських іграх (648 до н.е.) у програмі Ігор з’явилися верхові стрибки на конях (у сер. 3 ст. до н.е. стали також проводитися стрибки на лошатах) та панкратіон – єдиноборство, що поєднувало в собі елементи боротьби і кулачного бою з мінімальними обмеженнями на «заборонені прийоми», що багато в чому нагадує сучасні бої без правил.

Грецькі боги і міфологічні герої причетні до появи як Олімпійські ігри загалом, а й окремих їх дисциплін. Наприклад, вважалося, що біг однією стадій ввів сам Геракл, особисто що відміряв цю дистанцію в Олімпії (1 стадій дорівнював довжині 600 ступнів жерця Зевса), а панкратіон перегукується з легендарної сутичці Тезея з Мінотавром.

Деякі з дисциплін античних Олімпійських ігор, знайомі нам із сучасних змагань, помітно відрізняються від своїх нинішніх аналогів. Грецькі атлети стрибали в довжину не з розбігу, а з місця – ще й з камінням (пізніше з гантелями) у руках. Наприкінці стрибка спортсмен відкидав каміння різко назад: вважалося, що це дозволяє йому стрибнути далі. Подібна техніка стрибка вимагала гарної координації. Метання списа та диска (з часом замість кам’яного атлета стали кидати залізний диск) проводилося з невеликого піднесення. При цьому спис метали не на дальність, а на точність: атлет повинен був вразити спеціальну мету. У боротьбі та боксі не було поділу учасників за ваговими категоріями, а боксерський поєдинок продовжувався доти, доки один із суперників не визнавав себе переможеним або не міг продовжувати сутичку. Були дуже своєрідні різновиди і в бігових дисциплін: біг у повному озброєнні (тобто в шоломі, зі щитом та зброєю), біг герольдів та трубачів, поперемінний біг та гонка на колісниці.

З 37 Ігор (632 до н.е.) у змаганнях стали брати участь і юнаки віком до 20 років. Спочатку змагання у цій віковій категорії включали лише біг та боротьбу, згодом до них додалися п’ятиборство, кулачний бій та панкратіон.

Крім атлетичних змагань, на Олімпійських іграх проводився і конкурс мистецтв, що з 84-х Ігор (444 до н.е.) став офіційною частиною програми.

Спочатку Олімпійські ігри займали один день, потім (з розширенням програми) – п’ять днів (саме стільки тривали Ігри в період їх розквіту в 6-4 ст. до н.е.) і, зрештою, “розтяглися” на цілий місяць.

Олімпіоніки.

Переможець Олімпійських ігор отримував разом з оливковим вінком (ця традиція пішла з 752 до н.е.) та пурпуровими стрічками загальне визнання. Він ставав одним із найшанованіших людей у ​​своєму місті (для жителів якого перемога земляка на Олімпіаді теж була величезною честю), його нерідко звільняли від державних повинностей, давали інші привілеї. Олімпіоніки віддавалися на батьківщині та посмертні почесті. А відповідно до введеної у 6 ст. до н.е. на практиці, триразовий переможець Ігор міг поставити свою статую в Альтісі.

Першим з відомих нам олімпіоніком став Кореб з Еліди, який здобув перемогу в бігу на один стадій у 776 до н.

Найзнаменитішим – і єдиним за всю історію давніх Олімпійських ігор атлетом, який перемагав на 6 Олімпіадах, – був «найсильніший серед сильних», борець Мілон із Кротона. Уродженець грецького міста-колонії Кротон (південь сучасної Італії) і, за деякими даними, учень Піфагора, він здобув свою першу перемогу на 60 Олімпіаді (540 до н.е.) у змаганнях серед юнаків. З 532 до н. по 516 р. до н.е. він завоював ще 5 олімпійських титулів – серед дорослих атлетів. У 512 р. до н.е. Мілон, якому було вже понад 40 років, спробував завоювати свій сьомий титул, але поступився молодшому супернику. Олімпіонік Мілон був також неодноразовим переможцем Піфійських, Істмійських, Німейських Ігор та багатьох місцевих змагань. Згадки про нього можна знайти в працях Павсанія, Цицерона та ін.

