Мішані ліси Карпат

Українські Карпати – країна чудових, різноманітних лісів, один з важливих лісових районів республіки. Пухнатим зеленим килимом вони вкривають передгір’я, нижні і середні частини гір. Висотні межі поширення деревних насаджень значно коливаються. Нижня межа лежить на висоті 150 м, верхня піднімається до 1500-1600 м. Під державними лісами знаходиться близько 37,3% площі Українських Карпат. Залісення окремих районів неоднакове. В результаті хижацької експлуатації лісів до возз’єднання карпатських територій в Українській РСР і в перший період тимчасової окупації німецькими фашистами великі площі втратили своє величне зелене вбрання. Посилено експлуатувались ліси і в післявоєнний період, що було зв’язано з великою потребою спаленої України в деревині. Лише за останні десять років було вирубано 25,3% площі карпатських лісів, а поновлено тільки 67,1% всіх рубок. Охорона і відновлення лісів у Карпатах – важлива народногосподарська проблема державного значення.
Ліси мають багатий видовий склад. Вони включають 20 корінних і 10 введених порід. Основними лісоутворюючими породами є бук, ялина, смерека, граб, дуб. Як домішки поширені явір, ясен, клен гостролистий, липа, ільм, осика, береза, черешня та ін. Переважають листяні насадження. Вони “одягають” 52,8% усієї покритої лісом площі. Але господаркою карпатських лісів є ялина. Як домішка ялина з’являється на рівнинах і у нижньому ярусі гір. На висоті 1180-1120 м вона починає відігравати значну роль, а з висоти 1225 м переважає над усіма деревними породами. Часто зустрічається ялина звичайна. На верхній межі лісу піднімаються пірамідальні дерева гірської ялини.
Для нижнього ярусу гір найбільш характерний бук. Бук – суб-атлантична рослина. В районах, де буває менше 550 мм опадів, він, як правило, не росте, тому в передгір’ях серйозним суперником бука є граб. Бук головним чином росте тут на схилах західної експозиції. З рівнин бук мігрує в гори, вслід за рясними опадами. Там він панує у смузі від 500 до 1150 м. Окремі дерева піднімаються до 1320 м.
У бучинах і ялинниках до основних ценозоутворюючих порід домішується смерека біла. В труднодоступних районах Горган і Чорногори на кам’янистих осипах зустрічається європейська кедрова сосна, або карпатська “лімба”. Нижня межа її – 800 м. По схилах вона піднімається до висоти 1630 м, виходячи в деяких місцях за верхню межу лісу. Українські Карпати – це єдиний в Україні ареал цієї унікальної деревної породи. Але й тут основні насадження її були по-хижацькому вирубані заради цінної запашної деревини і карпатського терпентину.
Дуже рідкісною є і модрина польська, яка також має цінну деревину. Зустрічається вона поодиноко та невеликими групами в Горганах в урочищі Кедрин і в долині р. Маняви.
Збереглось у Карпатах і кілька невеликих масивів тису ягідного – релікта третинного періоду, який тепер на земній кулі зникає. Всього в Карпатах відомо до 10 місць, де зустрічається тис. Найбільший тисовий гай – на 70 га (9785 екземплярів) – розміщений на лісовій дачі с. Верхнє, поблизу Коломиї. 1500 тисів на площі 10 за ростуть в Уголь-ському буково-тисовому пралісі в Закарпатті. Раніше тис був поширений у Карпатах більше. Поблизу с. Верховини знаходили пеньки тису на висоті 1100 м. Діаметр їх перевищує півтора метра.
Рідкісною є реліктова сосна звичайна, що збереглася в масивах Осмолодського лісгоспу на Івано-Франківщині та Ізківського лісгоспу в Закарпатті. В складі насаджень зустрічається багато інтроду-кованих видів: поодинокі дерева американських екзотів – дугласія та сосна Веймутова на Чорногорі, дуб червоний, горіх грецький, чорний, сірий і маньчжурський, тополя канадська і акація біла, чудові білосніжні грона квітів якої наповнюють прозоре літнє повітря пряним хвилюючим запахом. В околицях Берегового, Мукачевого, Ужгорода і в інших місцях Закарпаття ростуть групи їстівного каштану. Раніше його тут сіяли. Тепер він розселюється самосівом, добре переносить зиму і рясно плодоносить. На вулицях Ужгорода цвітуть черешні і японська сокура.
В Українських Карпатах, зокрема в буковинських лісах, добре почуває себе сибірська модрина. Далекий тайговий гість надзвичайно швидко росте. Її могутні стовбури можуть надійно захистити місцеві породи від буйних вітрів. У недалекому майбутньому ця російська красуня одержить постійну прописку в гірських карпатських лісах.
У процесі тривалого розвитку окремі деревні породи знайшли для себе сприятливі умови, найбільш прийнятних сусідів і вірних супутників серед чагарників, трав і мохів. Сформувались лісорослинні угруповання. Глинистий фліш Карпат і багатство вологи зумовлює переважання тут вологих грудових і сугрудкових насаджень. Субори поширені, як правило, на верхніх крутих схилах середньогір’їв з їх малопотужними кам’янистими грунтами. На передгірних слабо дренованих рівнинах переважають сирі ліси.
Однорідні за складом і лісівницькими властивостями деревні насадження одного едатопу об’єднуються в тип лісу. Складність гірського рельєфу, різкі зміни з висотою гідротермічних умов, багатство деревних порід – усе це зумовило формування в Карпатах найрізноманітніших типів лісів.

