Гонорея (Трипер): ознаки, симптоми, діагностика, профілактика та лікування у Миколаєві

Гонорея (Трипер) – це венеричне захворювання, що передається виключно статевим шляхом від людини до людини, і що викликає гнійне запалення статевих органів, що призводить до серйозних ускладнень. Збудником гонореї є досить агресивна, внутрішньоклітинна бактерія, іменована гонококк (Neisseria gonorrhoeae). Найчастіше гонореєю хворіють особи, які мають випадкові або непостійні статеві зв’язки без презерватива.

Трипер передається від хворої людини до здорової більш ніж в 90% випадків. Імунітет після гонореї не зберігається, тому захворіти за життя можна кілька разів. Гонококи потрапляють в статеву систему внаслідок вагінального, орального і анального статевих контактів. Як правило, після зараження гонореєю симптоми починають проявлятися з 4-го по 10-день, цей період називають інкубаційним.

Гонорея може бути:

– Торпидною (Млява або стерта)

Свіжа гонорея– це форма захворювання від початку зараження до появи перших симптомів, таку форму ще називають інкубаційним періодом.

Гостра гонорея у чоловіків з’являється від 4 до 14 дня з моменту зараження і проявляє себе, наступними симптомами:

Спочатку у чоловіків з’являється дискомфорт, свербіж, печіння в уретрі. Сечовипускання стає прискореним і болючим, зовнішній отвір уретри гіперемованим. Через 1-2 дня з уретри з’являються в’язкі, густі, рясні, жовті виділення з зеленуватим відтінком.

Хворий відчуває біль внизу живота і промежині, а також болючість при натисканні на сечовивідний канал з виділенням краплі гною. З’являється паховий лімфаденіт, лімфовузли збільшуються і болять. Сеча стає каламутною, якщо подивитися на світло в ній можна побачити, плаваючі уретральні нитки і слиз.

До ранніх ускладнень гострої гонореї відносяться:

– Уретрит і колликуліт;

– Епідідіміт і орхоепідідіміт;

До пізніх ускладнень гострого трипера у чоловіків відносяться:

– Уретрит і коллікуліт;

– Баланіт і постит;

Підгостра гонорея протікає з малопомітними проявами симптомів, хворий може періодично відчувати свербіж і дискомфорт в уретрі. Іноді з’являються незначні каламутні виділення. Вранці зовнішній отвір уретри склеюється гноєм. У сечі визначаються плаваючі слизові і гнійні нитки. Загострення гонореї в підгострій формі, найчастіше відбувається під впливом алкоголю, солоної, копченої, гострої їжі, статевих надмірностей. Згодом стадія загострення змінюється фазою ремісії.

Торпидная форма гонореї протікає практично безсимптомно, викликає ускладнення і часто перетікає в хронічну стадію.

Хронічна гонорея розвивається в тому випадку, якщо хвороба протікає більше двох місяців. Це найважча стадія. Хронічна форма вражає очі, ротоглотку, кишечник, суглоби, нервову і серцево-судинну системи.

Діагностика гонореї в Миколаєві

У наш час в Миколаєві є найсучасніші методи діагностики трипера, як гострого, так і хронічного. Виявлення гонореї відбувається за наступним принципом: для дослідження беруться виділення з уретри, прямої кишки, очей. Якщо виділення мізерні, то з каналу і прямої кишки проводяться зіскрібки.

До методів діагностики гонореї, відносяться:

– Бактеріоскопія- визначення наявності гонококів в мазках під мікроскопом;

– Посів виділень на штучні поживні середовища;

– ПЛР діагностика, визначає ДНК гонококів в соскобах;

– Імунофлюоресцентний та імуноферментний методи використовуються досить рідко;

– У домашніх умовах трипер діагностується проведенням експрес-тесту, але 100% підтвердження або спростування хвороби він не дає. Принцип дії експрес-тесту такий же, як і у тесту на вагітність.

Важливо розуміти, що гонорея може передаватися в поєднанні з іншими статевими захворювань, такими як: трихомоніаз, кандидоз, хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, вірус папіломи людини (ВПЛ), генітальний герпес, гепатити В і С, сифіліс, ВІЛ. У зв’язку з чим, обстеження пацієнта з гонореєю потрібно направляти і на інші ЗПСШ.

Лікування гонореї в Миколаєві сучасними методами.