Інший видатний атлет – Леонід з Родосу – на чотирьох Олімпіадах поспіль (164 до н.е. – 152 до н.е.) перемагав у трьох «бігових» дисциплінах: у бігу на один і на два стадії, а також у бігу зі зброєю.

Астіл з Кротона увійшов в історію античних Олімпійських ігор не тільки як один із рекордсменів за кількістю перемог (6 – у бігу на один і на два стадії на Іграх з 488 до н.е. по 480 до н.е.). Якщо на першій Олімпіаді Астіл виступав за Кротон, то на двох наступних – за Сіракузи. Колишні земляки помстилися йому за зраду: статую чемпіона в Кротоні знесли, а його колишній будинок перетворили на в’язницю.

В історії давньогрецьких Олімпійських ігор є й цілі олімпійські династії. Так, дід чемпіона з кулачного бою Посейдора з Родоса Діагор, а також його рідні дядьки Акусилай та Дамагет теж були олімпіониками. Діагор, чия виняткова стійкість та чесність у боксерських поєдинках завоювали йому величезну повагу глядачів і були оспівані в одах Піндара, став очевидцем олімпійських перемог своїх синів – відповідно, у боксі та панкратіоні. (За переказами, коли вдячні сини поклали на голову батькові свої чемпіонські вінки і підняли його на плечі, хтось із аплодисментів глядачів вигукнув: «Помри, Діагор, помри! Помри, бо тобі більше нічого бажати від життя!») І схвильований Діагор одразу помер на руках у синів.)

Багато олімпіонік відрізнялися винятковими фізичними даними. Наприклад, чемпіону в бігу на два стадія (404 до н.е.) Ласфен з Тебеї приписується перемога в незвичайному змаганні з конем, а Егей з Аргоса, який переміг у бігу на довгі дистанції (328 до н.е.), після цього бігом , не зробивши в дорозі жодної зупинки, подолав відстань від Олімпії до свого рідного міста, щоби швидше принести радісну звістку землякам. Перемоги вимагали і за рахунок своєрідної техніки. Так, надзвичайно витривалий і рухливий боксер Меланком з Карії, переможець Олімпійських ігор 49 н. Зрештою, виснажений фізично та емоційно суперник визнавав свою поразку. А про переможця Олімпійських ігор 460 до н. у долиходромі Ладаса з Аргоса говорили, що він біжить настільки легко, що навіть не залишає слідів на землі.

Серед учасників та переможців Олімпійських ігор були такі відомі вчені та мислителі, як Демосфен, Демокріт, Платон, Аристотель, Сократ, Піфагор, Гіппократ. Причому змагалися вони не лише у витончених мистецтвах. Наприклад, Піфагор був чемпіоном з кулачного бою, а Платон – у панкратіоні.

Марія Іщенко

» Історія олімпійських ігор у Стародавній Греції

Історія олімпійських ігор у Стародавній Греції

Історія стародавніх олімпійських ігор надзвичайно багата. Олімпійські ігри з’явилися торік у IX в. до зв. е. У ті часи грецькі держави розоряли одна одну у нескінченних війнах. Іфіт, цар Еліди, прибув до Дельфи, щоб дізнатися у оракула, як йому, правителю маленької країни, вберегти свій народ від воєн та пограбувань. Дельфійський оракул — його пророкування і поради вважалися абсолютно вірними — відповів Іфіту:
— Треба, щоб ти заснував Ігри, догідні богам!
Іфіт негайно вирушив на зустріч із царем сусідньої Спарти, могутнім Лікургом. Очевидно, Іфіт був хорошим дипломатом, оскільки Лікург вирішив (а всі інші правителі погодилися з ним), що відтепер Еліда є нейтральною державою. Відразу ж Іфіт, щоб довести миролюбні устремління та віддячити богам, заснував атлетичні Ігри: вони мали проходити в Олімпії кожні чотири роки. Звідси і їх назва — Олімпійські. Йшов 884 р. до зв. е.