ДУБОВІ ЛІСИ

Серед лісів рівнин і передгір’їв переважають сонячні світлі діброви. Фон лісу утворює південна форма дуба – звичайного і скельного.. Дуб – порода теплолюбна, невимоглива до вологи, потребує глибоких і родючих грунтів, любить рости “з відкритою головою і в теплій шубі” навколишніх дерев, не терпить затінення.
У минулому дубові ліси займали великі площі. Дуб піднімався високо в гори. До наших днів у поясі бучин збереглись реліктові лісостани дуба скельного. Такі надзвичайно цікаві насадження відомі на Свидовецькому масиві під г. Кобила на висоті 1180 м, в урочищі Рункул біля с. Ділове на висоті 1028 м, в урочищі Буковина на висоті 1028 м. Дуб пригнічений; 160-180-літні дерева досягають лише 15 м висоти, діаметр їх стовбурів не більше 20 см. Тепер дуб витіснений буком з гір у передгір’я і на рівнини. Але й тут дубові ліси дуже вирубані. Вони збереглися в найбільш зволожених пониженнях, на крутих схилах і невеликих вершинах у вигляді ізольованих зелених масивів. Для рівнин характерні чисті, переважно вологі діброви; менш поширені свіжі і сирі діброви.
Волога діброва. Перший ярус насаджень утворений дубом. Зустрічаються 80-100-річні деревостої. Стовбури дуба досягають висоти 25-ЗО м і діаметра 50-60 см. У другий ярус входять: липа, граб звичайний, черешня, осика. Під поріділим, пронизаним сонцем пологом дерев розвивається густий підлісок чагарників: ліщина звичайна, бирючина звичайна, дерен справжній, глід одноматочковий, терен колючий та інші види.
Трав’яний покрив у дібровах добре розвинений, густий, високий, мозаїчно-барвистий. Переважає соковите лісове різнотрав’я: цвіте зірочник злаковидний і кадило карпатське; суцільні білі килими утворюють рано навесні анемона дібровна і білоцвіт весняний. Багато в травостої і злаків: просянка розлога, переліска поникла, тонконіг дібровний. Домішуються лучні трави: мітлиця біла, вероніка дібровна, коронарія зозуляча, первоцвіт полонинський, підмаренники, дзвоники і ситники.
Флористичною особливістю закарпатських дібров є омег банатський, який на схід від Карпат ні в луках, ні в лісах не зустрічається. На пригрівах ростуть степові рослини: дивина, вероніка орхідна, чистець, хондрила та ін.
У вологих дібровах дуб поновлюється. Але таких високопродуктивних дібров залишилося мало. Деревостої цих лісів відносяться до І і II бонітету.
У передгірних лісах основною лісоутворюючою породою також є дуб скельний. Однак чистих дібров тут майже немає. Ліс, як правило, мішаний. До дуба у великій кількості домішуються інші широколистяні породи: в’яз гладенький, в’яз шорсткий, клен звичайний, явір, липа, береза. В лісах багато граба звичайного. Зустрічається черешня, яблуня дика, груша звичайна. На цих висотах уже з’являється бук. Особливо дуже він поширений у Прикарпатті. Чисті діброви рівнин змінюються в передгір’ях грабовими і буковими судібровами. У сирих місцях з інтенсивним поверхневим зволоженням у широколистих лісах оселяється ялина.
Мішані ліси звичайно багатоярусні і нерівномірні, розірвані великими трав’яними безлісними ділянками. Підлісок складається з основних чагарників, що асоціюються з дубом: глоду, різноманітних видів шипшини, терну колючого, ліщини звичайної. Під різновисотним шатром деревних і чагарникових крон розвивається досить густий, високий і строкатий килим трав. Дуб має багато супутників – трав. Із злаків до них належать: пирій собачий, тонконіг дібровний і тонконіг лучний, костриця лісова. До злаків домішуються типові лісові осоки: волосиста і лісова. Характерне також різноманітне дібровне різнотрав’я: медунка темна, анемони, маренка запашна, фіалки шершависта і запашна.
Судіброви Прикарпаття мають більш пригнічений характер і ознаки поверхневого заболочення. У наземному покриві багато гідрофілів. Загальний фон утворюють куничники. Серед таких дібров насаджують сосну. Відновлення дуба в лісах передгір’їв задовільне. Часта зустрічаються також колонії підростків граба, липи, клена. Підріст бука незначний.

