Люцерна

Люцерна — це бобова кормова культура родини Fabaceae, одна з найцінніших трав для польового травосіяння.

Серед кормових трав люцерна — найдешевший корм та джерело повноцінного за амінокислотним складом протеїну, каро­тину. Листя люцерни містить ксантофіл, вітаміни, мікроелементи, безазотисті екстрактивні речовини (глюкоза, фруктоза, сахароза, кро­хмаль — близько 10-12 %).

Вся інформація по тегу #люцерна

Виробниче зна­чення мають чотири сорти люцерни: люцерна синя посівна (M. sativa L.), люцерна жовта серпоподібна (M. falcata L.), голуба (M. coerulea L.) й гібридна (середня) (M. media Hoes.).

Люцерна посівна, або синя — це основна бобова кормова культура в системі кормового виробництва. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації, міститься до 10% білка, а у висушеному листі — до 20 % білка.

Люцерна жовта, або серповидна — це вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, має дору кормова цінність. Погано відростає після скошування, врожайність набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного поширення.

Морфологічна будова

• Коренева система — стрижнева або розгалужена, м’ясиста, глибоко проникаюча у грунт (на 2-3 м, а іноді до 10 м і більше). У люцерни серповидної та мінливої корінь розростається за рахунок бокових розгалужень і формує стрижнево-мичкувату систему.
• Стебло — має 10-20 міжвузлів, з вузлів яких утворюються гілки першого і наступних порядків. У люцерни посівної стебло грубіше, 4-гранне, у серповидної — більш тонке і гіллясте. Висота стебла може становити 120-160 см. Надземні стебла утворюють кущ, форма якого може бути лежачою, напівлежачою, розкидистою, напівпрямостоячою і прямостоячою, що залежить від виду люцерни і від густоти рослин.
• Листки — складні, трійчастого типу, листочки в більшості видів видовжено-еліптичної або оберненояйцеподібної форми, в інших майже овальні, ромбічні, видовжено-клиноподібні та інші.
• Суцвіття — китиця, складається з 20-30 квіток, кожна з яких в основі квітконіжки має два ниткоподібних приквітники. Форма суцвіття від головчатої до видовжено-цнліндричної, довжиною 2-8 см.
• Плід — багатонасінний біб, форма і поверхня якого також є видовою ознакою. Боби можуть бути прямі, зігнуті, серпоподібні і закручені в 1,5-5 обертів. У бобах знаходиться від 1 до 10 насінин.
• Насіння— жовтого, світло-бурого чи буро-коричневого кольору, ниркоподібне або овальне, дрібне, маса 1000 насінин — 1-2 г.

Біологічні та агротехнологічні особливості

Люцерна — холодостійка культура, навіть при відсутності снігового покриву може витримувати морози 20-25 °С. Під снігом не вимерзає навіть при мінус 40 °С. Мінімальна температура, проростання насіння 1-2 °С. Максимальний урожай формується при 25 °С.

Добре росте на різних ґрунтах, окрім торфовищ і кислих ґрунт. Вимагає реакції ґрунтового розчину в межах рН 6,5-7,5.

Люцерна як кормова культура цінна тим, що швидко відростає після скошування (З-4 рази на літо) і впродовж літа у господарствах мають поживний корм. Люцерна, зібрана перед цвітінням, є цінним кормом для молочних корів, свиней і молодняку. Птиці згодовують зелену масу люцерни і трав’яне борошно.

Люцерна

Люцерна (Medicago) – це поширена трав’яниста рослина з сімейства бобових. Дика поросль зосереджена на території середньоазіатських і середземноморських країн. Завдяки своїм сидеративним властивостями люцерна високо цінується в сільському господарстві і часто використовується як корм для худоби. Популярність і широке застосування трава набула кілька тисячоліть тому. Люцерна є чудовим медоносом і володіє набором корисних лікувальних властивостей. Крім цього, рослина відрізняється декоративністю і привабливим зовнішнім виглядом, що дає привід вирощувати люцерну на садовій ділянці в якості природного озеленювача.