Спочатку в Іграх брали участь атлети з двох міст Еліди – Еліса та Піси. Першим у літопис Ігор увійшов 776 р. до н. е. – Рік проведення перших загальногрецьких Ігор. Тільки завдяки давньогрецькій традиції — висікати імена олімпіоників на мармурових колонах, встановлених уздовж берегів річки Алфей, до нас дійшло ім’я першого переможця — Кореба, кухаря з Еліди.
З наближенням Олімпійських ігор з Еліди на всіх напрямках роз’їжджалися гінці (феори), які повідомляли про день свят та оголошували «священне перемир’я». Їх зустрічали з тріумфом не лише в самій Елладі, а й скрізь, де влаштувалися греки. Воїни відкладали убік зброю та вирушали до Олімпії. Коли посланці всіх грецьких держав збиралися разом, вони, напевно, відчували свою національну спільність.
Потім було започатковано єдиний календар Олімпійських ігор, які вирішили проводити регулярно кожні чотири роки «між жнивами та збиранням винограду». Свято атлетів, що складалося з численних релігійних церемоній та спортивних змагань, тривало спочатку один день, потім п’ять днів, а пізніше цілий місяць. Щоб брати участь у Іграх, потрібно було «не бути ні рабом, ні варваром, не вчиняти злочини, ні богохульства, ні святотатства». (Варварами вважалися ті, хто не був громадянином грецьких держав.)

Історія олімпійських ігор у Стародавній Греції – поява нових видовищних змагань

На перших 13 Іграх змагалися лише у стадіодромосі – бігу на дистанцію 1 стадій. У 724 р. до зв. е. додався подвійний біг – діаулос (на дистанцію 384,54 м).
Потім, 720 р. до н. е., на 15-й Олімпіаді, з’явилося п’ятиборство, або, як його називали греки, пентатлон, що складався з простого бігу, стрибків у довжину, метання диска та списа, боротьби. Ще через сім Олімпіад, 688 р. до н. е., програма збагатилася кулачним боєм, через 12 років — змаганням колісниць і, нарешті, на 33 Олімпіаді, в 648 р. до н. е., панкратіоном, найважчим і найжорстокішим видом змагань.

Виходячи на кулачний бій, учасники одягали на голову особливий бронзовий ковпак, а кулаки обмотували шкіряними ременями з металевими шишками. Збираючись завдати удару, боєць вживав запобіжні заходи: захищав голову рукою; намагався встати так, щоб супротивника засліплювало сонце, а потім щосили бив кулаком, фактично закутим у залізо, по його ребрах, особі та тулубу. Сутичка тривала доти, доки хтось із двох не визнавав себе переможеним. Зазвичай атлети залишали поле бою спотвореними, скаліченими, що спливають кров’ю. Часто їх виносили зі стадіону напівмертвими.
Панкратіон поєднував боротьбу та кулачний бій. Заборонялося пускати в хід зуби і вивертати чи ламати пальці супротивника, надягати на руки металеві нарукавники. Зате допускалися будь-які удари, захоплення, стусани, больові прийоми, можна було перекидати суперника на землю і стискати йому горло.
Пізніше у програму Ігор включили біг у озброєнні; біг трубачів та герольдів; змагання в їзді на колісницях, запряжених мулами; змагання для дітей з боротьби, стрибків, пентатлон), а 200 р. до н. е., на 145-й Олімпіаді, з’явився навіть дитячий панкратіон.
Напередодні відкриття Олімпіади глядачі захоплювалися мармуровими статуями переможців попередніх Ігор, що розташовувалися між стадіоном та річкою Алфей. Статуї виготовляли та встановлювали коштом міст, звідки були родом нові «напівбоги»: перший олімпіонік Ко-реб з Еліди; «найсильніший серед сильних» Мілон із Кротона; Політес з Корини, найшвидший атлет на 212 Олімпіаді; Ласфен з Те-беї, який утік 156 стадій, змагаючись з конем; Нікола з Акрії, якому на двох Олімпіадах належало п’ять перемог у бігу, та багато інших славних атлетів.

