Пастернак посівний

Pastinaca sativa —
дворічна трав’яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий соковитий веретеноподібний округло стиснутий або конусоподібний коренеплід, на другий — прямостояче розгалужене гранчасто-борозенчасте стебло заввишки 100-170 см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисті розсічені, з 3-7 парами видовжених яйцеподібних рубчастих пильчастих і часто надрізаних лопатевих сегментів. Квітки правильні, двостатеві або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округло-яйцевидні, трохи виїмчасті, у виїмці з загнутою всередину часточкою. Плід – двосім’янка. Цвіте у липні — серпні.

Поширення

Пастернак посівний широко культивують як овочеву та лікарську рослину.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Pastinacae sativae), траву (Herba Pastinacae sativae) і коренеплоди (Radix Pastinacae sativae) пастернаку. Траву збирають під час цвітіння рослини й використовують свіжою або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі. Заготівлю плодів проводять в період повної їх стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Строк придатності насіння — 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими (3-5 мм завтовшки) пластинками, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1-1,5 см, і сушать у духовці при температурі 50°С. Сухих коренеплодів виходить 14-15%.
Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад

Свіжі коренеплоди пастернаку містять жирну олію (близько 0,5%), уронові кислоти й пектинові речовини (7,3%), крохмаль (до 4%), 8,6-10,6% вуглеводів (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза, сахароза, фруктоза), аскорбінову (5-40 мг %), нікотинову (0,94 мг %) та пантотенову (0,50 мг %) кислоти, рибофлавін, тіамін, каротин (0,03 мг %), мінеральні солі (калій — 342 мг %, фосфор — 69 мг % та інші). У плодах є 0,66-1,45% фурокумаринів (бергаптен, ксантотоксин, ксантотоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін), флавоноїдні глікозиди (пастернозид, дезглюкопастернозид, гіперозид, рутин та інші) й жирна олія (10%), до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У свіжій траві пастернаку є каротин (2,4-12,2 мг %), аскорбінова (до 108 мг %) і фолієва кислоти, тіамін, рибофлавін і фурокумарини. Всі частини рослини містять ефірну олію (в коренеплодах 0,7-3,5%, в плодах 1,5-3,6%), до складу якої входять октиловий ефір масляної кислоти, гептилова, каприлова, пропіонова й інші кислоти.

Фармакологічні властивості і використання

В натуральному виді пастернак посівний використовують лише в народній медицині.

Галенові препарати рослини вживають для збудження апетиту, як болетамуючий засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці й нирковокам’яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія).

Настій коренеплодів з цукром п’ють як загально зміцнюючий засіб і такий, що збуджує статеву функцію.

У науковій медицині використовують препарати пастинацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку.

Пастинацин (суміш однометоксильних та ізомерних фурокумаринів) розширює периферичні судини й вінцеві судини серця, знімає спазми бронхів і гладеньких м’язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію. Пастинацин показаний при стенокардії, кардіоневрозах і неврозах з явищами спазму судин, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів.

Бероксан (суміш двох фурокумаринів — бергаптену та ксантотоксину) має фотосенсибілізуючі властивості, стимулює ріст волосся та в поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для лікування псоріазу, вітиліго й гніздової плішивості.

Його призначають усередину у вигляді таблеток і зовнішньо у вигляді розчину для втирання. Можливий побічний вплив препарату на організм хворих, наслідком якого є головний біль, серцебиття, болі в ділянці серця та диспепсичні явища. При зниженні дози або тимчасовій перерві в лікуванні побічний вплив зменшується або зникає зовсім.

Бероксан протипоказаний при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, гепатиті, цирозі печінки, гострому й хронічному нефриті, діабеті, кахексії й гіпертонічній хворобі та виражених ендокринопатіях, при туберкульозі, захворюваннях крові, серця й центральної нервової системи, при злоякісних і доброякісних новоутвореннях та при вагітності. Його не рекомендують приймати дітям до 5 років і хворим похилого (понад 60 років) віку.

Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні окуляри.

Лікування бероксаном проводять під наглядом лікаря, суворо дотримуючись призначеного режиму опромінювання (при поєднанні опромінення уражених ділянок тіла ртутно-кварцовою лампою й дії сонячної радіації можливий розвиток бульозного дерматиту!).

Кращий ефект при лікуванні бероксаном спостерігається у хворих молодшого віку, при невеликій давності захворювання, у брюнетів і в людей, схильних до загоряння.

Курс лікування складається з 4-6 циклів з перервами між ними 15-20 днів.

Загальна доза на курс лікування становить для дорослих 250-300 таблеток, для дітей віком понад 5 років – 1/3-1/2 курсу дорослих, залежно від віку.

При відсутності необхідного ефекту курс лікування повторюють через півтора-два місяці.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій сушеної трави (1 столову ложку сировини варять 10 хв. у двох склянках води, настоюють 2 години) приймають по 0,3-0,5 склянки тричі на день за 20-30 хв. до їди;

– відвар свіжої трави (1,5-2 столові ложки сировини варять 15 хв. у склянці води) приймають по чверті склянки 3-4 рази на день;

– відвар плодів (пів чайної ложки подрібненої сировини варять 15 хв. у склянці води) приймають по чверті склянки 3-4 рази на день;

– настій сушених коренеплодів (1 десертну ложку сировини на 2 склянки окропу, варити 15 хв., настояти до охолодження) приймають по 1 столовій ложці через кожні 4 години;

– настій свіжих коренеплодів (2 столові ложки подрібненої сировини і 3 столові ложки цукру на склянку окропу, варити 15 хв., настояти 8 годин) приймають по 1 столовій ложці 4 рази на день за 30 хвилин до їди;

– пастинацин (Pastinacinum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) 2-3 рази на день до їди (курс лікування 2-4 тижні);

– бероксан (Beroxanum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) від 1 до 4 разів (залежно від індивідуальної чутливості й сезону року) за 4—3—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Одночасно 0,5% -ний розчин бероксану втирають в уражені ділянки тіла спочатку за 12 і 8 годин до ультрафіолетового опромінювання, а в наступні цикли — за 4-2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Змащені ділянки тіла дозволяється мити водою лише після опромінення. При виявленні підвищеної чутливості шкіри до 0,5% -ного розчину бероксану його розводять 70% -ним спиртом у співвідношенні 1:3, 1:4 і т. д. Всього протягом циклу проводять 10-20 втирань і опромінень. Режим опромінення хворого ртутно-кварцовою лампою встановлюють, виходячи з даних попереднього визначення біодози.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Пастернак: користь, шкода та лікувальні властивості пастернаку для здоровя людини + факти про застосування в кулінарії та народній медицині

Пастернак культивується як овочева культура. Гарячі страви, салати, заправки, гарніри готують із листя та коренеплодів рослини. Завдяки вітамінному, мінеральному складу, вмісту ефірних олій та фурокумарину, він використовується у традиційній, народній медицині, при лікувальному та дієтичному харчуванні.

Опис пастернаку

Пастернак – рослина з великим розсіченим пиловидним листям, яке нагадує листя петрушки. Коренеплід довгий і конусоподібний, як у моркви, або овально сплюснутий, як у ріпи.

У їжу вживають коренеплід та листя. Листя нагадує на вигляд петрушку, але вміст великої кількості ефірних масел надає їм терпкий яскравий аромат.

У коренеплоду характерний жовтувато-кремовий або білий колір. М’яка, соковита м’якоть нагадує за смаком моркву, з ніжним солодкуватим смаком. Належить до пряновкусових овочів.

З пастернаку готують гарнір до м’ясних та рибних страв, вживають як смакову приправу до салатів, маринадів, супів.