Люцерна опис

Люцерна має як однорічні, так і багаторічні видові форми. Стебла починають галузиться від самої основи або у верхній частині, утворюючи низькорослий розгалужений чагарник. Кореневище досить щільне і сильне, здатне проникати в землю на велику глибину і містить мережу бічних відводків. У них накопичуються корисні речовини, які важко отримати рослинам з поверхневим кореневищем. У окремих представників роду є прикореневі пагони, розташовані в горизонтальному напрямку. Оскільки люцерна відноситься до групи бобових, її коріння також покривається бульбами, де живуть азотфіксуючі бактерії. Функції бактерій полягає в тому, щоб переробляти азот і збагачувати грунт поживними речовинами.

Пагони усипані черешковим листям, яке з’єднується поштучно в розетки округлої форми. Кожен листочок прикріплений до окремого черешка. Центральний сегмент виглядає довшим на тлі інших листочків. Краї зубчасті. З вивороту пластинки покриваються коротким ворсом.

Ближче до верхівки куща на пагонах розкриваються суцвіття-кисті або головчаті бутони у формі циліндра. Розмір квіток від 1,5 до 8 см. Віночки утворюються з пелюсток і зовні нагадують вітрильник або метелик. Знизу пелюстки зростаються. Суцвіття тримається на довгих квітконіжках з маточкою і тичинками. Спочатку розквітають бутони в нижній частині квітконіжки. Забарвлення люцерни переважно синє, фіолетове або жовте. Однак існують і гібридні сорти зі строкатим забарвленням. Процес бутонізації відбувається через два місяці, після того як насіння люцерни опинилися в грунті, і триває протягом 3-х або 4-х тижнів. Цвітіння однієї кисті триває близько 10 днів. Кожен день на світ з’являється по 3-5 свіжих бутона.

Квітки запилюються завдяки комахам. На місці обпилених бутонів формуються боби, пофарбовані в бурий або коричневий тон. Форма плодів у вигляді місяця або спіралі. Порожнина бобів наповнена дрібним жовтим або коричневим фасолеподібним насінням. Шкірочка насіння щільна, погано пропускає вологу.

Посадка люцерни

Посадку люцерни рекомендується здійснювати посівним шляхом. Насіння відправляють в грунт в березні, коли починаються перші сільськогосподарські роботи. Ділянку заздалегідь перекопують, грунт пересипають вапном і поливають. Перед посівом матеріал піддають стратифікації і обробці спеціальними препаратами, які допоможуть захистити рослини від інфекційних захворювань. Посів насіння люцерни роблять рядками. Глибина посіву повинна складати не більше 1,5 см. Для рівномірного розподілу насіння його попередньо змішують з піском.

Садівники також займаються посадкою люцерни поруч зі злаковими рослинами, але варто бути готовим до того, що кущі почнуть відчувати брак сонячного світла. В результаті трава почне повільніше рости, а кількість насіння зменшиться вдвічі. Найкращий ріст люцерни спостерігається в тому випадку, якщо посів організовувати рядами з інтервалом не менше 45 см, тоді запилення буде відбуватися набагато ефективніше.

Щоб засіяти великі ділянки люцерни з метою вирощування кормів, застосовують бурякові сівалки. Якщо необхідно виростити кілька кущиків трави в саду, допускається розкидання насіння люцерни вручну. Головне, не допустити пересихання грунту і підтримувати достатній рівень вологи в прикореневій зоні.

Вирощування люцерни

Вирощування люцерни не викликає особливих труднощів для садівників. Кущі полюбляють освітлені ділянки. Тінь дає низькорослу і малорозвинену поросль. Субстрат підбирають поживний і такий, щоб пропускав повітря з нейтральним або слаболужним середовищем. Найбільше траві підходять суглинні типи грунтів, а солончаки, кам’янисті насипи і важкі глинисті структури, де близько розташовані грунтові води, погано впливають на її зростання. В такому середовищі навряд чи зможуть розмножуватися бульбочкові бактерії.

Нетривала посуха практично не завдає шкоди рослині, однак занадто сухий грунт, без регулярного зрошення незабаром призведе до загибелі і пересихання коренів. І, навпаки, зайва волога сприяє розвитку борошнистої роси. Трава особливо чутлива до вологи на перших роках життя.