Юнакам показували і статуї Зевса, що височіли біля пагорба Крона. Кожну з цих статуй замовляли і ставили на штрафи, що накладаються на тих учасників Ігор, хто шахраював, намагався підкупити противника або наносив йому каліцтва під час змагань.

Олімпійські свята починалися зі сходом повного місяця. Урочиста процесія прямувала до золотої статуї Зевса. Очолювали процесію елланодики в пурпурових одязі, за ними йшли атлети та імениті громадяни. У жертву Зевсу приносили двох величезних бугаїв, а судді та учасники змагань давали урочисту клятву бути гідними нагородження лавровим вінком та пальмовою гілкою. Увечері після жеребкування влаштовувалося свято мистецтв. Задовго до закінчення атлети йшли спати — напівголодні, з’ївши по шматку сиру і випивши холодної води.

Отже, великий день наставав. Від 40 тис. до 60 тис. глядачів займали місця на насипу довкола стадіону. Труби вітали елланодиків і почесних гостей, що наближаються. Атлети по черзі виходили на середину арени, щоб представитися глядачам. Глашатай голосно оголошував ім’я та батьківщину кожного і тричі запитував: «Чи всі ви, щасливі гості Олімпії, згодні, що цей атлет є вільним та гідним громадянином?». Потім розпочиналися змагання.
Першого дня проходили змагання з усіх видів бігу, другого — у п’ятиборстві, а третій — у боротьбі, кулачному бою та панкратіоні. Четвертий день повністю віддавали дітям у розпорядження. Дистанції бігу для них були вдвічі коротші, ніж для дорослих. На п’ятий день влаштовувалися гонки на колісницях, запряжених четвіркою коней, та стрибки на конях по колу на 8 та 73 стадії (1538 та 14000 м).
Історія олімпійських ігор у Стародавній Греції дуже багата напруженими та видовищними спортивними змаганнями.

«Проти людської слави безсилі навіть боги» – ці слова великого Йоганна Фрідріха Шиллера якнайкраще підходять до історії виникнення античних Олімпійських ігор, і ось чому…

У стародавніх еллінів було багато богів
. Мабуть, стільки не було жодного іншого народу.

Коли люди стикалися у зовнішньому світі з чимось незрозумілим і лякаючим, вони вигадували на цей випадок нове божество і ставало вже не так страшно. Боги існували на всі випадки життя.

Вигадуючи їх, греки робили богів схожими він: з такими ж перевагами і недоліками як у звичайних людей. Боги могли бути старими й молодими, красивими й потворними, добрими й злими, веселими п’яницями та похмурими буркотами, мстивими, кульгавими, одноокими…
Єдине, що відрізняло їх від людей – безсмертя.

Але незабаром людям уже самим захотілося стати схожими на богів, і ось тоді з’ясувалося, що безсмертя їм можна досягти тільки в пам’яті нащадків, здійснивши якийсь подвиг
.

Скажімо, під час війни це було зовсім нескладно, але там героєм міг стати кожен і загубитися серед багатьох не становило труднощів. А ось так, щоб один-єдиний переможець.

І тоді люди вигадали Олімпійські ігри.

Історія появи Олімпійських ігор

«Життя подібне до ігрищ: інші приходять на них змагатися, інші торгувати, а найщасливіші – дивитися». Так Піфагор Самоський визначив значення Олімпіади у житті древніх греків.

