Тиша

Саме́ це слово – заклик до тиші, її звуковий образ: ти-ша-а-а. Втім, який може бути заклик, тим паче вигук (Ша. ), коли мова про тишу. Шелест, шерех, шурхіт, шепіт, шемрання, тиша, штиль: «Тиша в морі. ледве-ледве / Колихає море хвилі. » Поетика шиплячих, голос тиші: «В погожі ночі, в запахущім травні, / Як цвіт буяє і ростуть жита, / Вона стоїть, пречиста і свята, / Як в оні дні Сатурнові, днедавні».

Незбагненний чар зоряного неба, тиші видимої, коли «маєва нічка леготом дише. », а з усіяних зорями глибин постає сузір’я Діви із Колосом згоди, що «світиться в руках». Це – Діва-Правда, Астрея. З кінцем золотого віку, коли, розпанахавши тишу, прокричав бойовий ріжок і пролилася кров, – ось тоді вона полишила землю й засяяла, недосяжна, сузір’ям Діви, як про це, задивлений у зоряне небо, Микола Зеров.

Перед нічною тишею – надвечір’я, перед(с)покій ночі. «Сонце заходить, гори чорніють, / Пташечка тихне, поле німіє. » Прадавній, епічний контраст: багрянець призахідного сонця – і темні силуети гір. Це – зоровий образ тиші. У другому рядку – образ звуковий, і знову ж контраст: голос пташечки – й німе поле. Без пташиного співу – поле німе. З ним – воно тихе: тиша без звуку – нестерпна для людини, мертва тиша. Втім, уже й не тиша, радше тихота́, як, скажімо, темнота: там жодного звуку, тут – просвітку. До речі, мій внук Теодор, ще як був маленький, казав, що боїться не темноти, а тихоти. Та ось після надісланого в “Збруч” тексту з цікавістю довідуюсь від редактора, що це слово у негативному значенні вжив Маркіян Шашкевич. Тож іще більше дивує відсутність тихоти в українських словниках.

Подавшись у літературному просторі стежками тиші, сягнемо VII ст. до Р. Х. – давньогрецького поета Алкмана; був він чи не перший, хто присвятив свій твір нічній тиші. Спить геть усе, перераховує поет: і те, що на землі чи в земних норах, і те, що літає, що плаває. Але в тому описі ще немає того, що творить тишу: чи то нічного леготу, чи подиху Матері-землі… «Земля ж дихає. Хіба не чуєш. » – Ґете до Еккермана. Тиша, до якої дослухався Алкман, – ще не озвучена тиша.

Якось, гортаючи лірику Ципріяна Норвіда, я натрапив на щось чи не найтонше, що, принаймні в нашій уяві, є найтендітнішим, присутнім у тиші, звуком: «Незрушна тишина – лиш поколише сіть / Павук, і за вікном прошелестять тополі» («Самотність», переклад Д. Павличка). Від уявного, якого не чуємо, звуку – до шелесту листя. Того «лиш» («тільки», «ледве-ледве». ) в античних поетів ще не було. Хто й коли впровадив його – сказати годі.

Тиша. Творча тиша, яку так натхненно описав Микола Зеров у своїй «Возовиці», у сільському Космосі, який, з усіма своїми звуками, барвами, зі своєю тишею, в якій відпочиває серце («Село! І серце одпочине. »), відходить у минуле:

Спочинку кращого немає та й не треба!

Високий літній день піднявся в ясне небо

І вовну білих хмар тримає при землі.

Папір пожолобивсь на довгому столі,

На сонці жовтому, і сам поволі жовкне,

І літнє шемрання спливає неумовкне

З високих верховин зелених груш і лип.

І враз вривається ритмічний рівний скрип,

Немов розгойданий волячими рогами,

Іде загатами, левадами, садами

І золотим дощем прим’ятого стебла

Б’є по сухих тинах півсонного села.

«Високий літній день» – дійова особа в тому дивовижному, що творить людську душу, навколишньому світі. Наче відлуння з Овідієвих «Любощів»: «Спека була. Вже вивершив день опівденну годину. » Як у видимій споруді цеглина, так тут, у невидимій, – година. День. Завершений цикл. Модель нашого життя. І знову ж (рядки 4–7) – зеровський звукопис опівденної тиші, в яку вриваються, не руйнуючи її – бо «ритмічні» вони й «рівні» – скрипи поважних, вивершених снопами селянських возів. Настояна на тих ритмах поезія, пісня. Душа, що живе ними, мислить ними: «Відгукуюсь на ямб і на хорей», – з усмішкою відповів М. Зеров студентові, який запитував, як правильно: Зеро́в чи Зе́ров.