Оптимальною температурою вирощування люцерни є + 22 … + 30 ° C. Періоди виснажливої ​​спеки рослина стійко витримує. Деякі сорти люцерни здатні виживати навіть при глибоких морозах в самих північних регіонах планети.

Молоду поросль потрібно уберігати від бур’янів. Ділянку періодично розпушують і підгортають.

Якщо люцерна призначена для кормових цілей, траву скошують по мірі росту. У перший раз, коли настає бутонизація, і повторюють, коли рослина активно цвіте. Скошування переноситься майже безболісно. Через місяць або півтора культура знову радує квітами. Щоб запобігти вилягання трави, проводять підрізання коренів в горизонтальному напрямку за допомогою спеціальних інструментів. Йдеться про культиватори і плоскорізи.

Зрідка люцерна піддається грибковим захворюванням. Зупинити поширення хвороби допомагає бордоська рідина. Небезпечними паразитами, які представляють серйозну загрозу, є довгоносик, люцерновий клоп, товстоніжка. Справитися з ними дозволяють інсектицидні препарати.

Як сидерат люцерну використовують на присадибних ділянках та на польових угіддях. Трава вважається високопродуктивним добривом. Щорічно рослина забезпечує від 8 до 10 укосів і нарощує близько 120 т зеленої маси з одного гектара землі. Завдяки життєдіяльності культури відбувається збагачення грунту азотом. Якщо на ділянці переважає вологий мікроклімат, біомаса самостійно розкладається, що поліпшує склад грунту і знижує кислотність.

Вирощування люцерни в якості кормової трави

У тканинах люцерни присутня велика кількість протеїну, амінокислот, калію, фосфору, чим пояснюється її попит в сільськогосподарській галузі. Трава виступає відмінною кормовою культурою для дрібної та великої худоби. Коли рослина перебуває на етапі бутонізації, харчова цінність порослі вважається максимальною. Що стосується користі трави, збір краще здійснювати в період цвітіння.

Довжина пагонів для скошування на кормові цілі повинна становити від 8 до 10 см. Обрізання порослі на зазначеній позначці дозволить швидше надалі відновити зелений покрив. Протягом року виконують не більше 3-х скосів. Заготовлена сировина використовується в якості свіжої підгодівлі або висушується на сіно, з якого роблять кормові брикети або гранули.

Види і сорти люцерни з фото

Налічується понад сотні різних модифікаційних форм люцерни.

Люцерна серповидна (Medicago falcata)

Кущики люцерни серповидної мають добре розгалужене кореневище і прикореневі відведення. Висота рослини становить 40-80 см. Поверхня стебел гладка або опушена тонким ворсом. Листя овальне або ланцетне виходить з черешків. Розмір пластинок коливається в межах 0,5 2,2 см. Головчате ​​суцвіття розпускається на початку або в середині літа. Китиці утворюються з безлічі дрібних бутонів. Квітконіжки низькі. Коли закінчується процес запилення, формуються серповидні боби з залозистим ворсистим нальотом. Розмір плодів в залежності від віку рослини становить близько 8-12 мм.

Люцерна хмелеподібна (Medicago lupulina)

Зустрічаються як однорічні, так і дворічні представники даного виду люцерни. Кореневище більш тонке, ніж у попередньої трави. Висота стебел від 10 до 50 см. Листочки з черешковою основою. Їх довжина не перевищує 15 мм, а форма нагадує маленькі ромбики. Листя люцерни хмелеподібної має клиноподібний початок і ледь помітну виїмку. Зовнішня сторона пластинки покрита ворсом. Квітки жовтого відтінку збираються в головчаті колоски. Рослина плодоносить односім’яними бобами, які виглядають, як маленькі бруньки. Поверхня бобів захищена ворсом. У міру дозрівання плоду ворс зникає.

Люцерна посівна (Medicago sativa)

Кущі цієї люцерни дуже гнучкі, крона розвивається переважно у верхній частині. Довжина стебел доходить до 80 см. Головний корінь потовщений і міцний, листочки овальні. Квітконоси з пазушною основою містять пишні головки квітучих китиць, довжина яких приблизно 2-3 см. Колірна гамма суцвіть представлена в синіх і фіолетових тонах. Плоди скручені, як равликові стулки, виростають в довжину на 6 мм.