Дух суперництва визначав життєвий уклад міст-держав Еллади, і змушував жителів грецьких полісів безперервно вести між собою війни.

І ось, за одним із переказів, Іфіт, цар Еліди
, тієї самої, де була Олімпія, стурбований постійною ворожнечею і огидними війнами, вирішив вирушити до дельфійського Оракула, щоб згідно з його пророцтвами вберегти свій народ від нападів і пограбувань. Йому була дана відповідь: «Твій народ врятують суперницькі ігри, догідні богам!»

Тоді розумний правитель вирушає до свого сусіда – царя войовничої Спарти Лікурго і розповідає йому про пророцтва Оракула
, а спартанський государ не тільки погоджується з цим пророцтвом, а й бере Олімпію під захист Лаконії, оголошуючи її нейтральною землею.

Так, за їх рішенням, узгодженим з правителями інших дрібних роздроблених держав, засновуються Олімпійські ігри
, присвячені головному богу-олімпійцю Зевсу.

Греки на пропозицію історика Тімеоса, встановили особливе «олімпійське літочислення, яке було прив’язане до першої повні після літнього сонцестояння. З того часу раз на чотири роки, або через кожні 1417 днів, саме в ці дати стали проводити змагання в Олімпії.

Точну дату та час відкриття свята в Олімпії оголошували задовго до його початку.

Сповіщалися всі грецькі міста-держави, куди посилали спеціальних глашатаїв – спондофорів, які сповіщали, що з початку Олімпіади почнеться екхерія – перемир’я на час проведення змагань
.

Зазвичай екхерія тривала за елейським календарем два місяці, які називалися апполоній та парфеній. У цей час не тільки Олімпія, а й вся Еліда проголошувалися «зоною миру», куди міг прибути кожен без страху за своє життя, оскільки майже не було випадків порушення перемир’я, а тим, хто наважився порушити це правило, покладалося покарання – величезний штраф і заборона. на участь в Олімпіаді.

Ось так мудрий Іфіт Елідський зміг припинити міжусобні війни
, змусивши затятих супротивників відкласти убік зброю і вирушить на свято світу, щоб взяти участь у змаганнях або подивитися на них і відчути себе не окремими громадянами однієї держави, а єдиним народом.

Були в Стародавній Греції та інші подібні свята: у Коринфі – Істмійські, у Дельфах – Піфійські, а в Немеї, де Геракл бився з кам’яним левом – Німейські.

Але найзначнішими для всієї Еллади стали, звичайно, Олімпійські ігри.

Місце проведення перших Ігор

Навіть місце, для них обране, назвали Олімпія
, щоб нагадувало про близькість до богів та їхнього житла – божественну гору Олімп.

Розташовується це чудове місце на південному заході Греції, в області Еліда найбільшого грецького півострова – Пелопоннеса.

Це тиха зелена долина річки Алфей біля підніжжя гори Кронос, де шумить дубовий гай Алтіс, який після зведення Храму Зевса, як і все святилище Олімпії, також присвятили головному богу-олімпійцю.

Як проводилися і чому були заборонені

На самому початку історії Ігор змагання спортсменів були самоціллю Олімпійських свят. Вони були складовою частиною релігійних обрядів поклоніння олімпійським богам і
потім переродилися поступово в самодостатні спортивні змагання.

За звичаєм, перший день Ігор був присвячений Зевсу і богам-покровителям
: їм приносили жертви, до них були спрямовані молитви, їм присягалися в чесності та непідкупності, їм присвячувалися спортивні перемоги.

Греки вважали, що для богів було великим задоволенням споглядати спритність, силу і красиві треновані тіла.