ГІРСЬКІ БУКОВІ ЛІСИ

Букові ліси поширені в Українських Карпатах досить широко. Розкішні пухнаті шапки бучин вкривають карпатські низькогір’я від підошви (500 м) до висоти 900 м. Бук піднімається і вище, до 1150- 1320 м. Проте тут він поступається своєю могутністю і є лише одним з компонентів мішаних хвойно-широколистих лісів. Розвиток бука в смузі низькогір’я визначається наявністю помірного, досить зволоженого клімату. Дуб із передгір’їв заходить сюди, але не утворює чистих насаджень. Переважає в деревостоях бук. Він утворює чисті бучини і мішані ліси. На північно-східному схилі гір поряд з буком часто зустрічається біла смерека. Інших порід мало. Найбільш характерні з них: явір, граб, в’яз шорсткий, зрідка зустрічаються липа, ясен, береза.
Бук утворює густі, тінисті одноярусні деревостої. Переважають 70-80, 80-100-літні насадження висотою до 40 мз діаметром стовбурів 120-150 см. Зрідка піднімаються вгору гігантські стовбури смереки, величні явори і граби. Підлісок і трав’яний покрив розвинені слабо. Найбільш постійними супутниками бука в підліску є бузина червона, вовчі ягоди, жимолость чорна, бруслина бородавчаста. Зустрічаються різні види верби: сілезька і вушката. Трав’яний покрив рідкий, розвивається лише на галявинах і в просвітах між деревами. Складається
він в основному з мезофільних видів: ожини волосистої, цибулі ведмежої, зубниці бульбистої, маренки запашної, вероніки гірської, анемони жовтецевої. Серед різнотрав’я пробиваються шорсткі щіточки осоки волосистої, біліють ніжні зірочки зірочника злаковидного і вербозілля. В сирих місцях мереживні зарості папоротників – аспленію і орляка. Ця волога чиста бучина І-Ід бонітетів поширена на схилах різної експозиції і крутизни.
Схили південних експозицій вкриті свіжою частою бучиною І бонітету. По днищах долин і на ввігнутих ділянках схилів простягнулися смуги сирої бучини І і II бонітетів з густим і високим покривом гідрофільних трав. На межі з субальпійськими луками, на південних схилах, у місцях, де верхню межу лісу утворює бук, розвинені волозі високогірні субучини. Насадження бука пригнічені. Висота дерев 9- 10 м, стовбури викривлені, крони низько опущені. У трав’яному покриві зустрічаються субальпійські рослини. У таких лісах можна провадити лише санітарні рубки. Доцільно заборонити тут випас худоби, під впливом чого верхня межа лісу невпинно відступає вниз.
Рослинність нижнього ярусу гір дуже змінила людина. Величні букові праліси збереглись у малодоступних районах Чорногори, Свидовця і Горган. З ними можна ознайомитися в Ужгородському лісгоспі (гора Анталовецька Поляна і урочище Сухий Потік). Значні масиви букових лісів вирубано і спалено. На місці вирубок виникли широкі лучні галявини. Схили багатьох хребтів у Бескидах, Верховинських і Вулканічних Карпатах позбавлені свого лісового вбрання. Природне відновлення бука та інших дерев відбувається задовільно, але потрібно багато десятків років, щоб на місці вирубок знову зашуміли тінисті букові гаї.