Люцерна гібридна (Medicago x varia)

Висота багаторічника досягає від 70 до 120 см. Пагони утворюють широку розлогу крону і покриваються черешковими листочками. Пластинки овальні, опушені зсередини ворсинками. Суцвіття кулясте, виростає на квітконіжках, що визирає з пазух листя. Китиці пухкі, довжиною від 32 до 5 см. Забарвлення суцвіть строкате або однотонне. Зустрічаються блакитні, фіолетові і жовті види люцерни гібридної. Плоди більші, ніж звичайні боби. Шкірочка бобів оливкового або жовтого кольору. Форма плоду спіралевидна.

Корисні властивості

Рослина багата різними корисними речовинами. Люцерна знайшла своє застосування навіть в китайській медицині. У складі трави міститься багато мінеральних речовин, вітамінів, білків, фітогормонів. Лікувальними властивостями володіють стебла, листя і квітки, які заготовлюються під час закладки бутонів або в процесі цвітіння. Сировину висушують і пересипають в мішечки з тканини. На їх основі готують настої і відвари. Сік, отриманий зі свіжоскошеної люцерни, вважається ефективною біоактивною добавкою. Сік призначають пити для зниження рівня холестерину, вивільнення зайвої рідини і стабілізації функціонування шлунково-кишкового тракту.

Трава люцерна використовується в якості народного засобу для лікуванні цукрового діабету, ревматизму, подагри, гепатиту і хвороб, пов’язаних з ендокринною системою.

Люцерна сприяє зміцненню організму і ефективно бореться з багатьма серйозними захворюваннями. Рослину рекомендують вживати жінкам при гормональному збої та міомі матки.

Протипоказання

Застосування рослини люцерни строго протипоказано хворим на вовчак, особам, які мають погане згортання крові і схильність до алергій.

ЛЮЦЕРНА – БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Люцерна належить до найстародавніших кормових культур. У Середній Азії та на Закавказзі вона була відома 2,5 тис. років тому. В Україні люцерну почали вирощувати у 60-х роках XIX ст. спочатку на Полтавщині, Поділлі, а потім на півдні.

Нині люцерну вирощують у всіх частинах світу. Світова посівна площа її становить понад 30 млн га. В Україні люцерна займає 700-800 тис. га. Найбільші площі люцерни розміщені у районах Середньої Азії, на

півдні України, у південно-східних районах Росії. Люцерна є основною кормовою бобовою травою у посушливих районах. Найбільші площі люцерни в США (понад 10 млн га), Аргентині (понад 7 млн га), Індії. На значних площах її вирощують у південних країнах Європи.

Люцерна як кормова культура цінна тим, що швидко відростає після скошування (З-4 рази на літо) і впродовж літа у господарствах мають поживний корм. Вирощують її на зелений корм, сіно і для виготовлення трав’яного борошна. Люцерна, зібрана перед цвітінням, є цінним кормом для молочних корів, свиней і молодняку. Птиці згодовують зелену масу люцерни і трав’яне борошно.

Сіно люцерни, зібране до цвітіння, містить до 10, а висушене листя – до 20% перетравного протеїну. У люцерні багато вітамінів, фосфору і кальцію. Так, 100 кг люцернового сіна відповідають 53 кормовим одиницям. Багато білка також у сінному борошні та соломі з насінників. Люцерновий білок містить значну кількість незамінних амінокислот, зокрема лізину і триптофану. Вітамінне сіно люцерни значно підвищує продуктивність тварин.

Люцерна має велике агротехнічне значення. Вона нагромаджує велику кількість органічної речовини у вигляді кореневих решток, збагачує грунт на азот (до 200 кг/га) і поліпшує його фізичні властивості. Люцерна є добрим попередником для технічних, зернових і просапних культур, зокрема для бавовнику.

За умов інтенсивної технології вирощування збирають 80-100 ц/га сіна люцерни, а на зрошуваних землях урожайність її досягає 200-300 ц/га. Наприклад, за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, урожайність зеленої маси становила 703 ц/га (з п’яти укосів).