Точна дата перших Олімпіад, безумовно, «канула в Лету», але, за деякими припущеннями, вони проводилися з 776 р. до зв. е. Саме цього року датується перша перемога на Олімпійських іграх. Під час розкопок було знайдено мармурову плиту, на якій висічено ім’я найпершого олімпійського чемпіона – елідського кухаря Кореба
та дата цієї перемоги – 776 р.

Загалом античних Олімпіад було проведено 293. Завершальними стали Ігри 393 р.

Після цього імператор Феодосій Преподобний, що правив одноосібно всією східною частиною Римської Імперії, куди на той час і входила Олімпія, вибрав християнство як державну релігію, і поставив під заборону всі язичницькі культи, до яких зарахував і Олімпійські ігри.

Незабаром після заборони Олімпіад усі храмові та спортивні споруди були спалені за наказом Феодосія II (426 р. н. е.), а через сто років і остаточно зруйновані сильними землетрусами та розливами річок.

Види змагань

Спочатку, на перших тринадцяти змаганнях були влаштовані змагання у бігу.

Довжина дистанцій вимірювалася кроками чи стадіями – чи не так це нагадує всім знайоме слово стадіон? Саме від стадії (крок) і пішла назва тієї споруди, де проводились змагання.

В Олімпії стадія дорівнювала 192,7 см – вважалося, що такий крок був у самого Геракла.
Потім 724 р. до н. е. до програми додали біг на один стадій туди і один назад, або подвійний.

У 720 р. бігова дистанція збільшилася до 24 стадій, а 708 р. до зв. е. додалися змагання з п’ятиборства: біг, стрибки у довжину, метання диска та списи, а завершувалося все боротьбою.

Пізніше з’явився найжорстокіший вид змагань – боротьба без правил
або панкратіон, де змагалися до моменту, поки противник не попросить пощади, піднявши вгору палець. Іноді такі бої закінчувалися навіть смертю одного з учасників.

У 680 р. додалися перегони на колісницях.

Щоб стати учасником древніх Олімпійських ігор, було необхідно:

• бути громадянином Греції, причому вільним, і обов’язково вільно говорити грецькою мовою: ні раби, ні варвари до участі у змаганнях не допускалися;
• бути чоловіком: участь у змаганнях жінок була недозволеною;
• контролювали дотримання всіх і правил проведення Олімпіади найпочесніші громадяни Греції, звані елланодіки.

Спортсмени, які бажають взяти участь у Іграх, починали готуватись за рік до початку Олімпіади.
А потім, за місяць до початку змагань, мали продемонструвати суддям свою майстерність, щоб довести готовність до змагань.

Також елланодіки стежили за тим, щоб усі змагання проводилися чесно, без шахрайства. Якщо на переможця падала найменша тінь підозри в махінаціях, його позбавляли титулу чемпіона, штрафували на величезну суму та піддавали принародному доробку різками
.

Гроші, які стягувалися з спортсменів, що проштрафилися, йшли на виливок статуй (занів) на честь Зевса, що прикрашали алею перед стадіоном.

У своїй книзі «Історія» Геродот описує такий курйозний випадок, що стався із самим Олександром Македонським:

Одного разу Великий Олександр прибув до Олімпії, щоб взяти участь у змаганнях із бігу. Елліни, які брали участь у змаганнях, зажадали у суддів-елланодиків виключення його зі списку учасників, стверджуючи, що той варвар, а не грек. Тоді Олександру довелося навести докази свого походження. Його допустили до змагань, і, як стверджує Геродот, він прийшов до фінішу одночасно з переможцем.

Чим нагороджували

Що ж отримували переможці-олімпіоніки за свої зусилля?

Лише оливковий вінок, зі священного гаю Алтіс
, прикрашений пурпуровими стрічками, та ім’я, висічене на мармуровому плаку, або статую, виконану кращими грецькими скульпторами, наприклад, Фідієм і то за умови, що олімпіоніками вони ставали не менше
.

Але повернувшись у рідні поліси, вони перетворювалися на героїв.