ХВОЙНО-ШИРОКОЛИСТІ ЛІСИ

У горах вище 900 м, в умовах прохолодного вологого клімату, розвиваються мішані хвойно-широколисті ліси. З підняттям у гори середовище для росту широколистих порід стає дедалі менш сприятливим. Сума активних температур скорочується до 1600-1000°. Період загальної вегетації не перевищує 135 днів. Вимогливим теплолюбам не вистачає тепла. Бук переважає до висоти 1150 м. Верхньою межею поширення листяних порід є рівень 1250-1300 м. Гідротермічні умови середнього ярусу гір сприяють розвитку хвойних порід. Починаючи з висоти 1000 м значну роль у деревостоях починає відігравати ялина, багато в них і смереки.
Поширені смереково-букові і буково-ялинові ліси. Насадження в них, як правило, двоярусні. Верхній ярус утворюють величні стрункі
смереки і ялини. Ніби сторожі-велетні, піднімаються вони над кучерявим пологом другого, букового, ярусу. Умови зволоження і затінення у хвойно-широколистих лісах такі, як і в бучинах. Тому підлісок і трав’яний покрив у них приблизно такий, як і в букових лісах. Але з вершин сюди вже спускаються деякі субальпійські види: підбілик альпійський, сольданела гірська, герань альпійська, фіалка двоквіткова.

ЯЛИНОВІ І СМЕРЕКОВІ ЛІСИ

У верхньому ярусі лісової зони на висоті 1300-1600 м, в умовах помірнохолодного, надмірно вологого клімату, розвиваються хвойні ліси. Але чистих насаджень мало. Господаркою гір стає тут ялина звичайна. До ялини домішується смерека біла, сосна кедрова, в нижніх межах – граб, бук, тис. Темнохвойні породи утворюють густі високостовбурні ялинові і ялиново-смерекові насадження. Дуже багато столітніх лісів. Трапляються дерева і значно старшого віку-120-150-літні праліси. Зрідка зустрічаються чотириста- і навіть п’ятисотлітні ялини-велетні, які гордо піднімають свої могутні крони на висоту 50 м.
Структура ялинових і ялиново-смерекових лісів проста. Дерева висотою 25-50 м утворюють один ярус. Чагарникам і травам не вистачає сонячного світла й тепла, тому в достигаючих деревостоях підліску практично немає. Лише зрідка під полог лісу проникають чагарники – брусниця і чорниця. У молодих, ЗО-40-літніх, насадженнях, з ще не зімкнутим деревним ярусом, по узліссях, прогалинах, на вирубках розвиваються густі зарості чагарників, які складаються з вересу, малини, таволги, смородини альпійської, глоду, шипшини тощо.
Трав’яний покрив у густих ялинових лісах бідний. Видовий склад трав своєрідний: це плауни – баранець колючий і різноманітні папороті, що на тонких ніжках піднімають віяла своїх витончених листочків, купина кільчаста і квасениця звичайна. В тіні причаїлись кущики фіалок двоквіткових і грушанки малої. Постійним компонентом трав’яного покриву є також нечуйвітер заокруглений. Зустрічається чудова реліктова лілейна рослина – стрептоп стеблообгортний.
Серед ялинових насаджень найбільш поширена волога ялинова су-рамінь. Вона одягає середні частини схилів (20-35°) з добре розвиненими (глибиною до 1 м) суглинковими бурими лісовими опідзоленими грунтами. Характерними чагарниками є малина, жимолость чорна і бузина червона. У трав’яному покриві – квасениця звичайна. Продуктивність цих ялинників найвища – вони належать до І і II бонітету. Запас деревини в насадженнях 130-150 років досягає 1000 м^/га. Природне відновлення добре. При розведенні лісових культур доцільно, крім ялини, вводити смереку, бук, явір і модрину сибірську.
На північно-західних схилах чисті ялинники змінюються ялиново-смерековими лісостоями.
На більш пологих (15-25°) теплих і сухих південно-західних схилах росте свіжа буково-смереково-ялинова сурамінь з густим підліском і травостоєм. Рівні і ввігнуті схили з близьким заляганням ґрунтових вод покриті сирою смереково-ялиновою сураменню. Рідкий підлісок утворений сілезькою і козячою вербами; великі площі вистелені зеленими мохами і сфагнумом. Насадження низької якості – III бонітету.

