Кримінальна протиправність як ознака злочину

Кримінальна протиправність тісно пов’язана із суспільною небезпечністю: вона є її законодавчою оцінкою. У кримінальному законі вичерпно визначено коло посягань, які являють собою злочини. Це зроблено у статтях Особливої частини кримінального закону, які лише називають злочин чи більш-менш детально описують його ознаки та встановлюють види та розміри покарання за його вчинення.

Тому не може вважатися злочином діяння, не передбачене кримінальним законом, хоча воно, можливо, й становить небезпеку для суспільства. Наприклад, на думку окремих авторів, суспільну небезпечність становить клонування біологічних істот, створення генномодифікованих організмів, заперечення окремих історичних подій тощо. Однак допоки чинний кримінальний закон не забороняє такі діяння під загрозою кримінального покарання, вони не можуть визнаватися злочинами, їх вчинення не тягне тих наслідків, які настають у разі вчинення злочинів.

Таким чином, у визначенні наявності чи відсутності кримінальної протиправності діяння найбільш яскраво виражений принцип nullum crimen, nulla poena, sine lege (немає злочину, немає покарання без вказівки на те у законі). Положення, що злочином є лише діяння, прямо передбачене законом, обмежує сваволю у правозастосуванні, свідчить про демократизм і гуманізм кримінального права. До визнання обов’язковості цієї ознаки злочину людство дійшло в ході тривалого історичного розвитку. Протягом століть окрім злочинів, прямо передбачених законом, злочинами визнавалися й інші діяння – які у своїх основних рисах нагадували описані у статтях закону. Тобто допускалося застосування закону за аналогією (про аналогію див. вище – у підрозділі про принципи кримінального права). Наприклад, порушення правил безпеки руху водіями тривалий час не було передбачено як окремий злочин. Тому щодо таких порушень, які потягли людські жертви чи інші тяжкі наслідки, застосовувалися норми про порушення правил безпеки виробництва чи про злочини проти життя і здоров’я особи. Сьогодні у зв’язку із забороною аналогії (ч. 4 ст. З КК) та встановленням обов’язковості наявності ознаки кримінальної протиправності злочину такого роду застосування закону неможливе – злочином визнається лише діяння, прямо передбачене законом.

Кримінальна протиправність злочинів встановлюється в результаті прийняття відповідних законів, внесення до них змін і доповнень. Тому коло злочинів змінюється в ході правотворчості – певні діяння стають кримінально протиправними і набувають рис злочинів (відбувається так звана криміналізація), або ж, навпаки, у кримінальному законі відбуваються зворотні процеси, внаслідок яких певні діяння перестають визнавати злочинами (має місце декриміналізація). Переважно, криміналізація та декриміналізація відбуваються внаслідок доповнення кримінального закону новими статтями чи виключення з нього окремих статей, викладення деяких статей у новій редакції. Однак нерідко формальні зміни у тексті кримінального закону не означають змін у колі злочинів. Це, зокрема, має місце тоді, коли законодавча новела передбачає таке діяння, яке і раніше було передбачено як злочин іншою, більш загальною, статтею кримінального закону. Наприклад, доповнення КК ст. 270і “Умисне знищення або пошкодження об’єктів житлово-комунального господарства” згідно із Законом України від 13 січня 2011 р. № 2924-VI зовсім не означає криміналізації знищення чи пошкодження таких об’єктів, якщо це вчинено загальнонебезпечним способом, спричинило майнову шкоду в особливо великих розмірах або загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Адже такі дії і раніше були кримінально протиправними і визнавалися злочином відповідно до ч. 2 ст. 194 КК.

Щодо змісту протиправності як ознаки кримінального правопорушення

У статті закладено підхід до розмежування протиправності як ознаки злочину та караності як його властивості. Зокрема, встановлено й обґрунтовано, що протиправність як ознака злочину лежить (за загальним правилом) за межами кримінального закону й полягає у порушенні діянням норм приватного або публічного права. Водночас названі ті незначні за чисельністю випадки, коли протиправність злочину полягає у порушенні ним саме норм кримінального права. Визначено, що стосовно кожного передбаченого кримінальним законом злочину може і повинна бути встановлена його протиправність. Разом із тим звернуто увагу на те, що у регулятивному приватному чи публічному праві не завжди можуть бути віднайдені формалізовані приписи про визначення такої протиправності, що не заперечує зробленого висновку.

Доведено, що протиправність діяння є первинною і незалежною від його передбаченості у кримінальному законі, навпаки криміналізація і пеналізація діяння можуть стати похідним наслідком виявлення його протиправності та суспільної небезпечності. На підставі викладеного піддано критиці судження тих авторів, які ототожнюють протиправність злочину з його передбаченням у кримінальному законі. У зв’язку із цим караність має бути предметом самостійного теоретичного осмислення, і їй має відповідати самостійний напрям здійснення кримінально-правової політики в державі.

Нарешті, виходячи із запропонованого розуміння протиправності, піддано критиці спробу запровадити це поняття до кримінального законодавства, вжиту законодавцем у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018 р.

##submission.downloads##

Опубліковано

Номер

Розділ

Ліцензія

Авторське право (c) 2020 Ю. А. Пономаренко

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).

Щодо змісту протиправності як ознаки кримінального правопорушення

У статті закладено підхід до розмежування протиправності як ознаки злочину та караності як його властивості. Зокрема, встановлено й обґрунтовано, що протиправність як ознака злочину лежить (за загальним правилом) за межами кримінального закону й полягає у порушенні діянням норм приватного або публічного права. Водночас названі ті незначні за чисельністю випадки, коли протиправність злочину полягає у порушенні ним саме норм кримінального права. Визначено, що стосовно кожного передбаченого кримінальним законом злочину може і повинна бути встановлена його протиправність. Разом із тим звернуто увагу на те, що у регулятивному приватному чи публічному праві не завжди можуть бути віднайдені формалізовані приписи про визначення такої протиправності, що не заперечує зробленого висновку.

Доведено, що протиправність діяння є первинною і незалежною від його передбаченості у кримінальному законі, навпаки криміналізація і пеналізація діяння можуть стати похідним наслідком виявлення його протиправності та суспільної небезпечності. На підставі викладеного піддано критиці судження тих авторів, які ототожнюють протиправність злочину з його передбаченням у кримінальному законі. У зв’язку із цим караність має бути предметом самостійного теоретичного осмислення, і їй має відповідати самостійний напрям здійснення кримінально-правової політики в державі.

Нарешті, виходячи із запропонованого розуміння протиправності, піддано критиці спробу запровадити це поняття до кримінального законодавства, вжиту законодавцем у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018 р.

##submission.downloads##

Опубліковано

Номер

Розділ

Ліцензія

Авторське право (c) 2020 Ю. А. Пономаренко

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).