Їм поклонялися майже як богам обсипали дорогими дарами, звільняли з державних повинностей, і годували остаточно життя.

Відродження: сучасні Олімпійські ігри

І хоча природні стихії та невблаганний час дуже постаралися, щоб Олімпія з її колишньою славою зникли з лиця землі, все-таки їм цього не вдалося до кінця. Не зникла Стародавня Олімпія безвісти.

Слава Олімпійських змагань була увічнена у роботах великих еллінів: Платона та Аристотеля, Сократа, Демосфена, Піфагора, які не тільки писали про улюблені ігри, а й брали в них участь, наприклад Піфагор та Платон брали участь у найважчих змаганнях – кулачному бою.

А через 13 століть завдяки їхнім працям стали проводитися розкопки стародавньої пам’ятки. Перші розкопки в Олімпії почалися 1829 року і продовжуються до сьогодні.

І хоча сьогодні вже не відновити багато шедеврів, таких як скульптура Зевса-Громовержця, виконана великим Фідієм із золота і слонової кістки, яка по праву вважалася в Стародавній Греції одним із семи чудес світу
, нащадкам вдалося відродити дух цього священного місця.

А слова олімпійського девізу: «Citius, Altius, Fortius» «Швидше, Вище, Сильніше!» надихають і нинішніх олімпійських чемпіонів на славні подвиги.

Тисячі паломників намагаються відвідати відроджену Олімпію, особливо в ті дні, коли так само, як і багато століть тому, тут раз на чотири роки запалюють священний олімпійський вогонь
, що символізує початок сучасних Олімпіад, які зберегли традиції великих античних спортсменів.

Згідно з давньогрецькою легендою перші Олімпійські ігри відбулися за часів бога Кроноса в Олімпії на півострові Пелопоннес. Греки вірили, що Олімпійські ігри, як і багато іншого в їхньому житті, з’явилися завдяки богам. Потім ігри не проводилися багато століть і були відроджені лише 776 р. до н.е.
царем Еліди Іфітом. З цього року розпочинається відлік Олімпійських ігор.

Олімпійські ігри проходили раз на чотири роки, в першу повню після літнього сонцестояння і тривали п’ять днів. Зазвичай ігри випадали на місяць Гекатомбеон, і цього місяця встановлювали священне перемир’я на території всієї Греції. В іграх могли брати участь тільки чистокровні елліни, пізніше до них приєдналися римляни, інші народи могли тільки спостерігати за іграми. Жінкам брати участь та дивитися ігри заборонялося, але вони могли стати чемпіонами заочно, наприклад, якщо від їхнього імені в іграх брали участь колісниці.

Учасники Олімпійських ігор від різних міст і держав мали за 30 днів до їх початку прийти до Олімпійської гімназії та продемонструвати своє мистецтво суддям. Крім того, спортсмени повинні були довести, що вони протягом десяти місяців готувалися до ігор, і присягнути в цьому перед статуєю Зевса.

Приблизно до 472 до н.е. всі змагання проходили в один день, а в решту днів відбувалися релігійні обряди, жертвопринесення богам, свята на честь переможців. Пізніше змагання було розподілено попри всі дні ігор.

Види спортивних змагань у давньогрецьких Олімпійських іграх:

• біг на 192 м;
• біг на 384 м;
• біг на 1344 м;
• біг на 384 м у повному озброєнні;
• бокс;
• рукопашний бій (панкратіон);
• боротьба;
• п’ятиборство (біг на 192 м, метання диска, метання списа, стрибки, боротьба);
• стрибки (у різний час – гонки квадриг, стрибки на конях, гонки колісниць).

Переможців Олімпійських ігор нагороджували вінком із дикої оливи, зводили на бронзовий триніжок, давали до рук пальмову гілку. Бути переможцем Олімпійських ігор вважалося дуже почесним, вони мали загальну повагу, в рідних містах їм надавали пільги та привілеї, грошові премії.