ВЕРХНЯ МЕЖА ЛІСУ

Верхня термічна межа поширення деревної рослинності в найбільш високих масивах Чорногори, Свидовця і Полонинського хребта лежить на схилах південної і західної експозицій на висоті 1650-1700 м. На північних і східних схилах межа знижується до висоти 1500-1550 м. Дерева на цих висотах пригнічені, їм не вистачає тепла. Тут на верхній термічній межі лісу розвивається неширока (до 20 м) смуга зрідженого і чахлого ялинового рідколісся і криволісся, що чергується з густими труднопрохідними заростями гірської сосни-стелючки. Поширені дерева-карлики висотою 5-7 м з тонкими (10-12 см), примхливо зігнутими і покрученими стовбурами та деформованою прапоровидною формою крон. Це сира зеленомохова ялинова рамінь.
Верхня термічна межа поширення деревної рослинності в багатьох місцях різко змінена і знижена. Дерева відступають вниз під натиском сильних гірських вітрів. Найбільшої сили (30 м/сек) вони досягають на гребенях хребтів і перевалах. Здуваючи і переносячи сніг, вітри сприяють утворенню снігових лавин. Вітри і лавини завдають величезної шкоди, знищуючи ліси на великих масивах. Так, у 1958 р. в Івано-Франківській і Закарпатській областях вони знищили 3 тис. за лісу. Сильні вітри знижують верхню термічну межу поширення деревної рослинності настільки, що на багатьох хребтах вона лежить у межах мішаних, хвойно-широколистих лісів на висоті 1200-1300 м, а іноді – 1100 м. У таких випадках до верхньої межі деревної рослинності знизу підступає не тільки ялина, а й бук. Такий тип лісу називається буковим криволіссям.
На крутих схилах і скелях Горган, Чорногори та інших масивів на висоті 1200-1550 м простежується едафічна межа лісу – різкий контакт високостовбурних деревостоїв з кам’яними розсипищами, глиби яких затягнуті лише плівкою лишайників.
У багатьох місцях Карпат сучасна верхня межа лісу є утворенням не природним, а штучним, її положення зумовлене багатовіковою господарською діяльністю людини. Вирубка і спалювання лісів, беззмінний випас худоби сприяли зниженню верхньої межі лісу і розвитку в типово “лісових” висотах вторинних луків – строкатих царинок. Ступінь вторгнення людини в лісові масиви окремих частин Українських Карпат різний. Тому конфігурація сучасної верхньої межі лісу досить химерна. На деяких хребтах ця межа, порівняно з природною кліматичною межею, опущена на 300-400 м. Особливо дуже видозмінена і знижена межа в здавна густо заселених низькогір’ях Бескидів, Верховинських і Вулканічних Карпат, де вона проходить на висоті 1200-1100 і навіть 1000 м в смузі букових і хвойно-широколистих лісів. Низько вона лежить і в масиві Свидовець. Тут висока зімкнута стіна букового і ялинового лісу різко, без перехідної смуги рідколісся, змінюється безкрайніми полонинами. У Чорногорі, Рахівському масиві і Горганах, пізніше освоєних людиною, верхня межа лісу нерідко збігається із своєю природною кліматичною межею.
Верхня межа лісу непостійна. Вона змінюється залежно від зміни oкліматичних умов і впливу людини.

Джерело інформації: Л.І.Воропай, М.О.Куниця “Українські Карпати”

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті – введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп”ютера – приберіть галочку “пам’ятати мене” і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку “Вийти”, Ваша автентифікація на цьому комп’ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані – зареєструйтеся.

Рослинність Українських Карпат

Українські Карпати – це центральна, найбільш звужена частина Східних Карпат з максимальною висотою 2000 м над рівнем моря. Вони знаходяться на заході країни і складаються з декількох майже паралельних, вкритих лісами хребтів, які розділені широкими пониженнями (рис. 15. 5). Клімат Карпат відрізняється від клімату рівнинної частини і характеризується значною вологістю. Кількість опадів понад 1100 мм на рік, з висотою вона збільшується. Середньорічна температура повітря біля підніжжя понад + 6 °С, а на висоті 1300 м над рівнем моря – + 3,2 °С.

Рис. 15. 5. Гірські ліси Українських Карпат

Вертикальна зональність клімату чітко проявляється у зональності рослинності. В Карпатах виділяють наступні вертикальні пояси (рис. 15.6):

• • передгірний (450 – 550 м над рівнем моря);
• • гірський лісовий (розділяється на нижній – до 1200- 1300 м над рівнем моря і верхній – від 1300 м до 1500 м над рівнем моря);
• • субальпійський (до 1800 м над рівнем моря);
• • альпійський (понад 1800 м над рівнем моря).

Рис. 15.6. Схема висотних поясів рослинності Українських Карпат

(за Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Т Л. Андріснко, 1985)

І – угруповання ситника трироздільного; II – угруповання осоки зігнутої; III – угруповання осоки вічнозеленої; IV – угруповання костриці лежачої; V – угруповання буяхів; VI – угруповання сосни гірської; VII – угруповання Білоуса стиснутого; VIII – угруповання ялини звичайної.