Тиша опівденна, вечорова, нічна. тиша вранішня, яка теж не без звуків: «Сичі в гаю перекликались, / Та ясен раз у раз скрипів». А далі – «Соловейко в темнім гаї / Сонце зустрічає. / Тихесенько вітер віє. » Тиша – дар Божий, дар Матері-Землі, як про це в поетичній молитві пізнього античного автора. Ось її початок:

Свята богине Земле, що народжуєш

Усе на світі суще і відроджуєш,

Про люд свій дбаєш, усьому снагу даєш,

Повітря й води – у твоїй підлеглості.

Всьому даруєш тишу, в сон занурюєш.

Особлива, лунка й свіжа, з міріадами росинок, тиша літнього ранку. Чую і бачу ту тишу, завдяки спостереженню одного мандрівника, який зо два століття тому звиджував краї давньої Греції: «Коли півень заспіває десь на малоазійському узбережжі, то його голос чутно аж на Лесбосі». Півень «виспівав» ті дві, віддзеркалені одна в одній, ранкові тиші: тишу ще не торкнутого веслом моря, що між узбережжям нинішньої Туреччини й Лесбосом, – і ще не торкнутого крилом омитого вранішніми росами неба.

Тиша. простір. самотність. думка. життя… «А думка край світа на хмарі гуля» – у Шевченка. «Я лиш тоді живу, як думка вільна в мене» – у Ципріяна Норвіда. Vivere est cogitare (жити – значить мислити) – у Ціцерона. «Вчителі мовлення – люди, а вчителі мовчання – боги» – у Плутарха. Мовчання, тобто тиші: тиша – глибинна, глибокодумність – тиха.

І ще одна особливо глибока, промовиста тиша – з Гомерової «Іліади» (переклад Бориса Тена):

…Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі

Сяйвом світлисту безвітряну ночі наповнюють тишу,

Світлом облиті долини всі, видно і пагір верхів’я,

Й скелі високі, й безкрає над ними простерлося небо,

Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє.

Прекрасний Космос і людина, його часточка, яка серцем радіє тій величній красі. Десь на протилежному полюсі – «нечестивці бездомні, без роду, без племені», ті, яким любі кровожерні війни, «людям такі осоружні».

Можна подивуватись, але мак, образ тиші в античних, той цвіт, що й нині є символом пам’яті про полеглих, веде до таких от найніжніших в «Іліаді» рядків:

Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,

Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,

Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

У цій тиші – голос матері, що побивається над своїм сином:

Я ж бо плекала його, як рослину в саду на осонні.

А ще в ній – голос древнього співця, який хоче отямити нелюдів, кому любий бог війни – «втілене зло», «кров’ю умиваний людоубивець».

До теми

Матфея 26

 1 Коли Ісус закінчив усе це говорити, Він звернувся до Своїх учнів:   2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха і Сина Людського буде видано на розп’яття».   3 Тоді зібралися первосвященники та старійшини народу у дворі первосвященника, на ім’я Каяфа.   4 І змовилися підступом схопити та вбити Ісуса.   5 Але говорили: «Не у свято, щоб не сталося заворушення в народі». 

Помазання Ісуса

 6 Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого.   7 Коли Він сидів за столом, до Нього підійшла жінка, яка принесла алебастровий глечик із дуже дорогим миром [1] , і вилила його на голову Ісуса.   8 Побачивши це, учні обурилися й сказали: ―Навіщо така трата?   9 Адже це миро можна було продати дорого та роздати бідним.   10 Але Ісус, знаючи це, сказав їм: ―Чому ви докоряєте жінці? Адже вона зробила добре діло для Мене.   11 Бідних ви завжди маєте з собою, [2] а Мене не завжди матимете.   12 Виливши миро на Моє тіло, вона приготувала Мене до поховання.   13 Істинно кажу вам: всюди, де буде проповідуватись ця Добра Звістка у всьому світі, будуть казати й те, що вона зробила, на згадку про неї. 