Основним лікуванням трипера є антибіотикотерапія. Нижче наведу приклади антибактеріальних препаратів, які згубно діють на гонококи.

Група фторхінолонів: Офлоксацин, ципрофлоксацин (Ципробай), ломефлоксацин, левофлоксацин (Таванік), моксифлоксацин (Авелокс).

Група цефалоспоринів, в наш час частіше використовуються 3 і 5 покоління даних препаратів: цефотаксим, цефтриаксон, цефтазидим, цефпиром, цефіпім, цефтобіпрол, цефтаролім, цефтолозан.

Із сучасних пеніцилінів використовують препарати що містять клавуланову кислоту, такі як Флемоклав солютаб, амоксиклав. Потрібно враховувати, що препарати групи пеніцилінів не діють на приховані інфекції, тому в лікуванні трипера використовуються рідко.

З групи тетрациклінів найчастіше використовується ефективний доксициклін (Доксибене, Юнідокс-солютаб), його рекомендується застосовувати якщо гонорея передалася в комплексі з мікст-інфекціями.

Група макролідів: азитроміцин (Сумамед), кларитроміцин (Клацид), джозаміцин (Вільпрафен).

Лікування гонореї рекомендується прикривати протитрихомонадними препаратами, такими як метронідазол (Трихопол), орнідазол (Тіберал), секнідазол (Секнідокс), тинідазол (Фазижин).

Також в терапії трипера рекомендується використовувати імуностимулятори, полівітаміни, ферменти, біостимулятори (алое, простатилен, лідаза).

При ускладненнях гонореї в лікування необхідно включати фізіотерапію (Лазер, магніт, електрофорез, діатермія, фонофорез, термотерапія).

І на завершення, потрібно сказати, що гонорея це підступне захворювання. У наш час гострих випадків захворювання стає все менше в зв’язку з великим, неправильним використанням антибіотиків. Зараз гонорея частіше набуває приховані, стійкі до лікування форми, які практично нічим не проявляються. Наслідки не виявленого, або недоліковані трипера можуть привести до хронічних, невиліковних захворювань, а найгірше, то що, гонорея призводить до безпліддя. Завжди необхідно пам’ятати про профілактику гонореї і використовувати презерватив. Якщо все-ж таки статевий контакт був незахищеним, відразу потрібно піти в туалет і помочитися, є велика ймовірність, того що гонококи з уретри змиє потік сечі і гонорея не розвинеться. Якщо ви ведете активне статеве життя з різними партнерами, рекомендую систематично обстежуватися на захворювання, що передаються статевим шляхом. У Миколаєві обстеження на ЗПСШ можна пройти, звернувшись до мене за телефонами, вказаними в контактах.

Статтю підготував уролог в Миколаєві Смерницький Володимир Сергійович

Гонорея Довідник

Гонорея — це інфекційне захворювання, яке входить до групи інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Її збудник — патогенний мікроорганізм — гонокок (лат. Neisseria gonorrhoeae). Інфекція поширена у всьому світі, але, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), більшість нових випадків фіксується на Африканському континенті та в азійських країнах. Щорічна кількість хворих на гонорею, за наявною статистичною інформацією, перевищує 60 млн осіб, що робить її значущою соціальною проблемою.

Захворюваність має гендерні та вікові особливості:

• нові випадки гострої форми гонореї діагностують приблизно вдвічі частіше у чоловіків, ніж у жінок;
• абсолютна більшість випадків фіксується у віковому проміжку 15–49 років.

Назва хвороби була запропонована давньогрецьким лікарем Галеном. Він помилково трактував симптоми захворювання, припускаючи, що виділення зі статевих органів — це сім’я (у перекладі з грецької gone — сім’я, rhoia — витікаю). Сучасне уявлення про те, що таке гонорея, кардинально змінилося. Встановлено всі особливості інфекції: виділено збудник, визначено шляхи передачі та клінічну картину, необхідний обсяг лікарської терапії, але при цьому термін «гонорея» зберігся.

Що викликає гонорею?

Захворювання розвивається внаслідок зараження людини патогенним коком роду нейсерії (Neisseria) — Neisseria gonorrhoeae. Свою назву бактерія отримала на честь вченого, що відкрив її, — німецького бактеріолога-дерматолога Альберта Нейссера. Ця подія сталася у 1879 р. Характеристика гонококу представлена у табл. 1.