Природна рослинність передгірного поясу займає невеликі площі, оскільки територія сильно окультурена. Тут переважають діброви з дуба звичайного з домішкою бука лісового, граба звичайного, липи широколистої, березки, в’язу, Ільму, ясеня звичайного. У підліску зустрічаються ліщина, клен татарський, глід гладенький (Crataegus

leiomonogyna), бруслина європейська, дерен справжній. Трав’янистий покрив складається з осоки трясучковидної, купини багатоквіткової, маренки пахучої, гадючника оголеного (Filipendula denudata), омега банатського (Oenanthe banatica). У Закарпатському передгір’ї існують грабові і букові діброви, судіброви з дуба скельного (Q. petraea). У деревостані дуба скельного існує домішка дуба звичайного, граба звичайного, береки, черешні, берези повислої, клена польового. Підлісок складається з ліщини, крушини ламкої, глоду гладенького, дерену справжнього. У північно-західному Прикарпатті, крім грабових дібров, зустрічаються вологі ялицеві діброви і судіброви. Деревостан у вологих дібровах двоярусний: у першому ростуть дуб звичайний і ялиця біла (Abies alba), у другому – ялиця з домішкою граба звичайного, клена гостролистого.

Луки у передгірному поясі поширені мало, в основному у заплавах річок та у місцях, де були вирубані ліси. У заплавах зустрічаються луки з мітлиці звичайної, костриці червоної, пирію повзучого, конюшини повзучої (І repens) і гібридної (Т. hybridum), а у дещо підвищених місцях костриці борознистої.

У нижньому гірському лісовому поясі Карпат найбільші площі займають букові ліси – бучини (рис. 15. 7). Саме до висоти 1200- 1300 м над рівнем моря склалися оптимальні екологічні умови для зростання бука лісового, де він і створює найбільш продуктивні ліси (600 – 800 м3 деревини на 1 га). З висотою його продуктивність і участь у складі деревного пологу зменшується. Він замінюється хвойними породами. Оптимальними для зростання бука є свіжі та вологі бучини. Будова букових лісів у всі районах Карпат має загальні риси. Бук утворює дуже високі (до 35 м), з щільним розміщенням дерев деревостани (з домішкою клена гостролистого, явора, ільму гірського), які, в свою чергу, створюють сильне затінення нижніх рослинних горизонтів і грунту. Внаслідок цього суцільний підлісок під наметом деревних порід не формується. Підлісок може складатись з одиничних екземплярів жимолості чорної (Lonicera nigra) та пухнастої (L. xylosteum), смородини карпатської (Ribes carpaticum), бузини червоної (Sambucus racemosa). У дуже зрідженому трав’янистому горизонті зустрічаються маренка пахуча, осока пальчаста (С. digitata) і волосиста, фіалка Рейхенбаха (V. reichenbachiana), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum), тонконіг дібровний (Р. nemoralis). З висотою у складі трав’янистих рослин з’являються гірськи види – купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), апозеріс смердючий (Aposeris foetida). Крім того, присутні бореальні види – квасениця звичайна, веснівка дволиста, грушанка круглолиста (Руrоlа rotundifblid), баранець звичайний (Huperzia selago). Зустрічаються також високогірні види – чистець альпійський (Stachys аlріпа), підбілик альпійський (Homogyne аїріпа). За флористичним складом і будовою букові ліси Карпат відносяться до середньоєвропейських.

Рис. 15. 7. Схематичний розподіл рослинності Українських Карпат

(за Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Т. Л. Андріснко, 1985)

І – дубові ліси з дуба звичайного; II – дубові ліси з дуба скельного; Ш – букові ліси; IV – вторинні луки; V – ялиново-ялицево-букові ліси; VI – ялинові ліси; VII – угруповання сосни гірської; VIII – ялицево-букові ліси.

У поясі букових лісів великі площі займають монокультури ялини європейської, які хоч і мають значну продуктивність, виявилися не стійкими до вітровалів і до багатьох хвороб. Це було відомо і до створення даних культур, але не враховувалося через цінність деревини. Нині вини масово гинуть, тому гостро стоїть проблема їх заміни штучними чи природніми деревостанами з інших видів. На межі нижнього і верхнього лісових поясів формуються мішані деревостани з бука, ялини європейської і ялиці білої, які поступово, з висотою заміщуються ялицевими (нині на невеликих площах) та ялиновими. На бідніших грунтах зростають ялинники чорничні, ялинові ліси зеленомошні та довгомошні.