Юда погоджується зрадити Ісуса

 14 Тоді один із дванадцятьох, якого звали Юда Іскаріот, пішов до первосвященників   15 і сказав: «Що ви дасте мені, якщо я віддам вам Ісуса?» Вони ж заплатили йому тридцять срібних монет.   16 Відтоді він шукав слушної нагоди, щоб Його видати. 

Остання вечеря

 17 У перший день свята Опрісноків учні підійшли та запитали Ісуса: ―Де Ти хочеш, щоб ми приготували Тобі спожити Пасху?   18 Він відповів: ―Ідіть у місто до такого-то чоловіка й скажіть йому: «Учитель каже: „Мій час наблизився, у тебе Я буду споживати Пасху з Моїми учнями“».   19 Учні зробили, як наказав їм Ісус, та приготували там Пасху.   20 Коли ж настав вечір, Він сів до столу разом із дванадцятьма.   21 А як вони їли, Ісус сказав їм: ―Істинно кажу вам: один із вас зрадить Мене.   22 Вони дуже засмутилися й почали запитувати Його, один за одним: ―Це не я, Господи?   23 Він сказав у відповідь: ―Той, хто опустить руку разом зі Мною в миску, той Мене зрадить.   24 Син Людський, безумовно, іде, як про Нього написано, але горе тому чоловікові, через якого зраджено Сина Людського. Було б краще тому чоловікові не народжуватись.   25 Юда, який зрадив Його, спитав: ―Це не я, Равві [3] ? Ісус відповів йому: ―Ти сказав!   26 Коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив його, розламав та дав учням, кажучи: «Візьміть та їжте, це є тіло Моє».   27 Потім узяв чашу, подякував і дав її учням, кажучи: «Пийте з неї всі,   28 бо це кров Моя, кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів.   29 Кажу вам: не питиму більше з цього виноградного плоду до дня, коли питиму з вами нове вино в Царстві Мого Отця».   30 І, проспівавши пісні, вони пішли на Оливну гору. 

Ісус говорить про відречення учнів

 31 Тоді Ісус сказав учням: ―Усі ви відмовитесь від Мене цієї ночі, бо написано: «Уражу пастиря – і вівці отари розсіються». [4]   32 Але після Мого воскресіння Я піду до Галілеї, і там ми зустрінемось.   33 Тоді Петро відповів Йому: ―Навіть якщо всі зречуться Тебе, я ніколи не зречусь.   34 Ісус сказав йому: ―Істинно кажу тобі: цієї ночі, перед тим, як півень заспіває, ти тричі зречешся Мене.   35 Петро ж наполягав: ―Навіть якщо треба буде померти разом із Тобою, усе одно я не зречуся. І всі учні сказали так само. 

Ісус молиться в Гефсиманії

 36 Тоді Ісус разом із ними прийшов до місця, яке називається Гефсиманія, і сказав учням: ―Посидьте тут, поки Я піду й помолюся там.   37 І, узявши з Собою Петра та обох синів Зеведеєвих, почав сумувати та тривожитись.   38 Тоді сказав їм: ―Моя душа страждає смертельно! Залишайтеся тут та пильнуйте зі Мною.   39 І, відійшовши трохи далі, Він упав долілиць та молився кажучи: «Отче Мій, якщо можливо, нехай ця чаша обмине Мене. Однак нехай буде не як Я хочу, а як Ти».   40 Повернувшись до учнів, знайшов, що вони заснули, та сказав Петрові: ―Ви не могли навіть однієї години пильнувати зі Мною?   41 Пильнуйте та моліться, щоб вам не впасти в спокусу. Бо дух бадьорий, а тіло немічне.   42 І вдруге Він відійшов та молився кажучи: «Отче Мій, якщо неможливо, щоб ця чаша Мене обминула і щоб Я не пив її, то нехай станеться Твоя воля!»   43 Коли Він повернувся до учнів, знову знайшов, що вони сплять, бо їхні очі були обтяжені.   44 Залишивши їх утретє, Він ще раз пішов молитися, промовляючи ті ж слова.   45 Потім прийшов до учнів і сказав їм: ―Ви все ще спите та відпочиваєте? Ось наблизилась година, і Син Людський віддається в руки грішників.   46 Вставайте, ходімо! Ось наближається Мій зрадник. 