• нагрівання вище 45 °С;
• висушування субстрату;
• ультрафіолетове випромінювання;
• мильний розчин;
• солі срібла;
• антисептичні засоби.

• легкий доступ до антибіотиків без рецепта та їх неправильне застосування (недотримання доз та тривалості курсу лікування);
• вибір антибіотиків, які не входять до схеми терапії;
• низька якість антибактеріальних лікарських засобів;
• генетичні мутації N. gonorrhoeae.

Як передається гонорея?

Виділяють 3 можливі шляхи передачі збудника від хворої людини до здорової:

• статевий — найпоширеніший шлях зараження, який відмічають у 99% випадків;
• контактно-побутовий — гонорея може передаватися через інфіковані предмети особистої гігієни, і найчастіше діти, особливо дівчатка, заражаються таким чином;
• інтранатальний — зараження відбувається в процесі пологів, коли дитина проходить пологові шляхи матері, інфіковані гонококовою інфекцією.

Патогенез гонореї

Гонококи уражують органи, що вистелені циліндричним епітелієм (уретра, цервікальний канал, дистальний відділ прямої кишки, кон’юнктива). Цей тип епітелію вважається найменш захищеним, тому патогенним мікроорганізмам легко проникати в організм через такі клітини. Найчастіше вхідними воротами інфекції є слизова оболонка уретри. Гонококи минають епітеліальний шар, досягаючи субепітеліальної сполучної тканини на 3–4-й день захворювання, внаслідок чого розвивається запальна реакція. З’являються уретральні виділення, які утворені нейтрофілами, лімфоцитами та плазматичними клітинами, що мігрують до місця проникнення патогенних мікроорганізмів.

Слизові оболонки, вистелені багатошаровим плоским епітелієм, — більш надійний бар’єр, що захищає від інфекцій, проте в поодиноких випадках можливе проникнення гонококів через слизову оболонку зовнішніх статевих органів і глотки. Це стає можливим внаслідок пошкодження їх цілісності (травма, мацерація).

Гонококова інфекція може поширюватися кількома шляхами:

• по поверхні слизової оболонки органа;
• лімфогенно (через систему лімфатичних судин);
• гематогенно з розвитком гонококового сепсису (рідко);
• ретроградно — поширення гонококової інфекції відбувається при перистальтичних та антиперистальтичних рухах органів черевної порожнини та малого таза. Перистальтика — це хвилеподібні скорочення м’язів органів, наприклад, кишечнику, які переміщують вміст уперед. Антиперистальтика, навпаки, являє собою рух, спрямований у зворотному напрямку, який відбувається у відповідь на різні подразливі фактори;
• трансканалікулярно — через міжклітинні проміжки.

Клінічна картина гонореї

Симптоми гонореї залежать від локалізації патологічного процесу та перебігу захворювання. Детально про клінічні прояви гонорейної інфекції у табл. 2.

Клінічна картина гонококового уретриту варіює залежно від статі. Характерними ознаками гонореї у чоловіків є:

• уретральні виділення — один із найпоширеніших симптомів уретриту у чоловіків. Виділення гнійні, можуть бути жовто-зеленого або білого кольору. Вони рясно виділяються із сечовика;
• біль і печіння при сечовипусканні — неприємні відчуття локалізовані в ділянці уретри та гостріше виявляються на початку сечовипускання. При поширенні патологічного процесу на внутрішній сфінктер біль посилюється наприкінці сечовипускання;
• часті сечовипускання — пацієнт відчуває потребу мочитися частіше, ніж зазвичай.

Хронічний гонорейний уретрит часто має безсимптомний перебіг.

При огляді звертають увагу на гіперемію та набряк головки статевого члена, крайньої плоті, наявність рясних виділень.

• патологічні зміни найчастіше однобічні;
• пацієнт скаржиться на інтенсивний біль в мошонці, набряк на ураженому боці;
• епідидиміт може ускладнюватися утворенням абсцесів у залозах Тайсона та Літрі, періуретральній тканині;
• інфекція від придатка яєчка схильна до подальшого поширення на сім’яні пухирці, передміхурову залозу.

Запальний процес поширюється на слизову оболонку шийки матки.

Цей патологічний стан проявляється різноманітними симптомами, вираженість яких варіює від легких до тяжких, а в деяких випадках має безсимптомний перебіг.