Ялина європейська або смерека (Picea abies) утворює як чисті, так і мішані деревостани. Найбільш продуктивними є ялинові ліси квасеничні на багатих буроземних грунтах. Під високим (до ЗО м), густим деревним наметом ялини створюється сильне затеніння, внаслідок чого під ним зростають поодинокі екземпляри підліску – смородини карпатської, жимолості чорної. Зріджений трав’янистий покрив формується з квасениці, живокіста серцевидного, купени кільчастої, дзвоників ялицевих (Campanula abietina), цицербіти альпійської (Cicerbita аїріпа), зеленчука жовтого, медунки червоної, герані Роберта (Geranium robertianum).

Ялиця біла (Abies alba) за своєю вибагливостю до екологічних умов близька до бука і, тому, досить часто росте поряд з ним. Але вона не полюбляє карбонатні та надто лужні грунти, тому частіше зростає у нижніх частинах схилів та котловинах. Внаслідок цього, ялицеві ліси розташовані у буковому поясі на висоті 300 – 900 м. Чисті деревостани зустрічаються рідко, але вони мають високу продуктивність. У складі трав’янистого покриву таких лісів відмічається висотна зональність. У нижніх частинах схилів переважають квасениця, веснівка дволиста, види роду маренка, а з висотою з’являються чагарничкові-зеленомошні ліси за участю чорниці. У всіх ялицевих лісах поширені неморальні види – маренка пахуча, підлісник європейський (Sanicula еиrораеа) та інші. Мішані ліси ялиці з буком і ялиною більш поширені, ніж чисті, але вони також не утворюють окремі пояси, а зустрічаються масивами серед букових і штучних ялинових.

У Карпатах на невеликих площах вздовж річок, по долинах зростають вільхові ліси з вільхи сірої (Alnus incana), а у передгірному поясі – з вільхи чорної (A. glutinosa). У деревостані вільхи чорної часто відмічається домішка осики (Populus tremula) і берези повислої. Трав’янистий покрив досить багатий і складається частіше з розхідника звичайного (Glechoma hederacea), розрив- трави звичайної (Impatiens noli-tangere), хвоща болотного (Equisetum arvense), підбіла звичайного або мати-й-мачухи (Tussilago farfaro), таволги в’язолистої. У першому ярусі лісів з переважанням вільхи чорної зустрічаються береза повисла, ясен звичайний.

На межі верхнього лісового і субальпійського поясів знаходяться букове криволісся (на заході), ялинове криволісся (на сході) та сланники. Букове криволісся – це густі, низькорослі (2 – 3 м, іноді до 8 м, заввишки) насадження, в яких зростають деякі бореальні (чорниця, квасениця, білоус стиснутий, хвощі, плауни) та високогірні лучні види. Ялинове криволісся – це зріджене, невисоке угруповання за участю ялини, яка під впливом вітрів має прапороподібну форму крони. У підліскі зустрічаються бузина червона, жимолость чорна, горобина звичайна. Трав’янистий покрив складається із видів, властивих ялиновим лісам, а також видів, що зростають на полонинах. Сланники утворюються на невеликих площах з яловця сибірського (У. sibirica). Це дуже густі зарості. З трав’янистих рослин зустрічаються чорниця, чебрець альпійський (Thymus alpestris), тонконіг Ше (Poa chaixii), тимофіївка альпійська (Phleum аїріпит), ожика судетська (Luzula sudetica), осока вічнозелена (С. sempervirens), сольданела угорська (Soldanella hungarica), ситник трироздільний (Juncus trifidus).

В субальпійському поясі на великих площах поширені полонини і гірські луки. Полонини – це безліса поверхня, вкрита трав’янистими і кущовими рослинами, мохами і лишайниками. Серед трав’янистих рослин зустрічаються біловус стиснутий, ситник трироздільний, костриця червона, а серед кущових – сосна жереп (Р. mugo), рододендрон східнокарпатський (Rhododendron kotschyi). Справжні луки мають вічнозеленоосокові, дернистощучникові, мальвовокострицеві, альпійськотонконогові та інші угруповання. Основу луків складають костриця червона і лучна, мітлиця тонка, гребінник звичайний, пахуча трава звичайна. Крім того, на луках поширені гірські види – арніка гірська (Arnica montana), нечуйвітер оранжево-червоний (Hieracium aurantiacum), астранція велика (Astrantia major), купина кільчаста.