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Люцерна (Medicago L.) належить до родини Бобових. Трапляється близько 35 її видів, з яких більшість багаторічні, а деякі – дво – й однорічні. Господарське значення мають люцерна посівна (М. sativa), жовта (M. falcata), гібридна (М. media), голуба (М. соеrulea) і хмелеподібна (М. lupulina).

Люцерна посівна має розвинену кореневу систему. Головний стрижневий корінь її розвивається дуже швидко, часто довжина його досягає 8 м і більше. Основна маса коренів розміщується у грунті до глибини 40 см. Завдяки цьому люцерна може засвоювати поживні речовини і вологу з глибоких шарів грунту, чим і пояснюється її висока посухостійкість. Квітки лілово-фіолетові, суцвіття – китиця. Стебло округло-ребристе, від 70 до 150 см заввишки. Листки трійчасті, яйцеподібні, у верхній частині з країв зазублені. Плід – спірально скручений біб, що містить 4-8 дрібних жовтих, жовто-бурих ниркоподібних насінин. Маса 1000 насінин – 1-2,6 г.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Люцерна досить зимостійка культура, у безсніжні зими витримує зниження температури до мінус 25 °С. Під сніговим покривом посіви її не вимерзають за температури до мінус 40 °С і нижче. Насіння проростає за температури 5-6 °С, а сходи переносять приморозки мінус 5-6 °С. Навесні люцерна починає розвиватися за температури 8-10 °С. Характеризуючись стійкістю до суворих кліматичних умов і високою врожайністю, люцерна досить поширена і в північних районах.

Люцерна посівна належить до рослин довгого дня. Це світлолюбна рослина, яка погано витримує затінення, особливо на початку росту. До родючості грунту люцерна досить вимоглива. Найвищі врожаї збирають на родючих, глибоких і багатих на сполуки кальцію грунтах. Не витримує люцерна близького залягання грунтових вод. Найпридатнішими для її вирощування є грунти, що мають рН = 7. В умовах зрошуваного землеробства вона запобігає засоленню грунтів. Добре розвивається люцерна на піщано-глинистих грунтах з достатнім умістом гумусу і незначним умістом сполук кальцію або мергелю у глибше розміщених горизонтах.

Люцерну скошують 2-3, а на зрошуваних землях – 4-5 разів. У лісостепових районах люцерна росте у травостої протягом 3-6, а в степових – 3-4 років і довше, однак за сприятливих умов вирощування посіви її високопродуктивні.

Люцерну посівну вирощують у чистих посівах та в сумішках зі злаковими травами. У районах достатнього зволоження її висівають з кострицею лучною, грястицею збірною, райграсом високим і багатоукісним, а в посушливих степових районах – зі стоколосом безостим, житняком, пирієм безкореневищним і райграсом високим. В умовах зрошення високі врожаї збирають при вирощуванні з райграсом багатоукісним і грястицею збірною. Тваринницькі господарства трирічні посіви люцерни іноді використовують як пасовища для молодняку великої рогатої худоби.

Люцерна жовта має добре розвинену кореневу систему, більш посухо – і зимостійка, ніж посівна. Часто трапляються дикорослі її види. Квітки жовті, зібрані в китиці. Боби серпоподібні, іноді майже прямі. Насіння дрібне, жовте, ниркоподібне. Маса 1000 насінин – 0,9-1,2 г. Листки трійчасті, вузенькі. Люцерна жовта менш урожайна, ніж посівна, і погано відростає після скошування, тому поширена менше. Однак люцерна жовта добре росте на засолених грунтах.

Люцерну гібридну отримали схрещуванням посівної люцерни з жовтою. Її рослини мають квітки різнозабарвлені – сині або жовті, зрідка строкаті. Синьогібридна люцерна поширена переважно у лісостепових, а жовтогібридна – у південно-східних посушливих районах.

Люцерна голуба характеризується високою посухостійкістю і трапляється у посушливих районах Закавказзя та на Прикаспійській низовині. Квітки фіолетово-голубі або світло-сині. Досить високі врожаї люцерни голубої збирають у посушливих районах. Вона витримує засолення грунту.