Можливі ознаки цервіциту:

• дизурія (біль і печіння при сечовипусканні) — найпоширеніша ознака гонококового цервіциту;
• виділення з піхви — пацієнтки з цервіцитом відзначають зміни у характері виділень із піхви. Патологічні виділення слизово-гнійні або гнійні, вони мають характерний жовто-зелений відтінок і зазвичай більш рясні, ніж фізіологічні;
• кровотеча — слизова оболонка шийки матки запалена, тому при контакті з дзеркалом під час гінекологічного обстеження або спонтанно між менструаціями може розвинутися незначна кровотеча;
• біль внизу живота — больовий синдром, як правило, не виражений;
• супутній уретрит — запалення уретри часто поєднується з цервіцитом.

• дискомфортом або двобічним болем в ділянці малого таза;
• диспареунією — неприємними відчуттями під час статевого акту.

Проктит може мати гострий перебіг або затягуватися і переходити в хронічний процес.

Прояви гострої форми:

• біль під час дефекації — пов’язаний із запаленням та подразненням слизової оболонки прямої кишки;
• свербіж в ділянці заднього проходу;
• домішки крові в калі можуть свідчити про тріщини та ерозії в ділянці зовнішнього сфінктера заднього проходу.

Під час огляду відзначаються візуальні ознаки:

• почервоніння анального сфінктера;
• скупчення гнійних виділень у складках ануса.

Для хронічного гонорейного проктиту характерний безсимптомний перебіг. Зовнішні ознаки гонореї відсутні. Діагноз у цих випадках зазвичай встановлюється при ректоскопії:

• гіперемія;
• набряк слизової оболонки прямої кишки;
• слизово-гнійні виділення, що містять гонококи.

• відсутність лікування гонореї;
• нераціональне застосування антибактеріальних препаратів, неповний курс антибіотикотерапії;
• зміни менструального циклу, вагітність на тлі хронічного та/або латентного перебігу захворювання;
• супутня патологія, що послаблює імунну систему;
• механічні пошкодження слизової оболонки уретри чи шийки матки.

Дисемінована гонорейна інфекція може виявлятися у різних формах:

• сепсис — рідкісна та тяжка форма гонореї, за якої відбувається генералізація запального процесу з розвитком поліорганної недостатності, дерматологічних проявів, лихоманки. Сепсис може бути блискавичним зі стрімким збільшенням вираженості симптомів та негативним прогнозом або доброякісним, коли симптоми токсемії та бактеріємії виражені незначно;
• гонорейний артрит — клінічні прояви схожі на бактеріальний артрит. У порожнині ураженого суглоба з’являється гнійний випіт, що складається з гонококів і лейкоцитів. Найчастіше пошкоджуються великі суглоби, обмежується рухливість, виникає больовий синдром. Шкіра над запаленим суглобом гіперемована, локально підвищена температура тіла;
• синдром Рейтера — у деяких пацієнтів, які перенесли гонорейний уретрит, розвиваються хронічні поліартрити.

• біль в ураженому оці;
• сльозотеча;
• гіперемія слизової оболонки;
• набряк повік;
• неприємні відчуття, що виникають при дії яскравого світла;
• гнійні виділення у куточках очей.

Діагностика гонореї

Під час діагностики гонококової інфекції ключову роль відіграють лабораторні дослідження, які допомагають ідентифікувати збудника у клінічному матеріалі. При підозрі на генітальну форму гонореї стандартним клінічним матеріалом є:

• зішкріб або виділення з уретри;
• перша порція сечі;
• зішкріб або виділення з піхви, цервікального каналу (у жінок).

За показаннями забір біологічного матеріалу може здійснюватися з інших органів:

• прямої кишки;
• передміхурової залози;
• ротоглотки;
• кон’юнктиви ока;
• парауретральних залоз.

Для отримання достовірних даних лабораторних досліджень необхідно враховувати такі фактори:

• забір матеріалу не слід проводити під час прийому антибактеріальної терапії. Залежно від методу проведення лабораторного дослідження мінімальний проміжок часу між закінченням лікування та аналізами становить 14–30 днів;
• забір матеріалу з уретри необхідно проводити не раніше ніж через 3 год після останнього сечовипускання;
• зішкріб з піхви та цервікального каналу проводять у міжменструальний період.