Альпійський пояс зустрічається лише у найвищій частині гір. Тут панують альпійські та аркто-альпійські види: осоки вічнозелена і зігнута (С. curvula), ситник трироздільний, костриця лежача (Festuca supina). На скелях і кам’янистих розсипах альпійського поясу зростають низькорослі, сланні та подушкоподібні форми рослин: волошка м’яка (Centaurea mollis), котячі лапки карпатські (Antennaria carpatica), кардамінопсіс занедбаний (Cardaminopsis neglecta), едельвейс альпійський або шовкова косиця (Leontopodium аїріпит), тирлич жовтий (Gentiana lutea) та безстебловий (G. acaulis), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis), анемона нарцисоцвіта (Апетопа narcissiflora), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), волошка східнокарпатська (С. kotschyana), ліннея північна (Linnaea borealis), бартсія альпійська (Bartsia аїріпа), айстра альпійська (Aster alpinus).

У Карпатах на невеликих площах зустрічаються також різні типи боліт. У лісовому поясі – це котловинні оліготрофні або мезотрофні сфагнові болота, на межі лісового і субальпійського поясів – завислі або схилові евтрофні болота. Для перших характерний розріджений деревостан з ялини та, іноді, сосни. Другі виникли у місцях виходу на поверхню підземних вод і поблизу струмків. На них переважають осоково-гіпнові угрупування.

Українські Карпати – казковий край у центрі Європи

Українські Карпати. Від самого лише звучання виникають приємні, ні з чим незрівнянні відчуття… А ще з цією назвою підсвідомо виникають асоціації із чарівною співанкою-коломийкою про величний, неповторний гуцульський край з високими горами, смерековими лісами, зеленими полонинами та голосом трембіти, що немов кличе відвідати цю незбагненну, чарівну, благодатну землю.

Природу захистити вдасться тільки тоді, коли людина закохається в неї,

при чому тільки за те, що природа сама по собі прекрасна…

А людина, як відомо, не може жити без краси…

Карпатські гори розташовані в самому центрі Європи. Загальна довжина гірської системи, що перетинає Румунію, Україну, Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину, Сербію та Чорногорію, складає близько 1,5 тис. км. Виділяють 3 основні її частини – Східні, Західні та Південні Карпати. Найвища гора – Герлахівський Шпиль, висотою 2655 м (знаходиться на території словацьких Татр).

Українські Карпати є північно-західною частиною Східних Карпат. Загальна їх довжина – 280 км, ширина – 50-100 км. Площа української частини Карпатських гір, розташованих на території Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської та Чернівецької областей,– близько 3,7 тис. км².

Варто зазначити, що Українські Карпати, у порівнянні з Карпатами сусідніх країн, – набагато нижчі: тут відсутня снігова лінія та льодовики. Правда, саме тут знаходиться найвища вершина нашої країни – г. Говерла (2061 м), яка розташована на Чорногірському хребті.

Унікальність Карпатського краю України

Гірська система Українських Карпат – це унікальна скарбниця європейського значення, адже саме тут спостерігається велика біологічна різноманітність, потужний природно-ресурсний потенціал, високий рівень збереженості дикої природи та самобутня культурна спадщина.

І справді, горбисті мозаїчні ландшафті передгір’я з виноградниками та квітучими садами, субальпійські високогірні луки, густі хвойні, листяні та мішані ліси становлять величезну цінність та служать справжнім притулком для неймовірної кількості тварин та рослин.

Велику частину Карпатського регіону займають напівприродні території, у тому числі високогірні луки та пасовища – полонини, які є місцем проживання великої кількості реліктових та ендемічних видів рослин.

Українська частина Карпат – це лише 10,3% від загальної площі гірської системи. Однак саме тут зосереджено близько 1,5 тис. об’єктів, що відносяться до природно-заповідного фонду – заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники та пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення.

Українські Карпати – основні територіальні одиниці

Абсолютні висоти Українських Карпат коливаються в межах 150-400 метрів над рівнем моря (в підніжжях гір), 500-800 м – у міжгірних улоговинах, 1300-2000 м – вздовж основних хребтів.

Усі найвищі вершини Карпат (понад 2000 м) – Говерла (2061 м, найвища точка України), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2016 м) та Ребра (2001 м) – розташовані на хребті Чорногора, що лежить на кордоні Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Природа Карпат представлена досить складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірні, середньогірні, низькогірні та передгірські яруси. Найвідомішими та найпоширенішими у туристичному плані є гірські масиви Чорногора, Свидовець та Мармароси, хребти Красна, Полонина Боржава, Полонина-Руна, Горгани, Східні Бескиди та ін.

Про кожну окремо взяту гірську систему, її найвищі вершини та популярні туристичні маршрути ми розкажемо у наших наступних статтях. Підписуйтесь на новини нашої сторінки в Фейсбук.