Люцерна хмелеподібна – одно – або дворічна культура. Дикорослі види її ростуть на різних грунтах у багатьох регіонах країни, за винятком посушливих районів. Квітки жовті, зібрані у невеликі китиці, подібні до шишок хмелю. У країнах Західної Європи її часто підсівають навесні до озимих або ярих зернових культур, щоб мати зелений корм, сіно або використовувати як пасовище після збирання врожаю. Люцерну хмелеподібну часто вирощують на зелене добриво. Придатна для сівби на сухих легких грунтах.

СОРТИ. В Україні найпоширеніші селекційні й місцеві сорти синьогібридної люцерни. До районованих сортів належать такі.

Зайкевича – найпоширеніший сорт в Україні. Середньостиглий, високоврожайний, досить посухостійкий і зимостійкий. Вимерзає тільки у суворі безсніжні зими. Дає два-три і навіть чотири укоси за рік. Висота рослини до 1 м.

Веселоподолянська II – середньостиглий, високоврожайний, досить посухо – і зимостійкий сорт. Росте на засолених грунтах. Забарвлення квіток різноманітне – зеленувато-жовте, жовтувато-синє і майже біле з синім відтінком. Висота рослини до 90 см. За літо дає два укоси сіна. Районований у степовій, лісостеповій і поліській зонах

Херсонська 7-середньостиглий сорт. Рослини до 80 см заввишки. В умовах зрошення збирають 530-587 ц/га зеленої маси і 158-185 ц/га сіна. Районований у степовій зоні.

Надєжда – середньостиглий, урожайний сорт. Стебла заввишки до 100 см. За літо при зрошенні дає до чотирьох укосів. Середня врожайність зеленої маси становить 580, насіння – 4-5 ц/га. Районований у степовій, лісостеповій та поліській зонах.

Верко – більш скоростиглий, ніж інші сорти, урожайний сорт. Висота куща досягає 1 м. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Ярославна – урожайний, зимостійкий, стійкий проти полягання, придатний для вирощування за низьких температур та високій вологості сорт. Кущ прямостоячий із тонкими стеблами. Районований у степовій, лісостеповій та поліській зонах.

Любава – високоврожайний, середньостиглий сорт, утворює напіврозлогий кущ зі слабо опушеними стеблами. Суцвіття – овально-циліндрична густа китиця з фіолетово-строкатими квітками. Стійкий проти обсипання насіння і до полягання. Районований у лісостеповій зоні.

Регіна – високоврожайний, середньостиглий прямостоячий кущ із м’яких трохи опушених стебел заввишки 60-100 см. Суцвіття – овально-циліндрична китиця з квітками переважно синього кольору. Боби середні, бурі з нещільною спіраллю. Стійкий проти обсипання насіння і полягання, зимостійкий. Кормова цінність висока. Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Роксолана – високоврожайний, середньостиглий, утворює прямостоячий кущ зі слабко опушених стебел заввишки 70-105 см. Суцвіття – овально-циліндрична китиця з квітками синьо-фіолетового кольору. Боби середні, коричневі. Зимостійкий. Кормова цінність висока. Районований у поліській і лісостеповій зонах.

Незначне поширення мають сорти Вінничанка, Херсонська 9, Радуга, Майя (Франція), Унітро.

Технологія вирощування. Люцерна досить вибаглива до чистих від бур’янів грунтів. Кращими попередниками для безпокривних її посівів є кукурудза, озимий ріпак та озима пшениця після чистого пару. За менш сприятливих грунтово-кліматичних умов її доцільніше висівати без покривної культури. Зяблеву оранку під люцерну проводять на глибину 25-30 см.

Люцерна забирає з грунту значно більше поживних речовин, ніж зернові культури, а калію та кальцію навіть більше, ніж технічні. Вона добре реагує на внесення органічних добрив (гною або компосту) під попередник. У степових районах гною вносять 20, а в районах достатнього зволоження – 30-40 т/га. На опідзолених грунтах ефективне вапнування. На важких грунтах вносять гашене вапно, а на легких – мелений вапняк. Вапна вносять 10-20 ц/га. На засолених грунтах ефективно вносити гіпс (3-5 т/га) і 20-30 т/га гною.