Арешт Ісуса

 47 Коли Він ще говорив, ось підійшов Юда, один із дванадцятьох, і з ним великий натовп із мечами та киями – від первосвященників та старійшин народу.   48 Зрадник дав їм такий знак, кажучи: «Той, Кого я поцілую, це Він, арештовуйте Його!»   49 Він одразу підійшов до Ісуса й промовив: ―Вітаю, Равві [5] ! – і поцілував Його.   50 Ісус сказав йому: ―Друже, роби те, для чого ти прийшов! Тоді вони підійшли, наклали на Ісуса руки та заарештували Його.   51 І ось один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свій меч, ударив раба первосвященника й відрубав йому вухо.   52 Тоді Ісус сказав: «Поверни свого меча на його місце! Бо всі, хто береться за меч, від меча загинуть.   53 Чи ти думаєш, що Я не можу просити Отця Мого надіслати зараз більше дванадцяти легіонів [6] ангелів?   54 Але як тоді сповниться Писання, яке каже, що так має статися?»   55 У той час Ісус звернувся до натовпу: «Ви вийшли проти Мене, як проти розбійника, з мечами та киями, щоб заарештувати Мене. Щодня Я сидів та навчав у Храмі, і ви не заарештовували Мене.   56 Але все це сталося, щоб збулося Писання пророків». Тоді всі учні, залишивши Його, втекли. 

Ісус перед Синедріоном

 57 Ті, що схопили Ісуса, привели Його до первосвященника Каяфи, де зібралися книжники та старійшини.   58 Петро ж ішов за Ісусом на відстані до двору первосвященника й, зайшовши всередину, сів разом зі слугами, щоб побачити, чим усе скінчиться.   59 Первосвященники й весь Синедріон шукали неправдивого свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть,   60 але не знаходили, хоча прийшло багато лжесвідків. Наостанок прийшли двоє,   61 які сказали: ―Він говорив: «Я можу зруйнувати Храм Божий і за три дні відбудувати його».   62 Первосвященник, піднявшись, запитав Ісуса: ―Нічого не відповідаєш на те, що вони свідчать проти Тебе?   63 Але Ісус мовчав. Первосвященник запитав Його: ―Заклинаю Тебе живим Богом, скажи нам: Ти – Христос, Син Божий?   64 Ісус відповів йому: ―Ти сказав це! Навіть більше скажу вам: відтепер побачите Сина Людського, Який сидить праворуч від Всемогутнього й приходить на хмарах небесних! [7] ( Пс 109:1 )   65 Тоді первосвященник розірвав на собі одяг та сказав: ―Він богохульствує! Навіщо нам потрібні свідки? Ось тепер ви чули богохульство!   66 Яке ваше рішення? Вони відповіли: ―Він заслуговує на смерть!   67 Тоді почали плювати Ісусові в обличчя та бити кулаками, а інші били Його по щоках,   68 кажучи: «Пророкуй нам, Христе, хто Тебе вдарив?» 

Петро зрікається

 69 Петро ж сидів назовні, у дворі. До нього підійшла одна зі служниць і сказала: ―І ти був з Ісусом із Галілеї.   70 Але Петро заперечив перед усіма, кажучи: ―Не знаю, про що ти говориш.   71 Коли він виходив за ворота, його побачила інша служниця й сказала тим, що були там: ―Цей чоловік теж був з Ісусом із Назарета.   72 Петро знову заперечив, поклявшись, що не знає Цього Чоловіка.   73 Згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: ―Ти й справді один із них, бо й мова твоя викриває тебе.   74 Тоді він почав клястися та присягати кажучи: ―Не знаю Цього Чоловіка! І одразу заспівав півень.   75 Тоді Петро згадав слова, які сказав Ісус: «Перед тим, як заспіває півень, ти тричі зречешся Мене». І, вийшовши геть, він гірко заплакав. 

New Ukrainian Translation TM, New Testament and Psalms
Copyright © 2022 by Biblica, Inc.
Used with permission. All rights reserved worldwide.

“Biblica”, “International Bible Society” and the Biblica Logo are trademarks registered in the United States Patent and Trademark Office by Biblica, Inc. Used with permission.