Верифікація Neisseria gonorrhoeae проводиться такими методами:

• мікроскопічне дослідження — з відібраного біологічного матеріалу виконують мазок, забарвлюють його 1% розчином метиленового синього та за Грамом. Метод має високу чутливість при дослідженні зішкрібів або виділень з уретри при маніфестації захворювання, але низькочутливий при безсимптомному перебігу гонококової інфекції та при дослідженні біологічного матеріалу з інших органів;
• культуральне дослідження — гонокок росте на асцит-агарі та безасцитних поживних середовищах. Методика дозволяє як ідентифікувати збудника, так і визначити його чутливість до різних антибактеріальних засобів;
• полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) — пріоритетний метод діагностики ІПСШ. Може використовуватися на початкових стадіях захворювання або при безсимптомному перебігу, оскільки дозволяє виявляти генний матеріал Neisseria gonorrhoeae, що міститься у дуже малій кількості.

Чи лікується гонорея?

Так, вилікувати гонорейну інфекцію можна. Для цього необхідно розпочинати терапію відразу після лабораторного підтвердження діагнозу. Оскільки Neisseria gonorrhoeae резистентна до багатьох препаратів від гонореї, які застосовувалися раніше (макроліди, тетрацикліни, хінолони, деякі цефалоспорини), то до вибору антибактеріального засобу необхідно підходити відповідально.

Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України в адаптованому клінічному посібнику з ведення пацієнтів із гонореєю, випущеному у 2017 р., пропонує використовувати схеми лікування, описані у табл. 3.

• стандартний — цефтріаксонвнутрішньом’язово одноразово в дозі 500 мг або цефіксим перорально у дозі 400 мг одноразово;
• альтернативний — спектиноміцин внутрішньом’язово 2000 мг одноразово.

• Цефтріаксон по 1000 мг внутрішньом’язово або внутрішньовенно 1 раз на добу, курс лікування — 14 днів;
• цефотаксим у дозі 1000 мг 3 рази на добу внутрішньовенно протягом 14 днів;
• спектиноміцин по 2000 мг внутрішньом’язово 2 рази на добу, курс тривалістю 14 днів;
• при позитивній динаміці лікування можливий поступовий перехід на пероральний прийом цефіксиму по 400 мг 2 рази на добу із загальною тривалістю курсу антибіотикотерапії у 14 днів.

• цефтріаксон — 125 мг внутрішньом’язово одноразово;
• спектиноміцин по 40 мг/кг маси тіла внутрішньом’язово одноразово.

Критерії ефективності лікування гонорейної інфекції:

• відсутність генного матеріалу під час проведення ПЛР у контрольному дослідженні (ерадикація збудника);
• відсутність клінічних симптомів гонореї;
• запобігання ускладненням.

Варто зазначити, що лікування гонореї повинні проходити обидва статеві партнери.

Профілактика гонореї

Профілактику гонореї проходять усі новонароджені. Для цього застосовують:

• водний розчин нітрату срібла з концентрацією активної речовини 1%. Препарат випускається у формі очних крапель, для профілактики достатньо 1–2 крапель в кожне око одноразово;
• очна мазь, що містить еритроміцин (0,5%). Очі новонародженого обробляють одноразово.

У дорослих найефективніший метод профілактики гонококової інфекції — використання презерватива під час статевого контакту. Однак це не гарантує абсолютного захисту, оскільки захворювання може передаватися при оральному сексі, при потраплянні інфікованих виділень на слизову оболонку партнера через побутові предмети. Слід пам’ятати, що партнер може не усвідомлювати свого інфекційного статусу, якщо захворювання має безсимптомний перебіг. Тому регулярні медичні обстеження залишаються важливими профілактичними заходами.

Прогноз гонореї

Прогноз у пацієнтів з гонококовою інфекцією загалом сприятливий. На нього впливають такі фактори:

• своєчасне лікування — рання діагностика та початок лікування позитивно впливають на прогноз захворювання. Застосування рекомендованих антимікробних препаратів у необхідних дозах, повний курс антибіотикотерапії допомагають уникнути рецидивів інфекції та розвитку антибіотикорезистентності;
• ускладнення — прогресування захворювання нерідко призводить до ускладнень, які зумовлюють погіршення перебігу інфекції та стану пацієнта. Найбільш небезпечним ускладненням, що виникає після дисемінації патогенних мікроорганізмів, є сепсис;
• імунодефіцитні стани погіршують прогноз.