3.3. Писемність і освіта в Київській Русі. Розвиток літератури і науки

На етапі завершення формування Київської Русі її культура збагатилася новими здобутками. Найважливішим серед них була писемність. Археологічні джерела дозволяють відносити час оволодіння східними слов’янами неупорядкованим письмом до IX ст. У цьому переконує “Софійська азбука”, яка була виявлена на стіні Софійського собору в Києві. Також на існування ранньої слов’янської писемності вказують літописні дані про підписання Візантією договорів з русами в 911 і 944 рр. грецькою та іншою, в цьому випадку руською, мовами. Також було відомо, що на випадок смерті наші предки писали заповіти місцевою мовою. Тільки після масового запровадження християнства в 988 р. на Русі поширюється нова писемність, складена братами Кирилом і Мефодієм і названа за іменем одного з них “кирилицею”. Вона була собою південнослов’янським мовним діалектом, зрозумілим і східному слов’янству, що й стало головною передумовою її поширення на українських землях [1; 17].

У X – XII ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтувався на власних національних традиціях і використанні античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Християнство, основою якого була писана книга, сприяло поширенню початків писемності та грамотності. Після церковної реформи Володимира Великого, виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління, розвитку торгівлі, укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо.

Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, тобто державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя, школа “книжного вчення” (для підготовки священників та світська приватна школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику. Вищу освіту визначали богословсько-філософські дисципліни: богослов’я, філософія, риторика, граматика, співи.

Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. На першому місці була грецька мова, якою написані канонічні книги православної релігії, і якою, у ті часи, часто велися церковні відправи. Через те, володіння грецькою мовою було вкрай необхідне для вищих ієрархів церкви. Друге місце за значенням посідала латинська (варязька) мова.

Володимир Святославич у 988 році створив школу для навчання боярських дітей грамоті. Аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі. Анна Всеволодівна у 80-х рр. XI ст. організувала при Андріївському монастирі чи не першу в Європі школу для дівчаток, де учениці вчилися рукоділлю, шиттю та співам. Князі та чимало бояр були високоосвіченими людьми, знали по кілька мов. Вміли читати, писати й рахувати багато купців та ремісників, сотні їхніх написів збереглися на стінах монастирів, церков і ремісничих виробах. Світські вельможі та духовенство широко користувалися бібліотеками, першу з яких заснував у Києві в 1037 році Ярослав Мудрий. Монах Київського Печерського монастиря Микола Святоша мав велике книжкове зібрання й подарував його монастирській бібліотеці. Ці кладезі мудрості були також у Білгороді, Чернігові, Переяславі та інших містах [1,12].

На духовність наших предків впливала як перекладна, так і оригінальна література з історії, філософії, правознавства. Найосвіченіша людина свого часу, спочатку священик з с. Берестова під Києвом, а потім перший давньоукраїнський митрополит Іларіон написав “Слово про Закон і Благодать” (між 1050 – 1087 рр.), де прославляв діяльність Володимира Святославича й виступав проти спроб нав’язати Русі духовну зверхність Візантії. З літератури богословсько-морального циклу найвідомішими тоді були “Ізборники”. У цих творах роз’яснювалися норми поведінки людей у різних життєвих ситуаціях, пропагувалися мир, а також літературні знання: “Добро є, братіє, почитаний книжне”. Напутнім духом пройняте й “Повчання дітям” Володимира Мономаха. У ньому чітко простежується прагнення князя виховати своїх дітей мудрими правителями й захисниками держави. Крім того, у Київській Русі зародився оригінальний літературний жанр – літописання. Практично всі наші знання з історії, соціально-політичного життя наших предків, їхні звичаї та обряди почерпнуті з давньоруських літописів. Жоден народ не може похвалитися таким духовним надбанням. А це тільки окремі скалки, що дійшли до нас а багатющої скарбниці Київської Русі. Перший літопис написано в Києві – центрі літературної думки Київської держави. Найвидатнішим літературним твором є “Повість минулих літ” батька українського літописання ченця Печерського монастиря Нестора. Його перша редакція з’явилась у 1113 році. Розповідь в ній доведено до 1110 році. Зміст літопису полягає в з’ясуванні історії східнослов’янських народів і пропаганді благородної ідеї служіння рідній землі.

Великою популярністю користувалося “Сказання про Бориса і Гліба” – святих-воїнів, покровителів і захисників російської землі і руських князів.

Значний вплив на формування давньослов’янської літератури надали “апокрифи” – твори про події та персонажів священної історії, які не визнавалися християнською церквою. Серед відомих апокрифів були “Діяння Павла і текла”, “Ходіння Богородиці по муках”, “Смерть Пілата” та ін.

Унікальним явищем літератури середньовіччя стало “Слово о полку Ігоревім” (приблизно 1187 році), яке вирізняється глибоким народним світосприйняттям.

З київського періоду бере початок власний оригінальний науковий досвід. Непересічне значення має “Руська правда” – збірка законів князя Ярослава і його наступників. Цей правовий документ пізніше став основою Литовського статуту й законодавства гетьманської доби.

Також були поширені підручники, перекладені з грецької мови. Це – “Фізіолог” (популярна зоологія), “Шестиднев” (про створення світу), “Християнська топографія” Козьми Індикоплова, у якій містяться численні матеріали космографічного, археологічного, географічного та історичного характеру.