Крім основного добрива, внесеного під попередник, щороку рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива (Р40-60К60-80). Під час сівби місці становить два-три роки. Найбільша врожайність сіна в середньому за чотири роки була на другий (132 ц/га) і на третій (102 ц/га) рік.

На сіно люцерну скошують на початку цвітіння, коли зацвітає 10- 20% рослин. Якщо травостій скошують пізніше, у сіні зменшується вміст білка і знижується врожай сіна наступних укосів. Люцерну для виготовлення трав’яного борошна скошують перед цвітінням, коли рослини містять багато білка.

Щоб листя під час сушіння менше обсипалося, скошену на сіно люцерну після прив’ялювання згрібають у валки. Сушать її так само, як і конюшину.

Насіння люцерни можна збирати з господарських посівів. Під насінники виділяють посіви другого-третього року використання з незабур’яненим і здоровим травостоєм. Рано навесні люцернище боронують. Залишки стерні згрібають, вивозять з поля і спалюють, оскільки в них можуть бути личинки шкідників, які згодом пошкоджуватимуть посіви. Одночасно з боронуванням вносять фосфорно-калійні добрива (Р30-40K40). У районах, сприятливих для вирощування люцерни (коли навесні вона буйно росте і може навіть вилягати), перший укіс використовують на сіно у період бутонізації, а другий залишають на насіння. Під час цвітіння після першого скошування тепла й сонячна погода сприяє кращому формуванню насіння.

Люцерну на насіння сіють широкорядним способом рано навесні або влітку. Висівати її можна у чистому вигляді або як підпокривну культуру. У широкорядних посівах завдяки кращому освітленню і зрідженому травостою люцерна добре розгалужується і вже в рік сівби можна зібрати 2-5 ц/га насіння.

Насіння люцерни збирають так само, як і конюшини лучної. Люцерна достигає нерівномірно. Збирання починають тоді, коли побуріє 60-70% бобів. Пряме комбайнування застосовують при побурінні 90-95% бобів. Після комбайнування ворох обмолочують на спеціальних молотарках-терках, а насіння очищають на сортувальних та інших машинах.

ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ВИРОЩУВАННЯ ЛЮЦЕРНИ НА НАСІННЯ. У спеціалізованих господарствах для вирощування багаторічних трав (Кіровоградська область) розроблено технологію збирання насіння люцерни. У таких господарствах збирають не менше ніж 4 ц/га насіння люцерни, а валовий збір його становить 400-500 т. Насінники люцерни розміщують на малогумусних чорноземах після озимих і ярих зернових. Зяблеву оранку проводять на глибину 30-32 см з одночасним внесенням 30 т/га гною і повного мінерального добрива (N40Р100К80). Азотні добрива вносять із тим розрахунком, щоб задовольнити потреби люцерни в азоті у період, коли в грунті ще не відбувається азотфіксуюча діяльність бульбочкових бактерій.

Навесні поле шлейфують і боронують. Передпосівну культивацію здійснюють культиваторами УСМК-5,4А на глибину загортання насіння (2-3 см). Висівають сорти люцерни Херсонська 9, Радуга, Зайкевича, Ярославна та інші сівалкою СЗТ-3,6 широкорядним способом з міжряддям 45-60 см. Сіють люцерну рано навесні для збирання насіння у рік сівби, а також улітку на початку серпня. Норма висіву становить 2-3 кг/га. На таких посівах велика площа живлення рослин, вони краще освітлюються, боби зав’язуються у всіх ярусах – від нижнього до верхнього. У фазі 5-6 листочків розпушують міжряддя і для знищення двосім’ядольних бур’янів обробляють посіви базаграном, 48% в. р., 2 л/га. На вегетуючих посівах ефективні також гербіциди набу, 20% к. е., 4-5 л/га; поаст, 20% к. е., 4-5 л/га.

Уперше посіви підкошують у фазі стеблування і початку бутонізації. Підкошування підвищує ефективність боротьби зі шкідниками – фітономусом, люцерновим клопом, квітковим комариком.

Проти шкідників за потреби застосовують такі препарати: антіо 25% – 0,24 л/га, базудин 60% – 2 л/га, децис 2,5% – 0,5 л/га.