Перший медичний трактат “Алімма” (“Мазі”) написала в середині XII ст. Єпраксія-Зоя, онука Володимира Мономаха, дружина візантійського імператора Йоана Комнєва. Трактат зберігається нині в бібліотеці Медічі у Флоренції.

Центрами освіти в давньоруський період були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський [1; 9].

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки. Ярослав Мудрий створив бібліотеку при Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу, князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю й подарував їх Печерському монастиреві. Літописи називають волинського князя Володимира Васильовича книжником. Велику книгарню мав один із учнів Феодосія Печерського – Григорій.

При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні (скріпторії), де переписували або перекладали з іноземних мов книги – здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії.

Як свідчать археологічні матеріали, зокрема графіті на стінах храмів, ливарних формочках, посуді, а також берестяні грамоти, писемна культура не була привілеєм тільки духовенства та вищих феодальних кіл Київської Русі. Вона поширювалася і серед простого люду.

§ 17. Писемність та наукові знання

Уперше писемність було винайдено в Шумері приблизно в IV тис. до н. е. Це були позначки на табличках із вогкої глини, які робили очеретяними паличками. Сліди від них схожі на маленькі трикутники або клинки. Тому археологи, які відкрили цю писемність, назвали її клинописом.

Як вважають вчені, клинопис вигадали для того, щоб було зручно обліковувати майно. Спочатку для обліку користувалися глиняними фішками, які позначали, наприклад, певну кількість тварин. Ці фішки клали до глиняного конверта, його запечатували й зверху позначали скільки всередині фішок і який товар вони символізують. Згодом люди почали обходитися без фішок і конвертів, а вести записи на глиняних табличках.

Спочатку окремі клинописні символи позначали предмети, але із часом з’явилися позначки для складів. Це дозволило широко використовувати клинопис, ним навіть записували вірші. Його пристосували до різних мов, якими користувалися у Дворіччі.

• Як виникла назва «клинопис»?

Зміна форми запису слова «зерно»: 1 — піктограма (малюнок-символ), 2 — аккадський знак, 3 — вавилонський, 4 — ассирійський.

• Як називається система письма, якою послуговувалися жителі Месопотамії?

Месопотамська бібліотека. Глиняні таблички зберігали на дерев’яних стелажах. Сучасний малюнок.

• Пригадайте ім’я правителя, який зібрав найбільшу для свого часу бібліотеку.

2. Наукові знання

Жителі Месопотамії накопичили чимало математичних знань. Вони вміли обчислювати площу, підносили число до ступеня, добували квадратний корінь, вираховували відсотки від числа. Однак знайти легкий спосіб множення месопотамські мудреці так і не зуміли, а користувалися окремими таблицями для множення на числа від 1 і принаймні до 50.

В обчисленнях жителі Месопотамії користувалися не десятковою системою, як ми, а шістдесятковою. Це означає, що їхні математичні розрахунки базувалися на числі 60. Тому, наприклад, ми слідом за ними ділимо коло на 360 градусів (6 разів по 60).

Глиняний конверт із рахувальними фішками.

Шумерська клинописна табличка.

У Месопотамії склали досить точні місячний та сонячний календарі, вміли передбачати сонячні та місячні затемнення. Ці календарі були потрібні для того, щоб визначати, коли розпочнеться щорічний розлив річок.

У Месопотамії було створено карту зоряного неба, де позначили сузір’я, планети та зорі. Вавилон є батьківщиною семиденного тижня, щоправда, ним користувалися здебільшого жерці. Селяни вимірювали час циклами робіт, перервою між якими були святкові дня, присвячені богам. Ці дні випадали на перший, сьомий та п’ятнадцятий дні кожного місяця. Крім того, кожне місто мало власні святкові дні.

Так робили клинописні записи на глиняних табличках.

Шумерська печатка (зліва) та її відтиск на сирій глині.

Навчання дітей в Месопотамії.

• Спираючись на малюнок, складіть розповідь про те, як відбувалося навчання в школі.

У Вавилоні годину почали ділити на 60 хвилин, а хвилини — на 60 секунд. Проте в повсякденному житті добу ділили на 6 «годин» — рівних проміжків часу, що дорівнювали одній шостій світлового дня. Тому у різні пори року тривалість цих «годин» була різною.

• Поміркуйте, чому у Вавилоні фактично існували дві системи відліку часу — більш складна та простіша, якою користувався широкий загал.

Цікаво знати

Шумерський рік розпочинався в середині осені, після збору врожаю, але після піднесення Вавилона новий рік почали святкувати на початку весни.

Глиняна табличка з Вавилону, що зображає карту світу. У її центрі — саме місто Вавилон, що стоїть на обох берегах річки Євфрат. Зберігається у Британському музеї, Лондон.

Запитання та завдання

1. Висловіть припущення, чому в Месопотамії для записів використовувалися саме глиняні таблички?

2. Яким науковими здобутками Месопотамії ми користуємося і в наш час?

3. Установіть відповідність між винаходом та сферою його застосування.

• 1 Письмо
• 2 Календар
• 3 Геометрія
• А Планування сільськогосподарських робіт
• Б Будівництво каналів та зикуратів
• В Облік майна та податків

4. Як виник клинопис? Яким було його першочергове призначення?

5. Обговоріть у малих групах, як поява письма змінила Месопотамію.

6. Підготуйте повідомлення або презентацію про наукові надбання Давньої Месопотамії.