Люцерна є типовою ентомофільною рослиною і запилюється за допомогою бджіл і джмелів. Насінні посіви люцерни бажано розміщувати біля місць гніздування диких бджіл (природні кормові угіддя).

Весняне згрібання залишків стерні і пожнивних решток, розпушування міжрядь культиваторами в агрегаті з боронами знищує люцернову совку та багато інших шкідників. Так, кількість лялечок люцернової совки після цих заходів зменшується в грунті більш як на 75%.

Насіння люцерни збирають роздільним способом комбайном з пристосуванням ПС-54-108 А (валки підбирають тільки на першій швидкості). Люцернову солому обмолочують повторно. Після збирання насіння очищають на машинах ОС-45. Насінництво люцерни забезпечує господарствам значні доходи, а також комбікорми.

Вирощування люцерни на насіння на зрошуваних землях. Наукові дані, а також досвід спеціалізованих господарств свідчать про те, що на зрошуваних землях у степових районах країни можна мати по 3-5 ц/га і більше насіння люцерни. На зрошуваних землях у Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій і Донецькій областях та в Автономній Республіці Крим організовано насінницькі господарства з вирощування насіння люцерни.

При вирощуванні люцерни на насіння потрібно створити оптимальний режим зрошення, добре розвинений травостій, забезпечити ефективну боротьбу зі шкідниками, хворобами і бур’янами.

При виборі поля враховується можливість запилення рослин бджолами. На зрошуваних землях природне гніздування бджолиних сімей спостерігається в лісосмугах, уздовж доріг, магістральних каналів, недалеко від яких треба розміщувати насамперед насінники люцерни.

Фосфорні добрива (Р90-100) вносять восени під основний обробіток грунту, а калійні – на грунтах з низьким вмістом калію. Для знищення багаторічних бур’янів і поліпшення повітряного режиму проводять пошаровий обробіток грунту.

Після збирання попередника проводять дискування грунту на 6-8 см, а в міру відростання бур’янів – повторне лущення важкими дисковими боронами на глибину 10-12 см або лемішними лущильниками на 12-14 см. У разі повторного відростання бур’янів застосовують зяблеву оранку на глибину 27-30 см. Восени проводять дискування навскіс до напряму оранки. Поверхню поля вирівнюють планувальниками П-4, ПА-3.

За весняної широкорядної сівби люцерна цвіте і формує врожай насіння на першому році життя.

На широкорядних посівах упродовж вегетації проводять розпушування міжрядь культиваторами КРН-4,2 з одночасним унесенням добрив на глибину 8-10 см.

На півдні країни за умов тривалого вегетаційного періоду другі укоси бувають іноді врожайніші, ніж перші.

Оптимальну вологість грунту впродовж вегетації забезпечують диференційованим поливним режимом з урахуванням випадання атмосферних опадів, запасів вологи в грунті та року використання травостою.

Щоб мати дружні сходи люцерни при весняних строках сівби, восени попереднього року проводять вологозарядковий полив, а на літніх посівах – навесні і влітку. Коли висота рослин досягне 8-10 см, застосовують перший вегетаційний полив нормою 300-350 м3/га. До кінця вегетації травостою першого року життя вологість грунту підтримують на рівні 75-80% НВ. Восени під урожай другого року за місяць до закінчення вегетації проводять вологозарядковий полив нормою 800 м3/га. Зрошувальна норма для травостою першого року становить 1200-1800 м3/га.

Дослідні дані Інституту зрошуваного землеробства УААН і Херсонського державного сільськогосподарського інституту свідчать про те, що в степових районах країни оптимальні умови для формування насіння люцерни можна створити за вологості грунту в 70-сантиметровому шарі 70- 75% до бутонізації і 60% під час цвітіння і формування бобів. Для створення таких умов у звичайні роки проводять полив у фазі бутонізації нормою 700-800 м3/га.

Люцерну на насіння залежно від стану погоди збирають прямим або роздільним способом. Прямим комбайнуванням збирають у суху жарку погоду, коли насінні посіви достигають рівномірно. Очищене насіння зберігається за вологості 13%.